Annotation Науково-фантастичні музичні оповідання. Їржі Берковець аутосонідо оскар аналіз ретсінське вино сфінкс експедиція мадригал данина часові сенсаційна знахідка операція «ліра» зміст notes1234567891011121314151617 Їржі Берковець



Сторінка2/6
Дата конвертації05.05.2016
Розмір2.01 Mb.
1   2   3   4   5   6

АНАЛІЗ

 

Асистент Завіш Калоус спантеличено зважив на долоні невеликий запечатаний пакет, на якому великими друкованими літерами було написано РЕКОМЕНДОВАНИЙ та ВРУЧИТИ ОСОБИСТО зі штампом Державної нотаріальної контори, що обслуговує Прагу, 5. З моменту, коли він розписався в одержанні все ще думав, що б це могло бути. Нарешті він розламав печатку і вийняв заяложений блокнот, якийсь список і лист, написаний на офіційному бланку.  



«Шановний товаришу! Звертаємося до Вас із проханням провести спеціальну експертизу в зв’язку з переглядом справи про спадщину, що залишилася після Ондржея Д. Фігара старш. (далі йшли якісь числові дані та знаки). З поважних причин, про які у випадку потреби Вас може докладно поінформувати наш референт Прашек (тел. 569), нам потрібно встановити прізвище композитора і назву твору, про який йдеться в додатках під літерами А — Н згідно з доданим списком. Сподіваємося, що ви ласкаво виконаєте наше прохання. Висловлюємо…»  

Печатка й нерозбірливий підпис. — І це все? — роздратовано подумав Калоус. — З такою дрібницею звертатися до наукового інституту! Невже в їхній установі нема нікого, хто б хоч трохи розумівся на музиці? Зітхнувши, він узяв блокнот, звідти посипалися пожовклі вирізки з газет і густо списані восьмушки паперу, позначені літерами від А до Н. Він навмання витяг один з листків. Там було написано:  

«В розвитку мелодії беруть участь рівномірно всі складові частини музичної мови. Якщо котра й переважає, то лише як застосований свідомо засіб контрастності. Кожна група інструментів, кожен інструмент, що солює, специфічним тембром у будь-якому регістрі привносить багату гаму виразів і доповнює задум композитора. Характер твору радісний, веселий, просякнутий елементами правдивості, завдяки якій твір впливає на слухачів і завойовує їх серця. Вдалий твір викликає веселі усмішки на їхніх обличчях і бурхливі оплески».  

І більше нічого. Ні підпису, ні шифру, ні дати. Не можна було з’ясувати, принаймні на перший погляд, звідки це вирізали. Калоус узяв інший аркуш, вкритий кострубатою писаниною, яка для його ока, натренованого архівною працею, не становила великих труднощів.  

«В композиції виявилися надзвичайні музичні знахідки, хоча як з боку мелодії, так і гармонії нема нічого особливого, нічого, що б могло вразити сучасного слухача. В ліричних відступах інструментальна мелодія не втрачає приємного тепла людського голосу. Активний раціональний лад, легка фактура, тенденція до спрощення форми, ясність і простота, безперечно, є естетичним надбанням твору. Не можна розглядати його як арифметичну суму звуків. Він має особливий магнетизм, який…»  

Запис скінчився. Кусок аркуша був відірваний. І знову нічого. Жодного орієнтира. Гола, загальна констатація. Цілком загальна: Калоус, починаючи щось відчувати, склав додатки згідно з літерами і взявся уважно їх перечитувати. Перша вирізка відносно найкраще збереглася. Це була стаття з підписом.  

«Цей твір починається, як здається, просто. Спочатку в оркестрі чується великий рух. Все біжить стрімко, прудко, в ясному, неіндивідуалізованому, узагальненому мажорі. Неспокій мотиву зростає. Мелодія розвивається на всю свою широту. Наступна після неї мелодія, середина першої частини, вже зовсім інша за своїм характером, більш характеристична, Але ні в якому разі не солодка в сентиментальному розумінні. Навпаки, вона і тут пружно пульсує з емоційним забарвленням щастя, справжньої радості в новій — хоча все ж таки знову близькій — темі, яка злітає вгору, наче звільняючи дихання. І бас тут виступає зовсім незвично, хоч це не зв’язано з тим, що він посерйознішав. І інше відчуття просочується, коли хвилинами м’який вираз твердішає, переходячи в енергійний консонантний тризвук, гойдаючись по звуках, прямо-таки з насолодою розгойдуючи весь цей акорд. Так будується частина за частиною: нарешті, фінал. Темп стає все більш стрімким, ллється справжній каскад ніжних звуків. Мотив головної теми весь час наростає в мелодії і в динаміці, аж поки вся накопичена в ній енергія не виражається в стрімких звуках, ажурних і ритмічно розчленованих, неначе одкраюваних ножицями, баса. Автор музично зобразив події справжнього життя без чуттєво порожньої пародії, дотепність і гумор буяють з глибини душі художника, яка може озватися лише там, де саме життя просить слова, життя, в якому все кипить і тому його відбиття повинно бути могутнім і величним. В ньому ми вітаємо природність музики, багатої, повної особливого благородства, ба навіть і аристократизму». Підпис: «джин».  

Цей шифр Калоус знав: його вживав кандидат філологічних наук Роланд Пружіна (1901–1973), спеціаліст в галузі класичних мов, аквареліст, біограф і шанувальник засновника чеської музичної науки. Добру чверть століття він писав рецензії і реферати до різних періодичних видань. Вирізка могла бути — зважаючи на характер друку — з журналу «Свар». Наступний матеріал був підписаний скрипичним ключем.  

«З хитруватим виразом, шумно, з повнотою гумористичного акценту, починає він вступ до твору складової частини вищого композиційного комплексу. Іскристі, тремтливі групи звуків, що з’єднані в досконало відшліфовану форму основної теми, квапливо вкрили брижами дзеркало тиші. Хоч і граціозно легка, ця пластична ідея характеризується повною енергійністю і виразністю зрілої творчої дії, яка свідомо пригнічує заряд енергії, що жене дальший розвиток музичного звучання. В ступінчастому відтіненні воно довершує градацію, пронизану голками енергійних акордів в мальовничу хвилину очікування, збиту звуковими краплинами гротескного призвука. Стрімкий потік невпинно змінюється: шипіння, свист і квапливість створюють строкаті мінливі калейдоскопічні образи захоплюючого вихру і шурхоту. Усмішка, жарт, дотепи і гра спливають з інструментів, які тлумачать чарівність фантазії композитора. Нарешті в загальну схвильованість вкручується гвинт третьої теми, яка має свій індивідуальний призвук. Мелодійно і ніжно промовляє вона про внутрішній настрій. Видно, як тут елементи натхнення схоплені, продумані, стиснуті і стилізовані до прояву одночасно нематеріального і захоплюючого бурхливою стихійністю. Репризи, оздоблені динамічними відтінками, діють підкорююче. Тема настигає тему. Шалений вир фіналу збирає соковиті схвильовані мелодичні форми у могутній вал, в якому музика звучить вивільненим сміхом».  

Навіть коли б тут не стояв цей скрипичний ключ, Завіш Калоус вже знав, звідки це. Так міг писати тільки Корнел Шебірш, своєрідна постать празького музичного життя другої половини століття, видавець, редактор і автор більшості статей журналу «Скрипичний ключ». Під літерою Е знову значилась копія, на цей раз дуже старанно, правильно і витончено виведена, напевно, жіночою рукою.  

«З напівтемряви найтихішого вибризкує сукупність звучань, всеосяжний німий вигук, що поширює світло в неоглядний простір пролому. Музичні атоми сплавляються, весь час згущуючись і переміщуючись в невпинному русі. Вистачає одного наперстка музичної тканини — голосу, в ньому спресована енергія високого тиску, усвідомлення хаосу як джерела сил, підкореного конструкцією. Стиснутою, сконцентрованою є енергія також і потім, коли уривки перетворюються у інтервали і характерні акорди. Ця музика у найвластивішому розумінні слова викристалізовує могутність елементів, акордів і кольорів інструментів, концентрує їхні музичні якості. Прослідкуємо за мотивом: то він повільно рухається по похилій дорозі, то робить маятникоподібні рухи. Інтенсивність мелізмів не перешкоджає належній зв’язаності синтаксичної будови, так би мовити, акустичної рентгенограми. Вони створюють атмосферу, що відображає ласкаву усмішку. Веселість. Лад і гармонія. А не тільки гра. Глибокою думкою вона переважає людську посередність. Відкриває те, ідо в людині є доброго».  

Хто писав? Стиль — трохи архаїчний, присмачений виразами і конструкціями, в усякому разі, оригінальними, — був незнайомий. Калоус марно роздумував і порівнював. За цими рядками, що віддавали дзвоновою міддю, не бачив жодного обличчя. Він узяв вирізку з тексту, набраного петитом:  

«Беззвучно туманна метелиця звуків. Співучий мотив запалює думку, мелодія спадає у провалля співзвуч. Вони роблять на ній карби, але не можуть перервати її течію. Мелодія прибирає все нові голоси: в їхньому грайливому товаристві вона мчить у височінь, наче у якусь крайність. Шарувата будова правильних типів, тактів рясніє ритмічними засобами, часова уніфікація не гальмує насильні зміни, що відвертають від звичайних візерунків. Дірчастим гармонічним дном мотив спадає у новий шар, не втрачаючи при цьому анітрохи афекту, гострого, як бритва. Немає жодного безбарвного тону. Через натхнення і ніжність проростає глибока тема внутрішнього життя — так би мовити, власного, яке могло наснитися. Вона не сполошить таємничої принади дружби з тіні саду. Скульпторськи впевненою рукою дана рівнодіюча настрою: після ночі — громовиця, після бурі — спокій, після сивої хмари — сонце. Не згущена тінь, але ясний фон дає відчуття облагороджування».  

— Коли б все було так ясно, як це! — подумав Завіш. — Моравські традиції не сховаєш, і відблиск виразного стилю гуквальдського майстра сяє аж до наших днів. Можу побитися об заклад, що це писав Кофал або Тлапіха — це легко з’ясувати. Подальший матеріал — це розмазаний, зовсім нерозбірливий короткий уривок. Єдині три слова, які з великим зусиллям йому пощастило розібрати, були: «музика», «тому що» і «явний». На першому з листів останнього додатка на двох аркушах стояло:  



Аналізи поля вільних віджилок операторної схеми. «(По-перше). Максимум активності, що проводить на базілярну (?) мозкову мембрану коливальний рух: змінні інтеграційні функції при накладеному обмеженні даної стаціонарної системи (див. матричне зображення). З порівняння взаємовідносин між наступними явищами випливає специфічна структура (див. додаток). (По-друге). Пульсаційна система упорядкування: множина колонок симетричних і асиметричних значень у певних взаємовідносинах, але при змінній густині похідних, сигніфікантне створення триграмів (див. додаток). (По-третє). Об’єкт закону контрасту, зміни спадкоємності і кореляції, багато розвинута знакова система (див. додаток). (По-четверте). Вірогідна культурна система знаків переноситься з конкретної фізичної площини (яка існує між інтерпретом і реципієнтом у повітряному просторі) до абстрактної ідеалізованої площини (яка утворюється в думках обох)».  

До тексту був прикріплений твердий картон з багатьма числовими викладками, символами і розрахунками. Хоча Калоус і знав, що «поле вільних відхилень» означає музичну композицію, «максимум активності» — мелодію, «пульсаційна схема» — ритм, а «вірогідна культурна система знаків» — партитуру, проте ці хитромудрі формулювання нічого не говорили йому через свою чисту узагальненість. Числа, навпаки, давали точні дані про аналізовану композицію, але що вони означали? Ентропію? Редунданцію? Кількість інтервальних кроків? Реєстрацію ритмічних моделей? — Це нічого не дасть, — розгнівався Завіш, — треба почати методично. Він сів до столу, розклав навколо себе вирізки та копії і якусь мить зосереджено дивився на них. — Отже, насамперед, об’єктивні дані, встановлені в текстах, — головне, ті, які повторюються в кількох документах. Він узяв аркуш паперу і написав:  



«Композиція оркестрова. Є однією з частин великого твору. Починається у швидкому темпі (який, очевидно, переважає у всьому творі) на низькому динамічному ступені. Носить тональний характер (переважно мажорний). В ній щонайменше три теми (принаймні, деякі з них повторюються). Загальний характер ясний, оптимістичний (дотеп, жарт, гумор тощо)».  

Калоус завагався, а потім приписав: «Принаймні, одне консонантне тризвуччя», але одразу ж закреслив це. — Ну добре, а що тепер з цим робити? Оркестрова композиція — частина якогось більшого твору — сюїти? симфонії? — починається швидко і стиха. Що починається швидко і стиха? Він поморщив чоло: йому нічого не спадало на думку, нічого, крім фіналу струнного квартету c-moll, опус 18 Бетховена і початку концерту для скрипки Мендельсона. — Три теми, — розлючено випалив Завіш, бо не мав за що зачепитися, — це мені нічого не дасть. Проте, стривай-но, ось воно: радісний характер. Щось сонячне. Мабуть… слов’янські танці Дворжака? «Продана наречена»? Струнна серенада Сука? Прокоф’єв? Щось із «Петрушки»? — він швидко нашкрябав щось із двадцять заголовків. Потім почав обмірковувати кожний з них, але все це ні до чого не приводило. Завіш жбурнув олівець, відсунув стільця і почав нервово ходити від дверей до вікна. Потім знову накинувся на вирізки і почав старанно оглядати зворотний бік аркушів. — Я не буду я, якщо не знайду якусь опорну точку — слово, ім’я, натяк на дату… Марно. Як на зло, уривки текстів на звороті були повні пустих фраз, які без знання контексту нічого не значили. — Так, знову — зціпив зуби Калоус і втупив скошені від люті очі в опис композиції. Він старанно вичитував слово за словом, притягував при цьому уявлення про різноманітні музичні твори і порівнював їх із словесним описом, на жаль, таким не конкретним. Вже сутеніло, коли у версії Кофала (Тлапіхи?) Калоус наштовхнувся на фразу «Не сполошить таємничої прилади дружби з тіні саду». Вона чимось виділялася з контексту… а може, ні? У відношенні до наступного тексту вона могла б мати якийсь — хоча, може, й дещо туманний — зміст, але все ж таки… Поки він читав і перечитував цю послідовність слів, в його голові самі собою виринали здогадки: Сметана — «Таємниця», Вагнер — «Чари вогню», Сук — «Про дружбу», Штраус — «Жінка без тіні», Дебюссі — «Сади в дощ»… — Що це я верзу, — дорікнув він собі, але одразу ж запалився. — А що, коли… А що, коли з авторами статей трапилося те ж саме, що зі мною зараз, але в протилежному напрямку… тобто, а що, коли вони підсвідомо вжили в своїх статтях характерні вирази, зв’язані з прізвищами композиторів і назвами їхніх творів! З новим піднесенням почав Калоус — хтозна з котрий раз — перечитувати копії і вирізки. І саме слово «вирізка» привернуло його увагу. Точніше кажучи, все словосполучення: «вирізка з життя власного, що могло наснитись». Він знав, що це цитата з Леоша Яначека, але неточна, і тому поспішав, щоб перевірити свою здогадку. Так, це підтвердилося: замість «наснитись» повинно бути «примаритись». Тут нема різниці, ані помилки. Хто не знає, навіть не помітив би — але чому саме це поняття «наснитись»? Життя нас-нит-ись… нит-ка… Асистент Калоус аж скрикнув від несподіванки і накинувся на документи. Він просто поглинав очима друковані і писані літери. — Так, тут… І ще ось тут… — він нетерпляче починав рядок за рядком: ну звісно, і тут також… Зосереджене обличчя почало яснішати і одночасне вкриватися свіжим рум’янцем. — Еврика, — зашепотів він, — я знайшов. — Він випростався на незручному стільці. Його душу сповнювало приємне почуття задоволення і милування своєю кмітливістю. — Я знайшов, — повторив він, — сумніву бути не може. Розчулившись, він вжив непрямий порядок слів, яким взагалі нехтував. Потім жирною червоною лінією підкреслив у статтях — не усвідомлюючи навіть, що він допускає недозволене пошкодження об’єктів наукового дослідження, — шість слів: «Тканина-вирізка — нит-(ка) — голки — ножиці — наперсток». Залишалося тільки з’ясувати, про якого з численних Крейчі[1] чеської музики йдеться. Чому тільки чеської? — поставив він запитання і одразу ж в пам’яті виринули: Мікулаш Шнайдер-Трнавські, Здвар Тейлоррі Шнайдер-Какаду[2]. На щастя, тут була характеристика твору: радісний, дотепний, гумористичний, жартівливий… Не можна сказати, що Мірослав Крейчі позбавлений гумору: взяти хоча б його «Поліфонічні жарти» — «Caniculae polifonicae», опус 29! Але тут, безумовно, мається на увазі композитор, якого хтось назвав музичним Ладою (ось воно! «Лад і гармонія»), ІША КРЕЙЧІ! А назва композиції?… Це вже дрібниця. Повернемось до статті з «вирізкою»: вона є ключем до всього! Міркуємо так: «таємнича принада — тінь саду» і в наступній фразі «після ночі громовиця…» — чи не натяк це на вечірній, нічний настрій, зоряний спільник ноктюрнів, касацій, серенад? Чи не є це серенадою в своєму первісному, мовному іспанському значенні і в похідних від нього італійських та французьких формах серенад як любовної нічної музики? Хто є майстром касацій, дивертисментів і споріднених форм? І чи не йде в оркестровій «Серенаді» Іші Крейчі після ноктюрнового Andante quasi allegretto сонячне сяйво заключного Presto, що починається тихим шепотом, розвивається переважно в мажорному ладі, зображує три виразні теми, до яких приєднується тема колискової для кларнета з першої фрази серенади (тому в рецензії вона, безперечно, не приводиться як нова тема)!  

Так, шукана композиція — це Presto з оркестрової серенади чеського композитора Іші Крейчі, написаної 1950 року в Оломоуці… З тріумфальною посмішкою на вустах асистент Завіш Калоус заклав аркуш чистого паперу до старовинної друкарської машинки і соковитими барвами старанно вибраних виразів сучасної наукової термінології взявся описувати пригоди людського духа (під цим він, звичайно, розумів свого) на шляху до пізнання.  



За деякий час наукова праця Калоуса, об’ємиста, супроводжувана різноманітною документацією, вийшла друком з коротким резюме на трьох мовах. Вона привернула до себе значну увагу. Калоус прийняв два або три поздоровлення, його працю згадали в додатках до «Чехословацького музичного словника прізвищ та установ», що саме тоді видавався. Підбадьорений цим, він почав думати про одержання звання доцента. Аж ось вийшов тематичний подвійний номер «Чеського мистецтвознавства», присвячений питанням дослідницької праці. В ньому був вміщений змістовний, блискуче написаний нарис хранителя музею на Сміхові Володимира Поломестського «Про хибні засновки в методичній науковій практиці». В п’ятому розділі цього нарису автор піддав гострій критиці недавно опубліковану працю Завіша Калоуса «Про встановлення автора твору шляхом аналізу критичного матеріалу». «Метод Калоуса, — писав Поломестський, — є прикладом помилки у заключній фазі точної логічної конструкції, до якої може привести неправильна інформація. Калоус інтуїтивно визначив фразу «Не сполошить таємничу принаду дружби з тіні саду» як ключову формулу для рішення проблеми і спробував її дешифрувати — звісно, без належної ерудиції і тому помилково. Згадана фраза є цитата (неточна, правильно буде: «Не сполошити таємничої принади дружби з тіні саду)» з фейлетону Леоша Яначека, що був опублікований в «Людових новинах» XXXVI № 256 від 20 квітня 1928 року. В цьому фейлетоні йдеться про музичну шкатулку у Бертрамці (тут записаний також «наспівно» і голос її дзвіночків), отже, він без усяких сумнівів стосується Моцарта. Таким чином, твір, тотожність якого має бути встановлена, не Presto з «Серенади» Іші Крейчі, а увертюра до опери Вольфганга Амадея Моцарта «Весілля Фігаро». Докази: а) Непрямий (за методом пана Калоуса). В тексті містяться у прихованій формі не лише поняття, що характеризують кравця (нитка, голка, наперсток і т. д.); поняття «ножиці» щодо способів вживання цього робочого інструмента є багатозначним. Ножиці так само добре можуть вважатись і перукарським інструментом. А слово «бритва» також не менше сигналізує про загострену увагу до перукарського ремесла. З-під уваги Калоуса цілком випало справжнє значення слова «веселість», яке стоїть в анонімному тексті (додаток Е) якось зумисне відокремлене як закінчена самостійна фраза. Калоус без сумніву інтерпретував його як синонім слова «радість», як вираз радісного сяяння твору. Але ж «веселість» в звичайній мові автора рецензії не може означати ніщо інше крім зміненої форми поняття «весілля». Доказ б). Прямий. Калоус допустився кількох помилок: найбільше тим, що спробував ідентифікувати твір виключно за матеріалами одного типу, з письмового аналізу твору. Він не зважав на ширші зв’язки, і це привело до фатальної помилки. Він і не подумав познайомитися ближче з суб’єктом, із спадщини якого походили письмові матеріали. Отже, він не з’ясував, що Ондржей Домовіт Фігар був чудовим досвідченим перукарем, який активно працював за своїм фахом більше 40 років на комунальних підприємствах міста Праги і вмер заслуженим майстром свого цеху. (Примітка під рискою: мені соромно в цьому зв’язку звернути увагу на такий доказ загального наукового неуцтва Калоуса: «числове вираження» композиції, згідно з Калоусовим додатком «Аналіз поля вільних відхилень» — це ті значення, з яких «дослідник» через їхню «узагальненість», «на жаль», не міг нічого вичитати — ті «точні дані» є ніщо інше, як ряд кравецьких записів розмірів різних частин тіла замовни!!!). Фігар, як зрештою усі цирульники старої школи, був великий веселун. Ще учнем він полюбив музику, мав непоганий баритон і завжди співав працюючи. Частіше за все Россіні і Моцарта. І найохочіше «Non piu andrai»[3], бо взагалі любив «Весілля Фігаро» над усе. Що ж дивного в тому, що в день свого весілля — весілля Фігара — він забажав послухати свій «гімн», як він казав? У Празі тоді не ставили оперу Моцарта на сюжет Бомарше. Отже, не залишилося нічого іншого, як поїхати в день церемонії прямо зі староместської ратуші на концерт празького симфонічного оркестру ФОК, в програмі якого, складеної з відомих увертюр, зазвучала також і увертюра до «Весілля Фігаро». На Фігара це справило незабутнє враження. То ж хіба дивно, що він зібрав і зберіг — у формі вирізок і копій-всі рецензії, які вийшли після концерту в рубриках «Культурне життя» газет і журналів і в спеціальних публікаціях? Висновок тут простий: дата весілля Амалії і Ондржея Фігар тотожна з датою концерту оркестру ФОК, на якому була виконана увертюра до «Весілля Фігаро». Досить було зазирнути в старанно ведені записи публічних виступів оркестру ФОК і їхньої програми за останні 100 років, щоб наш висновок підтвердився. Знайти оригінали належних рецензій в музейних екземплярах відповідних річних підшивок періодичних видань на основі дати весілля було неважко: зв’язок з увертюрою до «Весілля Фігаро» (заголовками, іншим контекстом) ясно підтвердився. Цим безперечним доказом спростовано вбогу і ненаукову теорію Калоуса. Примітка І. Калоус міг би сам прийти до цього висновку, якби він замість марних міркувань систематично проглянув усі 37 річних підшивок газети «Скрипичний ключ» і 1250 підшивок сімдесяти чотирьох інших періодичних видань, куди встановлені ним рецензенти писали або могли писати статті. Зрештою, це було його обов’язком. Не треба нічого залишати випадковостям. Примітка 2. За повідомленням про дату весілля А та О. Д. Фігар, а також за інші цінні дані складаю подяку онуці закоханого в музику перукаря — Розіні Альмавіва.  

 

РЕТСІНСЬКЕ ВИНО


 

Він заспано мружив очі, дивлячись крізь планки борту на виблискуючу мозаїку сонячних цяточок, розсипаних по гладіні моря. Було жарко. Дзеркальце калюжі біля його ніг потроху розпливалося і зникало, як зникає рятівна тінь від щогли; якусь хвилину він безтямно лупав очима на білий слід, що залишився після солоного поцілунку моря. Звідкись із носа долинула стара пісня про судно, що потрапило в бурю. Простий голос приємного тембру злегка вібрував, як прогріте повітря над безбережною рівниною.  



— … то з одного боку підкотить хвиля, то з іншого…
нас крутять і женуть стрімкі пориви…
… вітрила всі подерті на шмаття, лише великі клапті обвисають…
… І судно, що його застиг прибою гуркіт,
признається, що з бурею боротися не хоче…
… І зливу теж не хоче одоліти, а прагне на стрімчак підводний
наразитись і вщент розбитись…

 

Темна голова з першими срібними нитками на скронях, куняючи, помалу схилялась на груди; очі, що вже злипались, раніш ніж заплющились, побачили дві одягнені в світле постаті, які жваво жестикулювали. Тепер вони обговорюють останні новини зі Сходу, — подумав він, — захищають громадський рух народу, на який напали ззовні, говорять про охорону мореплавства і вихваляють переваги своєї демократії; потім вони поскаржаться на розбухлий адміністративний апарат і скінчать вином. Це зрозуміло: обидва торгують ним. Вони завжди з насолодою поринають у нескінченні розмови про різновиди, вік та складові частини тієї дивної рідини, про вина з кущів хирлявих або міцних, витягнутих або розлогих… Здригнувшись, будівничий Азур скинув із себе дрімоту. Палуба була порожньою. Прикритий кутиком вітрила, він ліниво погойдувався, світові стріли заганяли сліпучі вістря в небосхил, що купався в солоних хвилях… Він потягнувся, встав і помітив її. На ній були вузькі смужки яскраво-жовтої матерії навколо стегон та грудей. Вона лежала на рогожі й загоряла, час від часу простягаючи руку до чорної полив’яної тарілки із свіжими фігами. Він знав її, дочку заможного судновласника, якому належало це судно. Її ім’я згадувалось у зв’язку з останнім великим скандалом, вчиненим групою «золотої молоді», який схвилював місто: виступ популярного квартету співаків і майстрів нового танцю «Собас» так вивів із себе десятки молодих людей, що вони почали нищити парк; розбивати колонаду й скульптури; а потім запалили віллу недалеко від порту… бились із людьми, які прибігали гасити вогонь; роздягались догола і кохались безсоромно на візках, на яких приїхали, осяяні червоно-золотими відблисками пожежі. — Все ж вона гарна дівка, — зітхнув він, коли його спина знову сперлася на сувій якірної линви. В нього не було часу і нагоди роздивлятися на жінок там, на півдні, де він споруджував великий концертний зал за власним проектом, легкої конструкції з круглим амфітеатром, стовбурами струнких колон, що несли на собі сміливий конус покрівлі з нових матеріалів. Тепер він повертався до Європи, сподіваючись одержати кілька днів перепочинку. Початок був добрий: спокійне море, приємне плавання — все, включаючи чудову погоду. Палуба неначе ронила останні сльози смоли альпійської сосни, яка ще недавно простирала віяла зеленої хвої назустріч небесній пастві — отарі кучерявих хмаринок. На судні все віддавало новизною, бронзові та мідні деталі осліплювали своїм блиском. Він примружив очі, легке погойдування заколисувало його, звідкись здаля припливло принадне смугляве дівоче тіло, він розкрив обійми… Коли він прокинувся, сонце стояло низько над водою, гладінь моря, раніше спокійна, тепер була вкрита брижами, тут і там з’являлися білі гребені пінних борозен. Судно хиталося, хвилі наскакували на ніс, пальці солоного дощу торкались поручнів борту. Наче а сну, з глибокого виру, випливала свідомість, до слуху долинали уривки розмови, що точилася десь недалеко. Спочатку це були лише уламки слів, частини фраз, які вимовлялись із натхненням і вправністю: — … вага… таланту… рівномірно… питання поняття… культ… скандал у Тралесі… Потім хтось вимовив ім’я знайомого художника, який виконував внутрішнє оздоблення нового приміщення театру: покрив стіни настільки фантастичними малюнками та фігурами, що це викликало велике обурення членів міської управи, після чого довелось перемальовувати стіни. Будівничий почав прислухатися уважніше. Свіжий молодий голос піддавав нищівній критиці твердження, що терція — це благозвуччя. Хтось інший роздратовано вигукував, що йому той хроматизм вже сидить в печінках. Розважливий оповідач почав до цього викладати історію про одного музиканта, який любить спів пташок, пильно вивчає його і використовуй набуті знання в своїх творах. Сильний порив вітру відніс його слова кудись далеко над пагористу зелену рівнину моря. Лише кілька хвилин крізь шум хвиль пробився монотонний монолог незадоволеного голосу, що дивувався і такого способу оцінки нового у творчості: він порівняв критика з полководцем, який керує певною ділянкою бою і визнає за всіма видами зброї однакові шанси на успіх; говорив про вплив різних принципів, напрямків, ідей, стилів, техніки та методів на розвиток сучасної музики; висловив думку про те, що тепер у музиці вважається старим, а що новим; висунув вимогу включення композиції музики, так би мовити, моделі навколишнього світу, яку створює мистецтво; і скінчив жалкуванням з приводу труднощів у розкритті нових своєрідних явищ у безлічі фактів, несумірних за своїм значенням та дією. Потім розгорнулись дебати про натхнення як неточне означення процесу випадковості, при якому бракує певної причини, чому те чи інше відбувається саме так, в не інакше. — Я не можу більше цього слухати, — почувся злісний вигук, — натхнення! Така нісенітниця! Який там процес, який там загальний вихідний фактор — це лише привід, відмовка. Зовнішній стимул? Безглуздя: рішення приступити до творчого акту повинно виходити вільно з нутра композитора, а значить… Той, що говорив, раптом замовк; потім почувся захоплений посвист і хтось сказав: — Ось воно — натхнення. Посипались зауваження щодо чудових форм жіночого тіла, задзвенів сміх і зачарований голос, трохи задихаючись від хвилювання, продекламував: — Якби я вітром став, щоб ти, коли оголиш груди, йдучи назустріч сонячним променям, моє дихання прийняла на них… Поблизу пружною і плавною ходою пройшла дочка судновласника. З-за щогли виринуло молоде веснянкувате обличчя хлопця, який посилав палкі погляди навздогін чарівній принаді, що віддалялась. — Ласий шматочок, чи не так? — звернувся спостерігач до будівничого, запрошуючи його на розрадливу бесіду, до якої потім приєдналися два інші голоси, і, як виявилось, власники великої посудини з чудовим червоним вином. Три приятелі-музиканти — інструменталіст, композитор та теоретик — поверталися з навчальної подорожі. Коли будівничий розповів про мету свого перебування на Півдні, вони стали слухати уважніше, потім почали розпитувати про розподіл простору і розміщення звукових джерел, опісля перейшли до загальних акустичних проблем, розповіли останні плітки з життя відомих співаків і, нарешті, дісталися до головної мети — творчості. — Ми маємо на увазі два предмети, — захоплено викладав стрункий світловолосий, — лад та чистоту стилю. Лад, який випливає із взаємовідносин часток, що створюють вище структурне ціле, і який може виражатися числовими відносинами. Вже сама підготовка матеріалу для нас є хвилюючою, а поступове формування мінливої звукової системи належить до тих переживань духа, яких людство завжди жадало, навіть, коли його перспективи були найтуманніші. Так, ми шукаємо лад. Ми знаходимо його також тим, що виводимо із своїх композиційних праць. Ми прагнемо до чистоти стилю, якого хочемо досягти: тому ми стільки займаємося структурою мелодійних ліній, тому додержуємось заборон і обмежень, які добровільно поставили перед собою. При цьому, звичайно, ми весь час шукаємо і випробовуємо. Наприклад, ми знаємо, що спосіб, за яким вібрує струна, є важливим фактором досягнення забарвлення звука, видобутого з цієї струни. Тому ми диктуємо не лише місце, у якому треба рушити струну, щоб вона дала бажаний відтінок забарвлення звука, але випробовуємо також інші незвичайні способи створення тону або звука, до кінця використовуємо регістр духових і ставимо важливі завдання перед групою ударних інструментів. — Ми працюємо над мелодичними процесами, що витікають з чотирьохтонового звукового ладу, — продовжував розсудливо широкоплечий хлопець із обличчям селянина; над обраною первинною формою можна, зрозуміло, маніпулювати всіма звичайними засобами, можна балансувати навколо центра ваги в середньому положенні тощо. Звичайно, під час вставляння наступних звуків між попередніми, треба провадити заміну за певними правилами, що визначаються числами, інакше в цьому немає сенсу. Фіксовані звуки до певної міри обмежують свободу розвитку мелодії, але це компенсується запровадженням інтервалів менших, ніж півтону. Внутрішні члени системи розподілені асиметрично, або більш густо до однієї з крайніх граничних точок фіксації. Тут композитор має враховувати, що два сумарних інтервали, які містять найменші тонові звукові частки, не можуть йти один за іншим. Якщо є ясність щодо матеріалу мелодії, організується і решта складових часток; в ритміці важливу роль відіграє основний елемент метричних рядів, колонок. Одержані утворення повинні знаходитись у певному співвідношенні як з композицією в цілому, так і з рештою структурних одиниць. Все спрямоване на те, щоб досягти враження вільної форми на основі точних музично-логічних прийомів. — Природно, це не обійдеться, — втрутився третій, коротко обстрижений теоретик, — як зрештою всі людські прагнення — без експерименту. Вже давно предметом творчої чи теоретичної уваги музикантів є не лише музичні тони: ми прислухаємося до найрізноманітніших звуків — навіть у мові. Ви помічали, що при сильному збудженні між словами, ба навіть і між складами, з’являється ледве відчутний емоційний відтінок — плачу або сміху! Ми зустрічаємось із незнайомими утвореннями, які треба спочатку досконало пізнати, перш ніж вони будуть — в новій функції — використані як виразні елементи, що збагачують нашу музичну мову. Ми мусимо також поступово замінити старий незручний спосіб нотного письма доцільною, а головне — єдиною новою системою. Такою, що з одного боку, не залишала б місця для випадковості, а з іншого — там, де композитор вважав би за потрібне, дозволяла б достатню свободу для інтерпретації, яка б надавала твору остаточної форми — з точки зору динаміки, сили і, мабуть, мелодійності за власним розумінням. — Це дуже цікаво, — будівничий зосереджено пошкрябував підборіддя, — оригінально і по-новому. Але я гадаю… бачите, я визнаю, що ваші погляди і експерименти можуть принести різні незвичайні музично-технічні знання. Проте, чи не займаєтесь ви цими, хоч і гідними уваги — іграшками надто однобічно, без глибокого проникнення у сутність процесу творчості? Адже музика не може бути лише забавою: вона виражає також якісь ідеї, що підлягають законам логіки, ідеї, що оформляються музикантом-мислителем, композитором, творцем! Цінність музики полягає не в майстерності, з якою складено систему, а в силі уявлень, які вона викликає. А ці уявлення не ввіллєш до неї, як це вино, — будівничий наповнив і підняв вгору витончений кампанський келих, — яке може налити будь-хто і будь-куди. Коротше кажучи, жодний з тричленного ряду: творець — посередник — слухач не повинен бути пасивним. — Прекрасно сказано; але, на жаль, це не відповідає дійсності. Навіть, якщо я активно втручуся у творчий процес, це не означає, що я досягну задуманого. Нехай я наперед продумаю все, що буде в творі, але я не можу передбачити, як переллються всі технічні прийоми у відчутну форму: адже їхні наслідки випадкові. Та й слухач не повинен бути пасивним. Добре. Але здебільшого він пасивний, тому треба на нього належним чином впливати. Всі композиційні методи, що існували досі, точнісінько так, як і звичайні музичні інструменти, вже не спроможні висловити переживання композитора і передати багатство емоційних вражень сьогоднішньому слухачеві. Отже, треба шукати нових засобів, які зроблять можливим досконалий контакт художника-творця з кожним, хто хоче вислухати його послання. Навіть більше, ми мусимо зачепити і того, хто не звертає на нього уваги — і зрештою мусимо зломити опір запеклих одиниць, які не хочуть вислухати голос художника. — Насильством? — Хай насильством, але заради освіти! Адже це натхненна жага — відкрити для всіх людей вікно у дивний світ музики, дати їм крила для вільного злету до всесвіту прекрасного, осяяти кожний їхній день промінням неминущих цінностей духа, зробити їхнє життя кращим і радіснішим. — Але… як цього досягти? — Механізми! Механізми допоможуть нам пізнати і виміряти весь діапазон звуків, найслушніших для безпосереднього, надійного і однозначного впливу на людську душу, що, як відомо, найкраще піддасться емоційному впливові, саме через посередництво музики. Лише точні, несуб’єктивні і невпереджені механізми спроможні знайти такі рятівні звуки, видобути їх, повідомити про них і наполегливо рекомендувати їх всьому світові… — Тобто навівати. Слухай-но, ти й справді гадаєш, що пізнання прекрасного перш за все галузь почуттів? — Ніколи не сумнівався в цьому! — Як же це узгоджується з твоїм бажанням зробити із бездушних механізмів речників благородних емоцій? Як ти можеш у цій операції оминути людину? — Я не оминаю її, механізми є лише посередниками. Людина їх конструює, а потім людина — їхній творець, який закладає до них певну програму, за допомогою цих механізмів звертається знов до людини. Таким чином, людина є на початку і в кінці цього процесу. І саме це важливо. — Але людина не безпосередній тлумач інформації, ним є машина, яка, більше того, має, як ти кажеш, сама обрати форму музичного сповіщення. Якщо я правильно розумію твоє уявлення, машина мас серед багатьох можливостей обрати найкращу… — Саме так. — … найкращу, а значить єдину. Чи усвідомлюєш, ти, що це значить? Диктатура твоєї машини затопить звуковим бальзамом все людство, яке в перший момент захлинеться цим благом, але потім почне тонути в цьому уніфікованому соусі з однаковим смаком і запахом, вдаючись у відчай, що вже не існує нічого іншого… — Зачекай, ти не зрозумів мене. Я… — … ніж твій ЖУП — Жадане Універсальне Прекрасне. Невже Прекрасне має лише одне єдине лице? Як ти наважуєшся позбавити людину права перебирати, відбирати — вибирати серед багатьох можливостей найкращу за власним розсудом, а не за наказом якогось апарата! Ми пишаємось тим, що наша демократія дала можливість всебічного матеріального і духовного розвитку вільної людини, а ти… Тррах! Вузлувата гілляка блискавки розірвала сірі громади хмар і потонула у спученому свинці вод. Одразу ж потемніло. З південного сходу пригнало чорну стіну, пронизану блискучими спалахами. З погрозливим ревом кинулось море на судно, хитке й безпомічне перед несподіваною атакою. Судно поринало і здіймалося в страшному ритмі ударів водяного молота. Тонкі струни канатів урвалися під велетенською рукою урагану, крила вітрил розлетілись на брудні клапті, щогла захиталась і зламалася над самою палубою, яку вже почала затягувати ненажерлива паща хвиль. Пошматовані борти судна стогнали під скаженим натиском смерчу, обшивка жолобилась, мідні шкворні жалісно рипіли. Судно летіло наосліп крізь темний розбурханий простір. В момент, коли воно наштовхнулось на білу скелю, в трюмі його обидва блідих торговці вином злякано притискались один до одного. Світловолосий хлопець тримав у судорожних обіймах дочку судновласника, а будівничий з композитором продовжували обмінюватись словами і жестами у запалі наукової суперечки. Корма розбилась об скелю, уламки судна перевернулись набік і пішли на дно. Сотні амфор із вузькими шийками, закритими пуцолановими затичками і залитими смолою, розбилися, розлите вино на якусь хвилину пофарбувало зелене море у пурпуровий колір. Мармурова мортира і залізна сокира зарилися в пісок біля антифонічного монохорду, на якому було насаджене бронзове кільце. На уступі скелі залишився келих із двома вухами — килікс із вирізьбленим знаком тризубця, символом судновласника Марка Сестія з Делосу. Його судно «Глаукс», яке перевозило грецьке вино до римського укріплення, зазнало корабельної аварії неподалік від цього порту за багато століть перед тим, ніж його французи назвали Марселем.  

 


Каталог: books -> download -> rtf
rtf -> Диплом за перемогу в шкільному конкурсі поезій, присвячених Тарасові Шевченку
rtf -> Післямова
rtf -> Варткес Тевекелян рекламне бюро пана кочека
rtf -> Вічник Сповідь на перевалі духу
rtf -> Тарас Прохасько БотакЄ
rtf -> Ізольди Марківни Книш директорові школи Товаришу директор! Сьогодні, згідно з планом, я проводила урок
rtf -> Роман Іваничук Мальви Розділ перший
rtf -> Дебора Гаркнесс Сповідь відьом Дивовижні стосунки магії та науки
rtf -> Кір буличов — творець фантастичних світів
rtf -> Олесь Бердник


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка