Annotation Кажуть, що в Індії вовки крадуть дітей І виховують їх по-своєму, по-вовчому. А на Мадагаскарі росте дерево-людожер, у Бразілії — дерево-корова. Правда все це чи міф?



Сторінка16/17
Дата конвертації05.05.2016
Розмір4.58 Mb.
ТипПитання
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   17

«БОЖЕСТВЕННИЙ РОЗУМ» ДУРНИЙ!


 

Мурашки, птахи, риба, восьминоги, з якими ми щойно познайомились, — усі напрочуд «винахідливі» і «розумні». Подумати тільки — пташка шиє із листків гніздо нитками, зсуканими з рослинного пуху! Восьминіг уміє вчасно підкинути камінь у розкриту скойку молюска, а смітна курка будує інкубатор! Хто навчив бездумних тварин уму-розуму? Богослови твердять, що бог. Ще наприкінці XIII століття один із теоретиків католицького догматизму Хома Аквінат писав у своїх богословських творах, що творець заклав у тварин частку «божественного розуму». Це навіювання з неба (instinctus) і є інстинкт, який мудро керує поведінкою тварин. Але кожен кмітливий натураліст знає, що інстинкт (або «божественний розум» у попівському лексиконі) не тільки мудрий, але й сліпий. Мудрий він лише за тих умов зовнішнього середовища, до яких тварини пристосовувалися століттями. Змінюється обстановка — і тварини дурнішають на очах. Їхній «мудрий» керівник — інстинкт, неначе сліпе кошеня, безпорадно блукає поміж трьох нових дубів. «Тварини — не що інше, як машини», — сказав 300 років тому великий французький мислитель Рене Декарт. Він перший увів у науку слово «рефлекс» для пояснення мимовільних реакцій нашого організму на зовнішнє подразнення. Про рефлекси мова піде далі, а зараз ми поміркуємо над словами Декарта. Адже тварини справді нагадують автомати з певною програмою дій (згадайте зозуленя!). Візьмемо також для прикладу птаха, що будує гніздо. Скоряючись несвідомому природженому почуттю, багато птахів споруджують такі складні й «розумно» сплановані гнізда, що викликають захоплення навіть у людини. Все йде гаразд, поки пташка «працює» у звичній обстановці. Та ось галка у пошуках придатного для гнізда матеріалу натрапила на склад годинникових пружин. Галки не вибагливі у виборі підстилки для гнізда: пір'я, ганчірки, папір, дрантя, вовна — все годиться. Заповзятлива матуся вирішила цього разу зробити своїм пташеняткам матрац із стальних пружинок. Не врахувала вона тільки теплопровідності нового матеріалу. Оригінальна підстилка виявилася дуже пружистою, але, на жаль, погано захищала пташенят від холоду. (Інстинкт сліпий!) Був час, коли навіть учені, дивуючись майстерності, з «кою птахи будують свої гнізда, вважали, що ці найуміліші лісові архітектори беруться до будівництва з певним планом у голові і з врахуванням усього попереднього досвіду й набутих знань. Тепер доведено, що навіть найуміліші четвероногі й пернаті будівники в своїй часто, здавалось би, дуже «мудрій» діяльності керуються не кмітливістю і навіть не знаннями, одержаними в результаті життєвого досвіду, а виключно інстинктом. Спостереження показали, що молоді птахи, які вперше будують гнізда, будують їх анітрохи не згірше від старих, досвідчених птахів. А птахи, які все життя сиділи в клітці й ніколи не бачили, як їхні брати в'ють гнізда, коли надходить пора розмноження, споруджують гнізда з таким знанням справи, неначе зроду тільки цим і займалися. Птах, який будує гніздо, не може довільно змінити його план або внести в нього нові творчі зміни. (За винятком, звичайно, тих випадків, коли він помилково як будівельний матеріал використовує годинникові пружини або інші непідходящі речі). Чудовий знавець птахів Оскар Хейнрот уважає навіть, що птах, який будує гніздо, зовсім і «не знає», для чого він його робить, і був би дуже здивований, коли б йому сказали, що в гнізді доведеться виховувати пташенят. Ось чому, говорить О. Хейнрот, самець сірої чаплі, вибравши місце для гнізда й зібравши матеріал для нього, жене геть свою самицю. Лише поступово він звикає до її настирливих спроб зайняти нарешті гніздо і відкласти в ньому яйця. Якби носатий упертюх знав, що будує гніздо для яєць і пташенят, йому б не здавалось, що самиця пє має до них ніякого відношення.  

«РОЗУМ» ТВАРИН


 

Інстинктивні почуття розвинулись у тварин в процесі еволюції із найпростіших рефлексів. Приклад рефлексу — відсмикування руки від гарячої речі. Це робиться несвідомо. Сигнал небезпеки (опік) від чутливих клітин пальців по нервах передався у центральну нервову систему. Звідти у вигляді нервового збудження зразу ж надійшов відповідний наказ (по-латині слово «reflecto» означає «повертати назад»). Під дією нервового імпульсу м'язи руки мимовільно скоротились, і рука відсмикнулася. У міру розвитку тваринного царства рефлекси ускладнювались, об'єднувалися в ланцюги несвідомих, але різноманітних за виявленням реакцій організму на зовнішні впливи. Сформувався закріплений у клітинках мозку у вигляді певної «програми» відповідних реакцій ланцюг оборонних, харчових, будівельних і тому подібних рефлексів. Рефлекси такого роду називаються безумовними. Вони являють собою природжені форми поведінки, пристосовані до певних умов середовища. Це і є інстинкти. Кожне звіря, кожне пташеня, кожна личинка комахи народжуються з готовим комплексом інстинктів, які являють собою таку ж невід'ємну особливість їхнього виду, як і будова тіла, забарвлення, способи живлення і розмноження. Інстинкти — вироблені природним добором доцільні пристосування. Тому під їхнім впливом тварини роблять вельми доцільні вчинки. (Якщо інстинкт діє у звичайній обстановці). На перший погляд такі вчинки здаються навіть розумними. Це і дає привід поверховим спостерігачам говорити про розум і кмітливість тварин. Та інстинкти доцільні тільки в тих випадках, у яких вони вироблялися. Іде життя тварини звичним шляхом — інстинкт мудро керує ним. Раптом — стоп! — непередбачена обставина. Мізкувати треба! А бездумний Інстинкт, як автомат, гне стару лінію. Тварина попадає Р безглузде становище. Видатний французький натураліст Жан Фабр провів якось такий дослід. Гусінь похідного соснового шовкопряда мандрує в пошуках поживи щільно зімкнутою колоною. Кожна гусениця іде за попередньою, торкаючись її своїми волосинками Гусениці випускають тонкі павутинки, які служать провідною ниткою для товаришів, що простують позаду. Головна гусениця веде всю голодну армію до нових «пасовиськ» на вершинах сосен. Жан Фабр наблизив голову передньої гусениці до хвоста останньої в колоні. Вона схопилася за «провідну нитку» і зразу ж із «полководця» перетворилася на «рядового солдата», пішла слідом за тією гусеницею, за павутинку якої тепер трималася. Голова і хвіст колони зімкнулись, і гусениці почали кружляти на одному місці. Інстинкт виявився безсилим вивести їх із цього безглуздого становища. Минула година, друга, минула доба, а гусениці кружляли й кружляли, ніби зачаровані. Безцільно прокружлявши на місці цілий тиждень, колона розпалася, бо гусениці обезсиліли настільки, що не могли вже рухатися далі. Гусениці, звичайно, істоти нижчого порядку. Можливо, звірі, найближчі наші родичі в тваринному царстві, виявляють більше кмітливості у критичні хвилини життя? У корови забрали теля. Вона, здавалося, дуже сумувала без нього. Щоб її втішити, в хлів поставили набите сіном Опудало теляти. Корова заспокоїлась, почала лизати грубу підробку. Пестила його з такою коров'ячою ніжністю, що шкіра на опудалі тріснула і вивалилося сіно. Тоді корова спокійнісінько почала їсти сіно і непомітно з'їла все «теля». Щурів уважають одними з «найрозумніших» гризунів. Та про їхній «розум» можна судити з такого кумедного епізоду. Білий щур будував гніздо. Захоплений будівельною гарячкою, гасав він по клітці в пошуках придатного матеріалу і раптом наштовхнувся на свій довгий хвіст. Зразу ж щур схопив його в зуби і поніс до гнізда. Потім вийшов на нові пошуки, і хвіст, звичайно, поповз за ним. Щур ще раз «знайшов» його і поніс до гнізда. Дванадцять разів підряд приносив він до гнізда свій власний хвіст! Щоразу, коли щур натрапляв на нього, інстинкт примушував його хапати схожий на прутик власний хвіст. Та ось, здається, ми знайшли в тваринному царстві розумну істоту! В Америці водиться невеликий лісовий щур неотома. Жодний хижак не ризикне полізти д його нори: в стінках гостряками до виходу стирчать колючки. Щур сам робить ці «колючі загорожі». Залазить на кактус, відгризає колючки, приносить їх у нору і втикає в стінки біля входу вістрям догори. Чи не мудро! Але дайте неотомі замість колючок кактусів інші гострі речі, наприклад, шпильки чи дрібні цвяшки. Вони цілком можуть замінити колючки кактуса як загороджувальний засіб. Та щур цього не усвідомлює. У його предків виробилася звичка орудувати тільки колючками кактусів. Зі шпильками їм не доводилося мати справу. А щур сам без підказування інстинкту не здогадується використати їх для діла. Та ось на сцені з'являється спритний хижак — скунс. Щур кидається навтіки. Він інстинктивно прямує де нори. Але нора далеко! Щур повертається і — шмиг! — ховається в зарості колючих кактусів. У чому справа? Чому тварина, яка щойно продемонструвала цілковиту нездатність міркувати, у хвилину небезпеки зуміла, однак, вибрати найрозумніший шлях порятунку? Пояснити цю вдавану невідповідність у поведінці тварин зумів великий російський фізіолог Іван Петрович Павлов. Він установив, що вчинками вищих тварин керують не лише інстинкти. Виявилось, що хребетні й деякі безхребетні тварини мають здатність добре запам'ятовувати навички, набуті життєвим досвідом. Щур, напевно, якось випадково врятувався від хижака під колючим кущем. Тому й згодом шукав порятунку в такій схованці. У тварини, твердить Іван Петрович Павлов, утворився в мозку умовний рефлекс — своєрідна пам'ять про те, що колючий чагарник може правити за надійний захист від хижаків. Умовні рефлекси допомагають тваринам пристосовуватися до нових умов, які постійно змінюються. Збережена мозком пам'ять про пережиті вдачі та невдачі дозволяє звірові краща орієнтуватися за мінливих обставин. У мавпячій клітці почепили під стелею банан. Мавпа пробує його дістати, але марно. Втомившись, вона без певної мети вилазить на ящик, який стоїть у клітці. Ого! — до банана тепер можна дотягтися! Далі мавпа впевнено, без зайвої метушні приносить ящик і забирається на нього, щоб дістати овочі під стелею. Під впливом досвіду в неї виробився умовний рефлекс. Проте умовні рефлекси — це ще не мислення. Це — перший маленький крок на шляху до нього, але не завжди легко вирішити, де закінчується рефлекторний автоматизм і де починається процес елементарного мислення. Це було в Індії. Слон ішов вулицею поряд з трамваєм. Раптом з приступки трамвая зірвалася людина. Слон миттю хапає її хоботом і садовить на дах вагона. Всі навколо вражені: яка розумна тварина! Як швидко зметикувала, що людині загрожує небезпека! Але виявилось, що слон був навчений піднімати людину із землі. Цю навичку у вигляді умовного рефлексу закріпило в його мозку вміле дресирування. Чого було більше у вчинкові слона — свідомої волі чи-завченого автоматизму? Інший приклад: мавпу навчили гасити свічки водою. Вона чудово виконує обов'язки «пожежника», щоб дістатися до ласощів усередині вогненного кільця. Але ось та сама мавпа на плоту посеред озера. Води навколо скільки завгодно: нагнись і зачерпни кухлем! Та мавпа і уявлення не має про те, що гасять вогонь лише водою. Вона звикла мати справу з баком, із якого наливають у кухоль воду. Шукає очима бак. Він на сусідньому плоту. З великими зусиллями шимпанзе підтягає до себе пліт з баком, наливає із нього воду і лише тоді гасить вогонь. Тварина діє, як автомат, абсолютно бездумно викопуючи завчений урок, пам'ять про який зберігає в її мозку умовний рефлекс. Проте зоологи, спостерігаючи за тваринами, помітили в поведінці деяких із них свідоміші, ніби заздалегідь обдумані вчинки. Бавляться два павіани. Бігають один за одним навколо скелі. Мавпи оббігають круг неї кілька разів, і переслідувач ніяк не може наздогнати втікача. Тоді в нього ніби сяйнула думка: павіан раптом повертає і біжить назустріч втікачеві, який потрапляє прямо в його обійми. Білий ведмідь пірнає в ополонку. Доброму плавцеві у ній мало місця, і ведмідь починає трощити навкруги кригу, щоб поплавати на просторі. Це вже, напевно, не завчений урок, а власна здогадка: з досвіду звір знає, що, коли розсадити лід, під ним виявиться вода. Враховуючи це, його мозок доходить правильного висновку: щоб довкола було більше води, треба обламати лід. Рефлекси мозку, під дією яких тварини роблять подібні «передбачливі» вчинки, радянські фізіологи назвали екстраполяційними. Велика робота по вивченню екстраполяційних рефлексів і логічних форм поведінки тварин провадиться в лабораторії фізіології і патології вищої нервової діяльності МДУ, якою керує професор А. В. Крушинський. Екстраполяційні рефлекси — другий після умовних рефлексів крок на шляху до мислення. Але навіть у вищих тварин їх спостерігають не часто. Тваринний світ — це майже неподільне царство інстинктів. Поведінкою усіх живих істот керують складні комбінації умовних і безумовних рефлексів. Лише в дуже рідкісних випадках на допомогу звірові приходить гой могутній керівник, який зветься розумом. Ніби яскрава іскрина спалахує в пітьмі його свідомості.  

ЯК ПРАЦЯ ВИВЕЛА МАВПУ В ЛЮДИ

 

Учені помітили цікаву річ. Тварини, що свої органи можуть використовувати, так би мовити, як руки, відрізняються разом з тим і розвинутішим мозком.



Іван Петрович Павлов говорив, що таємниця кмітливості мавпи в її чотирьох руках. Руками й ногами мавпа може брати різноманітні речі. Річ у її лапі набуває нового призначення: камінь перетворюється на молоток для розколювання горіхів, гілка — у віяло, листя дерев — у тампон, якого тварина накладає на рану. Нові навички розширюють поле діяльності умовних і екстраполяційних рефлексів. Інший приклад — ведмідь — дуже кмітлива, кажуть дресирувальники, тварина. Лапами, мовби незграбними руками, ведмідь може піднімати, переносити, переставляти різноманітні речі. «Рука» слона — його хобот. Слон також дуже «розумна» тварина. Восьминіг вправно маніпулює своїми вісьмома мацальцями, виконує ними дуже складні дії: відкриває скойки, переносить каміння, будує із них гнізда. І що ж ми бачимо: восьмирукий будівник помітно вирізняється «розумовими здібностями» серед інших мешканців океану. Своїми успіхами людина зобов'язана також рукам. У нас не вісім і не чотири, а всього дві руки. Але це незрівнянно вправніші й точніші «інстинкти», ніж хобот слона або мавпячі лапи; людські руки — творці не тільки грандіозних машин — атомних криголамів і супутників, вони створили нас самих — єдиних у світі мислячих істот, які звільнилися від гніту сліпих інстинктів. Завдяки цим невтомним трудівникам людина ввійшла в тісніший контакт з навколишнім світом речей. Вона стала обдумано добирати потрібні їй речі. Навчилася сама виготовляти різноманітне знаряддя. Трудові навички сприяли розвитку специфічно людських органів. У процесі праці народилася мова. Вона дала новий могутній поштовх розумовому розвитку. Першим кроком на шляху олюднення мавпи, на думку Ф. Енгельса, було прямоходіння. Коли наші предки — перші мавполюди — навчились ходити на двох ногах, їхні руки звільнились від ролі передніх опорних кінцівок і перетворилися на органи праці. Мавполюди почали брати руками різні знаряддя — каміння, палиці та інші необроблені, знайдені в природі речі. Людина з палицею або гострим каменем у руці — це вже озброєна людина. Вона може тепер вступити у двобій з хижим звіром, збити з дерева плід, викопати із землі коріння. Знаряддя, затиснуті в руці, відкрили широкий шлях прогресу. Ми бачили, що й деякі тварини використовують різноманітні речі як примітивне знаряддя. Та тільки людина свідомо добирає потрібні їй знаряддя і може обробляти їх та вдосконалювати. Тільки людина навчилася сама виготовляти знаряддя праці. У трудових процесах з плином століть зазнали зміни не тільки знаряддя, але й органи праці — руки. Моральне і фізичне обличчя людини формувалося під впливом праці. Під впливом добору кисть людської руки почала швидко вдосконалюватися як орган праці. Подовжився і став сильнішим і рухливішим великий палець руки. Розширилася долоня, розвинулось тонке чуття дотику на кінцях пальців. Труд вплинув на формування в необхідному напрямку також інших органів людського тіла. А що прямоходіння стало тепер основною формою пересування людини, у неї розвинулася склеписта ступня Із сильним великим (опорним) пальцем. Хребет набув чотири «амортизуючих» вигини. Ноги дуже видовжились, а руки стали відносно коротшими. Збільшився мозковий відділ черепа й зменшився лицевий. Органи нашого тіла (в першу чергу рука, мозок і мовний апарат, які найбільше піддаються впливові трудових навичок) змінюються й нині. Нарешті як необхідний засіб спілкування за колективних процесів праці розвинулася ще одна суто людська особливість — членороздільна мова. Мовою і розумовими процесами на базі мовних понять володіє тільки людина. Тут ми підходимо до визнання формуючої ролі в походженні сучасних людей ще одного важливого фактора — людського суспільства. На світанку своєї передісторії наші предки жили великими сім'ями і родами. Первісні навички прані вони одержали в колективі. Із колективної праці розвинулися складні виробничі відносини. Далі свідомість людей формувалася (формується й нині) уже під виливом соціальних, а не біологічних факторів. Розвиток тваринного царства і людського суспільства пішли різними напрямками. Між звіром і людиною утворилася непрохідна безодня. Прекрасна ілюстрація цього твердження — духовне обличчя Амали й Камали, дівчаток, вихованих у сім'ї звірів. Бідолашні діти, які виросли в лісі, далеко від суспільства, попри всі людські задатки, одержані в спадок від батьків, були дуже мало схожі на людей. Лише зовнішній вигляд свідчив про їхнє людське походження. Звички, духовні потреби, розумові здібності були майже на рівні звіра. Як бачимо, людські навички не закладені в нас від народження, як стверджують ідеалістичні теорії. Вони продукт виховання і розвиваються тільки в суспільстві, під впливом соціальних факторів. Людина, говорить Ф. Енгельс, невід'ємна частка природи, одначе вона якісно відмінна від звіра соціальна істота. Праця й суспільні відносини сприяли розвитку людської свідомості. Свідомості настільки високої, що її розумінню стали доступні найглибші й найприхованіші таємниці Всесвіту.  

notes

Примітки


1

Два природні мінерали — окис заліза й перекис марганцю правили печерним живописцям за основні фарби. Окисли дрібно товкли й змішували з лоєм. Залежно від розведення окис заліза давав гаму відтінків од вохряно-жовтого до червоного, а з перекису марганцю виготовляли чорні й коричневі фарби.



2

Таким чином індіянські чаклуни намагалися принадити дощові хмари.



3

Хоча християнська релігія і вчить, що «бог єдиний», однак престол «Ієгови воїнств» оточують безліч другорядних духів. Окрім незліченних святих і апостолів, християнські «теоретики» нараховують ще дев'ять різновидів усіляких «чинів» янгольських: серафими, херувими, престоли, сили, владицтва, верховенства, начала, архангели й просто янголи. Цю небесну субординацію встановив наприкінці VI століття папа Григорій І. До нього євреї і перші християни вірили в зовсім інших янголів — кадошимів (пресвятих), офамимів (швидких), оралимів (дужих), масмалимів (полум'яних), херувимів (янголів-биків) тощо.



4

Ця форма анімізму збереглася в іудейському й християнському вченнях про янголів. Різні біблійні тексти твердять, що кожна людина, кожний народ, навіть кожна моральна категорія — каяття, жалоба — мають свого янгола-охоронця. Нібито існують янголи Персії, Греції (книга Даніїла), Ізраїлю — архангел Михаїл, ватажок небесного вояцтва, що переміг сатану. В апокаліпсисі називають янголів води, вогню, безодні, вітрів, у талмуді — янголів моря, дощу, граду. Деякі талмудисти вважали навіть, що за гріхи народу перед богом спершу карається його янгол.



5

Згодом християнські богослови назвали херубів херувимами і зображували їх иа іконах у вигляді рожевощоких дитячих голівок з крильцями.



6

Давня російська назва убогих прочан. Здебільшого це сліпі співці та оповідачі стародавніх билин.



7

Ці цифри одержали дослідники, які вивчали найбільших китів — блювалів.



8

Правда, ще давньогрецький філософ Арістотель (384–322 роки до нашої ери) писав, що кит годує дитинчат молоком. Однак із середньовіччя кита вважали рибою, аж поки англійський натураліст Дж. Рей (1648–1705) довів, що кит — тварина.



9

Венеціанський мандрівник, який відвідав у XIII столітті Персію, Китай та інші країни Сходу. Про свої пригоди він розповів у «Книзі про розмаїття світу». Нині її видали багатьма мовами.



10

Сучасні дослідники гадають, що гінці привезли не пташине перо, а лист мадагаскарської пальми Sagus ruffia. Її стовбур сягає п'ятнадцяти метрів заввишки. З верхівки звисають сім чи вісім гігантських листків, схожих на пташині пера.



11

Відомо три види епіорнісів: найбільший — Aepyornis maxi- mus, завбільшки як слон, трохи менший — Aepyornis medius і най- менший завбільшки як страус — Aepyornis hildebrantii.



12

Німецькою, французькою та англійською мовами написання цього слова збереглося без змін.



13

На моє прохання історик А. І. Блінов відшукав нарешті цю книгу в одній з наших бібліотек, але не знайшов у ній ніякої згадки про те, що козаки бачили мамутів за Уралом. Дуже цікаве повідомлення про мамута знаходимо у творах відомого російського етнографа й палеонтолога Д. М. Анучина. Він пише, що якийсь дослідник записав розповіді мансі й хантів про кошлатих слонів, які ніби водяться в зауральській тайзі.



14

«Шестиднів» — популярний у візантійській і давньоруській писемності богословський твір, спрямований проти фізичних теорій «еллінських мудреців». Шестидневи складаються, як правило, з 6 трактатів (за числом днів творення світу) і, коментуючи біблійне вчення про походження всесвіту, подають різноманітні відомості (з християнської точки зору) з природознавства. Шестидиеви були відомі уже в IV столітті. «Тлумачна палея» — виклад старозавітних міфів, який супроводжується тлумаченням і викриттям іновірців. Відома у списках уже з XIV століття. «Сказання (слово) про птахів» — давній твір російської народної творчості, в якому в символічній формі трактуються деякі питання релігійної моралі, а головним чином проблеми кріпаччини. Безмірною гіркотою сповнені вірші «Сказання» про вічне рабство «маленьких птахів», про насильство і лихварство, які творять над ними паші — «птахи великі». Вже у XVI столітті церква і влада переслідували людей за читання цього твору.



15

Азбуковники — російські енциклопедичні словники XVII століття, які беруть свій початок від словників, що з'явилися в більш ранню епоху російської літератури. Вони містили відомості з філософії, історії, міфології, географії, етнографії, мінералогії, ботаніки та зоології. «Хронограф» — популярна енциклопедія з загальної історії, складена в районі Москви в середині XV століття.



16

Слово «фізіолог» також уперте зустрічаємо в творах Арістотеля. Філософ називає фізіологом дослідника природи, який цікавиться не лише зовнішніми явищами, а й проникав в саму суть речей.



17

В інших варіантах — 1000 років.



18

Міф цей не оригінальний. Укладачі біблії запозичили його з найдавнішого епосу світової літератури — з вавілонського сказання про героя Гільгамеша. З такими подробицями, як і в біблії, тут описано пригоди вавілонського Ноя — Утнапшитима.



19

Давньоримський письменник і натураліст Кай Пліній Старший жив у 23–79 роках нашої ери. В монументальній праці з 37 книжок «Природнича історія» він дав зведені відомості з мінералогії, ботаніки і зоології своєї доби.



20

Вперше тора, твори пророків, кетубим та інші єврейські «священні» книжки були перекладені на грецьку мову в Олександрії за часів царювання Птолемея II Філадельфа (284–247 роки до нашої ери). Цей переклад назвали біблією Сімдесяти Тлумачів («Сімдесятий»). Гадають, що названо його так за кількістю перекладачів і редакторів.



21

Російський вчений С. Усов, який найгрунтовніше дослідив перекази про єдинорога, наводить ще один доказ того, що давньоєврейське слово «реєм» означає дикого бика. Він цитує сірійського письменника Єфрема Сіріна: «раїм зветься одна тварина, схожа на бика». Раїм — сірійська форма єврейського реєма.



Каталог: books -> download -> rtf
rtf -> Диплом за перемогу в шкільному конкурсі поезій, присвячених Тарасові Шевченку
rtf -> Післямова
rtf -> Варткес Тевекелян рекламне бюро пана кочека
rtf -> Вічник Сповідь на перевалі духу
rtf -> Тарас Прохасько БотакЄ
rtf -> Ізольди Марківни Книш директорові школи Товаришу директор! Сьогодні, згідно з планом, я проводила урок
rtf -> Роман Іваничук Мальви Розділ перший
rtf -> Дебора Гаркнесс Сповідь відьом Дивовижні стосунки магії та науки
rtf -> Кір буличов — творець фантастичних світів
rtf -> Олесь Бердник


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   17


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка