Annotation Кажуть, що в Індії вовки крадуть дітей І виховують їх по-своєму, по-вовчому. А на Мадагаскарі росте дерево-людожер, у Бразілії — дерево-корова. Правда все це чи міф?



Сторінка4/17
Дата конвертації05.05.2016
Розмір4.58 Mb.
ТипПитання
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17

ВІД ІОВА ДО МАРКА ПОЛО

 

У біблії, у так званій книзі Іова, є така малозрозуміла сентенція:  



«Чи захоче єдиноріг прислужувати тобі й заночувати у яслах твоїх? Чи зможеш мотузкою прив'язати єдинорога до борозни, і чи стане він боронувати за тобою поле? Чи покладешся на нього, тому що він силу має велику, і надаси йому роботу твою? Чи повіриш йому, що він зерно твоє поверне і складе у клуню твою?»  

Про якого єдинорога йдеться і у який спосіб він може складати зерно до клуні? Ані з останнього, ані з передостаннього опису це не ясно. Єдиноріг згадується у біблії ще сім разів, але в іншому смисловому контексті. Як тепер з'ясовано, з біблійним єдинорогом сталася кумедна історія, його ім'ям було названо у «священній книзі» тварину, що не мала ніякого відношення ні до міфічних, ні до справжніх єдинорогів. Тому в біблійних текстах єдиноріг — одна, а в пізніших християнських легендах зовсім інша тварина. Їхній характер і вигляд такі несхожі, що ця невідповідність не раз збивала з пантелику отців церкви — тлумачів священного письма. А сталося це прикре непорозуміння ось з якої причини. Перші перекладачі біблії з єврейської мови на грецьку [20], на свій подив, надибали згадку в ній про невідому їм тварину. І хоча «редколегія» перекладачів налічувала десь аж сімдесят чоловік, серед них не виявилось жодного достатньо освіченого лінгвіста, щоб встановити, про яку тварину йдеться. Чи довго вони перебували ні в сих ні в тих — достоту невідомо. Нарешті котромусь, мабуть, сяйнула думка. — Браття! — вигукнув він. — Та це ж єдиноріг! — Авжеж єдиноріг, — загомоніли інші, — хто ж би то був інший! Перекладачі пригадали, очевидно, того самого «великогабаритного» звіра — героя багатьох давньоєврейських оповідань, який не вмістився в Ноєвому ковчезі і плив слідом, спираючись кінцем рога на облавок. І «сімдесятка» вирішила охрестити нещасного реєма єврейської біблії грецьким словом «монокерос», тобто єдиноріг. Усі наступні перекладачі біблії на мови своїх народів вже не замислювалися над змістом перекладу, коли слово «монокерос» перекладали англійською як «юні-корн», німецькою — «ейнгорн», французькою — «лікорн», російською — «єдиноріг». Безграмотність перекладу призвела до того, що весь християнський світ століттями вірив у фантастичного єдинорога, якого ніхто ніколи не бачив і про якого, окрім безглуздих байок, нічого не знали. За античних часів люди також вірили в єдинорога. Ви пригадуєте: про нього писали грецькі та римські натуралісти. Але то була абсолютно реальна тварина — носоріг. Образ його після багатьох переповідань дуже спотворено, це правда. Та все ж таки в античному єдинорозі легко убачити риси живого оригіналу, якому той зобов'язаний своїм походженняМ. У християн же єдиноріг — звір вищою мірою фантастичний, що не має свого образу й подоби в природі. Він породжений непорозумінням і неуцтвом. Археологи, провадячи розкопки на місці стародавніх міст Середнього Сходу, знайшли ассірійські й вавілонські барельєфи та письмена, з яких з'ясовано, що давньоєврейське слово «реєм», перекладене спритною сімдесятою як «єдиноріг», означало насправді дикого бика тура, прабатька нашої свійської худоби.

 

Тур. Фотокопія зі старовинної польської картини. Англійський зоолог Сміт знайшов її в антикварній лавці Аугсбургу. Краще з зображень тура, що дійшли до нас.  

Можливо, перекладачів біблії, що назвали тура єдинорогом, увели в оману деякі ассірійські та вавілонські барельєфи, де турів зображено однорогими. Правдами колеса колісниць, і ноги коней, що переслідують турів, намальовані (вірніше, висічені на камені) теж удвічі менші числом, проте на це не звернули уваги, а от однорогого бика реєма через витончену умовність, яку уподобали стародавні малярі, піднесли до високого сану єдинорога, наділивши його всіма повадами тура: і швидкістю, і безстрашністю, і богатирською силою, і навіть любов'ю до болотистих лісів, притаманною цим чорним бикам. За тих часів тур ще водився в Месопотамії [21].

 

Ворота богині Іштар. Реконструкція. Бики на барельєфах — тури, або реєми, яких перекладачі біблії назвали єдинорогами.  

Кожний середньовічний мандрівник, повертаючись зі щасливого вояжу по східних країнах, повинен був у звіті про свої пригоди розповісти і про єдинорога, інакше слухачі визнали б його за шахрая й самозванця. — Як! Бути на сході й не бачити єдинорога! Це не за правилами. Навіть біблія стверджує, що там водяться єдинороги. Це, так би мовити, загальновідома визначна пам'ятка східних країн. Горе-мандрівник, який змовчав про єдинорога, викликав би недовіру середньовічного читача. А оскільки побачити єдинорога було неможливо, бо його не існувало в природі, то авторові доводилося самому вигадувати драматичні характеристики страховиська. Традиційний образ однорогого коня — найпопулярніша версія християнського єдинорога. З кожним наступним твором вона збагачувалася новими фантастичними подробицями. Від «літературних надмірностей» легендарний звір мало-помалу перетворився на цілком неймовірне створіння. Не міг змовчати про єдинорога і Марко Поло. Він наділив його однією надзвичайно цікавою особливістю. «Ви повинні знати, — оповідає венеціанець, — що єдиноріг перемагає ворога не рогом, а язиком і коліньми. На кінці язика він має довгий і гострий, мов стилет, шпичак. Коли розлючений єдиноріг кидається на ворога, він збиває його з ніг, притискує до землі коліньми і прохромлює язиком». Далі фантазія великого землепрохідника вичерпується, і, описуючи єдинорога, він наділяє його банальними ознаками, запозиченими в носорога. Ноги в єдинорога, як у слона, а голова — кабаняча. Звір полюбляє бабратися в багні. Це бридка тварина «і зовсім не схожа на того єдинорога, в якого вірять у наших країнах». З розвитком торгівлі європейцям доводилося чимраз частіше відвідувати країни Сходу. І, звичайно, невдовзі вони познайомилися тут із справжнім єдинорогом — індійським носорогом. Але люди, виховані на християнських легендах, відмовилися визнати в цьому вайлуватому «рогатому кабані» благородного шанувальника цнотливих дів. Звичайно, міркували вони, і носоріг, і єдиноріг мають на голові по одному рогу, та це й усе. У всьому іншому це різні тварини, що більше різняться між собою, аніж ніч і день.  



ПОСТАЧАЛЬНИКИ УНІКОРНА


 

Минали століття, європейці познайомилися з багатьма дивовижними істотами заморських країн. 1220 року до Європи вперше привезли химерну жирафу, що була, як тоді вважали (з легкої руки Арістотеля!), позашлюбною дитиною пантери й верблюда. 1443 року перший у середньовічній Європі слон узяв участь в урочистому поході з нагоди відкриття Франкфуртського ярмарку. А ще за двісті років голландський анатом Тульп дослідив пелехату лісову «людину», спійману в лісах Анголи. То був перший шимпанзе, що його побачив європеєць. Коло знань про навколишній світ дедалі ширшало: однак серед безлічі нових і невідомих досі звірів, як і раніше, не було єдинорога. Вже брав сумнів, чи взагалі існує ця шляхетна тварина? Можливо, вона вимерла, як вимерло багато стародавніх народів? Аптекарі й постачальники унікорна, які краще за інших були поінформовані про дійсний стан речей, попереджали, що невдовзі почне вимирати весь рід людський, бо природні запаси рогів єдинорога вичерпуються. Адже вважалося, що унікорн, так само як і китайський женьшень, підтримує чоловічу силу. Проте торгівля унікорном, як і до того, велася жваво. Роги єдинорога привозили до Європи тисячами пудів, і ходовий товар відразу розкуповували монастирі, аптекарі, князівські стольники. Деякі лікарі намагалися боротися з дурисвітською торгівлею чарівними рогами. Але надто великим був авторитет біблійного чудо-звіра серед християнського населення, щоб докази розуму переважили палку віру в чудодійні властивості унікорна. У лікарських довідниках, аптекарських порадниках з виготовлення ліків унікорн протягом століть уважали за кращий засіб од багатьох захворювань. Лише порівняно недавно, наприкінці XVIII століття, унікорн поступово вийшов із медичного вжитку. Останній фармацевтичний довідник англійською мовою, в якому серед інших лікарняних засобів згадується і ріг єдинорога, був надрукований у Лондоні 1741 року. Тепер настав час відповісти на питання, як умудрялися аптекарі середньовіччя вести широку торгівлю рогами неіснуючої тварини? Де вони роздобували свій товар? У продаж надходили роги єдинорогів двох гатунків: вищий гатунок «Unicornum verum» («справжній ріг єдинорога») і нижчий — «Unicornum falsum» («фальшивий унікорн»). Зараз ми вже знаємо, що постачальниками унікорна вищого гатунку були… мамути. Першими мамутову кістку стали видобувати китайці. Понад дві тисячі років тому вони споряджали великі каравани на північ Сибіру й вивозили звідти дорогоцінні роги гігантського крота тин-шу. Про це повідомляють давні китайські хроніки й старогрецький натураліст Теофраст. У X столітті центром світового значення за вивозом мамутових бивнів стає Болгар Великий — місто на Волзі — столиця царства волзьких болгар. Воно стояло приблизно там, де зараз Казань [22]. На ринках Болгара арабські купці закуповували мамутові бивні і перепродували європейським купцям. А там «роги» крота-велетня продавали під назвою «Unicornum verum», тобто унікорн вищої марки. Хоч які величезні викопні запаси мамутових бивнів, попит на унікорн був такий великий, що торгівці, аби задовольнити його, почали вдаватися до замінників. Таким ерзацом і був «Unicornum falsum», а постачала його тварина, яка не мала аніякісінького відношення не лише до однорогих чи дворогих істот, а й взагалі до сухопутної фауни. В давній німецькій книзі читаємо: «Роги, що є по аптеках, походять від морської рибини, яка має цей ріг спереду на голові». Унікорн-замінник видобували далеко на півночі, у північних морях. Тут водяться дивні кити — нарвали (а ми вже знаємо, що у ті часи китів уважали за рибу). У дорослих нарвалів всього один зуб. Але ж який зуб! Кручений, як маврітанська колона, довгий і гострий, як рапіра. Він стирчить з верхньої щелепи самця, мов гострий спис, і буває інколи три метри завдовжки. Сам-ці-нарвали орудують своїм зубом як зброєю. У Західній Європі до XVII століття нарвалів бивень вважали рогом. Росіяни давно знали, що це не ріг, а зуб. Так його називали і в наших билинах: У каліки костур дорогий риб'ячий зуб, Дорогий риб'ячий зуб та й дев'яноста пудів, — говориться в билині «Сорок калік із калікою». В билині «Соловей-Будимирович» є такі рядки:  

На тому Соколі-кораблі


Зроблене мурашине горище,
На горищі була бесіда — дорогий риб'ячий зуб.
Повита бесіда ритим оксамитом.

 

Відомості про риб'ячий зуб професор С. Усов надибав і в старовинних руських літописах. У травні 1160 року князі Ростислав Київський і Святослав Чернігівський зустрілися на березі Десни, де обмінялися дарунками. Ростислав подарував соболів, горностаїв, хутро чорних куниць, песця і риб'ячі зуби. Святослав віддарив пардусом [23] і двома кіньми з кованими сідлами. Риб'ячий зуб росіяни використовували головним чином для дрібних виробів. Матеріал цей дуже щільний і міцний, ніколи не жовтіє. Виготовляли з нього скриньки, табатирки, держална до шабель і навіть, як оповідають билини, меблі. Адже билинна бесіда — це старовинне руське «крісло». Бесіда мала вигляд козел з бильцями, покривалася тканиною або шкірою: сиділи на напненій тканині. У Західній Європі з нарвалового зуба головним чином виготовляли шахрайські ліки. Нарвалів зуб цінували дуже високо. Карл V віддав пару великих нарвалових бивнів двом німецьким маркграфам у рахунок сплати значного боргу. 1559 року венеціанці пропонували за один із цих бивнів тридцять тисяч цехінів і піймали облизня. Маркграфи берегли бивні як ліки, що застосовувались у крайньому випадку. Коли з їхнього роду хтось серйозно захворював, то з'їжджалися представники усіх генерацій — стежити, щоб правильно відпилювали шматок, який потрібен на ліки. 1611 року англійський корабель привіз «ріг єдинорога» до Константинополя. Тут давали за нього дві тисячі фунтів стерлінгів. Власник не віддав «ріг» за таку ціну й повіз ікло до Москви, проте в Москві й того не дали. Там знали, якого «єдинорога» цей ріг! Пізніше Петрові І спритні данські купці теж хотіли збути за ріг єдинорога нарвалів бивень. Але російські лікарі відрадили царя купувати бивень, пояснивши, що це всього-на-всього зуб кита, який не має лікувальних властивостей. У Західній Європі міф про унікорна-зцілителя мав куди більший авторитет. Не було тут жодного великого феодала, що не мав би на обіді нарвалового бивня як магічного жезла з чарівною властивістю — убивати смертоносну силу отрути. Вишукана форма природної «рапіри» якнайкраще відповідає її благородному призначенню, що звичай відвів їй за столом королів. А що цей жезл був дуже важкий, то його носили особливі зброєносці. Нарвалів бивень, очевидно, таки частенько заміняв «справжній унікорн»: сливе на всіх середньовічних малюнках і скульптурах єдинорога (здебільша однорогого коня) зображено з рогом нарвала на лобі. Єдиноріг у такій подобі дістав згодом назву геральдичного. Він став символічною фігурою багатьох лицарських гербів, ще й досі ми бачимо його на британському гербі: кінь з крученим рогом на лобі тримає щит, розмальований геральдичними знаками [24], і Єдиноріг — емблема Туркестанського царства — пишавсь і у великому гербі Російської імперії. Отже, ще одна тварина брала участь у «художньому оформленні» легенди про єдинорога. Носоріг, тур, нарвал… Чи можна відшукати в мозаїчному образі найпопулярнішого з четвероногих героїв християнських легенд риси ще якого-небудь звіра?  



САМОРОБНІ ЄДИНОРОГИ

 

Розповідають, що якось Періклові, блискучому вождеві демократичної партії в Афінах V століття до нашої ери, робітники ферми подарували голову однорогого барана. Великий та міцний ріг зростав йому посеред лоба. Друзі розцінили цей символічний дарунок як добру прикмету: Перікл повинен перемогти у боротьбі з Фукідідом, лідером аристократів, він єдиний владарюватиме у Афінській республіці. Так і сталося. Але нас цікавить тут інше: у стародавніх міфологіях (наприклад, у семітських народів Сходу), у творах античних письменників і мандрівників прохоплюються іноді згадки про однорогих баранів, козлів, биків. Це, як завжди, ватажки стад, і з тексту іноді випливає, що однорогість згаданих тварин — справа людських рук, а не природи. Римлянин Еліан (III століття нашої ери) розповідає про однорогого бика Ефіопії. Пліній сповіщає про таких же «єдинорогів» з країни маврів. Ще порівняно недавно однорогі бики зустрічались у стадах Кафрів. Бачили їх і в інших народів Африки. Однорогих овець Непалу не раз завозили навіть до Європи. З'ясовано, що їхня однорогість створена шляхом майстерного хірургічного втручання. Але яка мета цих складних операцій, не зовсім зрозуміло. Відомо, правда, що за давнини із однорогих тварин виховували ватажків стад. Вони й помітніші, й частіше перемагають у боротьбі за першість у стаді з дворогими претендентами. Пліній, описуючи роги биків, побіжно згадує про хірургічні маніпуляції, які треба здійснити над рогами теляти, щоб дістати чотирирогого бика. Природно, що хірурги, які вміли з двох рогів зробити чотири, легко домагалися й зворотного наслідку: дворогих тварин обертали на однорогих. Проте донедавна багато біологів сумнівалися у можливості такого перетворення. Але 1933 року американський учений лікар Дав довів, що ця операція не складна. Він експериментував над одноденним телям айрширської породи. Вчений зрізав з черепа теляти зародки рогів, так звані рогові «пуп'янки», насадив їх один на одного і вростив у тканину посеред лоба. Теля виросло однорогим! Єдиний ріг стирчав йому посеред лоба, як у казкового єдинорога на середньовічних мініатюрах. Знаменно те, що ріг був довгий і прямий, ніби римський меч, хоча бики айрширської породи мають вигнуті роги. Більше того: штучний єдиноріг разом з однорогістю набув і непогамований норов свого казкового тезка. Лікар Дав писав з цього приводу: «Він не тільки рогом, а й норовом скидався на свого легендарного прототипа. Бик швидко втямив вигоди однорогості, коли, ніби носом корабля, прокладав собі шлях через огорожі або простромлював ним, наче багнетом, ворога під час сутички». Деякі дослідники запитують самі себе: чи не міг поговір про однорогих биків вплинути на розвиток легенди про єдинорогів?  



ЩЕ ОДИН ПРЕТЕНДЕНТ

 

1900 року вчений світ облетіла сенсаційна вістка: нарешті в природі знайдено справжнього єдинорога! В Сибіру, у стародавніх шарах Землі, відкопали рештки величезної однорогої істоти. Її назвали «Elasmotherium sibiricum». Оце то справді єдиноріг! У ковчезі йому таки було б затісно. Величезний, куди більший за слона, з рогом, що височить посеред лоба, як у легендарного звіра, а не на кінці морди, як у носорога. Еласмотерій — рідний брат колосальних безрогих носорогів — балухітерія та індрикотерія. Стада цих тварин мільйони років тому блукали рівнинами Казахстану. На той час тут росли тінисті ліси. Болотисті озера чергувалися з густими чагарями та зеленими луками. Крислаті граби, буки і могутні секвойї давали притулок гігантам. Безрогі родичі носорогів, як і жирафи, живилися листям дерев, до яких могли легко дотягнутися, навіть не маючи надто довгої шиі. Балухітерій, який жив у Монголії та Індії, у всьому скидався на індрикотерія, але був звіром ще більших розмірів. П'ять метрів тридцять сантиметрів — отакий зріст цього колоса! Балухітерій — рекордсмен-велет між усіх звірів, які коли-небудь жили на суходолі. Під його черевом, наче під аркою, могла пройти шерега солдатів по шість чоловік у ряд. Усі допотопні носороги несподівано вимерли десятки мільйонів років тому. Проте їхній однорогий сибірський родич, так уважають деякі вчені, можливо, дожив до появи людини і був винищений первісними мисливцями. Стародавні тунгуські пісні зберігають спомин про давноминулі часи, коли в їхній країні жив страшний чорний бик-єдиноріг. Він був такий великий, що потрібні були цілі сани, аби привезти лише один ріг його. Отже, палеонтологія познайомила нас ще з одним кандидатом у єдинороги. А втім, за останній час ідея про еласмотерія, як можливого прообраза легендарного єдинорога, не знаходить відданих прихильників. Усе-таки малоймовірно, щоб еласмотерій міг дожити до появи на землі людини. Перекази тунгуських мисливців про «чорного однорогого бика» грунтуються, можливо, на знахідках допотопних кісток еласмотерія. Домалювавши все інше уявою, народна фантазія зробила з цих решток реконструкцію доісторичного єдинорога.  



ФАБРИКАНТИ ВАСИЛІСКІВ


ВАСИЛІСК У КОЛОДЯЗІ!

 

Славу найпопулярнішого чотириногого героя християнської літератури в єдинорога й дракона виборює інше фантастичне створіння — василіск. Це слово добре знайоме всім. І понині ще в буденній мові ми частенько його вживаємо, а вже діди наші й прадіди про вигадані властивості василісків знали, можливо, більше, ніж про багатьох цілком звичайних істот — про кита, приміром, або акулу. А про таких «рідкісних» тварин, як, скажімо, тапір, лама чи кенгуру, відомих тепер кожному школяреві, вони навіть і гадки не мали. Про василіска ж чого тільки не переповідали. Монстр цей не руського походження, хоча з давніх-давен його знають на Русі. Він оселився тут разом з першими перекладами старогрецьких книг [25]. Осередок виникнення легенди — країни Південної Європи і північне узбережжя Африки, де живе «коронована» змія — живий прообраз легендарного чудовиська. А тепер послухайте, яка дивна приключка сталася сімсот років тому на одній з вулиць Відня. Пам'ять про неї та імена дійових осіб зберегли для нащадків австрійські літописи.



… Нелегко було протовпитися. Стражники розштовхували людей і кричали: — Дорогу магістру юстиції! Дорогу закону! Іде пан Яків фон дер Гюльбен. — Тихше, прийшов суддя. Юрма розступилася. Магістр юстиції статечно пройшов у супроводі озброєних алебардами солдатів. У натовпі почулися обурені вигуки. — До в'язниці майстра Гархібла! — Закувати його в кайдани! — Він накликав василіска! Суддя фон дер Гюльбен поважно здійняв руку. — Скажи мені, Гархібле, — звернувся він до переляканого пекаря, будинок якого облягала розлючена юрма, — скажи, Гархібле, тільки щиру правду — раджу тобі! — що викликало цей нелад? — Я не винен, ваша честь. Я не винен. Це все василіск. Василіск у моєму новому колодязі. Я тут ні до чого. — Він сам накликав його! — втрутився хтось. — Мовчати! — вигукнув суддя. — Ви все розкажете, але не зараз. Говоріть далі, майстре Гархібле. … Це сталося 1202 року у Відні. В одному з колодязів будинку № 7 по вулиці Шонлатернгассе раптом об'явився василіск. Сполошилося усе місто, і довго ще оповідали потому про дивну пригоду і про романтичне кохання, яке було причиною і кінцем цієї історії. Ще й досі, пише Віллі Лей, дослідник василісків, живе в Австрії ця легенда. Майстер Гархібл, відомий віденський пекар, мав красуню доньку, біляву Аполлонію. Був у нього й підмайстер юнак Ганс, який не стільки ремеслу вчився, скільки зітхав за Аполлонією. Нарешті Ганс насмілився попросити руки Аполлонії. Пекар розлютився і прогнав бідолашного Ганса. Запальна розмова відбувалася вранці, і, виставляючи за двері жениха, Гархібл почув, що nie півень. Він гукнув навздогінці Гансу: «Коли півень — такий нахаба, як і ти, — знесеться, отоді можеш знову посвататися!» — І ось сьогодні, пане суддя, півень прокричав не в пору. Дівчина-служниця саме йшла по воду. Зазирнувши до колодязя, угледіла на дні щось блискуче й страшне. Жахливий сморід ішов від води — у Марти навіть голова запаморочилася. Новий учень, який спустився у колодязь, аби подивитись, що ж там коїться, ледь не задихнувся від сопуху. Непритомного, його підняли нагору. Очунявши, він розповів, що бачив у колодязі чудовисько невеликого зросту, але страхітливе на вигляд: із вогненними очима і блискучою шкурою. Покруч півня і змії із золотим вінцем на голові! Було над чим замислитися судді фон дер Гюльбенові. Загадав йому загадку проклятущий пекар! Не важко, звичайно, заарештувати баламута і закувати в кайдани. Але що робити з клятим василіском? На щастя, поблизу був магістр мистецтв — дуже тямуща людина. — Ніде правди діти — це таки василіск, — почав пояснювати учений муж. — Ще великий Арістотель спогадував про цю рідкісну істоту як різновид змій. Василіск по-грецькому означає цар, повелитель усього зміїного царства, і тому чудовисько народжується з золотою короною на голові. У вчених книгах написано про василіска. Даремно застосовувати проти нього звичайну зброю. Подих чудовиська смертельний, а його вигляд такий жахливий, що навіть сам василіск не може споглядати самого себе. Це його дошкульне місце. Люстерко, пане суддя, люстерко — ось зброя, якою можна перемогти василіска. Варто йому хоча б краєчком ока зиркнути на себе в люстерко, як він одразу помирає зі страху. Але пам'ятайте: це небезпечний захід! Людина, яка триматиме люстерко, сама дуже ризикує: спокуса поглянути на царя змій дуже велика. — Я буду тримати люстерко! — почулося з вулиці. — Хто це сказав? — запитав суддя. — Рудий Ганс! — прокотилось натовпом. — Візьми люстерко, Гансе, — врочисто мовив суддя. — І коли ти заб'єш чудовисько, майстер Гархібл віддасть за тебе Аполлонію. Заради цього варто ризикнути. З люстерком у руках Ганс спустився в колодязь. Доля боронить закоханих: смердюче чудовисько здохло зі страху, ледь глянуло на себе в люстерко, а сміливий Ганс повернувся нагору живий і здоровий. Бучно справили весілля, і на честь надзвичайних подій, за яких воно відбулося, біля дверей будинку молодих на кам'яній плиті було висічено напис:  

«Рік 1202. Імператора Фрідріха II обрали на царство. За часів його правління василіск народився від півня у цьому будинку. Він був схожий на зображення, висічене вище».  



ЧОМУ КУРИ СПІВАЮТЬ, ЯК ПІВНІ, А ПІВНІ НЕСУТЬСЯ

 

Історія зберегла «портрет» віденського василіска. Фотокопії з нього можна знайти в деяких книжках, присвячених середньовічній історії чи природознавству тих часів. На зображенні ми бачимо почварне створіння з лускоподібним тілом змії, з головою півня, увінчаною короною, і з двома парами півнячих лап. Існувало повір'я, що василіски народжуються під «собачою зіркою» — Сіріусом — з яйця, знесеного семирічним півнем. Диявольське яйце упізнати не важко: воно не овальне, а геть кругле, як куля, і вкрите не шкаралупою, а шорсткою шкірою. Висиджує його жаба — названа василіскова мати. Можна уявити, що то за химера народжується од таких батьків! Середньовічним суддям доводилося добре попріти, розслідуючи справи про півнів, звинувачуваних у чаклунстві. Свідки твердили, ніби на власні очі бачили, як кляті птахи, нехтуючи своєю чоловічою суттю, неслися! Багато було заслухано судових справ, порушених церквою або міською владою проти півнів. Бучний процес відбувся 1474 року в Базелі. До суду притягнули старого півня-«відьмака». Його звинувачували в тому, що він плодив василісків. Бідолаху не врятувала майстерно побудована промова захисника, і нещасного птаха на науку усім послідовникам диявола врочисто спалили на міському майдані в присутності численного діоду. Та скажіть, хіба ж півні несуться? Хоч як дивно, але іноді такі протиприродні явища справді бувають. Сучасна наука встановила не лише самий факт півнячої несучості, але й цілою серією чудових експериментів добилася можливості штучного обернення півнів на курей і, навпаки, курей на півнів. Випадки переродження статі у птахів давно відомі. Кури й качки іноді несподівано втрачають оперення й повадки самиці й набувають усіх ознак півнів і качурів. На розвиток чоловічих і жіночих зовнішніх ознак у тварин впливають особливі речовини (гормони). Вони виробляються деякими залозами внутрішньої секреції. Коли ці залози видалити, то тварина втрачає усі ознаки своєї статі.



Радянський учений професор М. Завадовський провів цікаві досліди. У молодих курочок італійської породи видалили яєчники. Кури швидко втратили зовнішні ознаки своєї статі. Пір'я хвоста й шиї видовжилося, виросли невеликі остроги, збільшився гребінь. Одним словом, вони стали дуже схожі на півнів. Потім цим курям пересадили вирізані у півнів сім'яники. Процес перетворення прискорився. У курок з'явилися борідки, справжні півнячі гребені, півняча постава й інстинкти. І, нарешті, курки заспівали, як півні! «Надприродне» перетворення пощастило зробити природним шляхом, без будь-якого чаклунства. Такі ж досліди проробили й з півнями, але у зворотному напрямі: півням пересадили курячі яєчники, і півні обернулися на курок. Отже, за допомогою хірургії змінити стать птахів не важко. Але в природі такі процеси часто-густо відбуваються без хірургічного втручання. Бувають різні причини атрофії і переродження яєчників у курок. Трапляється, що через брак у курнику півня у якої-небудь, здебільше поганої несучки у віці трьох-чотирьох років, починають з'являтися півнячі «норови». Курка пробує кукурікати, у неї виростають остроги, гребінь, півняче пір'я. Звичайно такі самозвані півні перестають нестися або несуться погано. Описано випадки, коли поява у курятнику півня рятувала становище: кури, у яких процес перетворення зайшов не так далеко, знову починали добре нестися і поступово втрачали півнячі ознаки. Французький вчений Пезар повідомляє, що йому пощастило добитися перетворення курей у півнів, годуючи їх лише м'ясом. Внаслідок легкого отруєння м'ясною дієтою яєчники курок атрофувалися, і в них розвинулись ознаки іншої статі. Цікавий випадок описує англійський учений Ф. Кру. Трирічна курка породи орпінгтон-буфф була гарною несучкою і матір'ю багатьох курчат… Несподівано вона перестала нестися, і після линяння в неї виросло півняче пір'я, остроги, гребінь та з'явилися інші півнячі ознаки. Вона почала кукурікати, битися з півнями і переслідувати курок, які ставилися до неї як до справжнього залицяльника. Від цього «двостатевого» півня і від нормальних курок виросло численне й плодюче потомство. При розтині вчені виявили, що перетворення курки на півня сталося через туберкульоз. Її яєчник був зруйнований хворобою, і на його місці із залишків ураженої тканини утворився невеликий сім'яник. Гормони, які сім'яник почав виробляти, закінчили перетворення курки на повноцінного півня.  

Каталог: books -> download -> rtf
rtf -> Диплом за перемогу в шкільному конкурсі поезій, присвячених Тарасові Шевченку
rtf -> Післямова
rtf -> Варткес Тевекелян рекламне бюро пана кочека
rtf -> Вічник Сповідь на перевалі духу
rtf -> Тарас Прохасько БотакЄ
rtf -> Ізольди Марківни Книш директорові школи Товаришу директор! Сьогодні, згідно з планом, я проводила урок
rtf -> Роман Іваничук Мальви Розділ перший
rtf -> Дебора Гаркнесс Сповідь відьом Дивовижні стосунки магії та науки
rtf -> Кір буличов — творець фантастичних світів
rtf -> Олесь Бердник


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка