Джек Лондон твори у дванадцяти томах том одинадцятий



Сторінка15/24
Дата конвертації05.05.2016
Розмір5.2 Mb.
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   24

РОЗДІЛ XIV


 

Другого дня ранішня вахта, що звичайно набирала денний запас води для камбузу та кают, виявила, що барила порожні. Містер Джексон так стривожився, що зразу покликав капітана, а ще за кілька хвилин капітан розбудив Грімшо та Нішіканту й сповістив їх про нещастя. Сніданок минув у великому хвилюванні. Хвилювалися потай і Старий Моряк та Доутрі, а троє компаньйонів лаялись і голосили. Найдужче нарікав капітан Доун. Саймон Нішіканта кляв невідомого зловмисника та вигадував йому всілякі нелюдські кари, а Грімшо зціплював та розціплював здоровезні кулаки, ніби душив когось за горлянку. — Пригадую, в сорок сьомому… ні, в сорок шостому., так, так, у сорок шостому… — гомонів Старий Моряк. — Отака сама, коли не гірша халепа сталась. Нас було шістнадцятеро на баркасі. Це як ми налетіли на риф Глістер. Так його названо після того, як наше суденечко відкрило його однієї темної ночі й залишило на ньому свої кості. Цей риф є на адміралтейських картах. Ось капітан Доун потвердить… Ніхто його не слухав, крім Доутрі, що, подаючи гарячі пиріжки, захоплювався старим. Та враз Нішіканта розчув його белькотню й загорлав несамовито: — Годі! Заткніть пельку! Мені вже в печінках сидить оте ваше «пригадую»! Старий Моряк наївно здивувався: невже він у чомусь схибив? — Ні, ні, вибачте, це, мабуть, мій старий язик обмовився, — теревенив він далі. — Це було не на «Пильному», а на бригу «Глістер». Хіба я сказав — на «Пильному»? Ні, то був «Глістер», прегарний невеличкий бриг, як цяцечка, з обшитим міддю днищем, обриси — як у дельфіна, швидкий як стріла і верткий мов дзига. Повірте, панове, в добрий вітер обом вахтам було роботи коло вітрил по зав'язку. Я плавав на ньому комірником. Ми відпливли з Нью-Йорка нібито до північно-західного узбережжя. У нас був запечатаний наказ… — На бога, замовкніть! Я скоро збожеволію від вашого базікання! — із щирою мукою вигукнув Нішіканта. — Майте совість, старий! Яке мені діло до вашого «Глістера» й до запечатаних наказів! — Ох, запечатані накази, — аж засяяв Старий Моряк. — Чарівні слова — «запечатаний наказ»… — він вимовив ті слова майже побожно. — То ще були часи, панове, коли судна ходили з запечатаними наказами. Я, як комірник і почасти пайовик у ділі, мав владу над капітаном. Запечатаний наказ зберігався не в нього, а в мене. Запевняю вас, я сам не знав, що в ньому стояло, в тому наказі. Аж як ми обійшли мис Горн і випливли в Тихий океан, на п'ятдесятому градусі широти я зламав печатку й прочитав, що далі нам пливти до Ван-Діменової землі. Так тоді називали Тасманію… То був день несподіваних відкриттів. Капітан Доун заскочив помічника, коли той підробленим ключем крав координати судна з замкненого в шухляді журналу. Вони посварились, але не більше: фіни був надто дужий чоловік, щоб із ним битися, й капітан міг тільки вичитати йому, чуючи на відповідь саме «Так, сер», «Ні, сер» та «Вибачте, сер». Але, мабуть, найважливіше відкриття — хоч сам він тоді ще не знав цього — зробив Дег Доутрі. Як уже змінили курс і поставили всі вітрила, а Старий Моряк потай сказав йому, що вони пливуть до Тайоги, на Маркізькі острови, він весело заходився голитись. Правда, одне його турбувало. Він не був певен, чи можна в такій глушині, як Та-йога, купити доброго пива. Намилившись і вже піднісши до обличчя бритву, він помітив у себе на лобі, між бровами й трохи вище, якусь темнішу цятку. Скінчивши голитись, він торкнув ту цятку пальцем, здивований: як це він міг засмагнути в такому місці? Але власного доторку не відчув. Темна цятка була зовсім нечутлива. «Чудасія», — подумав Доутрі, втер обличчя й зразу забув про те. Не знав він, яка то страшна ознака; не знав і того, що косі А-Моєві очі вже її завважили й потай дивилися на неї з чимраз більшим жахом. Повним курсом, на крилах південно-східного пасату, мчала «Мері Тернер» до Маркізьких островів. На баку всі були радісінькі. Як матроси, що одержували тільки матроську платню, вони тішилися звістці, що судпо попливе до Маркізьких островів набирати воду. Зате на кормі всі три компаньйони були в препоганому гуморі, й Нішіканта відверто глузував з капітана Доуна, висловлюючи сумнів, чи зуміє той знайти в океані Маркізькі острови. А в мисливському кубрику всі були просто щасливі: Дег Доутрі через те, що платня йому йшла, а запас пива скоро можна буде поповнити; Квек — бо він був щасливий тоді, коли щасливий його пан; а китаєць — бо він незабаром мав дістати змогу втекти зі шхуни, де мусив мешкати вкупі з двома прокаженими. Майкл теж поділяв загальну радість у мисливському кубрику й ревно розучував напам'ять зі Стюардом шосту пісню: «Веди нас, зоре». У співі, чи, скажімо, в мелодій-пому витті він шукав сам не знав чого. Власне, він шукав утраченої зграї, зграї з первісного світу, з тих часів, коли собаки ще не прийшли до людських багать, та й самі люди ще не вміли розпалювати багать і не були людьми. Він жив на світі лише два роки, отож сам не міг знати ніякої втраченої зграї. Багато тисяч поколінь його рід по жив у ній; і все ж глибоко в тайниках його єства, в кожній жилці, в коленому нерві існував незгладний спомин про ті дні, коли давні його предки бігали зграєю й розвивали її, розвиваючись у пій. Коли Майкл спав, ті спомини про зграю часто випливали на поверхню його підсвідомості. Сновиддя ті були живі й реальні, поки тривали, хоча, прокинувшись, він майже не пам'ятав їх. Та вві сні або співаючи зі Стюардом, він чув утрачену зграю, тужив за нею і його поривало шукати забуту стежку до неї. На яві Майкл мав іншу, справжню зграю. Вона складалася з Стюарда, Квека, Кокі та Вишкребка, і Майкл жив у ній, як прадавні його предки колись жили в зграї подібних до себе. Мисливський кубрик був лігвищем його зграї, і звідти, з кубрика, вона вибігала на світ — тобто на «Мері Тернер», що без упину гойдалась на хисткій, неспокійній поверхні моря. Однак мисливський кубрик та його мешканці означали для Майкла куди більше, ніж просто лігвище і зграю. То було воднораз небо, де живе бог. Люди дуже давно винайшли богів, робили їх із каменю, глини, а чи з вогню, оселяли їх у деревах, горах, між зорями. Так було тому, що люди бачили, як люди вмирають, зникають із плем'я, роду, родини — властиво, з людської зграї. А вони не хотіли покидати свою зграю. Отож вони в уяві створили нову зграю, невмирущу, в якій можна жити довіку. Боячись тієї темряви, куди, як вони бачили, відходять усі люди, вони створили поза темрявою ясніший край, щасливі мисливські терени, веселіші й щедріші бенкетні зали й назвали їх «небом», «раєм» чи ще якось. Як і багатьом найдавнішим, найпервіснішим людям, Майклові ніколи й на думку не спадало уявити собі власну тінь і обожнити її. Він не божествив тіней. Він вірив у справжнього, безперечного бога, не тінь, витворену за його власним чотириногим, волохатим образом і подобою, а бога в плоті й крові, двоногого білошкірого Стюарда.  

РОЗДІЛ XV


 

Якби другого дня після того, як вони взяли курс на Маркізькі острови, не стих вітер, та якби за обідом капітан Доун не почав знову нарікати, що в них тільки один хронометр, а Нішіканта не розізлився від того та не вийшов з рушницею на палубу, щоб устрелити котру-небудь морську тварину, та ще якби йому під руку нагодилася боніта, чи тунець, чи дельфін, чи морська свиня, чи ще щось, а не величезна китова матка з китеням-сисунцем, — якби хоч одна ланка випала з цього ланцюжка подій, «Мері Тернер» безперечно допливла б до Маркізьких островів, набрала б води й вернулася б шукати скарб; і тоді б долі Майкла, Доутрі, Квека й Кокі були зовсім інакші — може, не такі жахливі. Але жодна ланка не випала. Стояв мертвий штиль, шхуна гойдалась на розлогих океанських хвилях, вітрила, ляскаючи, перекидалися з борту на борт і грюкали блоками гіка-шкотів, коли Нішіканта всадив кулю в китеня. Якимсь дивом той постріл виявився смертельний. Це однаково, що вбити слона горошинкою з цяцькової рушниці. Правда, китеня вмерло не зразу. Воно тільки перестало жирувати й застигло, здригаючись, на поверхні води. Матка вмить підпливла до нього, і люди, що дивилися з борту шхуни, зовсім зблизька, побачили її тривогу й розпач. Вона підштовхувала китеня могутнім плечем, кружляла навколо нього, знов підпливала й штовхала. Всі на «Мері Тернер», від прови до корми, поставали понад бортом і з острахом стежили за левіафаном, не коротшим за саму шхуну. — Чи не вийде й з нами того, що колись з «Ессексом», сер… — зауважив Доутрі, звертаючись до Старого Моряка. — Ну що ж, буде нам тільки по заслузі, — відповів той. — І нащо така безглузда жорстокість? Майкл, що відчував загальне хвилювання, але не міг нічого бачити через фальшборт, вискочив на верх рубки і, вгледівши страховище, грізно загавкав. Усі злякано озирнулись на нього, а стюард пошепки втихомирив пса. — Щоб це було востаннє, — здушеним від гніву голосом сказав Грімшо Нішіканті. — Ще раз вистреліть у кита, і я вам відкручу вашу брудну голову. Чуєте? Я не жартую. Вам і очі повилазять. Єврей кисло всміхнувся й проскиглив: — Та нічого не буде. Я не вірю, що кит потопив «Ессекса». Поранене китеня, підштовхуване маткою, конвульсійно силкувалося пливти, але тільки крутилось на місці та переверталося з боку на бік. Кружляючи довкола нього, матка випадково тернулась боком об лівий борт «Мері Тернер» біля корми, і судно накренилось на правий борт, а корма на добрий ярд піднялась над водою. Але на тому невмисному поштовхові ще не скінчилося. Злякана дотиком до судна, матка стріпнула хвостом. Його удар розтрощив поруччя й фальшборт перед форвантами, ніби сигарну коробку. То було й усе. Понімілі з ляку люди на судні не спускали очей з морського страховища, знавіснілого з відчаю. Так минула, може, година; матку з китеням помалу відносило далі від шхуни. Китеня кілька разів марно пробувало плисти. Врешті воно затіпалось у корчах і почало шалено бити хвостом. — Передсмертні корчі, — тихо промовив Старий Моряк. — Здохло, хай йому чорт — озвався капітан Доун ще за п'ять хвилин. — Ну хто б повірив? Від рушничної кулі! Моліть бога, щоб хоч на півгодини вітерець повіяв та дало нам відпливти від них далі. — Трохи не вклепалися, — зауважив Грімшо. Капітан Доун похитав головою й звів занепокоєний погляд угору, на обвислі вітрила, тоді окинув ним море — чи не морщить води, надлітаючи, вітер. Але морська поверхня була склисто-гладенька — тільки одна за одного неквапно котились великі розложисті хвилі, мов гори з живого срібла. — Та вже все гаразд, — підбадьорив його Грімшо. — Бачте, вона відпливає геть. — Авжеж, усе гаразд, і нічого страшного не було, — хвалькувато вихопився Нішіканта, витираючи піт з обличчя та шиї й дивлячись услід китовій матці. — Теж герої, перелякались великої рибини. — А мені здалося, що ваша пика чогось була не така темна, як звикле, — вшпигнув його Грімшо. — Либонь, дійняло й вас до щирця. Капітан Доун гучно зітхнув. Йому й гарикатись не хотілося, так він зрадів, що небезпека минула. — Ви ж страхопуд, наскрізь страхопуд, — провадив Грімшо. — Опде справжній чоловік, — він кивнув головою на Старого Моряка. — Він не страхопуд! Він і оком не моргнув ні разу, а знав про небезпеку краще за вас, я певен. Якби мені довелось вибирати, з ким попасти після аварії на безлюдний острів, з вами чи з ним, я б тисячу разів волів мати його за товариша. Якби… Його перебив крик з гурту матросів. — Боже милосердний! — зойкнув капітан Доун. Китова матка завернулась і помчала назад так швидко, що аж бурун перед собою здіймала, мов дредноут чи трансатлантичний лайнер. — Держіться! — загорлав капітан. Усі похапалися хто за що, чекаючи удару. Генрік Гєртсен, стерничий, розставив широко ноги й цупко вхопився руками за дві протилежні шпиці стернового колеса. Кілька матросів утекли з шкафута на ют, інші подерлись на грот-ванти. Доутрі, одною рукою держачись за поруччя, другою обхопив за поперек Старого Моряка. Усі застигли. Матка вдарила в корпус судна зразу за форвантами. Око не годне було охопити всього, що сталося за мить. Один матрос зірвався з грот-вантів і з вибленкою в руках полетів сторчголов униз, однак другий устиг спіймати його за ногу. Вся шхуна затріщала й задвигтіла, лівий борт піднявся, а правий зарився по поруччя в воду. Майкл, що стояв на рівному даху рубки, посунувся по крутому похилу вниз і, чіпляючись пазурами та гарчачи, скотився аж під фальшборт. Ліві форванти вирвало з палуби, і форстеньга п'яно похилилась на правий борт. — Нічогенький удар, далебі, — промовив Старий Моряк. — Містере Джексоне, зміряйте воду в трюмі, — наказав капітан помічникові. Той послухався наказу, але, відходячи, тривожно озирався на матку, що звернула від судна вбік і відпливала геть, на схід. — Ну що, дістали своє? — злісно буркнув Грімшо до Нішіканти. Той кивнув головою, витираючи піт, і промурмотів: — Авжеж, дістав. По саме нікуди. Не гадав, що кити на таке здатні. Більш ніколи так не робитиму. — Може, не доведеться, хоч би й схотіли, — озвався капітан. — Ми ще цього не спекалися. Той, що потопив «Ессекса», нападав раз за разом, а навряд чи вдача в китів останнім часом дуже змінилася. — В трюмі сухісінько, сер, — доповів містер Джексон. — Завертає! — вигукнув Доутрі. Відпливши з півмилі, китова матка завернулась і помчала назад. — Гей, на баку, тікай звідти! — загорлав капітан на матроса, що саме вискочив із кубрика з клунком у руках і опинився під фок-щоглою, на якій хилиталася стеньга. — Уже спакувався втікати, — шепнув Доутрі до Старого Моряка. — Мов пацюк з розбитого корабля. — А ми всі пацюки, — почув він на відповідь. — Я це збагнув, живучи як пацюк серед шолудивих пацюків у притулку. Майклові вже передалась тривога й страх, що поймали всіх людей на судні. Він знову вискочив на верх рубки, щоб видніше, й загарчав на китову матку, побачивши її вже зблизька. Люди знову похапалися хто за що. Цей раз удар припав позаду бізань-вантів. Знову шхуна лягла на правий борт, і Майкл ганебно скотився аж до шпігатів. Виразно затріщало дерево. Генріка Гєрісепа, що держався за стернове колесо, жбурнуло вгору, бо колесо крутнулось від тиску води на стерно. Він ухопився за капітана Доуна, той не зміг удержатись за поруччя, і обидва гепнулись на палубу, приголомшені. Нішіканта, лаючись, зіперся на рубку — він теж не вдержався за поруччя, і йому позривало нігті. Поки Доутрі примотував Старого Моряка до бізань-вант линвою, кінці якої віддав йому в руки, капітан Доун, насилу зводячи дух, доповз до поруччя й зіп'явся на ноги. — Амба нам, — хрипко шепнув він помічникові, притискаючи рукою забитий бік. — Зміряйте ще раз воду. Міряйте весь час. Ще декотрі матроси скористалися хвилиною передишки й побігли до свого кубрика спаковувати торби. Коли А-Мой вискочив з мисливського кубрика з туго напханим клунком, Доутрі послав туди Квека пакувати їхнє збіжжя. — Сухісінько, сер, — знову доповів помічник. — Міряйте, міряйте, містере Джексоне, — наказав уже гучнішим голосом капітан, що встиг трохи отямитися після зіткнення з стерничим і падіння. — Міряйте раз за разом. Ось зараз знов ударить, а такого жодне судно довго не витримає. Доутрі тим часом узяв Майкла під пахву, а другою рукою наготувався вхопитись за ванти. Цього разу матка, розганяючись, трохи схибила і пропливла футів за двадцять поза кормою «Мері Тернер». Хвиля, яку вона зняла, звільна піднесла корму шхуни й знов опустила, ніби в поважному уклоні. — Якби вдарила… — промурмотів капітан Доун. — Було б по пас, — докінчив за нього Доутрі. — Відбила б корму начисто, сер. Відпливши не далі як на двісті ярдів, матка завернулась і помчала на судно, але знов схибила й тільки зачепила спиною форштевень, однак «Мері Тернер» осіла кормою в воду по фальшборт. І це ще було не все. Мартін-гік полетів, ватерштаг і ватербакштаги правого борту луснули, як ниточки, а бушприт повернувся під прямим кутом ліворуч і задерся вгору, підтягнутий ще цілими форстень-штагами. Форстеньга хвильку хилиталась угорі, тоді гримнула на палубу, а бушприт заривсь у воду, відломився зовсім від форштевня й поволікся на штагах біля борту. — Вгамуйте свого собаку! — вереснув Нішіканта до Доутрі. — Бо я його… Майкл на руках у стюарда грізно гарчав — не лише на морське страховище, а на цілий ворожий, небезпечний всесвіт, що так переполошив двоногих богів його плавучого світу. — А от і хай гарчить, — огризнувся Доутрі. — На злість тобі. Це ж через тебе ми в таку халепу влетіли, і спробуй тільки зняти руку на мого пса, то вже не побачиш, чим усе скінчиться, лихварю паскудний! — Правда, правда, — схвально закивав головою Старий Моряк. — Стюарде, чи не можна б знайти шмат парусини, або укривало, або ще щось м'яке й широке, бо оця линва прикро мені ріже там, де в мене ребер нема. Доутрі передав Майкла на руки старому. — Подержіть його, сер. А як цей лихвар хоч пальцем торкне Кілені-боя, заплюйте йому очі, вкусіть його, що хочете. Я вмить обернуся, він не встигне вам нічого зробити. І кит доти ще не стукне нас А Кілені-бой хай гарчить і гавкає, як хоче. Одна волосинка з нього варта більш, ніж ціла гурма смердючих лихварів. Доутрі кинувся в каюту Старого Моряка й за мить вернувся з подушкою та трьома простиралами. Ними він вправно, міцно й вигідно прив'язав старого, підмостивши подушку, тоді забрав у нього собаку. — Вже є вода, сер, — гукнув помічник. — Шість дюймів… ні сім дюймів води. Матроси гайнули через повалену форстеньгу та плутанину снастей на бак, до кубрика — пакувати своє манаття. — Містере Джексоне, спускайте шлюпку з правого борту, — наказав капітан, не зводячи очей з кита, що знову розганявся, залишаючи за собою пінявий слід. — Не на воду, а тільки вивісьте на талях за борт, бо ця чортова потвора і її потрощить. Нехай висить напоготові, а матроси тим часом хай виносять свої речі та складають у неї припас — харчі й воду. Шлюпку рознайтовили, взяли на талі, тоді матроси прожогом кинулися до снастей і похапалися за них. Цей раз удар припав посередині лівого борту, і з юту видно було й чутно, як довгий борт увігнувся пружно й випрямився, ніби аркуш картону. Шхуну так накренило, що правий фальшборт зарився в воду, а коли судно різко гойднулось назад, зачерпнута вода перекотилась через палубу, обливши моряків біля шлюпки по коліна, і ринула в шпігати лівого борту. — Підіймай! — командував з юту капітан. — Винось за борт! Стій! Закріплюй фали! Міцніш! Шлюпку вивісили за борт, планширом упорівень з поруччям «Мері Тернер». — Десять дюймів, сер, і прибуває швидко, — доповів помічник, тичкою вимірявши воду в трюмі. — Я йду по прилади, — сказав капітан Доун, рушаючи до кают-компанії. Уже спустившися до половини в люк, він спинився й глузливо кинув на Нішікантину адресу: — І по єдиний наш хронометр. — Півтора фути, й прибуває, сер! — гукнув йому вслід помічник. — Треба вже й нам збиратися, — рушаючи за капітаном, сказав Грімшо Нішіканті. — Стюарде, йдіть униз і спакуйте мою постіль, — звелів той, — За решту я сам подбаю. — Ідіть к бісовій матері, містере Нішіканто, і свою решту можете взяти з собою, — незворушно відмовив Доутрі й зразу, обернувшись до Старого Моряка, сказав шанобливо й заспокійливо: — Подержіть ще Кілені, сер. Я піду поскладаю ваші речі. Що б ви хотіли насамперед забрати? Услід за ними спустився вниз і містер Джексон. Саме як усі п'ятеро в тривозі й поспіху складали що вартніше та необхідніше, кит ударив знов. Удар заскочив їх несподівано, і вони всі попадали на лівий борт. Із Нішікантиної каюти почулися зойки та прокльони: він бехнувся ребрами об край койки. Але його голос перекрили грюкіт і тріск на палубі. — На цурпалки потрощить, — сказав капітан Доун, коли все стихло і він непевними ногами вже брався трапом нагору, притискаючи до грудей хронометра. Віддавши його до рук одному матросові, він вернувся униз і вдвох зі стюардом виніс свою скриньку з речами. Потім допоміг стюардові винести скриньку Старого Моряка. Далі вони обидва спустились до комори під кают-компанією й стали передавати нагору, в руки знепокоєних матросів, харчові припаси — ящики з рибними та м'ясними консервами, мармеладом, сухарями, маслом, згущеним молоком і всілякими висушеними, концентрованими, стерилізованими продуктами в бляшанках, що ними в паш час живляться мореплавці. Доутрі з капітаном піднялись на палубу і, звівши очі вгору, не побачили стеньг на грот- і бізань-щоглах. Грот-стеньга вже лежала впоперек розтрощеного люка до мисливського кубрика, а бізань-стеньга, простромивши бізань, зависла сторчма в дебелій парусині й розгойдувалася з борта на борт разом з вітрилом. Поки матка, що так люто помщалася за своє горе, відпливала для розгону далі, вся команда «Мері Тернер» зібралась біля шлюпки, вивішеної за борт і готової до спуску на воду. На палубі громадились ящики з харчами, барильця з питною водою, матроські скриньки та торби. Видно було, що всього того припасу, збіжжя та людей забагато на один човен. — Матроси нам потрібні — вони можуть гребти, — сказав Нішіканта. — Але чи потрібні нам ви? — похмуро спитав Грімшо. — Така туша забагато місця займе, та й тварюка з вас велика. — Мабуть, таки потрібен, — відказав лихвар, розстебнув сорочку так рвучко, що аж ґудзики повідлітали, й показав автоматичного кольта сорок четвертого калібру, почепленого в кобурі під лівою пахвою, колодочкою вперед, щоб можна було вмить вихопити правою рукою, — Мабуть, буду потрібен. Але зайвих ми не візьмемо. — Як вам завгодно, — відповів фермер саркастично, однак рука його мимоволі стислась, ніби він душив когось за горло. — Та й як харчів не стане, ви можете придатись — вагою, звісно, а не смаком. Але хто ж тут, по-вашому, зайвий? Чорношкірий? У нього-бо нема пістолета. Та ці ґречності перебив новий удар у корму, що строщив стерно. — Скільки води? — спитав капітан помічника. — Три фути, сер. Щойно міряв, — відповів той. — Я гадаю, сер, краще потроху вантажити човен. А як ударить знов, відразу спустити на воду, скинути решту припасу, посідати й швиденько відпливти. Капітан кивнув головою. — Доведеться поквапитись, — сказав він. — Будьте всі напоготові. Стюарде, ви стрибнете в човен перший, а я подам вам хронометра. Нішіканта войовниче насунувся на капітана величезним черевом, розгорнув сорочку й виставив пістолета. — Нас забагато на один човен, і стюард з нами не попливе. Чуєте, що я сказав? Затямте собі: стюард з нами не попливе. Капітан спокійно подивився на великого кольта, а в уяві виразно побачив свій сан-франціський прибутковий будинок. Він знизав плечима. — Шлюпка так чи так буде перевантажена всім оцим мотлохом. Добирайте собі товариство, як вам завгодно, але пам'ятайте, що довести її до землі зумію тільки я, отож якщо хочете ще коли побачити свої позичкові каси, то будьте зі мною обережніші. Стюарде! Доутрі підійшов. — Для вас, на жаль, у цій шлюпці місця не буде. І ще для двох-трьох. — Слава богу, — зрадів Доутрі. — А то я вже боявся, що ви захочете взяти мене з собою, сер… Квеку, ти бери мій бебехи, тягай до другий шлюпка. Квек заходився переносити клунки, а помічник востаннє, зміряв рівень води в трюмі, доповів, що там три з половиною фути, і матроси почали складати в шлюпку за бортом що легше. Один матрос, худорлявий, стрункий і сильний молодий швед, шести футів на зріст, вислоплечий, з блідо-голубими очима, білим лицем і лляним чубом, став помагати Квекові. — Сюди, Великий Джоне! — гукнув до нього помічник. — Твоя шлюпка оце. Помагай тут. Високий скандінав зніяковіло осміхнувся й пояснив, затинаючись: — Я… мабуть, попливу… зі стюардом. — Нехай, нам легше буде, — вирішив Нішіканта. — Ще хто піде туди? — Авжеж, — глузливо кинув йому в обличчя Доутрі. — Я гадаю, решта пива піде в мою шлюпку. Чи ви, може, заперечуєте? — Та я вас!.. — заверещав Нішіканта, вдаючи розлюченого. — Ти мене й пальцем не насмієш торкнути, кровопивце поганий, — відрубав Доутрі. — їх ти залякав, але я тебе не боюся! Краще ти мене стережись. Великий Джоне! Тягни в ту шлюпку оцей ящик пива і оті пів-ящика… Ну, спробуй тільки перечити, Нішіканто! Єврей не насмів перечити й не знав, як йому повестися; його порятував з того збентеження крик: — Ось вона знову! Всі кинулись хапатися хто за що. Новий удар строщив ще кілька шпангоутів, і «Мері Тернер» важко хитнулася з борту на борт. — Спускай! Хутко! Капітанового наказа виконано вмить. Спущена з правого борту шлюпка загойдалася на воді, і в неї посипалась решта речей та припасу. — Давайте вже поможу, сер, бо вам треба поспішати, — сказав Доутрі, взяв з рук у капітана хронометра й став напоготові, щоб передати його капітанові, щойно той зійде в шлюпку. — Ходіть, Грінліфе, — покликав Грімшо Старого Моряка. — Ні, щиро вам дякую, сер, — відповів той, — У другому човні, мабуть, просторіш буде. — Кухар потрібен нам! — гукнув Нішіканта з корми шлюпки, — Йди сюди, жовтопика мавпо! Стрибай! Невеличкий, старий, зморшкуватий китаєць видимо завагався — в який же човен йому сісти. Він поглядав то на гладкого лихваря з пістолетом, то на Квека й Доутрі з їхньою проказою й зважував, що страшніше, та ще прикидав, котрий човен безпечніший. — Я хоцю друга шлюпка, — сказав він нарешті й поволік свою торбу по палубі до лівого борту. — Віддавай кінці, — скомандував капітан Доун. Вишкребок, здоровий молодий ньюфаундленд, що доти весь час весело бігав та стрибав по палубі, угледівши стількох людей зі шхуни в човні за бортом, плигнув через поруччя, що підіймалось над водою вже зовсім невисоко, й ляпнувся на купу ящиків та клунків у шлюпці. Човен гойднувся, і Нішіканта з пістолетом у руці зарепетував: — Геть його! Викиньте назад! Один матрос послухався, і зчудований Вишкребок, пролетівши трохи в повітрі, гепнувся спиною на палубу. Але він сприйняв те як шорсткуватий жарт і став у захваті качатись та звиватися всім тілом, певний, що з ним бавитимуться й далі. Тоді схопився й кинувся до Майкла, приязно дзявкаючи, але на відповідь почув тільки суворе, остережливе гарчання. — Мабуть, доведеться взяти й його до нашої кумпанії, еге, сер? — сказав Доутрі й заспокійливо погладив рославого щенюка по голові, а той щасливо і вдячно лизнув йому руку. Першорядний судновий стюард конче мусить бути людиною вельми кмітливою й меткою. А Дег Доутрі був першорядний стюард. Посадивши Старого Моряка в безпечніший кут, він наказав Великому Джонові рознайтовлювати другу шлюпку та брати її на талі, Квека послав у трюм набрати в барильця води з тих решток, що там зосталися, а А-Моя в камбуз по харчі. Веслярі на першій шлюпці, вщерть забитій людьми, їхнім майном та припасами, щосили налягли на весла, аби швидше відвести її від осередку небезпеки, тобто від «Мері Тернер». Та не відпливли вони ще й на сотню ярдів, як велетенська тварина, не влучивши в шхуну, з розгону промчала повз неї, тоді враз завернула, збивши цілий вир, і ледь не налетіла на шлюпку. Так близько пропливла вона, що веслярі з того борту мусили піднести весла вгору. Хвиля, піднята китом, сильно гойднула перевантажену шлюпку, аж вона зачерпнула низьким бортом води. Нішіканта, що з пістолетом у руці стояв на кормі, де вибрав собі вигідне місце, похитнувся, інстинктивно махнув руками, щоб не впасти, — і впустив пістолета в воду. — Ага! — зраділо гукнув Доутрі. — Ну як, Нішіканто? Тепер тебе ніхто не боїться! Маєте м'ясо, хлопці! Дешеве м'ясо! Як до цього дійдеться, з'їжте його першого. Звісно, він смердюх, і м'ясо з нього смердітиме, та дарма, в скруті й таке з'їсться. Тільки вимочіть через ніч у морській воді. Грімшо, чиє місце на кормі було не таке вигідне, не відстав від Доутрі: він умить підвівся, простяг руку, вхопив гладкого лихваря за в'язи, струсонув його й турнув долілиць на дно шлюпки. — Ага! — знову озвався зі шхуни Доутрі. А Грімшо неквапно зайняв вигідніше лихвареве місце сам. — Хочете до нас? — гукнув він стюардові. — Ні, дуже дякую, сер, — відповів той. — Нас забагато, краще ми в цьому човні розмістимось. У першій шлюпці одні почали вихлюпувати воду, інші чимдуж налягли на весла. А Доутрі взяв А-Моя й спустився в трюм під кают-компанією набрати ще провізії. Поки вони були внизу, кит черкнув боком передню частину лівого борту, махнув могутнім хвостом і змів геть бізань-ванти та шмат фальшборту. Набігла розлога склиста хвиля, гойднула шхуну, і бізань-щогла вдала за борт. — Далебі, китище, — озвався Доутрі до А-Моя, коли вони вийшли на палубу й побачили, чого наробив цей останній удар. А-Мой знову подався до камбуза по харчі, а Доутрі, Квек і Великий Джон налягли на шлюп-талі й перекинули шлюпку через лівий фальшборт зразу одним кінцем, тоді другим. — Перечекаємо, поки вдарить знову, а тоді спустимо її на воду, поскидаємо в неї все й ушиємося, — сказав стюард Старому Морякові. — Часу ще маємо досить. Шхуна, як набере води, тонутиме не швидше, ніж тепер. На той час палуба вже була майже впорівень з водою, і судно гойдалося на хвилях важко й незграбно. — Агов! — раптом згадавши, гукнув Доутрі до капітана Доуна на першій шлюпці, що відпливала все далі. — Який курс на Маркізи, сер? Звідси! І скільки туди миль? — Норд-норд-ост чверть на ост! — долетіла ледве чутна відповідь. — Просто на Нука-Гіву! Зо дві сотні миль! Держіть повним бейдевіндом до пасату і втрапите! — Дякую, сер! — гукнув стюард, побіг на корму, розбив скло в нактоузі й забрав на шлюпку компаса. Кит барився нападати; люди на шхуні вирішили, що він уже вгамувався, й стояли та дивились, як він гойдається на хвилях ярдів за двісті від них. А «Мері Тернер» поволі тонула. — Мабуть, можна спробувати? — спитав Доутрі Великого Джона; але відповів йому інший голос. — Кокі! Кокі! — почувся жалібний крик з люка мисливського кубрика, а за ним дратливе, сердите: — Стонадцять чортів! Стонадцять чортів! — Треба забрати, — вирішив Доутрі, кинувся до люка, проліз крізь сплутані снасті грот-стеньги, що загороджували дорогу, й зазирнув у кубрик. Там на краєчку койки сидів біленький жмутик життя, весь настовбурчений, раз у раз підіймав рожевого чубчика на голівці й чистою людською мовою проклинав зрадливість долі, моря та моряків. Доутрі простяг йому вказівний палець, какаду перепурхнув на нього, тоді моторно збіг по рукаві на плече, міцно вчепився кігтиками в сорочку, діставши ними аж до тіла, нахилив голівку стюардові до вуха і вдячно, радо зацокотів: — Кокі! Кокі! — Ах ти шибенику! — засміявся Доутрі. — Слава богу! — вимовив какаду голосом, таким схожим на стюардів, що той аж здригнувся. — Ах ти шибенику! — ще раз промовив Доутрі, нахиливши голову й притулившись до папуги щокою й вухом. — А дехто, бач, думає, ніби самі люди чогось варті у світі! Кит усе не нападав, але вода вже заливала шкафут, і Доутрі наказав спускати шлюпку. А-Мой перший квапливо стрибнув на прову. Та Доутрі помилявся, гадаючи, що маленький китаєць боїться потонути з шхуною. Кухар просто вибрав у шлюпці місце якнайдалі від нього та від Квека. Відіпхнувшись від шхуни, вони нашвидку поскидали ящики та клунки з банок і посідали. А-Мой узявся за переднє весло, за друге — Великий Джон, за третє — Квек, а Доутрі, з Кокі на плечі, сів загребним. Майкл, зіп'явшись на купу клунків у прові, сумно дивився на «Мері Тернер» і сердито огризався на дурного Вишкребка, що вже поривався гратись. Старий Моряк став біля стернового весла і, щойно всі повсідалися на свої місця, віддав наказа гребти. Враз Макл наїжачився й загарчав. Усі озирнулись і побачили, що матка пливе знову і вже зовсім недалечко. Та вона не розганялася для удару. Вона повільно обпливла шхуну кругом, ніби вивчала свого ворога. — Певне, і їй уже далося взнаки оте буцання, голівонька заболіла, — осміхнувшися, сказав Доутрі більше для того, щоб підбадьорити товаришів. Тільки-но вони гребнули разів з десять, як Великий Джон скрикнув. Усі звели очі на бак шхуни, куди він дивився, й побачили там кота з матроського кубрика, що гнався за великим пацюком. По баку метались іще пацюки — видно, вода їх повиганяла з кубел. — Невже таки ми покинемо кота?.. — запитливо промовив Доутрі. — Ну що ви! — відповів Старий Моряк, наліг на стернове весло й завернув шлюпку назад. Китова матка, що повільно кружляла навколо шхуни, двічі легенько гойднула їх, поки вони забрали кота й знов налягли на весла. Вона ніби й не помічала їх. То з великої потвори, зі шхуни впала смерть на її дитинча, і на шхуну був звернений весь її гнів. Тільки-но шлюпка трохи відійшла, попливла геть і матка, За півмилі вона завернулась і почала розганятися знову. — Ну, тепер судно, повне води, дасть їй доброго відкоша, — сказав Доутрі. — Не гребіть, подивімося. Цей удар, що припав якраз у середину судна, був найсильніший з усіх. Снасті й уламки дерева злетіли вгору, і шхуна так накренилась, що аж блиснула мокрою мідяною обшивкою днища. Тоді важко гойднулась на другий бік і вирівнялася. Грот-щогла п'яно захиталась, але не впала. — Нокаут! — гукнув Доутрі, загледівши, що тварина безладно б'є хвостом по воді. — Певне, обом каюк. — Шхуна він зовсім кінчай, — зауважив Квек, бо фальшборт «Мері Тернер» уже зник під водою. Шхуна швидко пішла на дно; за кілька секунд поринув і залишок грот-щогли. Зосталась тільки китова туша, що безвладно тіпалась на поверхні води. — І похвалитися нічим, — сказав Доутрі замість надгробного слова «Мері Тернер». — Бо однаково ніхто не повірить. Щоб отаке дебеле суденце потопила, зумисне потопила стара китова матка! Ні, вибачайте, пане-добродію. Я сам не вірив тому шкарбунові в Гонолулу, коли він хвалився, ніби врятувавсь із потопленого «Ессекса», і мені ніхто не повірить. — Гарна була шхуна, доладне суденце, — журився Старий Моряк. — Я ще не бачив стрункішого рангоуту на трищогловій шхуні й не знав трищогловика, щоб так легко ходив проти вітру. Дег Доутрі, старий парубок, незвиклий до осілого життя, окинув поглядом пасажирів шлюпки, за яких тепер мусив дбати: Квека, бридкого чорношкірого папуаса, якого він колись урятував від зубів його власних одноплемінців; А-Моя, суднового кухаря, невеличкого літнього китайця, чий точний вік важко було вгадати; шляхетного Старого Моряка, якого він любив і шанував; Великого Джона, молодого скандінава, велетня на зріст і дитину душею; Кілені-боя — диво-собаку; Вишкребка — вгодованого й навдивовижу дурного щенюка-ньюфаундленда; Кокі — живий жмутик білого пір'я, рішучий та владпий, мов сталеве лезо, і невідпорно-влесливий, мов пещене чарівне дитя; і навіть кота з кубрика — звинного рудого винищувача пацюків, що примостився між ногами в А-Моя. А до Маркізьких островів було довгих дві сотні миль, та ще й пасат, що мав донести їх туди, стих, хоча мусив неодмінно повіяти знову. Стюард зітхнув, і йому чогось зринув у пам'яті малюнок з дитячої книжки про бабусю, що жила в черевику зі своїм численним родом. Потім рукою витер з чола піт і знову звернув увагу, що шкіра між бровами не чує дотику; а тоді сказав: — Ну що ж, дітки, на веслах до Маркізів не дійдемо. Треба вітру. Але зараз треба відпливти хоч на милю від цієї сердитої матки. Чи оклигає вона, чи ні, я не знаю, та однаково біля неї мені якось моторошно.  

Каталог: books -> download -> rtf
rtf -> Диплом за перемогу в шкільному конкурсі поезій, присвячених Тарасові Шевченку
rtf -> Післямова
rtf -> Варткес Тевекелян рекламне бюро пана кочека
rtf -> Вічник Сповідь на перевалі духу
rtf -> Тарас Прохасько БотакЄ
rtf -> Ізольди Марківни Книш директорові школи Товаришу директор! Сьогодні, згідно з планом, я проводила урок
rtf -> Роман Іваничук Мальви Розділ перший
rtf -> Дебора Гаркнесс Сповідь відьом Дивовижні стосунки магії та науки
rtf -> Кір буличов — творець фантастичних світів
rtf -> Олесь Бердник


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   24


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка