Annotation Кажуть, що в Індії вовки крадуть дітей І виховують їх по-своєму, по-вовчому. А на Мадагаскарі росте дерево-людожер, у Бразілії — дерево-корова. Правда все це чи міф?



Сторінка8/17
Дата конвертації05.05.2016
Розмір4.58 Mb.
ТипПитання
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   17

«КРИВАВИЙ СНІГ»

 

Полярники кажуть, що в липні «цвіте» Арктика. Великі снігові простори стають червоними: неначе яскраві тропічні квіти виростають на полярних крижинах. Так здається здаля. Зблизька на снігу ніяких рослин не видно. Але весь горішній шар снігу завглибшки іноді до п'яти сантиметрів ніби хтось навмисне підфарбував. Ціле поле розлитої кіноварі! Вчені дослідили дивний сніг під мікроскопом і виявили в ньому найдрібніші ясно-червоні організми — живі хвостаті «кульки». Коли сніг скуто морозом, кульки нерухомі. Та тільки-но влітку сонце розтопить у полярних снігах невеличкі ковбаньки, сповнені розталі, кульки оживають, починають рости й ділитися. З однієї утворюються чотири, шість, іноді вісім нових організмів. «Новонароджені» крихітки теж мають ниткоподібні хвостики — джгутики. Вони плавають, ударяючи по воді джгутиками, ніби веслами. Мікроскопічні однокліткові організми з «хвостиками» називають джгутиконосцями. Донині ботаніки й зоологи сперечаються — рослини це чи тварини. Джгутиконосці стоять на межі двох світів — рослинного й тваринного. Вони рухливі, як тварини, а живляться, як рослини, поглинаючи з допомогою особливої зеленої речовини — хлорофілу — вуглекислий газ із повітря. Інші поживні речовини, необхідні для життя, малята одержують з пилу, який найтоншим шаром застеляє навіть «кришталево чистий» сніг полярних країв. За Полярним колом у неродючих льодовиках поселяються особливо «морозостійкі» джгутиконосці — сферели. За допомогою в'юнких джгутиків мікроскопічні водорості-тварини пересуваються по мілких канавках, проритих на поверхні снігу розталлю. Поширюючись по всьому сніговому полю, сферели фарбують Гюго в кармінно червоний колір. Червоний сніг — явище не дуже рідкісне, його багато разів спостерігали в горах Іспанії, Швейцарії, Франції, Австрії, в Карпатах і на північно-східному Уралі, у Східному Сибіру й на Кавказі. В березні 1959 року червоний сніг, який викликав безліч пересудів, «випав» у горах на околицях Тбілісі. Вперше це цікаве явище описав у минулому столітті французький вчений Соссюр. У Савойських горах він дослідив цілі снігові схили, червоні, немов поля квітучого маку. Виявилося, що в Альпах поряд із сферелами сніг фарбують ще інші джгутиконосці — криваво-червоні евглени. Вважають, що червона «фарба», яку містять соки тіла цих організмів, — своєрідна «смага». У високогірних районах занадто багато небезпечних для життя ультрафіолетових променів. Червоний пігмент джгутиконосців становить своєрідний світлофільтр, що поглинає ультрафіолетові промені. З червоним снігом пов'язано багато різних забобонів. «Це не на добре — кров на снігу!» Скільки врочистих відправ чинилося в церквах, щоб відвернути гнів божий, коли на околицях якогось міста з'являлося «грізне передвістя неба» — «криваві» плями на снігу! Але ж мікроскопічні водорості цілком безпечні. Вони просто живуть у снігу, як риба у воді або черв'яки в землі. Це їхнє житло.  



КРОВ НА ПРОСКУРІ


 

Проскура — це кисла пшенична булка. Після того як християнський священик прочитає над нею своє заклинання, булка ніби перетворюється на тіло християнського бога — Ісуса Христа. Віруючі на причасті під виглядом хліба їдять, бачте, тіло боголюдини [37] і таким чином «таємниче єднаються з Христом і стають у ньому причасниками вічного життя». Усе занадто просто: хочеш стати безсмертним? Скуштуй кислої булки на причасті і житимеш вічно! (Щоправда, не тут, на землі, а в потойбічному житті, куди ведуть усі шляхи і звідки немає вороття). Це не анекдот, а догмат християнської віри — «десятий член» (тобто параграф) символу православної віри. Ось уже майже дві тисячі років християнська церква вчить свою «паству» такої дурниці. Як звершується чаклунське перетворення хліба на богове тіло. Се «таїнство» полягає в дуже простій (хоча й досить тривалій) маніпуляції. В «інструкції» про відправу православної літургії [38] говориться: «Хліб вживається для таїнства кислий, пшеничний, називається проскурою, яка складається з двох частин на знак того, що в особі Ісуса Христа два єства — богове й людське. Щоб відправити літургію, потрібно мати п'ять проскур». А далі розігрується такий фарс. Чародій-священик «ратищем» (тобто ножем, схожим на стамеску) крає з першої проскури чотирикутний шматок із зображенням хреста і «кладе його на середину дискоса» (тобто на тарілку з ніжкою). Цей шматок хліба «зветься агнцем (тобто ягням) і означає Ісуса Христа». Потім він наливає в потир (тобто в чашку) розведене водою дешеве вино на ознаку того, «що з простромленого ребра спасителя стікають кров і вода». «Із другої проскури виймають невеличкий трикутник на честь пресвятої богородиці й кладуть на дискосі, праворуч агнця. З третьої проскури — дев'ять частин на честь божих святих. Ці частини кладуть ліворуч агнця. З четвертої проскури виймають часточки за здоров'я живих людей, а з п'ятої — за померлих. Частки проскури як за живих, так і за мертвих кладуть на дискосі далі від агнця. Після цього священик…» А проте годі. Коротше кажучи, потім читають єктенію і всілякі молитовні пісні. Довго читають, глядачам уже терпець уривається. Нарешті священик промовляє слова Ісуса Христа, якими той згідно з легендою встановив причастя. У перекладі на сучасну українську мову це приблизно такі слова: «Беріть, їжте: це тіло моє — крайте його, і ви позбудетесь гріхів. Пийте все — це кров моя, кров нового завіту, вона також допомагає забувати про гріхи». Ворожіння доходить кінця. Священик «благоговійно, здійнявши вгору руки, молиться про дарування святого духа, благословляє спершу хліб, потім вино і, врешті, те й інше разом. У цю хвилину (Увага! Надходить найвідповідальніша мить усього штукарства!) силою святого духа звершується таїнство: «хліб стає тілом Христовим, а вино — кровію Христовою». Диво сталося! Священик виголошує (спершу скуштувавши сам, яка то вийшла закуска): «Зі страхом божим і вірою розпочніте!» На криласі у риму співають: «Тіло Христове прийміте, джерела безсмертного вкусіте!» Віруючі підходять і вкушають хліб та вино з водою, себто тіло і кров сина божого. Ось і прилучились до вічного життя! Вищезгадане чаклунство над перетворенням їжі на тіло Христове чинилося суворо за інструкцією, складеною «святими отцями» Іоанном Златоустом і Василієм Великим, архієпіскопами Константинопольським і Кесарійським. Вже саме це таїнство досить переконливо свідчить про кричущі нісенітниці церковних обрядів, брутальну примітивність і сміховинність теоретичних засад, на яких тримається віра в Христа і в дешевенькі «дива», які чиняться його ім'ям. Та інколи у церквах під час сеансів шахрайських штукарств відбувалося справжнє диво: істинна, не уявна «кров» з'являлася раптом на проскурі. Маленькі криваво-червоні крапельки! Жах посідав віруючих. «Замовляли молебні та обідні, — пише російський натураліст Васильківський, — ставили свічку й запалювали лампади. Думки всіх віруючих були спрямовані на пошуки винуватців гніву божого. А тому дехто, кого в народі мали за чаклунів чи відьом, опинявся чи на вогнищі, чи то в киплячій смолі, а то й просто його розривали на шматки». Істинні ж винуватці «грізного знамення» такі мізерно малі, що відшукати їх можна тільки з допомогою мікроскопа — «диявольського» приладу, від якого (боронь боже!) християнину краще триматися осторонь [39]. Це Bacterium prodigiosum (чудесні бактерії), як звуть їх учені, мікроскопічні живі палички, виділення яких зафарбовані в кармінно-червоний колір. Вони поселяються на варених продуктах — картоплі, різних кашах, хлібі, м'ясі, сирі, молоці та яйцях — спочатку у вигляді маленьких цяточок. Поступово цятки перетворюються на червоні краплинки. «Коли таку краплину слизу, яка з'явилася на картоплині, розмазати голкою, — пише Васильківський, — то за день-два вся картоплина вкриється справжнісіньким карміном». А що проскура — це теж хліб, то й на ній час від часу оселяються бактерії. А надто це трапляється під час так званої літургії раніше освячених дарів, на якій причащаються проскурами, освяченими минулої неділі. Мікроби, що утворили «чудесну кров» на проскурі, належать до групи так званих хромогенних бактерій, здатних «виділяти фарби усіх відомих у сучасній техніці відтінків». Хромогенні бактерії зафарбовують молоко синіми чи жовтими смугами. Вони ж надають гнійній рані характерного кольору. Завдяки їхній діяльності з деяких рослин виготовляють такі чудові фарби, як індиго, персіо, орсейль. Ці ж бактерії лякають християн, з'являючись у вигляді кармінних краплинок на черствому хлібі, пишномовно названому проскурою.  

«МАНДРІВНІ ВОГНІ»


ШПИГУНИ З ВЕНЕРИ

 

Навесні 1948 року з неба впав таємничий снаряд і зарився в землю у пустелі Нью-Мексіка. Під час розкопок серед уламків металу знайдено маленьких істот, схожих на людей, але зростом всього лише дев'яносто сантиметрів. Усі вони були мертві. Перегодя ще два отакі загадкові апарати впали в пустелі Арізона. З одного вийняли тіло маленького гномика, зі зморщеним, як у мавпи, обличчям. Щоразу представники військово-повітряних сил США оточували місце падіння снаряда. Повідомлення про ці події тримали в суворій таємниці. А що суворіше таємницю оберігають, то важче вдається її вберегти. Так сталося й тоді. Незабаром громадськість узнала всю правду про ці вельми цікаві події.



Стало відомо, що літальні снаряди, які розбилися в пустелях США, не що інше, як таємничі летючі тарілки, що про них іще рік тому повідомляв пілот Арнольд. Вони прилетіли на Землю з іншої планети, керовані маленькими створіннями, що нагадують мавп. Шістнадцятеро членів екіпажу цих міжпланетних кораблів загинули під час падіння й дуже обгоріли. Проте один труп із третього снаряда був у порівняно доброму стані. Його відправили до інституту Розенвальда в Чікаго. У снарядах знайдено різні навігаційні прилади, серед них радіотелеграф із записом незрозумілого повідомлення, зробленого знаками, невідомими на Землі. Міжпланетні шпигуни! Вони розвідують Землю й готують десант! По країні поповзли зловісні чутки… Газети обговорювали різні варіанти цих приголомшливих подій. Деякі репортери твердили, що шістнадцятеро членів екіпажу міжпланетного корабля не згоріли, а взяті живими в полон. Уряд США тримає в таємниці всі відомості, що їх стосуються, аби не викликати паніки в країні. Полонені астронавти не розуміють англійської мови, що, між іншим, цілком природно. Коли їм показали карту сонячної системи, один з них тицьнув пальцем на другу планету від Сонця — Венеру. Отже, вони з Венери, а не Марса! Тоді фахівці вирішили помістити полонених до камери, наповненої вуглекислим газом, щоб створити венеріанцям атмосферу їхньої батьківщини. Ці приголомшливі новини не з фантастичного роману. «Бентежні» оповістки проперших розвідників з чужої планети вмістили деякі французькі вечірні газети за підписом американця Френка Скаллі, котрого рекомендували як «експерта з проблем наукового дослідження». Проте виявилося, що Френк Скаллі фахівець з «наукових проблем» зовсім іншого роду. Це відомий американський автор цікавих творів на тему «Як розважатися перед сном». Два інших американці, якийсь Адамський і Леслі, у книжці «Летючі блюдця приземлилися» розповідають про свою зустріч у каліфорнійській пустелі з жителями Венери, що прилетіли на блюдці. Зараз Адамський роз'їжджає країнами Європи, виступає по телебаченню, дає безліч інтерв'ю: він стверджує, що на одній тарілці в товаристві двох прекрасних космічних дам злітав на Венеру (по дорозі побував і на Місяці), зробив два фільми про життя венеріанців і незабаром збирається знову відвідати цю планету (він знає нібито місце приземлення тарілок з Венери). Голландська королева попросила взяти в політ її хвору доньку й показати знаменитим лікарям із космосу. Адамський пообіцяв. 1953 і 1954 років він видав дві книжки про життя на Венері, ілюстровані численними фотографіями. Не дивно, що багато людей на Заході вірять у достеменність описаних вище подій. Після того як протягом чотирнадцяти років преса частувала населення західних країн нісенітними повідомленнями про горезвісні летючі блюдця, зневіритись людям у цьому фантастичному забобоні тепер буде нелегко. Про які ж, однак, летючі посудини йдеться? 1947 року американський пілот Кеннет Арнольд описав якісь дивні летючі в небі речі, які він уздрів з літака. Дев'ять світних дисків летіли вряд зі швидкістю три тисячі кілометрів на годину. «Вони були зовсім пласкі, як блюдця». Звичайно, Арнольд міг би знайти й інше порівняння, але такий заголовок найкраще впадав у око. І він не помилився — жадібна до сенсацій преса швидко підхопила цей «вдалий» вислів. У газетах і журналах одна за одною почали з'являтися численні статті про летючі блюдця чи тарілки. Існує вже досить велика література з цього питання. Тепер дивні летючі речі люди почали бачити повсюди. Виявляється, летючі блюдця бувають великі й маленькі, світлі й темні, звичайно світні чи вогненні, кулясті або з різкими розпливчастими обрисами. Вони з'являються погожої днини й негоди, вдень і вночі, але найчастіше ввечері, в основному поодинці, але буває, що й групами. У серпні 1951 року кілька ночей поспіль у Техасі спостерігали одночасно цілий десяток летючих блюдець. У вигляді вогненних плям, добре помітних на тлі нічного неба, линули вони в повітрі, ніби журавлиний ключ. Багато спостерігачів завважували металевий блиск алюмінію на поверхні цих дивних речей. І зараз же народилася легенда: летючі тарілки — це міжпланетні кораблі, що їх засилають до нас жителі інших планет, аби дослідити умови життя на Землі і можливість висадки десанту. Існувала ще інша «гіпотеза»: летючі тарілки — радянські розвідувальні ракети! У ніч на 20 червня 1952 року дві світні тарілки зависли над Капітолієм. Була оголошена повітряна тривога, і американський воєнний міністр Форрестол так перелякався уявних радянських апаратів, що вистрибнув у вікно й розбився. З усіх повідомлень про летючі блюдця чи тарілки найцікавішою є така трагічна подія. У січні 1948 року над американською авіаційною базою «Нокс» помічено величезне летюче блюдце. Діаметр воно мало не менше ста п'ятдесяти метрів, з цієї дивної речі шугав стовп червоного полум'я. Негайно в повітря піднялися три винищувачі. Два з них не могли наздогнати «диявольського диска» і згубили його з очей. Але третій літак, яким керував капітан Томас Ментелл, успішно переслідував саморушну тарілку. Про свої спостереження Ментелл радирував на аеродром. Літальний апарат, передавав він, безсумнівно, металевий, піднімається вертикально вгору з великою швидкістю. З височини дев'яти тисяч метрів Ментелл повідомив, що об'єкт перебуває зараз просто над ним. «Бачу річ, іду на зближення…» — це були його останні слова. Більше ані слова від нього не почули. Літак на базу не повернувся. Згодом на землі знайшли його понівечені уламки, розкидані страшенним вибухом на великій території. Трагічна загибель американського пілота упевнила багатьох скептиків у тому, що летючі блюдця — дійсний факт і факт досить небезпечний.  

БОЙТАТА ПРИЙШЛА!

 

— Бойтата прийшла! Бойтата прийшла! — шепотіли смертельно перелякані індіяни. — А що ж тут жахливого? — запитав Аркадій Фідлер. Польський мандрівник гостював у індіянському селищі, в глухомані одвічного лісу, коли раптом зчинився увесь цей переполох. Зі спотвореними від жаху обличчями хазяї заштовхнули його всередину хижі й квапно почали замикати усі вікна й двері. — Та що трапилось? — перепитує здивований мандрівник. — Бойтата! Бойтата прийшла… Бойтата — злий дух. З'являється рідко, але завжди сіє зло. Нападає на людей, вражає тварин, може осмалити волосся. Коли від неї тікають, вона наздоганяє і вбиває. Гнітюча тиша панує в хатині, де щойно велася задушевна бесіда. Всі сидять мовчки, боячись поворухнутися. Що ж так настрахало відважних мисливців джунглів? Вогненна куля! 3 лісу на іншому боці річки раптом вихопилася вогненна куля. «Враження таке, — розповідає Аркадій Фідлер, — ніби хтось розмахує смолоскипом. Але там нікого немає. Вогненна куля діаметром майже в метр пливе у повітрі, блакитнуватим світлом осяваючи дерева. Потім падає на воду, відскакує від гладіні, знову падає й повільно ковзає уподовж річки».



— Бойтата! Бойтата! — усіх охопив жах. І справді, є чого боятися: серед ночі у нетрях, сповнених таємничого шереху та вигуків, раптом не знати звідки з'являється величезна вогненна куля й летить у повітрі, ніби жива! І незабобонна людина може бути ошелешена цим дивним явищем. А й справді, що це за штука — таємнича Бойтата? Ось ще одна загадкова подія, в якій головною дійовою особою була вогненна куля. Сталося це в Англії. В якомусь будинку під час грози несподівано завалилась стінка каміна, і з проламу раптом вихопилась якась вертка вогненна куля завбільшки з футбольний м'яч. Дивна річ плавно й повільно облетіла всю кімнату. Від її поверхні йшло яскраве сяєво, проте люди в кімнаті не почували ніякого жару. Куля наблизилася до ніг переляканої людини, піднялася вгору до її голови, і людини, ледь жива від страху, відвела голову вбік, аби не зіткнутися з цією «диявольською штукою». Потім куля попливла у повітрі назад до каміна, влетіла в комин і піднялася на дах. За кілька секунд вона вибухнула там з такою силою, що рознесла комин, а його скалки розбили дахи сусідніх будівель. «Злих духів» давно вже ніхто не бачив у Європі, але вогненні кулі, як бачите, стрічаються й тут. За тисячолітню історію європейської культури назбиралося багато повідомлень про різні «подвиги» дивних вогненних куль. Деякі з цих куль пробивали гранітні стіни, руйнували будівлі, переносили в повітрі каміння й людей, трощили корабельні щогли, висаджували в повітря літаки і навіть — розповідають церковні історики — калатали в дзвони та викрадали вино з монастирських погребів. Не ручаючись за достеменність двох останніх повідомлень, фізики, однак, уважають, що руйнівна сила вогненних куль, описана численними спостерігачами, цілком відповідає дійсності. Справа в тому, що «злий дух» Бойтата, вогненна куля, що вибухнула в каміні, летюче блюдце, що знищило літак Ментелла, та інші такі ж «порушники спокою» — це кулясті блискавки.  

БЛИСКАВКИ ВИГОТОВЛЯЮТЬ ЛЕТЮЧІ ТАРІЛКИ


 

Кулястими блискавками називають округлі й рухливі утворення, що виникають під час грози. Вони мають незвичайну вибухову силу. Розмір вони мають від п'яти сантиметрів до кількох десятків метрів. Німецький фізик Ленерт пише, що навіть великі кулясті блискавки мають таємничу здібність проходити через дуже маленькі отвори. Іноді вони дістаються до кімнати через кватирку, шпару в дверях або навіть замкову щілину! У фізиці існує кілька гіпотез, які пояснюють виникнення цих дивовижних блискавок. Звичайно вважають, що грозовий розряд розщеплює молекули азоту й кисню. У повітрі утворюється розжарений вихор з озону, атомів азоту, твердих часточок пилу й диму. Цей вихор несе величезний запас енергії і збоку має вигляд світної кулі. Кулясту блискавку такого типу вперше вдалося виготовити в лабораторії радянському вченому — професору Г. І. Бабату. Повітря, вміщене в кварцову рурку, розігрівалося в магнітному полі струмом високої частоти. Всередині рурки виникав вихор розжарених газів, що стрімко обертався. Магнітне поле надавало газовій хмарі форми світної кулі. 1952 року шведський учений Бенедікс опублікував цікаву працю, в якій пропонує іншу теорію походження кулястих блискавок. Насамперед, говорить він, сама назва «куляста блискавка» неточна. Правильніше було б назвати її «блискавковою кулею», бо куляста блискавка зовсім не блискавка і ніякого електричного заряду не має. Вона виникає лише внаслідок великого грозового розряду, породжується блискавкою. Бенедікс вважає, що кулясті блискавки утворюються в насиченій парами води атмосфері внаслідок сильного електричного розряду. Електричний розряд на своєму шляху так розігріває повітря, що молекули пароподібної води розщеплюються на складові частини — атоми водню й кисню. На шляху розряду утворюється, так би мовити, довгий циліндр із суміші цих розжарених газів, який згодом розпадається на кілька окремих «вогненних куль». Замість багатьох маленьких кульок може виникнути одна велика. На поверхні кулястої блискавки внаслідок охолодження й зворотного сполучення водню з киснем утворюється вода. Вона й надає кулі характерного металевого блиску, що його численні спостерігачі відзначають у летючих тарілок. Звичайно куляста блискавка разом з потоками повітря плавно ширяє у небі. Та, коли порушується рівномірність її охолодження, вона під дією реактивних сил, які виникають на її поверхні, починає рухатися з величезною швидкістю, ніби ракета. Куляста блискавка може поступово повністю перетворитися на воду, без шуму й вибуху. Проте нерідко трапляється, що, наштовхнувшись на якусь річ або з інших причин, вона вибухає. Вибух буває дуже руйнівний [40]. Адже суміш кисню й водню у пропорції, близькій до їхнього співвідношення в молекулі води, — дуже сильна вибухова речовина. Її звичайно називають гримучим газом! Не мудра річ, що літак Ментелла, переслідуючи природний «балон» з гримучим газом розміром з Хеопсову піраміду, розлетівся вдрузки, коли цей газ вибухнув. Підраховано, що кожного року на Землі відбувається шістнадцять мільйонів гроз. Щосекунди спалахує на небі сто блискавок! Можна уявити, скільки летючих тарілок виникає в земній атмосфері внаслідок незліченної кількості грозових розрядів! Як бачимо, сама природа нашої планети удосталь виготовляє горезвісні «космічні кораблі» Правда, перелякані обивателі частенько сприймали за летючі блюдця не лише кулясті блискавки, а й інші найрізноманітніші речі та явища. Наприклад, метеорити, супутники, відблиск у хмарах сонця або полярного сяйва і навіть метеорологічні балони, як це сталося в Голландії та Франції. Радянський учений, академік А. А. Арцимович пише [41], що промені сонця, проходячи крізь атмосферу, відбиваються від хмар, водяних крапель чи кристаликів льоду, і тоді на небі виникають дивні химерні відблиски, які можуть видатися людям, незнайомим з атмосферною оптикою, літальними апаратами марсіян. До таких явищ належать і «несправжні сонця», райдуга, світлові стовпи, які можна спостерігати за сильного морозу. Прихильники космічного походження дивних світних утворень в атмосфері звичайно посилаються на фотознімки летючих тарілок, опубліковані деякими журналами. Одну з таких фотографій, щоправда зовсім випадково, зробили й на території нашої країни. 1959 року співробітник полярної станції в Тіксі Є. Мурашов вирішив сфотографувати метеорологічний майданчик. Проявивши плівку, він, на свій подив, побачив на ній зображення якоїсь дивної, схожої на світну дзигу речі, що ширяла над майданчиком. В «Комсомольской правде» (від 8 січня 1961 року), радянський фізик А. Микиров пояснив, як ця річ опинилася на плівці: об'єктив фотоапарата сфотографував власне відображення! Промені від яскравого світла (прожектора на метеомайданчику), відбиваючись від лінз і оправ об'єктива, утворили на тлі темного неба зображення світного округлого тіла, яке й сфотографував Мурашов. Кожний фотоаматор може виготовити будь-яку кількість фотографій округлих світних фігур, форма й положення яких залежатимуть від розміру кута між оптичною віссю об'єктива і напрямком на джерело світла.  

«ВОГНІ СВЯТОГО ЕЛЬМА»

 

Куляста блискавка — лише один, так би мовити, найяскравіший «вогник» із розмаїття «мандрівних вогнів». — Мандруючи лісами й болотами, кладовищами й міжгір'ями, печерами й церквами, вони породжують у забобонних людей містичний острах або боязку святобливість.



Чи доводилося вам блукати літньої ночі заснулим лісом? Темні обриси дерев незворушні. Тиша і спокій. Раптом попереду — тьмяний вогник! Ось він сховався. Знову горить, але в іншому місці. Знову погас. Підсвідома тривога змушує прискорити ходу. Мимоволі пригадуються нісенітні розповіді про душі нерозкаяних грішників, що блукають уночі, про відьомські вогні стародавніх скарбів, про усіляку погань, якою забобони населяють опівнічний ліс. Гноми й духи землі, мандруючи своїми темними підземеллями, теж нібито освітлюють шлях оманливими вогнями. Буває, що в тропічному лісі перед великою грозою, коли все навкруги наелектризовано, наче лейденська банка, тисячі зіниць, фосфоруючи, дивляться з кожного листка дерев. Індіяни Гвіани кажуть, що це злий дух Канайма, розпавшись на мільйони душ, насичує своєю злою волею природу. А що таке насправді ці дивні нічні вогники? Розглянемо все по порядку. У різних випадках істинною причиною загадкового світіння можуть бути й не однакові фізичні чи біологічні явища природи. Наука вже давно встановила, що «мандрівні вогні», які спалахують смерком над могилами старого кладовища, не душі померлих, що відвідують одна одну. Це загорається в повітрі так званий болотний газ, або метан, — сполука водню та кисню. Він виділяється внаслідок гниття органічних речовин. Над болотами вночі блукають такі ж бульбашки метану, що самі займаються в повітрі. Дивні явища інколи спостерігають моряки, лісничі й просто городяни. Буває це перед грозою, коли чорні хмари низько нависають над землею. Тоді на церковних хрестах, корабельних щоглах або верхівках дерев спалахує раптом яскраве фіолетове сяйво. Часом з високого пагорба видно, як великі лісові простори зоріють білим світлом. Мерехтливі омахи холодного полум'я осяйним ореолом оточують іноді й голови людей, підведені догори руки, вуха коней, роги оленів. У країнах, де панує християнська релігія, ці дивовижні явища звичайно звуть «вогнями святого Ельма», «вогнями святої Єлени» або «тілом Христовим». Християни вигадали міф, ніби осяйний німб навкруги голови або церковного шпиля зобов'язаний своїм походженням особливій святобливості ЦІЄЇ людини чи місця. Такою відзнакою нагороджують «святих» художники-іконописці. Насправді сяйво виникає з суто фізичних причин. Перед грозою, коли на небі збираються насичені електрикою хмари, всі речі, що височать над землею, під дією електричної індукції теж заряджаються струмом оберненого знака. Іноді з верхівок цих речей відбувається так зване витікання накопиченої електрики, що й викликає світіння. Нерідко воно супроводжується легким потріскуванням. Усе відбувається наче в електричній лабораторії, тільки куди грандіозніше. Коли надати руху електрофорній машині, якою користуються школярі під час дослідів з фізики, то незабаром на її вістрях з'являються і оманливі блідо-фіолетові китички променів. Чутно легеньке потріскування. Це електрична енергія «витікає» у простір з насичених нею провідників. У природі такими провідниками бувають речі, що височать над рівною місцевістю, будівлі, люди, тварини. Світіння, яке виникає над ними, служить передвістям не святого благословення, а близької грози. І тільки.  

Каталог: books -> download -> rtf
rtf -> Диплом за перемогу в шкільному конкурсі поезій, присвячених Тарасові Шевченку
rtf -> Післямова
rtf -> Варткес Тевекелян рекламне бюро пана кочека
rtf -> Вічник Сповідь на перевалі духу
rtf -> Тарас Прохасько БотакЄ
rtf -> Ізольди Марківни Книш директорові школи Товаришу директор! Сьогодні, згідно з планом, я проводила урок
rtf -> Роман Іваничук Мальви Розділ перший
rtf -> Дебора Гаркнесс Сповідь відьом Дивовижні стосунки магії та науки
rtf -> Кір буличов — творець фантастичних світів
rtf -> Олесь Бердник


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   17


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка