Ченці-чудотворці [section] Переклад з китайської Іван Чирко «дивовижні історії 3 кабінету ляо»



Сторінка4/17
Дата конвертації05.05.2016
Розмір0.54 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17

ЦЯОНЯН ТА II КОХАНИЙ

Жив у Гуандуні потомствений чиновник на прізвище Фу. Коли він мав уже за шістдесят, дружина подарувала йому першого сина. Хлопцеві дали ім'я Лянь. Ріс він дуже розумним, та, як на лихо, вродився з прикрою вадою — навіть у сімнадцять років його грішне тіло було завбільшки з хробака. Про це з чуток знали не лише близькі сусіди, а й жителі далеких околиць, тому ніхто й не хотів віддавати за Ляня своєї дочки. Старий уже побоювався, що рід його на цьому може скінчитися; день і ніч він ходив, мов хмара, а як зарадити горю, не міг придумати.


Хлопцеві найняли вчителя, отож він, як і всі студенти, щодня сідав за уроки. Якось вчитель дав Ляню завдання, а сам кудись пішов. Тим часом біля воріт їхнього будинку зупинився фокусник з мавпочкою. Хлопець задивився на його штукарство і зовсім забув про уроки. Коли ж зрозумів, що вчитель скоро повернеться, весь похолов від страху й кинувся тікати з дому.
На дорозі за кілька верст від рідної оселі він раптом побачив якусь панночку в білому одязі, що дибала поперед нього з маленькою служницею. Ось дівчина озирнулась красуня, яких світ не бачив. Лянь хутко наздогнав її. Дівчина повернулася до служниці й сказала
— Піди спитай у цього панича, чи він часом не в Цюнчжоу прямує.
Служниця так і зробила. Лянь і собі поцікавився, навіщо їм про це знати.
— Якщо ви справді йдете в Цюнчжоу, — відповіла дівчина, — то я б хотіла попросити, щоб ви дорогою зайшли до мого рідного села і занесли листа. В мене там стара мати, яка, до речі, може щедро пригостити вас.
Тікаючи з дому, Лянь, власне кажучи, не задумувався, в який бік податись, йому було однаково, тому й зараз без особливих міркувань він згодився. Дівчина вийняла листа, передала його служниці[*], а та — паничеві. Лянь запитав, як прізвище та ім'я матері і де саме вона живе. Дівчина сказала, що прізвище її Хуа і що живе вона в селі Цінської діви, за якихось дві версти на північ від міста.
Студент прийшов на річку, сів на човна й поплив. Коли він досяг північної околиці Цюнчжоу, вже стемніло. Почав розпитувати, як дістатися до Цінської діви, але про таке село люди навіть не чули. Вирішив простувати дорогою на північ. Позаду залишилося версти зо дві, а села все ще не видно. Уже зійшов місяць, засяяли зорі по всьому небу. Від п'янких запахів польових квітів паморочилось у голові, а довкола, куди не глянь, жодного житла. Студента охопила тривога. Коли ж бачить, край дороги височіє могила. Вирішив як-небудь там прилаштуватися на ніч. Однак боячись, щоб на нього тут не напав вовк чи тигр, спритно, мов мавпа, видерся на дерево, яке стояло неподалік.
Тепер можна й подрімати. Та де там. Сумно завивав вітер у сосновому гіллі, жалібно гули нічні жуки. Серце у юнака тривожно закалатало, а каяття пекло душу мов вогнем.
Раптом чує, ніби внизу хтось заговорив. Придивився, бачить, а під деревом справжні тобі хороми. На камені сидить якась красуня, а по обидва боки від неї стоять служниці з писаними свічками.
Красуня повернула голову ліворуч і сказала
— Місяць сьогодні такий сліпучо-білий, що зірок майже не видно. Завари-но мені того чаю, який тітонька Хуа подарувала. Милуючись красою такої ночі, з насолодою вип'ю чашечку!
У Ляня миттю промайнула думка, що все це витівки нечистої сили. Він не смів і дихнути. Нараз одна із служниць підвела голову, глянула на дерево і сказала
— А там хтось сидить зверху.
Дівчина сполохано підхопилася з місця.
— Де це такий сміливець взявся, — здивувалася вона, — що зважився нишком за людьми підглядати?
Студент злякався ще дужче. Але ховатися було вже нікуди, і довелося спуститися вниз. Упав перед дівчиною на коліна й став просити змилуватись над ним. Дівчина підійшла ближче, глянула на нього і змінила гнів на милість. Взяла його за руку й посадовила поруч з собою.
Лянь крадькома окинув її поглядом. Було їй років сімнадцять чи вісімнадцять, і така вродлива, що й пером не описати. А тримається й розмовляє так, ніби вона не простого роду.
— Куди це ви, пане, йдете? — поцікавилась вона.
— Зараз я, бачте, для декого ніби листоноша!
— В таких безлюдних місцях вночі часто можна й на розбійників натрапити, — сказала дівчина. — При дорозі спати дуже небезпечно. Якщо не погребуєте нашим убогим житлом, то я була б дуже рада прихистити вас.
З цими словами красуня запросила студента до приміщення. В кімнаті стояло лише одне ліжко, але вона звеліла служниці заслати його двома ковдрами. Соромлячись свого тілесного каліцтва, Лянь забажав спати на підлозі. Дівчина засміялась
— Сьогодні мені пощастило зустріти такого чудового гостя, то чи посмію я, жінка, мов той Юаньлун, лягти вище нього?[*]
Довелося студентові лягти з нею в одне ліжко. Проте чи то з остраху, чи то від сорому він не посмів випростатись на весь зріст.
Через якийсь час дівчина тихцем просунула під його ковдру свою тоненьку руку і почала легенько обмацувати його ноги біля колін і вище. Лянь вдавав, що міцно спить і нічого не відчуває.
Ще за кілька хвилин дівчина відкинула з себе ковдру, притислася до студента і давай штовхати, але той навіть не поворухнувся. Тоді вона просунула руку далі, шукаючи найпотаємніше місце, — і раптом розчаровано висмикнула її назад. Мовчки виповзла з-під ковдри, і студент почув стриманий плач. Ладен провалитися від сорому крізь землю, Лянь зі злістю й досадою ремствував на Небесного Владику за свою ганьбу.
Дівчина покликала служницю і звеліла засвітити свічку. Та, помітивши в неї на обличчі сльози, здивовано спитала, що сталося. Дівчина тільки сумно похитала головою і мовила
— Оплакую свою нещасну долю. Служниця стояла біля ліжка і пильно вдивлялася в їхні обличчя.
— Розбуди пана, — наказала дівчина, — і вижени його геть!
Від цих слів усю душу Ляня пройняло почуття сорому і прикрості. Крім того, було страшно. Куди він тепер дінеться, коли надворі темна ніч, а кругом безлюддя. Поки він розмірковував, несподівано розчинилися двері і до кімнати увійшла якась жінка.
— Тітонька Хуа прийшла, — доповіла служниця. Лянь крадькома глянув на неї. Їй було вже за п'ятдесят, проте колишня врода ще не зів'яла. Помітивши, що дівчина не спить, вона спитала її, що сталося. Та ще не встигла відповісти, як жінка, глянувши на ліжко, побачила там незнайомця й поцікавилась, з ким це вона сьогодні розділила ложе.
Замість дівчини озвалася служниця
— Один панич напросився переночувати.
Жінка усміхнулась.
— А я й не знала, що Цяонян сьогодні з кимось справляє візерункову свічку[8],— мовила вона, але, помітивши, що у дівчини заплакані очі, здивовано сказала
— Не годиться рюмсати, коли в тебе вечір поєднання келихів? Чи, може, женишок образив тебе?
Дівчина промовчала і ще більше насупилась. Підійшовши до ліжка, жінка хотіла відсунути одяг, щоб поглянути на студента, та тільки взялася за халат, як на постіль упав лист. Жінка подивилась на нього і, остовпівши від подиву, голосно вигукнула
— Що таке? Та це ж рукою моєї дочки написано.
Вона хутко розгорнула листа і заходилася читати, потім тяжко зітхнула. Цяонян спитала її, що там сталося.
— Вісточка від моєї Третьої. Чоловік у неї помер, і вона залишилася безпорадною сиротою. Що ж нам тепер робити?
— Він мені казав, ніби комусь листа несе, а я так і не спитала кому, — сказала дівчина. — Добре, що не встигла його вигнати!
Жінка звеліла студентові встати з ліжка і почала розпитувати, звідки у нього цей лист. Лянь розповів усе, як було.
— Ну й клопіт же ви на себе взяли, погодившись у таку далеч листа нести, — сплеснула руками жінка. — Не знаю, як і дякувати вам за це.
Потім уважно подивилася на юнака і, всміхнувшись, спитала, чим він образив Цяонян. Студент відповів, що й сам не знає. Тоді жінка почала розпитувати дівчину.
— Самої себе шкода, — зітхнула та тяжко. — Живою була, за євнуха заміж вийшла, померла — думаю, хоч тепер пощастило, так ні — скопець якийсь попався! От у чім моє горе!
— Такий розумний, приємний хлопець, а на тобі — ні риба, ні м'ясо. Але ви наш гість. Отож досить нам сваритись!
Жінка повела студента у східний флігель. Там вона засунула йому руку поміж ніг, помацала і засміялась
— Не дивно, що Цяонян так гірко плакала. А втім, на ваше щастя, є все-таки корінець, хоч і маленький. Спробуємо дещо зробити.
Жінка засвітила каганця. Довго порпалась у всяких кошиках та скринях, поки не знайшла якусь темну облатку. Дала її юнакові, сказала, щоб проковтнув, порадила лежати тихо і вийшла.
Лянь вільно випростався на ліжку і розмірковував, від якої ж, власне, хвороби його лікують, але так і не міг збагнути.
Прокинувся він десь уже під ранок і одразу ж відчув унизу живота щось тепле, здавалось, ніби якась річ повисла поміж ніг. Не витримав, поліз туди рукою — о! — та, виявляється, він тепер уже справжній мужчина! Серце так і застрибало від радості... Немовби заразом отримав від імператора всі дев'ять відзнак[*].
Тільки-но почало розвиднятись, як до кімнати зайшла та ж сама жінка. Вона принесла студентові підсмажених хлібців на сніданок і порадила поки що терпляче сидіти тут. А потім, вийшовши, замкнула його знадвору.
— Ось що, — звернулась вона до Цяонян перед тим, як іти. — Цей хлопчина зробив нам велику послугу, приніс листа. Залишимо його на якийсь час тут та покличемо нашу Третю, нехай вони здружаться між собою, як брат і сестра. А щоб йому поки ніхто не набридав, я замкнула кімнату.
Жінка пішла, а студент невдовзі занудьгував. Від безділля він кружляв по кімнаті, мов птах по клітці, час від часу підходячи до дверей, щоб визирнути у шпарку. Побачить Цяонян — і відразу закортить гукнути її та похвалитись своєю радістю. Але потім йому стає соромно, і він не наважується її кликати. Так тривало майже до півночі. Та ось нарешті жінка повернулась, привівши з собою дівчину. Відімкнувши двері, вона сказала
— Занудився тут наш панич! Третя! Можеш зайти та вклонитися й не забудь вибачитися за турботу!
До кімнати нерішуче увійшла та, яку він зустрів на дорозі. Вона склала руки і низько вклонилася студентові. Жінка звеліла їм називати тепер одне одного старшим братом і молодшою сестрою.
— Краще б сказали, молодшою і старшою сестрами, — засміялася Цяонян.
Після цього всі гуртом перейшли до вітальні, сіли в коло. Принесли вино, випили, і Цяонян, жартуючи, спитала студента
— Ну як, скопці теж хвилюються, побачивши гарних дівчат?
— Кульгавий ніколи не забуває, коли він справно ходив, — відповів студент, — а сліпий — коли бачив.
Всі зареготали. Цяонян, помітивши, що Третя стомилася в дорозі, запропонувала їй поспати. Тоді жінка сказала, що Третя ляже в одній кімнаті з гостем. Але та зашарілась від сорому і не хотіла йти.
— А ти не бійся. Це він тільки з виду чоловік, а насправді майже жінка, — сказала Третій мати і почала її квапити.
На прощання вона шепнула студентові
— Залишишся з нею наодинці, поводься, як мій зять, а при людях — як син. І все буде гаразд.
Лянь не тямив себе від радості. Тільки вони зайшли до кімнати, схопив дівчину за руку і поволік на ліжко. Він горів бажанням скоріше перевірити себе, як поспішають випробувати меча після того, як погострили.
Лежачи трохи згодом з дівчиною на одній подушці, він спитав її, хто така Цяонян.
— Душа померлої. Ніхто інший у світі не міг зрівнятися з нею ні вродою, ні талантом, та в житті їй не пощастило. Вийшла заміж за молодого Мао, а той зроду був такий немічний, ніби євнух. Навіть коли йому сповнилося вісімнадцять, він не скидався на справжнього чоловіка. І от вона мучилася з ним, нудьгувала, не знаходячи собі втіхи, поки нарешті не понесла свою тугу на той світ.
Студент злякався і натякнув Третій, що вона, мабуть, і сама чортівського поріддя.
— Ні, — заперечила дівчина, — якщо вже по правді, то я лисиця. Цяонян жила тут одна, без чоловіка, а ми з мамою в цей час опинилися без кутка, от і найняли у неї кімнату, де й знайшли собі притулок.
Студент був ошелешений.
— Не бійся, — заспокоїла його Третя. — Хоч кожна з нас чи то чортиха, чи лисиця, але тобі від цього ніякої шкоди не буде.
Відтоді вони з Третьою завжди були вкупі, увесь час розмовляли, жартували...
Хоч студент тепер і знав, що Цяонян — не людина, але був зачарований її вродою і все досадував, що ніяк не випадає нагоди виправдати себе перед нею.
Лянь мав веселу вдачу, умів гарно говорити, знав немало кумедних історій, чим і завоював прихильність Цяонян. Одного разу, коли тітка Хуа та її дочка кудись пішли, знову замкнувши студента в кімнаті, він засумував і, потинявшись деякий час з кутка в куток, почав через двері гукати Цяонян. Та звеліла служниці принести всі ключі, які тільки були в домі, і спробувати, чи не вдасться підібрати який-небудь. І ось двері розчинились. Лянь прошепотів дівчині на вухо, що хоче залишитись з нею наодинці. Цяонян наказала служниці йти. Студент одразу ж схопив дівчину на руки, поклав на ліжко і припав до неї, а вона голосно зареготала і почала лоскотати його рукою нижче живота.
— Хлопець ти хороший, та ба! — у цьому місці не все гаразд!
Дівчина враз затнулась, оскільки її рука наштовхнулася на щось таке, що ледве пальцями обхопиш.
— Як? — вигукнула вона злякано. — Ще ж недавно було таке малесеньке, а тепер дивись, на яку линву перетворилось!
Студент засміявся.
— Розумієш, — мовив він, — першого разу ми соромилися приймати гостю — і знітились. А тепер, після того глуму й наклепів, нас нетерплячка бере давай, думаємо, покажемо, як то кажуть, «жаб'ячий гнів»[*].
І сплелися двоє тіл у невимовній насолоді. Після цього Цяонян сердито сказала
— Тепер мені ясно, чого вони тримають вас під замком! Був час, коли і мати, й дочка вештались по усіх усюдах, бо ніде було їм голову прихилити. Я пожаліла їх, дала притулок... Ще й навчила Третю вишивати... І я, знаєш, ніколи від них нічого не приховувала і нічого для них не шкодувала... Аж бач, які вони ревниві!
Лянь почав утішати її і розповів, як мати Третьої вилікувала його. І все-таки Цяонян затаїла злість.
— Гляди ж, не пробовкайся, — застеріг її під кінець розмови студент. — Тітонька Хуа наказала мені пильно берегти цю таємницю...
Не встиг він договорити, як на порозі з'явилася тітка Хуа. Захоплені зненацька, вони посхоплювалися з ліжка, а тітка, кидаючи на них люті погляди, спитала, хто відімкнув двері.
Цяонян засміялась і взяла вину на себе. А тітка розгнівалася ще дужче, вибухнувши оглушливою лайкою.
Цяонян з єхидною усмішкою зауважила
— Ви мене, тітонько, так розсмішили! Це ж ви сказали, що він тільки з виду чоловік, а насправді майже жінка. На що він, мовляв, здатен?
Побачивши, що мати зчепилася з Цяонян не на життя, а на смерть, Третя занепокоїлась і почала їх мирити. Ворогуючі сторони нарешті втихомирились і повеселішали.
Хоча Цяонян після сварки часом, не стримавшись, і могла сказати щось різке, але до Третьої вона ставилась привітно й лагідно, навіть прагнула інколи прислужитись їй. Зате тітка Хуа ні вдень, ні вночі не спускала з неї очей, отож тепер молодята вже не могли повідати свої почуття одне одному. Приховуючи їх, вони тільки перезиралися між собою.
Одного дня тітка Хуа сказала студентові
— Моя дочка, милостивий пане, і її сестра вже мали щастя догодити вам. Думаю, що далі вам тут сидіти — тільки час марнувати. Ви б краще повернулися додому і розповіли про все своїм батькам. Нехай вони, не гаючись, влаштують вам вічний союз.
Вона зібрала дещо студентові в дорогу і почала його квапити. Обидві молоді жінки стояли зажурені, сумно позираючи в його бік. Особливо Цяонян, яка зрештою не витримала з очей у неї, мов перлини з розірваної нитки, одна за одною покотилися сльози. Тітка Хуа сказала, що нема чого плакати, і повела студента на вулицю. Як тільки вони вийшли за ворота, будівлі і садиба вмить зникли. Натомість височіла лише занедбана могила.
Тітка Хуа провела студента на річку, до човна, і сказала на прощання
— Після того, як ви поїдете, я заберу з собою обох дівчат і теж подамся до вашого міста. Найму там житло, і якщо не забудете давніх друзів, то побачимося знову в саду, де колись жила родина Лі.
Студент повернувся додому. Батько розшукував сина увесь цей час, але знайти так і не міг. Стільки було хвилювань, а тут на тобі — син несподівано сам прийшов. Батьківській радості не було меж. Лянь коротенько розповів, де він був, і, ніби між іншим, згадав про свою домовленість з тіткою Хуа.
— Хіба можна вірити всякій нечисті? — сказав йому на це батько. — Знаєш, чому ти все-таки вернувся живим? Тільки тому, що ти каліка. Інакше б тобі кінець.
— Справді, це незвичайні створіння, але почуття у них, як і в людей. І потім, вони такі розумні, такі вродливі... От одружусь — і вже ні родичі, ні знайомі не глузуватимуть з мене!
Батько тільки холодно посміхнувся. Студент махнув рукою і пішов. Він не хотів миритися з тією славою, яка про нього ходила досі, страшенно кортіло довести, що це не так. Почав з того, що сплутався з служницею. І невдовзі, забувши про всякий сором, грішив з нею навіть серед білого дня, в надії, що скоро про все дізнаються його старі батьки.
Якось їх побачила молоденька служниця і доповіла про все хазяйці. Стара не повірила, пішла, щоб на власні очі пересвідчитись, і була ошелешена таким дивом. Негайно покликала служницю, давай її розпитувати і нарешті дізналася, що і як. На радощах стара почала ділитись новиною з кожним стрічним, твердячи, що її син зовсім не каліка. Сподівалась навіть висватати йому дівчину з якого-небудь знатного роду.
Але студент якось шепнув матері, що ні на кому іншому, окрім Третьої, він не жениться.
— Стривай, — намагалася умовити його мати, — стільки вродливих жінок на білому світі, а ти вклепався в якусь там чортиху.
— Коли б не тітка Хуа, — заперечив Лянь, — я б ніколи не пізнав, у чому радість взаємин з жінкою. І якщо я порушу своє слово, добра мені не бачити.
Батько подумав, подумав та й послав служника та стару служницю на пошуки тітки Хуа. Ті вибралися за східну околицю і, увесь час видивляючись покинутий сад родини Лі, проїхали підводою майже версти зо дві. Коли ж зирк — серед повалених стін та густих заростей бамбуку цівкою здіймається дим. Стара служниця злізла з воза і пішла прямо до дверей хатини. Мати з дочкою, виявляється, саме прибирали в кімнаті, певно чекаючи на гостей. Стара вклонилася їм і передала все, що їй веліли хазяї. Потім звівши очі на Третю, була дуже вражена її вродою і сказала
— Так це і є майбутня дружина нашого молодого пана? Я тільки глянула на неї, і вона вже сподобалась мені. Нічого дивного, що молодий пан дух за нею ронить, увесь час марить нею.
Стара також спитала й про сестру. Тітка Хуа зітхнула
— То була моя приймачка. Три дні тому її спіткало нещастя, померла наглою смертю.
Поки точилася розмова, на столі з'явилося вино й закуски, почалося частування.
Приїхавши додому, стара служниця докладно розповіла і про вроду Третьої, і про її скромність. Батько й мати були дуже раді. А наприкінці стара згадала про те, що Цяонян померла. Лян одразу засмутився і мало не заплакав.
Перед тим вечором, коли молода мала в'їхати в їхній дім, студент встиг побачитися з тіткою Хуа і запитати про Цяонян. Тітка засміялась і відповіла
— Та вона вже в північних краях на людину переродилась.
Студент після цього ще довго зітхав. Жив собі з Третьою, а свого почуття до Цяонян ніяк не міг забути. Якщо йому траплявся хто-небудь з Цюнчжоу, він неодмінно запрошував його до себе і довго розпитував.
Якось один з приїжджих сказав, що на могилі Цінської діви ночами часто чути, як плаче душа померлої. Глибоко вражений такою дивною новиною, він сказав про це Третій. Дружина похнюпила голову, довго мовчала, а потім крізь сльози мовила
— Я така винна перед нею!
Студент почав допитуватись, в чому ця вина. Третя, зніяковіло посміхнувшись, призналася
— Ідучи сюди, ми з матір'ю не сказали їй про це. Мабуть, саме тому вона там і побивається зараз. Я вже давно хотіла розповісти вам, та, бач, боялася, чи зрозумієте ви, чому мати саме так вчинила.
Вислухавши її, студент спочатку засмутився, та невдовзі повеселів. А тоді наказав запрягти коней і вирушив у дорогу. Він їхав без перепочинку і вдень і вночі. Коли ж нарешті дістався до могили, то впав на коліна перед деревом і голосно закричав
— Цяонян! Цяонян! Я тут, біля тебе!
Бачить, з могили йому назустріч виходить Цяонян зі сповитою дитиною на руках. Звівши голову, вона кинула на нього сповнений смутку погляд і невтішно заридала.
У Ляня на очах теж виступили сльози. Простягаючи до неї руки, він спитав
— Чий це син?
— Це той гріх, який мені від вас дістався! Йому вже три дні.
— Пробач мені, моя люба, тоді здуру повірив твоїй тітці й завдав стільки горя і тобі, і нашій дитині, примусивши вас стільки страждати під землею. Як мені тепер спокутувати свою провину?
Посадовивши її поряд з собою на підводу, він покинув ці місця і повернувся додому. Взяв сина на руки і показав його матері. Та подивилась — гарний, опецькуватий хлопчик, аніскілечки не схожий на нечисту силу; стара була дуже задоволена.
Обидві невістки жили між собою мирно, лагідно, поважали свекруху і в усьому догоджали їй.
Все було б добре, та ось захворів батько. Запросили до нього лікаря.
— Від цієї хвороби ніхто не врятує, — заявила Цяонян, — бо душа вже покинула своє пристановище. Краще готуйтесь до похорону.
Так воно й сталося.
А хлопчик ріс дуже схожим на свого батька, навіть ще кмітливішим і розумнішим. Уже в чотирнадцять років він «увійшов до палацу напівкруглого ставка».
Всю цю історію старий Цзися з Гаою[*] почув, коли їздив у гості в Гуандун. Правда, назву місцевості він забув, та й чим все це скінчилося, теж не знає.

ЛИС ІЗ ВЕЙШУЯ

У Лі, жителя Вейшуя, було два будинки. Якось до нього прийшов незнайомий дідок і попросив здати йому один будинок в оренду, пообіцявши платити по п'ятдесят ланів на рік. Лі не сподівався на таке щастя і без зволікань дав згоду. Потім дідок пішов, тільки й бачили його. Лі почекав кілька днів, а старий все не перебирається, і звелів служникам підшукати якогось іншого орендаря, та наступного дня дідок з'явився знову і сказав


— Ми ж з вами домовились, що я наймаю той будинок. Навіщо ж вам шукати когось іншого?
Лі пояснив, чому саме у нього виникли сумніви.
— Я збираюся у вас жити не день і не два, — запевнив дідок. — А не перебирався поки через те, що щасливе число, яке я вибрав для переїзду, буде аж через десять днів.
Він вийняв гроші, заплатив за рік наперед і сказав, що тепер нема чого турбуватись, якщо будинок стоятиме порожній хоч до кінця року. Лі провів старого і все-таки поцікавився, коли саме на нього чекати. Дідок назвав йому те число. Після вказаного строку минуло ще кілька днів, але так ніхто й не з'явився. Лі вирішив сам сходити туди і побачив, що ворота замкнені зсередини, над дахом клубочиться дим, а в самому будинку чути людські голоси. Вкрай здивований Лі передав через служника свій іменний листок[*] і пішов провідати мешканців. Дідок вибіг назустріч, запросив його в покої і під час розмови привітно всміхався до хазяїна. Повернувшись додому, Лі послав старому подарунки. Той, у свою чергу, щедро нагородив служника, який їх приніс.
Минуло ще кілька днів. Лі влаштував обід і запросив старого в гості. Під час обіду зав'язалася приємна розмова, і Лі запитав старого, звідки той родом.
— З провінції Шаньсі,— відповів дідок. Лі здивувався, навіщо було переїжджати сюди з такої далини. Тоді старий пояснив
— У вас тут справжній рай, а там стало небезпечно жити. Скоро в ті краї прийде велике лихо.
Оскільки тут поки що все було гаразд, Лі вирішив не продовжувати цієї розмови.
Через кілька днів старий прислав свій іменний листок з запрошенням, щоб таким чином подякувати господареві за наданий притулок. На обідньому столі було стільки чудових вин та смачних страв, що Лі, дивуючись все дужче й дужче, починав думати, чи дідок цей часом не якийсь вельможа. Тоді старий подружньому признався йому, що він всього-навсього лис.
Приголомшений такою новиною Лі розповідав тепер про свого пожильця кожному стрічному, і от все місцеве панство, прочувши про лисячі чудеса, майже щодня завертало свої екіпажі до воріт старого, прагнучи заприятелювати з ним. Старий приймав їх усіх з особливою поштивістю. З часом до нього почали зазирати і представники місцевої влади. І тільки коли сам правитель області попросив дозволу познайомитися з ним, старий рішуче відмовив. Правитель звернувся до Лі як до господаря, щоб той спробував уладнати це непорозуміння, але дідок відмовив знову. Тоді Лі поцікавився, яка ж причина. Старий присунувся ближче й пошепки пояснив йому
— Ви, звичайно, не знаєте, що в своєму попередньому житті він був віслюком. Хоч тепер він і з достоїнством править нами, але все одно належить до тих, що п'ють все підряд, яку б ти погань їм не підсунув. Я, звичайно, іншого роду і соромлюся з такими знатись.
Добираючи слова, так щоб не образити начальника, Лі повідомив йому про відмову, пославшись на те, що лис боїться його проникливого розуму, тому й не сміє прийняти його. Той повірив і більше не наполягав.
Сталося це тисяча шістсот сімдесят другого року. Невдовзі після цього в провінції Шаньсі спалахнуло повстання, і там чинилося щось жахливе. Отже, виходить, що лис знав про все це наперед.
* * *

Від себе оповідач цих дивовижних історій хотів би додати таке


Віслюк — тварина недоладна. Коли він злий, то починає брикатись і ревіти, очі в нього стають великі, мов чашки, а вигляд лютий, мов у бугая. Тоді не лише його ревіння огидно слухати, а й на нього самого дивитись бридко. Однак варто поманити віслюка жмутом сіна, як він одразу ж покірно опустить голову і з радістю дозволить накинути на себе вуздечку. Безперечно, якщо людина з такими нахилами стає правителем, то можна цілком стверджувати, що вона, мабуть, якоїсь погані насмокталась. Дозвольте висловити побажання, щоб ті, хто має намір правити нами, не забували про віслюка, як про певне застереження, і прагнули бути схожими на лиса. Від цього, зрозуміло, благородних вчинків у їхній діяльності стане більше.

Каталог: download
download -> Програма для спеціальних загальноосвітніх навчальних закладів для дітей із затримкою психічного розвитку з навчанням українською мовою
download -> Дорогий друже! Вітаємо тебе з новим шкільним роком!
download -> Охорона природи в Україні
download -> Конспект заняття гуртка "Чарівний ланцюжок" на тему "Бабусині вишиванки"
download -> Диплом за перемогу в шкільному конкурсі поезій, присвячених Тарасові Шевченку
download -> О. В. Гнидіна (координатор Л. Л. Халецька), Полтавська обл
download -> Післямова


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка