1. Основні симптоми правця, причини смерті



Скачати 89.46 Kb.
Дата конвертації23.07.2020
Розмір89.46 Kb.
1.Основні симптоми правця, причини смерті

Правець — гостра інфекційна хвороба з групи сапронозів, яку спричинює анаеробний мікроорганізм Clostridium tetani. Характеризується ураженням нервової системи та проявляється періодичними генералізованими клонічними судомами на тлі постійного тонічного напруження скелетних м'язів. Правець може виникнути після будь-яких травм з пошкодженням шкіри та слизових оболонок, забруднених спорами збудника.

Важливою особливістю вегетативних форм правцевої палички є здатність виробляти екзотоксин, який складається з наступних фрагментів:



тетаноспазмін — найбільш агресивна фракція токсину, вона складається з двох ланцюгів. Важкий ланцюг уражає рухові аксони центральної нервової системи (ЦНС), симпатичну нервову систему, ретикулярну формацію. Легкий ланцюг посилює секрецію ацетилхоліну в нервово-м'язових сполученнях і може спричинити деякий гемоліз еритроцитів;

тетанолізин — спричинює гемоліз еритроцитів, а також має кардіотоксичні властивості, хоча його основна функція ще не виявлена;


Правцевий екзотоксин нестійкий, швидко інактивується при нагріванні, під впливом сонячних променів, лужного середовища. Він є однією із найсильніших бактеріальних отрут, яка по силі дії поступається лише ботулотоксину. Смертельною дозою для людини вважається 150 нанограм.

Класифікація за клінічним перебігом:

  1. Загальний:

    1. Первинно-загальний.

    2. Низхідна форма (судоми починаються з м′язів обличчя).

    3. Висхідна форма (судоми починаються з м′язів у ділянці рани).

  2. Місцевий або обмежений (правець у щеплених).

  3. За клінічним перебігом:

    1. Гостре бурне протікання.

    2. Стерті форми.

    3. Хронічні форми.

Інкубаційний період – найчастіше 5–15 днів, однак можливий розвиток захворювання через 30 днів після поранення і навіть пізніше; чим коротший інкубаційний період, тим тяжче перебігає правець.

Клініка правця у нещеплених дуже характерна:

Ранні симптоми:

  • слабкість;

  • дратливість;

  • болі в м′язах;

  • надзвичайно різка пітливість;

  • сіпання м′язів ділянці поранення;

  • затримка випорожнення;

  • затримка сечовипускання.

Наочні ознаки правця:

  • “сардонічна” посмішка, “витріщання” очей;

  • підвищення тонусу м′язів;

  • юкальні клонічні і тонічні судоми;

  • згодом генералізовані судоми;

  • опістотонус;

  • асфіксія.


Генералізований правець

Інкубаційний період триває 1 - 60 днів. Чим він коротший, тим тяжкий перебіг і вища летальність. Якщо інкубаційний період триває більше як 7 днів, летальність знижується у 2 рази.

Розрізняють три періоди хвороби:

1. Початковий:



  • тягнучий біль, печіння в ділянці рани;

  • фібрилярні посіпування прилеглих м`язів;

  • пітливість, дратівливість;

  • судомне скорочення м`язів під час масажування їх проксимальніше від рани;

  • скорочення жувальних м`язів і закривання напіввідкритого рота під час удару шпателем по внутрішній чи зовнішній поверхні щоки;

2. Судомний:

    • тризм – тонічне напруження і судомне скорочення жувальних м`язів, яке утруднює відкривання рота;

    • судоми мімічних м`язів, внаслідок чого обличчя набуває своєрідного вигляду посмішки разом з плачем – сардонічна усмішка. При цьому рот розтягнутий, кути його опущені, лоб в зморшках, брови і крила носа підведені, очі прищулені;

    • утруднене ковтання, болюча ригідність м`язів потилиці;

    • опістотонус – вигнуте положення хворого із закинутою назад головою, обпираючись тільки на п’ятки і потилицю;

    • інтенсивний біль у м`язах;

    • клоніко-тонічні судоми, які тривають від кількох секунд до 1хв. і більше з частотою від кількох разів протягом доби до 3- 5 разів за 1хв.;

    • - під час судом обличчя хворого набрякає, покривається потом, має страждальний вираз, риси спотворюються, тіло витягується, живіт напружується, опістотонус настільки значний, що хворий дугоподібно вигинається, стають чіткими контури м`язів шиї, тулуба і верхніх кінцівок;

    • судоми дихальних м`язів, гортані і діафрагми порушують акт дихання призводять до асфіксії, а в подальшому смерті, порушують акт ковтання, що разом з тризмом призводить до голодування і зневоднення;

    • свідомість не порушується, що посилює його страждання;

    • болючі судоми супроводжуються безсонням, при якому є неефективними снодійні і наркотичні засоби;

    • гіпертермія 41 – 42 С;

    • тахікардія, пульс напружений, АТ підвищений;

3. Видужання.

Місцевий правець:

    • лицевий паралітичний правець, який розвивається при зараженні через ранову поверхню голови, шиї, лиця, виникає парез або параліч лицевого нерва за периферичним типом на боці ураження, тризм і сардонічна усмішка на другій половині лиця;

    • можливі розлади смаку і нюху.

Тривалість перебігу правця 2-4 тижні. Особливо небезпечним є гострий період хвороби до 10-12-го дня. Смерть нерідко настає в перші 4 дні хвороби. Після 15-го дня можна говорити про початок періоду видужання, перебіг якого дуже повільний. Підвищений тонус м`язів утримується близько місяця, особливо в м`язах живота, спини, литкових м`язах. Поволі проходить і тризм.

Наслідки правця

Серед можливих ускладнень від правця:



  • Автопереломи кісток і хребта.

  • Розриви м’язів і їх відрив від кісток.

  • Пневмонія і бронхіт.

  • Тромбоз вен різної локалізації.

  • Набряк легенів.

  • Емболія легеневих артерій.

  • Асфіксія.

  • Інфаркт міокарда.

  • Сепсис.

  • Параліч ІІІ, V I ,VII пар черепних нервів.

Ускладнення правця – причина смертей від цієї хвороби. До найбільш важких із них відносять асфіксію, тобто порушення дихання через м’язовий спазм і зупинка серця, виснаження (метаболічне). Прогноз завжди сумнівний. Летальність = 30-50%, у новонароджених 80-100%.


2. Лікування дифтерії

Дифтерія (diphteria vulnerum) – гостре інфекційне захворювання, спричинене бацилами Лєффлєра. Воно вражає слизові оболонки зіва, мигдаликів, носа, гортані, трахеї, статевих органів.

Усі хворі на дифтерію, незалежно від її клінічної форми і ступеня тяжкості, підлягають обов'язковій госпіталізації до інфекційного стаціонару у найближчі терміни. До відділення інфекційної реанімації госпіталізують:


  • хворих з тяжким чи гіпертоксичним перебігом;

  • хворих на дифтерійний круп;

Режим залежить від ступеню тяжкості хворого, клінічної форми і періоду хвороби. При середньотяжкому ступені показаний ліжковий, а при тяжкому або гіпертоксичному ступені — суворий ліжковий режим на термін не менше 2-х тижнів. Далі режим залежить від стану хворого, наявності та характеру ускладнень. Забезпечують за хворими постійне спостереження.


Харчування хворого здійснюється за дієтою для проблем з ковтанням, або раніше нормою столу № 2Щ за Певзнером. При дифтерії гортані призначають стіл № 11Т — їжа рідкої або напіврідкої консистенції, яку слід давати невеликими порціями через 3-4 години. При значній болючості в горлі та при ознаках порушення ковтання застосовують зондове харчування.
Лікування слід починати відразу після встановлення діагнозу. Головне місце у лікуванні хворого на дифтерію належить антитоксичній ПДС. Вона нейтралізує тільки токсин, що циркулює у крові. Вона не діє на той токсин, що вже є всередині клітин. Від своєчасності введення ПДС значною мірою залежать частота ускладнень і наслідки хвороби. ПДС треба вводить негайно під час госпіталізації хворого до стаціонару. Необхідно дотримання загальноприйнятих правил по введенню гетерогенних сироваток. Дозу визначають за ступенем тяжкості хворого. Підшкірно, внутрішньом'язово або внутрішньовенно вводять антитоксичну протидифтерійну сироватку – 20 000–40 000 АО (після попереднього проведення проби за методом Безредка). Найбільший ефект від введення ПДС спостерігають у перші три доби від початку хвороби. Хворим з легким або середньотяжким ступенем тяжкості введення ПДС здійснюють внутрішньом'язово (в/м). З тяжким або гіпертоксичним — переважно внутрішньовенне (в/в) введення ПДС. яку розводять у фізіологічному розчині з частотою крапель 8—12 за 1 хвилину разом з глюкокортикостероїдами (ГКС). У разі необхідності повторне введення проводять через 8—12 годин після першого. Це здійснюють у тому випадку, якщо відсутній антитоксичний ефект від першого введення. Слід використовувати сироватку іншої серії, а вводити її у тій самій дозі. Доцільність введення ПДС 3 рази і більше сумнівна. ПДС при в/м введенні циркулює в крові до 12—14 діб. У разі адекватного вибору дози її цілком вистачає, щоб нейтралізувати дію циркулюючого токсину. Слід пам'ятати, що токсин циркулює в крові до 12 годин. Токсиноутворення продовжується, доки зберігається місцевий патологічний процес.

Повторні багатократні введення ПДС збільшують можливість виникнення алергічних реакцій. Незалежно від терміну поступлення хворого до стаціонару, ПДС вводять за наявності змін на слизовій оболонці та з урахуванням ступеню тяжкості. При пізньому поступленні (у періоді реконвалесценції, коли токсикоз і місцеві зміни відсутні) ПДС не вводять. ПДС має лише антитоксичну дію і не впливає на саму C. diphtheriae. Антитоксичну специфічну терапію обов'язково поєднують з антибактерійними засобами.

Місцево показано строго консервативне лікування: рану прикривають пов'язками, змоченими антисептиком або протидифтерійною сироваткою.

Найбільш ефективними препаратами при лікуванні дифтерії зарекомендували себе такі:



  • Бензилпеніцилін по 1 млн. ОД × 6 разів на добу в/м, якщо пеніцилін G, то 4 рази на добу;

  • Азитроміцин по 0,5 г × 1 раз на добу

  • Кларитроміцин по 0,5 г × 2 рази на добу.

Курс лікування повинен тривати до ліквідації місцевого процесу, але не менше 5—7 діб .

Патогенетична терапія направлена на зменшення загальноінтоксикаційних проявів, нормалізацію гомеостазу, роботи серцево-судинної системи і профілактику ускладнень. Жорстких схем патогенетичного лікування не існує. З метою стабілізації електролітного балансу і КОС в/в призначають переважно полійонні розчини — «Ацесоль», «Трисоль», 5 % розчин глюкози та інші під контролем рівня електролітів крові. Гідратацію необхідно підтримувати на достатньому рівні — до 2 500 мл/на добу. У разі розвитку міокардиту і/або ураження нирок кількість рідини слід зменшити до 1 000—1 500 мл/на добу. При тяжкому перебігу дифтерії патогенетично обґрунтованим є застосування інгібіторів протеаз — контрикала, гордокса, трасилола у загальнотерапевтичних дозах. Призначають препарати, що покращують реологічні властивості крові та мікроциркуляцію — гепарин, пентоксифілін, декстрани, дипірідамол (за показниками коагулограми).



Хірургічне втручання показане лише за наявності гнійних напливів, флегмони. Крім зазначених заходів, проводять симптоматичну терапію.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка