Звіт "Аналіз реальних проблем та потреб ромів в Україні" київ жовтень 2003 зміст вступ 4 Ромський етнос в Україні 7 Методологія дослідження 12 Спосіб життя ромського населення 16



Сторінка6/10
Дата конвертації05.05.2016
Розмір1.59 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Більша частина ромів, які не спілкуються ромською мовою в родині, – це індивідуальні підприємці, службовці та кваліфіковані робітники. Сільське господарство – основна сфера, в якій зайняті представники ромської національності, що використовують ромську мову при спілкуванні з родиною. До останніх належить більшість некваліфікованих робітників, які в основному займаються побутовими послугами, а також зайнятих у будівництві та торгівлі.
4.3. Додаткові та нерегулярні види заробітків
В умовах низького рівня оплати праці та відсутності постійної роботи у переважної більшості ромського населення важливим джерелом виживання представників етносу стають додаткові та нерегулярні види заробітків. З 26 експертів, яким ставилося відповідне запитання, 9 переконані, що періодичні та випадкові підробітки є джерелом доходів практично всіх дорослих ромів, і ще 10 вважають, що до таких видів діяльності вдається понад половину дорослого ромського населення.

За даними опитування ромів, протягом останніх 12 місяців працювали додатково, крім основного місця роботи, 30% зайнятих ромів (в т.ч. 37% тих, хто має постійне місце роботи) та 3% осіб, які на момент опитування не мали роботи (останнє, очевидно, стосується осіб, які працювали в недалекому минулому). При цьому рівень поширення вторинної зайнятості незначно варіює по регіонах, охоплених обстеженням.



Спостерігається стійка тенденція зростання ступеня залучення до роботи на двох і більше робочих місцях із збільшенням освітнього рівня: серед ромів, які мають неповну середню, повну середню або вищу освіту, зайнятість на додаткових роботах у 1,5 раза частіша, ніж серед осіб з початковою освітою, і у 2,5 раза частіша, ніж серед ромів, які практично не відвідували школу (табл. 4.3.1).

Таблиця 4.3.1


Питома вага осіб, які протягом останніх 12 місяців вдавалися до окремих способів отримання грошей, серед представників різних освітніх груп та залежно від наявності постійного місця роботи, %

Усі опитані роми

Освіта

Роми, які мають постійне місце роботи

Роми, які не мають роботи


Не мають почат-кової

Почат-кова

Неповна середня і вищий рівень освіти

Працювали додатково, крiм основного мiсця роботи

10

6

10

15

37

3

Збирали порожнi пляшки

19

26

18

4

10

21

Збирали і здавали в приймальнi пункти макулатуру, металобрухт

25

31

29

6

21

27

Допомагали людям, родичам за винагороду

26

24

33

11

24

26

Ворожили, знiмали наслання (порчу) тощо

15

28

9

4

3

17

З метою одержання грошей 19% ромів збирали і здавали порожні пляшки (до цього способу жінки вдавалися вдвічі частіше, ніж чоловіки), 25% – збирали макулатуру або металобрухт, щоб здати до приймальних пунктів (у 1,5 раза частіше це робили чоловіки), 26% – допомагали родичам або чужим людям за винагороду (суттєвих гендерних відмінностей щодо заняття цим видом діяльності не виявлено), 26% жінок і навіть окремі представники чоловічої статі ворожили або знімали наслання (пристріт), 2% опитаних ромів грали на музичних інструментах або співали на вулиці (в підземних переходах). При цьому 11% від загалу за період, що розглядається, вдавалися до двох, а 10% – до трьох і більше з п'яти названих способів отримання грошей (до вибіркової сукупності потрапила жінка, яка протягом року перед обстеженням перепробувала всі вказані способи заробітку). Збиранням порожніх пляшок, макулатури та металобрухту частіше займалися особи найбільш економічно продуктивних вікових груп (25 – 49 років), допомогою людям за винагороду – роми віком 25 – 39 років, серед тих, хто вдавався до ворожіння, половина перетнула 40-річний рубіж.

Привертає увагу той факт, що частота заняття всіма названими вище способами заробляння грошей помітно знижується із збільшенням рівня освіти осіб ромської національності. Серед найменш освічених ромів хоча б одним з цих видів підробітків займалися 70%, серед ромів, які мають початкову освіту, – 56%, серед осіб з неповною середньою або вищого рівня освітою – лише 17%. Найбільш освічені роми, маючи постійну роботу, а нерідко – і додаткову зайнятість, як правило, намагаються обійтися без подібних заробітків. Показово, що дорослі роми, які не працюють зовсім, займаються збиранням порожніх пляшок удвічі частіше, а ворожінням та зняттям порчі – у 5 разів частіше, ніж ті, хто має постійне місце роботи, тоді як частота заняття збиранням макулатури (металобрухту) та допомогою людям за винагороду серед цих двох груп ромського населення майже однакова.

Збирання порожніх пляшок, макулатури та металобрухту найбільше поширене на Одещині, менше – на Закарпатті, ще менше – на Харківщині та Чернігівщині. Про це свідчать як результати опитування ромського населення, так і оцінки експертів. Зокрема, 4 з 5 представників ромських громадських організацій Одеської області зазначають, що цією діяльністю займаються більш ніж половина або практично всі роми їхньго регіону (оцінка у 5 – 6 балів за 6-бальною шкалою), тоді як ромські лідери Харківщини та Чернігівщини, відповідаючи на дане запитання, обирали оцінку в 1 – 2 бали (практично ніхто або менше 10% ромів). Вищу оцінку залучення громадян ромської національності до збирання пляшок, макулатури та металобрухту дає і працівник міліції з Одещини порівняно зі своїми колегами із Закарпатської та Харківської областей.

Роми Закарпаття помітно вирізняються на тлі представників інших регіонів за частотою заробляння грошей шляхом допомоги окремим громадянам за винагороду: 49% опитаних зазначили, що протягом останніх 12 місяців вони вдавалися до цього способу отримання засобів до існування, в інших охоплених обстеженням регіонах ця частка коливається від 5% на Харківщині до 20% на Чернігівщині.

Водночас закарпатські жінки ромської національності практично не займаються ворожінням, тоді як на Харківщині таких 27%, а на Одещині – 59%. Широке розповсюдження ворожіння в цих регіонах значною мірою пояснюється наявністю в них великих міст з інтенсивними ”ринками збуту” таких послуг, а найвищі показники зайнятості цим видом діяльності на Одещині пояснюються кращою фінансовою спроможністю одеситів порівняно з Харків’янами. Вказані закономірності територіальної диференціації ступеня зайнятості ворожінням збігаються з думкою експертів: із шести представників Одеської області (включаючи п’ятьох лідерів ромських громадських організацій та працівника міліції) троє обрали максимальну оцінку і ще двоє – оцінку у 5 балів, тоді як в інших регіонах помітно переважає 2-бальна оцінка, а серед відповідей експертів із Закарпаття зустрічається і мінімальна.

Такий вид надходжень засобів до існування, як допомога благодійних організацій, відіграє незначну роль у формуванні бюджету ромських домогосподарств. Серед опитаних експертів – представників ромських громадських організацій та працівників міліції – 4/5 (16 з 20 осіб) зазначили, що подібну допомогу отримують менше 10% від загалу або практично ніхто.

Побутує думка, що ромське населення тісно пов’язане з наркобізнесом (виробництвом наркотиків та торгівлею ними). Майже половина опитаних експертів (на ці питання давали відповідь представники ромських громадських організацій, працівники місцевих держадміністрацій та міліції) визнала факт заняття ромів своїх регіонів цим видом діяльності. Щоправда, абсолютна більшість з тих, хто визнав наявність проблеми, вважають масштаби участі ромів у наркобізнесі незначними – кілька відсотків від загалу – і зазначають, що ці показники такі ж, як і для інших національностей. Судячи з відповідей експертів, найбільше до наркобізнесу залучені роми Харківщини.

Звертає на себе увагу той факт, що суттєві відмінності між оцінками ступеня участі ромів у наркобізнесі, відзначені експертами різних категорій, не спостерігаються. Це дає підстави зробити висновок, що ромські лідери не намагаються приховати існування цього негативного явища в середовищі свого етносу, а визнають реальний стан справ. Один з представників ромських громадських організацій зазначив, що роми самі борються з наркобізнесом серед своїх, інший ромський лідер повідомив, що ця проблема була актуальною 5 – 8 років тому, нині ж самі роми зацікавлені у викоріненні даного явища у своєму середовищі, оскільки, по-перше, не хочуть мати неприємності з міліцією, по-друге, прагнуть уберегти власних дітей від уживання наркотиків.

З метою зниження рівня участі представників ромського населення у наркобізнесі експерти пропонують, з одного боку, вжити жорстких заходів щодо виявлення та притягнення до кримінальної відповідальності осіб, які займаються цією протиправною діяльністю, посилити контроль на кордоні, а з іншого – вирішити проблему зайнятості ромів, забезпечити їм нормальні умови життя.
4.4. Міграція ромського населення у зв'язку з пошуком джерел доходів
Після розпаду Радянського Союзу та встановлення нових економічних відносин об’єктивною реальністю для України в цілому став розвиток трудових міграцій як за межі держави, так і між областями. Ромське населення не є винятком: понад чверть ромів (28%) повідомили, що протягом останніх 12 місяців вони виїжджали за межі своєї області на тимчасову (в т.ч. сезонну) роботу, при цьому лише одиниці намагалися знайти в інших регіонах постійну роботу. Поширення трудових міграцій серед ромського населення відзначають опитані експерти. Переважна більшість з них визнає, що за межі регіону на заробітки виїжджають від 10% до половини або близько половини дорослих ромів.

Найвища інтенсивність трудових міграцій ромського населення спостерігається в Закарпатті (43%) та на Одещині (25%), роми Харківщини та Чернігівщини беруть участь у цьому процесі значно рідше (відповідно 12 та 10%). Виявлені особливості територіальної диференціації рівня участі у трудових міграціях практично збігаються з результатами експертних оцінок: вищі оцінки рівня залучення ромів до трудових міграцій надають експерти-мешканці Закарпаття та Одеської області. Причому, як свідчить опитування експертів, серед ромів Закарпаття та Харківщини поширені як внутрішні, так і зовнішні трудові міграції, тоді як роми Одещини мігрують майже виключно в межах України. У пошуках підробітку (в т.ч. і шляхом жебракування) останні ідуть, головним чином, до обласного центру – Одеси, яка є одним з найблагополучніших міст України; закарпатські роми шукають роботу по всій Україні, а також в Росії та Угорщині, мешканці Харківщини мігрують до сусідніх областей України та до країн СНД. У Чернігівській області найбільше, згідно з опитуванням експертів, серед ромів поширена човникова торгівля – поїздки до міст, де є великі оптові ринки (Хмельницький, Одеса), для закупівлі товарів з метою їх продажу в Чернігові та області.

Чоловіків у трудових міграціях більше, ніж жінок: серед перших на роботу за межі регіону проживання виїжджали 42%, серед других – 15%. Основну частину контингенту трудових мігрантів (тих, хто виїжджав на заробітки протягом останніх 12 місяців) становлять особи молодого та середнього віку: 47% мають вік 18 – 28 років і 24% – 29 – 39 років. Спостерігається стала тенденція до зменшення міграційної активності дорослих ромів із збільшенням їхнього віку: серед ромської молоді у трудових міграціях беруть участь понад 1/3, тоді як серед ромів віком 40 років і більше – менше 1/5. Промовистим є факт, що питома вага трудових мігрантів значно вища серед ромів, які не перебувають у шлюбі (ні офіційному, ні незареєстрованому), ніж серед одружених – 43 проти 29% і зовсім незначна – серед удівців (5%). Отже, особливості диференціації рівня участі у трудових міграціях між соціально-демографічними групами ромського населення в цілому співпадають із закономірностями, характерними для всього населення України (підвищена міграційна активність чоловіків, осіб середнього віку та неодружених), які були виявлені в ході обстеження зовнішніх трудових мігрантів ”Життєві шляхи населення України”.

Щодо наявності сезонності в трудових поїздках ромів думки експертів розходяться: одна половина вважає, що такого явища немає, а друга – відзначає підвищену міграційну мобільність ромського населення влітку, меншою мірою – пізньої весни та ранньої осіні. Це знову ж таки збігається з даними обстеження ”Життєві шляхи населення України”, згідно з яким літо є періодом найінтенсивніших трудових поїздок.

Водночас серед ромів, які мають постійну роботу, за повідомленнями експертів-представників адміністрацій підприємств, сезонність зайнятості відсутня.
4.5. Характер та причини безробіття і незайнятості.

Шляхи підвищення зайнятості ромів
Ромському населенню притаманний надзвичайно високий рівень безробіття: за результатами обстеження, незайняті особи, які шукали роботу, становлять 33% від чисельності економічно активного ромського населення, що втричі перевищує загальнонаціональний показник. За результатами опитування, основна причина незайнятості серед представників ромської національності в тому, що вони воліють обходитись випадковими заробітками, ніж працювати на одному підприємстві (на одному місці). Частка ромів, які називають цю причину, становить 37% (серед тих, хто не має постійної роботи). Іншою вагомою причиною безробіття є те, що роми шукали роботу, але не знайшли (23%). 23% ромів зайняті домашнім господарством, частка осіб, які не працюють з об’єктивних причин (пенсіонери, інваліди, перебувають у декретній відпустці), становить 22%. Більша частина тих, хто не має постійної роботи, не намагалися її знайти (73%).

Частіше безробіттям охоплені чоловіки (35% від економічно активних представників цього контингенту) і роми віком 18 – 24 роки (58%), а також неодружені (70%). Найвищий рівень безробіття зафіксовано в Чернігівській області – 43%, відповідно в Закарпатській – 38%, в Одеській – 34%, в Харківській – 17%.

Як вважає більша частина експертів: “Роми не працюють з причини власних лінощів”, інші вказують на безініціативність ромів, дехто стверджує: “Роми не хочуть і не вміють працювати”. Ці відповіді стосуються як представників адміністрацій підприємств, де працюють роми, так і педагогів. На запитання: “Чи погоджуєтесь Ви з твердженням, згідно з яким роми бідні тому, що суспільство ставиться до них несправедливо, не створює їм умови, аби вони могли проявити себе”, більшість експертів дає ствердну відповідь.

Трохи менше половини (39%) представників ромської національності (серед тих, хто намагався знайти постійне місце роботи) впевнені, що їм не вдається знайти роботу з причини недостатньої кількості вакансій. У 19% респондентів немає освіти (спеціальності), яка б дала змогу влаштуватися на роботу. А 17% – переконані, що їх не хочуть брати на роботу, тому що вони ромської національності. Лише 5% від чисельності ромів, які не мають постійного місця роботи, перебувають на обліку в службі зайнятості як безробітні. Водночас роботу на момент опитування шукали 17% контингенту незайнятих.

Дані дослідження дають підставу зробити висновок, що в більшості випадків шукають роботу ті представники незайнятого ромського населення, які мали роботу порівняно недавно. Чим більше часу минає з моменту початку незайнятості, тим рідше спостерігається серед ромів таке явище, як пошук роботи. Так, серед ромів, які працювали останній раз на постійній роботі три роки тому, шукали роботу 40% респондентів; серед тих, хто не має постійної роботи від трьох до п’яти років – вже 36%, а для опитаних, які не мають постійної роботи понад п’ять років цей показник становить тільки 16%.

Результати опитування експертів показали, що для підвищення зайнятості ромів потрібно створити вигідні матеріальні умови (збільшити розмір заробітної плати та своєчасно її виплачувати, допомагати в наданні кредиту, особливо молодим ромам, для відкриття власного бізнесу, допомагати одягом і продуктами). Існує серед експертів і така точка зору, відповідно до якої потрібно посилити контроль за роботою ромів на підприємствах, де вони працюють, а також створити вигідні умови для подальшого навчання після школи та отримання спеціальності. Інші схиляються до думки, що “для підвищення рівня зайнятості серед ромів потрібно взагалі поліпшити соціально-економічну ситуацію в країні”.



4.6. Дитяча праця
За даними опитування ромів, серед тих, у кого є діти віком від 7 до 15 років, 10% стверджує, що діти змушені заробляти на життя, допомагати рідним і що це є однією з вагомих причин невідвідування дітьми школи. Ступінь залучення ромських дітей до трудової діяльності суттєво варіює по регіонах (табл. 4.6.1).

Таблиця 4.6.1
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка