Ченці-чудотворці [section] Переклад з китайської Іван Чирко «дивовижні історії 3 кабінету ляо»



Сторінка13/17
Дата конвертації05.05.2016
Розмір0.54 Mb.
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   17

ВИРОК НА ПІДСТАВІ ВІРШІВ

Житель Цінчжоу Фань Сяошань жив з того, що продавав пензлики для письма. Одного разу він пішов зі своїм товаром по селах, а назад так і не повернувся. Сталося це четвертого місяця за місячним календарем. Його дружина, яка походила з родини Хе, залишилася дома сама, і вночі її хтось убив.


Тієї ночі сіявся дрібний дощ, а біля будинку в грязюці знайшли віяло з написаними на ньому віршами. Виявилося, що якийсь Ван Чен подарував це віяло Фейціну. Хто такий Ван Чен — ніхто не міг сказати, а щодо Фейціна, то цього заможного вихідця з села Іду всі добре знали. До того ж він був земляком Фаня і відзначався легковажною поведінкою, тому односельці й повірили, що злочин учинив саме він.
Начальник повіту наказав взяти У Фейціна під варту і допитати, але той нізащо не хотів зізнаватися. Тоді його закували в колодки та завели на нього судову справу. І пішли гуляти папери по різних інстанціях, в них то критикували прийняте рішення, то підтримували його, але остаточного висновку так ніхто й не хотів зробити.
Фейцін поступово став схилятись до думки, що смерті йому не минути, і звелів дружині не скупитися, щоб хоч його нещасну душу врятувати. Тому, хто перед ворітьми його дому промовить слово "Будда" тисячу разів, наказав давати теплі штани, а тому, хто дійде де десяти тисяч, — теплий халат.
Відтоді перед його будинком стало мов на базарі тут повсякдень юрмилися сотні жебраків та іншої голоти, а їхні звертання до Будди було чути на кілька верст навкруги. Колишнє багатство тануло прямо на очах. Хазяйка мусила майже щодня продавати то шмат поля, то що-небудь з майна, тільки б вчасно розрахуватися з тими, що молилися за душу її чоловіка.
А сам Фейцін підкупив тюремного наглядача і попросив дістати йому отрути, але тієї ж ночі в'язню приснився якийсь святий, що звернувся до нього з такими словами «Не губи своєї душі! Минулого разу лихо до тебе ззовні прийшло, а тепер чекай щастя зсередини».
Фейцін прокинувся, а потім знову поринув у сон — і знову ті ж самі слова причулися йому. Тоді він вирішив не кінчати життя самогубством.
Через деякий час на посаду начальника округу було призначено вельмишановного Чжоу Юаньляня[*]. Знайомлячись зі справами карних злочинців, що сиділи у в'язниці, він наштовхнувся на справу Фейціна і на мить замислився.
— Ось тут, — звернувся він до підлеглих за поясненням, — якийсь Фейцін вбив людину. Є які-небудь вірогідні докази?
Покликали сина Фаня. Той сказав, що найвірогідніший доказ — це віяло, знайдене на місці вбивства. Начальник довго роздивлявся те віяло, потім спитав
— А хто такий цей Ван Чен?
Ніхто не міг йому відповісти.
Начальник уважно переглянув усю справу і одразу ж наказав зняти з Фейціна колодки. Фань запротестував.
— Ти що, — гнівно закричав на нього начальник, — хочеш, щоб загинула безневинна людина і на цьому покласти край? А чи не краще буде розшукати справжнього злочинця і мати велику радість для душі.
Присутні запідозрили, чи не хоче часом начальник вигородити Фейціна, але висловити свої сумніви ніхто, звичайно, не посмів.
Після цього начальник підписав наказ про затримання власника однієї з крамниць у південному передмісті. Той злякався, бо ніякої провини за собою не відчував.
Коли його привели до управи, начальник спитав
— От що, добродію, на стіні у твоїй крамниці є вірші якогось Лі Сю з Дунгуаня. Коли вони були написані?
Хазяїн відповів, що вірші ці склали і написали на стіні ще минулого року якісь студенти (їх було чи то два, чи то три), які приїжджали з Жичжао. Вони сиділи й пиячили, чекаючи, поки приїде окружний інспектор, що мав приймати у них екзамен. А от звідки вони були родом, крамар не знав.
Начальник негайно послав стражників у Жичжао, щоб там розшукали і привели Лі Сю. Через кілька днів його доставили в управу.
— Що ж це виходить? — вигукнув начальник гнівним голосом. — Ти чоловік учений, а зважився на вбивство?
Вкрай спантеличений Сю впав навколішки перед начальником.
— Ні, такого не було!.. — єдине, що він спромігся сказати на своє виправдання.
Начальник кинув йому віяло, щоб той сам пересвідчився.
— Перечити, сподіваюсь, не будеш, — додав він, — що це твій вірш. Навіщо ж було вводити в оману в підписуватись ім'ям якогось Вана Чена?
Сю довго придивлявся до вірша, потім відповів
— Це справді твір вашого покірного слуги, але ієрогліфи, скажу вам чесно, не моєю рукою писані.
— Якщо ти признався, що це твої вірші, — вів далі начальник, — то написав їх на віялі, певно, хтось із твоїх друзів. Отже, кажи — хто саме?
— Почерк, — відповів Сю, — здається, Вана Цзо з Ічжоу.
Начальник звелів негайно послати людей, щоб арештували Вана Цзо. Коли того привели, начальник зустрів його гнівним криком так само, як і Сю кілька днів тому.
— Ці вірші, — відповів Ван Цзо, — попросив мене написати Чжан Чен з Іду, той, що залізними виробами торгує. Ван Чен, як він сказав, — його двоюрідний брат.
— Ось де він, негідник! — вигукнув начальник і звелів схопити Вана Чена.
На першому ж допиті той у всьому признався.
Сталося все це, виявляється, так. Ван Чен давно запримітив, що Хе, дружина Фаня, дуже гарна, і захотів зблизитись з нею. Але, про всяк випадок, вирішив діяти під чужим прізвищем. Фейціна всі тут добре знають, і сумніву щодо його вини ні в кого не буде. Для цього Ван Чен підстроїв так, ніби віяло, з яким він збирався на побачення, належить цьому чоловікові. «Пощастить, — міркував він, — признаюсь, хто я. Зазнаю невдачі — прикриюся чужим ім'ям». Як по правді, то він не сподівався, що справа дійде до вбивства.
Потайки перебравшись через мур, Чен увійшов до кімнати й почав приставати до жінки. Але він не знав, коли їй випадало ночувати самій, вона завжди клала собі під подушку ножа. Отож, прокинувшись, вона схопила Вана Чена за одяг, намацала ножа і звелася на ноги. Чен злякався й вирвав ножа у неї з рук, але жінка міцно тримала ґвалтівника за полу халата і увесь час кричала, скликаючи людей на підмогу.
Чен зовсім розгубився. Зопалу вдаривши жінку ножем, він вискочив на вулицю, кинув на землю віяло і побіг.
Таким чином, несправедливе звинувачення, що тяжіло над невинною людиною аж три роки, одного чудового дня було спростовано. Вся округа хвалила нового начальника за незвичайну мудрість, а Фейцін лише тепер зрозумів, що знак «Чжоу»[43] символізує слова «чекай щастя зсередини». А от збагнути, як начальнику пощастило докопатись до суті справи, він не міг.
Згодом хтось із міських вельмож, скориставшись зручною нагодою, спитав про це у самого Чжоу.
— Все вийшло дуже просто, — відповів той, усміхнувшись. — Переглядаючи папери, зібрані в цій справі, я звернув увагу на те, що Хе вбили в перших числах четвертого місяця, коли була темна ніч, ішов дощ. Отже, на вулиці було холодно, навіщо ж брати віяло з собою? Хіба може людина, якщо вона чимось заклопотана, обтяжувати себе зайвими речами, які тільки заважатимуть їй? Зрозумівши це, я здогадався, що все було зроблено навмисне.
Колись давно я проїжджав південним передмістям і сховався в одній крамниці від дощу. Там на стіні я побачив вірші. Манера письма та ж сама, що й на віялі. Таким чином я натрапив на слід колишнього студента Лі. Отже, завдяки цьому мені вдалося добратись і до справжнього злочинця...
Той, хто слухав його розповідь, радісно зітхав і висловлював Чжоу своє захоплення.

ЧЖАН ХУНЦЗЯНЬ, ЯКОМУ НЕ ЩАСТИЛО В ЖИТТІ

Чжану Хунцзяню з Юнпіна було лише вісімнадцять, а він уже встиг прославитись своєю вченістю на всю округу. На той час правителем Лулунської округи був Чжао, про якого говорили, що він дуже скупий і надто крутої вдачі. Люди натерпілися від нього багато лиха. До того ж це саме він власноручно забив палицею на смерть студента Фаня. Друзі покійного були страшенно обурені таким самочинством, бо знали, що Фань ні в чому не винен, і вирішили подати скаргу губернаторові. А написати гострий, викривальний текст попросили Чжана, умовившись, що за наслідки відповідатимуть всі гуртом. Той погодився.


Чжанова дружина, що походила з роду Фанів, була І гарна, й розумна. Довідавшись про намір студентів, вона почала відмовляти свого чоловіка.
— Ти ж сам добре знаєш, — сказала вона йому, — що ви, «молоді таланти», беретесь за якесь діло лише тоді, коли сподіваєтесь на перемогу, і не дай боже, щоб ви зазнали поразки. Якщо вам пощастить перемогти, то кожен з вас вихваляє свої заслуги до самого неба. А на випадок поразки ви розсипаєтесь у всі боки, мов черепки розбитого глечика, і спробуй вас зібрати потім. У цьому світі, де все тримається на силі та на грошах, важко домогтися правди. Крім того, не забувай, що ти сирота. Варто тобі спіткнутись — і тебе ніхто не врятує.
Чжан згодився з нею і вже почав каятись, що пообіцяв друзям. Він вибачився перед ними і, написавши їм чернетку, повернувся додому.
Канцелярія губернатора провела розслідування, і на цьому все затихло. Чжао дав чинам губернаторської управи доброго хабара, а студентів-скаржників звинуватили в приналежності до партії змовників і посадили до в'язниці. Потім Чжао вирішив знайти і того, хто «заніс на нього ножа». Прочувши, що його шукають, Чжан утік з дому.
Досягнувши кордону області Финсян, він раптом виявив, що в нього нема грошей. Вечоріло. Нерішуче тупцяючи посеред степу, він розмірковував, де б йому переночувати. Коли ж бачить, попереду видніється невелике село. Мерщій кинувся туди. Якась літня жінка саме вийшла до воріт, щоб заперти їх. Побачивши Чжана, вона спитала, що йому тут треба. Чжан повідав їй про свою скруту.
— Бачите, в чім річ, — стала пояснювати жінка, — ні за харчами, ні за постіллю діло не стане. Одна біда в нашому домі немає чоловіків, і тому дати вам притулок незручно.
— Та я й думати не смію про таке щастя, — відповів Чжан. — Просив би тільки, щоб ви дозволили мені примоститися біля ваших воріт на той випадок, якщо на мене нападе тигр чи вовк. На більше я не сподіваюсь.
Тоді стара впустила його у двір, заперла ворота і дала йому оберемок соломи.
— Мені шкода вас як чужинця, — мовила вона, ніби вибачаючись, — чужинця, якому нема куди подітись. Але я пускаю вас без хазяйчиного дозволу. Отож, коли почне світати, ви рушите своєю дорогою. Бо якщо ваша панночка дізнається, то мені перепаде на горіхи.
Стара пішла, а Чжан підмостив соломи, притулився до муру і почав дрімати. Раптом прямо в вічі йому вдарило світло ліхтаря. З будинку на подвір'я вийшла стара, а за нею дівчина. Чжан миттю схопився на ноги, сховався в тінь і почав звідти стежити. Це була красуня років за двадцять. Дійшовши до воріт і помітивши там розіслану солому, вона одразу ж спитала стару, звідки все це тут взялося. Тій довелося сказати їй усю правду. Дівчина розгнівалась
— Ти ж знаєш, що в нашому домі одні лише немічні жінки, як же ти посміла впустити сюди якогось волоцюгу? Де він?
Чжан злякався, виліз із своєї засідки і, підійшовши до ґанку, опустився на коліна. Дівчина стала розпитувати його, хто він, звідки родом. Обличчя її поступово лагіднішало.
— Добре, що нам трапилася людина освічена, культурна... — сказала вона. — Залишайтесь, я не заперечую. І все ж ця стара холопка мусила доповісти мені. Хіба можна з такою байдужістю приймати благородну людину?
З цими словами вона звеліла старій провести гостя до кімнати. А за кілька хвилин його запросили до столу. Вина й закуски відзначалися особливою вишуканістю, все довкола сяяло чистотою. Після цього на ліжко поклали гаптований килим та шовкову ковдру. Чжан був дуже зворушений таким піклуванням і тихенько спитав, як прізвище хазяйки.
— Прізвище наше Ші,— відповіла стара. — Глибокошановні батьки цієї панночки розпрощалися з цим світом, залишивши після себе трьох дочок. Та, яку ви бачили, — найстарша, Шуньхуа.
Коли стара пішла, Чжан побачив на столі «Канон Наньхуасця з коментарями»[*]. Він поклав його на ліжко, ліг сам і почав гортати. Несподівано розчинилися двері і до кімнати зайшла Шуньхуа. Чжан кинувся шукати одяг та черевики. Дівчина підійшла до ліжка і затримала його
— Не треба, не треба!
Потім сіла поруч і густо почервоніла від сорому.
— Я знаю, — мовила вона, — що ви талановитий вчений і порядна людина, тому й хочу покласти на вас турботи про наш дім. Саме тому я вже не боюся, що ви мене не зрозумієте і будете засуджувати. Хотілося б одне знати відштовхнете ви мене чи ні?
Чжан був збентежений такою відвертістю і зовсім розгубився. Не знаючи, як краще відповісти, він спромігся лише пробурмотіти
— Не смію вводити вас в оману, але... Ваш покірний слуга залишив дома дружину.
— Це ще раз засвідчує вашу благородну щирість та глибоку відвертість, — відповіла дівчина, усміхнувшись. — А втім, це не має значення. Якщо я вам не бридка і ви не відчуваєте зневаги до мене, то завтра доведеться звернутись до свахи.
Сказавши це, Шуньхуа зібралася було йти, але Чжан простягнув руку і затримав її.
Дівчина залишилась.
Вона встала ні світ ні зоря, вийняла трохи грошей і дала Чжану
— Візьміть собі на життя і можете йти. А увечері, будь ласка, знову приходьте. Тільки якомога пізніше, щоб хтось чужий вас не помітив.
Чжан робив так, як йому було велено рано-вранці йшов куди-небудь блукати, а пізнього вечора повертався назад, і на протязі півроку це стало для нього звичкою.
Та якось він прийшов раніше, ніж завжди, і, опинившись на тому місці, не знайшов ні села, ні будинку. Це його так здивувало, що він почав нервово походжати туди-сюди. Аж раптом чує голос старої
— Щось ви сьогодні дуже рано.
Не встиг він і оком змигнути, як все стало на своє місце і будинок, і село, а сам він, як і належить, був уже в кімнаті. Він здивувався ще більше.
Назустріч йому вийшла Шуньхуа і, весело всміхаючись, спитала
— Ви, здається, запідозрили мене в чомусь? Гаразд, признаюся щиро я — свята лисиця-перевертень. Те, що ми з вами зустрілися, самою долею нам приречено. Але коли ви дивитиметесь на мене як на якесь чудовисько, то давайте розійдемося назавжди.
Чжан був настільки закоханий у неї, що й не думав розлучатися, і одразу ж заспокоївся. А вночі повів таку розмову
— Оскільки ти, люба моя, свята, то, певне, будь-які відстані для тебе не перешкода. Твій нікчемний студент ось уже три роки як пішов з дому, а спогади про дружину та дітей ніколи не полишають його серця. То чи не можеш ти хоч раз зводити мене додому?
Дівчині, очевидно, не сподобалася така заява.
— Бачу я, — відповіла вона, — що у мене почуття любові і приязні набагато глибші, ніж у вас. Живете з однією, а думками линете до іншої... Виходить, всі ваші палкі обійми були облудливими та нещирими!
— Та що ти, люба моя, хіба можна таке говорити? — намагався виправдатись Чжан. — Ти ж знаєш, як у тому прислів'ї сказано «Подружжям стають в одну ніч, а дружба та любов на все життя!» Коли буду вдома, то через кілька днів почну й за тобою скучати, як зараз за тією. Невже б ти мала приємність, якби я, дивлячись на нове, забував усе старе?
Дівчина знову всміхнулась
— Так знайте, що я дуже самолюбна і хотіла б, щоб мене ви ніколи не забували, а інших — назавжди викинули з голови. А втім, якщо вам кортить побувати дома, то це не так вже й складно. Адже до вашої домівки звідси всього кілька кроків.
З цими словами вона вхопила його за рукав і потягла за ворота. На вулиці було зовсім темно, і Чжан, вагаючись, затупцював на місці. А дівчина рішуче тягла його вперед. За кілька хвилин вона сказала йому
— От і прийшли. Ви заходьте, а я поки що тут погуляю.
Чжан зупинився і почав уважно приглядатись. Так і є — перед ним ворота рідного дому! Він переліз через напіврозвалений мур огорожі і опинився на подвір'ї. Бачить — у кімнаті ще блимає свічка. Постукав у двері.
— Хто там? — спитали зсередини.
Чжан пояснив. У кімнаті хтось узяв свічку, підійшов до дверей, відімкнув їх. І справді, це була його дружина Фан! Вражені й зворушені до глибини душі, вони побралися за руки і пішли за занавіску. Бачить Чжан, а на ліжку лежить дитина.
— Коли я пішов з дому, — мовив він схвильовано, — син ледь сягав мені до колін. А тепер поглянь, як виріс!
Вони припадали одне до одного і почували себе, ніби уві сні. Чжан почав розповідати, що сталося з ним за цей час. Потім поцікавився, чим закінчився судовий розгляд їхньої справи, і лише тепер дізнався, що дехто з тих студентів, які подавали скаргу, помер у в'язниці, а декого зіслали. Отже, він ще більше переконався, наскільки мудрою і далекоглядною була його дружина.
Вона всім тілом пригорнулася до його грудей і сказала
— У вас тепер така чудова подруга... Гадаю, вам і на думку не спадало, що десь там, далеко, лежить, загорнувшись у ковдру, самотня людина і ллє ночами гіркі сльози?
— Якби я не думав про тебе, то чи прийшов би? — відповів Чжан. — Хоч у мене з нею, як кажуть, любов до смерті, але зрештою ми не однієї породи. Не можу, правда, забути ні її ніжних почуттів, ні задушевності.
— А як ви думаєте, хто я така? — спитала Фан. Чжан придивився пильніше, аж це зовсім не його дружина, а та сама Шуньхуа! Помацав рукою дитину — виявляється, «бамбукова пані»[44].
Прикро вражений такою несподіванкою, він розгублено мовчав.
— Тепер, володарю мій, мені ясно, що у вас на серці. Якщо по справедливості, то на цьому слід було б припинити наші стосунки. Але ви, на щастя, все-таки не забули моєї ніжності та уваги, і цього вже досить, щоб простити вас.
А днів через два-три вона несподівано повернулася до цієї розмови
— Здається мені, що даремно я вас так люблю і так про вас піклуюсь. Ви ж увесь час ремствуєте на те, що я не пускаю вас додому. Так от, я саме збираюсь побувати в столиці. А оскільки нам по дорозі, то, може, разом вирушимо?
З цими словами Шуньхуа взяла з ліжка «бамбукову пані», і обоє посідали на неї верхи. Вона наказала йому щільно заплющити очі. Чжан відчув, що піднявся в повітря, і у вухах раптом засвистів вітер... Невдовзі вони приземлилися.
— Ну, а тепер, — сказала дівчина, — прощавайте!
Чжан хотів було спитати, коли ж вони зустрінуться знову, але її й слід прохолов. Засмучений, він постояв кілька хвилин, аж раптом почув, як десь загавкали собаки. Далеко попереду бовваніли дерева, а поміж ними проглядалися будинки — зовсім як у рідних місцях. Подався в той бік і скоро опинився дома.
Переліз через мур, постукав у двері. Наполохана Фан схопилася з ліжка, їй ніяк не вірилось, що то повернувся чоловік. Вона довго його розпитувала, поки нарешті не переконалась, що це справді він, і тільки тоді, сумно зітхаючи й хлипаючи, вийшла з каганцем назустріч. Побачивши чоловіка, вона так розридалась, що й голови підвести не могла.
«Мабуть, це знову витівки Шуньхуа», — подумав Чжан. До того ж він побачив на ліжку дитину — точнісінько так, як і того вечора.
— «Бамбукова пані» на своєму місці? — спитав він, усміхнувшись.
Фан не зрозуміла, про що мова.
— Я вас так чекала, — сказала вона, змінившись на виду, — як чекають нового врожаю, і подушка моя не просихала від сліз. І от пощастило нарешті побачитись, а у вас ні радості, ні печалі... Жорстокий ви чоловік! Переконавшись остаточно, що перед ним справді його дружина, Чжан схопив її за руки і почав розповідати про все, час від часу тяжко зітхаючи. Наостанок запитав про судову справу — і почув те ж саме, що й від Шуньхуа. На якусь мить вони принишкли, поринувши у сумні міркування, і тоді виразно почули, як на подвір'ї хтось ходить. Спитали хто — не відповідає.
Річ у тім, що в селі невідомо звідки взявся молодий волоцюга. Він давно запримітив, яка Фан гарна.
Тієї ночі він саме повертався з сусіднього села і помітив, як хтось переліз через мур до неї на подвір'я. Зміркувавши, що це, мабуть, полюбовник поспішає до неї на ночівлю, волоцюга й собі подався слідом за ним. Чжана він майже не знав; отож, припавши до вікна, почав підслухувати. Коли ж Фан кілька разів гукнула, хто там, він нарешті подав голос
— Що то за чоловік у тебе в спальні?
Фан вирішила не признаватись і відповіла, що немає нікого.
— Я вже давно стою тут і чув майже всю вашу розмову, — озвався волоцюга. — Тому дозволь зайти й затримати цього розпусника.
Довелося Фан сказати чесно, хто до неї завітав.
— Судову справу Чжана Хунцзяна ще не закінчено, — відповів незваний гість. — Якщо він справді прийшов додому, то його слід зв'язати і негайно доставити в управу.
Фан почала благати його, а негідник нахабнів усе дужче й дужче.
Чжанові увірвався терпець. Палаючи від гніву, він схопив ножа і вдарив кривдника по голові. Той упав на землю і зайшовся криком. Чжан зопалу вдарив його ще кілька разів, поки не вбив.
— Тепер ви завинили ще більше, — стривожилася Фан. — Тікайте мерщій з дому, а я, з вашого дозволу, візьму вину на себе.
— Справжній чоловік, — сказав на це Чжан, — якщо йому випадає смерть, ховатися від неї не стане. Чи смію я ставити під загрозу життя своєї дружини і майбутнє свого сина, щоб врятуватися самому? Про мене, моя люба, не турбуйся. Хотілося б тільки, щоб на нашому синові не обірвався «книжковий аромат»[45]. Лише тоді я спокійно склеплю очі.
Коли почало розвиднюватися, Чжан пішов до повітової управи і в усьому признався. Начальник повіту, оскільки Чжан уже був замішаний у справі, поданій на затвердження імператорові, не став його дуже карати. За кілька днів Чжана повели з повіту до столиці, закувавши перед тим у колодки, і це завдавало йому нестерпних мук.
Дорогою їм зустрілася жінка, що їхала верхи на коні, якого за вуздечку вела стара служниця. Придивився до жінки — аж то Шуньхуа. Чжан обізвався до старої, і з очей у нього закапали сльози. Вершниця смикнула за повід, повернулась до нього обличчям і, відкинувши рукою вуаль, здивовано вигукнула
— А, це ти, братику? За що це тебе так?
Чжан коротко розповів їй про своє лихо.
— Як по правді, — мовила вона, — то мені, зваживши на твою поведінку, слід було б відвернутися від тебе. Але я цього не зроблю. Тут неподалік моя оселя, і запрошую тебе разом із стражниками погостювати в мене. Я подумала й вирішила, що дам і тобі, і їм трохи грошей на дорогу.
Усі рушили слідом за жінкою. Десь версти через півтори показалося невелике гірське село, де стояв високий, красивий палац. Шуньхуа злізла з коня і зайшла в покої, звелівши служниці провести гостей до вітальні. За кілька хвилин на столі з'явилося вино та всілякі закуски. Все було таке чудове й смачне, що, здавалося, ніби гостей вже давно тут чекали. Шуньхуа наказала служниці йти і звернулася до них
— Оскільки чоловіків у нашому домі немає, то нехай пан Чжан гарненько почастує вас, служиві, бо попереду ще довгий шлях. Я, правда, вже послала вам назустріч свою людину з грошима, щоб вона потурбувалася про вас, шановні, та про пана Чжана в дорозі. Але як бачите, вона ще не встигла що-небудь для вас зробити.
Обидва конвоїри дуже зраділи і почали пити, скільки їм лізло, та вминати наїдки за обидві щоки, геть забувши, що час збиратися в дорогу. День уже схилявся до вечора. Конвоїри сп'яніли зовсім. Шуньхуа увійшла до кімнати, показала пальцями на колодки, й ті відразу ж попадали на землю. Потім вона схопила Чжана за руку і вивела на подвір'я. Тут вони вдвох сіли на одного коня і помчали, немов на крилах.
Через деякий час Шуньхуа наказала йому злазити.
— Залишайся тут, — кинула вона через плече. — У мене з молодшою сестрою побачення в Синьому морі[46]. Я й так уже через тебе затрималась і примусила її, бідну, так довго чекати.
Чжан спитав, коли вони зустрінуться знову. Шуньхуа не відповіла. Спитав удруге. Вона зіпхнула його з коня і помчала далі. Коли розвиднілось, Чжан поцікавився у людей, що то за місцевість. Виявилося, Тайюань. Він зайшов у місто, найняв собі житло і під ім'ям Гуна Цзицзяна став навчати дітей.
Минуло десять років. Розпитуючи людей, які прибували з рідних країв, Чжан поступово дізнався, що пошуки втікача майже припинились, і знову потихеньку подався на схід. Підійшовши до свого села, він зупинився перед брамою, не наважуючись іти далі, й дочекався, поки стемніло. А коли опинився біля воріт свого дому, відразу ж помітив, що мур огорожі став значно вищий, тепер через нього не перелізеш. Він постукав у ворота. Чекав дуже довго, поки вийшла його дружина і спитала, хто там. Чжан стиха обізвався до неї. Зрадівши до безтями, вона впустила його на подвір'я, але про людське око почала гримати
— Кажеш, що залишився в столиці без грошей! То мусив би, здається, раніше додому прийти. Як же воно так вийшло, що тебе проти ночі в дорогу відпустили?
Зайшовши до кімнати, вони почали розповідати одне одному про все, що з ними сталося за цей час. Чжан тільки тепер довідався, що стражники, які колись супроводжували його до столиці, і досі не повернулися додому. Поки вони розмовляли, до них із-за занавіски кілька разів виходила якась молода жінка.
— Хто це така? — поцікавився Чжан.
— Наша невістка.
— А син де?
— Поїхав до столиці на «великі змагання»[47] і ще не вернувся.
— І довго ж я блукав чужими краями! За цей час мій син став уже дорослим. Не сподівався, що він зуміє продовжити «аромат нашої родової культури»... А скільки здоров'я це тобі коштувало!
Поки вони отак розмовляли, невістка підігріла вино, приготувала вечерю і поставила все на стіл. Щастю й радості Чжана не було меж.
Кілька днів після нього він пролежав у спальні, боячись, щоб хто-небудь не дізнався про його повернення. Та якось пізно увечері на вулиці залунали людські голоси, потім почувся різкий стукіт у ворота. Наполохане подружжя схопилося з ліжка.
— А чи немає у них задніх воріт? — запитав хтось. Дружина злякалася ще дужче, миттю відчепила двері і приставила їх замість драбини до муру. Коли Чжан утік, вона нарешті підійшла до воріт і спитала, в чому річ. Виявляється, прийшли посланці, щоб привітати її з появою «нової знаменитості»[48]. Серце жінки сповнилося радістю, і водночас їй стало прикро, що Чжан, мабуть, уже далеко звідси.
Усю ніч Чжан ішов то густою травою, то продирався крізь колючі чагарі. Він дуже поспішав, тому не вибирав дороги. І тільки на світанні, зовсім знесилівши, раптом подумав, що йому слід було б простувати на захід. Спитав у перехожого й довідався, що недалеко звідси пролягає дорога до столиці.
Чжан зайшов у якесь село, маючи намір продати що-небудь з одягу і попоїсти. На одній з вулиць побачив високі ворота, а поряд на мурі було приклеєно аркуш паперу. Підійшов ближче і прочитав, що один з членів родини Сюй, яка тут жила, нещодавно витримав екзамена на сяоляня.
Поки Чжан стояв, читаючи об'яву, на вулицю вийшов старий. Чжан вклонився йому і коротко розповів про своє становище. Старий вирішив, що незнайомець, певно, чоловік культурний і освічений, а не якийсь там жебрак, запросив його до господи і став пригощати. Тоді поцікавився, куди гість іде. Чжан сказав, що вчителює в столиці, та коли повертався додому, на нього напали грабіжники. Старий умовив Чжана залишитись у нього і вчити молодшого сина грамоти. Чжан і собі спитав господаря, хто він такий і де служить. Виявилося, що той колись був великим чиновником у столиці, а тепер пішов у відставку і живе тут, а екзамени в столиці складав його небіж.
Десь через місяць молодий учений приїхав додому разом з одним юнаком і сказав, що це його товариш по навчанню Чжан, родом з Юнпіна. Юнакові було років вісімнадцять-дев'ятнадцять. Чжан почув прізвище гостя та де він народився, і в голові промайнула думка чи не його це часом син. Проте людей з таким прізвищем у їхньому містечку було багато, тому він не став допитуватись.
Надвечір молодий Сюй розв'язав свої речі й витяг список тих, хто цього року витримав екзамени. Чжан теж поцікавився і взяв у нього аркуш. Перебіг очима так і є — то його син! З очей мимохіть покотилися сльози. Всі, хто був у кімнаті, з подивом кинулися до нього, стали розпитувати.
— Чжан Хунцзянь[49], — сказав він, показуючи на своє ім'я, — це я!
І докладно розповів про свої колишні поневіряння. Син обняв батька і голосно заплакав. Старший і молодший Сюї почали їх утішати, поки у тих нарешті не проясніли обличчя.
Старий, не гаючись, послав кільком впливовим сановникам золота, шовку та листи з проханням припинити справу Чжана в суді, і батько з сином разом поїхали додому.
Відтоді як Фан дізналася, що син успішно склав екзамени, її невідступно переслідувала думка про чоловіка живий він чи, може, загинув де-небудь. А коли стало відомо, що молодий Сюй уже дома, тривога про рідну дитину ще більше заполонила її серце. Та невдовзі батько з сином, ніби з неба впавши, зайшли в дім, і вона була настільки приголомшена цією несподіванкою, що заспокоїлася лише після того, коли вони розповіли, як випадково зустрілися в будинку Сюя. Загальній радості не було меж.
Батько того волоцюги, який свого часу стежив за Фан, дізнавшись, що її син став ученим, більше не смів і думати про помсту. Чжан повідав йому про свої страждання, яких зазнав за всі ці роки, і старому навіть соромно стало перед сусідом. А Чжан ставився тепер до нього з особливою люб'язністю. Відтоді вони ніколи не сварилися.

Каталог: download
download -> Програма для спеціальних загальноосвітніх навчальних закладів для дітей із затримкою психічного розвитку з навчанням українською мовою
download -> Дорогий друже! Вітаємо тебе з новим шкільним роком!
download -> Охорона природи в Україні
download -> Конспект заняття гуртка "Чарівний ланцюжок" на тему "Бабусині вишиванки"
download -> Диплом за перемогу в шкільному конкурсі поезій, присвячених Тарасові Шевченку
download -> О. В. Гнидіна (координатор Л. Л. Халецька), Полтавська обл
download -> Післямова


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   17


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка