Зміст: Поняття юридичної особи Ознаки юридичної особи Види юридичних осіб Список літератури Поняття юридичної особи



Скачати 217.84 Kb.
Дата конвертації04.11.2016
Розмір217.84 Kb.
Зміст:


  1. Поняття юридичної особи..........................................................3

  2. Ознаки юридичної особи.............................................................4

  3. Види юридичних осіб...................................................................6

  4. Список літератури......................................................................14


1. Поняття юридичної особи.
Суб’єктами цивільних правовідносин та носіями майнових та особистих немайнових прав і обов’язків можуть виступати не тільки фізичні особи, але й різні колективні утворення, а саме господарські товариства, підприємства і організації, виробничі та споживчі кооперативи та інші. Але для того, щоб мати можливість вступати у цивільні правовідносини і бути їх суб’єктами, ці колективні утворення наділяються за наявності певних ознак, так званим, статусом юридичної особи. На відміну від фізичних осіб, юридичні особи не є живими істотами і тому не мають природної волі, однак в них діє об’єднана людська воля і об’єднана людська сила в певному напрямі, зумовленому метою створення юридичної особи. В силу цього за юридичною осо­бою і визнається можливість бути суб’єктом права.

Юридична особа є самостійним суб’єктом правовідносин і існує незалежно від фізичних осіб, які її утворили, і хоча це колективне утворення і визнається суб’єктом правовідносин, однак як юридична особа вона може бути носієм лише таких прав і обов’язків, які не пов’язані з природними властивостями людей.

Поняття та ознаки юридичної особи розкриваються в ст.23 ЦК України:

Юридичними особами визнаються організації, які мають відокремлене майно, можуть від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав, нести обов’язки, бути позивачами і відповідачами в суді, арбітражному суді або в третейському суді.



2.Ознаки юридичної особи
З вищесказаного визначення можна виділити наступні ознаки:
Організаційна єдність.

Юридична особа — це колективне утворення, певним чином організований колектив людей (організація). Принципи формування цього колективу можуть бути різноманітними: укладення трудових договорів (контрактів) робітниками і службовцями з адміністрацією державного підприємства, добровільне об’єднання громадян на основі членства в кооперативі тощо. Але кожна організація характеризується наявністю певної сис­теми істотних соціальних взаємозв’язків її членів, внутрішньою структурною і функціональною диференціацією.



Наявність відокремленого майна.

Кожна юридична особа має своє майно, відокремлене, по-перше, від майна членів трудового колективу даної організації; по-друге, від майна держави чи автономного утворення, адміністративно-територіальної одиниці; по-третє, від майна інших організацій, в тому числі вищестоя­щих органів.

Майно кооперативних, інших громадських організацій і ко­лективних утворень належить їм на праві власності. У державних підприємств є пра­во повного господарського відання належним їм майном, а у дер­жавних установ — право оперативного управління (ст.38 Закону «Про власність»).

Виступ у цивільному обороті від свого імені.

Кожна юридична особа має своє найменування (ім’я). Від свого імені вона набуває майнових і особистих немайнових прав і несе обов’язки, вступаючи в різноманітні цивільно-правові відносини з іншими організаціями та громадянами. Інші особи можуть діяти від імені юридичної особи тільки за її згодою (наприклад, на основі дові­реності).



Здатність нести самостійну майнову відповідальність.

Здатність організації від свого імені брати участь у цивільних правовідносинах, самостійно набувати майнових і особистих немайнових прав і нести обов’язки зумовлює і самостійну май­нову відповідальність юридичної особи за своїми зобов’язаннями.

Відповідно до ст.203 ЦК України:

В разі невиконання або неналежного виконання зобов’язання боржником він зобов’язаний відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Під збитками розуміються витрати, зроблені кредитором, втрата або пошкодження його майна, а також не одержані кредитором доходи, які він одержав би, якби зобов’язання було виконано боржником.

Формою цивільно-правової відповідальності юридичних осіб є також неустойка, відповідно до ч. І ст.179 ЦК України:

Неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові у разі невиконання або неналеж­ного виконання зобов’язання, зокрема у разі прострочення ви­конання.

Юридична особа відповідає по своїх зобов’язаннях належним їй (закріпленим за нею) майном, на яке за ст.7 Закону «Про власність», ст.32 ЦК та іншими актами законодавства України може бути звернене стягнення. Держава не відповідає по зобов’язаннях державних організацій, які є юридичними особами, а ці організації не відповідають по зобов’язаннях держави.



Здатність бути позивачем або відповідачем в суді, арбітраж­ному чи третейському суді.

Широка участь господарських організацій в майнових і особистих немайнових відносинах, мож­ливість покладення на них цивільно-правової відповідальності за порушення зобов’язань, заподіяння майнової шкоди іншим особам спричиняють потребу в захисті порушених цивільних прав, а у зв’язку з цим і необхідність звернення з позовом до суду, арбітражного чи третейського суду. Іншими словами, юридична особа стає стороною позивачем або відповідачем у цивільному, арбітражному процесі або третейському розгляді цивільною спо­ру.

Згідно з ч. 2, ст.102 ЦПК України:

Сторонами у цивільному процесі можуть бути державні підприємства, установи, організації, колгоспи, інші кооперативні організації, їх об’єднання, інші громадські організації, що користуються правами юридичної особи.

Всі зазначені ознаки (риси) юридичної особи взаємообумовлені і повинні розглядатися в єдності, сукупності, бо лише ра­зом вони розкривають суть юридичної особи. До ознак юридич­ної особи відносять іноді право організації мати рахунок в бан­ку, круглу печатку тощо. Але ці ознаки не є істотними, вони другорядні, похідні. Адже коли організація створена і вже існує як юридична особа, то вона в силу закону повинна звернутись до установи банку із заявою про відкриття рахунку для зберіган­ня своїх коштів і проведення безготівкових розрахунків з інши­ми організаціями. Цей обов’язок стає вже елементом цивільної правосуб’єктності організації як юридичної особи.

3. Види юридичних осіб.
Юридичні особи можна поділяти на окремі види за різними ознаками. Залежно від існуючих форм власності в Україні юри­дичні особи поділяються на:

а) приватні;

б) колективні;

в) дер­жавні;

г) змішані.

Стосовно суб’єктного складу юридичні особи можуть бути поділені на:

а) українські;

б) спільні за участю інозем­ного інвестора;

в) іноземні;

г) міжнародні організації та об’єд­нання.

У окремих країнах СНД поширений поділ юридичних осіб на комерційні та некомерційні. Комерційними визнаються організації, головною метою діяльності яких є одержання прибутку. Такими юридичними особами є господарські товариства, виробничі кооперативи, підприємства незалежно від форм власності. До некомерційних юридичних осіб відносяться такі, які не ма­ють на меті одержання прибутку і створюються для інших цілей. Такими некомерційними юридичними особами визнаються різно­манітні об’єднання громадян, в тому числі політичні партії, релігійні організації, споживчі кооперативи, фонди та інші.

Однак слід зазначити, що такий поділ є певною мірою умов­ним, оскільки і некомерційні організації досить часто викону­ють роботи, надають послуги, отримуючи при цьому прибуток.

З цих причин при розробці проекту ЦК України відмовилися від такої класифікації і натомість відновили традиційний поділ на юридичних осіб публічного права і юридичних осіб приват­ного права. Суть цієї класифікації полягає в тому, що юридичні особи публічного права створюються незалежно від волі приватних осіб, як правило, для здійснення спеціальних функцій, не обумовлених їх участю в цивільному обороті (наприклад, міністер­ства і відомства, установи соціальної сфери, культурно-освітянські заклади та інші).

І навпаки, юридичні особи приватного права створюються за ініціативою приватних осіб на договірних засадах, саме з метою участі в різноманітних цивільно-правових відносинах. Цивільним правом регулюється порядок створення і діяльності саме юридич­них осіб приватного права. Що ж до регулювання цивільно-правових відносин за участю юридичних осіб публічного права (наприклад, коли у останніх виникає потреба укласти цивільно-пра­вовий договір оренди, купівлі-продажу, про надання різноманіт­них послуг тощо), то діє загальний принцип: публічні юридичні особи, вступаючи у цивільно-правові відносини, підпадають під режим цивільно-правового регулювання, як будь-які інші при­ватні юридичні особи, незалежно від того, що створені вони роз­порядчим способом на підставі рішення державних органів та органів місцевого самоврядування і в цілому функціонують для здійснення завдань публічного характеру. Таким чином, забезпе­чується єдність регулювання цивільно-правових відносин, неза­лежно від того, хто є їх учасниками. Водночас порядок утворення юридичних осіб публічного права регулюється не актами цивіль­ного законодавства, а нормами публічного права.

Чинне законодавство України також визначає для юридич­них осіб, що діють в цивільному обороті, організаційно-правову форму: підприємства, господарські товариства, кооперативи. Цей перелік, на відміну від ЦК Російської Федерації та інших країн СНД, не є в Україні вичерпним. Питання про організаційно-правову форму окремих юридичних питань вирішується в різних нормативних актах.

Відповідно до Закону України «Про підприємства в Україні» (ст.1) підприємство — це самостійний господарюючий статут­ний суб’єкт, який має права юридичної особи і здійснює ви­робничу, науково-дослідну і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу). Підприємство має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в устано­вах банків, печатку зі своїм найменуванням, а промислове підприємство — також товарний знак. Отже, на відміну від бюджетних установ, які функціонують головним чином за ра­хунок бюджетних асигнувань, підприємства одержують дохо­ди від своєї виробничо-господарської діяльності і покривають цими доходами свої витрати, тобто виступають в обороті як відокремлені товаровиробники. Правда, в разі збиткової діяль­ності підприємства держава може надати йому дотацію, інші пільги, якщо вона визнає продукцію цього підприємства суспільно необхідною. Підприємство може здійснювати будь-які види господарської діяльності, якщо вони не заборонені законодавством України і відповідають цілям, передбаченим статутом підприємства. Як юридична особа підприємство має своє майно, яке складають основні фонди та оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається у само­стійному балансі підприємства. Здійснюючи господарську діяльність, вступаючи в різноманітні угоди щодо свого майна з іншими особами, підприємство набуває цивільних прав і виконує обов’язки, несе майнову відповідальність за своїми зобов’язаннями, тобто діє як суб’єкт цивільних правовідно­син — юридична особа.

Залежно від форм власності, встановлених Законом «Про власність», можуть діяти підприємства таких видів:

- приватне підприємство, засноване на приватній власності фізичної особи і виключно її праці;

- сімейне підприємство, засноване на власності та праці громадян України — членів однієї сім’ї, що проживають разом;

- приватне підприємство, засноване на власності окремого громадянина України, з правом найму робочої сили;

- колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства, кооперативу, іншого статутного товариства, громадської або релігійної організації;

- державне комунальне підприємство, засноване на власності адміністративно-територіальних одиниць;

- державне підприємство, засноване на загальнодержавній власності;

- спільне підприємство, засноване на базі об’єднання майна різних власників (змішана форма власності). Серед засновників спільного підприємства можуть бути юридичні особи і громадя­ни України, інших держав;

- підприємство, засноване на власності юридичних осіб і гро­мадян інших держав. Створення таких підприємств регулюється окремим законодавством України.

Відповідно до обсягів господарського обороту підприємства та чисельності його працівників (незалежно від форм власності), воно може бути віднесено до категорії малих підприємств. Зок­рема, до малих підприємств відносяться заново створювані і діючі підприємства: у промисловості та будівництві — з чисельністю працюючих до 200 чоловік; в інших галузях виробничої сфери — з чисельністю працюючих до 50 чоловік; у науці та науковому обслуговуванні — до 100 чоловік; в галузях невиробничої сфери — до 25 чоловік; у роздрібній торгівлі — до 15 чоловік.

Перехід до ринкової економіки обумовив появу нових органі­заційно-правових форм, покликаних забезпечити поєднання майнових та інших інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері підприємницької діяльності. Саме для цього створюються численні господарські товариства, до яких відносяться такі юри­дичні особи, які створені шляхом об’єднання на підставі дого­вору майна (або майна і підприємницької діяльності) фізичних та юридичних осіб з метою одержання прибутку. Відповідно до ст. І Закону України про господарські товариства в Україні мо­жуть створюватися акціонерні товариства, товариства з обмеже­ною та додатковою відповідальністю, повні та командитні това­риства.

Особи, які утворюють господарські товариства, називаються їх засновниками. Підприємства, організації та установи, які ста­ли учасниками товариства, не ліквідуються як юридичні особи (ст.3 Закону).

Господарські товариства можна поділити на дві групи: об’єднан­ня капіталів та об’єднання осіб. До першої групи відносяться такі товариства, які при їх створенні передбачають об’єднання майна засновників та учасників, і необов’язково — особистої участі (тобто підприємницької діяльності). До другої групи на­лежать товариства, в яких їх засновники беруть участь не тільки майновими внесками, але й безпосередньо особистою участю.

Засновники і учасники господарських товариств (ст.10 Закону) мають право:

а) брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах;

б) брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди);

в) вийти в установленому порядку з товариства;

г) одержувати інформацію про діяльність товариства.



Об’єднаннями капіталів розглядаються такі господарські товариства, як акціонерні та товариства з обмеженою і додатковою відповідальністю.

Акціонерним вважається товариство, яке має статутний фонд. поділений на певне число акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов’язаннями тільки майном товарист­ва. Акціонери відповідають за зобов’язаннями товариства лише у межах належних їм акцій. У випадках, передбачених статутом, акціонери, які не повністю оплатили акції, несуть відповідальність за зобов’язаннями товариства також у межах несплачених сум.

Акціонерні товариства бувають: відкритими, акції яких можуть поширюватись шляхом відкритої підписки і купівлі-продажу на біржах, і закритими, коли їхні акції розподіляються між заснов­никами і не можуть поширюватись шляхом підписки, купува­тись і продаватись на біржах. Проте закрите акціонерне това­риство може бути реорганізоване у відкрите шляхом реєстрації його акцій в порядку, передбаченому законодавством про цінні папери і фондову біржу, і внесення змін у статут товариства (ст.ст.24 і 25 Закону «Про господарські товариства»).

Подібними до акціонерних є товариства з обмеженою відповідальністю, статутні фонди яких також поділені на частки (паї), розміри яких визначаються установчими документамиТовариства з обмеженою відповідальністю утворюють статутні фонди за раху­нок коштів учасників (пайщиків), число яких, як правило, неве­лике і наперед відоме. Як і акціонерне, товариство з обмеженою відповідальністю за своїми зобов’язаннями відповідає теж на­лежним йому майном. Поняття ж «обмежена відповідальність» тут оз­начає, що при зверненні стягнення на майно товариства по його боргах, пайщик втрачає лише свій пай (внесок), а на решту його майна ця відповідальність не поширюється (наприклад, при бан­крутстві товариства). В цьому розумінні й відповідальність ак­ціонерів у акціонерному товаристві є також обмеженою, бо вони відповідають за зобов’язаннями товариства лише в межах належних їм акцій.

Товариством з додатковою відповідальністю визнається това­риство, статутний фонд якого поділено на частки, визначені ста­тутними документами. Учасники такого товариства відповіда­ють по його боргах своїми внесками у статутний фонд, а при недостатності цих сум додатково належним їм майном в однако­вому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожного учасника. Граничний розмір відповідальності учасників перед­бачається в статутних документах (ст.65 Закону «Про господарські товариства»).

До об’єднань осіб відносяться повні і командитні товариства. Повне товариство — це таке товариство, всі учасники якого займаються сумісною підприємницькою діяльністю і несуть со­лідарну відповідальність за зобов’язаннями товариства усім своїм майном. Солідарність відповідальності означає, що при недостатності майна в такого товариства кредитор має право звернутись з вимогою про покриття боргу як до всіх учасників разом, так і до кожного з них зокрема, як в частині, так і в повній сумі боргу. В установчому договорі про повне товариство зазначається розмір частки кожного з учасників, склад і порядок внесення вкладів, форма їх участі у справах товариства. Ведення справ товариства може здійснюватись або всіма учасниками, або одним чи декількома з них, виступаючи від імені товариства. В цьому разі обсяг повноважень учасників визначається довіреністю, підписаною рештою учасників товариства (ст. ст. 66, 68 Закону «Про господарські товариства»).

Командитним визнається товариство, що включає поряд з од­ним чи декількома учасниками, які несуть відповідальність за зобов’язаннями товариства усім своїм майном, також одного чи більше учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майно товариства (вкладників). Якщо в командитному товаристві беруть участь двоє чи більше учасників з повною відповідальністю, вони несуть солідарну відповідальність по боргах товариства (ст.75 Закону «Про господарські товариства»).

Для участі в цивільних правовідносинах з метою одержання прибутку створюються і виробничі кооперативи. Їх діяльність в Україні регулюється ще Законом СРСР «Про кооперацію в СРСР», прийнятим 26 травня 1988 р. Кооперативи створюються і діють в сільському господарстві, промисловості, будівництві, на транспорті, в торгівлі, громадському харчуванні, у сфері плат­них послуг та інших галузях виробництва і соціально-культур­ного життя. Виробничим кооперативом визнається заснована на членстві громадян організація для спільного ведення підприємницької діяльності шляхом особистої трудової участі та об’єднан­ня майна його членів. Як юридична особа виробничий коопера­тив сам відповідає за своїми зобов’язаннями належним йому май­ном, а при недостатності майна кооперативу його члени несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність своїм майном, якщо це передбачено статутом кооперативу.

На кооперативних засадах часто утворюються і здійснюють свою діяльність колективні сільськогосподарські підприємства. Відповід­но до ст.1 Закону України від 14 лютого 1992 р. «Про колектив­не сільськогосподарське підприємство» воно є добровільним об’єднанням громадян у самостійне підприємство для спільного виробництва сільськогосподарської продукції, що діє на засадах підприємництва і самоврядування. Підприємство є юридичною особою, має розрахунковий та інші рахунки в установах банку і печатку із своїм найменуванням. Колективні сільськогосподарські підприємства можуть на добровільних засадах об’єднуватися в спілки (об’єднання), бути засновниками акціонерних товариств, які діють на основі своїх статутів. Підприємство самостійно ви­значає напрямки сільськогосподарського виробництва, його структуру та обсяг, самостійно розпоряджається виробленою продукцією та доходами і здійснює будь-яку діяльність, що не суперечить законодавству.

Держава повинна забезпечувати рівність усіх форм господа­рювання в агропромисловому комплексі, де поруч з колективними сільськогосподарськими підприємствами діють радгоспи, підсобні сільські господарства підприємств, установ і організацій, переробні та інші підприємства, акціонерні товариства, орендні колективи, особисті підсобні господарства громадян, селянські (фермерські) господарства тощо.

Серед названих організаційно-правових форм господарюван­ня з використанням інституту юридичної особи слід виділити селянські (фермерські) господарства, які є (формою підприємництва громадян України, що виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою і реалізацією. Відповідно до ст.9 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та дер­жавної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.

Відповідно до ст.3 Закону України «Про підприємства в Україні» юридичні особи можуть на добровільних засадах об’єд­нувати свою виробничу, наукову, комерційну та інші види діяль­ності, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству. Зокрема, підприємства мають право об’єднуватися в:

- асоціації, тобто договірні об’єднання, створені з метою по­стійної координації господарської діяльності, при цьому асоціа­ція не має права втручатись у виробничу і комерційну діяльність будь-кого з її учасників;

- корпорації — договірні об’єднання, створені на основі по­єднання виробничих, наукових і комерційних інтересів з делегу­ванням окремих повноважень централізованому регулюванню діяльності кожного з учасників;

- консорціуми — тимчасові статутні об’єднання промислового і банківського капіталу для досягнення спільної мети;

- концерни — статутні об’єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на ос­нові повної фінансової залежності від одного чи групи підприємців;

- інші об’єднання, створені за галузевим, територіальним або іншими принципами.

Об’єднання є юридичною особою, може мати самостійний і зведений баланси, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням. Об’єднання діють на основі договору або статуту, затвердженого їх засновниками або власниками. Підприємства, які входять до складу зазначених організаційних структур, зберігають права юридичних осіб, і на них поширюється дія Закону про підприємства. Тому об’єднан­ня не відповідає за зобов’язаннями підприємств, які входять до його складу, а підприємства не відповідають за зобов’язаннями об’єднання, якщо інше не передбачено установчим договором (статутом). За підприємствами залишається право вийти зі скла­ду об’єднання із збереженням взаємних зобов’язань та укладе­них договорів з іншими підприємствами та організаціями.

Правами юридичних осіб наділяються не тільки такі колек­тивні утворення, які діють з метою одержання прибутку, але, й різноманітні установи, об’єднання громадян, релігійні органі­зації тощо. Не переслідуючи як основну мету своєї діяльності одержання прибутку, ці організації, однак, є учасниками ци­вільного обороту, тобто часто змушені вступати в цивільно-пра­вові відносини і набувати майнових та особистих немайнових прав і обов’язків.

Установою може бути визнана організація, яка створюється і фінансується власником для здійснення управлінських, соціально-культурних та інших функцій некомерційного характеру. До них, зокрема, відносяться державні установи та інші державні організації, що перебувають на державному бюджеті і мають самостійний кошторис, керівники яких користуються правами розпорядників кредитів, за винятками, встановленими законом (ч. І ст.24 ЦК України). Ними є органи державної влади й управління (обласні та районні державні адміністрації, місцеві Ради, їх відділи і управління, міністерства, відомства тощо), органи прокуратури і суду, установи соціально-культурного характеру (вузи, лікарні, музеї, бібліотеки тощо). Оскільки основна діяльність названих установ полягає в здійсненні управлінських, соціально-культурних та інших функцій, а результати цієї роботи не можуть бути оцінені як товар, основним джерелом по­криття їх витрат служать асигнування з бюджету, які витрача­ються відповідно до затвердженого кожній установі кошторису.

До юридичних осіб відносяться і такі державні організації, які фінансуються за рахунок інших джерел, мають самостійний кош­торис і самостійний баланс. На таких засадах можуть створюва­тись органи господарського управління, які фінансуються на ра­хунок відрахувань від прибутків підпорядкованих їм підприємств. В кошторисах цих організацій чітко фіксуються джерела над­ходження коштів і суми видатків, у межах яких і здійснюються господарські та інші операції названих юридичних осіб.

Як юридичні особи в Україні діють різноманітні об’єднання громадян. Право громадян на свободу об’єднання є невід’ємним правом людини, закріпленим Загальною декларацією прав лю­дини і гарантується Конституцією та законодавством України. Держава сприяє розвиткові політичної та громадської активності, творчої ініціативи громадян і створює рівні умови для діяльності їх об’єднань.

У ст.1 Закону України від 6 червня 1992 р. «Про об’єднання громадян» зазначається, що об’єднанням громадян є добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод. Об’єднання громадян, незалежно від своєї назви (рух, конгрес, асоціація, фонд, спілка тощо), в розумінні цього закону визнається полі­тичною партією або громадською організацією.



Політичною партією є об’єднання громадян — прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, які мають головною метою участь у виробленні державної політики, формування органів влади, місцевого та регіонального само­врядування та представництво в їх складі.

Громадською організацією є об’єднання громадян для задово­лення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів. Громадські організації створюються і здійснюють діяльність у формі спілок (адвокатів, музикантів та інших), товариств (наприклад. Наукове товариство ім. Т.Шевченка), ко­мітетів (наприклад, Національний олімпійський комітет Украї­ни), асоціацій (наприклад, Українська уфологічна асоціація) тощо. Об’єднання громадян мають право на добровільних заса­дах засновувати або вступати між собою в спілки (союзи, асоці­ації тощо), яким відповідно до їх статутів теж можуть надавати­ся права юридичної особи.

Для виконання поставлених завдань об’єднання громадян формують свою власну матеріальну базу, тобто можуть мати у власності кошти та інше майно, необхідне для здійснення статутної діяльності. Право власності цих об’єднань виникає шляхом передачі їм майна засновниками, членами (учасниками) або державою, внаслідок сплати членами об’єднання вступних та членських внесків, пожертвувань громадян та організацій тощо. З метою виконання статутних завдань і цілей зареєстровані об’­єднання можуть здійснювати необхідну господарську та іншу комерційну діяльність шляхом створення госпрозрахункових уста­нов і організацій із статутом юридичної особи, заснування підприємств в порядку, встановленому законодавством. Політичні партії, створювані ними установи і організації не мають права засновувати підприємства, крім засобів масової інформації, і займатися господарською та іншою комерційною діяльністю, за винятком продажу суспільно-політичної літератури, інших пропагандистсько-агітаційних матеріалів, виробів із власною символікою, проведення фестивалів, свят, виставок, лекцій, інших суспільно-політичних заходів. Кошти і майно, придбані в результаті господарської та комерційної діяльності госпрозрахункових установ та підприємств, створених громадськими організаціями, також стають власністю цих організацій.



Правами юридичних осіб наділяються також різноманітні фонди (наприклад. Український фонд культури. Український національний фонд допомоги інвалідам Чорнобилю тощо). Фондами визнаються організації, що засновуються громадянами і юридичними особами на основі їх добровільних і безповоротних майнових вкладів у благочинних або інших некомерційних цілях. Майно, передане засновниками, є власністю фонду. Порядок формування органів та управління фондом визначається його статутом, який затверджується засновником. Засновники фонду не відповідають по зобов’язаннях створених ними фондів, а фонди не відповідають за зобов’язаннями своїх засновників.

Юридичними особами є і споживчі кооперативи. Ними визнаються організації, засновані на членстві громадян з метою задоволення потреб членів та інших громадян у торговельному чи побутовому обслуговуванні, а також членів кооперативу в житлі, дачах, гаражах, соціально-культурних та інших послугах. Споживчими кооперативами є, зокрема, житлово-будівельні, гаражні та інші кооперативи. Члени споживчого кооперативу не відповідають по його зобов’язаннях, якщо інше не передбачено статутом кооперативу.

Учасниками цивільно-правових відносин виступають і релігійні організації. Відповідно до Закону від 23 квітня 1991 р. «Про свободу совісті та релігійні організації» (ст.7) ці організації утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями). Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління та установи, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства, духовні навчальні заклади, а також об’єднання, що складаються з вищеназваних релігійних організацій. Релігійні об’єднання представляються своїми центрами (управліннями).

Релігійна організація визнається юридичною особою з моменту реєстрації її статуту. Як юридичні особи релігійні організації мають право використовувати для своїх потреб будівлі і майно, що надаються їм на договірних засадах державними, громадськими організаціями або громадянами. Релігійні організації набувають право власності на майно, придбане або створене ними за рахунок власних коштів, пожертвувань громадянами, організаціями або передане державою, а також придбане на інших підставах, передбачених законом. В порядку, визначеному чинним законодавством, релігійні організації мають право для виконання своїх статутних завдань засновувати свої видавничі, поліграфічні, виробничі, реставраційно-будівельні, сільськогосподарські та інші підприємства, а також добродійні заклади (притулки, інтернати, лікарні тощо), які мають права юридичної особи (ст.ст.18, 19 Закону «Про свободу совісті та релігійні організації»).



4. Список використаної літератури


  1. Цивільний кодекс України.

  2. “Цивільне право” ч.1, О.А. Підопригора, Д.В. Боброва, Київ, 1997р.

  3. Закон України “Про господарські товариства”.

  4. Закон України «Про об’єднання громадян»

  5. Закон України «Про селянське (фермерське) господарство»

  6. Закону України «Про підприємства в Україні»

  7. Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»).

  8. Гражданское право: Учебник./ Под ред. Цыбуленко З.И. – М.: Юрист, 1998 г.








База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка