Багато званих та мало вибраних



Скачати 492.82 Kb.
Сторінка1/5
Дата конвертації03.11.2016
Розмір492.82 Kb.
  1   2   3   4   5
Шевцов В. Ю.

БАГАТО ЗВАНИХ ТА МАЛО ВИБРАНИХ

Ісус Христос

Дніпропетровськ

2001р.

Анотація

Ця книга - пошук відповідей на вічні запитання: про будову і походження Всесвіту, про Бога і розум у Всесвіті; про походження, будову і долю Людини, про можливість зазирнути в майбутнє. Саме пошук на підґрунті сучасних уявлень про навколишній Всесвіт, пошук з врахуванням і інших, не беззаперечних думок і поглядів. Написане - не відповіді на вічні запитання, бо людина, що має елементно обмежений мозок, в принципі не може на даному етапі еволюції осягнути Всесвіт. Призначення книги - розбудити думку і серце, надати перший поштовх на шляху до сходження в Дусі, до Горнього, до Вищого.
«Скільки б не існувало Людство, завжди залишаться дві загадки: зоряне небо над головою та моральний закон всередині нас.»

Ємануїл Кант
ВСТУП

День за днем, із року в рік кожен із нас іде шляхами долі, вибирає свій власний, плекає майбутнє, засіває поле буття і збирає плоди посіяного. Та рано чи пізно, але настає той день, коли питаємо: хто я?, звідки і куди іду?, чому все так, а не інакше?, навіщо все це?, в чому сутність буття? Питаємо - і не знаходимо відповіді…

Та все частіше зупиняємося і зачарованим поглядом дивимось навколо: на Сонце, що дарує життя, на бездонне блакитне небо, на безмежний світ зірок, на вражаючі фантастичною досконалістю і красою рослини, комахи і «братів наших менших»; на весь дивовижний, не зрівняний ні з чим, неймовірний, неможливий, але такий реальний і такий чудовий Всесвіт! І в глибині душі народжується безмежне почуття подяки за дароване нам життя; за те, що ми можемо все це бачити, відчувати, бути; за те, що ми присутні на сцені величного дійства, яке розгортається повсюдно і повсякчасно і яке не можна порівняти ні з чим!..

А в цей же час мимо йдуть, поспішаючи за своїми клопотами, люди, і для багатьох з них за життєвими незгодами світ давно звузився до меж в’язниці, до об’єму домовини; світ, у якому давно немає місця ні для спраги життя, ні для захвату почуттів, ні для надії на майбутнє, світ, у якому немає сил і, навіть, бажання на те, щоб іще на щось сподіватись і ще хоч щось спробувати змінити. Бо втрачена віра в себе, бо не чути поклику душі, бо серце стискають лещата власної нікчемності… І не тому, що ця чи інша людина безталанна, забута іншими людьми і Богом, а тому що не розуміє сутності Всесвіту, сутності його буття і буття власного. А коли у людини немає у житті вищої мети, вищого призначення, то неминуче виникає відчуття своєї нікчемності і непотрібності… То ж, ні на що не претендуючи, зробимо спробу відповісти на вічні запитання, ґрунтуючись на сучасних знаннях і уявленнях про навколишній Всесвіт. Бо казав Ісус Христос: «…І навчіть того, хто не відає».

Особливу увагу слова Великого Пророка людства набувають по відношенню до народу Русі-України. Народу, який на зламі тисячоліть, став перед вибором: бути чи піти з арени історії планетарного суспільства. В ці критичні часи для одного з найдавніших етносів на Землі маємо переформувати свідомість цілого народу, визначити доцільність і сенс його буття, шляхи сходження до горніх вершин розуму і духу. Для вирішення цієї надзвичайно важливої для подальшого існування нашого народу задач знадобляться інтелектуальні і духовні зусилля багатьох поколінь і мільйонів небайдужих до майбутнього своїх дітей і долі руського етносу (як і слов’ян взагалі). В межах власних можливостей автор бачить задачу в сюжетному відновленні історії русів-аріїв, в спробі зрозуміти призначення народу України в розвитку суспільства, в поверненні до космічного світогляду слов’ян, в спробі зробити перші крокив перебудові свідомості своїх співвітчизників.

Разом з книгою “Русь” запропонована книга призначена для створення передумов в формуванні історичного процесу перебудови ментальності і духовності русів, в пошуку єдиної основи для об’єднання всіх слов’ян в єдиний суперетнос. Якщо “Русь” відстежує історію русів-аріїв зі спробою спрогнозувати наступну точку розвитку планетарного суспільства, то книга “Багато званих” призначена для розширення свідомості українців на підґрунті сучасних знань про оточуючий нас Всесвіт.

Де кому з читачів книга може показатись у деяких моментах занадто складною і незрозумілою. З цього приводу автор хоче звернути увагу читача на те, що різні розділи дуже відрізняються за складністю і що кожен розділ написано так, щоб його можна було читати окремо. А тому, на перших порах, читач може пропустити незрозумілі параграфи з тим, щоб повернутись до них пізніше.

Завершуючи вступну частину автор дякує своїм добровільним помічникам, випускникам фізико-технічного інституту Дніпропетровського національного університету І.Навоєнку, І.Шпірці, В.Хуторному, А.Троценко, Л.Дмитрик, О.Скрипнику, С.Новосьолову, а також нинішнім студентам цього ж інституту Д.Васильченку, Є.Павленку, Н.Молоствовій, О.Лушниковій, В.Рябому, А.Попенку, Є.Симоненку, за допомогою яких це видання отримало можливість дійти до свого читача. Автор також дякує Д.Привалова за допомогу в оформленні і підготовці книги до друку.

ПЕРЕДМОВА

Тисячоліттями людина розмірковує над вічними запитаннями, шукає на них відповіді. Та кожен з нас по різному відповідає на ці питання, кожний будує у своїй уяві власну модель Всесвіту та його буття… А коли не в змозі цього зробити - бере на озброєння і користується однією із загальновживаних. Та в кожному випадку розуміння людського буття і буття Всесвіту залежить від набутих знань і досвіду, а саме від того підсвідомого почуття приналежності до життя суспільства, планети; від відчуття не випадковості і своєї причетності до всього того, що відбувається у Всесвіті.

Чим більше ми пізнаємо навколишній Всесвіт і себе, тим більше виникає запитань, але водночас з’являється і більше інформації для вдосконалення наших уявлень. На багато з вічних запитань вже нині маємо можливості розповісти набагато більше, ніж вчора; та, звичайно, кожна така відповідь - це лише наближення до реальності, до тієї сутності, яку в повній мірі людина, що має обмежені можливості інформаційного обміну з навколишнім середовищем, ніколи не осягне повністю. І все ж, навіть той рівень знань, який маємо, надає можливості розуміння Всесвіту в новому наближенні до дійсності. Можливості, які витікають з вічного запитання: що первинне - матерія чи свідомість?

Щоб відповісти на останнє запитання необхідно мати більш глибокі і змістовні уявлення про оточуючу нас дійсність, про походження Всесвіту і його будову, про закони, за якими він розвивається, про розум у Всесвіті і про Бога; про походження Людини, її сутність і долю. І лише пройшовши цей шлях, можна зрозуміти, наскільки наші сучасні уявлення обмежені і наближені до реальності.

Вирушаючи у цю, дещо незвичну подорож, в якій дійсне можна виявитись оманливим, а оманливе, фантастичне - дійсним, у подорож за обрій багатьох сучасних знань і уявлень, необхідно мати своєрідний компас і детектор одночасно; своєрідне правило, за яким можна було б відрізнити те, до чого потрібно прислэхатись і придивитись, від того, що може бути плодом хворобливої уяви. Таких правил можна сформулювати два. Перше, відоме ще філософам давньої Греції, звучить так: за всю свою історію людство не створило жодного поняття, яке лежало б за межами набутого досвіду. Як розуміти це правило?

Один лінгвіст вигадав таку фразу: « Глока коздра штеко бодланула бокра і кудряче бокрика». Це речення побудовано за всіма правилами мови, але всі слова вигадані. Ніхто в світі не бачив ні бокра, ні коздри, ніхто про них не чув, а тому ніхто не може розповісти, що це таке; не зможе ні показати, ні намалювати, ні уявити. А от якби людина їх хоч раз побачила, відчула, почула про них розповідь, тоді і розмова була б інша. Можлива інша ситуація, коли в розповіді всі поняття знайомі але, викладені хаотично і непослідовно. В такому випадку швидше за все, маємо справу з шизофренією, на відміну від фантастичної розповіді, яка побудована логічно, за прийнятими для даного жанру нормами. Коли ж вам зустрілась людина, яка в своєму житті не бачила не те, що телеві зора, а, навіть, електричної лампочки, але при зустрічі з вами починає розповідати про принципи роботи комп’ютера чи устрою суперкібернетичної машини, то варто запитати: звідки вона це знає? Може щось в цій розповіді і не так, але відкидати почуте, як нісенітницю, все ж не слід. Необхідно ретельно перевірити почуту інформацію, особливо, якщо вона виходить за межі нашого розуміння навколишньої природи. Бо казав блажений Августин: «Чудеса не суперечать законам природи. Вони суперечать лише нашим уявленням про закони природи».

Другим правилом буде погляд крізь призму законів природи, через гармонію її архітектури. Уявіть ситуацію, коли на будівельному майданчику лежить безліч різних конструкцій. Ви будуєте дім і вам потрібне перекриття отвору під вікно. Із всього, що там є, найімовірніше, ви виберете саме те, що вам потрібно. Так само ми робимо і при побудові нових фізичних уявлень, при обґрунтуванні нових поглядів і пошуку відповідей на вічні запитання.
ГЛАВА I. НАШ ДІМ - ВСЕСВІТ

Частина 1. Походження Всесвіту.

Я не знаю звідки прийшов, куди йду і навіть хто я такий. Але єдність і впорядкованість природи, її несподівана гармонія і узгодженість вражають.

Е. Шредінгер.

З дня свого народження Людина живе і розвивається в середовищі, яке вона назвала Всесвітом. Давним-давно людина зрозуміла, що Всесвіт існує незалежно від неї, що він побудований за обмеженим числом принципів, законів, симетрій, що все в цьому Всесвіті протікає і протікатиме в відповідності з споконвічними принципами і законами. Сама Людина, яка є елементом Всесвіту і яка обмежена за своїми можливостями, робить спробу за спробою зрозуміти і пояснити його. Звичайно, кожна модель оточуючого Всесвіту буде наближеною, та не зважаючи на це, Людина прагне зрозуміти те, що виходить за її можливості, в надії усвідомити своє місце і призначення у Всесвіті.

Які ж уявлення Людини про походження Всесвіту, Сонячної системи, Землі? Які моделі більш наближені до реальності, а які взагалі не відповідають дійсності? Відповісти на ці запитання на підґрунті наших сучасних уявлень майже неможливо, бо не маємо критеріїв істинності цих моделей. Кожна з них по-різному вписується в архітектуру нашої свідомості і в різній мірі відповідає законам Буття, особливо якщо взяти до уваги, що кожна з них проходить через фільтри нашого світосприйняття і нашої свідомості. А тому ми не маємо права виносити вирок - його зробить Майбутнє, доповнюючи свідомість новими уявленнями. На разі спробуємо лише зібрати воєдино найбільш змістовне і цікаве з того, що маємо, від класичних моделей до фантастичних, а наприкінці виходячи з того, що в кожній з них може бути щось з реального, привести їх до одного знаменника.

1. Класичні моделі.

Існуючі концепції походження та розвитку Всесвіту виходять з двох моделей. Згідно з першою Всесвіт виник завдяки "вибуху" матеріального згустку з надзвичайно високою енергією. Ця подія відбулась близько 20 мільярдів років тому. І з тих часів усе живе енергією цього вибуху.

Доповненням до моделі "вибуху" може бути гіпотеза В.А. Амбарцумяна про виникнення зоряних асоціацій. За цією гіпотезою більшість небесних тіл виникають завдяки фазовому переходу (розпаду) "уламків" проторечовини, що утворились під час "первісного вибуху". Цікаво, що підтвердженням цієї гіпотези можуть бути небеззаперечні дані відносно історії і еволюції нашої планети Земля. Так деякі вчені говорять про те, що в далекому минулому діаметр Землі був набагато меншим (в 2-3 рази), а період обертання навколо осі складав близько 10 годин. Земля немов би "росте" з часом. Саме розпадом проторечовини в центрах планет і зірок деякі вчені пояснюють дисбаланс їх енергії. Вважається, що планети випромінюють енергії більше, ніж отримують від Сонця (це перш за все Юпітер і Сатурн), а механізму термоядерних реакцій недостатньо для пояснення кількості енергії, що випромінюють зірки. Механізм проторечовини привабливий і для пояснення надпотужних потоків випромінювання ядер і квазарів. Ця модель досить гармонійно поєднує багато експериментальних даних з існуючими теоретичними положеннями фізики та астрономії. І все було б гаразд, якби не деякі запитання. Що це була за точка і чому вона "вибухнула"? Якщо крім цієї точки не було нічого, то де взялась різниця потенціалів (завдяки який тільки і можливий процес розширення)? Якщо енергія поступального руху може пояснюватись імпульсом вибуху, то де взявся момент імпульсу всієї речовини всесвіту? Якщо речовина розлітається в простір, то він уже був? Чи не був? І що таке простір? Чому простору так "багато", а речовини майже немає? Бо щоб долетіти від зірки до зірки треба кілька років, навіть якщо ми будемо рухатись зі швидкістю світла… А відносна відстань між електронами в атомі така ж, як між планетами?! Тобто від атомів і до Метагалактики - одна порожнеча. Та з іншого боку, як би рідко відносно одна одної не знаходились зірки, їх так багато, що вони повинні були закрити весь небокрай, а само небо мало світитись, як суцільне сонце (парадокс Ольберса), але цього ми не спостерігаємо. Куди ж дівається випромінювання зірок? Ці, та безліч інших запитань (не кажучи про такі довільні припущення, як незмінність швидкості світла в просторі та в часі, гравітаційної сталої, величини електричного та ядерного зарядів, сталої Планка та інших констант, припущення щодо відсутності особливих точок в процесі розширення Всесвіту) ставлять під сумнів всю теорію "вибуху". Не кращі справи і з холодною моделлю походження Всесвіту. Уявіть собі простір, заповнений однорідним складом первісних часток матерії. І ось, в цьому просторі починають діяти сили тяжіння та інші, починається диференціація та розвиток матерії, розвиток Всесвіту. Та знову ті ж самі, та ще й додаткові питання. Як же виник цей первісний стан Всесвіту, і що спонукало його розвиватись?

Відомий астроном і фізик Хойл висунув гіпотезу, альтернативну першим двом. Він говорив, що досить того, щоб за час існування Всесвіту в 1 куб. м простору, просто так виник один атом водню. Тобто якщо зі збільшенням об’єму простору Всесвіту пропорційно збільшуватиметься і кількість речовини, то тоді також можна пояснити ті дані спостережень, які мають в своєму розпорядженні астрономи.

Існує й ще одна модель, згідно з якою речовина в просторі виникає так само, як краплини дощу під час походження термодинамічної хвилі. Знижується тиск повітря, підвищується тиск насичених парів води в атмосфері і надлишок вологи конденсується в видимі краплини. Аналогічно, "щось" відбувається в вакуумі, який у сучасних поняттях являється іншим агрегатним станом матерії. Термодинамічну хвилю, яка біжить в вакуумі, викликаючи творення речовини, можна спостерігати в галактиках, які так нагадують звичайні земні циклони. Але й ця модель нічого не говорить про походження Всесвіту.

2.Модель розвитку Всесвіту в Буддизмі.

В Буддизмі розвинута ідея періодичності виникнення та розвитку світів. Світів стільки ж, скільки піщинок в Гангу. Час існування кожного Світу обмежений і розподіляється на декілька етапів. Ці етапи розділені хаосом. На кожному з етапів з’являється Будда, який відновлює Порядок і Гармонію. Є пусті етапи, без Будд, тоді період Хаосу збільшується. Будди дають вчення (драхму) пізнання та сприйняття, що породжують гармонію (нірвану). Вчення не є вічним, через деякий час воно зникає, і Світ знову занурюється в Хаос до появи нового Будди. За виникнення та розвиток нового Світу відповідають три образи: творець Світу - Брама, оборонець Світу - Вішну і руйнівник Світу - Шива. Брама - Геос виникає з Хаосу, із Великої Безодні, з Вод, над якими Дух, що носиться над планом майбутнього Космосу, в безмовності ширяє в першу годину нового пробудження. Брама виходить з Всесвітнього яйця як Світло, бо його розуміння розкрилось, і він починає роботу в Хаосі по створенню Всесвіту. І сам стає Всесвітом, і стає Вішною, охоронцем Всесвіту. Та коли Всесвіт виснажується - Вішна перетворюється в руйнівника Шіву.

Бог часу і карми, буддівський Прометей і Зевс (як громовержець) одночасно, Індра говорить: "Мені знайомий страшний розпад Всесвіту. Я бачив, як все знищується кожен раз знову і знову в кінці всякого циклу. В цей страшний час кожний атом розпадається на первісні частинки вічності, з яких колись виникло все. Хто порахує Всесвіти, які знову і знову виникали з безформенної безодні цих Вод? Хто порахує плинучі епохи світів, які без кінця змінюють один одного…"

Ця модель цікава тим, що вона нагадує нам дуже знайому картину. Пройшла зима. Настає весна і людина готує поле до посіву. І ось вона кидає зерна (інформацію) в ріллю (хаос). З’являється, проростає нова рослина (Всесвіт). Вона росте (розширення Всесвіту), зернятко зникло, і тепер вся інформація скрізь в рослині (Брама став Всесвітом). Навколо кожної клітини наростають інші (виникнення речовини в просторі "із нічого"). Та ось визрівають нові зерна (Шива), це ще одна модель розвитку Всесвіту. Існують і інші моделі походження Всесвіту. Є модель, розвинута в старовинному зібранні скандинавських пісень, в "Старшій Едді", модель, що розвинута в книзі «Чисел Халдеїв», в Зенд-Авесті, в «Книзі мертвих»…

Крім того є моделі Геракліта, Орфея, Піфагора, модель, що викладена в християнській книзі буття -- Біблії. І тільки майбутнє покаже, що вірно, а що не відповідає дійсності в цих моделях.
3. Вихідна концепція будови Всесвіту Даніїла Андрєєва.

Наш фізичний просторово-часовий шар (світ) -поняття, рівнозначне поняттю астрономічного Всесвіту - характеризується, як відомо, тим, що Простір має три координати, а час в якому він існує - одну. Цей фізичний шар в термінології Троянди Світу носить назву Енроф.

На арені сучасної науки і філософії все ще продовжується суперечка про безмежність та обмеженість Енрофа в просторі, про його вічність чи обмеженість в часі, а також про те, чи обмежується Енрофом весь Всесвіт, чи вичерпуються всі форми буття його формами.

Відкриття антиречовини, виникнення з фізичного вакууму і навіть штучне створення з нього матеріальних частинок, до того перебуваючих в світі від’ємних енергій; експериментальне підтвердження теорії, згідно з якою фізична пустота Енрофа заповнена океаном частинок іншої матеріальності - всі ці факти є віхи шляху, по якому неспішна наука слідує від уявлень класичного матеріалізму до таких, що дуже відмінні і від них, і від позицій старої ідеалістичної філософії.

В основі концепції Троянди Світу лежить поняття багатошаровості Всесвіту. Під кожним шаром при цьому розуміють такий матеріальний світ, матеріальність якого відмінна від інших або числом просторових, або числом часових координат. Рядом з нами, наприклад, існують суміжні шари, простір яких вимірюється трьома координатами, але час яких має не один, як у нас, а декілька вимірів. Це означає, що в таких шарах Час тече декількома паралельними потоками різних темпів. Подія в такому шарі розвивається синхронно в усіх його часових вимірах, але центр події знаходиться в одному, або в двох з них. Відчутно уявити собі це, звичайно, нелегко! Мешканці такого шару, хоч і діють переважно в одному чи двох часових вимірах, існують в усіх і усвідомлюють їх усі. Ця синхронність буття дає особливе відчуття повноти життя, невідоме в нас. Більше число часових вимірів в поєднанні з мінімальним (один, два) числом вимірів простору стає для мешканців таких шарів, напроти, джерелом страждання. Це схоже з усвідомленням обмеженості своїх можливостей, з пекучим почуттям безсилої злості, з нагадуванням привабливих можливостей, якими суб’єкт не в змозі скористатись. Подібні стани в Енрофі можна було б назвати "кусанням ліктів" або мукою Тантала.

За рідким виключенням, на зразок Енрофа, число часових координат перевищує і набагато, число просторових. Шарів, що містять більше шести просторових вимірів, в Шаданкарі*, кажеться, немає. Число ж часових досягає в вищих з цих шарів брамфатури величезної цифри - двісті тридцять шість.

Шаданкар - назва брамфатури Землі. Під планетарним космосом розуміють сукупність шарів різної матеріальності з різним числом просторових і часових координат, але безумовно зв’язаних зі сферою Землі, як планети. Планетарний космос - це земна сфера в усій складності матеріальних (а не лише фізичних, в нашому сучасному розумінні) шарів її буття. Подібні могутні системи мають багато з небесних тіл. Називаються вони брамфатурами.

Невірно було б думати, переносячи специфічні особливості Енрофа на інші шари, що всі перепони, відокремлюючі шар від шару, обов’язково такі ж малопроникні, як перепони, що відокремлюють Енроф від шарів інших вимірів. Зустрічаються, правда, перепони обмежуючі один шар і ще менш проникні, ще більш ізолюючі його від інших. Але таких мало. Набагато більше таких груп шарів, всередині яких перехід з шару в шар потребує від істоти не смерті чи важкої матеріальної трансформи, як у нас, а лише особливих внутрішніх станів. Є й такі, звідки перехід в суміжні обумовлений не більшою кількістю зусиль, ніж скажимо, перехід з одної держави земного Енрофа в іншу. Декілька таких шарів складаються в систему і кожна така система шарів, чи ряд світів називається сакуала. Між іншим, поряд з сакуалами, зустрічаються і шари - одиночки, подібно Енрофу.

Шари і цілі сакуали відрізняються між собою також і характером протяжності свого простору. Не всі з них мають космічну протяжність, яку має Енроф. Як це не важко уявити, але простір багатьох з них затухає на кордонах сонячної системи. Інші ще більш локальні: вони як би замкнуті в межах нашої планети. Немало навіть таких, які пов’язані не з планетою в цілому, а лише з яким-небудь з її фізичних пластів чи ділянок. Нічого, подібного з небом, в таких шарах, зрозуміло, немає.

Пов’язані між собою загальними метаісторичними процесами, володіючи - в більшості - немов би парою ворогуючих духовних полюсів, всі шари кожного небесного тіла складають величезну, тісно взаємодіючу систему, або брамфатуру. Загальне число шарів в деяких з них обмежується одиницями, в інших їх нараховується кілька сот. Окрім Шаданкара, загальне число шарів якого нині 242, в сонячній системі існують брамфатури Сонця, Юпітера, Сатурна, Урана, Нептуна, Місяця, а також деяких супутників великих планет. Брамфатура Венери знаходиться в зародковому стані. Всі інші планети і супутники такі ж мертві і в інших своїх шарах, як і в Енрофі. Це - руїни брамфатур, що загинули покинуті всіма монадами, або такими, що не були брамфатурами ніколи.

Багатошарові системи матеріальностей, до деякої ступені аналогічні брамфатурам, але незрівнянно більш колосальні, обіймають деякі зоряні асоціації, наприклад - більшість зірок Оріона чи систему подвійної, з багатьма планетами, зірки Антарес ; ще колосальніші системи галактик і всього Всесвіту. Це - макробрамфатури. Відомо, що є макробрамфатури з величезним числом різноматеріальних шарів - до восьми тисяч. Нічого подібного з крайньою матеріальною розріженністю, так званою пустотою. Енрофа в макробрамфатурах немає.

Зрозуміло, що макробрамфатури знаходяться поза межами досяжності навіть для найвеличніших з людських душ, нині мешкаючих в Енрофі. Інакше, ніж в віддалених передчуттях, ніяких конкретних відомостей про них не може безпосередньо здобути ніхто. Такі відомості іноді досягають нас від високих духів Шаданкара, невимірно більш великих, ніж ми, через посередництво невидимих друзів нашого серця. Але й такі вісті надзвичайно важкі для нашого сприйняття. Так, майже неможливо зрозуміти дивовижну і скорботну вість про те, що в макробрамфатурах нашої Галактики існує матеріальний шар, де є простір, але немає часу, - щось подібне до дірки в Часі, при тому, що в середині неї існує рух. Це страждалище великих демонів, царство темної вічності, але не в змісті безкінечно триваючого Часу, а в відсутності усякого часу взагалі. Така вічність не абсолютна, бо час може виникнути і там, і саме в цьому одна з задач величезних циклів космічного становлення. Тому що лише виникнення часу зробить можливим звільнення з цього галактичного пекла великих мучеників, ув’язнених там.

Молекули і деякі види атомів входять до складу крихітних систем, мікробрамфатур, причому існування деяких з них в часі зникаюче мале. Але це доволі складні світи, і не слід забувати що елементарні частинки - це живі істоти, а деякі з них мають свободу волі і цілком розумні. Та спілкування з ними, а тим більш особисте, безпосереднє проникнення в мікробрамфатури фактично неможливе. Ні в одному з шарів Шаданкара тепер немає жодної істоти на це здатної, це перевищує сили навіть Планетарного Логоса. Лише в макробрамфатурах Галактики діють духи настільки непредставимої могутності і величі, що вони здатні одночасно спуститись в сукупність мікробрамфатур: для цього такий дух повинен, зберігаючи свою єдність, одночасно втілитись в міріадах цих мілких світів, проявляючись в кожному з них з усією повнотою, хоч і в мізерно малі проміжки часу.

Коли мова йде про матеріальні шари, то мається на увазі, що духовних шарів не існує. Різниця між духом і матерією скоріше стадіальна, ніж принципова, хоча дух створюється лише Богом, еманує з Нього, а матеріальності створюються монадами. Дух в своєму первісному стані, не поміщений ні в які покрови, які можна було б назвати матеріальними, представляє Собою субстанцію, яку не зовсім точно, а лише в порядку першого наближення, можна порівняти з найтонкішою енергією. Духовні лише Бог і монади, несчислима сукупність богонароджених і богостворених вищих Я, неподільних духовних одиниць: вони відрізняються між собою ступенем своє вродженої потенційної масштабності, невичерпним різноманіттям своїх матеріальних покровів і шляхів свого життя. Монада, що високо піднялась, може бути там, тут, в багатьох точках всесвіту одночасно, але вона не повсюдна. Дух же Божий воістину повсюдний. Він перебуває навіть там, де немає ніяких монад, наприклад, в покинутих всіма монадами руїнах брамфатур. Без Нього не може існувати нічого, навіть те, що ми називаємо мертвою фізичною матерією. І якби Дух Божий покинув її, вона перестала б бути - не в значенні переходу в іншу форму матерії чи в енергію, а цілковито.

Згадайте фразу сказану Богом Мойсею на горі Синай: "Якби я заснув хоч на мить, цей світ перетворився б в прах".



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка