Це інфекційне захворювання, збудником якого є мікобактерія туберкульозу, котре передається



Скачати 326.53 Kb.
Сторінка1/19
Дата конвертації09.06.2021
Розмір326.53 Kb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19

Туберкульоз – це інфекційне захворювання, збудником

якого є мікобактерія туберкульозу, котре передається

переважно повітряно-крапельним шляхом від хворої

людини до здорової. Туберкульоз у більшості випадків



переважно вражає легені, але захворювання може

виникнути у будь-якому органі, наприклад, нирках, хребті,

мозку, лімфатичних вузлах, кишечнику, шкірі, статевих

органах тощо.

Туберкульозом заражаються привдиханні повітря, в якому

є збудник захворювання – мікобактерія туберкульозу. Її

ще називають паличкою Коха, на честь науковця, який

відкрив цей збудник у 1882 році.

Цей мікроорганізм не схожий на інші мікроби. Його

унікальність, насамперед, полягає у тому, що він є

стійким до навколишнього середовища.



Історична довідка. Туберкульоз відомий з найдавніших часів. Клінічні ознаки хвороби у людини були описані Гіппократом у IV ст. до н.е. Термін “туберкульоз” вперше застосував французький лікар Леннек (1819), а заразливість захворювання доведена Ж.А. Віллеманом (1865). У 1882 р. німецький учений Р. Кох виділив збудник цього захворювання. Цей учений у 1891 р. у культуральному фільтраті поживного середовища, на якому вирощували збудник хвороби, виявив речовину, парентеральне введення якої в організм хворої на туберкульоз тварини зумовлювало підвищену чутливість сповільненого типу (алергічне запалення на місці введення). В 1921 р. французькі дослідники Кальметт і Герен повідомили про одержання культури мікобактерій, після підшкірного введення якої в організмі не з’являються туберкульозні ураження, а у разі зараження цих тварин культурою збудника туберкульозу змін у лімфатичних вузлах, паренхіматозних і внутрішніх органах не виявляється. Одержана культура бичачого типу шляхом пересівів (більше 230 разів протягом 13 років) на картопляному середовищі з додаванням 5% гліцерину та жовчі була рекомендована Кальметтом як перша протитуберкульозна вакцина під назвою ВСG (Васterium Саlmette Guerin’a). Через три роки штам БЦЖ був завезений у Москву А.А. Тарасевичем. В Уельському університеті було виділено основні складові компоненти мікобактерій: полісахариди, віск і протеїн. Останній в інституті Рокфеллера детально вивчила Флоренція Зейберт (1941). Вона з’ясувала, що саме цей компонент зумовлює прояв алергії у хворих на туберкульоз, а також установила, що протеїн є продуктом метаболізму мікобактерій, який у процесі їх росту виділяється у синтетичне поживне середовище. Саме цю речовину автор назвала Purifide Protein Derevative – ППД (дереват чистого протеїну). Цей препарат став стандартом для контролю туберкуліну в країнах, де його готують. Туберкулін Коха ще називають альттуберкуліном, або туберкуліном 1-го покоління; ППД – туберкуліном 2-го покоління; очищені та специфічні препарати туберкуліну 3-го покоління – SPT (синтезовані в США на основі антигенів туберкулінового протеїну). У 1910 р. Фонтес відкрив фільтрівну форму, у 1954 р. М.А. Пешков – L-форму, у 1985 р. В.І. Голишевський – ультрадрібну форму збудників туберкульозу. Першими протитуберкульозними препаратами були ПАСК (парааміносаліцилова кислота), синтезована в 1943 р., стрептоміцин – в 1944 р., в 1946 р. – тибон (тіоацетазон), ізоніазид синтезований 1951 року.

Значний внесок у вивчення туберкульозу і розробку оздоровчих заходів зробили С.М. Вишелеський, П.П. Вишневський, М.К. Юсковець, І.В. Піддубський, В.І. Ротов, А.В. Акулов, Н.А. Нальотов, Ю.Я. Кассіч, В.О. Бусол та інші.



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка