Ченці-чудотворці [section] Переклад з китайської Іван Чирко «дивовижні історії 3 кабінету ляо»



Сторінка9/17
Дата конвертації05.05.2016
Розмір0.54 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   17

ПОМСТА

Житель Цзіньніна Цзінь Шенсе одружився на односельчанці з родини Му. Невдовзі у них народився син, та коли хлопчику виповнився рік, Цзінь раптом захворів і відчув, що скоро помре.


— Після моєї смерті виходь заміж за іншого, — наказав він дружині.
У відповідь вона улесливо запевнила, що буде відданою йому до самої смерті, але Цзінь поманив рукою матір
— Коли я помру, не примушуйте дружину довго сидіти вдовою, а внука візьміть до себе.
Мати, заливаючись слізьми, пообіцяла виконати його волю. Через кілька днів Цзінь Шенсе і справді помер.
Стара Му прийшла до свахи, щоб поспівчувати їй в такому горі та втішити її. Поплакала, скільки могла, а потім витерла сльози і повела зовсім іншу мову
— Велике горе послало нам небо зять помер передчасно, а дочка моя ще така молоденька, і, на тобі, вже вдова. Що нам тепер з нею робити?
Мати Цзіня, охоплена глибоким сумом, не стрималася і, спалахнувши від обурення, голосно вигукнула
— Нехай залишається вдовою!
Стара Му зніяковіла і на цьому розмова припинилась, а коли споночіло, лягла з дочкою в одній постелі і почала нашіптувати їй
— Та будь-який порядний чоловік не відмовиться взяти тебе. Вродою тебе бог не обділив та й роботи ти не боїшся, отож знайдеться для тебе гідна пара. Ти ще молода, і чим раніше підеш заміж, тим краще. Безглуздо буде, коли віддаси все життя дитині. Нізащо не погоджусь, щоб тебе примусили вдовувати.
Останні слова старої Му почула свекруха, яка саме проходила через кімнату, і розгнівалась ще дужче. На ранок вона сказала їй
— Покійний заповідав, щоб його дружина не зберігала йому вірності. Та оскільки їй так кортить вийти заміж, то вам на зло я примушу її вдовувати.
Стара Му образилась і пішла додому.
Наступної ночі Цзінь приснився матері зі слізьми на очах він прохав її відмовитися від свого рішення.
На ранок вона послала людину до свахи сказати, що відпустить невістку додому після того, як поховають сина, а сама пішла до ворожбита, щоб визначив день, коли можна перенести труну з тілом на родинний цвинтар. Той попередив, що цього року потойбічні сили не сприяють похорону. А дружина небіжчика більше дбала про те, щоб бути привабливою, і, незважаючи на жалобу, не забувала причепуритись. Поки сиділа у свекрухи, не скидала білого одягу, та тільки-но приходила до своїх батьків, як одразу ж натягала на себе щось барвисте. Мати Цзіня знала про це, але терпіла адже рано чи пізно невістка піде до іншого чоловіка. А та чим далі, то нахабніла все дужче, однак батьки їй у всьому потурали.
В тому селі жив гультіпака на прізвище Дун Гуй. Побачив він якось удовичку і був у захваті від неї. Заплатив старій сусідці, щоб та допомогла їм зійтися. Після півночі Дун Гуй переліз від сусідки через огорожу і пробрався до вдовиці в кімнату. Перше ж побачення закінчилося перелюбством. Такі зустрічі тривали ще десять ночей підряд. А потім поповзли чутки. Про ганебну поведінку вдови знали всі, окрім матері Цзіня.
Та ось однієї ночі, коли коханці саме гріховодили, раптом затріщала труна, та так сильно, ніби петарда розірвалась. Служниця, що спала в цей час у передпокої, побачила, як із-за занавіски вийшов небіжчик з мечем в руці і попрямував до спочивальні. За мить почулися страшні вигуки. Потім звідти вискочив Дун, а за ним — Цзінь, тягнучи за волосся дружину.
Вдова так голосила, що розбудила увесь дім. Схопилася зі свого ліжка і мати Цзіня. Прямо на її очах гола невістка вибігла на подвір'я і, не сказавши свекрусі жодного слова, кудись зникла. Стара кинулася навздогін, але довкола було так темно й тихо, що вона не знала, де її шукати.
Тоді Цзінь зайшла до невістчиної спальні, де ще горіло світло, і побачила на підлозі чоловічі черевики. Покликала служницю, і та, тремтячи всім тілом, розповіла їй про чудо, свідком якого була. Наполохані жінки ще довго не могли прийти до тями.
А Дун, шукаючи порятунку, перебрався через паркан до сусідів і причаївся у кутку. Коли лемент поступово вщух, він виліз із схованки і, щулячись від холоду, вирішив позичити яку-небудь одежину у старої звідниці. Коли ж бачить у кімнаті прочинені двері. Дун зайшов, намацав у темряві ліжко, а на ньому — жіночу ніжку.
«Сусідчина невістка», — подумав він.
Хтивість умить оволоділа всім його тілом. Дун потихеньку зліз на ліжко, припав до жінки, яка, не розібравшись спросоння, лише спитала
— Це ви приїхали?
— Так, — відповів він.
Двері не були зачинені на ніч за домовленістю з чоловіком, який поїхав у сусіднє село і збирався опівночі повернутись назад. І коли після півночі Цянь справді прийшов додому, його насторожив шум у кімнаті. Прислухався і зрозумів, у чім річ. Охоплений гнівом, він схопив списа і увірвався до спальні.
Дун з переляку шмигнув під ліжко, однак спис дістав його й там. Тепер настала черга дружини, але та, ридма ридаючи, запевняла, що вона спросоння помилилась, і чоловік пощадив її.
А хто сховався під ліжком, вони ніяк не могли збагнути. Розбудили матір, запалили світло і нарешті впізнали Дуна, що ледве дихав. Він признався в усіх гріхах і невдовзі помер, оскільки з рани від списа струменем била кров. Поспіхом не розібравшись, хто тут винен, а хто ні, стара накинулась на сина
— Як же це так? Застав жінку з коханцем, а порішив тільки його одного?
Тоді син убив і свою дружину.
Тієї ж ночі, щойно старий Му ліг спати, за дверима раптом почулось якесь шерхотіння. Він вискочив на подвір'я і обомлів язики полум'я добиралися вже до самого даху, а палій чомусь не квапився тікати. Старий здійняв крик, позбігалися домочадці і легко потушили пожежу, яка, на щастя, тільки спалахнула.
Старий Му одразу ж наказав взяти самостріли і наздогнати палія. Тої ж миті у всіх на очах хтось підбіг до високої огорожі і спритно, мов мавпа, перескочив через неї. По той бік огорожі був персиковий сад, обнесений міцним парканом. Кілька чоловіків позалазили один одному на плечі, щоб подивитись, куди подівся злочинець, але в темряві нічого не могли розгледіти. Тільки було чути, ніби під парканом щось ворушиться. Спитали «Хто там?» Не обзивається. Випустили кілька стріл і влучили у щось м'яке. Нарешті додумались відімкнути хвіртку і зайти в сад. Аж бачать — перед ними біліє розпластане жіноче тіло; стріли попали в груди і в голову. Принесли каганця і побачили, що то дочка Му.
Коли сказали про це батькам, старий із старою так були приголомшені, що мало не збожеволіли. Вони ніяк не могли второпати, як все це сталося.

Дочка лежала з заплющеними очима і ледве дихала, обличчя у неї було біле як полотно. Спробували висмикнути стрілу з голови, ніяк не піддається. Нарешті хтось уперся ногою в голову і таки витяг. Дочка тихо застогнала, а коли з рани бризнула кров, перестала дихати зовсім. Прибитий горем старий не знав, що йому робити далі.


Вранці він пішов до свахи, щиро розповів їй усю правду і, стоячи на колінах, слізно молив пробачити його. Мати Цзіня не винила старого і не гнівалась на нього, тільки пояснила, з чого все це почалось, і звеліла йому самому поховати свою дочку.
Але Шенгуан, двоюрідний брат Цзіня, вирішив, що дочка Му зганьбила честь їхнього роду, і, щоб якось помститися, пішов до старого, добре вилаяв його, нагадавши і про всі його давні гріхи. Старий від сорому зовсім занепав духом; він мовчки дав Шенгуану грошей, і лише тоді той втихомирився.
А хто був коханцем дружини Цзіня, так поки що ніхто й не знав. Але того ж дня в управу прийшов з повинною сам Цянь, син старої звідниці; він признався, що застукав жінку з Дуном і обох повбивав. Після короткого допиту його відшмагали палицями за самосуд і відпустили додому.
Ма Бяосу, брат убитої дружини Цзіня, відомий на все село сутяжник, подав скаргу, в якій намагався довести, що сестра невинна. Начальник управи звелів заарештувати стару звідницю, яка злякалась і розказала все від початку до кінця. Покликали матір Цзіня, але вона, пославшись на хворобу, доручила Шенгуану піти до суду і замість неї спростувати скаргу. На розгляд справи привели й обох старих Му, які на допиті теж про все щиро розповіли.
За те, що, поки тривала жалоба по небіжчику, вони штовхали дочку на нове заміжжя і сприяли цим її розпутництву, старих Му наказали відшмагати палицями, але, взявши до уваги їхній похилий вік, замінили покарання штрафом, та таким високим, що довелося продавати все майно. Стару сусідку Цзінів за звідництво забили палицями до смерті. І справу на цьому припинили.
* * *

Від себе оповідач цих дивовижних історій хотів би додати таке


Яким далекоглядним виявився Цзінь! Яку мудрість проявив він, коли переконував матір, щоб вона не примушувала невістку засиджуватись у вдовах. Сам він нікого не вбивав, але його честь зрештою була повністю відновлена. Оце і є прозорливість!
А сусідка-звідниця? Збивши з пуття чужу невістку, занапастила свою власну. А стара Му? Потураючи дочці, вона довела її до смерті.
Гай-гай! Той, хто хоче дізнатися, що чекає людину в майбутньому, мусить пам'ятати про те, як вона поводила себе досі, бо розплата може настати негайно, а не лише в якомусь там потойбічному житті.

ОБДАРОВАНА ЯНЬ

Коли видався неврожайний рік, бідний студент з Шуньтяня переїхав разом зі своїми батьками на береги річки Лю. Особливими здібностями юнак не відзначався і в свої сімнадцять років ще не вмів навіть творів писати, та оскільки мав гарне обличчя, умів триматися на людях та вчасно сказати дотепне слово, ніхто не здогадувався, що він людина пустопорожня.


Через якийсь час одне за одним померли його батько й мати. Залишившись круглим сиротою, студент перебивався тим, що вчив дітей у селі Ложуй грамоти. У цьому селі жила така ж, як і він, сирота із роду Янів, предки яких прославилися своєю освіченістю. Уже змалку дівчина дивувала всіх гострим розумом і чудовою пам'яттю. Батько, поки був живий, намагався вчити її. Прочитавши що-небудь, вона з першого разу запам'ятовувала майже все. А в десять років батько навчив її складати вірші і часто казав
— У нашому домі росте справжня вчена. Шкода тільки, що дівчатам не дозволено носити шапку благородних мужів.
Батько дуже любив дочку і сподівався, що йому пощастить підшукати їй благородного нареченого, але скоро помер, так і не здійснивши своєї мрії. Мати теж не встигла виконати його заповіту, бо пережила чоловіка лише на три роки. Хтось із знайомих порадив дівчині вийти заміж хоча б за здібного студента. Янь не перечила, та минав час, а підходящої людини так і не вдалося знайти.
Якось до неї зайшла погомоніти сусідка і принесла з собою нитки для вишивання, загорнуті в аркуш списаного паперу. Янь розгорнула його. Це, як виявилось, був лист бідного студента до сусідчиного чоловіка, теж студента. Вона взяла листа, повертіла його в руках, спробувала дещо прочитати. Лист їй сподобався, і написаний він був гарними ієрогліфами. Сусідка здогадалася, чому вона так додивляється до всього, і шепнула їй
— Дуже гарний хлопець, сирота, як і ти, та й років йому майже стільки. Як сподобається, скажу чоловікові, щоб посватав вас.
Янь промовчала.
Дома сусідка розповіла про їхню розмову своєму чоловікові, який приятелював із студентом, а той переказав усе це йому самому. Студент дуже зрадів і попросив передати дівчині золоту обручку, яка дісталася йому у спадок від матері. Незабаром справили весілля. Молодим було добре одне з одним і почували вони себе мов риба у воді.
Та одного разу Янь прочитала чоловіків твір і засміялась
— Ніколи б не подумала, що це ваша робота. Якщо так далі писатимете, то на успіх нічого й сподіватись.
Тепер Янь почала ставитись до нього з деякою суворістю, ніби вчитель або старший товариш, і увесь час нагадувала, що треба братись за навчання, а коли сутеніло, запалювала каганця, сідала до столу і поринала в книгу. Припиняла читання, тільки коли били третю варту, — таким чином намагалася подати приклад чоловікові.
За рік студент сяк-так опанував стиль творів, які писали на екзаменах. Проте і цього разу він провалився.
Тепер його репутація була зіпсована остаточно. А жили вони так бідно, що інколи навіть і їсти було нічого. Студент впав у розпач і гірко плакав.
— Який з вас мужчина, — дорікала йому дружина, — коли не зуміли здобути почесної шапки? Що ж, доведеться мені поміняти свою зачіску на таку шапку і натягти на себе фіолетовий халат[31]. Я певна, що це не так уже й важко зробити.
— Добре тобі сидіти вдома. А побувала б на екзаменах, тоді б знала, що домогтися знатності та багатства не так просто. Це тобі не на кухні поратись. Там тільки й клопоту, що води набрати та кашу зварити. Почесна шапка дісталася б тобі так само важко, як і всім іншим, — гнівно відповів чоловік.
— Досить вам, — всміхнулася дружина. — Коли настане час наступних екзаменів, я, з вашого дозволу, одягну чоловічий халат і піду замість вас. Якщо провалюсь, як ви, то більше не посмію зневажати вчених мужів.
— Це ти ще не знаєш, чим усе те може закінчитись, тому й рвешся. Але якщо твоя витівка розкриється, то тоді над тобою все село глузуватиме, — засміявся студент.
— А я не жартую. Ви казали мені, що колись жили в Шуньтяні. Давайте повернемося туди. Я вдягну чоловіче вбрання і назвуся вашим молодшим братом. Мабуть, ніхто вже там не пам'ятає, що ніякого брата у вас не було.
Студент не заперечував. Янь пішла до іншої кімнати і невдовзі повернулася у чоловічому одязі.
— Ну як, схожа я на чоловіка? — спитала вона. Студент оглянув її з усіх боків і похвалив. Розпрощавшись із своїми односельцями і прийнявши від друзів деякі подарунки, студент купив худющу шкапу, посадовив на неї дружину і вирушив у дорогу.
В рідних краях на той час в живих залишився тільки дядьків син. Він зрадів, зустрівши таких гарних родичів, і оточив їх своїм піклуванням. А після того, як побачив, що вони днями й ночами сидять за книгами, став поважати їх ще більше, навіть найняв хлопчика, щоб той прислужував їм, але на ніч брати відсилали його.
Всі сімейні турботи — чи кого привітати, чи висловити співчуття — взяв на себе старший брат, а молодший сидів безвихідно в кімнаті.
Протягом півроку мало кому щастило побачити молодшого брата, зате його твори у всіх викликали захоплення. Іноді гості просили, щоб він вийшов до них, але старший брат від його імені відмовляв їм. А якщо хто-небудь самочинно вривався до нього в кімнату, молодший брат кланявся і одразу ж виходив геть. Всі, кому довелося хоч раз побачити його, схилялися перед його вродою. Слава про юнака розкотилась далеко, і в багатьох родовитих сім'ях міркували над тим, як би запопасти собі такого зятя. Двоюрідний брат давно радив йому одружитись, та юнак лише ніяково посміхався, а коли ж той спробував примусити його, він заявив
— Я дав обітницю не одружуватися, поки не складу екзамена і не виб'юся в люди.
І ось інспектор оголосив про день початку екзаменів. Обидва брати пішли складати, але старший провалився знову, а молодший зайняв перше місце в своєму повіті і четверте в окрузі. Наступного року він був призначений начальником Тунченського повіту, а невдовзі за чесну і сумлінну службу його призначили старшим цензором[*] у провінції Хенань, де він жив тепер у розкошах не гірше за князя.
Але це тривало недовго пославшись на хворобу, молодший брат попросив відставки. Височайшим указом йому дозволялося повернутись на батьківщину.
Численні відвідувачі збиралися біля воріт його садиби, однак він вибачався і нікого не приймав.
Людей дуже дивувало, що він, навіть ставши знатним, жодного разу не згадав про одруження. А коли повернувся додому, раптом почав купувати молодих служниць. У декого закралась підозра, а дружина двоюрідного брата вирішила простежити за ним, та скільки не нишпорила, а нічого негожого так і не помітила.
Невдовзі було повалено владу мінської династії, у Піднебесній починалась велика розруха, і тоді Янь призналася жінці двоюрідного брата
— Як по щирості, то я дружина вашого дівера. Розсердилась на те, що він такий непутящий, ніяк не може сп'ястись на власні ноги та відновити добру славу свого роду, і сама зробила це замість нього. Проте я завжди боялась, що мене викриють і син неба покличе мене на допит — адже тоді б наді мною глумилися у всій Піднебесній!
Братова жінка повірила їй лише після того, коли Янь показала їй свою ніжку — у черевик було напхано вати.
А тоді спільними зусиллями почали вони клопотати, поки нарешті чин дружини не перейшов її чоловікові. Сама ж вона відтоді мало спілкувалася з людьми і жила за зачиненими дверима, як і належить жінці. А от на діток їм не пощастило. Витягуючи якось з гаманця гроші, щоб купити для чоловіка ще одну наложницю, вона пожартувала
— Мабуть, це тільки я одна така, що прослужила десять років, а наложниць собі не заводила, хоч їх має кожен, хто стає знатним. А вам поталанило сидите собі без будь-якого клопоту та розважаєтесь з красунями.
— А хто тобі не дає? Адже їх у нас майже три десятки, вибирай, яку хочеш, — жартом відповів їй чоловік.
Його батьки багато разів були посмертно вшановані різними нагородами[32]. Усілякі чиновники та знатні люди приходили до колишнього студента і низько кланялись йому в ноги, як цензору, але він соромився, коли його величали за заслуги, здобуті дружиною, був задоволений своїми власними заслугами і жодного разу в житті не проїхав у колісниці з балдахіном, як це належить цензорові.
* * *

Від себе оповідач цієї небилиці хоче додати таке


Дуже дивно, що свекра та свекруху нагородили за невістчині заслуги.
Нерідко траплялося, коли цензорами бували чиновники, дуже схожі на жінок, а от жінок на цю посаду не призначали, хоч перед такою, як Янь, міг спаленіти від сорому не один з тих, хто носить шапку знатного мужа і називає себе чоловіком!

ПЕРЕРОДЖЕННЯ СЯОСЕ

У будинку Цзяня, що жив у Вейнані й служив секретарем в одному з міністерств, завелась нечиста сила, яка не давала мешканцям спокою. Через це він забрав сім'ю і переїхав звідти, а дома залишив одного тільки сторожа. Невдовзі той помер. Ставили замість нього ще кількох чоловіків, але всіх їх чекала та сама доля. Тоді Цзянь занедбав свій будинок остаточно.


В тій же місцевості проживав студент Тао Вансань — юнак сміливий і щирий, але часом нестриманий. Він любив спілкуватися з повіями, та коли закінчувалося вино, одразу ж випроваджував їх. Друзі часом навмисне посилали йому дівчаток, яких він з веселою усмішкою приймав у себе, однак міг цілу ніч пробути в їхньому товаристві, так і не доторкнувшись до котроїсь з них.
Одного разу Тао прийшов до секретаря в гості й вирішив там заночувати. Вночі до нього пробралася служниця, але він рішуче прогнав її геть, і секретар після цього став ще більше поважати студента.
Жив Тао дуже бідно. У невеликій хатці, окрім нього, мешкали й родичі покійної дружини. Літньої жаркої пори в кімнатах була така задуха, що якось Тао не витримав і попросив секретаря, щоб той дозволив йому тимчасово оселитися в покинутому будинку. Та оскільки там завелися привиди, секретар відмовив йому. Тоді студент написав трактат, в якому доводив, що нечистої сили взагалі не існує, відніс секретареві і сказав
— А що вони зі мною зроблять, ті ваші привиди?
Зваживши на його наполегливе прохання, секретар погодився. Студент прийшов у будинок, прибрав у вітальні та кабінеті, а коли почало вечоріти, приніс туди свої книжки. Поки ходив за іншими речами, книжки кудись зникли. Вкрай здивований, він ліг горілиць на ліжко, затамував дух і став дивитися, що ж буде далі.
Минуло принаймні з чверть години, як почулися кроки. Тао злегка розтулив повіки, бачить із сусідньої кімнати вийшли дві дівчини і поклали на стіл зниклі книжки. Одній дівчині було років з двадцять, а другій, мабуть, не більше сімнадцяти-вісімнадцяти, і обидві — писані красуні.
Підійшовши до ліжка, на якому лежав студент, вони нерішуче зупинились і тихенько підсміювалися, позираючи одна на одну. Студент не ворушився. Тоді старша задерла ногу і штовхнула його в живіт, а молодша, затиснувши собі рота рукою, лише тихо хихотіла. Студент відчув, як у нього схвильовано забилося серце мабуть, від спокуси не втриматись. Він квапливо зосередився на чомусь серйозному і вже не звертав на дівчат уваги. Тоді старша почала лівою рукою смикати його за вуса, а правою злегка ляпати по щоці. Молодша вже заливалася від сміху. Студент рвучко підхопився з ліжка і закричав
— Та як ти смієш, чортяче поріддя, чіпати мене?
Обидві дівчини миттю втекли.
Боячись, що такі знущання доведеться терпіти до самого ранку, студент хотів було перебратися назад, додому, та згодом йому стало соромно, що не дотримається свого слова, засвітив каганця і почав читати. В темних закутках кімнати весь час метлялися невиразні тіні, але він знову ж таки не звертав на них уваги.
Десь близько опівночі він запалив свічку і ліг спати. Та тільки заплющив очі, як відчув, що йому в ніс застромили якусь тонку стеблину. В ніздрі нестерпно засвербіло, і він голосно чхнув. З темного кутка почувся стриманий сміх.
Не зронивши й слова, студент прикинувся, ніби спить, і завмер. За кілька хвилин він побачив, що молодша дівчина взяла паперову стрічку, скрутила її тоненькою довгою трубочкою і підходить до нього, то переставляючи ноги, мов лелека, то завмираючи, як чапля.
Студент несподівано схопився з ліжка і закричав на неї. Дівчина одразу ж зникла з очей. Коли він улігся знову і хотів уже задрімати, йому почали лоскотати у вусі. Знущання тривали майже до самого ранку. Лише після того, як проспівали півні, в кімнаті запала тиша і студент заснув.
Вдень у будинку було все спокійно, та коли сонце зайшло, привиди з'явилися знову. Студент подумав, що заснути йому все одно не вдасться, тому вирішив спершу приготувати вечерю, щоб потім без турбот просидіти за своїми заняттями до самого ранку. Коли нарешті відкрив книжку, старша обережно підійшла до столу, сперлась на нього ліктями і стала стежити, як студент читає. Потім затулила долонею сторінку. Тао розсердивсь і замахнувся на неї, але дівчину мов вітром здуло.
За хвилину вона знову почала йому надокучати. Студент поклав руку на книжку і читав далі. Тоді менша підкралася до нього ззаду і затулила йому долонями очі. Потім відскочила вбік і весело засміялась.
— Стривайте ви, чортячі голови! Як тільки зловлю котру-небудь, одразу порішу! — вигукнув студент.
Але дівчата не злякалися його погроз. Тоді, переводячи розмову на жарт, він додав
— Нічого у вас не вийде, навіть якщо поведете мене до спальні, щоб там спокусити. Отож краще дайте мені спокій.
Дівчата засміялись, а тоді пішли на кухню, настругали там трісок на розтопку і промили рис, щоб приготувати страву студенту. Він подивився на них і похвалив
— Так би й давно, а то бігали тут та підстрибували!
Рис невдовзі був готовий. Дівчата кинулись навперебій розставляти на столі миски, розкладати палички та інше.
— Щиро зворушений такою турботою, — сказав студент. — Не знаю, як вам і дякувати.
Дівчата засміялись.
— Воно-то так, — жартома мовила одна з них, — але до нашої каші трутизна домішана.
— Послухайте, — став благати студент, — адже я не зробив вам нічого поганого, за що слід було б мене ненавидіти. Чому ж ви так зі мною поводитесь?
Повечерявши, дівчата поприбирали посуд, а студент дивився на них і тільки радів. З часом такі вечері у них стали звичкою, та й стосунки поволі налагодились. Тепер Тао сидів за столом поруч з дівчатами і вів з ними задушевні розмови.
Одного разу він поцікавився, як їх звати.
— Мене, — відповіла старша, — звати Цюжун[33], прізвище моє Цяо. А її — Сяосе[34], вона з роду Юанів.
— Звідки ж ви? — не вгавав студент.
— Дивак якийсь, — засміялася Сяосе. — Зачіпати боїтесь, а розпитуєте так, немов женитися на нас хочете.
— Ось що, — сказав студент, прибравши поважного вигляду. — Коли я бачу перед собою чарівну істоту, то хіба можу бути байдужим до неї і не відчувати радості? Проте якщо дух з потойбічного світу почне втручатися в людські стосунки, то людину неодмінно чекає загибель. Отож кому не подобається зі мною жити, нехай собі йде, а кому подобається, то житимемо й далі тихо та мирно. Якщо я вам не до душі, то чого вам, таким красуням, ганьбити себе? А як до душі, то навіщо вам, скажіть мені щиро, прагнути смерті якогось там непутящого студента?
Дівчата перезирнулись між собою і враз посерйознішали. Відтоді вони вже менше дошкуляли йому своїми жартами та глузуванням. А все ж таки час від часу вони стромляли руки собі за пазуху або скидали з себе одяг і кидали його на підлогу, однак студент не звертав на це уваги і більше вже не дивувався.
Одного разу він переписував щось із книжки, але не закінчив і вийшов з кімнати. А коли повернувся, то побачив, що Сяосе нахилилася над столом і, тримаючи в руці пензлика, дописувала текст. Побачивши студента, дівчина поклала пензлика і всміхнулась.
Тао підійшов до столу, глянув хоч ієрогліфи написані невправною рукою, але рядочки витримані з великою старанністю. Студент похвалив Сяосе.
— Ти, моя люба, дуже здібна, — сказав він. — Коли маєш бажання, то я ладен тебе вчити!
Обнявши дівчину, він поклав свою руку поверх її руки і став показувати, як треба писати. В цей час до кімнати увійшла Цюжун. Побачивши таку картину, вона враз змінилася на обличчі, певно, від ревнощів.
— Мене батько змалку вчив писати, — радісно посміхнулася Сяосе. — Та це було так давно, що здається мені сном!
Цюжун мовчала. Студент, здогадуючись, що зараз діється у неї на душі, прикинувся, ніби нічого не помічає, обхопив її за стан, дав пензлика і сказав
— А тепер подивлюся на твою роботу.
Коли з його допомогою вона написала кілька ієрогліфів, студент підвівся і вигукнув
— Цюжун, люба, таж у тебе чудовий почерк!
Дівчина повеселішала.
Тоді він дав їм по смужці паперу — наказав переписувати ієрогліфи, а сам узяв окремого каганця і заглибився в книгу, радіючи з того, що у кожної є тепер своє заняття, отже, приставати до нього вони не будуть.
Закінчивши писати, дівчата чемно поставали біля столу і уважно слухали студентові зауваження. Цюжун, яка досі ніколи в житті не тримала в руках пензлика, намазюкала таке, що страшно було й глянути. А коли студент порівняв обидві роботи, вона зрозуміла, що їй важко змагатися з Сяосе, — і засмутилась. Однак він підбадьорив її, мовляв, для початку годиться, і обличчя в неї проясніло.
З тих пір дівчата почали ставитися до Тао, як до свого вчителя. Коли він сидів, вони чухали йому спину, а коли лягав спати, розтирали йому ноги. І вже більше не кепкували, а, навпаки, кожна намагалась у всьому догодити йому.
Десь через місяць Сяосе вже писала дуже гарно і майже без помилок. Тао похвалив її за це і помітив, що в Цюжун ураз зіпсувався настрій, а на очах заблищали сльози. Студент довго утішав її, поки вона нарешті заспокоїлась.
Після того, як дівчата оволоділи основами письма, він почав учити їх працювати над текстом. Виявилося, що обидві дуже кмітливі, мають гострий розум. Варто було один раз їм пояснити, і вони вже більше не перепитували. Намагаючись у всьому наслідувати студента, дівчата нерідко засиджувались над книгами аж до світанку.
Сяосе привела ще й свого брата, Третього, який попросив у студента дозволу також стати його учнем. Хлопцеві було років п'ятнадцять чи шістнадцять його обличчя світилося особливою чарівністю. З нагоди їхнього знайомства він подарував студентові золотий гачок «чого забажаєш»[*]. Тао звелів йому вчитись по тій самій книжці, яку опановувала Цюжун. І тепер в кімнаті без упину лунало обридливе, монотонне наспівування[*]. Таким чином студент влаштував, так би мовити, школу для нечистої сили.
Секретар зрадів, коли дізнався про це, похвалив студента і став регулярно надсилати йому платню.
Так минуло кілька місяців. Цюжун та Третій за цей час навчилися складати вірші, і тоді всі гуртом уголос читали їх. Сяосе потай просила студента не вчити Цюжун цьому мистецтву, а та умовляла його не вчити Сяосе. Студент обіцяв послухатися ту й другу, але поки що не припиняв з ними занять.
Та ось настав час, коли йому треба було їхати на екзамен. Дівчата проводжали Тао, заливаючись слізьми, а Третій сказав
— Я б на вашому місці цього разу утримався від поїздки, послався б на хворобу, чи що. Боюся, коли б з вами лиха не трапилось!
Однак студент вирішив, що ганебно вигадувати усілякі відмовки і все-таки поїхав.
Слід зауважити, що він полюбляв висміювати в своїх віршах різні вади в житті, чим і розгнівав одного з місцевих вельмож, який тепер тільки й мріяв про те, як би помститися студентові. Дізнавшись про екзамени, він дав хабара інспекторові, і той звинуватив Тао в порушенні екзаменаційних правил. Бідолаху затримали і посадили до в'язниці. Гроші, які він узяв собі на прожиття, швидко закінчилися, і йому довелося просити милостиню у злочинців, що сиділи разом з ним. Студент майже втратив надію на порятунок, аж раптом, ніби з подихом вітру, з'явилася Цюжун. Вона нагодувала його, сіла поруч і крізь сльози мовила
— Адже Третій застерігав вас, що біда може статись, і, як бачите, не помилився. Він сьогодні прийшов сюди разом зі мною. Подався в управу шукати справедливості.
Вона сказала ще кілька слів і зникла так само непомітно, як і з'явилася.
Через день Третій перестрів начальника управи на вулиці і голосно висловив йому своє обурення. Начальник обіцяв розібратись, і Цюжун прибігла у в'язницю, щоб розповісти це студентові. Потім пішла довідатись про наслідки, і три дні від неї не було ні слуху, ні вістки. Студент тепер не знаходив собі місця не лише від голоду, а й від нетерплячки, і кожен день здавався йому таким довгим, як рік.
Аж раптом зайшла Сяосе, насуплена, прибита горем.
— Коли Цюжун, — почала вона розповідати, — повертаючись додому, проходила повз храм Ченхуана, її схопив чорний суддя із західної галереї[*]. Він домагався, щоб вона стала його наложницею. Але Цюжун категорично відмовилась і от тепер сидить під вартою. Я дуже поспішала до вас, пробігла мало не п'ятдесят верст. Так стомилась, а тут, як на гріх, на північній околиці наскочила на терновий кущ і вколола собі ступню. Тепер болить уся нога. Мабуть, більше не зможу до вас прийти.
Вона показала йому ногу на ступні запеклася густа, червона кров. Дівчина вийняла три лани срібла, віддала студенту і, накульгуючи, зникла.
Під час допиту в управі з'ясувалося, що Третій ніякий не родич студентові і тому не має підстав клопотати за нього. Суддя наказав відшмагати Третього батогом. Та коли юнака вивели на місце покарання, він ударився об землю і зник. Суддя був страшенно здивований таким чудом і уважно прочитав скаргу. Суть справи в ній була викладена сповненими скорботи і співчуття словами. Звелів привести на допит самого студента і поцікавився, хто такий цей Третій, але студент сказав, що не знає. Суддя переконався, що Тао ні в чому не винний, і відпустив його.
Студент прийшов додому, а там ні душі. Тільки десь аж на ранок придибала Сяосе.
— Нашого Третього, — мовила вона сумним голосом, — коли він був в управі, схопив дух присутствених місць[*] і під вартою відправив у царство пітьми[35]. Там Володар царства розібрався, що й до чого, відзначив благородство поведінки мого брата і звелів негайно йому народитися заново в сім'ї одного з багатіїв. А Цюжун все ще сидить під замком. Я написала скаргу Ченхуану, яку в храмі у мене прийняли, але до самого бога не пустили. Коли б ця скарга та десь не загубилась. Не знаю, що мені далі робити. Студент спаленів від гніву.
— Гей ви, паскудні старі чорти! — закричав він. — Та як ви смієте так поводитися з прохачами? Завтра ж піду, поскидаю на підлогу ваші глиняні подоби і вщент розтопчу. Не побоюсь і самому Ченхуану сказати, що чиновники в його канцелярії геть знахабніли, а він спить, мабуть, і нічого не бачить.
Гніваючись та сумуючи, вони сиділи одне перед одним і не помітили, що вже скоро п'ята година ранку. Раптом до кімнати, мов вихор, влетіла Цюжун. Дивуючись і радіючи, вони кинулись до неї і почали розпитувати.
Тихо схлипуючи, дівчина розповідала
— Через вас, — повернулася вона до студента, — я стільки страху набралася, стільки страждань натерпілася! Суддя щодня приходив до мене і все погрожував то мечем, то палицями. А сьогодні вночі несподівано відпустив мене додому і сказав на прощання «Я не замишляв проти тебе нічого поганого, просто ти подобаєшся мені... Але якщо ти не хочеш, то я, звичайно, не буду силувати і ганьбити тебе. Не забудь, коли твоя ласка, передати панові Тао моє прохання, щоб він мене не карав».
Почувши це, студент одразу повеселішав і навіть забажав переспати ніч разом з дівчатами.
— Сьогодні я ладен через вас і померти! — сказав вів.
— Ні, — майже одночасно вигукнули дівчата, — адже ви зробили для нас багато добра, навчивши, як треба на світі жити, і ми полюбили вас, то чи можемо допустити, щоб ви через нас загинули?
І нізащо не погодилися лягти з ним, хоч і горнулись до нього, схиляючи голови і припадаючи йому до плечей. Після всього пережитого за останній час, дівчата зовсім позбулися почуття ревності.
Через кілька днів студент випадково зустрів на дорозі даоського ченця, який, окинувши його поглядом, сказав, що в нього вселився бісівський дух. Студента це дуже здивувало, і він розповів ченцеві про своє життя.
— О, — мовив даос, — то це непогані біси. З ними не треба сваритись!
Він написав два талісмани і вручив їх Тао.
— Коли повернетесь додому, віддайте ці талісмани обом вашим бісам, нехай їм пощастить у житті! Якщо вони почують, що за ворітьми плаче жінка, то хай ковтають ці талісмани і біжать на вулицю. Та, котра прибіжить першою, може воскреснути.
Тао вклонився даосу, взяв талісмани, прийшов додому і передав їх дівчатам. А десь через місяць біля воріт справді почувся плач. Дівчата, випереджаючи одна одну, кинулися на вулицю. Але Сяосе так квапилась, що забула проковтнути свій талісман.
Вулицею тим часом проходила похоронна процесія. Цюжун підскочила прямо до труни і залізла в неї. А Сяосе не вдалося цього зробити. З гірким плачем вона повернулася назад.
Студент і собі вийшов подивитись. Виявляється, це ховали дочку відомого багатія Хао. І ось усі побачили, що в труну покійниці залізла якась дівчина. Не встигли присутні отямитися від подиву, як з труни почувся голос. Процесія зупинилася біля будинку студента, труну опустили на землю, подивилися, що там діється всередині, а дівчина раптом ожила. Люди стали в коло і чекали, що ж буде далі. Нараз покійниця підвелася і спитала про студента Тао.
Батьки на радощах кинулися до неї.
— Ні, я не ваша дочка, — сказала вона і розповіла, як все це сталося.
Старий Хао не повірив їй і вже хотів віднести додому, але дівчина не погодилась. Вона вилізла з труни і попрямувала до студента в кабінет. Там упала на ліжко і не бажала вставати.
Довелося старому визнати студента своїм зятем. Коли він пішов, Тао наблизився до ліжка, щоб поглянути на дівчину. Хоч і не схожа вона була на Цюжун, але вродою їй аж ніяк не поступалась. Отож студент невимовно зрадів, а дівчина тим часом почала розповідати йому про своє життя.
Раптом чують хтось голосить. Виявляється, то Сяосе, сидячи в темному кутку, плаче. Пожалів її студент, узяв каганця, підійшов до неї і почав утішати найласкавішими словами, а вона все тужить, халат у неї на грудях вже промок від сліз. Удосвіта Сяосе пішла.
Вранці Хао прислав своїх служниць, які принесли придане нареченої та її вбрання, отож тепер Хао з студентом могли вже називати один одного зятем і тестем.
Увечері, як тільки студент зайшов до кімнати своєї нареченої, почулося голосіння — це знову тужила Сяосе. І так тривало шість чи сім ночей підряд. Обоє молодих не знали, куди подітись від цього болісного крику, тому й не могли завершити шлюбну церемонію поєднання чаш. Студент увесь час дуже хвилювався і не знав, як бути.
— Немає сумніву, — сказала Цюжун, — що наш даос — святий чарівник. Сходіть ще раз до нього і попросіть, можливо, він змилується над нами і придумає що-небудь.
Тао погодився, знайшов ченця, упав перед ним на коліна, низько вклонився і коротко про все повідав. Але той рішуче заявив, що безсилий хоч чим-небудь зарадити. Однак Тао благав далі.
— Дурноверхий ти студент, — засміявся чернець. — Хіба ж можна так надокучати людині? Та, видно, сама доля звела нас з тобою. Що ж, попробую зробити все, на що я тільки здатен.
І прийшов до студента додому. Тут він розпорядився, щоб йому відвели тиху кімнату і не тривожили ніякими питаннями. Замкнув за собою двері і просидів там більше десяти днів, жодного разу не попросивши ні їсти, ні пити. Потай зазирнули до кімнати сидить із заплющеними очима і ніби спить.
Та ось одного ранку він піднявся із свого місця. І раптом до його кімнати, відкинувши занавіску на дверях, увійшла молоденька дівчина. У неї були ясні очі і білі блискучі зуби — її врода просто засліплювала.
— Цілу ніч добиралася до вас, — сказала вона, усміхнувшись, — і так стомилася, що оце б упала й заснула. Але ви мене так заплутали і тягнули до себе, що довелося пробігти усі сто верст, аж поки нарешті не дісталася до цього порядного дому.
Даос провів її до кімнати студента і передав із рук у руки.
Увечері прийшла Сяосе. Дівчина підхопилася з місця, кинулась їй назустріч, обняла і миттю злилася з нею в одну істоту, яка відразу ж впала на землю і заклякла.
Чернець вийшов із своєї кімнати; склавши руки, він попрощався з господарем і пішов собі геть. Студент вклонився йому і провів до воріт, а коли повернувся, дівчина вже опритомніла. Її підняли й поклали на ліжко. Вона скоро повеселішала, тільки увесь час скаржилась, що у неї болять ноги. Та через кілька днів вона вже встала з ліжка.
Невдовзі студент успішно склав екзамен і став «занесеним до списку»[36]. В одній групі з ним був і студент Цай Цзицзін, який зайшов до Тао в якійсь справі і побачив Сяосе, що саме поверталася від сусідів. Помітивши її ще здаля, він кинувся до неї. Дівчина на мить зупинилась від подиву, а потім побігла геть, обурена такою легковажністю гостя.
— Знаєте що? — звернувся Цай до Тао. — Хотів би поговорити з вами про одне діло, та не знаю, з чого почати... Коли б не налякати вас.
Тао з цікавістю почав розпитувати.
— Бачите, — відповів Цай, — три роки тому в мене померла молодша сестричка. А на третій день після смерті невідомо куди зникло її тіло. Ми й досі ніяк не можемо заспокоїтись. А щойно я побачив вашу дружину. Така схожість, що я прямо сам не свій.
— Моя благовірна, — засміявся Тао, — жінка проста і недалека, чи можна її порівняти з вашою сестрою? А втім, оскільки ми приятелюємо, то я не бачу нічого поганого в тому, якщо моя дружина з'явиться зараз перед нами.
З цими словами він пішов на жіночу половину, звелів Сяосе причепуритись і вийти до гостя. Цай був страшенно вражений.
— Я правду кажу — це моя сестра! — вигукнув він і заплакав.
Студент повідав йому всю історію. Цай повеселів.
— Ну, коли сестра моя таки не померла, я негайно їду додому, щоб утішити радісною звісткою батька та матір.
Через кілька днів він повернувся назад з усією сім'єю, і відтоді між Тао та ними встановилися родинні стосунки.
* * *

Від себе оповідач цих дивовижних історій хотів би додати таке


Писану красуню, хоча б одну, не так часто зустрінеш у житті. А тут раптом аж двох пощастило запопасти! Та таке трапляється хіба що раз у тисячу ровів, і то з тим, хто не бігає за кожною спідницею.
А даос, мабуть, справді святий. Коли ж ні, то звідки у нього така чудодійна сила?

Каталог: download
download -> Програма для спеціальних загальноосвітніх навчальних закладів для дітей із затримкою психічного розвитку з навчанням українською мовою
download -> Дорогий друже! Вітаємо тебе з новим шкільним роком!
download -> Охорона природи в Україні
download -> Конспект заняття гуртка "Чарівний ланцюжок" на тему "Бабусині вишиванки"
download -> Диплом за перемогу в шкільному конкурсі поезій, присвячених Тарасові Шевченку
download -> О. В. Гнидіна (координатор Л. Л. Халецька), Полтавська обл
download -> Післямова


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   17


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка