Звіт "Аналіз реальних проблем та потреб ромів в Україні" київ жовтень 2003 зміст вступ 4 Ромський етнос в Україні 7 Методологія дослідження 12 Спосіб життя ромського населення 16



Сторінка7/10
Дата конвертації05.05.2016
Розмір1.59 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Регіональна диференціація ступеня залучення ромських дітей до праці


(за даними опитування ромів та експертів)


Області

Експертна оцінка

Кількість респондентів, які вказали, що їхні діти не відвідують школу, бо змушені допомагати дорослим (заробляти)

Ромські лідери

Працівники міліції і педагоги

Закарпатська

близько 50%

50% і більше

14%

Одеська

близько 50%

менше 10%

8%

Харківська

майже немає

менше 10%

0%

Чернігівська

менше 10%



0%

Як видно з таблиці, найбільша частка ромських дітей, змушених здобувати засоби до існування для себе і своєї сім’ї, проживає на території Закарпатської області, трохи менше їх в Одеській області, у Харківській та Чернігівській областях, такі діти практично не зустрічаються. Причому результати опитування самих ромів та експертів щодо залучення дітей до праці в окремих регіонах практично збігаються, однак представники ромських громадських організацій дещо завищують оцінки зайнятості дітей, аніж експерти – представники правоохоронних органів і педагоги.

Експерти-педагоги стверджують, що частка дітей, які займаються бродяжництвом та жебракуванням, в Закарпатській області становить понад половину, на Одещині та Чернігівщині їх значно менше (10 – 50%), а в Харківській області - практично немає. Майже всі експерти Закарпатської області схиляються до думки, що серед ромських дітей-бродяг, яким ще не виповнилось 14 років, становить менше половини. А експерти з Харківської та Чернігівської областей стверджують, що таких практично немає.

За даними опитування експертів – представників правоохоронних органів – понад половину дітей Закарпатської області просять милостиню, крадуть та продають крадене. Частка дітей, хто надає дрібні господарські послуги знайомим і незнайомим людям за винагороду, становить близько 50%. Дещо менше серед дітей тих, хто збирає і здає в приймальні пункти порожні пляшки, макулатуру, метал. А от до таких видів заняття, як продаж наркотиків, робота у фермерів, збирання овочів та фруктів, миття машин, допомога продажу товарів на ринку, діти майже не вдаються. Це стосується всіх областей, де проводилось опитування.



4.7. Особливості економічної свідомості ромів
За даними опитування ромського населення, 66% згодні з тим, що заробляти на гідне життя чесним шляхом нині в Україні майже неможливо (така оцінка повністю збігається з результатами опитування громадської думки дорослого населення України). Водночас 61% опитаних стверджує, що наявність вищої освіти і високої кваліфікації забезпечують можливість сьогодні знайти гідну роботу (49% серед дорослого населення України підтримали таку думку). А 59% впевнені, що сьогодні краще живуть ті, хто більше працює (серед дорослого населення України таку думку поділяють лише 38%).

Понад половину ромської молоді хотіли б виїхати з України, якби їм була надана така можливість, однак з віком питома вага таких осіб зменшується.

У більшості випадків, як стверджують представники адміністрації підприємств, роми не відрізняються від інших робітників активністю, в основному вони безініціативні, байдужі, виконують лише ту роботу, яку показує бригадир. Досить часто роми висловлюють незадоволення щодо розміру заробітної плати. Інколи виступають проти недоліків в організації роботи підприємства, проти недоліків, що стосуються умов праці, соціально-побутового забезпечення. Рідко виступають з пропозиціями поліпшити організацію роботи підприємства.

Щодо особливостей, котрі характеризують ромів як робітників, то представники адміністрації підприємств, де працюють роми, найчастіше називають такі: низький рівень освіти, кваліфікації, схильність до крадіжок матеріальних цінностей, зловживання алкоголем, прагнення періодично змінювати місце роботи, безініціативність, агресивність, скритність, небажання спілкуватись, відсутність пунктуальності, недотримання установлених правил, неохайний зовнішній вигляд. Експерти відмічають і позитивні риси ромів як робітників: ввічливість, коректність, повага до оточуючих, стриманість, прагнення уникати конфлікту. Але в більшості випадків експерти стверджують, що роми працювати зовсім не хочуть і не навчені цьому.

Опитування експертів (працівників держадміністрацій, міліції, підприємств, де працюють роми) показало, що в більшості випадків серед ромів розповсюджені утриманські настрої по відношенню до держави, впевненість у тому, що держава повинна безплатно забезпечити їх житлом, роботою, надати матеріальну допомогу їхнім дітям. Також серед експертів розповсюджена і така точка зору, що роми живуть бідно через свої лінощі, брак сили волі і небажання працювати. Лише деякі експерти схиляються до думки – роми бідні тому, що держава ставиться до них несправедливо, не створює їм умов, аби вони могли проявити себе.

Зовсім полярна точка зору представників ромських громадських організацій. На їхню думку, роми – працелюбний народ. Для того щоб вони активно працювали, треба створити відповідні умови. І зовсім не розраховують вони на державу, а сподіваються лише на себе. Вони стверджують, що в країні склався певний стереотип щодо ромського населення, якому всі вірять і підтримують його.



5. Етнічна самосвідомість. Культурний та освітній потенціал
5.1. Етнічна ідентифікація та культурні потреби ромів
5.1.1. Ромська мова як атрибут національної ідентичності
Важливою складовою етнічної самоідентифікації, усвідомлення себе частиною свого народу є ставлення до рідної мови. За результатами Всеукраїнського перепису 2001 р., менше половини (45%) циган вважають рідною мову своєї національності (див. табл. 5.1.1). Водночас рідною назвали українську мову 21% ромського населення, російську – 13%, інші мови – 21%. Зазначимо, що інші мови (окрім ромської, української та російської) найчастіше називало рідною ромське населення, яке мешкає в Закарпатті, де численними є громади угорських та словацьких ромів.

Таблиця 5.1.1.

Розподіл ромського населення залежно від того, яку саме мову



його представники вважають рідною, осіб

(за даними Всеукраїнського перепису 2001 р.)




Кількість осіб, що як рідну мову вказали мову...

своєї національності

українську

російську

іншу

не вказали

Україна

21266

10039

6378

9880

24

АР Крим

1263

21

528

84



Вінницька

432

398

24

20



Волинська

20

77

4

2



Дніпропетровська

2361

1023

604

62

17

Донецька

1843

534

1654

75



Житомирська

424

282

61

18



Закарпатська

2871

2335

28

8768

2

Запорізька

1316

166

384

21



Івано-Франківська

168

27

3

9



Київська

491

283

30

29



Кіровоградська

575

307

25

19



Луганська

1169

176

927

11

1

Львівська

344

336

16

72

1

Миколаївська

627

561

220

41



Одеська

2169

580

824

462



Полтавська

582

294

49

31



Рівненська

118

46

13

15



Сумська

571

654

142

8

2

Тернопільська

10

12

7

26



Харківська

1451

379

467

28



Херсонська

910

638

199

5



Хмельницька

263

180

17

30



Черкаська

666

415

11

16



Чернівецька

70

12

4

11



Чернігівська

431

247

75

3



Київ

120

56

56

12

1

Севастополь

1

-

6

2

-

Порівняльний аналіз дає підставу зробити висновок, що за кількістю тих, хто вважає рідною мову своєї національності, ромів слід віднести до етносів, які зазнають в Україні активної мовної асиміляції (див. табл. 5.1.2).

Таблиця 5.1.2

Питома вага представників різних національностей, які вважають рідною мову своєї національності, % (за даними Всеукраїнського перепису 2001 р.)



Росіяни

96

Угорці

95

Румуни

92

Кримські татари

92

Українці

85

Гагаузи

72

Молдавани

70

Болгари

64

Азербайджанці

53

Вірмени

50

Цигани

45

Грузини

37

Татари

35

Білоруси

20

Поляки

13

Німці

12

Греки

6

Євреї

3

Результати проведеного дослідження з питань мови узгоджуються з даними статистики. Опитування ромського населення показало, що вдома, в родині ромською мовою спілкуються 51% респондентів, а ще 21% опитаних вказали, що в їх сім’ях спілкуються одночасно як ромською, так і іншими мовами (українською, російською, угорською та ін.). Тільки українською вдома спілкуються 22% респондентів, набагато рідше – тільки російською (3%), тільки угорською (2%) чи тільки молдавською (1%). Та обставина, що дані перепису (питома вага ромів, які визнали ромську мову рідною) значною мірою співпадають з аналогічним показником опитування (частка ромів, які в родині спілкуються ромською мовою), опосередковано свідчить про валідність методики опитування і достовірність даних.

Дані щодо мови спілкування поза домівкою, у громадських місцях свідчать про істотно меншу поширеність ромської мови поза межами родинного спілкування і, відповідно, більшу затребуваність української та російської. Тільки 14% опитаних ромів використовують поза домівкою тільки ромську мову, ще понад третину (35%) респондентів використовує разом з ромською й інші мови – українську, російську, угорську. Обставина, що досить багато (49%) ромів тією чи іншою мірою використовують ромську мову для спілкування поза домівкою, пояснюється тим, що опитування проводилося у місцях компактного проживання ромів.

Домінуючими мовами спілкування поза домівкою, у громадських місцях для ромського населення є російська і українська. Виключно ними користуються відповідно 30 та 23% опитаних ромів; крім того, українська і російська мови часто використовуються нарівні (одночасно) з іншими мовами, зокрема до спілкування одночасно українською і російською вдаються ще 20% респондентів. Співставлення показників вживання ромської мови в сімейному середовищі і поза домівкою свідчить, з одного боку, про бережне ставлення ромів до мови своєї національності, а з іншого боку – про успішну інтеграцію до оточуючого мовного середовища.

Закон України “Про національні меншини в Україні” (Стаття 8) передбачає, що “у роботі державних органів, громадських об'єднань, а також підприємств, установ і організацій, розташованих у місцях, де більшість населення становить певна національна меншина, може використовуватися її мова поряд з державною українською мовою”. Крім того, у “Декларації прав національностей України” говориться, що “в межах адміністративно-територіальних одиниць, де компактно проживає певна національність, може функціонувати її мова нарівні з державною мовою”.

Під час опитування експертам було запропоновано відповісти на запитання, наскільки необхідно надати ромській мові статус офіційної поряд з українською в населених пунктах, де компактно мешкають роми. Переважна більшість експертів ромських лідерів вважають, що такий захід недоцільним, що в ньому немає потреби. До того ж висловлювався аргумент, що це може створити підґрунтя для напруження в міжетнічних відносинах. Не було висловлено жодних нарікань на предмет утискування ромської мови з огляду на те, що вона не має статусу офіційної в місцях компактного проживання ромів. Опитані представники місцевої влади також не бачать доцільності у наданні ромській мові статусу офіційної.


5.1.2. Етнокультурна самобутність ромського населення

За свідченням ромських лідерів, у ромських сім’ях зберігається традиційний розподіл ролей чоловіка та жінки: “Чоловік – добувач, годувальник, жінка – берегиня сімейного вогнища”; “Чоловік – голова сім’ї. Жінка, як правило, – домогосподарка. До дружини, матері, особливо старшого вік, ставляться з повагою”. Найчастіше підкреслюється, що повнота прав належить чоловіку, що саме він є головою сім’ї: “Чоловік у ромській сім’ї – це все: і пан, і бог, і вчитель, і голова сім’ї”. Водночас, за висловлюваннями ромських лідерів, з віком впливовість жінки на життя родини зростає. Ці дані також підтверджує опитування педагогів.

Слід звернути увагу на ту обставину, що роль домогосподарки не звільняє жінку від клопоту про отримання засобів до існування: “Роль чоловіка – заробляти гроші, жінки – допомагати йому заробляти гроші”. Для ромської жінки ворожіння та жебракування є традиційними способами заробітку. Серед опитаних жінок чверть (26%) упродовж останніх дванадцяти місяців намагалися одержати гроші завдяки ворожінню, зняттю наслань (“порчі”). Серед ромів, які заробляли ворожінням, жінки становили 91 %, а серед тих, кому доводилося жебракувати, – 87%.

Важливим елементом соціального життя ромів є ромська община (громада) – табір. Табір є одночасно поселенською структурою – компактним поселенням ромів, а також соціальним інститутом ромської общини – сукупністю норм звичаєвого права. За свідченням ромських лідерів, важливу роль у вирішення спірних питань, конфліктів між ромами відіграє ”крісс” - суд громади. Це надзвичайно авторитетний інститут для ромів, рішення суду остаточне і беззаперечне.

У ромській громаді надзвичайно розвинута взаємодопомога (соціальна мобілізація). За свідченням ромських лідерів, зокрема, це проявляється в організації спільних робіт (будівництво житла тощо), свят (весілля, народження дитини тощо). Взаємодопомога також існує у випадках допомоги немічним членам громад, родичам померлих, а також ромам, які потрапили у будь-яку скрутну ситуацію. Слід зауважити, що кілька експертів вказали на пряму залежність надання допомоги від статусу особи в громаді. Дані опитування свідчать про те, що скоріше за все не існує постійних кас взаємодопомоги, як і немає регулярних (систематичних) зборів коштів. Гроші збираються ситуативно, у разі виникнення якоїсь проблеми; розмір внесків залежить від гостроти проблеми, її значущості для громади в цілому. Загалом на високий ступінь згуртованості ромів та взаємодопомоги вказували як ромські лідери , так і інші категорії експертів, зокрема працівники міліції.

Керівну роль у ромській громаді (общині) відіграє старійшина – “староста”, ”барон” (інші назви – баро, вайда). Серед функцій старійшин експерти називають такі: вирішення проблем самоврядування, авторитетні поради, замирення конфліктуючих сторін, представництво інтересів громад перед владою, робота громадського суду, підтримка народних звичаїв. Широкий змістовний спектр відповідей свідчить про значний авторитет ромських лідерів, що базується на їхньому досвіді та спроможності успішно розв’язувати проблеми громади. Як правило, лідер громади – чоловік, але в окремих випадках старійшиною обирають жінку. Так, у Закарпатті, в Рахівському районі, є табір, де лідер Ганна Рошташ.

На запитання, чи змушують лідери общини збирати милостиню, безоплатно працювати на них членів громади, чи експлуатують інших ромів, переважна більшість експертів дали негативну відповідь. Лише в одиничних випадках вказувалося, що барон, за традицією, не повинен працювати. Крім того, окремі експерти вказали на вплив клановості при заміщенні посад старійшин, зокрема на те, що сини старійшин часто успадковують батьківську посаду.

Про те, що ромське населення ретельно зберігає свої народні культурні цінності, свідчать такі дані: що серед опитаних ромів переважна більшість знає народні пісні (74%), вміє танцювати народні танці (73%), дотримується національних ромських традицій під час проведення обрядів, ритуалів (79%). Ці показники узгоджуються з даними про кількість респондентів (72%), які спілкуються рідною мовою в родині.

Отже, є всі підстави стверджувати, що ромське сімейне середовище забезпечує спадковість народної культури і зрештою забезпечує збереження національної ідентичності ромів у переважній його масі. Щоправда, модернізація способу життя проявилася в тому, що еред опитаних ромів лише третина (34%) володіє навичками традиційних ремесел та занять, тільки половина (50%) родин респондентів при оформленні інтер’єру свого житла дотримується національних традицій. Про збереження народних традицій у повсякденному житті ромів свідчать й інші дані (див. табл. 5.1.3).

Таблиця 5.1.3

Частка респондентів, які постійно, досить часто або іноді



здійснюють певні культурні практики, %

Співають ромські пісні

72

Слухають, як співають ромські пісні, або дивляться, як танцюють циганський танець

82

У розмовах з родичами, знайомими використовують ромські прислів'я і приказки

63

Готують національні ромські страви

60

Використовують народні ромські методи лікування, замовляння, запрошують ромських цілителів

51

Вдягають і носять ромський національний одяг

49

Знаковим питанням, що характеризує особливості усвідомлення особою власної причетності до певної етнічної або соціальної групи, є питання ставлення до назви групи, у тому числі – альтернативних назв. Під час опитування ромського населення респондентам запропонували відповісти на запитання: Як би Ви хотіли – щоб Вас називали циганом чи ромом?” Це икликало поляризацію думок: 29% респондентів висловили бажання, щоб їх називали ромом (роммі), 21% – циганом (циганкою), а приблизно половина (48%) заявили, що для них неважливо, як їх називають – циганом чи ромом, головне, щоб до них ставилися з повагою. Можна висловити припущення, що така гнучка і неоднозначна позиція респондентів свідчить про відсутність серед ромського населення єдиної національної ідеології, ідейного підґрунтя для самоідентифікації.
5.1.3. Задоволення культурних потреб. Культурні запити ромів

1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка