1. Принципи діагностики та лікування хворих з інфекціями дихальних шляхів



Скачати 321.8 Kb.
Сторінка1/155
Дата конвертації06.08.2021
Розмір321.8 Kb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   155

1.Принципи діагностики та лікування хворих з інфекціями дихальних шляхів

Принципи діагностики інфекційних хвороб

При постановці діагнозу інфекційної хвороби ґрунтуються на скаргах хворого, анамнезі хвороби, епідеміологічному анамнезі, результатах огляду, даних лабораторних та інструментальних досліджень. При первинному огляді ставлять попередній діагноз, який визначає подальшу тактику обстеження і проведення протиепідемічних заходів (ізоляція хворого, виявлення осіб, з якими спілкувався хворий, можливих джерел збудника інфекції та механізму передачі збудника інфекції). Після отримання результатів обстеження та з урахуванням епідеміологічних даних встановлюють заключний діагноз. У діагнозі вказують нозологічну форму, шифр за МКХ-10, метод підтвердження діагнозу, тяжкість і особливості перебігу хвороби, період хвороби, наявність ускладнень і супутніх захворювань. Максимально точно сформульований і докладний діагноз визначає терапевтичну тактику. У ряді випадків, коли клінічних даних недостатньо, а лабораторні дослідження не дозволяють встановити етіологію хвороби, допускається постановка синдромного діагнозу (наприклад, харчова токсикоінфекція, гостре респіраторне захворювання, ГРВІ).



Лабораторні дослідження відіграють важливу роль у встановленні діагнозу інфекційних хвороб: призначення етіотропної терапії, проведення контролю за ефективністю лікування. Процес специфічної лабораторної діагностики заснований на виявленні збудника і відповідної реакції організму людини в ході інфекційного процесу. Він складається з трьох етапів: збору матеріалу, транспортування та його дослідження в лабораторії. До проведення кожного етапу висувають певні вимоги, від дотримання яких залежить ефективність лабораторної діагностики. Завдання лікаря полягає в 13 правильному визначенні методів дослідження та грамотній оцінці його результатів. Для діагностики інфекційних захворювань використовують різні методи лабораторної діагностики: Мікробіологічний метод діагностики заснований на виявленні збудників у біологічному матеріалі. Мікробіологічний метод широко застосовують в діагностиці інфекційних хвороб бактеріальної, протозойні етіології і, рідше, вірусних хвороб. Мікроскопічне дослідження в більшості випадків має значення прискореної орієнтовною діагностики. Матеріалом для мікроскопічного дослідження можуть бути кров, кістковий мозок, ліквор, пунктати лімфатичних вузлів, фекалії, дуоденальний вміст і жовч, сеча, харкотиння, виділення сечостатевих шляхів, біоптати тканин, мазки зі слизової оболонки ротової порожнини, піднебінних мигдалин, носу та ін.

Діагностика(аденовірусу) Клінічний діагноз ускладнений через схожість з іншими ГРВІ. Виражена картина ларингіту при задовільному загальному стані може дозволити запідозрити парагрип. З лабораторних тестів використовують виявлення антигену вірусу в мазках зі слизової оболонки носа методом імунофлюоресценції. Розроблені вірусологічна і серологічна діагностика, але вони мають ретроспективне значення.

Діагностика.( Респіраторно-синцитіальна інфекція (РС-інфекція)) Діагноз може бути встановлений при розвитку характерної клінічної картини бронхіту або бронхіоліту з обструктивним синдромом у поєднанні з епідеміологічними даними (груповий характер захворювання). З лабораторних методів використовують реакцію імунофлюоресценції, серологічні методи (РЗК, РН, РПГА, І ФА), а також виділення культури вірусу з носоглоткових змивів.

Діагностика.(коронавірусна інфекція) Лабораторна діагностика грунтується на серологічних реакціях (РСК, РГГА, РН), оскільки виділення вірусу складно.

Діагностика ГРВІ Підтвердження діагнозу ГРВІ лабораторними методами використовують, як правило, для етіологічної розшифровки локальних спалахів у колективах, вивчення циркуляції різних збудників на певних територіях. З цією метою застосовують МФА (метод флуоресцентних антитіл-виявлення антигену вірусу в мазках-відбитках, узятих зі слизової оболонки носа), а також серологічні реакції РНГА, РЗК, РН. Оскільки в крові, особливо дорослих, можуть виявлятися антитіла проти багатьох вірусів, тому проводять дослідження парних сироваток з інтервалом 7-10днів. Це використовується для ретроспективної діагностики. При цьому діагностичне значення має зростання титру антитіл проти відповідного вірусу не менш ніж у 4 рази (на 2 розведення). Вірусологічні методи у зв'язку з високою вартістю застосовують рідко (у наукових цілях). В останні роки найбільш широко 47 48 використовують ІФА, ПЛР. Диференціальний діагноз проводять з грипом та іншими ГРВІ

Діагностика. Діагноз менінгококового назофарингіту встановлюється на підставі клініко-епідеміологічних даних з обов'язковим бактеріологічним підтвердженням. Діагноз менінгококемії та поєднаної форми генералізованої менінгококової інфекції в більшості випадків може бути встановлений клінічно. Але, менінгококовий менінгіт має велику клінічну схожість з первинними гнійними менінгітами іншої етіології. Для підтвердження діагнозу менінгококової інфекції використовують бактеріологічний метод. Збудник може бути виявлений у носоглотковому слизу, крові, цереброспінальній рідині, скарифікаті елементів висипу, ексудаті, отриманому при пункції суглобів. Внаслідок частого застосування на догоспітальному етапі антимікробних препаратів, позитивний результат дослідження на менінгокок виявляється у 30-40% хворих, тому застосовують методи, які засновані на виявленні антигенів збудника в крові і цереброспінальній рідині (ІФА, латекс-аглютинація). Перспективним є застосування ПЛР.

Діагностика. Діагноз і диференціальний діагноз дифтерії, незалежно від локалізації процесу, встановлюють на підставі наявності на слизових оболонках або шкірі фібринозної плівки. При локалізованій дифтерії ротоглотки важливе значення мають помірна інтоксикація та больовий синдром, незначна гіперемія слизової оболонки. При поширеній дифтерії велике діагностичне значення мають поширення нальотів за межі мигдаликів, набряк мигдаликів, а при важких формах - набряк м'яких тканин шиї. Діагноз дифтерії дихальних шляхів підтверджується виявленням плівок на голосових зв'язках при ларингоскопії, при дифтерії носа - при риноскопії. У типових випадках захворювання постановка клінічного діагнозу є показанням для екстреного застосування специфічної сироватки. Для підтвердження діагнозу велике значення мають результати мікробіологічного дослідження, для якого використовують мазки з ураженої поверхні (слизова оболонка мигдаликів, носа). Після отримання культури збудника визначають її токсигенні та біологічні властивості. 66 Серологічне дослідження також має важливе значення для діагностики дифтерії: при її атиповому перебізі, для диференціальної діагностики дифтерії від носійства дифтерійної палички. Реакція пасивної гемаглютинації призначена для визначення рівня дифтерійного антитоксину в сироватці крові хворих в динаміці, починаючи з перших днів хвороби і в подальшому через 10-14 днів. Діагностичне значення результати РПГА мають при зростанні титру антитіл у 2-4 рази при відсутності введення протидифтерійної сироватки.

Діагностика. У період розпалу хвороби діагноз типовою кору труднощів не представляє. У початковому періоді, до появи корової екзантеми, діагноз грунтується на вираженому кон'юнктивіті з набряком нижніх повік, катарі верхніх дихальних шляхів, енантемі і особливо на виявленні плям Бєльського-Філатова-Коплика. Найбільш складно діагностувати атипови кір у щеплених. Диференціювати доводиться від краснухи, ентеровірусної екзантеми, інфекційної еритеми Розенберга, 72 алергічного (лікарської, сироваткової) висипу, від інфекційного мононуклеозу. У цих випадках доцільно використовувати лабораторні методи. У початковому періоді і в перші два дні після появи висипу в забарвлених мазках мокротиння, носового слизу або сечі можна виявити багатоядерні гігантські клітини. З цих же матеріалів на культурі клітин можна виділити вірус кору. Коровий антиген можна виявити в епітелії дихальних шляхів методом імунофлюоресценції. Використовують також серологічні методи (РЗК, РГГА, РІФ та ін.) Діагностичним вважається наростання титру в 4 рази і більше

Діагностика.Краснуха Розпізнавання типових випадків під час епідемічного спалаху в колективі не представляє труднощів. Діагноз спорадичних випадків, особливо при атипових течії, досить складний. Захворювання 78 доводиться диференціювати з захворюваннями, що протікають з мілкоплямистою екзантемою (аденовірусні і ентеровірусні захворювання, кір, інфекційний мононуклеоз, рожевий лишай, інфекційна еритема та ін.) У діагностиці допомагає характерни зміни у периферичнійкрові (лейкопенія, відносний лімфоцитоз, збільшення кількості плазматичних клітин). Діагноз краснухи можна підтвердити або за допомогою виділення та ідентифікації вірусу, або при наростанні титрів специфічних антитіл. Для цієї мети використовують різні реакції: РЗК, імуноферментний аналіз, реакцію імунофлюоресценції, а також виявлення специфічних антитіл. Серологічні реакції ставлять з парними сироватками з інтервалом 10-14 днів. Діагностичним є зростання титру антитіл в 4 рази і більше. Виділення та ідентифікація вірусу є досить складним і в практичній роботі майже не використовуються.

Діагностика. У типових випадках розпізнавання епідемічного паротиту труднощі не представляє. Ураження привушних слинних залоз при інших інфекційних захворюваннях є вторинним і має характер гнійного ураження. Інші захворювання залоз (рецидивуючий алергічний паротит, хвороба Мікуліча, камені проток слинних залоз, новоутворення) характеризуються відсутністю лихоманки і тривалим перебігом. Паротитної серозний менінгіт слід диференціювати від серозних менінгітів іншої етіології, перш за все від туберкульозного і ентеровірусного. Допомагає в діагностиці ретельне обстеження слинних залоз та інших залозистих органів (дослідження амілази, діастази), наявність контакту з хворим на епідемічний паротит, відсутність захворювання на паротит в минулому. З лабораторних методів підтвердження діагнозу найбільш доказовим є виділення вірусу паротиту із крові, змивів із носоглотки, секрету привушної слинної залози, цереброспінальної рідини і сечі. Імунофлюоресцентний методи дозволяють виявити віруси на клітинній культурі вже через 2-3 дні (при стандартному методі дослідження - лише через 6 днів). Імунофлюоресцентний метод дозволяє виявити вірусний антиген безпосередньо в клітинах носоглотки, що дає можливість найбільш швидко 84 отримати відповідь. Серологічні методи дозволяють виявити зростання титру антитіл тільки через 1-3 тижні від початку захворювання, для чого використовують різні методи

Діагностика.вітряна віспа Діагностика зазвичай не викликає труднощів. Діагноз встановлюється на підставі наявності синдрому інтоксикації, поліморфного висипу, поява якого супроводжується підвищенням температури. Диференціальний діагноз проводять з натуральною віспою, везикульозним рикетсіозом, укусами комах. Специфічні лабораторні методи діагностики зазвичай не використовуються. З специфічних методів найбільш надійним підтвердженням діагнозу є виділення вірусу в культурі тканин, а також по 4- кратному зростанню титру специфічних антитіл.

Загальні принципи діагностики. Скарлатина У переважній більшості випадків діагноз встановлюють на підставі клініко-епідеміологічних даних. Бактеріологічну діагностику використовують рідко, так як вона має ретроспективне значення і не дозволяє виключити інші стрептококові захворювання й носійство стрептококу. Диференціальний діагноз проводять з кором, краснухою, псевдотуберкульозом, ентеровірусною інфекцією, синдромом токсичного шоку стафілококової етіології, менінгококемією, медикаментозним токсико-алергічним дерматитом. Кір відрізняється наявністю катарального періоду, плям Філатова - Коплика, етапністю висипання, рясним плямисто-папульозним висипом на тлі блідої шкіри. При краснусі нехарактерна інтоксикація, збільшені переважно потиличні лімфатичні вузли. Висипання рясні на розгинальних поверхнях кінцівок, спині, животі, сідницях, розташовані на блідому тлі. При псевдотуберкульозі можливий скарлатиноподібний висип, але він крупніший, без згущення в природних складках, розташований на незміненій шкірі, поява білого дермографізму нехарактерна. У той же час відзначають абдомінальні симптоми, диспепсичні розлади, характерна наявність симптомів "рукавичок", "капюшона", "шкарпеток". При токсико-алергічних дерматитах висип грубіший, сверблячий, не характерні ангіна, лімфаденіт, інтоксикація.

Основні принципи лікування та профілактики ГРВІ

Хворі, як правило, лікуються вдома. Госпіталізація при ГРВІ здійснюється тільки в окремих випадках за клінічними та епідеміологічними показаннями. Хворим рекомендуються постільний режим, провітрювання приміщення, виключення з їжі гострих приправ, рясне пиття (чай з медом, малиною, лимоном, мінеральна вода, соки, журавлинний або брусничний морс), полівітаміни з мікроелементами, відволікаючі засоби (гірчичники до ніг, гірчичні ванни, перцевий пластир на стопи). При риніті місцево або всередину застосовують препарати, що володіють судинозвужувальною, протизапальною й антисептичною дією, у вигляді крапель,назальних спреїв, мазей; всередину –антигістамінні, протизапальні засоби; при тонзиліті - полоскання антисептиками, при ларингіті, фарингіті і трахеїті – інгаляції; при кашлі – засоби від кашлю, відхаркувальні. При відсутності ознак приєднання бактеріальної інфекції (лихоманка, кашель з гнійною мокротою, гнійні виділення з носу) антимікробні засоби не показані. Специфічну профілактику проводять тільки щодо аденовірусної інфекції з використанням пероральної живої вакцини (США). Контактним особам рекомендується інтраназально лейкоцитарний інтерферон. Хворим виділяють окреме приміщення, посуд, рушник і т.д.Для зниження сприйнятливості до ГРВІ необхідні санація хронічних вогнищ інфекції (тонзиліт, отит, синусит), загартовування організму. З метою профілактики застосовують арбідол та аміксин



Лікування. Хворих на менінгококову інфекцію госпіталізують в інфекційне відділення. Хворим на назофарингіт призначають левоміцетин в дозі 0,5 г 4 рази на день або рифампіцин по 0,15 г 3 рази на день протягом 4-5 днів, показані полоскання горла дезінфікуючими розчинами. Хворим на генералізовану менінгококову інфекцію терапію проводять бензилпеніциліном, який вводять у добовій дозі 200-400 тис. ОД/кг на добу. Можуть бути використані також ампіцилін, ампіокс в дозі 200-400 мг/кг на добу. Ефективним є левоміцетин (левоміцетину сукцинат) в дозі 80-100 мг/кг на добу внутрішньом'язово або внутрішньовенно. У зв'язку з появою стійких до цих препаратів штамів збудника застосовують цефтриаксон у добовій дозі 4,0 г. Тривалість етіотропної терапії становить 10-14 діб. Критерієм ефективності терапії менінгіту є санація цереброспінальної рідини (зниження цитозу менш 100 клітин в 1 мкл, його лімфоцитарний склад). Дезінтоксикаційну терапію проводять за загальними принципами. При менінгіті призначають дегідратацію за допомогою петльових салуретиків: фуросемід (лазикс), діакарб; за показаннями використовують анальгетики, седативні засоби. При розвитці інфекційно-токсичного шоку призначають кортикостероїди, дофамін, проводять корекцію метаболічних порушень, оксигенотерапію. При набряку-набуханні мозку здійснюють дегідратацію, використовують 10-20% розчин альбуміну, застосовують дексаметазон, проводять оксигенотерапію, за показаннями ШВЛ. Широко використовують антиоксиданти, антигіпоксанти, протисудомні засоби. Перехворіли на генералізовані формами знаходяться на диспансерному спостереженні.

Загальні принципи лікування та профілактики. Всі хворі з підозрою на дифтерію та бактеріоносії підлягають госпіталізації та ізоляції. У гострому періоді і в більш пізні строки, при наявності ознак ураження серця, показаний ліжковий режим. Протягом перших годин перебування в стаціонарі хворий повинен бути оглянутий отоларингологом. При підозрі на круп хворий оглядається отоларингологом в динаміці неодноразово. Етіотропне лікування включає введення протидифтерійної сироватки (ПДС) і антибіотику. Ці препарати не є альтернативними: сироватка нейтралізує циркулюючий токсин, антибіотик діє на збудника. Доза ПДС визначається тяжкістю стану хворого, вводиться внутрішньом'язово або внутрішньовенно iз дотриманням правил щодо введення гетерогенних сироваток. Орієнтовні разові дози ПДС у залежності від тяжкості стану хворого: при задовільному стані і наявності дифтеритичних плівок - 30-40 тис. ОД; при середньотяжкому перебізі - 50 - 80 тис. ОД; при важкому перебізі - 90 - 120 ОД; при дуже важкому (ІТШ, ДВЗ-синдром) - 120 - 150 тис. ОД. При необхідності (відсутність ефекту від введення сироватки) її вводять через 8- 12 годин повторно в тій же дозі. Патогенетичне лікування включає призначення дезінтоксикаційної терапії колоїдними та кристалоїдними розчинами. У важких випадках показані плазмаферез і гемосорбція. При дифтерії дихальних шляхів показані теплові і відволікаючі процедури, інгаляції, антигістамінні препарати, кортикостероїди, сечогінні, оксигенотерапія, при прогресуванні стенозу - 67 інтубація трахеї або трахеотомія, санаційна бронхоскопія для видалення плівок. При міокардиті необхідні повний спокій, нестероїдні протизапальні препарати (диклофенак, індометацин та ін), трентал, предуктал, корнетін. При полінейропатії також необхідні ліжковий режим, повноцінне харчування, при дихальних розладах - ШВЛ, профілактика вторинної інфекції.

Загальні принципи лікування та профілактики. Кір Етіотропного лікування немає. Протикорової імуноглобулін володіє лише профілактичну дію. При появі клінічної симптоматики він ніякого ефекту не надає. Хворих на кір лікують вдома. Госпіталізації підлягають хворі ускладненим кором, а також за епідеміологічними показниками (із закритих колективів, гуртожитків). Під час гарячкового періоду рекомендується постільний режим. Ліжко ставлять головним кінцем до вікна, щоб світло не потрапляло в очі. Хворому дають велику кількість рідини, фруктових соків, вітаміни, при наполегливому сухому кашлі - відхаркувальні засоби. В очі закапують 20% розчин сульфацилу натрію 3-4 рази на день. При пневмонії, обумовленої нашаруванням вторинної бактеріальної мікрофлори, призначають антибіотики - пеніцилін, при стафілококових пневмоніях - еритроміцин, оксацилін, внутрішньом'язово вводять протівостафілококковий імуноглобулін. Показана оксигенотерапія зволоженим киснем через носові катетери по 30-45 хв 4-5 разів на добу. При важких формах хвороби, а також при корової крупі антибіотики комбінують з кортикостероїдними препаратами. При появі ознак енцефаліту хворому призначають суворий постільний режим, внутрішньовенне введення 40% розчину глюкози і комплекс заходів, рекомендованих при церебральної гіпертензії.

Загальні принципі лікування краснухи. При неускладненій краснусі терапія симптоматична. При краснушних артритах призначають хлорохін (делагіл) по 0,25 г 2-3 рази на добу протягом 5-7 днів, антигістамінні препарати, нестероїдні протизапальні засоби. При геморагічному синдромі - преднізолон (20-25 мг протягом 7-10 днів), при більш виражених геморагічних проявах використовують гепарин по 20-30 тис ОД на добу. Призначають комплекс вітамінів. При розвитку краснушного енцефаліту застосовують лікування, як і при інших енцефалітах.

Основні принципи лікування та профілактики.паротит Етіотропного лікування немає. Важливим завданням лікування є попередження ускладнень. Необхідно дотримання постільного режиму не менше 10 діб. У чоловіків, які не дотримувалися ліжкового режиму протягом 1-го тижня, орхіт розвивався в 3 рази частіше (у 75%).

Основні принципи лікування та профілактики вітряна віспа У більшості випадків можна обмежуватися заходами щодо запобігання ускладнень. У гострий період хворі повинні дотримуватися постільного режиму, необхідно стежити за чистотою постільної й натільної білизни, чистотою рук, нігтів. Везикули для кращого підсихання змащують 5-10% розчином калію перманганату або 1% спиртовим розчином діамантового зеленого. При нашаруванні вторинної бактеріальної інфекції використовують антибіотики. Етіотропне лікування показане при появі важких ускладнень (вітрянкова пневмонія та ін), а також при лікуванні вітряної віспи у осіб зі зниженим імунітетом (гематологічні хворі, ВІЛ-інфіковані та інші). Призначають внутрішньовенно відарабін в дозі 15 мг/кг щоденно у вигляді тривалої (протягом 12 год) внутрішньовенної інфузії. Відзначається ефективність від застосування лейкоцитарного людського інтерферону (рекомбінантні інтерферони виявилися неефективними). У більшості випадків-прогноз сприятливий. При появі тяжких ускладнень і при вітряній віспі в осіб з різко порушеним імунітетом прогноз серйозний.

Загальні принципи лікування та профілактики.скарлатина Госпіталізація здійснюється за клініко-епідеміологічними показаннями. Хворих з легкою і середньо-тяжкою формами лікують вдома при можливості ізоляції. При тяжкому перебізі хворих госпіталізують в бокси або невеликі палати, які заповнюються одночасно. Щоб уникнути реінфекції новоприбулих хворих поміщають окремо від хворих, яким завершено курс антибіотикотерапії. Виписка здійснюється за клінічними показаннями, після закінчення курсу антибіотикотерапії, зазвичай на 7-10-й день від початку хвороби. Препаратом вибору є пеніцилін, який призначають у дозі 150 -200 тис. МО на добу на 1 кг маси тіла протягом 5-7 днів. У домашніх умовах перевага віддається таблетованим формам, в стаціонарі - формам для внутрішньом'язового введення. Ефективні також препарати з групи цефалоспоринів і макролідів. За показаннями проводять дезінтоксикаційну терапію, призначають антигістамінні препарати, аскорбінову кислоту, препарати кальцію.



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   155


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка