А починалось усе із „відьомського ремесла ”



Скачати 121.39 Kb.
Дата конвертації11.05.2016
Розмір121.39 Kb.
А ПОЧИНАЛОСЬ УСЕ ІЗ „ВІДЬОМСЬКОГО РЕМЕСЛА...”

Існує декілька версій виникнення назви і походження цієї науки.

Термін «хемія» вперше згадується у трактаті єгипетського грека з міста Панополіса Зосимуса (близько 400 р. н.е.). У ньому Зосимус розповідає, що «священному таємному мистецтву» людей навчили демони, котрі зійшли на землю з небес. І перша книжка, за твердженням єгиптянина-грека, де описувались прийоми «таємного мистецтва», була нібито написана пророком Хемесом, від імені якого і бере початок «хемія» («хімія»).

На думку визначного історика хімії французького вченого М. Бертла, назва «хімія» походить від слова «Хемі», або «Хума», яким стародавні єгиптяни називали свою країну, а також чорнозем біля річки Ніл. Звідси «хімія» - це «єгипетське мистецтво», яке має справу з різними мінералами, металами та іншими продуктами земних надр.

Слід зауважити, що і в давньогрецькій мові є чимало слів, схожих із назвою «хімія». Так, слова «хімос» або «хюмос» означають рідина, сік, а «хіма» або «хюма» - відповідно литво та потік, річка. Звідси беруть початок «хімевсіс» - змішування та «хюмейя» - сплав. І це дає підставу тлумачити термін «хімія» як мистецтво, що займається розчинами, виплавленням і литтям металів.

Історія розвитку хімії складна. До хімії та хіміків протягом багатьох віків ставилися з презирством і зневагою. Так, письменник XVI ст. Лео Африканус писав: «Хіміки — то є найбридкіша категорія людей; вони вічно бабраються в сірці та іншому смороді». Цікаво, що в ті часи хімічні операції німці називали «відьомською кухнею» (Hexenkuche). Ще навіть у минулому столітті слово «хімік» було в Росії лайливим і образливим. «Хіміками» називали в народі всяких шахраїв і пройдисвітів.

У стародавньому Єгипті таємницею «священного мистецтва» володіла каста жерців. Вони були настільки всесильними, що їх побоювались навіть фараони. У храмах єгипетські жерці, крім богослужіння, займалися також політикою та науками - астрономією, математикою, хімією, медициною тощо. Винайдений жерцями спосіб бальзамування трупів (муміфікація) ще й сьогодні викликає подив і захоплення. До наших днів чудово збереглося багато єгипетських мумій і серед них славнозвісна мумія 18-річного фараона Тутанхамона. Жерці володіли секретом виготовлення косметичних препаратів, ліків, а також сильнодіючих смертоносних отрут, якими вони зводили в могилу своїх противників. 12000 років тому в Єгипті вже виготовлялась і випалювалась цегла, з якої повністю змуровано деякі піраміди. Найдавніші скляні вироби (намисто, брязкальця тощо), знайдені при розкопках, належать до 3500 р. до н.е. Для виготовлення кольорових керамічних і скляних виробів широко застосовувались мінеральні фарби - здебільшого оксиди заліза, міді, марганцю та кобальту. Для захисного покриття малюнків використовувались високоякісні і тривкі лаки на зразок оліфи. Єгиптяни вміли добувати ртуть, виплавляти бронзу, свинець, олово, а пізніше (за 1000 р. до н.е.) і залізо.

Успішно розвивалось хімічне ремесло і в країнах Азії — Месопотамії, Індії та Китаї. Металурги давнього Вавилона виплавляли сурму та сурм'янисті бронзи вже близько 3000 років до н.е. Під час розкопок поблизу Багдада вчені знайшли мабуть перші зразки мідно-залізних гальванічних елементів та золотих гальванічних покриттів.

В Александрії, заснованій у IV ст. до н.е., майже тисячу років проіснувала знаменита Александрійська Академія, в якій вчились і працювали переважно греки. Тож не дивно, що багато секретів і прийомів «таємного мистецтва» єгипетських жерців стали відомі грецьким ученим і ремісникам. Поступово давньоєгипетське мистецтво підробки золота, срібла та коштовних каменів стало поширюватись як істинне «перетворення» однієї речовини на іншу. На початку нашої ери воно заполонило уми людей не тільки в Єгипті, який на той час уже опинився під п'ятою римського легіонера, а й по всій Римській імперії. Таємне мистецтво перетворення (трансмутації) металів поширювалось подібно пошесті. В обігу з'явилась величезна кількість фальшивих монет, що підривало економічну основу імперії, яка й так почала занепадати. Усе це змушувало римських імператорів вживати жорстоких репресивних заходів і навіть смертну кару до любителів «таємного мистецтва».

У VII ст. дикі кочові племена арабів у результаті загарбницьких воєн заволоділи Александрією. Багато єгипетських та грецьких книжок, що опинилися в руках арабів, згодом було розшифровано і прочитано. З них арабські вчені запозичили накопичені протягом тисячоліть знання з різних наук, у тому числі і з хімії. До назви «таємного мистецтва» араби додали поширений в їх мові префікс «ал» і з того часу «священне таємне мистецтво» стало називатись «алхімією». Алхіміки середньовіччя витратили чимало зусиль на марні пошуки двох таємничих речовин. Одна з них - філософський камінь (начало всіх начал, червоний лев, життєвий еліксир, великий магістеріум, червона тинктура тощо), яка нібито могла не тільки перетворювати срібло, ртуть, свинець та інші метали на золото, а й лікувати всі хвороби, значно подовжити вік людини, а то й зробити її безсмертною. Друга речовина (білий лев, біла тинктура, малий магістеріум тощо) ніби могла перетворювати неблагородні метали лише на срібло.

У зв’язку з цим не можна не згадати і деякі історичні постаті. Чи не найлегендарнішим серед арабських алхіміків був Джабір ібн-Хайян (латинізоване ім'я - Гебер, близько 721 – 815 рр.), який працював при дворі багдадського халіфа. Подібно до індійських, китайських та деяких олександрійських алхіміків Джабір стверджує, що всі метали складаються з двох начал - ртуті (жіноче начало) та сірки (чоловіче начало), які, з'єднуючись у різних пропорціях, утворюють сім відомих металів (до металів, крім золота, срібла, міді, заліза, олова, свинцю, він залучає і скло). У своїх творах Джабір згадує чимало речовин (нашатир, луг, купорос, галун, сурму тощо), хімічні операції (сублімацію, кристалізацію, перегонку, нагрівання у спеціальних печах тощо) і, головне, висловлюється про те, що алхіміки повинні займатися проведенням дослідів. В Азії та Європі гучно лунало ім'я й іншого арабського алхіміка - Абу-Бакр Мухамеда ібн Закарія ар-Разі (латинізоване ім'я - Разес, близько 865 – 925 рр.). Ар-Разі теж вважав, що за допомогою «еліксиру» (змінюючи співвідношення сірки та ртуті) можна перетворювати метали, але до двох начал він додає ще третє - «соляне начало» (ознака розчинності). Слідом за Демокрітом і Лукрецієм Каром він висловив геніальну здогадку про те, що всі тіла складаються з неподільних елементів (атомів) та порожнечі між ними, уперше зробив спробу класифікації відомих на той час речовин.

Твори Джабіра ар-Разі та інших арабських алхіміків через завойовану арабами Іспанію, а також Візантію проникали в Європу, де їх читали в латинських перекладах і дуже шанували. Неможливо не згадати видатного таджицького вченого і лікаря епохи середньовіччя — Абу-Алі ал-Хусейна ібн-Сіни (латинізоване ім'я Авіценна, близько 980 – 1037 рр.). На його творах протягом 500 років навчались і виховувались медики багатьох країн світу. Він першим відкинув ідею трансмутації металів і на повний голос заявив, що всі зусилля алхіміків марні і приречені на невдачу.

На початку нашої ери високого рівня досяг розвиток хімічного ремесла в Індії, Китаї та Японії. Усім, хто приїздить до столиці Індії - Делі, показують знамениту металеву колону IV ст., яка не змінилася протягом століть в умовах спекотного й вологого клімату. Складається вона зі звичайнісінького, але високочистого заліза (99,72% Fе), яке не зазнає корозії. Це свідчить про те, що давні індійці вміли виплавляти чисті метали і добре їх обробляти. Великих успіхів у розвитку практичної хімії було досягнуто в Китаї. Китайські металурги першими навчилися виплавляти цинк («китайське залізо») та сплави деяких металів. У II ст. в Китаї було розроблено спосіб виготовлення справжнього паперу з деревної кори, конопель, старого ганчір'я тощо. Китай вважається батьківщиною порцеляни, яку тут виготовляли ще в VII ст. У IX ст. китайці винайшли чорний (димний) порох — суміш селітри, сірки та деревного вугілля.

Алхімічні ідеї арабів, проникнувши в Західну Європу, знайшли воістину благодатний грунт. В епоху середньовіччя і навіть пізніше алхімією захоплювались майже всі - монахи, жебраки, князі і навіть короновані особи, всім хотілося розбагатіти. Алхімічними операціями трансмутації металів займався, зокрема, німецький імператор Рудольф II. Він перетворив свій палац на велику алхімічну лабораторію, де оточив себе ватагою різних шахраїв і пройдисвітів, які вважалися знавцями «таємного священного мистецтва». В епоху середньовіччя алхіміки в містах часто жили і працювали в окремих кварталах, на окремих вулицях. За містифікації та обман алхіміки часто закінчували життя в катівнях, на каторзі чи на шибениці. Інквізиція переслідувала любителів «відьомської кухні» і спалювала їх на вогнищах «за стосунки із сатаною».

Серед алхіміків зустрічаються також імена філософів і богословів, таких, як Альбрехт фон Больштедт (Альберт Великий), його учень і послідовник Тома Аквинський, Роджер Бекон, Раймонд Луллій, Базиліус Валентинус та багато інших. Альберт Великий (1193 – 1280 рр.) сам проводив досліди з «перетворення» металів, він першим із європейців описав магнітну стрілку і порох. Будучи послідовником арабських алхіміків, Альберт теж помилково вважав, що метали складаються зі ртуті і сірки, і додавав до цих начал воду і миш'як. Він був переконаний у тому, що метали можна перетворювати, змінюючи їхню густину та забарвлення. Метали, на його думку, забарвлюються ртуттю в білий колір, сіркою - у червоний, миш'яком - у жовтий. Густина металів залежить від кількості води, що міститься в них, та міри її стиснення. Альберт Великий умів визначати чистоту золота та відокремлювати хімічним способом благородні метали від звичайних.

До визначних алхіміків середньовіччя відносять і Роджера Бекона (1214 - близько 1292 рр). Він викладав богослов'я та філософію у старовинному університетському місті Англії Оксфорді, а у вільний від лекцій та молитов час займався алхімією. Звинувачений у чаклунстві, Бекон провів у в'язницях 24 роки. Святі отці сподівались вирвати в нього таємницю добування «філософського каменю» в обмін на волю. Великого заслугою Бекона є те, що він перший серед європейців підкреслив першорядне значення досліду у вивченні природних явищ.

Визначним алхіміком XV-XVI ст. був легендарний монах ордену св. Бенедикта Базиліус Валентинус, який чудово володів експериментальним мистецтвом. Він першим із європейців добув елементарну сурму (антимоній) і детально вивчив її властивості, добув і докладно описав «сурм'яну олію» (SbС15), «соляний спирт» (соляну кислоту), вивчив її дію на метали та їх оксиди. У своїх творах Базиліус Валентинус згадує сполуки цинку, ртуті, олова, свинцю, вісмуту, кобальту тощо.

У XVII ст. алхіміки вже шукають «філософський камінь» не тільки серед продуктів мінерального царства, а й у живій природі. Вони міркують приблизно так: оскільки людина - найдосконаліше створіння, то «філософський камінь» може міститись у продуктах її життєдіяльності. Подібна думка і наштовхнула гамбурзького алхіміка Генніга Бранда зайнятись дослідженням людської сечі. В сухому залишку, добутому перегонкою сечі, алхімік Бранд замість сподіваного «каменя мудреців» знайшов звичайний білий фосфор, який яскраво світиться в темряві. На превеликий подив, «камінь мудреців» не перетворював срібло і свинець на золото.

Слід згадати ще про одного алхіміка Йогана Фрідріха Бетгера (1685 – 1719 рр.), який, займаючись за гратами “перетворенням” металів, зробив відкриття, яке відразу озолотило короля Саксонії Августа II Сильного. З допомогою відомого німецького фізика С. Чирнгауза Бетгер винайшов спосіб виготовлення «білого золота» - порцеляни, яка до того ввозилася з Китаю та Японії. А за чудові порцелянові вироби в усіх країнах Європи платили золотом.

Завершуючи розповідь про алхімію, треба зазначити, що свої твори алхіміки писали надзвичайно складною і заплутаною мовою, де кожне слово чи фраза мали загадковий зміст. Це робилося навмисне, щоб ніхто не зміг прочитати і розсекретити якусь таємницю. Кожний алхімічний трактат був оздоблений великою кількістю ілюстрацій, де кожна речовина та хімічна операція зображувались у вигляді символічних і алегоричних малюнків. Учені витратили багато років копіткої праці, розплутуючи й розшифровуючи хитромудрі писання алхіміків, проте переважна більшість їх творів залишилась нерозшифрованою й досі. Можна не сумніватись, що в них містяться певні відомості, які становлять цінність і в нашу космічну епоху. Ідею перетворення одних хімічних елементів на інші вдалося втілити у життя лише фізикам XX ст. за допомогою ядерних реакцій. Не пропала даремно також самовіддана й важка праця шукачів «філософського каменю». Разом із хіміками-практиками алхіміки накопичили великий фактичний матеріал, добули, вивчили й описали багато нових речовин, розробили чимало експериментальних методів, прийомів і операцій, якими хіміки користуються й сьогодні. Тому, розглядаючи діяльність алхіміків, слід виходити не з того, чого вони не зробили, а з того, що вони внесли нового до скарбниці знань порівняно зі своїми попередниками.


Віктор Малишев,

доктор технічних наук,

Газета «Університет «Україна» №3-4 2007
Каталог: upload -> Dostyp%20po%20osviti -> Vibir
upload -> До числа значущих псохогенних факторів відносяться емоції
upload -> Освіта. Виховання. Навчання актуальні проблеми гуманітарної
upload -> План роботи управління освіти І науки виконавчого комітету івано-франківської міської ради на жовтЕнь 2015 року
upload -> Кроки до майстерності Ділова гра
upload -> Громадська та виховна робота
upload -> Україна чечельницька районна державна адміністрація вінницької області розпорядження
Vibir -> Психологічний і змістовий аспекти проблеми вибору профілю навчання
Dostyp%20po%20osviti -> Положення про порядок перезарахування навчальних дисциплін та визначення академічної різниці витяг загальні положення


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка