Annotation Кажуть, що в Індії вовки крадуть дітей І виховують їх по-своєму, по-вовчому. А на Мадагаскарі росте дерево-людожер, у Бразілії — дерево-корова. Правда все це чи міф?


МОРСЬКІ АВТОМАТНИКИ І ЗМІЇ-СНАЙПЕРИ



Сторінка15/17
Дата конвертації05.05.2016
Розмір4.58 Mb.
ТипПитання
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   17

МОРСЬКІ АВТОМАТНИКИ І ЗМІЇ-СНАЙПЕРИ

 

У природі є мисливці, які стріляють із «пневматичних рушниць». Наприклад, рибка бризкун. Оце то снайпер! Звичайно, бризкун стріляє не в бекасів і дупелів, а в комарів і мух, якими живиться. Своїми винятковими стрілецькими здібностями бризкун настільки вразив уяву людей, що на його честь в столиці Таїланду, місті Бангкоці, споруджено великий храм. За розміром бризкун невеликий: біля 20 сантиметрів. Живе він у морі, на мілководдях, біля берегів Індії, Індонезії і північної Австралії. Запливає і в гирла річок. Дуже полюбляють бризкуна в Індонезії. Його можна побачити тут майже в кожному будинку, у невеликих водоймищах у садку або в акваріумах. У центрі акваріума, в якому плаває бризкун, закріплюють вертикальну палицю з хрестовиною на кінці. На хрестовину саджають комах — мух, комарів, жуків. Помітивши комаху, бризкун насторожується, розпускає віялом спинний плавець і обережно підпливає до палиці. Спочатку він безшумно плаває навколо, мовби вибираючи зручну позицію, потім завмирає і, ледь підвівши над водою кінчик голови, стріляє. Коли постріл вдалий, бризкун кидається до здобичі, яка впала у воду, і ковтає її. У разі промаху він незворушно описує навколо палиці кола і, вибравши зручне положення, знову стріляє.



 

Рибка-снайпер. Вразивши ціль короткою чергою, хватає здобич, перш ніж та встигає торкнутися води.  

«Маже» бризкун рідко. Влучно стріляти йому допомагає не тільки великий «досвід», але й особлива будова рота. На піднебінні в бризкуна є глибока борозенка. Коли він притискає до піднебіння язик, ця борозенка перетворюється на цівку рушниці півтораміліметрового калібру. В мить пострілу рибка стискає зябра. Під їхнім тиском вода з силою вибризкується крізь рот-рушницю назовні. Кінчик язика діє мов клапан. Коли він опущений донизу — клапан відкрито! — вода витікає тоненькою цівочкою. Коли ж кінчик язика трохи піднятий, бризкун стріляє серією окремих крапель або лише однією краплею. Ця дивовижна рибка володіє цілком сучасною автоматичною зброєю, яка влучає в ціль короткими або довгими чергами чи то поодиноким пострілом. Проте навряд чи бризкун знає, в кого і навіщо він стріляє. Інстинктивне почуття спонукує його бризкати, не роздумуючи, в усяку невелику та блискучу річ, яка з'являється над водою (адже хітиновий панцир комахи теж блищить!). Ось чому бризкун стріляє не тільки в апетитних мух та бабок, але й в неїстівний пінцет, якого дослідник підносить до акваріума, в око людини, яка схилилася над водою, у цигарку, що димить. (Інстинкт сліпий!) Використовуючи ці промахи «мудрого» інстинкту, індонезійці навчають рибок різним кумедним штукам, а потім улаштовують змагання. Дресировані бризкуни демонструють на них своє мистецтво. Гасять, наприклад, запалені сірники й свічки. Враховують не тільки влучність, але й дальність пострілу. «Нандалекобійніші» рибки стріляють на 4–5 метрів. Краща прицільна дистанція — 1–2 метри. Деякі бризкуни настільки оволодівають мистецтвом влучною пострілу, по вціляють нібито навіть влет! Бризкун не єдина тварина, яка володіє «пневматичною рушницею». Є в нього гідний суперник — восьминіг. Восьминогів іноді називають морськими ракетами. Набираючи «за пазуху» — всередину свого тіла — воду і виштовхуючи її назовні через особливу воронку, тварина дістає сильний поштовх у протилежний бік. Так і пливе восьминіг: за рахунок реактивної віддачі викинутої із воронки води. Але восьминогів можна було б назвати і морськими стрільцями. Свою чудову воронку вони використовують не тільки як реактивного двигуна, а й як стрілецьку зброю. Стріляє восьминіг таким чином. Щоб силою віддачі не занесло в протилежний бік, він мацальцями міцно тримається за камінь, а жерло воронки, ніби гармату, націлює в супротивника. Мить — і з «гармати» вилітає снаряд: компактна чорна крапля. Влучивши в ціль, вона «вибухає» й оповиває ворога густою чорною хмарою. Ця хмара отруйна: паралізує і зір, і нюх ворога. А восьминіг тим часом встигає сховатися в якій-небудь схованці. Восьминоги стріляють із воронки і простою водою.

 

Восьминіг у скойці морської мушлі. Добре видно жерло «гармати», з якої спрут стріляє «димовими снарядами».  

У Каліфорнійському акваріумі жив восьмнніг-снайпер, який своїм стрілецьким мистецтвом завдавав чимало неприємностей відвідувачам акваріума. Він мав звичай вилазити по склу на край басейну й стріляти водою у цікавих, що з'юрмилися навколо. Стрілець так улуч-но прицілювався, що кожного разу влучав у самісіньке око. Деякі восьминоги разом з водою викидають з воронки отруйну рідину. Тихоокеанський восьминіг анполіон стріляє отрутою в крабів. До впольованої таким чином здобичі він не доторкується хвилин двадцять-тридцять. Нехай вимокне отруєний краб! Лише після цього восьминіг приступає до трапези. «Хімічні снаряди» восьминогів безпечні для людини. Проте є на світі тварини-стрільці, які володіють справді смертоносною зброєю. Це кобри-снайпери. Водяться вони в тропічній Африці. Кобри-снайпери плюються отрутою. Отруйний плювок летить метрів п'ять. Змії ціляться просто в очі людини або в обличчя і влучно поціляють. Шкіра на обличчі у жителів тропіків завжди обвітрена і вкрита саднами, тож зміїна отрута для неї дуже небезпечна. У роті кобр-снайперів отрута змішується зі слиною. У хвилину небезпеки вони вибризкують цю диявольську суміш крізь маленький отвір у щелепі (через той самий, у який змії щохвилини вистромляють своє «жало» — роздвоєний язик). У момент «пострілу» кобра високо підводить голову і робить невеликий кидок уперед. Чеський учений Зденек Фогель установив, що не тільки африканські, але й азіатські кобри (навіть наша очкова змія!) теж плюються отрутою. Правда, вибризкують вони її не великим струменем, а дрібними крапельками, як з пульверизатора. На склі тераріумів, де утримуються очкові змії, можна помітити жовтаво-білі плями — застиглі крапельки отрути, що їх виплюнули роздратовані кобри в допитливих відвідувачів. Адже змії не розуміють, що скло непроникне для отрути. (Інстинкт сліпий!) У природі є й інші «стрільці». Жук-бомбардир, наприклад, — справжній артилерист. Він стріляє їдкою рідиною, яка, немов снаряд із мініатюрної гармати, з шумом (мов постріл з дитячого пугача) вилітає із заднього кінця його черевця і в повітрі враз перетворюється у невеликий клубок «диму» — неначе шрапнель вибухнула. Жук-бомбардир, відстрілюючись від туруна, який переслідує його, випускає швидко один за одним 10–12 «хімічних снарядів»!

 

Жук-бомбардир відстрілюється від туруна, що переслідує його.  

Хімічну зброю застосовує і морський слимак доліум: плює в супротивника хлорсульфоновою кислотою — сумішшю соляної і сірчаної кислот! Цей плювок роз'їдає каміння. Якийсь зоолог розповідає, що приніс додому спійманого у морі доліума, аби краще роздивитися його за столом. Коли він витяг черепашку із відра, та раптом викинула з рота струмінь рідини. Плювок упав на підлогу, і мармурові плити підлоги «закипіли й задиміли».

А ще можна сказати про таких незрівнянних стрільців, як жабовидні ящірки, що водяться в Мексіці й Техасі: вони стріляють у ворога крапельками крові зі своїх очей! Червоний струмінь, викинутий тиском очних м'язів, долає відстань біля 2 метрів. Проте голотурія стіхопус своєрідністю своєї зброї перевершила всіх знаменитих стрільців тваринного царства: вона стріляє власними нутрощами! Днів за десять у голотурії виростає новий кишечник, і зброя стіхопуса знову готова до бою. Коли вдуматися, яке це неекономне витрачання засобів на дуже малоефективну оборону! Ось вам приклад відносної доцільності в природі — факт, який заперечують ідеалісти. При бажанні можна відшукати ще чимало пристосувань, які мають відносний характер, тобто корисні лише в якомусь одному відношенні, але шкідливі у інших. Наприклад, павиний хвіст, химерні ікла свині бабіруси або жива тара для меду — мурашки-бочки. Застосування в господарстві таких дорогих бочок (які навіть просять їсти!) з погляду розумної економіки дуже збиткове і не являє найкращого вирішення питання. Бджоли знайшли рентабельніший спосіб збереження меду — «винайшли» віск. Чому природа в одному випадку діє розумно, в іншому нерозумно? Та тому, що в «конструкторському бюро» природи ніхто не обмірковує своїх рішень. Еволюціонуючі істоти не ставлять перед собою ніяких спланованих завдань, ніхто не скеровує їхній розвиток до якоїсь певної мети. Цей процес відбувається стихійно, і результат його залежить від складного комплексу зовнішніх обставин, які в різних випадках можуть скластися по-різному. За одних умов еволюція призводить до розумнішого з погляду логіки вирішення, за інших — розвиток обмежується лише задовільним результатом. Так бездумно, як розвиваються самі, тварини-будівники вершать свої «розумні» вчинки. І навіть коли деякі, будуючи гнізда, комори або полюючи, застосовують найпростіші знаряддя, вони ніколи не замислюються над проблемою найліпшого їхнього застосування. Не можуть ні обробляти своїх знарядь, ні вдосконалювати їх. «Голки», «бочки», «аркани» лісових «ремісників» навіть порівняти не можна зі справжніми знаряддями праці, якими користується людина. Ці курйозні приклади винахідливості природи показують лише, що зачаткові форми застосування примітивних знарядь зустрічаються в тваринному царстві. Отже, людські навички свідомої праці не виникли з нічого.  

ЗОЗУЛИНІ ТАЄМНИЦІ

 

Поведемо нашу розмову про інстинкти далі. Маленьке сліпе пташеня тягне на спині великий вантаж: інше пташеня. Підтримуючи його куксами-крильцями, обережно підсувається до краю гнізда, опускає донизу голову, впирається лобом у дно гнізда і раптом різко відкидається назад. Пташеня, що сиділо в нього «на горгоші», злітає вгору, а потім падає вниз, на землю. Пташеня-носій скочується на дно гнізда. Хвилин десять-п'ятнадцять відпочиває і знову зводиться на слабенькі ніжки. Сунеться задки, підповзає під Іншого свого сусіда, закидає його на спину й тягне до краю гнізда. Кидок — і ще одна жертва летить «за борт».



 

Зозуленя викидає з гнізда яйця своїх набутих батьків.  

Це «жорстоке» пташеня — зозуленя. Воно розправляється зі своїми зведеними братами. Зозуленя не заспокоїться доти, доки викине їх усіх із гнізда. Робить це воно абсолютно несвідомо, підкоряючись наказові інстинкту. За кілька годин після вилуплення в зозуленяти з'являється непереборне прагнення викидати із гнізда все, що там є. Саме воно важить у цей час три грами з чимось, а покладіть йому на спину шестиграмову важку, воно викине і її. На спині в зозуленяти є чутливі сосочки. Варто до них доторкнутися, як воно зараз же прибирає позу «викидача» і готується викинути з гнізда річ, що доторкнулася до нього. Воно діє, як живий автомат. Та мине чотири дні, і інстинкт викидання зникне. Автомат вимикається! Якщо за чотири дні зозуленя не встигне позбавитися всіх зайвих ротів у гнізді, то ніколи вже більше не зможе цього зробити. (Інстинкт сліпий!) Якось в Англії влаштували незвичайну виставку. На її стендах демонстрували блакитні, бурі, зеленаві, сірі, білі, однотонні та пістряві яйця. Всього 919 яєць, і всі зозулячі, зібрані в гніздах 76 різних видів птахів. Учені підрахували, що зозулі підкидають свої яйця у гнізда 150 видів птахів! Під Москвою зозуленята часті гості в «лісових хатинках» плисок, берестянок. Під Ленінградом — у гніздах горихвісток. На Україні їх вигодовують звичайні білі плиски, сірі славки, очеретянки, сорокопуди. Зозуляче яйце можна знайти в гнізді майже першої-ліпшої нашої співучої пташки: вівчарика, волового очка, тинівки, мухоловки і навіть у дуплах дятлів і на болотяній купині серед яєць кулика. В яких різноманітних гніздах і на якій різній поживі виховується зозулячий рід! Чому маленькі клопітливі пташки не викидають геть яйце непроханого гостя? Досліди показали, що багато птахів дуже погано знають свої яйця. Орли, кури, качки, наприклад, можуть насиджувати будь-яку річ, за формою схожу на яйце. А лебеді намагалися насиджувати навіть… пляшки. Якийсь учений провів такий дослід. Він замінив у гнізді садової славки її яйця яйцями іншої пташки — тинівки. Після цього славка знесла ще одне яйце. Воно відрізнялося від інших яєць у гнізді. Тоді пташка, уважно оглянувши «підозріле» яйце, викинула його геть. Дурненька, сприйняла своє яйце за чуже! І все-таки деякі птахи розпізнають яйця зозуль і викидають їх. Іноді вони «замуровують» у гнізді підкинуте яйце разом з усіма яйцями, серед яких те лежить. Укривають їх усіх травинками, вовною і пухом, роблять нове дно у гнізді. Виходить двоповерхова «хатка». На першому поверсі лежать покинуті яйця (серед них одне зозулине), на другому — заново знесені яйця, які насиджуються. Щоб важче було розпізнати її яйця, зозуля «підробляє» їх. У процесі еволюції в зозуль розвинулось дивне пристосування — їхні яйця і розміром, і кольором схожі на яйця тих птахів, у гнізда яких зозулі їх підкидають. (Інстинкт мудрий!) Гаразд, але ж вихователями зозуленят можуть бути птахи 150 різних видів. І всі вони мають яйця різного кольору. Звідкіля зозуля знає, що в гніздо горихвістки треба покласти блакитне, до дроздовидної очеретянки — блакитне з темними плямами, а до садової славки — буре яйце? Справа в тому, що зозулі спеціалізуються на птахах певного виду. Є зозулі «горихвісткові», «плискові», «очеретяні» і так далі, тобто зозулі, які з року в рік підкидають свої яйця в гнізда горихвісток, плисок і очеретянок. Кожна зозуля несе, як правило, яйця одного певного кольору, саме такого, в який забарвлені яйця названих батьків її зозуленят. У цьому полягає таємниця прозорливості зозулі! Трапляється, звичайно, що зозуля кладе свої яйця серед яєць, забарвлених зовсім інакше. Та, як правило, вона не помиляється. Зозуля важить сто грамів, а пташки — вихователі зозуленят усього сім-десять грамів. Що сталося б, коли б зозуля несла такі ж великі яйця, як, скажімо, бекас, вагою в сто грамів? її яйце просто не вмістилось би в мініатюрному гніздечку співучої пташки. Ось чому в зозуль розвинулось ще інше дивне пристосування: вони несуть дуже маленькі яйця, приблизно такого ж розміру, як горобець. І важать зозулині яйця іте більше від гороб'ячих, біля 3 грамів. Яйце маленьке, а зародок у ньому розвивається дуже швидко. Вже через одинадцять днів зозуленя викльовується з шкаралупи. Воно квапиться обігнати своїх сусідів по гнізду, які з'являються на світ через дванадцять-тринадцять днів. Ледь обсохнувши, новонароджене зозуленя береться до важкої праці: треба викинути з гнізда зайвих їдців. Гнізда сліпучих птахів завжди добре сховані, побачити їх нелегко. Як же знаходить їх зозуля? Щоб відповісти на це питання, поставимо інше: чому зозуля схожа на яструба? Зозулю, коли вона летить, легко сприйняти за яструба перепелятника. Вона має таке ж забарвлення, такі ж розміри і характер польоту. Ця вражаюча схожість не простий збіг. Пояснити його зуміли вчені, які стежили за зозулею тоді, коли вона розшукувала чужі гнізда. «Низько над порубом, — розповідає орнітолог Пеус про свої спостереження, — я помітив зозулю. У неї був дивний політ: летіла вона над самісінькою травою і круто повертала то праворуч, то ліворуч. Час від часу зозуля лопотіла крильми, і так сильно, що хилиталася трава. Вона шукала гнізда і шумом своїх крил намагалася сполохати пташок, які насиджували яйця. Її дії мимоволі нагадали мені облавне полювання, коли нагоничі, галасуючи і грюкаючи, сполохують звіра». Ось де знадобилася зозулі схожість із яструбом! Пташки, які сидять на яйцях, забачивши низько над собою обриси «хижака», з остраху вискакують із своїх схованок. Пташки, рятуючись втечею, видають місце розташування своїх гнізд. А зозулі цього й треба. Не тільки наша зозуля, але й деякі її родичі з тропічних лісів Африки та Індії забарвленням і польотом нагадують хижих птахів. Вражаючий факт! Певно, це пристосування дуже допомагає розшукувати чужі гнізда. Зозуля застосовує ще інший спосіб розвідки — спостереження із засідки. Сидячи де-небудь на високому дереві або стовпі, вона терпляче видивляється, де птахи в'ють свої гнізда. Що робить зозуля, коли вона зндйшла гніздо з насидженими яйцями? Адже таке гніздо не годиться для «дитячого притулку» зозуленяти: зозуленя не встигне тут вивестися раніше за інших пташенят. Звичайно зозуля залишає гніздо із добре насидженими яйцями. Але трапляється, що інстинкт підказує їй іншу дію. Деякі натуралісти бачили, як зозулі викидали з гнізд насиджені яйця і примушували тим самим потерпілих птахів відкладати нові яйця. До них зозуля нищечком приєднувала і своє яєчко. А як зозуля його підкидає: відкладає просто в гніздо чи приносить у дзьобі? По-різному. В ті гнізда, які для неї надто малі або до яких важко дістатися, вона приносить своє яйце в дзьобі й дуже обережно кладе поміж чужими яйцями. Але перш ніж покласти своє яйце, зозуля, як правило, виймає з гнізда одне чуже. Вона бере його дзьобом і летить собі геть. А потім з'їдає його або просто кидає. Зозулі-самці іноді допомагає самець, що відвертає увагу птахів. Він пролітає над самісіньким гніздом і потім сідає на видному місці. Пташки з писком атакують його, намагаючись прогнати якнайдалі. А він не квапиться. В цей час самка тихо з'являється із схованки і підкидає яйце в гніздо обдурених пташок. Зозуленята дуже ненажерливі. Названі батьки увесь день від зорі до зорі буквально щохвилини приносять їм поживу. За двадцять днів зозуленя залишає гніздо, але ще місяць чи півтора віддані своєму батьківському обов'язку пташки піклуються про нього, розшукують у лісі і годують. А як його рідна мати — зозуля? Навідується вона хоч зрідка до свого синка? Колись гадали, що зозуля час від часу відвідує гнізда зі своїми підкидьками, допомагає зозуленятам викидати з гнізда інших пташенят і навіть нібито підгодовує їх. Нині доведено, що наші звичайні зозулі так не роблять. Відклавши яйця, вони ніколи вже до них не повертаються. Більше того: старі зозулі навіть на південь відлітають без молодих і значно раніше за них. Перші зозулі з'являються в Африці вже в липні. Молоді відлітають у теплі краї пізніше і цілком самостійно. Інстинкт указує їм шлях. Але не всі зозулі-батьки такі безтурботні. У тропічних країнах живуть зозулі, які разом з названими батьками вигодовують своїх підкинутих у чужі гнізда пташенят.  

З КИМ ПОВЕДЕШСЯ, ВІД ТОГО Й НАБЕРЕШСЯ


 

Зозуля стала уособленням батьківської безтурботності, її недбайливість, як поганий приклад, наводять у багатьох повчальних байках і неприємних порівняннях. Громадська думка обурена поведінкою зозулі, проте «гніздовий паразитизм» — явище в природі не рідкісне. Вивчено цілий ряд птахів, що, як і зозуля, спихають турботи про своє потомство на чужі плечі. Хто міг би запідозрити диких качок у тому, що деякі з них ставляться до своїх дітей не краще від зозулі? Проте недбалі батьки трапляються і в качиному роду. Качки рябушки нерідко підкидають яйця в гнізда своїх сусідок — інших рябушок. В одному гнізді якось знайшли яйця восьми різних рябушок — усього шістдесят штук! Качки підкидають яйця і в гнізда птахів іншого виду. Яйця довгоносого крохаля попадаються в гніздах черні-головні, а білоокий нурець відкладає іноді свої яйця в гніздах качок савок. Та найпоказовіша качка-«зозуля» — південноамериканська гетеронета. Яєць вона ніколи не насиджує. Як вихователів своїх дітей гетеронета вибирає інших качок або навіть чайок, болотяних курочок і журавлів. Буває, що відчайдушна качка підкидає свої яйця в гнізда хижого чиманго — фольклендського сокола. (Інстинкт сліпий!) Уявляєте собі становище новонародженого качати, яке опинилося під крильцем у таких батьків! Не гаючи часу, воно квапиться скоріше і непомітніше залишити страшне гніздо. Маленький вигнанець утікає до річки і там пристає до будь-якого качиного виводку. У деяких країнах Африки дуже популярна невеличка сіренька пташка. Її звуть медовим провідником. Кажуть, що пташка живе в дивній «дружбі» з людиною. Відшукавши у лісі гніздо диких бджіл, медовід летить до найближчого села. Перелітає від хатини до хатини й голосно тріскоче. Негри вже знають, у чому справа. Не гаючи часу, ідуть за галасливою пташкою до лісу. Перелітаючи від куща до куща, медовід приводить їх до бджолиного борту. Люди руйнують його, забирають мед, а медовому провідникові дістаються порожні стільники. Але для нього віск — ціле багатство. Ця пташка незвичайна в усіх відношеннях: мало того, що вона «співробітничає» з чорношкірими бортниками, медовід — єдина в світі хребетна тварина, здатна живитися воском. Лише воскова міль, личинки якої живуть у бджолиних стільниках, змагається з ним за честь воскоїда-унікума. Зоологи зацікавилися такими незвичайними властивостями і дослідили дивовижні речі: у шлунку медовода влаштувався, виявляється, маленький світ мікроорганізмів — дріжджі та бактерії. Вони й перетравлюють віск, перетворюючи його на сполуки, які засвоює потім організм птаха. Медовід не тільки хороший медовказівник, але й вправний «контрабандист»: він потай приносить свої яйця в чужі гнізда. Шпаки, дятли й ластівки вигодовують молодих медоводів. Африканські ткалики, трупіали і волові птахи Америки — інші представники цієї дивної компанії «ледарів». Як видно, гніздовий паразитизм узвичаєний багатьма птахами. Але ніде не досяг він такої сили і досконалості, як у зозуль. На землі водиться сто тридцять видів зозуль. Принаймні п'ятдесят з них не висиджують своїх яєць. Ціла серія незвичайних інстинктів і пристосувань допомагає цим птахам звільнитися від, мабуть, найклопіткішої у світі справи — виховання свого потомства.  

ІНКУБАТОРИ В ДЖУНГЛЯХ



 

Про клопітність цієї справи міг би розповісти бідолаха телегал, якому, щоб вивести пташенят, доводиться споруджувати «єгипетські піраміди». Коли перші дослідники Австралії побачили на рівнинах цієї країни дивні земляні горбики, вони сприйняли їх за могили тубільців. Та виявилось, що це… пташині гнізда. І не прості гнізда, а інкубатори! Австралійські смітні кури телегали не насиджують своїх яєць. Вони заривають їх у купи гниючого сміття. Тепло, що виділяється під час гниття, зігріває яйця. Яйця розвиваються в сміттєвій купі, як у справжньому інкубаторі. (Інстинкт мудрий!) «Інкубатори» будує півень. Великими й дужими йогами він згрібає докупи всіляке сміття. Працює багато днів і зводить воістину грандіозну споруду: деякі горбики-гнізда телегалів сягають височини 5 метрів! Знаходили будівлі смітних курей в околиці п'ятдесяти кроків. Як правило, їхні гнізда значно менших розмірів. Коли «інкубатор» готовий, самиці забравшись на купу сміття, заривають у неї яйця. По одному яйцю в окремі заглиблення. Яйця закопуються завжди тупим кінцем догори, щоб пташенятам легше було вибратися із шкаралупи. За розвитком яєць стежить півень. Він чергує біля «інкубатора». Якщо від гниття листя в купі розвивається надто висока температура, півень розгрібає зайвий шар землі або робить збоку глибокі душники. Коли тепла мало, він підкидає зверху ще трохи сміття. Для вимірювання температури півень має свій «градусник» — внутрішній бік крил у нього не оперений, і, доторкуючись голим тілом до гнізда, півень інстинктивно відчуває, яка в ньому температура. Іноді за холодної погоди верхній шар сміттєвої купи переохолоджується дужче, ніж звичайно. Тоді півень бентежиться: адже можуть замерзнути яйця! Він накидає зверху багато нового сміття і таким чином ховає пташенят живцем. (Інстинкт сліпий!) Курчат, які вилупились із яєць, чекає нелегка робота — треба вибратися на поверхню з-під шару землі і сміття, іноді завтовшки один-два метри. Та новонароджені пташенятка аж ніяк не безпорадні. Вони народжуються вже зовсім опереними, дуже великими й сильними. Мов кроти, невтомно вони риють землю і ногами, і крилами і невдовзі вибираються на чисте повітря. Обсохнувши на сонці та обтрусившись, молоді телегали починають самостійне життя. В цей час вони вже вміють літати! У наших болотах і на ріках водиться птах, який також зігріває своє гніздо теплом гниючих рослин. Це норець, або пірникоза. Збудоване із старого очерету гніздо пірникози, ніби мініатюрний пліт, вільно переганяється вітром із однієї частини озера на іншу. Тепло гниючих рослин, на яких лежать яйця, оберігає їх від охолодження знизу. Звичайно, примітивний «парник» пірникози лише віддалено нагадує могутні «інкубатори» телегалів. Багато птахів, будуючи гнізда, вдаються до надто хитромудрих способів. У Бразілії майже всюди на гілляках великих дерев, що ростуть поблизу лісових хатинок і сіл, можна побачити досить важкі грудки глини. Невеличкі червоно-жовті пташки, схожі на дроздів, з пронизливим криком метушаться біля дерев. Це птахи-пічники, а глиняні «дині» на деревах — їхні гнізда. Кожне гніздо — справжня «цегляна» хатчина з сінями й світлицею. Самець і самиця будують гніздо спільно. Спочатку заготовляють «цеглу» — скачують із глини великі грудочки завбільшки з гвинтівочну кулю. Для міцності до глини домішують рослинні волокна. (Інстинкт мудрий!) Цеглини виносять на дерево. На товстому сучку складають із них підмурок майбутнього гнізда. Птахи не мають іншого знаряддя, окрім дзьобів і лапок, але з допомогою цих нескладних «знарядь» вони швидко закінчують основу будинку і починають зводити склеписті стіни. А потім — дах у вигляді бані. В одній із стін залишають круглий отвір. Це двері. Внутрішнє приміщення перегороджують на дві кімнати. І будинок готовий! Але трапляється, що глиняна хатчина завалюється раніше, ніж її встигають заселити. Пернаті муляри іноді ліплять на одному сучку стільки будиночків, що сучок обламується під вагою глини. (Інстинкт сліпий!) Калао-носоріг, будуючи гніздо, також користується глиною. Але зовсім з іншою метою. Калао водяться в Індії і гніздяться в дуплах дерев. Як тільки самиця забереться в дупло і відкладе там перше яйце, самець починає замазувати глиною вхід у дупло і невдовзі замуровує в ньому свою подругу. Залишає він лише невеличку щілину, крізь яку самиця може просунути тільки дзьоба. Кілька тижнів, аж поки із яєць вилупляться пташенята, вона залишається ув'язненою. Увесь час самець перебуває поблизу й годує ув'язнену комахами і плодами. Коли пташенята виведуться і зміцніють, самець товстим дзьобом розламує глиняну стінку і випускає самицю з дітьми на волю. Дивні стосунки має подружжя… Виявляється, під час насиджування самиця птаха носорога линяє. В неї випадає одразу майже все пір'я. У такому етапі пташка абсолютно безпорадна. Ось чому самець замуровує її в дуплі. За глиняною стінкою їй і тепло, і безпечно. Та коли самець загине, помре і самиця: без його допомоги вона не зможе вибратися із ув'язнення. (Інстинкт сліпий!)  

Каталог: books -> download -> rtf
rtf -> Диплом за перемогу в шкільному конкурсі поезій, присвячених Тарасові Шевченку
rtf -> Післямова
rtf -> Варткес Тевекелян рекламне бюро пана кочека
rtf -> Вічник Сповідь на перевалі духу
rtf -> Тарас Прохасько БотакЄ
rtf -> Ізольди Марківни Книш директорові школи Товаришу директор! Сьогодні, згідно з планом, я проводила урок
rtf -> Роман Іваничук Мальви Розділ перший
rtf -> Дебора Гаркнесс Сповідь відьом Дивовижні стосунки магії та науки
rtf -> Кір буличов — творець фантастичних світів
rtf -> Олесь Бердник


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   17


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка