Диференційний діагноз гострого та хронічного гломерулонефриту Диференційному діагнозу підлягає гострий гломерулонефрит



Скачати 16.11 Kb.
Дата конвертації23.11.2020
Розмір16.11 Kb.
#11099
Диференційний діагноз гострого та хронічного гломерулонефриту
хірургія презентація, Презентация1, Предик Л.В., Предик Л.В., Протишокова терапія, Предик Л.В., Диференційний діагноз гострого та хронічного гломерулонефриту, Бронхоетатична хвороба, 1, Бронхоетатична хвороба, Предик Л.В., Предик Л.В., 1.5 НЕОНАТОЛОГИЯ правильно, 1550746968142159-3
Диференційний діагноз гострого та хронічного гломерулонефриту

Диференційному діагнозу підлягає гострий гломерулонефрит та загострення хронічного гломерулонефриту. Перший (ГГН) розвивається через 1-4 тижні після перенесеної стрептококової інфекції, другий (загострення ХГН)– через 1-3 дні після стрептококової інфекції , зв'язок з якою відстежується як на початку ХГН , так і в період його загострення. Для гострого гломерулонефриту є характерним двобічний біль в ділянці нирок, для хронічного- даний симптом не є характерним. При ХГН часто виникає озноб, головний біль (навіть у період ремісії). При ГГН також може бути головний біль, у частини хворих зниження апетиту, анорексія, підвищена втомлюваність (розвивається інтоксикаційний синдром). У більшості хворих ГГН розвивається набряковий синдром (набряки виникають швидко, переважно зранку, локалізуються на обличчі, тулубі кінцівках , до вечера зменшуються і зникають за 10-14 днів ), гіпертензивний синдром ( підвищення АТ навіть до 230/130 мм.рт.ст., гіпертензія короткочасна, мінлива, «однодобова» і при сприятливому перебігу захворювання тиск нормалізується через 2-3 тижні ), також диференційною ознакою ГГН є брадикардія (зберігається 2-3 тижні). При огляді у цих хворих відзначають блідість шкірних покривів, ціаноз губ, акроціаноз, ознаки лівошлуночнової серцевої недостатності у вигляді тахіпное, ортопное, розширення меж серця. Хворі відзначають олігурію (в перші 1-3 дні, і змінюється на поліурію), сеча набуває кольору «м’ясних помиїв», або при гематурії –кави. При ХГН за відсутності АГ та нормальній функції нирок, хворі з сечовим синдромом не відзначають скарг. Якщо ж є нефротичний синдром то хворі також , як і при ГГН, скаржаться на втомлюваність, слабкість і наявність набряків ( проте тут відзначається пастозність обличчя, набряки на нижніх кінцівках, у поперековій ділянці, спині та інколи рідина накопичується в порожнинах). Якщо набряки стійкі та тривалі , можуть розвиватись дистрофічні шкірні рубці розтягнення на передній черевній стінці, бокових поверхнях грудної клітки та стегнах. Можуть виникати нефротичні кризи. При ХГН також може розвиватись АГ (і при цьому може виникати порушення зору- гіпертонічна нейроретинопатія ), серцево-судинна недостатність за лівошлуночковим типом. Також у хворих з ХГН порушується діяльність ендокринних залоз. У хворих з ХГН часто розвивається анемія, для ГГН вона малохарактерна (може бти легкого ступеня). При нефротичному синдромі , для обох характерна гіпоальбумінемія (при ГГН- незначна , при ХГН- виражена). При ХГН розвичається азотемія, підвищення ативності трансаміназ ,відхилення гемостазу до гіперкоагуляції , питома вага сечі та ШКФ знижена , при ГГН цих змін немає. Особливості аналізу сечі при ГГН- гематурія (виражена), протеїнурія, циліндрурія, при ХГН- протеїнурія , гематурія (незначна). В загальному аналізі крові при ГГН - помірний лейкоцитоз, еозинофілія , лімфоцитоз, підвищення ШОЕ. Біопсія нирок з наступним патоморфологічним дослідженням є золотим стандартом діагностики ХГН і важливою для диференційної діагностики цих нозологій. А вперше виникла тріада: поява еритроцитурії , протеїнурії в поєднанні з набряками чи АГ через 1-4 тижні після стрептококової чи іншої інфекції – діагностичний критерії ГГН.

Патогенетична терапія гломерулонефриту.

До "агресивних" методів, які грубо порушують гомеостатичні процеси і призначаються на етапі вираженої активності патологічного процесу (в першу чергу при НС, швидкопрогресуючому ГН) відносять глюкокортикоїди, цитостатичні і альтернативні препарати, плазмофорез (впливають на імунне запалення) та гепарин (діє на неімунні фактори прогресування).

Більш м`яка, "зберігаюча", нефропротекторна дія притамана препаратам, що впливають на неімунні фактори прогресування ГН - делагілу, інгібіторам АПФ, антиагрегантам, антагоністам кальція, АРА, нестероїдним протизапальним препаратам, гіполіпідемічним засобам, мембраностабілізаторам.

Патогенетична терапія показана: якщо після симптоматичної терапії протеїнурія не зменшується або зменшується менше ніж в 2 рази; при наявності нефротичного синдрому.



Патогенетична терапія : ГК, цитостатити, антиагреганти та антикоагулянти.

-за відсутності морфологічної верифікації діагнозу застосовується пульс-терапія ГК (преднізолон або метилпреднізолон) у дозі 1 мг/кг маси перорально протягом 4-6 тижнів. Преднізолон (в першу половину дня) призначається з урахуванням циркадного ритму роботи наднирників, під час їжі, запиваючи молоком. Потім дозу знижують до 0,5 мг/кг, додають хлорбутин (0,2 мг/кг), або циклофосфамід (2 мг/кг) протягом 6 тижнів .

-через 12 тижнів від початку лікування дозу ГК зменшують і призначають 0,5 мг/кг через день з відміною по 5 мг кожного місяця; дозу хлорбутину або циклофосфаміду знижують до 0,1 мг/кг.

- тільки цитостатики замість кортикостероїдів - імуран по 50-100 мг на добу, циклофосфан 100 мг на добу, мікофенолата мофетил (селсепт) 1-2 г на добу протягом 4-6 тижнів в стаціонарі і 4-6 місяців в амбулаторних умовах. В умовах стаціонару варто проводять тоді пульс-терапію цитостатиками: в/в введення 1000-1200 мг циклофосфану 1 раз на місяць, всього проводять 5-6 разів.

(при неефективності або непереносимості ГК або в різних комбінаціях з ними; при зменшенні дози ГК до 50 %)

- прямі актикоагулянти (гепарин) приймають пацієнти по 10-12,5 тис. ОД кожні 12 год протягом 21 дня; в кінці дозу гепарину поступово зменшують , і після відміни призначають антикоагулянти непрямої дії на 1-2тижня (фенілін).



- за високої активності процесу призначають 4-компонентну терапію (глюкокортикоїди+ цитостатики+ антикоагулянти+ дезагреганти).

До патогенетичної терапії належить також плазмоферез (в поєднанні із пульс-терапією преднізолоном і/або циклофосфамідом ) - при високоактивних гломерулонефритах. При ХГН та швидкопрогресуючому гломерулонефриті показані також ультрафільтрація і гемодіаліз.
Скачати 16.11 Kb.

Поділіться з Вашими друзьями:




База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка