09) Ісаченко Вікторія Павлівна



Скачати 172.98 Kb.
Дата конвертації15.12.2016
Розмір172.98 Kb.



УДК 37(477)(09)

Ісаченко Вікторія Павлівна,


аспірант Уманського державного педагогічного університету

імені Павла Тичини


Внесок П. Житецького у становлення та розвиток

україномовної освіти (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.)
Постановка проблеми. Початок ХХ ст. ознаменувався пожвавленням педагогічної і науково-просвітницької діяльності української інтелігенції. Виданий у 1876 р. Емський указ заборонив писати підручники і книги українською мовою, сценічні вистави і читання на малоросійській мові, і навіть друкування на ній текстів до музичних нот. Ще раніше – у 1863 р. був виданий Валуєвський циркуляр, який наголошував, що української мови „не было, нет и быть не может”. Зазнали переслідування й обмеження українські підручники, книги, часописи. Ці обставини сприяли витісненню української мови з навчальних закладів та з повсякдення загалом. Але незважаючи на це, ціла плеяда видатних педагогів-просвітителів, культурних, громадських діячів продовжували активну діяльність задля збереження та розвитку самобутності українського народу. Основними своїм завданнями вони вважали протистояння нищенню історії українського народу, відродження українського шкільництва, написання підручників, створення науково-популярної літератури українською мовою, де у доступній формі викладалися б відомості з різних галузей знань.

Визначну роль у змаганнях за національну справу: впровадженні української мови в школах, збирання і популяризація зразків українського фольклору, реалізації просвітницьких ідей – слід віддати видатному українському філологу другої половини ХІХ – початку ХХ ст. П. Житецькому.



Мета статті – проаналізувати внесок П. Житецького в розвиток та становлення україномовної освіти.

Виклад основного матеріалу. Формування активної життєвої позиції П. Житецького почалося ще в Полтавській духовній семінарії. У стінах семінарії майбутній вчений почав нагромаджувати знання, які й стануть основою всієї його науково-дослідної діяльності. З поміж усіх товаришів П. Житецький вирізнявся жвавим розумом, запальною вдачею, безпосередністю в стосунках, зацікавленістю красним письменництвом [8, с. 21]. До того ж в семінарії лояльно ставилися до вживання української мови «…в училищі і семінарії серед бурсаків лунала більш українська мова…» [1, с. 30]. Також в цей період П. Житецький багато читає додаткової літератури, знаходить друзів та знайомих, які пізніше зіграють велику роль у становленні його як просвітителя українського народу.

Тому цілком правомірним є формування його критичного ставлення до існуючих суспільно-політичних умов. Як зазначає В. Плачинда «…читати Шевченка і спокійно ставитися до подій Кримської війни не міг ні Завадський, ні запальний Житецький. Війна ж оголила всі бридкі сторони царського самодержавства – продажність чиновництва, бездарність п'яних генералів, немічність і плюгаве інтриганство царських міністрів і дипломатів» [8, с. 23].

Світоглядні переконання та активну громадянську позицію П. Житецький почав проявляти ще за часів навчання Київській духовній академії. Саме в стінах закладу він розпочинає нерівну боротьбу проти несправедливості влади. Яскравим свідченням того є участь П. Житецького у студентському заворушенні 1859 р. 15 листопада 1859 р. відбулося зібрання усіх студентів академії, які висловили своє обурення незадовільним харчуванням і побутовими умовами у академії, методами викладання, а також зловживаннями співробітників навчального закладу. Керівництво погоджувалося на компроміс зі студентами, однак останні 16 листопада склали «Прошенія», адресоване імператорові Миколі І. У документі, зокрема йшлося про необхідність реорганізувати навчальний процес, замінити деяких викладачів, поліпшити умови життя студентів тощо. «Прошеніє» підписали 52 студенти, в тому числі Житецький. Він брав участь у складанні та редагуванні того рідкісного документа [7, с. 37].

Примірник «Прошенія» був переданий до академічного правління, де наробив великого переполоху. Щоправда, документ так і не був надісланий цареві внаслідок незгоди серед керівників страйку. Проте переданий кимось за кордон та надрукований у періодичному виданні «Колокол» від 1 лютого 1861 р. [8, ст. 34].

Ці події не могли не відобразитись в подальшому на долі Павла Гнатовича. Правлінням академії було прийняте рішення про відчислення з лав студентів учасників заворушення. Тому від 7 червня 1860 р. П. Житецького звільнили, у зв’язку із ревматизмом суглобів, що би уникнути подальшого розголосу [8, с. 37].

З осені 1860 р. П.Житецький здобував освіту на історико-філологічному факультеті Київського університету св. Володимира. Захоплене студентство Київського університету візитом Т.Шевченка влітку 1859 р. до Києва, приходить до висновку про необхідність широкої освітньої роботи серед селян і робітників, бо їхні спроби пропаганди наштовхнулися в більшості випадків на неписьменність трудових мас, а відтак і непідготовленість до сприйняття революційних ідей. Із потреби освічувати народ і постала велика ідея створення недільних шкіл для неписьменних або малописьменних робітників і селян та їхніх дітей. Саме під час зустрічей Шевченка з викладачами і студентами Києва йшлося про такі школи. Великий поет підтримав ідею створення недільних шкіл та використанні їх для антиурядової пропаганди [8, с. 37]. Така підтримка з боку поета стала рушійною силою для членів таємних гуртків та товариств, пропагандистів та шанувальників творчості Шевченка. Незаперечним є вплив Шевченка на просвітницьку діяльність П. Житецького.

Надзвичайно важливою подією в розвитку та становленні українського мовознавства стає перша друкована науково-публіцистична праця П. Житецького «Русский патриотизм» [6]. У цій роботі розвиток українського народу вчений нерозривно пов’язує з російським, але водночас і відстоює його самобутність та саморозвиток: «Мы говорим о Малорусском народе, как половине одного Русского племени и не исключаем его из общерусской истории, хотя и не сливаем…» [6, с. 7]. П. Житецький виступив проти великодержавницького приниження української мови, особливо проти твердження, що вона ніби є лише знаряддям елементарної мислі; з гідністю громадянина і філолога він обстоював, що українська мова – як самостійна національна мова – здатна до прогресу у всіх сферах життя. Щодо мови науки, то вона, підкреслював П. Житецький, не відразу твориться, як і мова літератури. Вказуючи на історичну спорідненість і спільність інтересів російського та українського народів, близькість їх мов, автор писав, що й російська література лише недавно виробила свою наукову мову, отже, й для української мови ці перспективи цілком приступні при сприятливих умовах її розвитку [2, с. 144].

Виступивши з статтею програмного характеру «Русский патриотизм» в «Основі» П. Житецький і почав свою громадську та публіцистичну діяльність [4, с. 37].

Завдяки літературним діячам періоду цього починають частково вирішуватися нагальні проблеми: яскравого розквіту набуває народна освіта, розпочинається велика робота над виробленням правописних норм української мови, виготовлення публіцистичної та популярної літератури для народної освіти. Ці практичні справи літератори викладали в публіцистичній частині «Основи», але українське письменництво не встигло їх тоді розробити до краю, адже наприкінці 1892 р. – видавництво часопису припинилося [5, с. 388].

Загалом улюбленим об’єктом творчих досліджень П. Житецького протягом усього життя була українська мова, її історія у зв’язку з історією та долею українського народу – від давніх давен і до сучасності. І саме в статті «Русский патриотизм» П. Житецький виступив проти великодержавного приниження української мови [11, с. 111]. Мова для нього була не просто «граматикою» чи «говорінням», а одним із найважливіших компонентів історії народу, його духовного єства, його культури, його творчого генія, знаряддям боротьби і змагань за свою незалежність і честь. Він глибоко розумів потребу в прогресі мови, в її безперервному оновленні під впливом нових вимог життя, внутрішніх і зовнішніх факторів її розвитку як національної мови; він глибоко розумів плодотворність історичних контактів української мови з російською на шляхах їх взаємовпливу і взаємозбагачення [2, с. 144].

Чільну роль у можливості популяризації української мови П. Житецький вбачав у самому народі: «…судьба Украинского языка и литературы зависит от самого народа, который по мере своего собственного развития, определяясь из внутренней необходимости своей натуры, усвоить из Русской образованности не то, что дадут ему добрые и великодушные люди, а то, на что укажет ему его народный гений, с правом, в свою очередь воздействовать и на Русскую литературу; сдвинуть мировоззрение народа, воплощенное в его языке, беспорядочным вторжением сверху с иным содержанием…» [6, с. 21]. Таким чином, П. Житецький усі свої сили спрямовував на оборону своєї нації, на захист її національно-культурних прав та традицій, на повноцінне існування української мови і літератури поряд з іншими слов’янськими мовами. Почавши свою літературну діяльність з маніфесту в «Основі», він ішов за ним ціле життя, розгортуючи і уґрунтовуючи ті тези, що він їх висловив ще замолоду [11, с. 38].

Починаючи з 60-х років ХІХ ст., після антикріпосницької реформи 1861 року спостерігається пожвавлення у політичному, громадському й культурному житті. Представники науково-педагогічної інтелігенції, письменники, лікарі тощо у культурно-національному русі почали виступати не поодинці, а згуртовано, їхня діяльність, на відміну від попередньої спорадичної, набирала систематичного характеру. Відсутність демократичних свобод у Росії змушувала інтелігенцію об'єднуватися у напівлегальні громади, які виникли у Києві, Харкові, Полтаві, Чернігові та інших містах [15, с. 27-28]. Саме на початку 1860-х рр. помітне місце на культурно-освітній ниві України відіграла група студентів Київського університету польського походження, яких називали хлопоманами. Очолювана В.Антоновичем (Т. Рильський, П. Житецький, Б. Познанський, К. Михальчук та ін.) ця група вступила до Київської громади, поринувши в справу просвіти селянства [12, с. 198-199]. Такі нелегальні гуртки, об’єднання, товариства, сповнені прагнення поширювати освіту серед народу, пробуджувати його національну самосвідомість. До їх складу входили переважно представники національно спрямованої інтелігенції, студенти, учні гімназій [10, с. 4]. Головними своїми завданнями громадівці вважали організацію недільних шкіл з українською мовою викладання, етнографічні дослідження, поширення українського слова через друковані видання, створення українських підручників для народних шкіл, боротьбу за впровадження української мови в навчальні заклади, за створення національної школи [10, с. 18].

Надзвичайно важливою та непересічною стала участь у створенні та діяльності таких Громад П. Житецького. Він став однією з найяскравіших постатей освітньо-культурного руху. «Це безперечно найблискучіший член «Громади» і як вчений, і як громадський діяч. За впливом на інших членів «Громади» з ним не міг зрівнятися ні В.Б.Антонович, який володів більш сильним і глибоким у науковому відношенні розумом, але недостатньо рішучим і активним характером, ні М.П Драгоманов, безсумнівно, найбільш різнобічно освічений, енергійний і продуктивний член «Громади», який не зміг зайняти в ній достатньо впливового становища внаслідок його своєрідних поглядів на національне питання» [15, с.103]. Під час навчання на історико-філологічному факультеті П. Житецький стає одним із співзасновників і найактивніших діячів Київської громади [14, с. 9]. Діяльність цієї громади носила насамперед науково-просвітницький характер. Велика увага приділялася етнографічним дослідженням. Важливим завданням Київської громади була оборона української народної школи «від офіціальних і неофіціальних ворогів її» З цією метою на початку 1860-х рр. громадівцями нелегально була заснована семирічна школа з українською формою навчання, яка утримувалась за власні кошти членів громади [7, с. 122]. Саме студенти українці становили кістяк викладачів недільних шкіл для народу, кількість яких у 1862 р. досягала 274. Царські жандарми доводили адміністрації, що недільні школи – це, по суті, зловісна змова з метою пропаганди серед селянства українського сепаратизму [12, с. 198].

Громадівці видавали популярні брошури українською мовою (лише за 8 місяців 1861 р, було розповсюджено більш як 12 тис. примірників), займалися складанням українсько-російського словника. Культурницька діяльність громад викликала незадоволення з боку урядових кіл Росії, оскільки видання книжок та викладання українською мовою у недільних школах означало зміцнення національних основ духовного життя суспільства. Для представників же польської шляхти процес формування української нації і утвердження її рідної мови на території Правобережної України означав ще й падіння католицького універсалізму, підрив панування латині [15, с. 27-28]. За активної участі П. Житецького розпочалася підготовка до створення української читанки для недільних шкіл, видання якої, щоправда припинилося на другій книзі [9, с. 4].



1864 р. П. Житецький завершив навчання в Київському університеті зі званням дійсного студента. Цього ж року восени Київська громада тимчасово припиняє свою діяльність. Значна частина її найактивніших представників виїхала з Києва. На три з половиною роки переїхав до Кам’янця-Подільського і П. Житецький, якого підозрювали в українофільстві. Тут він зосередився на викладанні у місцевій гімназії, куди був направлений [7, с. 131]. Ці роки в Кам'янці-Подільському минали і в активній роботі над збиранням етнографічного, фольклорного і лінгвістичного матеріалу, над опрацюванням філологічної літератури, вивченням особливостей місцевих подільських говірок української мови [9, ст. 65].

1873 р. Житецький був обраний дійсним членом Південно-Західний Відділ Географічного Товариства у Києві. У той час Житецький вніс свою вагому частку в розширення програм Російського географічного товариства для збирання етнографічних матеріалів. Від імені згаданого комітету він значно розширив програму записування матеріалів за розділом «Пам'ятки народної словесності», виявивши належну обізнаність із фольклорними жанрами – пісенними та оповідними [8, ст. 65]. Відділ був легальним органом української «Старої Громади», що почала формуватися на самому кінці 50-х та на початку 60-х років із різних гуртків по цілій Україні й навіть у Петербурзі. У Києві колектив «Громади» набрав певних організаційних форм особливо протягом 1861-1862 рр. «Громада» без сумніву керувала діяльністю Відділу, обговорюючи всі важливі справи на своїх засіданнях таємного характеру. Завдання й мета роботи, що мала провадитись у Відділі, були зрозумілими для українських його членів: треба було об'єднати всі українські сили, розпорошені по цілому краю, навколо одного Київського осередку, притягти до легальної наукової роботи й людей, що побоювались конспірації. [13, с. 24-25]. Звісно, до нової боротьби, з новими силами взялися все ті ж перевірені часом та випробуваннями «українофіли», що підтверджує «Києвский Телеграф». В заяві від редакції, що була надрукована в першому його числі з 1 січня 1875 р., подано було імена таких осіб, що пообіцяли своє співробітництво: В. Антонович, І. Борщов, Ф. Вовк, В. Демченко, М. Драгоманов, П. Житецький, Н. Зібер, К. Кибальчич, А. Класовський, І. Лучицький, И. Новицький, К. Овсяний, А. Романович-Славатинський, П. Чубинський. Із 14-ти названих тут співробітників лише два не були членами Відділу – Борщов і Лучицький. [13, ст. 60]. Враховуючи такий склад членів відділу цілком закономірним стає, те, що колишні громадівці розпочали доводити до ладу зібраний за попереднє десятиріччя історичний, етнографічний, фольклорний і лексикографічний матеріал. Ще 1864 р. Київська громада одержала матеріали словника української мови від Харківської громади, збирання яких було започатковано колись редакцією «Основи». Тепер же кияни взяли на себе поповнення, упорядкування й почасти редагування словника. Саме групу київських словникарів і очолив Житецький як провідний лінгвіст. Робота громадівців початку 70-х років над підготовкою і виданням кількох томів «Народних южнорусских сказок», зібраних із народних уст І. Рудченком, байок Л. Глібова, збірників народних пісень з мелодіями, підготовлених і опрацьованих Лисенком, історичних пісень і дум, упорядкування словника, а пізніше публікація двотомного «Кобзаря» Т. Шевченка у Празі – все це вимагало виробити новітні наукові принципи і критерії українського правопису на засадах його демократизації, тобто максимального наближення до потреб освіти простого народу. І до цієї справи із захопленням взявся Житецький [8, ст. 68-69]. А також, на початку 1870-х рр. громадівців об’єднала робота над словником української мови. Отримані лексичні матеріали київські громадівці укладали, з урахуванням власних напрацювань. Робота над словником продовжувалась протягом трьох з половиною десятиліть. Вже зібраний матеріал доповнювався виписаним з етнографічних збірок та творів різних авторів, а також записаними безпосередньо з народних уст на картки окремими словами з прикладами до них. Керував цією роботою П. Житецький. Зібрані й упорядковані київськими громадівцями лексичні матеріали були покладені в основу 4-томного «Словаря украинского языка» під редакцією Б. Д. Грінченка, виданого у 1907-1909 рр. [7, с. 133].

Висновки. Свою боротьбу за українську мову, вчений почав, ще студентські роки у статті «Русский патриотизм», де виступив проти великодержавного приниження української мови. В цілому фундаментальна наукова спадщина П. Житецького охоплює величезне надбання історії української філологічної науки, зокрема історична фонетика української мови; історія української літературної мови; історія російської літературної мови; історія української літератури; український фольклор; теорія словесності, поетика, методика словесності; загальне («філософське») мовознавство.

Таким чином, активна громадська діяльність, наукова й просвітницька робота П. Житецького були пронизані ідеєю вдосконалення української мови до високого наукового рівня на народній основі, аби запровадити її в навчальних закладах та у видавничій справі, всіх сферах життя українського народу. Його наукова спадщина стає могутнім засобом виховання молодого покоління, в основі якого пошана до культурних традицій та спадщини минулого.


Список використаних джерел

1. Василенко М.П. О.М. Бодянський і його поетична творчість / М.П. Василенко // Україна. – 1914. – Кн. 4. – С. 30.

2. Білодід О. І. Києво-Могилянська академія в історії східнослов’янських літературних мов: Нариси з історії літературної мови / О.І. Білодід – К. : Наукова думка. – 1979. – С. 142–163.

3. Білодід О. І. Питання розвитку української радянської прози / О.І. Білодід – К. : Наукова думка – 1955. – 365 с.

4. Бернштейн М.Д. Журнал «Основа» і український літературний процес кінця 50-60-х років ХІХ ст. / М.Д. Бернштейн – К. : Наукова думка – 1959. – 215 с.

5. Єфремов С. Історія українського письменства / С. Єфремов – К.: Femina. – 1995. – 688 с.

6. Житецкий П. И. Русский патриотизм ( Ответ “Дню”) / П.И. Житецкий // Основа. – 1862. – № 3. – С. 1-21.

7. Казакевич О. Павло Житецький. Життя та діяльність / О. Казакевич – К. – 2008. – 204 с.

8. Плачинда В.П. Павло Гнатович Житецький / В.П. Плачинда – К. : Наукова думка. – 1987. – 207 с.

9. Побірченко Н. С. Павло Житецький – український вчений, педагог, громадський діяч / Н.С.Побірченко – К.: Педагогічна думка, 1997. – 36 с.

10. Побірченко Н. С. Питання національної освіти та виховання в діяльності українських Громад (друга половина ХІХ – початок ХХ століття) : монографія / Н. С. Побірченко. – К. : Наук. Світ. – 2002. – 331 с.

11. Перетц В. Павло Житецький: До ювілею 45-літньої наукової діяльності / В. Перетц // Записки Українського наукового товариства в Києві. – 1908. – Кн. 2. – С.  3–38.

12. Сарбей В. Г. Етапи формування української національної самосвідомості (кінець XVIIІ – початок ХХ ст.) / В. Г. Сарбей // Український історичний журнал. – 1993. – № 7-8. – С. 3-16.

13. Савченко Ф. Заборона українства 1876 р. До історії громадських рухів на Україні 1860-1870-х рр. / Ф. Савченко – Харків, К.: Державне видавництво України, 1930. – 415 с.

14. Світленко С. І. Народництво в Україні 60-80-х років ХІХ ст. Теоретичні проблеми джерелознавства та історії. / С. І .Світленко – Дніпропетровськ: В-во «Навчальна книга», 1999. – 239 c.

15. Шип Н. А. Культурно-національне питання на Україні у ХІХ ст. / Н.А. Шип // Український історичний журнал. – 1991. – № 3. – С. 25-33.



Анотація. У статті висвітлено основні погляди на проблеми національної школи видатного науковця та педагога другої половини ХІХ – початку ХХ ст. Павла Гнатовича Житецького. Проаналізовано його внесок у розвиток україномовної освіти та національного шкільництва. Охарактеризовано особливості взаємодії педагога з учнівським колективом та проаналізовано результативність такої діяльності. Розкриті основні періоди активної боротьби вченого за україномовну освіту.

Ключові слова: Павло Гнатович Житецький, україномовна освіта, виховання, Колегія Павла Галагана, Київська громада, недільні школи.

Аннотация. В статье освещены основные взгляды на проблемы нациолальной школы выдающегося ученого и педагога второй половины XIX – начала ХХ в. Павла Игнатьевича Житецкого. Проанализирован его вклад в развитие украинского языка и национального школьного обучения. Охарактеризованы особенности взаимодействия педагога с учениками и проанализирована результативность такой деятельности. Раскрыты основные этапы активной борьбы ученого за украиноязычное образование.

Ключевые слова: Павел Игнатьевич Житецкий, украиноязычное образование, воспитание, Коллегия Павла Галагана, Киевская Громада, воскресные школы.

Annotation. The article highlights the main views on issues of national school outstanding scholar and teacher of the second half of the nineteenth - early twentieth century. Paul Ignatievitch Zhytetsky. Analyzed its contribution to the development of Ukrainian language education and national education. The features of teacher interaction with pupils and staff analyzed the impact of such activities. Disclosed main periods of active struggle for Ukrainian scientist education.

Key words: Paul Gnatovych Zhytetsky, education, Pavel Galagan College, Kiev congregation, Sunday school.
Каталог: jspui -> bitstream -> 6789
6789 -> Черевченко Вікторія Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини
6789 -> В. П. Ісаченко Освітньо-виховний потенціал педагогічних поглядів Павла Гнатовича Житецького
6789 -> 09) Ісаченко В. П
6789 -> 09) Ісаченко Вікторія Павлівна
6789 -> Педагогічна та просвітницька діяльність
6789 -> +372. 36 Трофаїла Наталія Trofaila Nataliya
6789 -> Горохівський Петро Іванович Формування національної самосвідомості
6789 -> Імені М. П. Драгоманова Лопушан тетяна володимирівна ''18/19''


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка