Annotation Кажуть, що в Індії вовки крадуть дітей І виховують їх по-своєму, по-вовчому. А на Мадагаскарі росте дерево-людожер, у Бразілії — дерево-корова. Правда все це чи міф?



Сторінка14/17
Дата конвертації05.05.2016
Розмір4.58 Mb.
ТипПитання
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   17

МУРАШИНИЙ ТУАЛЕТ ПТАХІВ


 

Незадовго перед другою світовою війною Петер Бредлі — хлопчик із передмістя Мельбурна — надіслав листа відомому австралійському орнітологу доктору Чізхолму. Він писав, що бачив шпака, який хапав дзьобом мурашок і ховав їх собі під крила. Навіщо він це робив? Учений не знав, що відповісти хлопчику. Сам він ніколи нічого такого не помічав. Ніде не читав і не чув про це. Він вирішив, що хлопчик помилився в своїх спостереженнях. Минуло кілька років. Доктор Чізхолм, переглядаючи свої давні записи, знайшов забутого листа від іншої людини із Сіднея, яка писала про таке ж дивне поводження птахів з мурашками. Чізхолм вирішив уважно переглянути журнальні статті і книги про птахів: можливо, знайде там які-небудь повідомлення про пристрасть птахів до мурашок. Але нічого не знайшов. Проте в книзі «Дивовижні птахи Австралії» він розповів про незвичайні спостереження своїх кореспондентів. Ця невеличка інформація привернула увагу відомого німецького орнітолога Ервіна Штреземана. Він умістив повідомлення про неї у солідному німецькому журналі і прохав кожного, хто виявиться свідком такого ж поводження птахів, повідомити його про свої спостереження. Штреземан і не чекав, що його невеличка замітка викличе бурхливий ПОТІК листів з усіх кінців Німеччини. Багато селян, мисливців, садівників писали йому, що бачили, як найрізноманітніші птахи розривали мурашники, хапали мурашок і ховали їх у своє пір'я. Штреземан опублікував результати опитування і запропонував особливий термін для позначення цієї дивної поведінки птахів: «ameisen» — від німецького «ameise» — «мурашка». Англійські орнітологи вживають слово «anting» («ant» — по-англійськи «мурашка»). В нашій мові, як мені відомо, ще немає відповідного терміна. Я гадаю, що краще за все пасував би вираз «мурашиний туалет». За останні двадцять років зібрано численні факти, які показують, що на всіх чотирьох континентах, де водяться мурашки, дуже багато птахів — дрозди, шпаки, вільшанки, рінники, дубоноси, сойки, сороки, ворони, папуги, «напевно, половина наших співучих птахів», — пише орнітолог Райтінг, а інші вчені гадають, що взагалі майже всі наземні птахи використовують мурашок для чистки свого оперення. Іноді мурашки просто поміщаються під крила, а в деяких випадках птах буквально натирає ними своє пір'я. Деякі птахи купаються в мурашниках. Спостережено, як два шпаки з нальоту вскочили в мурашину купу. Наїжачивши пір'я, птахи поверталися на всі боки, підставляючи то один, то другий бік легіонам розлючених мурашок і чиргикаючи від задоволення. Якось ворона, розкопавши мурашник, приймала в ньому мурашині ванни цілих двадцять хвилин! Вона ловила дзьобом сполоханих комах і розчавлювала їх об своє пір'я. Викидала «вичавки» і знову хапала свіжих мурашок. За таким же заняттям бачено дроздів і шпаків. Два папуги із ассамських джунглів так захопились «мурашиним туалетом», що не помітили мисливців, які підкрались до них на відстань 5 метрів. Птахи хапали дзьобами великих червоних мурашок і натирали ними своє пір'я.

 

Сойка під час мурашиного туалету.  

Маніпуляції, які роблять птахи, що приймають мурашині ванни, в усіх приблизно однакові. «Мурашку схоплюють кінчиком дзьоба, — пише канадський орнітолог Г. Айвор. Очі в птаха напівзаплющені. Крила розгорнуті в сторони і дуже витягнуті вперед, так що кінці махових пір'їн спираються в землю на рівні дзьоба. Хвіст дуже підібганий донизу і витягнутий вперед під живіт птаха. Іноді птах наступає ногами на свій власний хвіст і тоді кумедно перевертається на спину або падає на бік. Всі його дії такі незвичні, так не схожі на знайому поведінку птахів і такі кумедні, що неможливо втриматися від сміху, дивлячись на її утішні еволюції». Мурашині ванни птахи приймають абсолютно інстинктивно. Про це говорить ставлення до мурашок молодих птахів, які ніколи ще не бачили цих комах. Тільки-но навчившись літати, шпаченя, вперше у житті зустрівши мурашок, хапало їх одну по одній і запихало собі під крила. Так само діяв і юний ріпник. Показово, що коли немає мурашок, птахи знаходять замінників в особах інших комах або рослий, які містять в собі кислоти. Ручні шпаки змащували своє оперення шматочками лимона і намагалися скупатися в салатниці з оцтом або в кухлі з пивом. Ручна сопка охоче купалася в помаранчевому соку. Коли господарі чистили помаранчі, вона підлітала якнайближче і ловила розгорненими крилами бризки соку. Ручна сорока готувала свої щоденні масті із суміші мурашок з тютюном. Набравши в садку повний дзьоб мурашок, вона летіла до господаря, любителя викурити люльку, сідала до нього на плече і занурювала дзьоб з мурашками у тютюновий попіл в люльці. Потім змащувала цим оригінальним «кремом» свої крила. Доктор Хейнрот, відомий німецький орнітолог, також спостерігав, як сорока чистила своє пір'я недокурками сигар. Френк Лейн, один із перших натуралістів, який звернув особливу увагу на дивне захоплення птахів мурашками, перераховує такі «парфюмерні ерзаци», якими за браком мурашок користуються птахи для туалету: жуки, рачки-амфіподи, борошняні черви, клопи, липова кора, різні ягоди, яблучна шкірка, шкаралупа грецького горіха, дим від вогнища і навіть нафталін. Усі «масті», якими птахи користуються, містять кислоти або їдкі речовини. Ця обставина і роз'яснює, нам значення всієї процедури. Птахи використовують мурашок і їхні ерзаци як антисептичні засоби у боротьбі з паразитами. Як показали дослідження, на шкірі птахів під пір'ям знаходять безпечне пристанище численні паразити. Мурашина кислота та інші, подібні до неї, кислі і їдкі речовини — свого роду ДДТ, що ними птахи виганяють комах із свого оперення. Можливо також, що мурашина кислота діє на тіло птаха так само, як і мурашиний спирт на запалені суглоби. Хворі на ревматизм знають це краще за інших…  

МУДРІСТЬ І СЛІПОТА ІНСТИНКТУ


«ВИНАХІДЛИВІ» ТВАРИНИ

 

Марксистська наука довела, що праця відіграла головну роль у процесі перетворення мавпи на людину. Завдяки застосуванню і вдосконаленню різноманітних знарядь праці людина досягла в своєму розвитку величезних успіхів. А чи мають знаряддя праці тварини? Невже і птахи, і мурашки, і бобри споруджують свої складні будови без допомоги хоча б примітивних і дуже простих знарядь? Виявляється, що гак. Гострі зуби, міцні дзьоби і щелепи — ось єдине знаряддя, яким вони користуються. Але це, звичайно, не знаряддя, а скоріше «руки» лісових ремісників. Можливо, все-таки якісь інші «кмітливіші» тварини, будуючи свої гнізда і помешкання або ловлячи здобич, застосовують прості знаряддя? 1867 року в Німеччині вийшла у світ праця «Капітал», її автор — Карл Маркс, великий вождь і вчитель робітників і селян. Ця книга — справжня енциклопедія: вона містить відповіді на багато дуже різноманітних питань. У ній дано науковий аналіз законів розвитку, існування і неминучої загибелі капіталізму.



Автор пише, що застосування і створення засобів праці хоча й властиве у зародковій формі деяким видам тварин, становить специфічно характерну рису людського процесу праці. Отже, є тварини, яким властиве «у зародковій формі» застосування знарядь праці. Пошукаємо цих тварин у лісі і під водою. Послухайте, що розповідав грецький історик Плутарх про маленького краба піннотереса, який живе на дні Середземного моря. Піннотерес постійно тримається біля черепашки пінни [61]. Він сидить, неначе воротар, перед її скойкою, відкритою, аж поки підпливе якась рибка так близько, що її можна зловити. Тоді краб швидко вповзає у скойку і щипає черепашку. Стулки відразу змикаються — риба у пастці! Обидві тварини разом з'їдають свою здобич. Який кмітливий рибалка! І, напевно, його жива «пастка» ніколи не відмовлялася діяти, бо сама вона не від того, щоб ситно пообідати. Але сучасна наука дає зовсім інше пояснення легенді стародавніх римлян про співробітництво пінни й піннотереса. Це вірно, що краб піннотерес живе завжди по сусідству з черепашкою пінною і в хвилину небезпеки навіть ховається в її скойці. Але він використовує пінну не як знаряддя ловитви, а як надійне сховище — ніби бліндаж. У нас, на Далекому Сході, в Японському морі, водиться інший кумедний краб — дромія. Він досконало опанував мистецтво маскування. Опиняючись в новій для нього обстановці, краб насамперед намагається забезпечити собі надійний камуфляж. Накидає на спину мул, зриває гілочки водоростей і тримає їх над собою двома парами задніх ніг, які навмисно для цього пристосовані. Найчастіше як «маскувальним халатом» дромія користується губкою. Помічено, що краб, коли має вибір, прикриває себе предметами, найбільш підхожими забарвленням і рельєфом до навколишнього грунту. (Інстинкт мудрий!) Та мудрий інстинкт сліпий. Ось дослід, який це доводить. Дно акваріума пофарбували синьою фарбою. Посадили в акваріум краба і дали йому як маскувальний матеріал клапті кольорового паперу. З одного боку вони сині, з другого — червоні. Краб занепокоївся, поквапливо почав укриватися клаптиками, які пасували за кольором, і… став червоним. Він інстинктивно притягав до себе кожний клаптик синім боком. Червоний бік обертався назовні. Але краб не обмірковував своїх учинків, він несвідомо виконував безглузді (в тій ситуації, яка склалася) дії, спонукуваний інстинктивним почуттям, яке дістало ся йому в спадщину від сотень поколінь предків. А предкам не доводилося маги справу з «лукавим» папером, і доцільний навик його використання в них не розвинувся. Ось іще одне спостереження античних натуралістів. Про нього розповідає римський письменник Пліній Старший. Мова йде про восьминогів. Вони дуже полюбляють ласувати ніжним м'ясом двостулкових черепашок. Скойки маленьких молюсків восьминоги розкривають швидко і вправно. Природа наділила їх чудовою відмичкою — тонким і гострим роговим дзьобом. Просуваючи дзьоб у шпарину між стулками скойки, вони, як ножицями, підтинають черепашині м'язи, які змикають ці стулки, і перламутровий будиночок розчиняє свої двері. Але в скойки великих черепашок восьминоги не можуть протиснути дзьоба — так міцно вони стулені. Тоді, пише Пліній, хижаки вдаються до хитрощів. Причаївшись біля зачиненої скойки, восьминіг годинами чекає, коли вона розтулиться. Як тільки черепашка напіврозтулить свою скойку, восьминіг швидко вставляє між її стулками камінь, щоб скойка не змогла більше стулитися. Ну, а потім спокійнісінько, як на таці, з'їдає спійману в такий дотепний спосіб здобич. Ця історія про восьминогів і в наш час добре відома рибалкам. з узбережжя Середземного моря і островів Тихого океану. Про хитромудрі витівки спрутів дізналися вони, звичайно, не з творів Плінія, а, напевно, із власних спостережень. А як ставляться вчені до цих спостережень? Восьминоги у своєму житті дуже часто користуються камінням різних калібрів як будівельним матеріалом. Споруджують із них свої житла і гнізда. Восьминіг добре тримає мацаками камінь або навіть кілька каменів і переносить їх на великі відстані. Поширення легенди про восьминогів, які застосовують каміння як своєрідні «домкрати», щоб відкрити скойки молюсків, говорить про те, що. напевно, є якісь справжні підстави для цієї історії. Проте, коли вчені спробували перевірити легенду шляхом досліду з восьминогами, яких утримували в акваріумах, вони одержали негативні результати. Втім, найзавзятіших ентузіастів ця невдача не зупинила. Адже добре відомо, що багато тварин поводяться в неволі не так, як за природних обставин. Було вирішено спостерігати за восьминогами в природі, на дні моря.

І ось кільком зоологам пощастило підтвердити стародавню легенду про восьминогів. Кращих результатів досягли шляхом спостережень на коралових рифах з допомогою «водяного ящика». Незвичайний ящик зі скляним дном. Ловці перлів здавна користуються ним для пошуків перлових скойок на дні моря. Спостерігач у човні може пропливти за кілька метрів над восьминогами, і тварини не звернуть на нього уваги. Водолази ж, як правило, їх розполохують. На коралових рифах островів Туамоту один дослідник крізь «підводний бінокль» часто бачив, як восьминоги підкрадалися до великих устриць і атакували їх, кидаючи шматочки корала у відкриті скойки. Стулки скойок не могли зімкнутися і черепашки ставали здобиччю вправних хижаків. Камінь і палиця були першими знаряддями в руках наших предків. Ми бачимо, що й деякі тварини вдаються по допомогу саме до цих речей. Адже восьминоги не єдині в світі створіння, яким каміння служить примітивними знаряддями. Мавпи капуцини, наприклад, розколюють каменем тверді горіхи, а маленька американська [62] оса амофіла, схопивши щелепами маленький камінчик, дбайливо і старанно втрамбовує землю, яка прикриває вхід до її гнізда. Дивовижна оса належить до групи риючих ос — найвправніших хірургів у світі комах; своїх личинок вона годує «м'ясними консервами», які готує із гусениць нічних метеликів.

 

Амофіла за роботою.  

Спійману гусеницю оса паралізує, завдаючи гострим жалом уколів у нервові центри. Згодом оса затягує гусеницю в глибоку нірку, вириту в піску. Там вона відкладає на тілі гусениці яйця, а потім засипає нірку піском. Узявши щелепами маленького камінчика, амофіла втрамбовує насипаний поверх гнізда пісок. Гусениця не може рухатися, але вона жива і тому довго не псується. Личинки оси багато днів живляться паралізованою гусеницею. Користується камінням, як простим знаряддям, і слон. Камінь править слону за скребачку. Взявши скребачку хоботом, слон зчищає з ушей п'явок, які присмокталися. Суходільні п'явки — страшне лихо тропічних країв. Деяких бідолашних тварин вони вкривають геть усіх не тільки зовні, але й зсередини, заповзаючи в їхні дихальні шляхи, горло і стравохід. Слон краще за інших четвероногих тропічних мешканців захищений від п'явок: хоботом, з допомогою затиснутого в нім каменя, він очищає своє тіло від цих паразитів. Часто замість каменя слон бере хоботом палицю і тоді може дотягтися майже до будь-якого місця свого тіла. Палицею дістає він і корм із-за решітки. Зламавши з дерева велику гілку, слон обмахується нею і відганяє надокучливих комарів і мух, а потім засовує зелене віяло до рота. Захищаючись від зграї собак, слон іноді, як і людина в таких випадках, озброюється палицею. У пустельних і напівпустельних місцевостях нашої країни мешкають забавні гризуни, схожі на щурів, але з пухнастими хвостиками. Це — піщанки. Під землею вони риють глибокі й складні нори, справжні лабіринти. У підземних камерах, ближче до виходу, влаштовують «сінники». Сіно запасають самі, підгризаючи степові й пустельні трави. Сушать його на сонці, а потім заносять під землю. У пустелі Каракуми і прибалхашських степах, пише відомий радянський зоолог професор А. Н. Формозов, піщанки влаштовують свої «сінники» і над землею. Складають добре просушене сіно у невеличкі стіжки біля нір. Щоб степовий вітер не розкидав їхніх запасів, піщанки укріплюють стіжки підпірками. Приносять у зубах гілочки та палички і втикають їх у землю біля стіжка.  



ПТАШКА-ШВАЧКА І МУРАШКИ-БОЧКИ


 

Багато птахів і мурашок прославилися як умілі будівники гнізд і помешкань. Ось маленька зеленава пташка з ясно-червоним тім'ячком. В Індії називають її пташкою-швачкою. Недарма люди дали їй таке ім'я. Коли надходить пора розмноження, пташка, як справжня швачка, голкою і ниткою зшиває краї двох листків. Голка — її тонкий дзьоб, а нитки вона пряде із рослинного пуху. Зробивши дзьобом дірочку в листку, маленька кравчиха просовує в неї заздалегідь скручену із бавовни нитку, потім проколює другий листок і крізь нього також просиляє нитку. Таких стібків вона іноді робить біля десяти, міцно зшиваючи два листочки на зразок колисочки. Всередині зеленої колисочки пташка в'є м'яке гніздечко із бавовни, пуху та шерстинок. Пташки-швачки живуть поблизу населених місць — у садках, на плантаціях. Нерідко селяться вони навіть на верандах жилих будинків і «шиють» свої гнізда з листків кімнатних рослин. У країнах, розташованих на берегах Середземного моря, мешкає інша пташка-швачка — цистикола. На рисових, кукурудзяних полях Іспанії і Греції цистиколи зустрічаються часто. Навесні, коли біжать із гір струмки й починають зеленіти поля, самець цистиколи заходиться будувати гніздо. Спочатку він так само, як і індійська пташка-швачка, зшиває зсуканими із павутини нитками два листки, потім усередині цих листків в'є із пуху та повсті м'яке гніздечко і прив'язує його павутинками до листя. Ще дивнішими знаряддями користуються, будуючи свої гнізда, тропічні мурашки екофіли. Їхні знаряддя — живі личинки. Перед тим як обернутися на лялечку, личинки цих мурашок виділяють клейкі павутинки, що з них плетуть кокон. Та личинки виділяють таку кількість павутини, що її з лишком вистачає не тільки на кокон, але й на інші господарчі роботи. За допомогою цієї павутини мурашки екофіли зшивають або, вірніше, склеюють листя рослин. Утворюються великі зелені кулі. Це мурашині гнізда. Роботи провадять у суворому порядку. Одні мурашки, міцно вчепившись ніжками за край деревного листка, хапають його щелепами і, повільно подаючись назад, зближують краями обидва листки. Тоді із гнізда вибігають інші побратими. Кожна мурашка тримає в роті личинку. Стискуючи черевце личинки, вона примушує її виділяти липучу павутинку. Цими живими «ту-бочками» з клеєм мурашки водять уздовж країв з'єднаних докупи листків і міцно склеюють їх. Мурашки екофіли живуть в Індії і на Цейлоні. Відомий дослідник тварин Південної Азії Дофлейн розкрив якось гніздо екофіл, аби подивитися, що робиться всередині. Більша частина мурашок кинулася захищати гніздо. Вони вишикувались уздовж пошкодженого місця й почали стукати по листю. Цей шум, схожий на тріск гримучої змії, — єдиний засіб захисту мурашок. Одночасно від зграї мурашок вирізнився невеликий загін «саперів», які відразу ж взялися лагодити ушкоджену стінку гнізда. Прийоми мурашок були чудовими. Вони вишикувалися рядами скраю листків по один бік тріщини. Як за командою, мурашки разом переважилися через тріщину й міцно схопили щелепами край протилежного листка. Потім почали повільно і обережно точитися назад, переставляючи одну ніжку за одною. Краї листків поступово зближалися. Ось з'явився ще один загін — будівників. Вони заходилися знімати з країв листків залишки старої тканини. Мурашки впивалися щелепами в листя і термосили його доти, поки всі засохлі клаптики повідлітали геть. Сміття мурашки виносили на будь-яке відкрите місце і скидали донизу. Велика група мурашок винесла з гнізда цілий засохлий листок, притягла його на верхівку мурашника. Мурашки всі разом розкрили свої щелепи, і листок полетів за вітром. За півгодини дружної праці мурашкам пощастило значно зблизити краї розриву. Тоді із внутрішніх камер гнізда з'явилися кілька мурашок, кожна з яких тримала в роті личинку. Але винесли вони ті личинки не для того, щоб сховати в безпечному місці. Мурашки з личинками попрямували до пролому в гнізді. Видно було, як вони пробиралися поміж рядами робочих мурашок, що міцно тримали краї листків. Приклавши на секунду личинку переднім вузьким кінцем до краю одного листка, мурашки-склеювачі переходили через тріщину на другий бік розриву і там притискали до листка голівки личинок. Переповзаючи з одного боку тріщини на другий, мурашки вкрили цілу тріщину липучою павутиною. Незабаром шпара затяглася тонкою шовковистою тканиною. Потім своїм чудовим «клеєм» мурашки зашпарували всі інші діри в гнізді. За допомогою живих інструментів мурашки екофіли будують не лише житла для себе, але й загони для «хатньої худоби» — листкової попелиці, яку мурашки «доять», одержуючи солодкий сік. «Хліви» для попелиці — це склеєні кулі до півметра в діаметрі. Мурашки екофіли будують ще й комори-повітки із листя, напнені у вигляді наметів над гілками і листями дерев, із яких витікає солодкий сік. Мурашки надто хазяйновиті комахи. Їхні землеробські плантації, грибні садки, численні «породи» свійських тварин і підземні «елеватори» для збереження зерна викликають захоплення навіть у людини. Втім, не завжди в підземних складах мурашок зберігається тільки зерно. В Америці, на півдні США і в Мексіці, водяться медоносні мурашки, які живляться соком цукрового дуба і роблять великі запаси меду. В яких же посудинах тримають мурашки ці харчі? Коли перші дослідники розрили їхні гнізда, то були вражені. Під склепінням великої напівкруглої камери у центрі мурашника висіли круглі, завбільшки з виноградну ягоду «бочки» з медом. «Бочки» виявилися живими! Вони незграбно намагалися поповзти в темний куток. Уночі медоносні мурашки вирушають добувати мед. Вони знаходять його на галах дуба, з'їдають скільки можуть і повертаються в гніздо помітно гладшими. Принесений у волі мед віддають своїм побратимам — «живим посудинам». Шлунок і черевце цих дивовижних мурашок можуть розтягуватися, мов гумові. Мурашки-бочки заковтують мед у такій кількості, що їхнє черевце роздувається до неймовірних розмірів! Як перестиглі ягоди винограду, висять вони, причепившись лапками до стелі «харчового складу» — найпросторішої кімнати в мурашнику. Місцеві жителі їх так і називають — земляний виноград. Вичавлений із мурашок мед нагадує бджолиний і дуже приємний на смак. Мексиканці руйнують гнізда медоносних мурашок і видобувають з них мед. Із тисячі мурашок-бочок можна вичавити цілий фунт чудового меду.

 

Мурахи-бочки.  

Запасеним медом мурашки годують своїх личинок. У голодні часи навіть дорослі мурашки раз у раз забігають у погрібець, щоб одержати кілька солодких крапельок із рота мурашки-бочки.  

ЯЗИК-САМОСТРІЛ

 

Тепер розповімо про ловецьке спорядження лісових і підводних мисливців. «Стрілецька зброя», якою вони досконало володіють, також належить до числа най-хитромудріших пристосувань у природі. Якось у зоопарку вчені вирішили сфотографувати жабу, коли та їсть. Перед жабою поклали черв'яка, і фотограф приладнався знімати. І раптом черв'як зник! Ніхто його не займав, жаба не ворушилася, але черв'як зник… Поклали другого. Знову фотограф навів об'єктив на жабу і приладнався натиснути кнопку апарата в ту мить, коли вона схопить здобич. Та черв'як знову кудись таємниче зник. Тут люди помітили, що жаба — вона за весь час ні на міліметр не зрушила з місця — щось ковтає. Звичайно, це був черв'як, який пропав безвісти. Однак як швидко вона його схопила! Ніхто із людей не встиг помітити блискавичного кидка. — Ну стривай же! — вирішили зоологи. — Сучасна техніка дозволяє сфотографувати навіть блискавичні рухи. Наступного дня перед жабою замість фотоапарата поставили кінокамеру, яка могла зробити 300 знімків за секунду. Коли плівку проявили, на ній кадр за кадром розкрилася таємниця безслідного зникнення черв'яка. Виявилося, що язик жаби, який вилітає з рота, ніби туго напнена гумка, робить свій рух з винятковою швидкістю. Язик вистрілює, хапає здобич і повертається разом з нею назад до рота. Це за 1\15 частку секунди! Побачити язик жаби в момент атаки неможливо. Лише слабке клацання, яке нагадує приглушений звук від удару різкою, та поквапливі ковтальні рухи видають жабу. Сама жаба не рухається з місця, лише її еластичний язик кулею вилітає з рота і повертається назад із здобиччю. Без поживи язик майже ніколи не повертається — жаби дуже влучні стрільці, справжні снайпери. Великі жаби можуть влучати в ціль язиком-самострілом на відстані до 10 сантиметрів.

За влучністю стрільби своїм власним язиком з жабою суперничає хамелеон. Його часто називають володарем найчудовішого язика в природі. Дослідження м'язів і нервів хамелеонового язика показало, що ця назва цілком справедлива. Спробуйте дуже стиснути пальцями кавунове зернятко — воно кулею вилетить з ваших рук. Приблизно так само вистрілює і язик хамелеона, але він летить не назовсім — довгі еластичні м'язи стримують його і стрімко втягують назад у рот. За далекобійністю свого язика хамелеон значно перевершує жабу. Хамелеон довжиною біля 20 сантиметрів може дістати язиком муху, яка сидить на відстані 30 сантиметрів від його писка. У нього, виявляється, язик у півтора раза довший від тіла. Коли муха сидить дуже далеко, то хамелеон повільно, дуже повільно підповзає до неї. Мляво піднімає він одну ногу, пересуває її уперед і знову міцно чіпляється всіма пальцями за гілку, потім так само поступово пересуває другу ногу, третю, четверту. Крок за кроком наближається хамелеон до здобичі. Одним оком він, не відриваючись, дивиться на свою жертву. Друге його око постійно рухається, обертається на всі боки і стежить, що діється навколо, аби вороги не застали зненацька самого хамелеона. У цієї дивовижної ящірки очі обертаються незалежно одне від одного. Правим оком, наприклад, хамелеон може дивитися вперед, а лівим назад. Підкравшись до мухи на певну відстань, хамелеон «вистрілює» своїм язиком і ніколи не схибить. За чверть секунди здобич, що прилипла до язика, уже в нього в шлунку. Ми сказали «прилипла», бо до найостаннішого часу серед зоологів була поширена думка, ніби хамелеон ловить здобич, приклеюючи її до язика. 1960 року молодий учений із Німецької Демократичної Республіки Герхард Будих своєю працею, ілюстрованою великою кількістю чудових фотографій, довів, що це не так. (За кілька років до нього два інших німецьких учених у своїх експериментах з хамелеонами дійшли тих же висновків, що й Г. Будих, але їхні праці не привернули до себе уваги зоологів). На язиці хамелеона в ту мить, коли той блискавично наближається до цілі, утворюється маленький присосок. На фотографії цей присосок добре помітний у вигляді невеликого конусоподібного заглиблення на самому кінчику язика. Тільки-но язик доторкнеться до жертви, внутрішня порожнина присоска миттєво збільшується у розмірах (за рахунок скорочення м'язів язика). Утворений вакуум засмоктує комаху в порожнину присоска. Дрібні мушки й комарі часто цілком зникають в цій пневматичній пастці.

 

Язик-самостріл у дії. Атакуючи здобич, язик хамелеона перебуває у польоті (туди і назад!) чверть секунди.  

Але це ще не все. На хамелеоновому язиці є ще одне дивне пристосування, яке полегшує схоплювання великої здобичі, — своєрідний хоботок з двома ледь помітними пальцеподібними наростами на кінці (як на хоботі в африканського слона!). Коли хамелеонів язик присмоктується до великої комахи, наприклад, до коника або бабки, то збоку від присоска видовжується згаданий хоботок і обхоплює жертву. У павука подадори немає язика-самостріла, зате є в нього інша, не менш чудова ловецька снасть — липкий аркан.

 

Павук-арканшик тримає в лапці липке ласо.  

Подадора полюбляє селитися на виноградниках. Коли цей павук сидить нерухомо, його важко відрізнити від виноградних бруньок. Сховавшись у вітті виноградної лози, він вичікує здобич. Мисливець заздалегідь наготував снасть для ловитви комах — крапельку клейкої речовини на довгій павутинній ниточці. Павучок тримає це своєрідне ласо передньою лапкою. Ось мимо пролітає муха. Павук стрімко кидає в неї свою метальну зброю. Попав! — і муха прилипла до крапельки. Павучок «прив'язує» до гілки кінець павутинки, якого він тримав у лапці, а сам по шовковій ниточці, як по мотузяній драбині, спускається вниз, де відчайдушно дзижчить і смикається впіймана муха. Та клейка пастка тримає міцно. Деякі вчені, одначе, заперечують здатність павука накидати на муху своє липке ласо. «Мухи самі прилітають до крапельки», — твердять вони. Твердження це обгрунтоване спостереженням за поведінкою іншого павука. В Австралії водиться яскраво забарвлений родич подадори, відомий під назвою королева-праля, або чудовий павук. Уночі він зв'язує «два дерева міцною ниткою, — пише австралійський зоолог Т. Рефлі, — від середини якої спускається на кілька метрів до землі. Повиснувши у повітрі, спускає донизу тонку, але досить міцну нитку, на кіпці якої знаходяться крихітна липуча крапелька. Одна-дві таких крапельки висять в інших місцях нитки. Підтримуючи нитку однією лапкою, павук уважно стежить за всім, що відбувається навколо; чекати йому доводиться недовго, оскільки крихітні краплини володіють якоюсь особливою притягальною силою для деяких метеликів. При появі метелика павук починає енергійно розхитувати нитку з краплями, привертаючи до них увагу комахи. Важко зрозуміти, чим це викликано, але, так як і риба, метелики охочіше накидаються не на спокійну, а на рухому наживку, і тому розхитування нитки важлива складова частина всього полювання. Чимраз ближче підлітає метелик до принади, доторкується до неї і міцно прилипає». Втім, не завжди можна точно встановити, чи сам метелик наскочив на рухливу крапельку, чи крапелька-маятник зачепила метелика, який пурхав біля неї.  


Каталог: books -> download -> rtf
rtf -> Диплом за перемогу в шкільному конкурсі поезій, присвячених Тарасові Шевченку
rtf -> Післямова
rtf -> Варткес Тевекелян рекламне бюро пана кочека
rtf -> Вічник Сповідь на перевалі духу
rtf -> Тарас Прохасько БотакЄ
rtf -> Ізольди Марківни Книш директорові школи Товаришу директор! Сьогодні, згідно з планом, я проводила урок
rtf -> Роман Іваничук Мальви Розділ перший
rtf -> Дебора Гаркнесс Сповідь відьом Дивовижні стосунки магії та науки
rtf -> Кір буличов — творець фантастичних світів
rtf -> Олесь Бердник


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   17


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка