Джованни Боккаччо Про славних жінок



Сторінка10/18
Дата конвертації05.05.2016
Розмір1 Mb.
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   18

59. Ірена, донька Кратина
Достеменно невідомо, чи Ірена походила з Греції, а також не знаємо, на які роки припадав розквіт її сил, хоча деякі джерела й вважають, що вона була грекинею. Знаємо, що була вона донькою і ученицею одного художника на ім’я Кратин. Я вважаю її гідною хвали тому, що вона своїм умінням і славою перевершила вчителя: її ім’я й досі в усіх на устах, а про її батька пам’ятають лише тоді, коли згадують про неї. Хоча говорять, що він докладно описав листя і коріння різноманітних трав: саме від нього ми отримали ці чудові знання. Деякі, однак, називають його Кранітаксом, а не Кратином.

Ірена славилася своїм талантом, її хист заслуговує на місце в нашій пам’яті. Свідчення таланту художниці зберігалися впродовж віків: довго було видно дівчину на фресці у місті Елевсин, а також збереглися зображення старої Каліпсо, гладіатора Теодора, відомого тогочасного танцюриста Алкистена.

Я вважаю, що жінка заслужила достойної хвали, адже такі мистецтва не цілком притаманні жінкам: щоб їх осягнути, потрібно докласти великих розумових зусиль, а жінки не часто на таке здатні.
60. Леонція
Якщо я вірно вияснив, Леонція була грекинею і здобула свою славу в часи Александра Великого, царя Македонії. Окрім того, що зберігала свою чесноту матрони, жінка визначалася великою силою розуму: це робить славу її імені ще яскравішою.

За свідченнями древніх, вона була такою обізнаною з літературними творами, що зважилася написати інвективу120 до Теофраста,121 славного на той час філософа, – чи то запалена заздрістю, чи спонукувана жіночою легковажністю: на жаль, я не бачив цього твору. Хоча чутка про листа дійшла через багато віків до нашого часу, та все ж неможливо сказати, чи це був дріб’язковий лист, що не виявляв жодних здібностей, хоча сам по собі він є очевидним свідченням заздрісливого характеру.

Якщо вона володіла такими чудовими знаннями, то важко повірити, що походила з низів простолюду: адже з болота рідко піднімаються великі таланти. Проте навіть якщо небо й вселяє таланти у простолюд, то темнота низів одразу придушує їх сяйво. Але як знатність крові предків може долучитися до істинної слави, якщо поведінка цілком непристойна? Адже якщо довіряти надійним авторам, ця жінка, загубивши скромність, стала повією чи просто блудницею.

Який негідний вчинок! Постійно сновигаючи в борделях поміж перелюбників, нечестивих звідниць та коханців, жінка зважилася ганьбити вчительку всіх наук, філософію, нечестивістю кімнат розпусти, топтати безсоромними ногами, обливати брудними нечистотами – якщо ниці вчинки обридливого серця можуть затьмарити світло філософії. Наскільки прикро, коли такий світлий розум, наданий як світлий небесний дар, може підкорятися такому ницому ремеслу.

Справді, я не знаю, чи назвати сильнішою Леонцію за те, що вона приволікла філософію в таке нечестиве місце, чи саму філософію назвати слабшою, бо вона дозволила розпусті увійти в освічене серце.
61. Олімпіада, цариця Македонії
Олімпіада, цариця Македонії, славилася величезною кількістю титулів. Насамперед, якщо походження може якось додавати слави смертним, то в її жилах текла кров Еакидів, яких у ті часи вважали найславнішою родиною у всій Греції, та й навіть у цілому світі; була вона донькою Неоптолема, царя молоссидів, і від народження її називали Містилою, а коли вона вийшла заміж за Філіппа, в той час найвизначнішого царя Македонії, то стали, за переказами істориків, називати Олімпією.

Її брат Александр був царем Епіру, а син Александр122 став царем Македонії після смерті Філіппа. Діяння сина були такими грандіозними, що не народився ще той, хто перевершив би його славу, хоча й плинну, та, мабуть, і не народиться ніколи. Це додало чималої слави Олімпії, адже матерів можна вихваляти за народження видатних синів. Однак не вся її слава змогла уникнути затьмарення темними тонами: хоча це тільки додало блиску Олімпії.

Адже в квітучому віці Олімпія захопилася принадами розпусти – нічого ганебнішого не могло трапитися із царицею. А що було ще гірше, це підозра, що її син Александр народився від перелюбу. Ця підозра настільки стурбувала Філіппа, що він часто відкрито заявляв, що Александр народжений не від нього, а також почав зневажати Олімпію, покинув її й одружився з Клеопатрою, донькою Александра з Епіру. Це був такий важкий удар для Олімпії, що вона не могла пережити його тихцем. Адже до того дня, за винятком ганебного вчинку, вона вирізнялася лише своїми царськими повноваженнями, а відтак прославилася страхітливими діяннями.

Стверджують, що вона підмовила Павсанія, юнака знатного Орестового роду, і штовхнула його на вбивство Філіппа, її мужа; у змові був задіяний також Александр. Коли Павсаній за скоєний злочин висів на хресті, раннього ранку наступного дня після того, як був розіп’ятий, побачили у нього на голові золотий царський вінець, який почепила йому Олімпія. А кілька днів по тому за наказом Олімпії його тіло поклали разом із рештками царя Філіппа, і з великими почестями за македонським звичаєм спалили і потім за належними обрядами поховали. А того меча, яким Павсаній убив Філіппа, цариця розпорядилася покласти у храмі Аполлона і назвала його Містилієм. Доньку Клеопатри наказала скинути зі скелі, а її саму, незаконну дружину свого чоловіка, брехливими наклепами довела до такого безнадійного стану, що врешті змусила бідолашну закінчити життя в петлі.

Врешті її син Александр, нечувано прославившись здобутими перемогами, помер у Вавилоні від отрути, а брат Александр загинув біля Луканії. Коли Олімпія поверталася з Епіру до Македонії, македонський цар Аридей і його дружина Евридіка намагалися не впустити її, але надійні македонські прибічники Олімпії повбивали їх обох; тож вона, вдова, залишилася єдиною царицею Македонії. Наче здичавіла тварина, Олімпія кинулася вирізати всіх македонців – як знать, так і простолюд. Кассандр123 оточив царицю в місті Підна124 і тримав облогою, допоки місто не потрапило у велику скруту, так що почався страшний голод: потерпали всі жителі, у тому числі й Олімпія. Це змусило її прийняти умови і здатися на милість Кассандра.

Одразу ж після того, як Олімпія здалася, друзі тих, кого вона вбила, різними способами почали вимагати її смерті – тож Кассандр підіслав своїх служників, щоб убити її просто на місці ув’язнення. Коли Олімпія здогадалася, що наближаються ті, від чиїх рук вона має загинути, безстрашно піднялася, дві служниці підтримували її, розправила одяг і розчесала волосся, щоб смерть не виглядала безчесною. Не дозволила собі ані благати, ані плакати чи кричати, як зробила б інша жінка. Навпаки, вийшла назустріч убивцям і доручила їм своє тіло, приготоване до поранень, наче нехтуючи тим, чого навіть найвідважніші чоловіки зазвичай часто бояться. Цим вчинком вона довела, що справді була матір’ю такого видатного імператора.
62. Клавдія, діва весталка
Клавдія, діва весталка, зважаючи на її неймовірну відданість рідному батькові, походила, за моїм припущенням, з відомого римського роду. За рішенням сенату її батькові призначили тріумф з великими почестями. Коли у Римі зібрався величезний натовп простолюду, якийсь народний трибун, спонукуваний особистою неприязню, раптом вибіг на середину і накинувся на нього, наче той заслуговував покарання: з неймовірною зухвалістю, притаманною трибунам, він брутально схопив тріумфатора руками і намагався стягнути його з колісниці.

Дівчина Клавдія була поміж присутніми і бачила, що сталося; тож, перейнята ніжною любов’ю до батька, глибоко засмутилася. Тому, не бажаючи терпіти сорому, незважаючи на свою стать, забувши про почесні вінки, які мала на собі, негайно рішуче кинулася в натовп. Її відважний порив змусив юрбу розступитися, і вона з усієї сили втиснулася поміж трибуном зухвальцем і батьком тріумфатором. Врешті дівчина силою відштовхнула трибуна і забезпечила батькові вільний вихід на Капітолій.

Яка чудова любов! Яка незламна відданість! Що ж надало сили такому тендітному дівочому тілу, що ж змусило забути про належні обряди, як не та несправедливість, яку вчинили супроти її батька! Ще живі були її спогади про те, як батько виховував її змалечку, ніжно і лагідно голубив її, піклувався про все необхідне для її блага, охороняв свою донечку від небезпек, що чигали звідусіль, і настановляючи, допровадив до зрілого віку.

Однак досить уже про це говорити. Чи хтось звинувачував би дівчину монахиню в непорядності за те, що вона зчепилася з чоловіком хуліганом? Чи назве її хтось легковажною? Хто законно засуджуватиме те, що вона зважилася виступити супроти сили трибуна, щоб захистити батьківську честь таким чудовим вчинком, гідним найкращої згадки, що навіть найвідважніші юнаки з наймужнішими характерами часто не можуть здійснити?

Тому я небезпідставно вагаюся, хто тріумфував розкішніше: батько, виходячи на Капітолій, чи донька, входячи у храм Вести.
63. Віргінія, дружина Луція Волюмнія
Віргінія була відомою матроною у Римі. Її не слід ототожнювати з тією, про яку мовилося попередньо: хоча батько й цієї також називався Авлом, однак він був патрицієм.125 Віргінія, окрім знатного походження, з посеред усіх римських жінок того часу вирізнялася своєю непорочною поведінкою. Тож достатньо буде згадати її один, однак дуже похвальний вчинок, з якого можна довідатися про все її життя і яким вона заробила собі заслужену славу.

Багато хто знає, що в той час у Римі на Воловому форумі поблизу круглого храму Геркулеса був славнозвісний жертовник, який незадовго перед тим відомі жінки присвятили Патриції Скромності. В період п’ятого консульства Квінта Фабія і четвертого консульства Публія Деція Мура сенат постановив, щоб, як і в інших святилищах, при цьому жертовнику приносилися жертви для спокутування всіляких діянь. І коли жінки патриціїв, як належалося, приносили жертви за давнім звичаєм, трапилося так, що Віргінія разом з іншими жінками прийшла до жертовника, щоб також приносити жертви. Однак Віргінію за вказівкою жінок патриціїв брутально вигнали, бо вона була дружиною плебея Луція Волюмнія, хоча той минулого року був консулом. Тут же біля жертовника виникла суперечка між матронами, яка через обурення жінок швидко розгорілася у сварку. Віргінія захищала себе, оскільки була порядною жінкою, походила з патриціїв і не вважала, що її можуть виставляти з храму Патриції Скромності лише через те, що її чоловік був плебеєм. Тож вихваляючи визначні вчинки свого мужа, вона покинула всіх жінок і, розгнівана, подалася додому, де й підтвердила свої слова чудовим ділом.

Мешкала Віргінія разом зі своїм чоловіком у селищі Лонгус, і мали вони у своїй власності багато будинків. Тож вона вирішила влаштувати власне невеличке святилище: відокремивши кілька будівель на одній стороні вулиці, встановила там жертовник. Зібравши жінок плебеїв, розповіла їм про зухвалість жінок патриціїв і, скаржачись на несправедливість, якої від них зазнала, мовила: «Закликаю вас і благаю: ви бачите, що всі чоловіки у цьому місті постійно змагаються, щоб перевершити один одного в мужності, так і ви змагайтеся між собою, щоб перевершувати одна одну щодо жіночої чесноти. Тому докладайте зусиль, щоб цей жертовник, який я у вашій присутності присвячую Плебеї Скромності, вшановували якомога шанобливіше, аніж той, інший, і щоб на вашому прикладі всі побачили і повірили, що не тільки серця патриціїв наповнюються небесним духом».

Які гідні та благочестиві слова матрони! Яке природне її обурення, наскільки її рішення гідне схвалення та піднесення аж до небес! Адже Віргінія не зазіхала на майно чоловіків, не вдавалася до принад розпусти, а навіть навпаки: відвернувшись від розпусних і розбещених юначих поглядів і пожадань, звернулася до своєї заслуженої слави чистоти шляхом новозаснованого храму і сили освячення. Від заснування було прийнято за правило надавати право жертвоприношення в цьому храмі лише тим, чия скромність незаплямована і хто був одружений лише один раз. Так було й впродовж тривалого часу; тож розвіялися сподівання тих, хто споглядав обряди нечистими очима. Цей жертовник святістю прирівнювався до попереднього.

Не сумніваюся, що страх виключення зі спільноти багатьом додав бажання пориватися до слави та уникати безчестя, а також породжував прагнення і причину зберігати чистоту.
64. Флора, повія, богиня квітів і дружина Зефіра
Як засвідчують давні автори, Флора була римлянкою; доля її склалася так, що скільки ганебне заняття відібрало у неї честі, стільки ж прихильна Фортуна подарувала їй слави.

Усі стверджують, що вона була дуже багатою, однак розходяться щодо того, як вона отримала свої статки. Одні говорять, що вона розтратила свою молодість і красу квітучого тіла в борделях поміж розпусників та нечестивої молоді як звичайна повія. Переказують, що вона лестощами і розпустою позбавляла то одного, то іншого простачка всіх статків; тож, понашкрібавши та повитягавши то тут, то там, зробилася дуже багатою.

Деякі джерела, розповідаючи чудову і потішну історію, не вважають її такою безчесною. Стверджують, що якось сторож храму Геркулеса, що в Римі, від нічого робити почав грати у жеребки,126 кидаючи їх то однією, то другою рукою: він вважав, що правою кидає Геркулес, а лівою – він сам. Загадав собі, що в разі поразки Геркулеса він придбає собі обід і дівчину за гроші храму, а якщо Геркулес вийде переможцем, то справить те саме богові своїм коштом.

Коли ж вийшов переможцем Геркулес, що зазвичай перемагав навіть монстрів, то, як стверджують, сторож придбав Геркулесові обід і привів йому повію Флору. Говорять, що коли жінка спала у храмі, їй наснилося, що злягається з Геркулесом і що той повідомив їй, що вона отримає платню за послуги від першого чоловіка, якого зустріне зранку, коли виходитиме з храму. Тож вона, виходячи з храму, перестріла Фаніція, заможного молодика, і той покохав її та забрав до себе. Флора прожила з ним довго, а він, помираючи, залишив їй спадщину: так вона й розбагатіла.

Інші, однак, стверджують, що називалася вона Акка Лавренція, а не Флора, і що вона вигодувала, чи пізніше вигодовувала, Ромула і Рема. Але такими неузгодженостями я не переймаюся, оскільки відомо, що Флора була багатою повією.

Але я притримуватимуся свого завдання. Флора була бездітною, а коли вже підходив кінець життя, хотіла увіковічити своє ім’я. Вважаю, що для здійснення цієї мети вона вдалася до жіночої хитрості, призначивши спадкоємцем свого майна весь римський народ; але частину своїх статків записала на отримання щорічних відсотків для того, щоб проводити публічні ігрища в день її народження.

Флора не помилилася у своїх розрахунках. Отримавши вдячність від римського народу за передану спадщину, вона легко здобула щорічні ігрища на увіковічення свого імені. На цих ігрищах, попри всілякі ганебні видовища, на превелике захоплення глядачів, народові показували пантоміми оголених повій, що танцювали безсоромні танці: думаю, щоб вказати на рід її заняття. Зрозуміло, що народ, схильний до розбещення, залюбки відвідував ці покази розпусти, наче найсвятіші дійства. Влаштовували їх щорічно за рахунок відсотків спадщини або народними коштами і назвали їх флораліями – від імені жінки, що їх встановила.

З плином часу сенат, знаючи про походження ігрищ, засоромився мати у своєму місті, яке тоді панувало над світом, таке непристойне більмо – всенародне збіговисько для вихваляння повії. Розуміючи, що просто так не вдасться ліквідувати ігрища, для прикривання сорому вигадали дурненьку і смішну історію.

Вигадали байку на прославляння Флори, знаної заповідачки, і зачитали її неосвіченому простолюдові. У переказі говорилося про чудової краси німфу Хлору, яка жила на цьому місці. Її палко покохав Зефір – вітер, що латинською зветься Фавонієм, і згодом одружився з нею. Від нього, якого нерозумні древні мали за бога, жінка отримала богоподібність як придане чи як весільний подарунок, а також доручення ранньою весною прикрашати квітами дерева, пагорби і луги та опікуватися ними. Тому й почали називати її Флорою,127 а не Хлорою. А оскільки з квіток проростають плоди, тому її божественність умилостивлювали ігрищами, щоб дарувала щедрий цвіт і багатий урожай. Тож віддавна цій богині встановлювали святилища і жертовники, влаштовували ігри.

Обдурений такими байками, простолюд вважав, що Флора, яка все своє життя провела в борделях, віддаючи себе всім і кожному за найменшу плату, засіла на небі разом з Юноною та іншими богинями, нібито Зефір виніс її на небо на своїх крилах. Таким чином Флора завдяки своїм хитрощам і дарункові долі, нечесно здобувши гроші, з повії перетворилася у німфу, заможну дружину Зефіра і божество, яке вшановували смертні. Вона оселилася в храмах, її вшановували божественними почестями, так що перетворилася не лише з Хлори на Флору, а з відомої у свій час проститутки на славнозвісну на весь світ богиню.
65. Римська дівчина
Була в Римі молода дівчина, походила вона не з простолюду, якщо не помиляюся. Через немилість долі не дійшли до нас ані її ім’я, ані відомості про її батьків чи про чоловіка: мабуть, це позбавило її належної частки заслуженої слави. Однак, щоб не видавалося, що я позбавив її слави, не надавши місця серед славних жінок, маю намір зарахувати безіменну дівчину до їх числа і розповісти про її знамениту відданість.

У цієї дівчини була мати, що походила з відомого роду, але мала нещасливу долю: адже з невідомої для мене причини біля трибуналу претора128 її засудили на смерть. Претор передав її тріумвірові для виконання винесеного вироку, а тріумвір з цією ж самою метою відвів її до сторожа міської в’язниці. Сторож, не позбавлений почуття людяності та переймаючись благородністю жінки, не захотів заплямовувати руки кров’ю і зачинив її живу, щоб сама померла з голоду.

Коли донька прийшла відвідати свою матір, сторож ретельно її обшукав, щоб не принесла при собі якоїсь їжі. Але вона нещодавно народила дитя, тож мала багато молока, щоб відходити і свою голодну матір. Врешті, робила так упродовж кількох днів, і сторож почав дивуватися, як засуджена жінка може так довго триматися за життя без їжі. Тож таємно підглянувши, побачив, що донька, підійшовши до матері, розкрила груди і піднесла їх до уст засудженої, щоб та могла напитися. Подивувавшись відданості доньки і нечуваному способу вигодовування матері, він розповів тріумвірові, той доповів претору, а претор повідомив членам засідання. Загальним рішенням постановили: як дар за відданість доньки відмінити заслужене покарання матері.

Якщо у давнину воїнові, який мужністю в битві врятував громадянина, вручали дубовий вінець, то чим вшануємо доньку, яка врятувала матір своїм молоком у в’язниці? Нелегко знайти рослину, листям якої можна належно вшанувати такий відважний вчинок. Така відданість була не лише святою, але й дивовижною. Вона не тільки не прирівнюється, а є незмірно вищою від природного дару, який повчає нас вигодовувати малесеньких діточок молоком і допроваджувати їх до мужнішого віку, а також рятувати батьків від смерті.

Дивовижними є сили чесноти: вони проникають не те що в серця жінок, які легко піддаються співчуттю й сльозам, а навіть у зачерствілі та зашкарублі, затверділі від незворушності груди. Оселившись у серцях, вони насамперед людяністю пом’якшують усі жорстокі вчинки, а відтак, чудово досліджуючи і віднаходячи всілякі можливості, змішують наші сльози зі слізьми нещасних, перебираючи, принаймні прагненням, їхні тяготи і біди на себе, а часто, якщо немає іншої ради, навіть смерть.

Наслідки відданості такі величні, що ми, діти, навіть не дивуємося, роблячи щось почесне для своїх батьків: діючи так, ми наче повертаємо те, що дістали колись від них, виконуємо свій обов’язок.
66. Марція, донька Варрона
Колись давно у Римі жила Марція, донька Варрона. Як відомо, була вона дівою все своє життя. Однак я не довідався, донькою якого саме Варрона вона була та в який час жила.129 Вважаю, що за збереження своєї цноти її слід вихваляти особливо, тому що вона незалежно і цілком добровільно зберігала чистоту, а не з чиєїсь вказівки.

Я ніде не читав, щоб вона була пов’язана обрядом Вести, чи підкорялася культові Діани, чи що була залучена до ще якогось служіння, якими стримують і обмежують багатьох жінок. Самим лише непорочним розумом вона перевершила тілесні поривання, які часто підминають під себе навіть найміцніших чоловіків. Так вберегла вона своє тіло від чоловічого доторку аж до самої смерті.

Марція достойна похвали не тільки за свою виняткову скромність, але також за світлий розум і за вправність у рукодільних мистецтвах. Нам невідомо, чи її навчив якийсь учитель, чи вона мала природний дар, але з певністю можемо сказати, що Марція, відмовившись від жіночих занять та не бажаючи марнувати час на дозвіллі, повністю присвятила себе вивченню мистецтва малюнка та скульптури. Врешті вона сягнула такого вміння і такої витонченості образу в малюванні пензлем і різьбленні зі слонової кості, що перевершила навіть Сополіса і Діонісія, найвідоміших тогочасних митців. Очевидним доказом уміння художниці стало те, що її картини були значно дорожчими, аніж твори інших митців. А що ще дивовижніше: стверджують, що вона не лише чудово малювала, що трапляється не так уже й рідко, але й мала таку швидку руку в цьому мистецтві, що ніхто ніколи не міг до неї дорівнятися.

Її твори зберігали як велику цінність упродовж тривалого часу. Поміж іншими малюнками є також автопортрет Марції: малювала вона його, дивлячись у дзеркало. На цьому малюнку художниця так чудово відтворила риси, колір та вираз обличчя, що всі сучасники жінки, знаючи її, одразу впізнавали, хто намальований.

Якщо говорити про її особливі вподобання, то маємо відомості, що, малюючи пензлем чи вирізуючи різаком, вона здебільшого створювала образи жінок, а чоловіків – дуже рідко, якщо й взагалі колись у неї були подібні роботи. Я вважаю, що таке вподобання вкорінене у чистоті її скромності. Адже знаємо, що античність полюбляла голі або напівголі зображення, тоді вона мала б зображати чоловіків недосконало: очевидно, зображати їх досконало суперечило чистим переконанням художниці. Тож, уникаючи двох крайностей, Марція вирішила зовсім не звертатися до цієї теми.
67. Сульпіція, дружина Фульвія Флакка
Сульпіція, у давні часи дуже поважана жінка, за свідченнями римських матрон, своєю чеснотністю заслужила не меншої поваги, аніж Лукреція, що вбила себе кинджалом. Була вона донькою Сервія Патрикула і дружиною Фульвія Флакка:130 обидва були відомими мужами.

Після того як децемвіри, згідно з давнім звичаєм, звірилися з книгами Сивіли, сенат постановив, щоб у місті встановили статуї Венері Навертальниці Сердець – для відвертання молодих дівчат і всіх жінок загалом від розпусти і швидшого навернення до похвальної стриманості. Сенат, згідно з дорученням децемвірів, приписав також, щоб цю статую обов’язково освятила найчеснотніша жінка з усіх римських матрон. Тож із величезної кількості жінок, що проживали на той час у Римі, почали вибирати найчеснотнішу на розсуд жіноцтва; насамперед вирішили представити сотню жінок з усіх верств, які відзначалися своєю чеснотністю. Серед них була й Сульпіція. Далі, за наказом сенату, на розсуд жінок було вибрано десять найславніших з цієї сотні, до яких зарахували й Сульпіцію. Врешті, коли треба було вибрати єдину, за загальною згодою обрали Сульпіцію.

Тож великою честю для Сульпіції було посвячення храму Венери Навертальниці Сердець, однак набагато почеснішим було те, що так багато жінок вважали її найчеснотнішою з поміж усіх інших. Усі, хто був поряд із Сульпіцією, захоплено дивилися на неї як на якесь небесне божество скромності. А також, як бачимо, пошана прийдешніх поколінь доручила її ім’я майже нев’янучій славі.

Але хтось запитає: якщо було вибрано сотню чеснотних, то що таке особливе було додане до чесноти цієї жінки, щоб заслужено перевершити всіх інших? Очевидно, нехай той, хто питає, зважить, що чеснота полягає не тільки в утримуванні від стосунків з іншим чоловіком. Якщо хочемо глянути на чесноту здоровим поглядом, то вона полягає не лише в утриманні від обіймів інших чоловіків, що роблять багато жінок, і часом не за власним бажанням.

Однак для того, щоб матрону можна було назвати бездоганно чесною, вона насамперед повинна стримувати свої пожадання і грайливі очі, приборкуючи їх глибоко в мереживі своєї сукні. Слово її має бути не лише виваженим, але й коротким і доречно мовленим. Дозвілля слід уникати – як очевидного і згубного ворога скромності. Необхідно стояти осторонь від бенкетів, адже Венера освіжується без Лібера й Церери.131 Співів і танців слід сторонитися, бо вони є жалом розбещеності. Потрібно присвячувати себе стриманості й тверезості, оберігати домашній затишок, закривати вуха для брудних балачок і не вештатися, де не личить. Не слід надмірно уживати фарби й парфуми, недоречні прикраси. Всі нечестиві думки і пожадання необхідно розтоптувати з усіх своїх сил, натомість потрібно постійно і невтомно присвячуватися роздумам про святе. Зрештою, щоб я не перелічував усі приклади чистої скромності, жінка повинна вшановувати свого єдиного чоловіка, віддаючи йому всю свою любов, а на інших – не зважати: до них вона повинна ставитися, щонайбільше, як до братів. Та й навіть в обійми до свого чоловіка, задля продовження роду, вона повинна входити з похиленим чолом і тихим серцем.

Усі ці прикмети не були виразно притаманні більшості жінок, і лише єдину Сульпіцію визнали такою, що мала їх у всій повноті, тому й заслужено вибрали її з поміж інших.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   18


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка