< Попер зміст



Скачати 24.74 Kb.
Дата конвертації11.11.2020
Розмір24.74 Kb.
Додаткові методи обстеження в травматології, лабораторні та інструментальні!

< Попер

 

ЗМІСТ

 

Наст >




Додаткові методи обстеження в травматології та ортопедії

До них належать:

  • • інструментальні методи: рентгенографія, комп'ютерна томографія (КТ, магнітно-резонансна томографія (МРТ), ультразвукова діагностика (УЗД) та ін.);

  • • лабораторні: біохімічні, імунологічні, серологічні та інші дослідження;

  • • морфологічні: пункція, біопсія.

Рентгенологічне дослідження. Одним із найважливіших неінвазивних методів дослідження в травматології та ортопедії є рентгенографія, яку проводять з метою діагностики, контролю за перебігом процесу зрощення відламків, положення відламків і оцінки результатів лікування у віддалені терміни. При переломах деяких кісток доводиться також робити додаткові рентгенівські знімки в косих проекціях та у функціональних положеннях, наприклад, при ушкодженні хребта.

Для того щоб рентгенологічне дослідження було повноцінним і не було джерелом помилок, необхідно при рентгенографії дотримуватися наступних технічних умов:

  • • пошкоджена ділянка повинна знаходитися в центрі знімка, інакше, окрім нечіткого зображення, можливе неповне захоплення зони ушкодження;

  • • при ушкодженнях знімок необхідно виконати з захопленням прилеглого суглоба;

  • • при пошкодженні двокісткового сегмента (гомілка, передпліччя) знімок слід робити із захопленням двох суміжних суглобів. Якщо цього правила не дотримуватися, можливі помилки в діагностиці, оскільки нерідко рівень ушкодження кісток не співпадає, а перелом може супроводжуватися вивихом або підвивихом;

  • • знімки усіх кісток і суглобів повинні бути зроблені обов'язково не менш ніж у двох проекціях;

  • • при деяких захворюваннях і ушкодженнях мають бути зроблені симетричні знімки хворої та здорової сторін;

  • • за знімками незадовільної якості або знімками в одній проекції не слід робити висновок про характер ушкодження або захворювання;

  • • однією з основних умов отримання якісного знімка є правильна укладка хворого.

Рентгеноскопія є корисною для попереднього розпізнавання грубих кісткових змін і визначення зміщення великих уламків кістки. За наявності електроннооптичного перетворювача (ЕОП), що посилює рентгенологічне зображення більш ніж у 1000 разів і тим самим знижує променеве навантаження на хворого і медичний персонал, роль рентгеноскопії в діагностиці ушкоджень і захворювань опорно-рухового апарату зростає.

Артрографія – контрастний метод дослідження суглобів. У порожнину суглоба вводять речовину, яка створює значну контрастність, завдяки чому на рентгенограмах, зроблених у кількох проекціях, можна виявити зміни контурів м'яких тканин (синовіальна оболонка, меніски та ін.).

Комп'ютерна томографія (КТ) – метод неруйнівного пошарового дослідження внутрішньої структури об'єкта, був запропонований в 1972 році Годфрі Хаунсфілдом та Алланом Кормаком, які за цю роботу були удостоєні Нобелівської премії. Метод базується на вимірюванні та складній комп'ютерній обробці різниці ослаблення рентгенівського опромінення різними за щільністю тканинами.

Рентгенівська комп'ютерна томографія – метод обстеження внутрішніх органів людини з використанням рентгенівського опромінення – грунтується на принципі побудови рентгенографічного зображення органів і тканин. Крім високоякісного пошарового зображення досліджуваної ділянки, за допомогою комп'ютерної томографії можна визначати (з відтворенням на екрані дисплея цифрових показників) розміри і щільність патологічного вогнища, порівнюючи їх із показниками здорової прилеглої тканини. Для оцінки стану кісткової тканини КТ є найбільш інформативним методом дослідження. При переломах хребта і таза виконання КТ є невід'ємною стандартною процедурою обстеження хворого (рис. 1.40-1.44). Можливості КТ розширюються при використанні контрастування. Також дуже важливим є використання КТ при політравмі, що дозволяє неінвазивно оцінити як цілісність кісток, головного мозку, так і стан внутрішніх органів.



Магнітно-резонансна томографія (МРТ) – це складний високоіиформативний неінвазивний діагностичний метод. МРТ базується на явищі ядерно-магнітного резонансу. Суть методу полягає в тому, що сигнали, які генеруються в тілі людини ядрами атомів водню, при дії радіочастотними імпульсами в магнітному полі приймаються у вигляді ехосигналів і використовуються для створення зображень внутрішніх органів у будь-якій площині. Аналіз цих зображень допомагає встановити правильний діагноз і призначити лікування. За допомогою МРТ оцінюють стан кісткової тканини, зв'язок (рис. 1.45), м'язів та інших м'яких тканин. МРТ є стандартним дослідженням при діагностиці запальних процесів, пухлин кісток і м'яких тканин.

Рис. 1.40.1 – рентгенографія вибухового перелому тіла Lхребця – збільшення передньо-заднього розміру тіла хребця. 2 – КГ дозволяє уточнити характер кісткових пошкоджень хребта: А – перелом тіла хребця, Б – наявність фрагментів тіла у каналі хребта, В–звуження передньо-заднього розміру каналу хребта

Можливості МРТ розширюються при застосуванні спеціального контрастування, покращується візуалізація судин і можна оцінити накопичення контрасту в тканинах, що особливо важливо при дослідженні пухлин.



Денситометрія – це інструментальне неінвазивне обстеження, яке дає можливість оцінити стан кісткової тканини та виявити як локальний, так і системний остеопороз.

Не завжди за рентгенологічним зображенням удається точно визначити ступінь зниження мінеральної щільності кісткової тканини. За данними Ardran G.M. (1951), лише при втраті кісткою 30% кальцію будуть чіткі зміни на рентгенограмі, характерні для остеопорозу.

На сьогодні найбільш точним інструментальним неінвазивним методом визначення зниження мінеральної щільності кісткової тканини є метод денситометрії.

Принципово робота денситометра базується на реєстрації послаблення потоку енергії у кістці та м'яких тканинах. В залежності від виду застосованої денситометри та зони, яку необхідно обстежити,

можливе застосування різних видів денситометрії.

Основна одиниця вимірювання денситометрії – вміст мінеральних речовин у кістці – bone mineral content (ВМС), яка відображає вміст мінералів у досліджуваній кістковій тканині і на 95 % обумовлена солями кальцію. Виражається в грамах (г).

Другим показником денситометрії є мінеральна щільність кістки – bone mineral content density (BMD), яка обчислюється за формулою:

BMD = BMC / Area

де Area – площа досліджуваної ділянки кістки. "BMD" виражається у грамах на сантиметр квадратний (г/см2).

Щоб визначити стан кісткової тканини у конкретного індивідуума, необхідно порівняти отримані показники ВМС та BMD з середніми величинами. У зв'язку з цим на практиці зазвичай використовують два показники: Т- та Z-критерії.

Т-критерій показує, наскільки щільність кісткової тканини даного хворого відрізняється від середніх показників здорових молодих осіб тієї ж статі та тієї ж раси.

Рис 1.41. Приклад КГ хребта на рівні диска L5-Sна верхній картинці добре візуалізована задня грижа диска

Рис. 1.43. Компресійний перелом тіла L1

Рис. 1.45. MPT колінного суглоба:

А – ціла передня схрещена зв'язка; Б – пошкоджена передня схрещена зв'язка

Z-критерій показує, наскільки щільність кісткової тканини даного хворого відрізняється від середніх показників осіб того ж віку, тієї ж статі та раси.



Найчастіше в клінічній практиці аналізують динаміку змін Т-критерію. Згідно з рекомендаціями 6003, Т-критерій денситометрії відображає ступінь зниження щільності кісткової тканини та рекомендується як стандарт для визначення остеопорозу та остеопенії (табл. 1.1).

Таблиця 1.1. Критерії оцінки щільності кісткової тканини за даними денситометрії (за рекомендаціями ВООЗ)

Т-КРИТЕРІЙ

ЗНАЧЕННЯ

Вище (-1)

Нормальна щільність кісти

Від (-1) до (-2,5)

Остеопенія

Нижче (-2,5)

Остеопороз

Нижче (-2,5) у поєднанні з переломами кісток

Тяжкий остеопороз

У клінічній практиці також застосовують ультразвукову денситометрію, яка чудово підходить для скринінгових досліджень, та двофотонну абсорбційну денситометрію, яка точно визначає мінеральну щільність кістки в будь-якій заданій зоні скелета.

Ультразвукова денситометрія дозволяє виміряти щільність кісткової тканини в ділянці мінімальної кількості м'яких тканин – п'ятковій ділянці; результати подаються у вигляді Т- та Z-критеріїв на графіку та числових значень (рис. 1.46).

Двофотонна рентгенівська денситометрія дає можливість виміряти щільність кісткової тканини (BMD) будь-якої ділянки скелета і розрахувати Т- та Z-критерії (рис. 1.47).

Рис. 1.46 Графічне відображення результату ультразвукової денситометрії Achilles

Рис. 1.47. Графічне зображення результату двофотонної рентгенівської денситометрії

Ультразвукове дослідження (УЗД), або сонографія. Принцип роботи діагностичної ультразвукової апаратури полягає у реєстрації ультразвукових хвиль, що відбилися від межі двох середовищ з різною акустичною щільністю. Цей метод дає можливість реєструвати ехосигнали від меж органів і тканин, які незначною мірою відрізняються між собою за акустичною щільністю. За допомогою УЗД можлива оцінка м'яких тканин. УЗД широко застосовується для обстеження плечового та колінного суглобів, м'язів кінцівок та при діагностиці дисплазії кульшових суглобів у дітей віком від 10 днів до року.

Ультразвукове дослідження суглоба спрямоване на візуалізацію м'яких тканин: хрящі, зв'язки, м'язи, сухожилки.



УЗД при травмах колінного суглоба

При УЗ-дослідженні суглобів добре візу- алізуються розриви бокових колатеральних зв'язок: зв'язка потовщується, в ній видимі крововиливи та порушення структури. Також добре візуалізується рідина в порожнині суглоба.

УЗ-картина розривів менісків та схрещених зв'язок колінних суглобів малоінформативна, оскільки лінія розриву не завжди помітна.

Можливості УЗД при ревматичних захворюваннях

Для ревматичних захворювань характерна наявність запального процесу. При УЗД добре видно рідину в суглобі, а також в оточуючих синовіальних сумках.

За допомогою УЗД визначають наявність супутньої патології. В ортопедії використовують дані ультразвукового сканування вен та артерій кінцівок, ехокардіоскопію для оцінки функції сердця, ультразвукове дослідження внутрішніх органів.

Проведення електрофізіологічних досліджень. Для визначення рухових можливостей м'язів та іннервації застосовують електрофізіологічні методи дослідження. Електроміографію використовують для визначення ступеня пошкоджень нервів, які зустрічаються при переломах та інших травмах опорно-рухового апарату.

Лабораторні дослідження. У травматології та ортопедії застосовують широкий спектр сучасних можливостей лабораторної діагностики. Більшість лабораторних досліджень входять до комплексу обов'язкового обстеження, що дозволяє робити висновок про загальний стан здоров'я пацієнта. До них відносяться аналізи крові, сечі, рідин, отриманих при люмбальній пункції, пунктату з суглоба, абсцесу, інфільтрату кістки. Без них не можна обійтися під час підготовки постраждалого до оперативного лікування. Водночас при деяких варіантах патології опорно-рухової системи (передусім – при спадкових метаболічних ураженнях скелета) лабораторне обстеження відіграє найважливішу роль.

Серед переваг лабораторної діагностики є її здатність в окремих випадках виявити доклінічні стадії (наприклад, зміна параметрів фосфорно-кальцієвого обміну при рахіті, підвищення рівня активності лужної фосфатази при формуванні параартикулярного осифікату у спінальних хворих). У деяких випадках діагноз не можна вважати остаточним без результатів лабораторного дослідження (наприклад, аналіз вмісту сечової кислоти в сироватці крові при подагрі, поява в сечі нейтрального жиру в разі ушкодження кісткової тканини, що ускладнилося жировою емболією).

З біохімічних досліджень найчастіше практичне застосування знаходить оцінка крові в діагностиці пухлин кісток, запальних, специфічних (туберкульоз, сифіліс) і супутніх захворювань. Біохімічні дослідження важливі для контролю над перебігом травматичної хвороби при механічних, термічних і радіаційних ураженнях. Велике значення мають також ендокринологічні, імунологічні та серологічні дослідження.

Морфологічне дослідження об'єктивно підтверджує клінічний діагноз. В ортопеди його виконують при багатьох захворюваннях кісток і суглобів.

Пункція суглоба, виконана з діагностичною метою, дозволяє візуально оцінити вміст порожнини. Бактеріологічне дослідження і цитологічний аналіз суглобового пунктату дає ще більше інформації щодо нагноєння, неспецифічних процесів (гонорея, туберкульоз, хламідіоз), вмісту мінеральних солей, ферментів та ін. Пункція суглоба є також і лікувальною, оскільки видалення з порожнини суглоба надмірної кількості рідини зменшує розтягування капсули, знижуючи больовий синдром і збільшуючи об'єм рухів.

Отримати матеріал для дослідження можна і за допомогою біопсії. Біопсія може бути взята з поверхні шкіри, рани, слизових оболонок, а також після розтину тканин (інтраопераційна біопсія) або пункції (пункційна біопсія). Пункційна біопсія тканин, які лежать глибоко, виконується під рентгеноскопічним контролем або при ультразвуковому дослідженні, що допомагає корегувати напрям просування пункційної голки в процесі її введення. Дуже велике діагностичне значення біопсії при пухлинах кістково-м'язової системи. Морфологічному дослідженню підлягають також видалені в процесі операції тканини при межуючих з пухлинами захворюваннях, хронічних запальних процесах, дегенеративно-дистрофічних ураженнях суглобів.




Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка