1. Поняття соціального розвитку села 4



Скачати 40.57 Kb.
Дата конвертації02.04.2020
Розмір40.57 Kb.


Зміст



Вступ 3

1.Поняття соціального розвитку села 4

2.Правове забезпечення наукових досліджень, підготовки кадрів для села та зайнятості сільського населення 6

3.Правове регулювання розвитку житлово-комунального та дорожного господарства на селі. 6

4.Правове забезпечення культурно-побутового та спортивно-оздоровчого обслуговування жителів сільського населення 9

Висновки 13

Список використаної літератури 14



Вступ

В сучасних селах України проживають її громадяни — працівники колективнокооперативних і акціонерних, дер-жавних сільськогосподарських підприємств, кооперативних товариств; колишні їхні трудівники, а нині — люди похилого віку, представники сільської інтелігенції та інші громадяни. Все їхнє життя — це благородна трудова діяльність. Аграрне право як самостійна галузь права регулює суспіль-ні відносини, що виникають між суб'єктами права у процесі здійснення державної соціальної політики, спрямованої на формування повноцінного життєвого середовища, забезпе-чення економічних і соціальних інтересів сільського населен-ня, комплексний розвиток сільських територій, збереження сільської поселенської мережі, розвиток об'єктів соціальної інфраструктури, сучасних систем зв'язку та інформатики, транспорту, житлово-комунального та водного господарства, шляхового будівництва.

Розвиток соціальної сфери села є одним з основних на-прямів соціальної політики держави і залежить від наслідків здійснення аграрної і земельної реформи в Україні.

Реформування аграрних і земельних відносин на ринкових засадах, приватизація підприємств АПК, реструктуризація недержавних сільськогосподарських підприємств на основі паювання земель, погіршення фінансового стану та зниження платоспроможності сільськогосподарських і агропромислових товаровиробників, недосконалість кредитнофінансової системи, демографічна криза здійснення соціальних перетворень на селі в нових умовах, суттєво змінюють зміст і характер суспільних відносин у соціальній сфері села, які потребують правової регламентації.



1.Поняття соціального розвитку села

У сільській місцевості в найближчій перспективі проживатиме близько третини населення України, основна частина якого зайнята в аграрній сфері виробництва. Село не тільки виконує функцію продовольчого забезпечення держави, а й лишається носієм самобутніх матеріальних, культурних, моральних надбань і традицій минулих поколінь. У селі сконцентровано значну частину соціально-економічного потенціалу суспільства. З огляду на це, важливим фактором визначення цивілізованості будь-якого суспільства є ставлення його до селянина.Досвід сучасного реформування аграрного сектора економіки країни наочно показав, що сама реорганізація державних і колективних сільськогосподарських підприємств та надання землі у приватну власність не вирішують проблеми насичення ринку продовольчими товарами. Ефективне виробництво товарної сільськогосподарської продукції не можливе без наявності державних протекціоністських програм, спрямованих на формування повноцінного життєвого середовища, задоволення економічних і соціальних інтересів сільського населення, забезпечення комплексного розвитку сільських територій, об'єктів соціальної інфраструктури, сучасних систем зв'язку та інформатики, транспорту, житлово-комунального та водного господарства, шляхового будівництва, збереження сільської поселенської мережі тощо. Аграрний протекціонізм являє собою систему державних заходів (політичних, економічних, правових), метою якого є стимулювання розвитку національного сільськогосподарського товаровиробника, обстоювання інтересів на зовнішньому і внутрішньому ринках та створення належного рівня життя для сільського населення.Сільське господарство потребує підвищеного виробничо-господарського ризику. Тому світова практика виходить із того, що ця галузь, позбавлена державного регулювання, спеціально орієнтованого на захист майнових інтересів виробників сільськогосподарської продукції, та відповідної підтримки виробничої і соціально-побутової сфер, не може ефективно функціонувати. Виробничий процес у сільському господарстві навіть за наявності найвищого рівня науково-технічного й сервісного забезпечення не може контролюватися людиною у повному обсязі. Державна підтримка є неодмінною також з урахуванням ролі села в демографічному розвитку суспільства, соціально-побутових особливостей сільського життя. Так, країнам ЄЕС процвітання сільського господарства коштує щорічно 40 млрд євро. У 24 розвинених країнах, об'єднаних Організацією з економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), фермери близько 40% своїх доходів отримують у вигляді дотацій, шляхом штучного підвищення державою цін на сільськогосподарську продукцію, що закуповується. У деяких країнах, отримані таким чином доходи сягають 80%. Концептуальним підґрунтям державної підтримки сільського господарства є визнання його становища хронічно невигідним у системі товарних зв'язків народного господарства. Сучасний етап реформування аграрних відносин в Україні характеризується погіршенням фінансового стану та зниженням платоспроможності сільськогосподарських і агропромислових товаровиробників, недосконалістю кредитно-фінансової системи тощо. Майже не зростають реальні доходи селян, головним джерелом яких є надходження від низькопродуктивної праці в особистих підсобних господарствах

Як бачимо, соціальне відродження села та підвищення ефективності аграрного виробництва — процеси органічно пов'язані. За таких умов збереження і розвиток села, забезпечення повноцінного відтворення в ньому українського народу має стати головним пріоритетом державної аграрної політики. Це й дістало своє відображення в указах Президента України від. 20 грудня 2000 р. "Про Основні засади розвитку соціальної сфери села" та від 15 липня 2002 р. № 640 "Про першочергові заходи щодо підтримки розвитку соціальної сфери села". Названі нормативні акти визначають коло організаційно-правових заходів щодо здійснення соціальних перетворень на селі, а саме:

- збільшення зайнятості сільського населення на сільськогосподарських підприємствах різних організаційно-правових форм та особистих селянських господарствах за допомогою нарощування обсягів виробництва сільськогосподарської продукції, її первинної переробки й збереження, поширення в сільській місцевості практики урізноманітнення видів господарської діяльності;

- підвищення продуктивності праці, рівня заробітної плати працівників сільського господарства та застосування науково обґрунтованих норм праці; - ефективне використання трудових ресурсів і робочого часу;

- відновлення діяльності раніше закритих та відкриття нових закладів соціально-культурного призначення в сільських населених пунктах, а також зупинення їх закриття;

- нарощування обсягів житлового будівництва на основі спеціальних програм його підтримки;

- збільшення обсягів будівництва інженерних мереж і споруд, насамперед, у регіонах, де відсутні місцеві джерела питної води та паливно-енергетичні ресурси; розвиток систем розвідних мереж водо— і газопроводів з метою повнішого завантаження існуючих магістралей;

- створення сприятливих умов для розвитку на селі сфери платних послуг. Юридично забезпечити реалізацію визначених органами влади й управління України організаційно-економічних напрямів аграрної реформи і соціального розвитку села покликані також нормативно-правові акти. Зокрема, одним із перших таких законодавчих актів є Закон України від 17 жовтня 1990 р. "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві". На жаль, практика показала, що положення цього Закону є декларативними. Неможливість його практичної реалізації призвела до необхідності прийняття цілої низки підзаконних нормативно-правових актів, зокрема вищезгаданих указів..
2.Правове забезпечення наукових досліджень, підготовки кадрів для села та зайнятості сільського населення

Відповідно до ст. 21 Закону України "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві" за рахунок державного бюджету здійснюється фінансування наукових досліджень проблем соціального розвитку села та агропромислового виробництва. Дослідні та дослідно-експериментальні господарства мають право самостійно визначати свою господарську діяльність, розвивати зв'язки з промисловими підприємствами та зарубіжними партнерами. Доходи від освоєння науково-технічних нововведень в агропромисловому виробництві протягом 5 років не підлягають оподаткуванню.Підготовка й перепідготовка спеціалістів для соціальної сфери села здійснюється за рахунок державного бюджету через систему державних закладів освіти та науки.

Законодавство України визначає основні форми підготовки спеціалістів і підвищення їх кваліфікації. Відповідно до законів України від 4 червня 1991р. "Про освіту"(в редакції Закону від 23 березня 1996 р.), від 10 лютого 1998 р. "Про професійно-технічну освіту", від 13 травня 1999 р. "Про загальну середню освіту" та від 17 січня 2002 р. "Про вищу освіту", спеціалісти для села можуть готуватися засобами загальної середньої освіти, у професійно-технічних закладах, закладах вищої освіти шляхом підвищення кваліфікації і перепідготовки кадрів.Відповідно до ст. 22 Закону України "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві", в усіх вищих навчальних закладах (університетах, інститутах), коледжах, технікумах тощо встановлюється обов'язкова для виконання квота приймання сільської молоді. Порядок та умови квотування, а також використання випускників визначає Уряд.

Підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації спеціалістів і робітничих кадрів для виробничої та соціальної сфери села в державних навчальних закладах провадяться за рахунок державного й місцевого бюджетів, а також на підставі договорів між навчальними закладами, підприємствами, організаціями.Перепідготовка й підвищення кваліфікації спеціалістів, робітничих кадрів є обов'язковими і здійснюються періодично в строки, визначені державними органами. У разі невиконання відповідних договорів сільськогосподарські підприємства, незалежно від форм власності, а також організаційно-правових форм, у тому числі фермерські господарства, відшкодовують матеріальні витрати державному і місцевому бюджетам в порядку, визначеному Урядом.
3.Правове регулювання розвитку житлово-комунального та дорожного господарства на селі.

Як один із головних напрямів відродження сіл України, поліпшення демографічної ситуації у державі чинне законодавство визначає створення комфортного життєвого середовища, належних умов праці й відпочинку сільського населення. Щоб досягти цього передбачається:

1) у сфері житлового будівництва: сприяння розвитку індивідуального житлового будівництва з використанням гарантій і пільг, встановлених законодавством для сільських забудовників; нарощування обсягів будівництва житла для молоді в межах реалізації програм індивідуального житлового будівництва на селі ("Власний дім"), молодіжного житлового будівництва; інвестування з урахуванням фінансових можливостей державного та місцевих бюджетів спорудження житла у трудонедостатніх (занепадаючих) селах; спрощення порядку оформлення дозвільних документів на житлове будівництво; формування фонду комунального житла для надання його на умовах оренди громадянам; забезпечення надання пільгових довгострокових кредитів на будівництво (реконструкцію) житла багатодітним сім'ям; вжиття заходів щодо виробництва відповідних конструкцій та інженерного обладнання для індивідуального житла;

2) у сфері інженерного облаштування сільських населених пунктів: розроблення й реалізація державних і регіональних програм водо-, газо-, енергопостачання та розвитку мережі-сільських доріг; першочергове постачання питної води сільським населеним пунктам, жителі яких користуються привізною водою; посилення контролю за якістю питної води з місцевих джерел; розвиток мереж газопостачання в регіонах, де немає інших джерел забезпечення енергоносіями; будівництво твердого покриття на сільських дорогах, реконструкція місцевих доріг відповідно до сучасних вимог; організація обслуговування інженерних споруд спеціалізованими комунальними підприємствами та організаціями під контролем органів місцевого самоврядування; створення об'єднань власників житла для спільного вирішення питань комунального обслуговування.

Регулювання суспільних відносин, які виникають у процесі будівництва житла в сільській місцевості, здійснюється нині Законом України "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві", нормами земельного, цивільного та містобудівного законодавства.Чинне законодавство України передбачає, що селу має надаватися перевага над містом (із розрахунку на душу населення) у спорудженні житла та інших об'єктів соціально-культурного й побутового забезпечення. Ці переваги мають полягати в матеріально-технічному й ресурсному забезпеченні, оподаткуванні, кредитуванні індивідуальних забудовників тощо.

Відповідно до ст. 11 Закону України "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві", Уряд України та місцеві державні адміністрації покликані сприяти розвитку індивідуального житлового будівництва на землях сільських населених пунктів, створювати сільським забудовникам (як місцевому населенню, так і громадянам, які переселяються на постійне місце проживання в сільську місцевість), у тому числі працівникам соціальної сфери та сфери обслуговування сільського населення, які проживають у селі, пільгові умови щодо забезпечення будівельними матеріалами та обладнанням, надання їм послуг і пільгових довгострокових державних кредитів. При цьому Закон передбачає компенсацію за рахунок республіканського чи місцевого бюджетів 25% одержаних кредитів через 5 років після введення будівлі в експлуатацію. Така пільга надається, якщо власник будинку бере участь у сільськогосподарському виробництві, переробній або обслуговуючих галузях агропромислового комплексу, що функціонують у сільській місцевості, соціальній сфері села та органах його місцевого самоврядування.В разі спорудження житла індивідуальним забудовником у сільській місцевості підрядним способом за рахунок власних коштів йому компенсується з державного бюджету частина кошторисної вартості житлового будинку й господарських будівель, яка не належить до прямих витрат підрядних будівельних організацій і включається до кошторисів будівництва згідно з чинними нормативними актами.

Порядок надання державних пільгових кредитів для індивідуальних сільських забудовників визначає Уряд України.Індивідуальні забудовники, які споруджують житлові будинки й господарські споруди, працюють у сільському господарстві, переробній та обслуговуючих галузях агропромислового комплексу, що функціонують у сільській місцевості, соціальній сфері села та органах місцевого самоврядування на селі і не користуються державним пільговим кредитом, отримують компенсацію за рахунок держави в розмірі 35% вартості зазначених будинків і споруд. Ця пільга зберігається також за зазначеними особами в разі спорудження житла та господарських будівель на кооперативних засадах. Цим самим забудовникам при спорудженні житла підрядним способом компенсується з державного бюджету та частина вартості будівництва будинку й господарських споруд, яка не належить до прямих витрат підрядних будівельних організацій і включається до кошторисів (розрахунків вартості) будівництва згідно з чинним законодавством.За Законом України "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві", особи, які переселяються у трудонедостатні населені пункти, та місцеве населення віком до 40 років, зайняте в сільському господарстві, переробних і обслуговуючих галузях агропромислового комплексу або в соціальній сфері цих сіл, забезпечуються житлом і господарськими будівлями з державного бюджету.

Житло, збудоване в сільській місцевості за рахунок бюджетних коштів, через 10 років передається в особисту власність цим громадянам за умови їхньої постійної роботи в зазначених галузях.Критерії трудонедостатніх населених пунктів з урахуванням чисельності працездатних жителів та інших факторів, а також види пільг визначає Уряд України, а перелік цих населених пунктів — місцеві ради.Державна підтримка житлового будівництва здійснюватиметься в напрямах надання забудовникам пільгових кредитів згідно з програмою "Власний дім", розширення в сільській місцевості практики молодіжного житлового будівництва, спорудження житла для працівників бюджетних установ та соціально незахищених громадян.Законом України "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві" передбачається збереження й розвиток поселенської мережі. Зокрема, ст. 10 Закону зазначає, що держава захищає сільську поселенську мережу незалежно від категорії, розміру й місця розташування сільських населених пунктів.

Будь-які перетворення сільських поселень (об'єднання, роз'єднання, перейменування в іншу категорію тощо) можуть здійснюватись за рішенням сесій районних рад лише за волею жителів цих поселень. В Україні запроваджуються постійне обстеження та паспортизація сільської поселенської мережі (моніторинг).

Порядок здійснення моніторингу встановлює Уряд.Розвиток соціальної інфраструктури сільських населених пунктів передбачає також будівництво й реконструкцію, розширення мереж шляхів із твердим покриттям. Відповідно до ч. 5 ст. 6 Закону України "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві" всі шляхи, що зв'язують сільські населені пункти (в тому числі в межах цих населених пунктів) з мережею шляхів загального користування, належать до категорії шляхів загального користування і разом з усіма під'їзними шляхами до сільських населених пунктів передаються на баланс корпорації Укравтодор.
4.Правове забезпечення культурно-побутового та спортивно-оздоровчого обслуговування жителів сільського населення

Потреби соціальної сфери села не обмежуються лише будівництвом житла, шляхів сполучення, мереж газо-, водо- та електропостачання. Належний розвиток соціальної інфраструктури потребує створення для селян комплексу культурно-побутових, спортивно-оздоровчих та інших суттєво важливих умов.У межах реалізації Державної програми розвитку соціальної сфери села до 2005 р. передбачаються такі шляхи розвитку відповідної інфраструктури:

1) у сфері освіти: відновлення, добудова і спорудження шкіл та дошкільних навчальних закладів у селах, де налічується понад 50 дітей відповідного віку, насамперед у тих, які розташовані на відстані понад 3 км від населених пунктів, де є такі заклади; створення комплексів "загальноосвітній навчальний заклад — дошкільний навчальний заклад", "загальноосвітній навчальний заклад — соціально-культурний центр села", організація навчання учнів у початковій школі за місцем їх проживання (за наявності не менш як 5 учнів у населеному пункті); забезпечення виконання Програми інформатизації та комп'ютеризації сільських шкіл; забезпечення регулярного підвезення до місця навчання і додому дітей дошкільного віку, учнів і педагогічних працівників у сільській місцевості; застосування нових форм навчання й виховання дітей з урахуванням специфіки розселення та змін вікової структури жителів села.

2) у сфері охорони здоров'я: відкриття закладів охорони здоров'я з надання первинної медико-санітарної допомоги в селах із чисельністю жителів понад 500 осіб; створення в сільських населених пунктах із чисельністю жителів понад 1 тис. чоловік амбулаторій загальної практики — сімейної медицини та реорганізація сільських лікарських амбулаторій, фельдшерсько-акушерських пунктів в амбулаторії загальної практики — сімейної медицини; розширення мережі аптек та аптечних кіосків; створення на базі сільських закладів охорони здоров'я денних стаціонарів, а також стаціонарів удома; оснащення сільських закладів охорони здоров'я сучасною ультразвуковою, ендоскопічною, рентгенологічною, наркозною апаратурою, пересувними стоматологічними кабінетами, іншим сучасним обладнанням, а також спеціальними автомобілями; надання лікувально-консультаційної та організаційно-методичної допомоги і вжиття санітарно-протиепідемічних заходів силами спеціальних бригад обласних і районних закладів охорони здоров'я; зміцнення лікувально-оздоровчої бази санаторіїв та інших закладів, призначених для лікування й оздоровлення працівників агропромислового комплексу та їхніх дітей.

3) у сфері культури: збереження та забезпечення повноцінного функціонування існуючої мережі закладів культури (клубів, бібліотек, музеїв, шкіл естетичного виховання); переобладнання під заклади культури приміщень, якими не користуються, створення закладів культури малих форм (віталень, світлиць, читалень та ін.) у придатних для цього приміщеннях, насамперед у селах, де немає стаціонарних закладів культури; організація охорони музеїв та заповідників за допомогою оснащення їх засобами охоронно-пожежної сигналізації або запровадження посад сторожів; розвиток мобільних форм культурного” обслуговування сільського населення; комп'ютеризація сільських публічних бібліотек згідно з Національною програмою інформатизації.

4) у сфері фізичної культури й спорту: реконструкція існуючих та будівництво нових сільських фізкультурно-оздоровчих закладів, споруд, дитячих оздоровчих таборів, баз відпочинку, пансіонатів для оздоровлення дітей та підлітків; реформування організаційних основ фізкультурно-спортивного руху на селі, створення територіальних (при органах місцевого самоврядування) фізкультурно-спортивних клубів та відділень дитячо-юнацьких спортивних шкіл; впровадження ефективних форм, методів і засобів фізкультурно-оздоровчої діяльності та видів спорту з урахуванням місцевих особливостей, традицій, умов праці та відпочинку жителів села; спорудження та обладнання ігрових майданчиків, спортивних залів, плавальних басейнів при школах, дошкільних навчальних, культурно-освітніх закладах; поліпшення матеріально-технічного оснащення навчально-спортивних баз підготовки кандидатів до збірних команд України.

5) у сфері торгівлі та побутового обслуговування: наближення закладів торгівлі та побутового обслуговування до місць проживання населення, розширення їх мережі; запровадження нових форм обслуговування з урахуванням особливостей сільського розселення в різних регіонах; широке використання пересувних форм надання послуг із застосуванням транспортних засобів, поштового, телефонного зв'язку, інших комунікацій; збільшення кількості приймально-заготівельних пунктів сільськогосподарської продукції; відновлення підприємств, які надають санітарно-гігієнічні послуги (лазні, перукарні, пральні), послуги з ремонту одягу й взуття, побутової техніки тощо;

6) у сфері соціального обслуговування населення: збереження мережі інтернатних установ для людей похилого віку та інвалідів, зміцнення їх матеріально-технічної бази, виділення земельних ділянок і надання допомоги для ведення підсобних господарств; перепрофілювання, в разі потреби, ліжкового фонду сільських закладів охорони здоров'я в ліжковий фонд медико-соціального призначення з передачею його органам соціального захисту населення; поширення практики організації сезонних (на зимовий період) інтернатних установ для людей похилого віку, які мають можливість проживати влітку у власних житлових будинках; підвищення якості обслуговування сільського населення соціальними службами, забезпечення їх приміщеннями, транспортними засобами та ін.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві", будівництво об'єктів освіти, охорони здоров'я, культури та спорту, служби побуту, благоустрій територій здійснюється за рахунок державного й місцевого бюджетів. Ці об'єкти споруджуються як підрядним, так і господарським способами.З метою залучення таких підприємств до участі в розвитку соціальної сфери села чинне законодавство застосовує відповідні економічні стимули.Доходи будівельних, монтажних, проектних та інших підприємств і організацій, одержані внаслідок спорудження в сільській місцевості житла, об'єктів побуту, культури, торгівлі, охорони здоров'я, фізкультури й спорту, освіти, зв'язку, шляхів, енергетичних, газових і водорозподільних систем, тваринницьких приміщень, інженерно-технічних комплексів машинно-тракторного парку та інших об'єктів, які впливають на поліпшення соціального становища села, не оподатковуються.Не оподатковується і частина доходу підприємств, організацій, що витрачається на розвиток та утримання соціальної сфери села, об'єктів торгівлі й побутового обслуговування, фізичної культури та спорту в сільській місцевості.Пріоритетність соціального розвитку села означає також надання сільським жителям і працівникам сільськогосподарських підприємств переваг щодо водо- і електропостачання, телефонізації та зв'язку, забезпечення однакових з містом умов постачання промисловими і продовольчими товарами, медичного, культурного, побутового, транспортного та інших видів обслуговування. Законодавство України передбачає пільги щодо плати за електроенергію. Зокрема, сільські жителі та працівники агропромислового комплексу, які прожили, у селищах міського типу, користуються електроенергією за Пільговими тарифами. Закон також закріплює переваги щодо забезпечення жителів села товарами масового вжитку, автотранспортом і будівельними матеріалами. Зокрема, товари масового споживання для села й міста реалізуються за єдиними цінами. Забезпечення цими товарами пенсіонерів, ветеранів та інвалідів, вдів, дітей-сиріт і багатодітних сімей здійснюється за однаковими для міста й села нормативами.Слід також зазначити, що згідно з Указом Президента України від 12 квітня 2000 р. № 584/2000 "Про забезпечення економічних інтересів і соціального захисту працівників соціальної сфери села та вирішення окремих питань, що виникли в процесі проведення земельної реформи" працівники соціальної сфери села та пенсіонери з їх числа можуть одержати в користування земельні ділянки із земель запасу та резервного фонду для індивідуального або спільного ведення особистого селянського господарства .Надання земельних ділянок громадянам для зазначених цілей здійснюється згідно зі ст. ст. 33, 121 ЗК. Статтею 121 Кодексу передбачено, що для ведення особистого селянського господарства із земель державної або комунальної власності передаються безоплатно у власність земельні ділянки в розмірі не більше 2 га. За бажанням громадян їм додатково будуть надавати земельні ділянки в користування на умовах оренди. Розміри земельних ділянок можуть збільшуватись у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю).

Висновки

Сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини у соціальній сфері села, складають правовий інститут соціального розвитку села в системі аграрного права України.

Аналіз норм чинного законодавства України дозволяє визначити основні засади, на яких здійснюється правове забезпечення розвитку соціальної сфери села, а саме:

— гарантованість реалізації суб'єктами аграрного підприємництва і громадянами конституційних прав на формування повноцінного життєвого середовища у сільській місцевості;

— пріоритетність соціального розвитку села і агропромислового комплексу;— державна підтримка пріоритетного розвитку соціальної сфери села через систему організаційних, фінансових, матері-альних, правових та інших заходів;

— недопустимість зміни профілю діяльності і цільового призначення об'єктів соціальної сфери села у процесі при-ватизації;

— законність. Конституція України закріплює широке коло соціально-економічних прав, які можуть бути реалізовані суб'єктами аграрного права з метою створення належних умов соціального розвитку села. Відповідно до ст. 13 Конституції України, держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Чинне законодавство України вживає такі поняття, як "соціальний розвиток села", "соціальна сфера села", "об'єкти соціальної сфери села", однак не визначає цих понять як самостійних правових категорій. З правової точки зору ці поняття необхідно розуміти як коло суспільних відносин, що виникають у процесі реалізації юридичними та фізичними особами соціальноекономічних прав, державної підтримки, пріоритету соціальних перетворень у сільській місцевості і врегульовані нормами права.

Список використаної літератури

1.Бондар С.І. Елементи державної підтримки розвитку соціальної інфраструктури села // Вісник Державного агроекологічного університету. - 2004. - №2

2.Губені Ю. Органи самоорганізації населення на селі як інструмент місцевого розвитку // Економіка України. - 2008. - №7

3.Збарський В. Соціальний розвиток села: стан і перспективи // Бухгалтерія в сільському господарстві. - 2006. - №5.

4.Коротич П. Стан і перспективи українського села в дзеркалі соціального дослідження // Пропозиція. - 2006. - №11.

5.Прокопа І.В. Соціальний розвиток села як складова аграрної політики // Науковий вісник Національного аграрного університету. - 2006. - №97.

6.Тьоткін В. І. Удосконалення державної політики соціального розвитку українського села // Економіка АПК. - 2005. - №1.

7.Шкільов О.В. Умови аграрної праці та їх вплив на соціальний розвиток села // Економіка АПК. - 2005. - №1.

8.Шкурін Г.Г. Кластерний принцип соціально-економічних відносин у підвищенні рівня життя сільського населення // Економіка АПК. - 2008. - №2.

9.Щербатюк В.В. Деякі аспекти стратегії розвитку сільських територій // Вісник аграрної науки. - 2006. - №10.






Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка