Зарубіжний досвід



Сторінка1/2
Дата конвертації14.12.2016
Розмір0.56 Mb.
  1   2

Зарубіжний досвід



Союз академій наук Німеччини

У Німеччині існує 7 академій наук, що діють у різних землях Німеччини:



Берлін-Бранденбурзька академія наук (1992/1700) – місцезнаходження Берлін;

Академія наук Геттінгену (1751) – місцезнаходження Геттінген;

Баварська академія наук (1759) – місцезнаходження Мюнхен;

Саксонська академія наук (1846) – місцезнаходження Лейпціг;

Гайдельберзька академія наук (1909) – місцезнаходження Гайдельберг;

Майнцська академія наук (1949) – місцезнаходження Майнц;

Вестфальська академія наук (1970) – місцезнаходження Дюссельдорф.

Крім того, у Німеччині у Галлі розташовується ще одна Академія природничих наук «Леопольдіна», яка не є членом Союзу академій наук ФРН.

Німецькі академії наук – це позауніверситетські наукові дослідницькі установи, що здійснюють дослідження в галузі основ наукових дисциплін (в основному теоретичного) у довгострокових наукових проектах; вони можуть проводити наукові проекти із залученням величезного за обсягом матеріалу маловитратно і на високому науковому рівні. Це – особливість німецької наукової традиції. Кращий приклад цього – «Програма академій». Координована її головною організацією – «Союзом німецьких Академій наук» – німецькі Академії наук займаються однією з найбільших та значних гуманітарних програм наукових досліджень ФРГ. Ця програма має й всесвітнє значення – великі Академії інших країн, які теж мають власні проекти (з якими німецькі проекти пов’язані переважно лініями кооперації), не йдуть у жодне порівняння з нею. Крім того, німецькі Академії наук зберігають гуманістичну освітню традицію. Вони влаштовують наукові засідання, а також серії громадських доповідей і сприяють росту молодого наукового покоління. За високі досягнення Академії присуджують премії та медалі.

Новий етап історії німецької науки розпочався у 1990 році. Після об’єднання ФРН та НДР 3 жовтня 1990 року, Німеччина стала ще більш багатоликою. Найскладніші процеси трансформації науки проходили у східних землях Німеччини. В об’єднаній Німеччині зіштовхнулися дві, зовсім різні, системи: на Заході – плюралістична наука, заснована на принципах федералізму, на Сході – строго централізована. Основна складність полягала у тому, що індустрія та наука «соціалістичного табору», до якої складовою частиною входила і НДР, були орієнтовані на зв’язки із науковими установами всередині цього табору, і найчастіше з Республіками СРСР. З часу розпаду СРСР та об’єднання східної та західної частини, східна Німеччина повинна була інтегруватись у загальнонімецькі кордони та переходити до створення власного наукового профілю, що був би орієнтований і на споживчу економіку та ведення конкурентної боротьби із західними високорозвиненими країнами. Інституціональна модель науки ФРН дала процесові чітке спрямування.

Основний масив східногерманської науки був зосереджений у Академії наук: у 1990 р. у її складі нараховувалось 60 інститутів, а вже до жовтня цього року Академія як цілісне утворення перестала існувати. Галузева наука у її колишньому вигляді зникла. Наукова рада ФРН вирішила долю 60 академічних і 70 галузевих східнонімецьких науково-дослідних інститутів до літа 1991 р., – при цьому лише деякі інститути було реорганізовано як наукові організації, хоча більшість їх співробітників втратили свої попередні посади. І навпаки, співробітники ряду закритих інститутів змогли знайти роботу в заново створених дослідницьких організаціях. У галузі прикладних досліджень головним критерієм для рекомендації Наукової ради стала їх ефективність. Тому лише 6% із інститутів АН НДР даного профілю зберегли майже повністю свій персонал. Після об’єднання Німеччини кількість вчених та інженерів у східних землях скоротилась з 85 тис. до 16 тис. Було ліквідовано всі інститути суспільних наук та економіки. Спроби реформувати дослідницькі програми часто-густо не схвалювались і переводились на освітянську ниву – дослідницькі групи, які Рада визнала життєздатними, були злиті зі східнонімецькими університетами. Драматичною виявилась доля хімічних наук: більшість інститутів цього профілю було ліквідовано. Негативний результат був зумовлений тим, що у ФРН хімія – справа лабораторій промислових компаній або університетів. Навпаки, інститути фізичного і біологічного профілю в основному збереглись.

У трансформації східнонімецької науки в основному використовувались чотири основні стратегії:

1. Скорочення персоналу.

2. Пошук зовнішньої підтримки. Найчастіше це супроводжувалось співробітництвом зі спорідненим інститутом Західної Німеччини. Так, наприклад, був створений новий хімічний інститут Товариства ім. Макса Планка, співробітники якого зуміли знайти власну дослідницьку нішу.

3. Стратегія «відповідального вибору» – спроба реорганізації та контактування з науковими інститутами Західної Німеччини.

4. «Менеджмент враження» – спроби представити інститут під якнайкращим особистим враженням експертів наукової ради (Водопьянова Е. Страны центральной и восточной Европы: наука в пути // Мировая экономика и международные отношения. – 2000. – № 10. – С. 71–77).

Та в останні роки становище стало змінюватись на краще – 7 інститутів Товариства ім. Макса Планка, що координує фундаментальні дослідження у країні, відкриваються у східних землях. Товариство ім. Фраунгофера, що координує прикладні науково-дослідні проекти, також відкриває на території колишньої НДР 5 нових інститутів. Крім того, уряд Німеччини планує надати допомогу урядам східних земель у створенні близько 50 великих та малих технопарків (Крупнейшие страны Западной Европы // Наука стран Европы на пороге ІІІ тысячелетия. – К.: НИИ статистики Госкомстата Украины. – 1998. – 205 с. – С. 13). Відповідно науковці колишньої АН НДР можуть увійти до них.

Об’єднання Німеччини, особливо для вчених нових федеральних земель, означало глибокі структурні перетворення. Але в цих перетвореннях був закладений гігантський потенціал. На сході Німеччини виникли десятки нових інститутів і наукових установ, де і донині панує дух першопрохідників. Держава в основному обмежується формуванням сприятливих умов для створення наукової кооперації та комерціалізації наукових розробок.

У загальному плані німецькі Академії наук – це товариства вчених та позауніверситетські дослідницькі установи одночасно. Їх метод роботи, що базується на постійності, незалежності та високих наукових стандартах, дозволяє їм приймати науково-дослідницькі проекти, які потребують тривалого часу та унікальних ресурсів. До них належать, наприклад, випуск наукових словників, словників та критичних видань до творів великих мислителів та музикантів, а також проведення природничо-наукових довготривалих досліджень. Таким чином Академії створюють довідковий апарат у певній галузі чи теоретичний фундамент для використання їхнього доробку іншим вченим та громадськості. У роботі ними використовуються маловідомі фонди, специфічне обладнання чи рідкісні матеріали, – для власних досліджень, у наукових обговореннях чи ж для особливих для дисципліни постановок проблем та обробки питань.

Цілі та завдання Академій не змінювались від часу їх заснування у XVII ст., а саме: сприяння науковій діяльності та дослідженням. Академії виконують це завдання різним чином – як носії численних дослідницьких починань, а також як вчене товариство з численними заходами, такими, як відкриті засідання, симпозіуми, консультації та бесіди за круглим столом, а також присудженням премій. Академії існують як форум, де обговорюються і роз’яснюються актуальні питання; у такий спосіб комісії Академій щороку збирають фахівців, що звертаються з нагальними проблемами (відповідно до їх точки зору), як, наприклад, так звана «смерть лісів» або проблема виявлення поновлюваних видів сировини. Академії спілкуються листуванням з численними Академіями, університетами та іншими науковими установами Німеччини та за її межами. Завдяки цьому вони мають майже 750 партнерів по обміну науковою літературою із 63 країн; книги передаються бібліотекам і там каталогізуються та перебувають у відкритому доступі для користувачів. Академії також мають у своєму розпорядженні величезні довідкові бібліотеки, і у першу чергу це публікації членів Академії, а також інших Академій. Про доцільні закордонні контакти Академій турбуються члени-кореспонденти; члени Академій беруть участь у міжнародних програмах, у відвідуваннях інших академій та відповідно приймають візити науковців, а також у всесвітньо відомих симпозіумах, консультаціях і засіданнях, також командирують своїх членів у міжнародні комітети.

Організація Академій – німецькі Академії наук мають правову форму об’єднання громадянського права. На чолі Академії стоїть президент, якого обирають на строк 3 роки. Він представляє Академію і є керівником всіх її підрозділів. Можливе переобрання, навіть неодноразове. Президенту у роботі допомагає правління а також старійшина канцелярії президента. При веденні справ президент має підтримку з боку генерального секретаря.

Академії складаються дисциплінарно з кількох відділень (класів). Найпоширенішим є поділ на гуманітарні та природничі дисципліни. Та у деяких Академіях поділ проводиться так – у Вестфальській Академії наук: відділення гуманітарних наук, природничих наук і медицини та відділення інженерних наук і економіки, Академія в Майнці має до поділу на відділення математично-природничого та гуманітарного ще й спеціальний напрям – відділення соціальних наук і літератури. Саксонська Академія ділиться на три рівноправних відділення: математично-природниче, філологічно-історичне та технічних наук. Берлінсько-Бранденбурзька Академія наук має поділ аж на 5 відділень: гуманітарне, соціальних наук, математично-природниче, медико-біологічних наук та технічних наук. Відділення утворюють ядро дисциплінарної компетенції та експертизи Академій.

У їх відкритій, трансдисциплінарно оформленій груповій структурі створюються передусім передумови для поглибленого наукового обговорення зі спеціальних предметів та їх перспектив. Вони складались як базис для систематичного кваліфікованого обміну думками та обміну досвідом між різними вченими. Гуманітарні відділення, крім філософів та істориків, об’єднують філологів, культурологів та лінгвістів, теологів, юристів і політологів, психологів та соціологів; тоді як математично-природничі охоплюють математиків, астрономів, фізиків, хіміків, вчених інженерних спеціальностей та вчених, що займаються науками про Землю, зоологів, ботаніків і медиків. Обом основним відділенням належать видатні вчені, що істотно сприяли розвиткові знань у своїх галузях.

Наукова робота Академій наук проводиться у довгострокових та короткострокових наукових проектах. Для проведення довгострокових проектів, де необхідно згуртувати вчених або необхідна взаємодія учених різних дисциплін, Академії утворюють комісії (як правило, всередині її класів), створені з академіків та спеціалістів інших установ. Комісії можуть бути адміністративними, на які покладається керівництво справами Академії чи виконання окремих її функцій (фінансові, бібліотечні, видавничі), консультативні та предметні, створені для вирішення окремих завдань у галузях наук: в Гайдельберзькій – по геомедичним дослідженням, по античній кераміці, античній міфології, у Баварській – по топоніміці, історії музики, розшифровці клинопису, низьких температурах, по керівництву обсерваторією Вендельштейну, по електроніці, в Майнцській – по історії понять, музичній термінології. До роботи в комісіях залучають також вчених, які не є членами Академій, що сприяє розширенню контектів Академії з «неакадемічним науковим середовищем». Кількість академічних комісій зростає, у наш час це основна форма роботи Академій (Копелевич Ю. Х. Ожигова Е. П. Научные Академии стран Западной Европы и Северной Америки. – Л.: Наука. – 1989. – 413 с. – С. 24).

Окрім комісій, бібліотек, архівів, лише деякі Академії мають свої науково-дослідницькі інститути, станції, обсерваторії, обчислювальні центри; робота в основному зосереджується у дослідницьких радах, робочих групах і «місцях проведення», консультаційних групах, центрах прогнозування, реферативних бюро, службах інформації тощо.

Союз є органом, що визначає головні завдання провідних наукових досліджень, координує проведення загальних науково-дослідницьких проектів його членів, сприяє роботі молодого наукового покоління, підтримує зв’язки з іншими дослідницькими установами як всередині країни, так і закордоном, і є представницьким органом Академій Німеччини. Президія цього Союзу та Виконавчий комітет піклується про проведення загальних дослідницьких проектів і координує наукові установи та планування її членів.

Членами Союзу Академій наук можуть бути німецькі Академії наук з автономною формою управління. Членські внески не збираються. Загальними зборами вирішуються бюджет, введення/виключення нових членів, зміни до Статуту. До Правління входить президент та віце-президент Союзу. Президія Союзу академій Німеччини скликається на вимогу членів, вирішує питання бюджету для проведення завдань Союзу, встановлює склад комісій та робочих груп. Наукова комісія Союзу утворюється Президією для підготовки «Програми Академій» Союзу. Загальні збори правомірні, якщо представлені не менше 2/3 членів, прийняття рішень – більшістю голосів, при рівній кількості вирішальним є голос Президента. Союз – товариство, що діє безкорисливо, і не переслідує економічні цілі. Майно має використовуватися тільки для статутих цілей (Satzung der Union der deutschen Akademien der Wissenschaften (Статут Союзу німецьких Академій наук – від 25 липня 2002, Майнц) // www.akademienunion.de).

Дослідницькі проекти проводяться окремими Академіями у безпосередньому сприянні їх місцевих федеральних земель чи додатковими засобами. Крім того, німецькі Академії здійснюють одну з найбільших та значних гуманітарних програм наукових досліджень ФРГ, яка координується Союзом німецьких Академій наук. «Програма Академій» з 1979/1980 р. стала фінансованою програмою по сприянню закладеним на довгий строк науково-дослідницьким проектам у гуманітарних та природничих науках. Вона покликана виявляти, забезпечувати та представляти науковий потенціал країни.

Адміністрація Союзу складається з Президента і Віце-президента. Президент представляє Союз і проводить його регулярні справи. Виконавчий комітет має засідання 6 раз на рік, складається із президентів Академій і президента Союзу, і є центральним органом прийняття рішень Союзу. До нього входять всі президенти Академій.

Завдання Союзу Академій. Статутним завданням Союзу є проведення загальних науково-дослідних проектів і координація наукових починань, а також загальні напрями планування досліжень її членів (Академій). Союз рекомендує до розгляду основні проблеми дисциплін для їх розробки у спільних міжакадемічних проектах та сприяє комунікації між Академіями, а також займається закордонними та внутрішньодержавними зв’язками з вченими та громадськістю – публікуванням наукових результатів, заходами, симпозіумами. Він проводить обмін інформацією про результати наукових досліджень з науковими організаціями усередині країни та за кордоном і відсилає своїх представників у національні та міжнародні організації.

Загальні цілі. У 7 академіях Союзу об’єднано понад 1600 видатних учених різноманітних галузей. Інтеракадемічна кооперація створює чудові умови для реалізації основних задумів усіх наукових Академій та для міжгалузевого співробітництва. Союз – це центральний партнер з національних і міжнародних питань у галузі науки і дослідницького сприяння. Об’єднані в спілці Академії мають змогу запрошувати компетентні комісії з метою підготовки політичних чи наукових рішень і в такий спосіб пропонувати Федеральному урядові обґрунтовані висновки. Німецькі Академії наук і особливо Союз, як представницький орган, консультує парламент та інші гілки влади з наукових питань, забезпечуючи політичне та суспільне обговорення у державі на високому рівні наукової компетентності. На нарадах у комісіях Союз обговорює питання структури наукових досліджень та застосування наукових результатів у суспільстві, що відповідно відбивається на політиці, економіці та зовнішніх зв’язках Німеччини. З таким регуляцівним механізмом забезпечення наукової практики він вийшов на всесвітньо визнаний рівень наукової роботи.

У Союзі існує наукова комісія, що займається створенням плану «Програми академій» – вона має радничу функцію щодо роботи Президії та Сенату Союзу в усіх спеціальних питаннях проектів, що готуються або задіяні у межах федеративного складу академій та «Програмі академій». Ця наукова комісія готує та рекомендує до розгляду нові проекти та здійснює супроводження і координацію стану «Програми академій». До цієї комісії кожна з Академій наук відсилає свого представника.



«Програма Академій». «Програма Академій» охоплює у цілому 160 проектів з 211 місцями проведення (станом на 2004 рік), де працюють 624 співробітники – національні та міжнародні члени академій, а також запрошені експерти (з них – 509 наукових та 115 інших співробітників). Регулярні атестації гарантують високий стандарт здійснюваної роботи зі створення словників та видань в галузі теології, філософії, історії, літературознавства та мовознавства, історії мистецтв та археології, дослідження написів і ономастики, а також музикознавства і природничонаукових довготривалих спостережень. У загальному обсязі здійснюється робота над 27 словниками, 114 виданнями і 19 природничо-науковими довгостроковими дослідженнями. Тільки завдяки розгалудженій структурі місць проведення проектів і комісій та їх координації, стало можливим обробляти розпочаті та дуже широкі дослідницькі проекти поза тим, щоб бути прив’язаними до життя окремих персон і обмеженої потужності окремих установ. Наукова Рада «Програми Академій» нещодавно встановила, що теми проектів програми є часто навіть у всьому світі центром певних дослідницьких тем, які дуже затребувані, і результат досліджень становить внесок цієї програми у загальносвітову науку як його важлива та по деяким проблемам центральна ланка.

В рамках загального дослідницького сприяння «Програма» фінансується відповідно як Союзом, так і зацікавленими країнами, на даний час – приблизно 42 млн євро щороку. Проекти, що входять в «Програму Академій», мають відповідати таким критеріям: мати національне значення, високу наукову якість, мінімальний термін здійснення 10 років, мати визначений фінансовий та персональний мінімальний обсяг. «Програма» Союзу Академій знаходиться в компетентності Комісії освітнього планування і дослідницького сприяння Федерального Уряду ФРН.

Фінансовий стан.

Федеративний принцип державного устрою ФРН зумовлює участь федеральних земель у фінансуванні наукових досліджень і розробок. У компетенції земель в основному перебуває законодавство і керування в системі науки та освіти. Координація вузівської політики ФРН здійснюється на федеральному рівні «Постійною конференцією міністрів науки, культури й освіти земель». Фінансова комісія Союзу у тісному контакті з комісією правління працює над фінансовим станом проектів Академій і Союзу, та надає консультації Президії та правлінню щодо фінансового становища Союзу Академій. Кожна Академія наук (член Союзу) відсилає власного експерта у відкриті обговорення фінансів та бюджету, стосовно економічної науки чи державної підтримки досліджень. Для проведення «Програми Академій» також було створено Комітет дослідницького сприяння (5.09.2000). За встановленим щорічним списком проектів він утворює «фінансову рамку» для адресного проектного сприяння. Із програмних коштів покриваються також адміністративні витрати (засоби та матеріали) для керівництва та питань координації. Для цих питань координації «Програми академій» Союз мав у розпорядженні у 2003 році близько 200 000 євро (для зарплати працівникам, для предметних витрат, для видавничих виплат у Майнцську Академію та для витрат на атестації). Щорічно відбувається перевірка повіреними міністерств земель місцезнаходження Академій всіх документів по витратам; їх заключну перевірку проводить Міністерство науки та освіти.

Союз фінансується на 50% федеральним міністерством (Академії наук Німеччини та науково-дослідні інститути областей Німеччини спільно фінансуються Управлінням Сенату з питань науки, досліджень та культури) і на 50% землями, де знаходяться його установи. Бюджет Союзу укладається як для ведення справ, так і для власного утримання академічних програм, і позначений фінансовим становищем тих, хто надає асигнування. Оскільки області, у яких знаходяться Академії наук з їх інституціональним проведенням досліджень, як також Федерація та землі, що фінансують наукові дослідження, позбавлені можливості фінансувати в рамках проектного здійснення «Програму Академій», та всупереч значним навантаженням та витратам, було здійснено підвищення всього запиту по дотації до Федерального Уряду.

До проблем Академій наук Німеччини належать складнощі, викликані тарифним колективним договором між Академіями та фінансуючими їх землями. Подеколи це навіть призводить до скорочення робочого часу (до 12%). Крім того, оскільки академії на 50% фінансуються землями, на території яких вони знаходяться, скорочення фінансування впливає і на тривалість проведення проектів. Всі наукові проекти Академій обмежені строками, і зменшення робочого часу приводить до подовження календарних строків проектів, що мають встановлені дати. Також скорочення фінансування впливає і на проекти формування додаткових засобів, і на довгострокові проекти Академій (хоча вони й довгострокові, але теж мають заявлені строки). А такі підрозділи Академій, як адміністрація, відділ електронної обробки даних, бібліотека, архів просто не можуть скоротити робочий день без обмеження своїх завдань та функцій. Загальна проблема фінансування Академій також у тому, що структури і значення відкритого управління (земельного та районного управліня) уряду принципово відрізняються від влаштування наукових закладів. Тарифний договір Берлінської області, наприклад, може повністю відповідати структурі управління Берлінською областю, та в жодному разі не підходить для наукової установи ББАН (Cirсular, № 28. – 2003. – С. 3).

Тому Союз змушений був практикувати після 2002 р. для обох діапазонів (фінансування «Програми Академій» та підтримки роботи членів-Академій) дуже економну політику ведення справ. У вересні 2003 року Саксонія повідомила, що вона скорочує дотації для комерційного відділу Союзу. Це значно підірвало бюджет, оскільки Союз всупереч уже затвердженому бюджету додатково повинен був глобально підвищити мінімальну ставку на проведення проектів. Також додатково повинне було фінансуватись у 2003 р. влаштування Берлінського бюро Союзу (оскільки сам Союз фундується у Майнці). Скорочення та додаткові фінансові навантаження були для бюджету Союзу дуже важким актом.

Нововведення у «Програмі Академій»

Для трансформації та пристосування «Програми Академій» до потреб наукових досліджень на сучасному етапі було зроблено декілька кроків. По-новому працювали у 2003 р. дві робочі групи Союзу:

Інтеракадемічна робоча група електронної публікації, заснована 8 липня 2003 р., займається технічними питаннями і узгоджує з авторським правом та сучасними стандартами для електронної форми публікування та для публікацій в Інтернеті наміри програми академій та вносить пропозиції до Президії Союзу.

Робоче Дорадниче товариство з питань майбутнього – засноване засіданням Союзу 2 жовтня у Майнці. За допомогою цієї установи цього інтеракадемічного співробітництва Союз отримує нову площину академічних досліджень. В цій ініціативі Союз академій прагнув підсилити використання наукового потенціалу своїх членів, і співробітництво у цьому напрямі буде вказувати на майбутній розвиток науки та ініціювати напрями діяльності Академій. Назва першого меморандуму є «Прискорення змін дійсності».

Координована «Програма Академій» дещо змінюється 2005 року. Зміни полягають у тому, що сама Програма розглядається Президіумом Союзу як інструмент гуманітарного теоретичного наукового дослідження у Німеччині. Поновлений і список її проектів, а загалом Програма до 2012 р. сконцентрована в основному на гуманітарних науках і має сприяти розвиткові їх перспектив на майбутнє; також проводить підтримку 19 природничо-наукових проектів; причому продовження цих проектів має бути покладене на спонсорську підтримку поза бюджетом «Програми академій». Програма також залишається відкритою для дослідницьких проектів міжгалузевих досліджень на стику різних наук – природничих, соціальних та гуманітарних. Профільним типом майбутніх науково-дослідних проектів визнано такий, що гарантує культурно-транспонований склад знання і робить його одночасно досяжним для духовно-наукового та культурно-наукового дослідження. Інфраструктура «Програми Академій» повинна вибудуватись як короткий перелік гуманітарних наук та культурології. Процес уточнення наукових проектів та нових заявок, що відповідали б цьому профілю, розроблявся упродовж кількох місяців. Заяви окремих Академій оцінювалися Науковою комісією Союзу Академій (розширеною присутністю представників від Німецького дослідницького товариства). Обов’язковою умовою прийняття до розгляду нових проектів та пропозицій до «Програми Академій», зорієнтованої на довгострокову надійність планування, є надійне фінансування. Беручи до уваги досягнуту згоду з Комітетом сприяння дослідницьким проектам щодо фундаменту програми наукових досліджень, прийняття до Програми вже на 2005 рік 2 нових проектів стало добрим знаком на шляху до її оновлення.

Атестація проектів входить у систему наукових атестацій, і з 1998 р. проекти Федеративної Республіки Німеччини її 15 землях обмежені 6–8 роками в рамках проведення наукових досліджень. Між двома атестаціями відбуваються так звані перевірки проведення, у яких за допомогою окремих бланків згідно з цільовим контролем перевіряється робоче планування та зміни, що відбулися з останньої атестації, план роботи та план публікацій. Компетентність у проведенні цих атестацій лежить на відповідній Академії. Висновки атестаційної комісії розглядаються Президією Союзу, що виробляє заключну рекомендацію.



Здійснення досліджень у сфері науки і техніки неакадемічними установами Німеччини

Науковий «ландшафт» Німеччини багатий дослідницькими інститутами, великими лабораторіями і науковими центрами, а також фондами, що здійснюють фінансову підтримку науки. Фундаментальні і прикладні дослідження світового рівня Академіями наук ведуться в тісному співробітництві між вузами, науковими товариствами, науково-дослідними установами і німецькою економікою. Дослідження давно уже виходять за стіни окремих наукових центрів і навіть перетинають кордони держав.

У цілому завдання науково-технічної політики Німеччини визначаються так:

– Розвивати високі технології і забезпечити їх швидке запровадження у найперспективніших галузях.

– Забезпечити легший доступ малих та середніх підприємств до ринку венчурного капіталу та покращити умови для початку діяльності високотехнологічних компаній.

– Забезпечити пріоритет дослідженням, які зорієнтовані на вирішення перспективних проблем у галузі енергетики, захисту навколишнього середовища, інтелектуалізованих транспортних систем тощо.

– Розширити наукові дослідження, що проводяться у східних землях (після об’єднання Німеччини).

– Покращити співробітництво у сфері здійснення науково-дослідних програм, у першу чергу з країнами Азії та Пд. Америки, а також з державами Центральної та Східної Європи.

Інвестиції в науку Німеччини сьогодні великі, як ніколи. Для подальшого благополуччя і процвітання Німеччина повинна стати фабрикою ідей. Адже, як сказав колись колишній президент ФРН Ріхард фон Вайцзекер, «техніка сьогоднішнього дня – це хліб дня завтрашнього». Німеччина не лише накопичила ефективний досвід з використання існуючого інноваційно-ринкового потенціалу, але і створила достатньо дієвий державно-ринковий інструментарій для його розвитку. Так, наприклад, Федеральне міністерство економіки та праці і Федеральне міністерство освіти та досліджень розробили і достатньо успішно реалізують численні програми та ініціативи з інноваційної підтримки вищих навчальних закладів, науково-дослідницьких структур, малих та середніх фірм. При цьому обидва міністерства позиціонують себе саме у якості їх партнерів, що прагнуть допомогти їм у досягненні загальних цілей. До відносно нових ініціатив німецької держави у цьому напрямі можна віднести створення мережі регіональних інноваційних центрів «InnoRegioProgramm». Механізми державної підтримки інноваційної діяльності дуже різноманітні і охоплюють, у тому числі, програми з надання допомоги у фінансуванні рискового капіталу, які здійснюють державні банківські інститути Kreditanstalt fьr Wiederaufbau та deutsche Ausgleichsbank (Белов В. Россия и Германия: научно-техническое сотрудничество // Современная Европа. – 2004. – № 3. – 65 – 78 с. – С. 75).

Проте існує думка, що Німеччина стала відставати від провідних наукових держав світу. У 90-х роках, під час об’єднання Німеччини, витрати на науку й освіту дійсно були значно скорочені, і провідні позиції, що країна займала ще в 70–80-і роки, були здані. Це не могло не позначитися і на відтоці молодих німецьких учених.

Для порівняння: у Японії витрати на наукові дослідження зросли в 90-х роках з 500 до 700 доларів США на душу населення, у Сполучених Штатах – з 600 до 800 доларів. У Німеччині витрати на науку так і залишилися на рівні 500 доларів. У результаті ФРН обігнали багато європейських країн (наприклад, Фінляндія і Швеція). Але ця тенденція зупинена – Німеччина стає фабрикою ідей. Незважаючи на важкі часи для державної скарбниці, на науку та освіту знову виділяються підвищені бюджети. У 2002 році витрати на наукові дослідження в Німеччині становили вже 580 доларів США на душу населення. Бюджет міністерства освіти і науки ФРН виріс на 20%. Відбулася кардинальна зміна самого підходу до проблеми фінансування наукових досліджень; але, як видно зі звітів Союзу АН ФРН, цих коштів не вистачає на дійсно широкий розвиток академічної науки країни.

Так, за науковим бюджетом ФРН наукові організації отримали у 1998 році:

Німецьке дослідницьке товариство – 1,8 млрд марок;

Товариство ім. Макса Планка – 0,79 млрд марок;

Товариство ім. Фраунгофера – 0,44 млрд марок;

Гранти вузам – 4,45 млрд марок;

Гранти студентам – 1,47 млрд марок.

На різні напрями дослідження виділено:

Соціальні науки і освіта – 0,29 млрд марок;

Охорона здоров’я – 0,92 млрд марок;

Біотехнології – 0,17 млрд марок;

Молекулярна медицина – 0,06 млрд марок;

Інформація і телекомунікація – 0, 97 млрд марок;

Мультимедійні засоби комунікації – 0,16 млрд марок;

Нові матеріали – 0,50 млрд марок;

Захист оточуючого середовища – 0,30 млрд марок;

Відтворювані джерела енергії – 0,31 млрд марок;

Авіація та космічні дослідження – 1,43 млрд марок;

Видобувне паливо – 0,03 млрд марок;

Закриття та консервація ядерних об’єктів – 0,23 млрд марок;

Будівництво та реставрація – 0,007 млрд марок;

Міждисциплінарні – 3,35 млрд марок (Крупнейшие страны Западной Европы // Наука стран Европы на пороге ІІІ тысячелетия. – К.: НИИ статистики Госкомстата Украины. – 1998. – 205 с. – С. 10). Близько 45 мільярдів євро вкладається щороку в країні у наукові дослідження і розробки. Основу – близько двох третин цієї суми – складають капіталовкладення у німецьку промисловість.

Зрозуміло, що проведення наукових досліджень такого розмаху неможливе без ефективного співробітництва. Шість найважливіших цілей співробітництва наукових установ Німеччини сформульовано таким чином:

– Зменшення витрат, зусиль та ризику у проведенні масштабних науково-технічних проектів.

– Забезпечення інтелектуального внеску в науку об’єднаної Європи.

– Обмін результатами наукових досліджень, що допомагає глобально підходити до вирішення міжнародних проблем.

– Підтримка трансформаційних процесів у країнах Східної Європи та на теренах колишнього СРСР.

– Підтримка науково-технічного розвитку у слабо розвинутих країнах шляхом трансферу відповідних технологій.

– Зміцнення технологічної конкурентоспроможності німецької економіки та забезпечення таким чином захисту багатьох робочих місць в Німеччині (Крупнейшие страны Западной Европы // Наука стран Европы на пороге ІІІ тысячелетия. – К.: НИИ статистики Госкомстата Украины, 1998. – 205. – С. 8–9).

Науково-дослідні установи федерального і земельного рівня. Федеративний принцип державного устрою ФРН зумовлює участь федеральних земель у фінансуванні наукових досліджень і розробок. Академічні установи тісно співпрацюють з федеральними науково-технічними закладами, і в цьому співробітництві спільно вирішуються завдання, поставлені як урядом певної землі та проводяться фундаментальні дослідження, що впливають на розвиток наукової дисципліни в цілому. В Німеччині діє близько 50 таких науково-дослідних установ. Їх фінансування здійснюється з бюджетних засобів відповідних міністерств ФРН, у веденні яких вони знаходяться. Так, Федеральне відомство по захисту від радіаційного випромінювання перебуває в підпорядкуванні Міністерства екології, охорони природи і безпеки ядерних реакторів ФРН, а Фізико-технічне федеральне відомство у підпорядкуванні Міністерства економіки і технології ФРН.

Спектр розробок і напрямків, у яких ведуться наукові дослідження в установах земельного рівня, надзвичайно широкий: від інформатики і містобудівного планування до аграрної політики і розвитку транспортних систем. Результати досліджень і розробок цих установ, безумовно, стають на службу всьому суспільству, однак їх головним завданням є надання інформаційної підтримки відповідним міністерствам. Німецькі Академії традиційно підтримують тісні контакти з цими науково-дослідними установами. Серед найбільших науково-дослідних установ федерального рівня варто назвати:

– Федеральний НДІ населення (BIB);

– Федеральний НДІ сільського господарства (FAL);

– Федеральний НДІ селекції та культурних рослин (BAZ);

– НДІ ринку праці і професійної діяльності (IAB);

– Федеральний НДІ дорожнього будівництва (BASt);

– Інститут ім. Роберта Коха (RKI) – Федеральний НДІ інфекційних та неінфекційних захворювань;

– Гідрометцентр Німеччини (DWD);

– Федеральний НДІ риболовства (BFAFi).

Витрати на бюджетне фінансування науково-дослідних установ федерального рівня останнім часом продовжують залишатися на рівні 6,65 мільярдів євро на рік. Відповідно, частину свого бюджету ці установи спрямовують на вирішення актуальних проблем, що своєю появою змушують звертатися до фундаментальних наукових питань, і у цьому Академії наук стають їх постійними партнерами.

Розглянемо стан найбільших науково-дослідних об’єднань вчених Німеччини.

Німецьке дослідницьке товариство – DFG (Die Deutsche Forschungsgemeinschaft) – має девіз «Служити науці у всіх її галузях». Це центральна організація проведення наукових досліджень у Німеччині. Її головним завданням є фінансування науково-дослідницьких проектів окремих учених, учених університетів та науково-дослідних інститутів, за конкурсом на кращий проект.

Це – організація так званого наукового самоуправління; юридично вона має громадянсько-правовий статус. Її члени – найбільші німецькі університети, позауніверситетські дослідницькі установи, наукові об’єднання, а також Академії наук. DFG фінансується із федерального бюджету (58%) і земельних бюджетів (42%) тих земель, які представлені у його комітетах. Його сукупний річний бюджет становить близько 1,3 млрд євро (2003 р.) (Белов В. Россия и Германия: научно-техническое сотрудничество // Современная Европа. – 2004. – № 3. – С. 65–78. – С. 69). Це об’єднання сприяє науковому розвитку тим, що організовує конкурси – тобто сприяє не установам, а підтримує конкретних осіб – саме дослідників та дослідниць, проекти яких перемагають у конкурсі. Таким чином, Німецьке науково-дослідницьке об’єднання здійснює підтримку наукових досліджень та їх диференціації у межах німецької наукової системи. Товариство ставить собі за мету підтримку молодих вчених: воно пропонує їм програми, які охоплюють всі напрями наукової діяльності. Крім класичних наукових напрямків, товариство розвиває інтердисциплінарні дослідження, а також здійснює підтримку утворення мережі досліджень з певної тематики.

Товариство ім. Макса Планка – (MPG) Max-Planck-Gesellschaft Основним внеском Товариства у німецьку систему дослідження є два фактора: по-перше, міжнародно визнані результати досліджень її науковців, по-друге, вільний вибір напряму та інституціональне фінансування. На даний час Товариство ім. Макса Планка підтримує 80 інститутів, дослідницьких місць проведення проектів та робочих груп, які діють у широкому спектрі багатообіцяючих наукових областей. Кожен інститут має спеціальний напрям і завдання дослідження, закріплений у його Статуті (Forschung in Berlin. Adressen und Profile. Hochschulen und auЯeruniversitдre Forschungseinrichtungen. //www.berlin.de. – С. 28). Інститути Товариства ім. Макса Планка проводять свої дослідження в основному у міждисциплінарних галузях і співробітничають з науковими та освітянськими установами (німецькими і закордонними), виробляючи нові відомості та технології «на межі відомого знання»; вони готують висококваліфікованих, конкурентноспроможних на світовому рівні молодих вчених. Концентрується Товариство на таких галузях дослідження:

Біологічно-медична секція: еволюційна біологія та генетика, дослідження процесу пізнання таких напрямів медицини, як імунна та інфекційна біологія, мікробіологія, екологія, нейробіологічні дослідження, цитологія.

Секція хімії, фізики та техніки: астрономія, астрофізика, хімія, матеріалознавство, гео- та кліматологія, високоенергетична та плазмофізична якісна оптика, інформатика, математика, теорія комплексних систем.

Секція гуманітарних наук: культурологія, правознавство, соціологія та політологія, політика наукових досліджень.

Max-Planck-Gesellschaft фінансується так: з бюджету – кошти від Федерації та друга половина – від федеральних земель. Провадить дослідження переважно у власних інститутах, з них п’ять інститутів та архів знаходяться у Берліні. Наукова кооперація є одним з найважливіших чинників діяльності цієї установи (www.mpg.de).

Товариство Фраунгофера (Fraunhofer-Gesellschaft)

Вчені Товариства працюють сьогодні над вирішенням прикладних проблем стосовно майбутнього існування людства (Forschung in Berlin. Adressen und Profile. Hochschulen und auЯeruniversitдre Forschungseinrichtungen. //www.berlin.de. – С. 32). Штаб-квартира Товариства розташована у Мюнхені, і саме Баварська АН має найрозвинутіші зв’язки з цією установою. Щороку близько 1 млрд марок виділяється бюджетом на інститути Товариства, що розташовані по всій країні. Його робота орієнтована на потреби промисловості та економіки як усередині країни, так і за кордоном. Його перший президент так окреслив завдання: «Товариство імені Фраунгофера буде вирішувати завдання, які постануть перед ним у рамках співробітництва між наукою та підприємствами»; тим самим була чітко закріплена його орієнтація, а саме – на прикладні дослідження (Рейтляин Б. Общество им. Фраунгофера и наука в Германии // Deutschland. – Frankfurt a. M., 1999. – № 4. – С. 40–45). Воно стало головним об’єднанням інститутів прикладних досліджень.

Поряд із Товариством ім. Макса Планка, яке з самого початку присвятило свою роботу фундаментальним дослідженням, та Німецьким науково-дослідницьким товариством, що покликане сприяти розвиткові наукових досліджень у вищій школі, Товариство ім. Фраунгофера стало третім стовпом німецької науково-дослідницької спільноти. Мета. Товариство Фраунгофера проводить дослідження на замовлення промислових підприємств, фірм, що працюють у сфері послуг, і державних установ. Для замовників зі сфери економіки проводяться дослідження, націлені на розробку продуктів і технологій «під ключ». Основною метою є застосування на практиці новітньої наукової і технічної інформації.

Міжнародне співробітництво в галузі економіки і наукових досліджень унаслідок сучасної глобалізації відіграє все більшу роль. Відповідно до Технологічної програми Європейського союзу Товариство Фраунгофера працює в складі промислових консорціумів над вирішенням різних технічних питань. Без сприяння цього товариства у багатьох дрібних та середніх підприємств не було б шансу реалізувати новаторську ідею і перетворити її у конкурентоспроможний продукт. 70% всіх замовлень на наукові дослідження, що отримує Товариство, припадає на долю саме таких підприємств. Але і великі концерни не втрачають можливості скористатися широкою палітрою компетентних послуг, що пропонуються інститутами Товариства. Його клієнтами є такі фірми, як «Фольксваген», «Ауді», «БМВ».



Наукові союзи й альянси Товариства Фраунгофера. Для більш успішного співробітництва інститути Товариства ім. Фраунгофера, що мають подібну спеціалізацію, об’єдналися в союзи й альянси Фраунгофера, наприклад, по:

– інформаційній і комунікаційній техніці;

– наукам про життя;

– мікроелектроніці;

– техніці обробки поверхонь і фотоніці;

– виробництву;

– матеріалам і будівельним деталям.

Організація: Товариство Фраунгофера поєднує в даний час близько 80 наукових організацій – серед них 58 інститутів, – розташованих у 40 містах Німеччини, а також – філії і представництва в США, країнах Європи й Азії. 12700 співробітників. Фінансується Товариство на 2/3 за рахунок промислових замовлень, і на 1/3 – державою. Річний бюджет: 1 мільярд євро (www.fraunhofer.de).

Товариство Германа фон Гельмгольца (Hermann von Helmholtz-Gemeinschaft Deutscher Forschungszentren) – це товариство з річним бюджетом близько 2,2 млрд євро та 15 науково-дослідними центрами являється найбільшою науковою організацією Німеччини. 24 000 співробітників виводять науку на світовий рівень і здійснюють свою наукову діяльність у шести наукових галузях (Forschung in Berlin. Adressen und Profile. Hochschulen und auЯeruniversitдre Forschungseinrichtungen. // www.berlin.de. – с. 23). Гельмгольц-товариство ставить наукові проблеми та проводить дослідження на насущні питання суспільства, науки та економіки, а також займається дослідженням систем об’єктів високої складності та ступеня інтеграції (www.helmholtz.de).

Товариство Готтфріда Вільгельма Лейбніца (Wissenschaftsgemeinschaft Gottfried Wilhelm Leibniz) – це наукове Товариство раніше називалось «Блакитним списком», а з 31 жовтня 1997 р. воно отримало свою нову назву, пов’язану з ім’ям великого мислителя, що й стало програмою товариства. Як і універсальний вчений, WGL-інститути охоплюють весь спектр науки: від гуманітарних наук до природничо-наукових та технічних. До Товариства належить близько 13 000 співробітників, із яких 5 000 вчених; загальна сума фінансування коливається від 950 млн до 1,2 млрд євро на рік. На даний момент до WGL належать 84 економічно самостійні науково-дослідницькі інститути та установи сприяння науковим дослідженням. Із них 16 установ (включаючи філіали) знаходяться у Берліні. Тому разом з Товариством ім. Макса Планка, Гельмгольц-товариством німецьких науково-дослідних центрів та Фраунгофер-товариством, Наукове товариство ім. Лейбніца становить четверту колону науки Федеративної Республіки Німеччини (www.wgl.de).

Загальною характерною рисою всіх інститутів Наукового товариства ім. Лейбніца є проведення перспективної наукової роботи у загальнодержавному масштабі. Тому інститути, зважаючи на загальнодержавні інтереси щодо суспільного розвитку Німеччини, діють на тематично визначених дослідницьких полях, які вимагають переважно довгострокової обробки даних результатів. Спектр проектів поглиблює сучасне знання економічної теорії, соціальних наук, природничих наук, технічних наук та наук про довколишнє середовище. У роботі інститутів – виражена дотичність до досліджень, що проводяться у вищій школі, та промислових наукових досліджень. Разом із чисто науково-дослідницькими інститутами до Товариства ім. Лейбніца належать менші дослідницькі об’єднання та навіть музеї з розвинутими науковими відділами. Інститути Лейбніц-товариства та дослідницькі об’єднання у спільній роботі стають ядром кристалізації великих проблемних питань досліджень на кордонах традиційних дисциплінарних розмежувань. Власне, робота інститутів Лейбніц-товариства проводиться у сфері, орієнтованій на фундаментальне теоретичне пізнання наукових об’єктів та їх прикладних досліджень. У цій проміжній галузі лежить величезний науковий інноваційний потенціал.

Лейбніц-товариство координує загальні інтереси її установ та представляє їх результати громадськості; зміцнює співробітництво у наукових галузях; сприяє молодому науковому поколінню і розроблює загальні норми та методологію як інструменти наукового пізнання, поширюючи позитивні зрушення на всі свої організації. Завдяки цьому досягається рівність можливостей здійснення наукових досліджень. Для виконання цих завдань у Товаристві створені відповідні органи та комітети, що у своїй роботі підтримуються канцелярією (Forschung in Berlin. Adressen und Profile. Hochschulen und auЯeruniversitдre Forschungseinrichtungen. // www.berlin.de. – С. 34).

Діяльність Академій наук фінансується також промисловими корпораціями, серед яких, наприклад, Науковий фонд Фольксвагена, що є установою громадянського права, найбільшою серед таких установ у Німеччині; знаходиться у Ганновері (www.verwaltung.uni-mainz.de). Ціллю цієї установи є сприяння розвитку науки та техніки у дослідженнях та розробці наукових методологій та норм, вона допомагає науковим установам здійснювати науково-дослідницькі проекти у перспективних для майбутнього розвитку держави областях, а також науковим установам у покращенні структурних передумов роботи. Особлива увага присвячується молодому науковому поколінню (з кінця 1996 року його програма концентрувалась на підтримці молодих вчених) та співробітництву дослідників поза дисциплінарними та державними межами. Він може надавати допомогу у будь-яких наукових діапазонах та галузях і стимулює розвиток гуманітарної науки так само, як і природничі, технічні та медичні. Фонд Фольксвагена володіє капіталом від 2,1 млрд євро і надав за сорок років свого існування допомогу на суму близько трьох мільярдів євро для майже 27 000 проектів.

Тісне співробітництво з цими товариствами та організаціями дозволяє Академіям Німеччини провадити на їх матеріальній базі частину своєї прикладної та експериментальної роботи, готуючи висококваліфікованих фахівців з питань науки, економіки, державної і суспільної діяльності.

Головний принцип організації науки у Німеччині – «академічна свобода», тому наукові дослідження здійснюються у галузях, підтримуваних провідними науковцями та інтересом наукових товариств країни, і не централізуються політичним чи іншим інтересом.

Інший важливий принцип німецької наукової роботи – зв’язок навчального процесу та наукових досліджень. В Академіях ФРН дійсними членами є багато докторів наук, що є чи були викладачами вузів. Науковців готує до наукової діяльності більше 300 вузів, і поряд зі старими університетами із широким вибором класичних дисциплін, у Німеччині з’являється все більше нових вузів, що здійснюють міждисциплінарні програми та тісний зв’язок між теорією та практикою. Академії підтримують такі сучасні дослідження, що спираються на дані багатьох наук і на стику яких віднаходяться нові наукові феномени. Наукові та навчальні процеси проходять не у «вежі зі слонової кістки», тобто не обмежуються одними лише теоретичними розробками та заняттями. В лабораторіях при університетах часто здійснюються відкриття світового рівня. Існує чимало прикладів вдалого співробітництва Академій з університетами (як, наприклад, Геттінгенської АН, що навіть знаходиться на території Геттінгенського університету) та міжнародними концернами, міжнародними дослідницькими інститутами. Все це підвищує співробітництво та обмін досвідом науковців.

Ще одним принципом наукової роботи у Німеччині є інвестиції у молоде наукове покоління, і не лише німецьке. Так, Німецькі наукові установи стоять на першому місці (далі йде США, Японія) серед великого числа дослідницьких установ світу, виділяючи гроші у вигляді грантів, що допомагають розвиватися науці Росії (Берлінський університет ім. Гумбольдта, університет Тюбінгену, Марбурзький університет). Цілий напрямок роботи, який здійснюється Академіями та університетами Німеччини, а також найбільшими науковими товариствами, присвячений підготовці молодих науковців та підтримці їх науково-дослідних проектів. Запроваджені навіть спеціальні премії для молодих науковців за їхні наукові досягнення (як, наприклад, Берлінсько-Бранденбурзька АН).

Для опису основних аспектів інноваційної діяльності поряд зі статистичними показниками розвитку науки (витрати на НІОКР, чисельність наукового персоналу, розміри фінансування тощо) і патентною статистикою використовують бібліометричні показники – число наукових публікацій, їх цитованість, – які відображують інтенсивність та продуктивність фундаментальних та прикладних досліджень, їх роль у розвитку наукового знання. За матеріалом бібліометричного аналізу внеску країн у загальносвітовий прогрес науки баз даних Інституту наукової інформації США (ISI) у галузі природничих та соціальних наук (SCI, SSCI) Німеччина посідає четверте місце у світі (8,1%) після США (37,4%), Великобританії (9,3%) та Японії (8,7%), за числом наукових публікацій (1993–1997 рр.) – 269588 (Маршакова-Шайкевич И. В. Мировая наука на пороге ХХІ века // Вестник Российской Академии наук, 2000, том 70, № 12. – С. 1086–1093. – С. 1087).



Підбиваючи підсумки дослідженню академічної науки у Німеччині за останні роки, слід відзначити таке.

По-перше, стратегія повномасштабного охоплення всіх наукових напрямів у академічній науці Німеччини далека від втілення. Про це свідчить уже перелік проектів, підтримуваних Союзом академій наук. Мабуть, ця стратегія на сучасному етапі недосяжна навіть для високорозвинутих постіндустріальних країн – США, Великобританії, Франції, Італії, Японії, оскільки інформаційний потік наукової інформації, який на сьогоднішній день зростає у геометричній прогресії, та небувале розширення рамок наукового дослідження, просторів застосування наукових технологій та глобальних проблем сучасності ставить свої вимоги. Суспільство змінюється, простуючи до глобалізації, але це не означає необхідність безкінечного вивчення фундаментальних дисциплін, згортання існуючих тепер достатньо широкого спектра наукових досліджень. Високий рівень технологій, застосовуваних у академічному науковому дослідженні, приводить до виявлення такої кількості нерозроблених раніше поняттєвих просторів, що їх вивчення становить собою глобальну проблему сучасності. Відповідно, завданням Академій наук стає створення наукових «інструментів та знарядь досліджень» – створення словників, таблиць, розробка стандартів вимірів та стандартизації, встановлення меж та норм адекватного застосування активів наукового дослідження та упередження методологічного колапсу на стику галузевих досліджень.

По-друге, саме академічній науці Німеччині належить функція конференції – тобто зведення найбільших вчених сучасності для обговорення насущних потреб науки, політики, економіки та суспільства. Саме в Академіях здійснюється наукове просування знання у всьому спектру досліджень на найвищому рівні. Країна повинна і зберігати науково-технічний потенціал академічних та промислових досліджень, і знайомити з ними та обговорювати їх потенції, що дасть їй можливість з успіхом освоювати будь-який передовий досвід у сфері найновіших технологій. «На Заході основою успіху наукових парків були академічний успіх, масова потреба компаній у нових технологіях, якісні комунікації, венчурний капітал і державна підтримка. Постіндустріальний рівень розвитку західних країн передбачав визначену роль наукових парків передусім як трансляторів із академічного сектору у промисловий знань і лише опісля дослідних зразків» (Водопьянова Е. Страны центральной и восточной Европы: наука в пути // Мировая экономика и международные отношения. – 2000. – № 10. – С. 71–77. – С. 76).

Галузева наука доповнює промислову, академічну та вузівську науку, що працюють спільно для власних національних інтересів Німеччини. Суперництво на міжнародній арені перетворилося на битву високих технологій. Наука у державному просторі відіграє роль «генератора» технологій для промисловості, надає різнорідні послуги: від сертифікації продукції, вимірів та тестування до інформаційного підтримання фірм, що не володіють необхідною науково-технічною базою; тут проходить організація семінарів, лекцій, обговорення міжнародних досягнень у відповідних галузях. Крім того, академічна наука у стані зосередити увагу на довгострокових проектах, вільних від безпосереднього тиску ринку.

По-третє, саме «науці належить функція підтримання інтелектуального клімату у суспільстві і тим самим протистояння байдужості до істини і високої культури» (Водопьянова Е. Наука в СНГ // Свободная мысль – ХХІ, № 8. – 2000. – С. 57–68. – С. 67). Сучасна світова наука стає більш уніфікованою, її національний характер все більше нівелюється. Але Академії є частиною національної культури, і лише потім – ланкою у світовому науковому співтоваристві. Вони пов’язані із землями, в яких знаходяться, спираючись на місцеві бюджети, виконуючи замовлення місцевих та національних установ та виробників, і становлять основу інтелектуального простору Німеччини, задаючи базові принципи його організації. Члени Академій Німеччини тісно співпрацюють з вузами, викладаючи в них та проводячи спільні семінари та деякі дослідження, що природно впливає на освіту в країні, піднімаючи її загальний рівень. Фронт фундаментальних досліджень Академій формує і перспективні напрями підготовки молодих спеціалістів, що поряд із загальнодержавною підтримкою та спеціальними протекційними починаннями складає важливий внесок у майбутній розвиток наукових досягнень у країні (Підготувала О. І. Вербицька, наук. співроб. відділу історії академічної науки Інституту архівознавства НБУВ).
***

Л. Ф. Радзієвська, канд. екон. наук; І. Ю. Єгоров, канд. екон. наук:

Процеси, що відбуваються у сфері науково-технічної діяльності, можуть характеризуватисяя широким колом якісних і кількісних показників. Різні аспекти цих характеристик певним чином пов'язані між собою і віддзеркалюють не лише структуру науково-технічної сфери, а й її взаємовідносини з іншими сферами національної економіки.

При цьому доцільно чітко відокремлювати категорії вимірюваної величини від самого вимірювача (індикатора). Величини, що вимірюються, мають прихований (латентний) характер і зазвичай не піддаються безпосередньому вимірюванню. В окремих випадках безпосередні вимірювання таких категорій пов'язані із значними витратами на проведення спеціальних, з нечітко регламентованим терміном досліджень. Це, наприклад, категорії якості наукових кадрів, наукового потенціалу, результативності науково-дослідної діяльності та ін.

До певної міри, проблеми, пов'язані з латентною складовою таких величин, можуть бути вирішені за рахунок використання опосередкованих вимірювачів. Так, кадрова складова наукового потенціалу держави може характеризуватись показником питомої ваги чисельності науковців у загальній, або економічно активній чисельності населення; фінансова складова – питомою вагою обсягів витрат на НДДКР у ВВП або бюджеті; результативна складова – кількістю зареєстрованих патентів у розрахунку на одного науково-технічного працівника тощо.

У переважній більшості випадків у науковій і економічній літературі при проведенні аналізу динаміки рівня розвитку і можливостей однієї або кількох країн використовуються так звані прості індикатори, які здебільшого містяться в регулярній статистиці і характеризують тільки один конкретний параметр науково-технічного потенціалу. До такого виду індикаторів належать, зокрема, обсяг державних асигнувань на науку, національні витрати на дослідження і розробки, чисельність науковців та інженерів у країні, кількість зареєстрованих у даному році патентів тощо [1].

Зазвичай порівняння простих індикаторів на національному та міждержавному рівнях труднощів не викликає і провадиться без попередньої математичної обробки. Єдиною вимогою при співставленні є однакова розмірність, особливо це стосується вартісних показників .

Щодо формування системи моніторингу результативності НТІР, то тут необхідна розробка узгодженої групи абсолютних та відносних індикаторів, які у своїй сукупності з тим чи іншим ступенем повноти (в залежності від кількості індикаторів у групі) відбивали б як кількісну, так і якісну характеристику стану, динаміки та результативності НТІР

Система індикаторів – це реальне втілення моделі єдиного інформаційного поля, в межах якого взаємодія суб'єктів набуває осмисленого та очевидного для кожного з них характеру. Принциповою вимогою при її формуванні є необхідність використання для визначення концепції розвитку науки і наукової політики, прогнозних оцінок, очікуваних наслідків тих або інших законодавчих чи управлінських рішень, використання єдиної, бажано наскрізної, системи показників та індикаторів. Доцільно визначати їх, як мінімум, на двох рівнях – на макро- та мікрорівні з розподілом на функціональні складові підсистеми НТІР.

Макрорівень. Світова практика статистичних вимірювань рівнів науково-технологічного та інноваційного розвитку користується широким спектром методологічних підходів [2, 3]. Системи показників, що використовуються в окремих країнах світу та регіональних інституціях на зразок ЄС для характеристики розвитку НТІР, містять досить відмінні і не завжди сполучні вимірювачі. Що стосується України, то принципова відмінність її системи статистичного супроводу розвитку НТІР від прийнятої у більшості країн світу полягає, перш за все в тому, що світова система має виразну цільову спрямованість, її система показників вибудовується таким чином, щоб дати чітке уявлення про результативність використання фінансових і кадрових ресурсів у сфері НТІР. Натомість система статистичного супроводу розвитку НТІР в Україні переважно забезпечує лише можливість статичного виміру стану окремих складових наукового та інноваційного потенціалів.

Значних результатів у розробці показників оцінки НТІР досягли країни ЄС. Розроблена у 2001 р. для країн-членів і кандидатів у ЄС система індикаторів науково-технічного розвитку складається з 18 індикаторів. На думку експертів ЄС, ця система дає змогу об'єктивно оцінювати рівень НТІР країн-учасниць Співтовариства. Чотири групи показників, сформовані з цих індикаторів, відбивають:

– стан кадрового потенціалу (5 показників);

– рівень фінансування НДДКР і патентної активності (4 показники);

– рівень інноваційної активності, насамперед, у групі малих і середніх підприємств (3 показники);

– стан поширення сучасних технологій в і економіці (6 показників).

При цьому чітко відслідковується тенденція до максимальної орієнтації системи і показників на визначення рівня інноваційності науково-технічної сфери кожної країни. Одночасно досягається і основна мета системи показників НТІР для країн ЄС – можливість ранжування країн залежно від національного рівня НТІР та визначення і ступеня їхньої спроможності до взаємного зближення потенціалів. Для цього визначається динаміка відповідних показників і розраховується відносна зміна значення стандартного відхилення для кожного з показників.

Для більш глибокого аналізу можуть долучатися й інші необхідні показники, які, однак, не є обов'язковими при проведенні порівнянь на рівні ЄС.Так, у спеціальних ("фокусних") дослідженнях певної проблеми, наприклад, стану кадрового потенціалу, використовуються такі групи показників:

– частка науковців та інженерів (без урахування допоміжного персоналу) в загальній чисельності робочої сили в країні, що характеризує місце науково-дослідного сектору в структурі зайнятості;

– частка вчених, що мають докторський ступінь у галузі природничих і технічних наук у певних вікових групах, що відображає зростання висококваліфікованої частки кадрової складової наукового потенціалу;

– частка молодих фахівців у загальній чисельності зайнятих у сфері НДДКР (як у державному, так і в приватному секторах), що визначає порівняльну привабливість наукової кар'єри для молоді;

– частка жінок серед учених та інженерів в університетському і державному секторах НДДКР;

– частка дослідників з інших країн у національних науково-дослідних центрах, що характеризує відкритість системи для світової спільноти, її привабливість і конкурентоспроможність.

Одним із найважливіших показників розвитку національного кадрового потенціалу є й такий відносний показник, як чисельність наукових працівників на 1 000 зайнятих в економіці.

Кінцевим результатом порівняльних розрахунків за колом 18 індикаторів є розрахунок так званого європейського інноваційного індексу, що його провадять експерти ЄС. Розрахунок цього індексу дає можливість визначити місце інноваційного потенціалу національної економіки стосовно значення середніх показників у цілому по ЄС. Індекс обраховується як сума кількості індикаторів, значення яких на 20 або більше відсотків вищі за середні значення по ЄС, мінус кількість індикаторів, значення яких на 20% нижче за середньоєвропейські. Для виведення формули розрахунку європейського інноваційного індексу експерти ЄС використали евристичний підхід. Граничне значення у 20% обрано довільно. Певні спрощення розрахунку інноваційного індексу були узгоджені на рівні експертів і при обрахунку індикаторів патентної активності – вони підсумовуються з ваговим коефіцієнтом 0,5. У результаті проведення цих розрахунків стало можливим скоротити загальну кількість індикаторів з 18 до 17.

Аналізуючи систему показників та індикаторів розвитку НТІР, які використовує європейська спільнота, необхідно враховувати, що її складові не завжди узгоджуються з колом показників НТІР національних статистик. Отже, практично для всіх країн, використовуючи показники національної статистики, можна розрахувати лише частину індикаторів. Так, для Словенії (перед її вступом до ЄС) вдалося розрахувати лише 9 із 18 індикаторів, для Польщі відповідно – 10. У середньому для країн ЄС – можливо розрахувати від 9 до 16 індикаторів. Для порівняння статистична система США та Японії дозволяє розрахувати не більш ніж 9 індикаторів.

В Україні з формальної точки зору на базі існуючої системи показників регулярної статистичної звітності, у кращому випадку, можуть бути розраховані 8 із 18 індикаторів. Для інших – необхідні додаткові корегуючі розрахунки. Наприклад, при розрахунку показника "частка осіб, які мають закінчену вищу освіту в економічно активному населенні", необхідно враховувати дані щодо їхньої зайнятості за секторами економіки (або за спеціальністю). Показник частки зайнятих у високо- і середньотехнологічних секторах промисловості потребує уточнення списку таких галузей.

Використання методики індикаторної оцінки НТІР, запропонованої ЄС, обмежується і через те, що ці основні показники не повністю відповідають стандартам ОЕСР. Зокрема, йдеться про те, що, на думку відомого дослідника економічних систем, які перебувають в стані трансформації, Славо Радошевича із Лондонського університету, вона не сприяє взаємодії місцевих та іноземних фірм у сфері інноваційної діяльності та не враховує специфіку інноваційної діяльності в кожному секторі економіки.

Мікрорівень. Виразна цілеспрямованість щодо визначення результативності витрачання фінансових і кадрових ресурсів притаманна і всьому комплексу абсолютних і відносних статистичних показників розвитку НТІР на мікрорівні більшості країн світу.

Прикладом використання державними органами управління при вирішенні завдань регулювання розвитку НТІР на мікрорівні показників стану та результативності НТП може бути система статистичного обліку, прийнята у Великобританії [4]. У країні, починаючи з 1989 p., регулярно (раз у 3–5 років) провадиться експертна оцінка рівня науково-дослідних робіт, здійснюваних в університетах. Останнє таке дослідження провадилось наприкінці 2001 р. Рівень наукових досліджень оцінюється за п'ятибальною шкалою. Оцінки ґрунтуються на результатах аналізу значень реальних показників, які характеризують ту чи іншу сферу науково-технічної активності. За результатами такої оцінки, Рада з вищої освіти країни розподіляє кошти для фінансової підтримки досліджень в університетах (приблизно 1,2–1,3 млрд фунтів стерлінгів).

При цьому оцінюються науковий рівень робіт лише тих підрозділів університетів, які безпосередньо здійснюють дослідження (кафедри, лабораторії, дослідницькі центри).

Підрозділи, що отримали оцінку на рівні 1 балу (що означає відсутність розробок на рівні кращих національних зразків), втрачають право на фінансову підтримку. Відповідно ті, що отримали оцінку 2 бали, одержать у 4 рази менше коштів, а 3 бали – у 3 рази менше від тих, що вибороли найвищу 5–бальну оцінку

Британські фахівці визначають ціле коло чинників, які істотно впливають на рівень науково-дослідної діяльності в країні. Зокрема, йдеться про:

– підвищення ролі досліджень у системі інтегральної оцінки результативності діяльності університетів навіть за рахунок показників, що характеризують рівень якості навчального процесу;

– зміну структури публікацій та зростання тиску на дослідників з вимогою збільшення кількості публікацій незалежно від їхньої якості;

– підвищення уваги до досліджень, результати яких легко вимірюються за допомогою бібліометричних показників.

На практиці менеджери наукових рад намагаються використовувати найбільш доступні індикатори, незважаючи на те, наскільки адекватно вони відбивають процеси функціонування системи. Так, при використанні показника цитування досить рідко беруться до уваги такі фактори, як місце публікації (рейтинг видання серед фахівців), "негативне" цитування, "самоцитування" тощо. До того ж значна кількість публікацій, що видаються не англійською мовою, перш за все за наявності японських, французьких та інших співавторів, взагалі не береться до уваги аналітиками, незалежно від наукової цінності публікації (наприклад, публікації французької економічної школи регуляціоністів у XX ст.).

Особливо значні труднощі виникають під час здійснення аналізу публікацій методом цитування поза сферою природничих наук. Тому для системи peer review спеціально використовуються такі показники, як членство у наукових товариствах (особливо таких, де передбачено обрання членів товариства), наукові нагороди, участь у роботі наукових редколегій періодичних видань, кількість грантів на дослідження, участь у наукових конференціях тощо.

У ряді випадків для оцінки результативності у сферах специфічних галузей знань використовуються спеціальні індикатори, які, зазвичай, доповнюють перелік офіційних індикаторів, що змінюється залежно від специфіки НДДКР. Затверджений базовий перелік складається із 47 показників, поділених на 9 груп, що характеризують різні аспекти науково-технічної діяльності. Зокрема, група "результати НДДКР" акумулює такі показники, як кількість публікацій, патентів тощо. Характеристики за показником "кадровий потенціал" – кількість наукових грантів, стипендій, зданих екзаменів на звання доктора та кандидата наук тощо. Особливе значення мають такі групи показників, як "зв'язок з іншими секторами економіки", "ефективність менеджменту", "міжнародна діяльність" і "гнучкість" і "міждисциплінарна взаємодія", що дають різнобічну характеристику співпраці науково-технічного комплексу із приватним сектором, його міждержавним та міждисциплінарним зв'язкам (кількість міжнародних угод, спільних проектів, довгострокових контрактів, проектів, які підтримуються "непрофільною" науковою радою тощо).

Слід підкреслити, що далеко не всі ці показники присутні у регулярній статистиці. Водночас для забезпечення завдань регулювання розвитку науково-технічної діяльності на мікрорівні вони "вбудовані" в систему показників оцінки якості окремих наукових підрозділів і установ, що дозволяє провадити достатньо ефективну політику "відбору" наукових організацій та підтримки НДЦКР на загальнонаціональних і регіональних пріоритетних напрямах науково-технічного та інноваційного розвитку.

Фактично для всіх 9 груп показників обов'язковою є можливість міжнародного зіставлення стану та результатів діяльності у науково-технічній сфері (особливо за обсягами та джерелами фінансування, кадровою складовою наукового комплексу та рівнем впровадження результатів дослідницької діяльності).

Водночас кожна з цих груп має бути суттєво розширена за рахунок таких розрахункових показників, як досягнутий рівень науково-технічного розвитку (ДРНТР) або можливий рівень науково-технічного розвитку (МРНТР). Перший показник характеризує відносну частку державного науково-технічного потенціалу у групі якісно співставних країн за реалізованими результатами НДДКР, другий використовує дані, які в сукупності вимірюють очікуваний ефект від використання ресурсів НДДКР з урахуванням якості робочої сили.

Що стосується показників результативності, то вони відображають не лише кількісний бік НТД, її масштаби, потенційні можливості а й рівень реалізації цих можливостей, тобто ефективність науково-технічної та інноваційної діяльності.

Використання системи показників виміру та врахування складових формули "витрати – ефект" розширює рамки чисто економічного трактування витрат і результатів.

Поняття ресурсних витрат у грошовому вимірі включає в себе матеріальні витрати на проведення експериментів, на оплату праці персоналу, на технічне оснащення досліджень тощо, а також деякі види ресурсів, які важко оцінити у вартісному вимірі (якість підготовки і рівень кваліфікації працівників, морально-психологічні чинники реалізації творчого потенціалу науковця тощо). Тим не менш, деякі дослідники цієї проблеми пропонують враховувати при розрахунку формули "витрати-ефект", окрім економічного, соціальний, науковий і політичний ефекти, які не підлягають, в принципі, вимірюванню у вартісних показниках [5]. Пропонується враховувати і вплив діахронічного чинника, тобто витрат, розподілених у часі.

Щодо оцінки результативності фундаментальних досліджень, то, з метою визначення реального внеску українських фахівців у створення нового знання на світовому рівні, необхідно ввести більш чіткі критерії для зарубіжних публікацій. До того ж, показники публікаційної активності та цитування не повинні бути єдиним критерієм оцінки результатів фундаментальних досліджень.

Переважати при визначенні наукового рівня установ, що займаються фундаментальними дослідженнями, мають прозорі процедури періодичної експертної оцінки із залученням не тільки українських, а й зарубіжних фахівців. До такої практики залучення міжнародних експертів вдаються країни Центральної та Східної Європи, Австрія, Швейцарія, Швеція, Норвегія.

Зазначимо також, що немає сенсу зводити всю множину різноманітних показників наукової діяльності до одного або навіть декількох (на кшталт так званого "індексу людського розвитку" ООН), бо це призводить не тільки до втрат інформації, але й до створення цілком штучних конструкцій, які часто-густо містять методичні помилки, пов'язані з їхньою побудовою.

  1   2


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка