Чарлз Діккенс Великі сподівання Переклад Ростислава Доценка Розділ І



Сторінка35/35
Дата конвертації05.05.2016
Розмір5.26 Mb.
1   ...   27   28   29   30   31   32   33   34   35

Розділ 59
Цілих одинадцять років, живучи на Сході, не бачив я Джо й Бідді - хоча в думках вони часто поставали перед моїм зором,- коли це одного грудневого вечора, за годину-дві після смерку, я легенько торкнув рукою клямку на кухонних дверях нашої старої домівки. Я натис її так тихо, що ніхто не почув, і непомітно заглянув усередину. Там на своєму звичному місці біля вогню, посмоктуючи люльку, сидів Джо, такий самий дужий і здоровий, тільки вже сивуватий, а в кутку, відгороджений коліном Джо, примостився на моєму ж маленькому ослінчику, дивлячись на вогонь… не хто, як я сам!

- Ми назвали його в твою честь Піпом, дорогий друзяко,- [472] сказав Джо, радо побачивши, що я взяв другий ослінчик і сів поруч з малим (але волосся йому не став чухрати),- і ми сподіваємось, що він виросте бодай трохи схожим на тебе,- та, либонь, так воно і є.

Я теж був такої думки, і наступного ранку взяв малюка з собою на прогулянку, де ми багато розмовляли, розуміючи один одного з півслова. Я зводив його на цвинтар і там посадив на певний надгробок, а він показав мені з цього підвищення, який камінь лежить на могилі «Філіпа Пірріпа, мешканця сієї парафії, а також Джор-джіани, дружини вищепойменованого».

- Бідді,- звернувся я до неї після обіду, коли вона сиділа з заснулою донечкою на колінах,- ви повинні б котрогось дня віддати мені Піпа, хоча б ненадовго.

- Е ні,- лагідно заперечила Бідді.- Тобі треба самому одружитись.

- Оце ж і Герберт з Кларою кажуть, але я не думаю, що взагалі ще одружуся. Мені так затишно в їхньому домі, що важко наважитись на будь-які зміни. Я вже став старим парубком.

Бідді глянула на дівчинку, піднесла до уст її маленьку ручку і простягла до мене свою добру материнську долоню. Щось було надзвичайно промовисте в цьому порусі Бідді, в легкому доторку її персня.

- Любий Піпе,- сказала вона,- а ти певен, що цей біль по ній уже минув?

- Та вже ж… Мабуть, таки минув, Бідді.

- Скажи мені, як давньому другові. Ти вже зовсім забув її?

- Бідді, люба, я не забув нічого з того, що посідало найважливіше місце в моєму житті й узагалі не забув майже нічого. Але та «жалюгідна мрія», як я колись називав її, розвіялась, Бідді, розвіялась остаточно.

А проте, навіть говорячи ці слова, я знав, що потай душі наміряюся того ж таки вечора побувати на місці старого дому, сам-один, у пам'ять про неї. Атож. У пам'ять про Естеллу.

Я чув, що життя її склалося вкрай невдало і що вона оселилась окремо від чоловіка, який дуже брутально поводився з нею і в очах навколишніх став втіленням пихи, скнарості, підлоти й ницості. Чув я й про загибель її чоловіка у нещасливому випадку через його жорстоке ставлення до коня. Це звільнення випало їй років зо два тому; досі вона вже могла й удруге вийти заміж. [473]

Після раннього обіду у Джо я мав досить часу, щоб уволю набалакатися з Бідді й ще завидна дійти до колишньої садиби міс Гевішем. Але дорогою я не підганяв себе - роздивлявся на всі боки, згадував минуле - отож день уже зовсім примерк, поки я туди дістався.

Там не було тепер ні особняка, ні броварні, ні якихось будівель,-вцілів лише мур старого садка. Спорожнілу ділянку обгородили простим парканом, і я, заглянувши поверх нього, побачив, що де-не-де старий плющ наново розрісся й позеленив невисокі пагорки руйновищ. Хвіртка у паркані була прочинена; я штовхнув її й увійшов яа подвір'я.

У другій половині дня холодний сріблястий туман розстелився навкруги, і місяць ще не встиг його розвіяти Але крізь туман пробивалися зорі, місяць уже сходив і вечір був нетезмний. Я міг непохибно встановити, де стояла та чи інша частина будинку, де була броварня де ворота, де діжки. Пригадавши всі ці деталі, я звернув погляд на зарослу стежку в садку й побачив там чиюсь самотню постать.

Мене, здається, теж помітили. Людина, що йшла в моєму напрямку, зупинилася. Підступивши трохи, я розгледів обриси жінки. Коли я підійшов ще ближче вона була хотіла звернути вбік, але потім дала мені зрівнятись. І цю ж мить вона здригнулася, наче у великому подиві, промовила моє ім'я, і я вигукнув

- Естелла!

- Я дуже змінилася. Як це ви мене впізнали?

Врода її справді втратила юнацьку свіжість, але невимовно велична постава, невимовний чар - це лишилося. Добре пам'ятаючи ці її принади, тепер я, однак, побачив і дещо нове - тиху зажуру в такому колись гордовитому погляді, і відчув дещо нове - дружній дотик такої колись нечулої руки.

Ми сіли на лаві неподалік, і я сказав:

Як це дивно, Естелло, що ми через стільки років знову зустрілися саме на місці першої нашої зустрічі! А ви часто тут буваєте?

- Відтоді ні разу не була.

- І я теж не був.

Сходив місяць, і я згадав втуплений у білу стелю безживний погляд, що давно вже згас. Сходив місяць, і я згадав потиск тієї руки на моїй долоні, коли він почув від мене останні слова, що судилось йому почути на землі. [474]

Естелла першою порушила мовчанку, що залягла між нами.

- Я не раз думала й намірялася побувати тут, але все безліч причин ставало на заваді. Бідний, бідний старий дім!

Сріблястий туман прорізали перші промені місяця, і в цих променях на очах у неї зблиснули сльози. Не знаючи, що я їх помітив, вона, трохи опанувавши себе, тихо сказала:

- Вас, певно, здивувало, коли ви сюди ввійшли, чому тут усе в такому стані?

- Так, Естелло.

- Ця земля належить мені. Це єдине, що в мене ще лишилося. Все інше спливло одне за одним, але це я втримала. Всі свої нещасливі роки я тільки цю ділянку вперто й відстоювала.

- Тут щось має будуватись?

, - Так, нарешті. Я прийшла сюди попрощатися, поки тут ще все по-старому. А ви досі живете за кордоном? - перевела вона мову на мене, і в голосі її почулась до рога для блукальської душі нотка симпатії.

- І досі.

- Й у вас, я певна, все йде добре?

- Я сумлінно працюю, щоб заробляти на прожиття. отож… Так, у мене все добре.

- А я часто думала про вас,- сказала Естелла.

- Справді?

- Останніми роками дуже часто. Був у моєму житті довгий і тяжкий період, коли я проганяла спогади про те, що я відкинула, не зумівши його оцінити. Але відколи ці спогади вже не суперечать моєму обов'язкові, я дала їм притулок у себе в серці.

- А ви в моєму серці жили завжди,- відказав я. І ми знову замовкли, аж поки вона й цього разу озвалась першою.

- Я й не гадала, що, прощаючись із цим місцем, прощатимусь і з вами. Але я дуже цьому рада.

- Раді, що ми знов розлучимось, Естелло? Для мене розлука дуже болісна. Для мене згадка про наше тодішнє прощання назавжди повита сумом і болем.

- Але ви сказали мені,- вкрай серйозним тоном заперечила Естелла,- «Нехай вас господь благословить і простить!» І якщо тоді ви могли сказати мені ці слова, тим паче ви не завагаєтесь сказати їх і тепер - тепер, коли страждання, цей найпереконливіший за всіх учитель,n [476] навчило мене розуміти, що було у вашому серці. Життя гнуло мене й трощило, але, маю надію, зробило трохи кращою. Будьте ж до мене так само вибачливі й добрі, як тоді, і скажіть, що ми - друзі.

- Ми і є друзі,- сказав я, підводячись і допомагаючи їй підвестись.

- І залишимось друзями, навіть розпрощавшись, додала Естелла.

Я взяв її за руку, і ми покинули це пустище. 1, як ото колись давно ранковий туман знімався вгору, коли я покидав кузню, так тепер знімався вгору вечірній туман, і погідне місячне світло залило широкий простір навколо, і ніщо навіть не натякало на можливу нову розлуку з Естеллою.



This file was created


with BookDesigner program


bookdesigner@the-ebook.org


21.07.2008
Каталог: books -> download -> rtf
rtf -> Диплом за перемогу в шкільному конкурсі поезій, присвячених Тарасові Шевченку
rtf -> Післямова
rtf -> Варткес Тевекелян рекламне бюро пана кочека
rtf -> Вічник Сповідь на перевалі духу
rtf -> Тарас Прохасько БотакЄ
rtf -> Ізольди Марківни Книш директорові школи Товаришу директор! Сьогодні, згідно з планом, я проводила урок
rtf -> Роман Іваничук Мальви Розділ перший
rtf -> Дебора Гаркнесс Сповідь відьом Дивовижні стосунки магії та науки
rtf -> Кір буличов — творець фантастичних світів
rtf -> Олесь Бердник


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   27   28   29   30   31   32   33   34   35


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка