Зарубіжний досвід



Скачати 441.81 Kb.
Сторінка1/2
Дата конвертації15.12.2016
Розмір441.81 Kb.
  1   2

Зарубіжний досвід



США
Пристальное внимание к динамике различных показателей, характеризующих развитие научного потенциала США, не случайно: эта крупнейшая научная держава тратит на НИОКР больше, чем другие шесть промышленно развитых стран так называемой «большой семерки». США располагают не только значительными финансовыми, но и уникальными человеческими ресурсами в сфере исследований и разработок.

Проблема заключается в том, что в последние годы произошли важные изменения в динамике кадрового потенциала американской науки, а также в политике привлечения специалистов из-за рубежа, которые нуждаются в оценке и осмыслении.

В связи со структурными изменениями в американской экономике, вызванными переходом к экономике, которая базируется на знаниях, происходят важные изменения в структуре занятых в сфере НИОКР. Американские аналитики считают, что уже в самое ближайшее время их страна может испытать существенные трудности в обеспечении собственных потребностей в научных и инженерных кадрах.

Так, к концу 2006 г., по прогнозам американских специалистов, количество занятых в сфере НИОКР в области компьютерной техники в США может увеличиться более чем в 2 раза по сравнению с 1997 г., численность ученых и инженеров-электронщиков – на 29%, специалистов в области механики – на 18, наук о жизни – на 24, экономистов – на 18%. В целом потребность в инженерах и ученых в США остается довольно высокой и возрастает в первые годы нового столетия более чем на 2% ежегодно.

В целом в экономике США по состоянию на 2001 г. было занято около 11 млн человек с университетским образованием. Менее 30% из них имели образование в области технических и естественных наук. Около 60% лиц, имеющих степени в области естественных и технических наук, заняты в частных компаниях, и лишь 9% – в университетах.

Среди докторов наук соотношение несколько иное: 34 и 42% соответственно. Правда, в нем не учтены занятые в государственных научно-технических лабораториях (соотвественно 6 и 7% от общего количества лиц, имеющих докторские степени).

В ближайшие годы потребность в ученых и инженерах будет увеличиваться практически во всех секторах американской экономики. Общее количество специалистов в области естественных и технических наук, занятых в экономике США, до 2010 г. может возрасти примерно на 15% по сравнению с 2002 г. При этом следует иметь в виду необходимость не просто «механического» увеличения численности, а и замены уходящих на пенсию сотрудников.

Проблема обновления научных кадров в связи со старением персонала особенно актуальна для национальных научных лабораторий, проводящих исследования в области физики, астрономии, энергетики, создания новых вооружений, где большинство сотрудников достигнут пенсионного возраста в ближайшие десять лет.

В целом общее количество докторов наук в возрасте до 35 лет, занятых преимущественно фундаментальными исследованиями, сократилось в США с 22% в 1975 г. до 8% в 2001 г., в возрасте от 35 до 44 лет сокращение составило соответственно 40 и 30%. Резко увеличился удельный вес докторов наук в возрасте от 55 до 64 лет (10 и 23%). Приведенные данные свидетельствуют о том, что в ближайшее десятилетие при инерционном сценарии социально-экономического развития США могут столкнуться с недостатком специалистов высшей квалификации в ряде важных для страны секторов.

Проблему дополняют изменения функций сотрудников с возрастом. Как свидетельствует американская статистика, человек, состоящий в статусе доктора наук двадцать пять и более лет, уделяет непосредственно научным исследованиям в среднем вдвое меньше времени, чем начинающий доктор наук («постдок»). Это связано с карьерным ростом и не свидетельствует напрямую о снижении производительности труда ученых старшего поколения. Тем не менее, перемещение ученых на административные должности без адекватной замены в научной деятельности создает проблемы в обеспечении высококвалифицированными кадрами собственно исследовательского процесса.

Кроме того, в США так же, как в других странах мира, существует специфическая проблема «занятости не по специальности», и в принципе существуют варианты пополнения научных организаций лицами этой группы. Однако в области естественных и технических наук возможности перехода из бизнеса в науку (что не аналогично переходу из промышленной научно-исследовательской лаборатории в университетскую) крайне ограничены из-за интенсивности устаревания знаний. Следовательно резервы пополнения численности научных сотрудников таким образом невелики.

Основными направлениями в увеличении численности и обновлении научных и инженерных кадров для экономики США стали подготовка новых специалистов и эмиграция.

Важнейшим материальным стимулом для получения степеней в области естественных и технических наук является высокая средняя зарплата, сложившаяся для их обладателей в американской экономике. Так, для доктора наук в 2001 г. она превышала 90 тыс. долл. в год (причем начальная зарплата доктора технических наук составляла 75 тыс. долл.), для магистра – 65 тыс. долл., для бакалавра – 50 тыс. Кроме того, как свидетельствует статистика, чем выше уровень образования, тем ниже уровень безработицы. Приведенные уровни зарплат существенно опережают средние показатели зарплат по США. Несмотря на это в обеспечении необходимого количества квалифицированных специалистов в области естественных и технических наук в США существуют определенные трудности.

В сфере подготовки бакалавров в последние годы наблюдалась устойчивая тенденция к стабилизации количества выпускников в области технических наук (около 60 тыс. в год), а также в области математики и физики (всего – менее 30 тыс. в год). Численность бакалавров в области биологических и сельскохозяйственных наук возросла более чем до 80 тыс. человек, а специалистов с бакалаврской степенью в области компьютерных наук достигла 40 тыс. в год.

В то же время следует отметить, что ежегодно в США выпускают около 200 тыс. бакалавров в области психологии и социальных наук – примерно столько же, сколько представителей всех остальных дисциплин, вместе взятых. В целом удельный вес лиц со степенью бакалавра в возрастной группе 20–24 года в США составляет примерно 6%, что вдвое ниже, чем в странах Северной Европы, Южной Корее и Тайване.

Важно также подчеркнуть, что в США доля получающих степени бакалавров в области естественных и технических наук в среднем в 1,5–2 раза ниже, чем в Японии, Китае и наиболее быстро развивающихся странах Азии.

Однако даже среди бакалавров, получивших степени в области естественных и технических наук в США, растет удельный вес представителей стран Юго-Восточной Азии, многие из которых после окончания учебы возвращаются к себе на родину, хотя, как свидетельствует статистика, представители других государств, в частности – Индии, Индонезии, стран Восточной Европы более склонны оставаться в США после окончания учебы.

Особенно высок удельный вес иностранцев среди лиц, получающих степени бакалавра в области математики, компьютерных и технических наук (соответственно 20 и 15%). При этом следует отметить, что доля лиц с временными визами на въезд в США, которые получают образование в области технических и естественных наук, стремительно увеличивалась, начиная со второй половины 1990-х годов.

Следует отметить, что удельный вес магистров в области технических наук в общем количестве лиц, получающих магистерские степени в США, увеличился за последние 25 лет с 12 до 26%, а общее количество выпускников-магистров в области технических наук достигло 25 тыс. человек.

Тем не менее структура специализации выпускников в вузах США и некоторых других регионов мира существенно отличается: в быстро развивающихся странах Азии и государствах Западной Европы намного больше студентов получают степени в области технических наук, чем в области социальных. Однако и в США доля студентов-иностранцев среди тех, кто получает в последние годы степени магистра в области естественных наук, чрезвычайно высока, а в области технических наук – постоянно превышает 50%.

Количество защищаемых докторских степеней в США возросло до 27–28 тыс. в год. При этом доля иностранцев в общем количестве «новых» докторов возросла с 25% в 1985 г. до 35% в 2003 г. Докторские степени в области технических и естественных наук составляют около половины всех докторских степеней причем доля иностранцев впервые в 2000 г. превысила долю коренных американцев и продолжает увеличиваться.

В целом доля лиц, родившихся не в США, среди обладателей докторских степеней достигла 27% и также имеет стойкую тенденцию к увеличению (по оценке Национального научного фонда США). Компании, занимающиеся различного рода социологическими изследованиями, называют гораздо более высокие цифры.

Безусловное лидерство в получении докторских степеней в последние двадцать пять лет имеют Китай, Тайвань, Индия и Южная Корея. На граждан этих четырех стран приходится в 4 раза больше докторов наук, получивших эту степень в США, чем на все остальные страны, вместе взятые. К примеру, если граждане Тайваня получают в США ежегодно в среднем 800 степеней в области естественных и технических наук, то граждане всех стран Восточной Европы, включая постсоветские государства, – только 600.

Важно отметить, что более двух третей «новых» докторов – иностранцев предполагают остаться в США и продолжить свою работу именно в американских компаниях и университетах. Это находит отражение и в занятости постдокторантов, т. е. «новых» докторов наук, получивших работу в научно-исследовательском секторе. Здесь удельный вес некоренных американцев чрезвычайно высок. Почти для всех научных областей он превышает 50% (кроме социальных наук, психологии и наук о Земле), а для технических – достигает 70%.

Следует отметить, что среди жителей Индии, получивших докторские степени в США, в среднем около 80% не возвращаются на родину, среди китайцев этот показатель составляет 70%. В то же время среди граждан Тайваня и Японии менее 50% остаются в Америке после получения докторской степени.

Определенным резервом для пополнения когорты специалистов в области естественных и технических наук являются национальные меньшинства и женщины. Удельный вес женщин достигает 25% от общего количества всех дипломированных специалистов в области естественных и технических наук, а представители испаноязычного населения, а также стран Африки составляют 11%. Тем не менее, в силу причин социально-психологического характера в ближайшие годы ожидать резкого увеличения притока представителей этих групп на естественно-научные и технические факультеты колледжей не приходится.

Более того, как свидетельствуют данные Национального научного фонда США, женщины, имеющие докторские степени, больше предпочитают преподавательскую или управленческую деятельность работе в сфере НИОКР, особенно в частных компаниях.

Среди представителей национальных меньшинств ситуация не так однозначна: выходцы из стран Азии в большей степени, чем представители других этнических групп, склонны получать докторские степени в области математики, естественных и технических наук, а также работу в частных фирмах; афро- и испаноамериканцы стремятся стать докторами в области социальных наук и работать в правительственных учреждениях или университетах (преподавателями).

Основными причинами того, что представители ряда стран Азии (Тайваня, Японии, Южной Кореи идр.) все чаще возвращаются на историческую родину, можно считать следующие:

1. В странах Юго-Восточной Азии созданы специальные программы, в которых предусмотрено предоставление возвратившимся ученым специальных грантов, квартирных субсидий, престижной работы в университетах и государственных научно-исследовательских центрах;

2. Общий уровень экономического развития этих стран дает возможность ученому реализовать себя в привычной социокультурной среде, где элементы явной или скрытой дискриминации по этническому признаку практически исключены;

3. Эмиграционная политика правительства США в последние годы не всегда содействует тому, чтобы молодые ученые из других стран легко могли остаться в Америке сразу же после защиты диссертации;

4. Транснациональные корпорации в своем стремлении сократить расходы переносят часть научно-исследовательской деятельности в развивающиеся страны, создавая своеобразные технологические оазисы на их территории.

Наиболее результативным этот процесс оказывается в Китае и особенно в Индии, где созданы технополисы (Бангалор, Пуна идр.), работающие на зарубежные компании и слабо связанные с местной экономикой.

США давно реализуют программу привлечения в страну высококвалифицированных специалистов, особенно с техническим образованием или в области естественных наук. Существенным источником пополнения различных сфер деятельности квалифицированными кадрами становятся студенты, обучающиеся в США. Абсолютное их большинство получает визы на время проведения исследований или обучения, но значительная их часть (а по некоторым специальностям – большинство) легко находит возможность остаться в Америке.

По мнению экспертов Национального научного фонда США, официальные данные о количестве ученых-иммигрантов являются заниженными, поскольку многие специалисты прибывают в страну по так называемым семейным, а не «профессиональным» визам, что не дает возможности провести корректную классификацию иммигрантов с позиций их возможной будущей занятости.

В то же время в официальной статистике практически не учтены ученые и специалисты, пребывающие в США в долгосрочных командировках или стажирующиеся в рамках реализации программ научного обмена в качестве «полноценных» научных работников, выполняющих НИОКР в интересах американских заказчиков.

Кроме того, значительное количество студентов, приезжая в США из других стран, вступают в брак с гражданами США и остаются в стране по истечении сроков обучения. Таким образом, официальные данные далеко не полны, хотя, безусловно, и отражают, по всей вероятности, общие тенденции в эмиграции научных работников.

Возрастные характеристики эмигрантов в целом позитивны: большинство приезжающих находится в возрасте, благоприятном для реализации собственных талантов (30–44 лет); приблизительно четверть эмигрантов – в возрасте до 30 лет; остальные – старше 45 лет.

Что касается изменений в структуре миграционных потоков, то можно отметить две важные тенденции.

Во-первых, уменьшилась доля эмигрантов из Европы – традиционного источника научных кадров для американских компаний и университетов, но увеличилась численность эмигрантов из азиатских стран, прежде всего – Индии и Китая.

Во-вторых, изменились соотношения между количеством эмигрантов из стран различных регионов.

На основании вышеизложенного можно сделать следующие выводы. Структура высшего образования в США ориентирована на подготовку специалистов в области естественных и технических наук в существенно меньшей степени, чем в ряде быстро развивающихся стран. Это, в частности, создает проблемы с обеспечением национальными кадрами сферы НИОКР.

США покрывают собственные потребности в высококвалифицированных специалистах в области естественных и технических наук во все большей степени благодаря «импорту умов», причем не только подготовленных специалистов, но и обучающихся иностранцев, отбор и подготовка которых ведется, начиная со студенческого периода.

Уровень обеспечения сферы НИОКР высококвалифицированными кадрами в США (как, впрочем, и в других развитых странах) влияет на этот показатель и в других государствах, в частности, в Украине. Формально показатели эмиграции украинских ученых в США не высоки, но в официальной статистике не учтены уехавшие в качестве членов семьи, в результате «маятниковой миграции», на долгосрочные стажировки и по контрактам и т. д. (Егоров И. Динамика кадрового потенциала американской науки: новые тенденции // Проблеми науки. – 2006. – № 6).
ЄС
Роль координаторів наукових досліджень, відповідно до стратегії розвитку об’єднаної Європи, відіграють Європейська дослідницька рада (European Research Council) та Європейський науковий фонд (European Science Foundation). Це організації із дуже солідними бюджетами, сформованими на основі спільних європейських ресурсів. Важливо, що європейські гроші, на додачу до національних, інвестуються не лише в наукові дослідження, як було раніше, а переважно у трикутник знань: освіта, дослідження, інновації на жорсткій конкурсній основі.

Ключовим консультативним комітетом із наукових досліджень при Європейській комісії є European Union Research Advisory Board (EURAB). До складу цього авторитетного органу входять 50% представників традиційної академічної науки, а решту представляють дослідницькі організації промисловості та великих компаній.

Дослідницькі університети

Понад 1 тис. університетів Європи володіють колосальним інтелектуальним потенціалом. Вони – головні джерела нових знань, а знання стають дедалі вирішальнішим фактором розвитку європейської економіки. Цей факт був взятий на озброєння європейськими політиками з метою втілення вищенаведеної стратегії. У листопаді 2005 року Рада Європи прийняла комюніке, спрямоване на модернізацію європейських університетів для підвищення їхньої ролі в проведенні наукових досліджень, що має дати потужний поштовх розвитку економіки та створенню інтелектуально-наповнених робочих місць.

Активізувався бурхливий процес обговорення нової ролі передових університетів Європи. Університети, які поставили собі за мету готувати якісний людський капітал, із використанням у навчанні передових наукових досліджень, стали називатися дослідницькими. Ці університети, на відміну від більшості традиційних, прискорено розвиваються, відповідно до трикутника знань, роблячи процес навчання, досліджень та інновацій цілісним і гармонійним.

Таким чином, об’єднана Європа, приділяючи величезну увагу масовій освіті, у подоланні науково-технологічного відставання від інших регіонів світу найбільше покладається саме на дослідницькі університети. Вчені й інженери мають створити нові наноструктури, штучні тканини, надтверді матеріали, біологічно активні речовини, медикаменти і, нарешті, інформаційні технології, яких раніше не існувало в природі.

Змінюється роль дослідницьких університетів.

По-перше, їм, як ніколи, доведеться підсилити фундаментальну складову як у навчанні, так і в наукових дослідженнях. Критичні технології не можуть створюватися без глибинного розуміння властивих їм фізичних, хімічних, біологічних процесів на молекулярному рівні та у наномасштабі. Нарешті, успішна ринкова реалізація наукоємної продукції потребує глибоких знань соціології, психології та економіки як фундаментальних дисциплін. Для створення таких знань належить побудувати принципово нові навчальні плани і програми наукових досліджень.

По-друге, дослідницькі університети мають бути міждисциплінарними з менш вузькою спеціалізацією навчальних планів та з більш відкритою й мобільною системою навчання для студентів і викладачів. Але при цьому всі традиційні цінності університетської освіти та наукової методології повинні залишатися недоторканними.

По-третє, дослідницькі університети мають готувати не тільки творців нової техніки, а й фахівців, які пробуджують, мотивують і стимулюють підприємництво та комерціалізацію науки соціально сумлінним шляхом.

Вважається, що дослідницькі університети можуть виконувати свою місію, якщо їхній сукупний бюджет формуватиметься з розрахунку не менше 1 млн євро на рік на одного професора-дослідника.

Європейський інститут технологій – новий проект об’єднаної Європи.

Створенням Європейського інституту технологій (ЄІТ) переважно опікується Консультативний комітет з наукових досліджень при Європейській комісії (EURAB). Зокрема, його рекомендацією є: «Ми, представники EURAB, бачимо створення Європейського інституту технології як можливість надати поштовх як вищій освіті, так і інноваційній діяльності у Європі. Цього можливо досягнути шляхом створення платформи для спільної діяльності провідних освітян, дослідників та інноваційного бізнесу з участю найталановитішої європейської молоді. Місією інституту є сприяння зростанню інновацій у трикутнику знань – освіта, дослідження та інновації – і розвитку на цій основі відповідної підготовки та духу підприємництва у вищій освіті країн ЄС».

На думку EURAB, створення ЄІТ жодним чином не повинно послабити діяльність більшості університетів Європи, які на початковому етапі не зможуть досягти статусу дослідницьких. Навпаки, такі університети мають стати основними партнерами мережі ЄІТ та ключовими гравцями у цій грі, принаймні стосовно освіти, побудованої на дослідженнях. Вважається, що важко досягти статусу дослідницького університету, навіть за умови вкладення величезних ресурсів. Конкурентоспроможні наукові школи і сучасний управлінський персонал формуються протягом життя декількох поколінь педагогів та вчених.

Таким чином, більшість закладів, які дають масову вищу освіту, мають розглядатися як оператори і посередники у формуванні нових університетських мереж. Робота з їх створення має складатися із започаткування більш глибоких зв’язків між університетами на основі багатосторонніх контрактів, які дають змогу створити структуру типу парасолі під егідою ЄІТ, у першу чергу для запобігання відпливу високоякісного людського капіталу із закладів партнерів.

Щоб досягти успіху, ЄІТ має забезпечити гармонійну співпрацю двох груп учасників. До першої належать промисловість, бізнес та сфера послуг, до другої – академічні кола. Експерти вважають, що оптимальним співвідношенням між цими групами є: 50% – перша група, 50% – друга. Зазначене співвідношення має мобілізувати нові джерела для фінансування ЄІТ – приватні, національні та регіональні. Жодні фонди не повинні відволікатися із 7-ї рамкової програми та Європейської дослідницької ради.

Незважаючи на гостру дискусію, яка виникла навколо ЄІТ, європейські політики налаштовані на дійові кроки одразу після прийняття офіційних рішень. Головна мета полягає в тому, щоб ЄІТ якомога швидше став потужним «трендом». Він має активізувати університети на перетворення Євросоюзу в наймогутніший регіон світу за рахунок блискучої освіти, проведення передових наукових досліджень та інноваційного розвитку економіки (Згуровський М. Дослідницькі університети: шанс для Європи // Дзеркало тижня. – 2006. – 14–20.10. – С. 14).
Франція
Д. Рубвальтер, директор Центра исследований и статистики науки Министерства образования и науки Российской Федерации, кандидат экономических наук:

«Французские реформы при сохранении внимания к фундаментальным исследованиям ориентированы на развитие промышленного сектора.

Во Франции уже приняты основополагающие документы реформы науки: «Пакт об исследованиях» и «Закон о программе для исследований». Оба эти документа одобрены двумя палатами французского парламента, подписаны президентом республики и опубликованы 19 апреля 2006 г.

Реализация французской реформы, при сохранении внимания к фундаментальным исследованиям, ориентирована на развитие промышленного сектора исследований, где планируется создать до 2010 г. 50 тыс. рабочих мест.

В настоящее время французская наука насчитывает в эквиваленте полной занятости примерно 130 тыс. исследователей, из них более 70 тыс. (около 55%) трудятся в частном секторе. Доля персонала академического сектора составляет примерно 28%, 16% – исследовательский персонал государственных прикладных исследовательских лабораторий и около одного процента персонал военных лабораторий. Планируется, что увеличение доли внутренних затрат на исследования и разработки в ВВП к 2010 году увеличится с нынешних 2,2% до 3%, в соответствии с рекомендациями Евросоюза.

При этом организационная структура государственного (общественного) сектора весьма разнообразна и представляет собой сложную комбинацию различных типов организаций: университеты, высшие школы, лаборатории, фонды и т. д. В частности, подавляющее большинство сотрудников крупнейшего научного центра Франции – CNRS (26550 исследователей) трудятся в совместных с университетами лабораториях. Интересно, что исследовательский персонал государственного гражданского сектора по отраслям наук распределяется следующим образом: почти 30% составляют биологи, медики и экологи, по 20% – гуманитарии и инженеры, далее физики – около 10% и химики – около 8%.

Остановимся подробнее на наиболее принципиальных и интересных с нашей точки зрения моментах реформы французской науки.

При президенте Французской Республики создается Высокий совет по науке и технологиям (HCST), состоящий из ученых мирового уровня и имеющий статус консультативного. В то же время право принимать решения в этой области возложены на Межминистерский комитет научных и технологических исследований (СIRST) под председательством премьер-министра.

В составе министерства образования, высшей школы и исследований создается должность министра-делегата по вопросам исследований, который возглавляет секретариат межминистерского комитета, отвечает за подготовку материалов и проводит решения комитета в жизнь. Он также руководит деятельностью государственных финансовых операторов исследований.

Финансирование науки во Франции осуществляется по двум каналам: базовое – через министерство образования, высшую школу и исследования, конкурсное – через созданные Агентство исследований по приоритетным направлениям (ANR) и Агентство по промышленным инновациям (ALL). К ним примыкает Агентство Osйo-Anvar, призванное поддерживать инновационные проекты для малых и средних предприятий.

В интересах повышения конкурентоспособности французской промышленности была настоятельно рекомендована и реализована новая стратегия промышленного развития, ключевым моментом которой выбраны так называемые полюсы конкурентоспособности. Эта политика сопровождается развитием коммуникационных инфраструктур, к примеру, высокоскоростного Интернета, необходимого для эффективного функционирования полюсов.

В результате трехэтапного тендера 12 июля 2005 г. на заседании Межведомственного комитета по обустройству и развитию территорий (CIADT) было отобрано 67 проектов, которым будет присвоен статус «Полюса конкурентоспособности». Шесть проектов уже сейчас имеют международное значение, они будут обрабатываться отдельно, им будет предоставлен больший объем финансирования. Из шести полюсов международного значения два представляют здравоохранение (вирусология, инфекционные и раковые заболевания), один – самолетостроение, два – информационные и один – нанотехнологии... В 2006 году должны быть созданы 3 тыс. рабочих мест для исследователей – прежде всего для шести полюсов международного уровня.

Согласно закону о бюджете за 2005 год, полюсам конкурентоспособности будут предоставлены дотации, льготы по освобождению от налогообложения на прибыль (100% в течение первых трех лет и 50% в последующие два года), а также льготы при выплате отчислений во внебюджетные фонды (50% для предприятий малого и среднего бизнеса и 25% для всех остальных). На трехлетний период начиная с 2005 года, на финансирование и реализацию новой промышленной стратегии государством планируется выделить 1,5 млрд евро.

Серьезно расширяются права научных организаций и университетов в распределении бюджетных средств внутри учреждения в рамках четырехлетних контрактов между государством и университетам, где должны быть четко оговорены обязательства сторон. При этом в рамках общих ассигнований на базе научного проекта научное учреждение самостоятельно определяет схему распределения этих ассигнований.

Облегчается также ряд административных процедур, с тем чтобы ученые имели больше возможностей посвятить себя исследовательской деятельности. Например, закупки для научных и учебных учреждений исключаются из действия кодекса законов о государственных закупках (рынках). Следовательно, отпадает необходимость проведения конкурсов по каждому прибору, подаче объявлений и т. д.

Отметим, что этот подход разительно отличается от политики российского Минфина, стремящегося фактически запретить предпринимательскую деятельность для научных учреждений, получающих бюджетное финансирование, ликвидировать многоканальную систему финансирования, предусмотренную российским Законом «О науке и государственной научно-технической политике».

Наряду со значительным расширением самостоятельности в деятельности исследовательских организаций и исследователей французский закон о программе для исследований предусматривает усиление работы в области оценки исследований и научных проектов. Для этого создается специальное агентство» (Полюса конкурентоспособности для науки // Независимая газета (http://www.ng.ru). – 2006. – 11.10).
Румунія
Румунська академія наук є найвищим культурним форумом Румунії. Мета академії: сприяти поширенню національної мови та літератури, проводити дослідження національної історії в основних наукових галузях, підтримувати демократичні та етичні принципи вільної комунікації наукових, мистецьких та літературних ідей Румунії.

Румунська академія є корпоративною автономною установою. Її діяльність фінансується державою, а також пожертвами, спадками та іншим капіталом, що призначаються для виконання академічних завдань. Своїми коштами академія розпоряджається самостійно.

До складу академії входить 181 дійсний член (академіки та асоціативні члени), що обираються з числа провідних румунів, які досягли значних досягнень у науковій або культурній галузі, та 135 почесних членів, що обираються з числа румунських та іноземних науковців. Всі члени академії обираються довічно. Кандидати для обрання до складу асоціативних членів академії повинні бути молодшими 65-ти років. Для обрання до складу почесних членів академії вік не має ніякої суттєвої різниці. Члени академії беруть участь у діяльності секцій Академії відповідних галузей, у діяльності наукових установ. Члени Академії є повноправним членами та називаються академіками. Вони отримують доволі скромні та символічні нагороди.

Румунська академія наук складається з 14 секцій: 1) Філології та літератури; 2) Історичних і археологічних наук; 3) Математичних наук; 4) Фізичних наук; 5) Хімічних наук; 6) Біологічних наук; 7) Геономічних наук; 8) Технічних наук; 9) Сільського господарства та лісівництва; 10) Медичних наук; 11) Економічних, юридичних і соціологічних наук; 12) Філософських, теологічних, психологічних і педагогічних наук; 13) Мистецтва, архітектури та аудіовізуалістики; 14) Інформативних і технологічних наук.

Дослідження в галузі Філології та літератури проводяться в таких установах: Інституті лінгвістики та літературної історії в Клуж-Напоке, Інституті румунської філології в Ясах, Соціосуспільному інституті в Тімішоарі, Інституті соціосуспільних досліджень у Крайові, Інституті соціосуспільних досліджень в Сібіу. Названі інститути співпрацюють із закордонними інститутами (Національним інститутом французької мови) та з академічними установами Болгарії та України, працюють над спільними дослідницькими міжнародними проектами (Лінгвістичний атлас Європи, Романський лінгвістичний атлас та ін.). Секція Філології та літератури видає такі журнали: «Мова та література», «Лінгвістичні дослідження», «Фонетика та діалектологія», різні спеціалізовані серійні видання з таких філологічних галузей: граматики, словосполучення, літературної мови, діалектології, слов’янських досліджень, загальної лінгвістики.

Секція Історичних і археологічних наук координує діяльність таких підвладних науково-дослідних інститутів: Інститут історії та археології в Бухаресті, Інститут історії та археології в Клуж-Напоке, Інститут історії та археології в Ясах, Інститут Південних Східноєвропейських досліджень. У 1990 р. секція Історичних та археологічних наук почала працювати над новим трактатом «Історія румунського суспільства» в 10-ти томах. Секція координує діяльність Національного історичного комітету, Комітету історичних наук; 13-ти інститутів історичних досліджень, які видають понад 20 періодичних видань; численних спеціалізованих комітетів: Археології, Нумізматики, Генеалогії, Геральдики, Історії міст та ін.

До структури Румунської академії наук належить шість математичних установ: Інститут математики, Центр статистичної математики, Інститут природничої математики, Обчислювальний інститут в Клуж-Напоке, Інститут математики в Ясах, Інститут астрономії. Ці установи займаються дослідженням математичного аналізу; теоретичного потенціалу; теорії колекторів, обчислювальних рівнянь; теорії оптимальної механіки; теорії еластичності; теорії ймовірності та математичної статистики. Секція математичних наук видає: «Математичний журнал», «Румунський астрономічний журнал».

Під керівництвом 4-х секцій: Фізичних наук, Хімічних наук, Геономічних наук і Сільськогосподарських наук функціонують дев’ять науково-дослідних установ: Центр спеціальних фізичних досліджень у Бухаресті (1999); Центр органічної хімії в Бухаресті (займається вивченням теоретичної органічної хімії та ядерного магнітного резонансу); Інститут фізичної хімії в Бухаресті (займається вивченням сучасних методів та складників фізичної хімії: каталізу, електрохімії, корозії та ін.);

Інститут макромолекулярної хімії в Ясах (займається дослідженням високоефективних полімерів, процесів і матеріалів); Інститут хімії в Тімішоарі (займається дослідженням барвників та елементарних органічних складників); Лабораторія неорганічної хімії в Тімішоарі (займається дослідженням неорганічних складників із спеціальними властивостями); Інститут геономічних наук у Бухаресті (займається вивченням геономічних наукових галузей: геології, геофізики, географії та грунтознавства); Інститут географії в Бухаресті (займається дослідженням природничої та штучної географічної модифікації); Центр геономічних досліджень у Ясах (досліджує румунські виноградники та вино, методи збереження та захисту їх властивостей). Вищезгадані секції академії видають такі періодичні видання: «Румунський журнал фізичних наук», «Румунські фізичні повідомлення», «Щоквартальний огляд хімічних наук», «Хімія целюлози та її технологія» та ін.

Секція Технічних наук координує діяльність Інституту твердої механіки в Бухаресті (1948), який займається дослідженням теорії еластичності та практичності, теорії коливань, теорії механізмів і робототехніки та ін.; Центру фундаментальних і передових технічних досліджень у Тімішоарі, який вивчає гідродинаміку, магнітні рідини, металеві спорядження, зварювання, електричні коливання.

До секції Біологічних наук належать такі установи: Інститут біохімії (досліджує взаємодію глюкопротеїдів із білками в процесі біосинтезу), Інститут біології (займається проведенням науково-дослідних робіт функціональної біології мікроорганізмів в екстремальних екологічних умовах і дослідженням екосистем, що схильні до наводнення в більш низькій частині дельти Дунаю та його району), Інститут спелеології (займається біоспелеологічним дослідженням гіпоксичного навколишнього середовища печери Мовайл біля Монголії, де було виявлено близько 30 екземплярів безхребетних), Інститут клітинної біології та патології (досліджує клітинні зміни капілярних стінок при атеросклерозі та діабеті, результати цих досліджень Були опубліковані в престижних міжнародних журналах та книгах), Екологічна дослідницька станція в Сіней, Науковий парк Ретесту. Секція Біологічних наук видає такі періодичні видання: «Румунський журнал біології» (із списком біологічних рослин та тварин), «Румунський журнал ботаніки», «Румунський журнал теоретичної та природничої астрології», «Інститут спелеології» Еміля Раковітзи.

Секція медичних наук координує діяльність Інституту вірусології (розробляє важливі дослідницькі програми в області таких вірусних хвороб: СНІДУ, гепатиту, вірусних респіраторних хвороб та впроваджує результати цих досліджень в охорону здоров’я), Центру антропології (займається вивченням мультдисциплінарного синтезу медичної антропології, культурної антропології та палеоантропології) та Центру імунології (визнаний центром всесвітнього рівня з проведення оригінальних наукових досліджень).

Секція Медичних наук видає такі періодичні видання: «Румунський журнал вірусології», «Антропологічний аналіз», «Румунська нейрохірургія», «Румунський журнал біофізики», «Румунський журнал неврології», «Румунський журнал ендокринології», «Румунський журнал морфології та ембріології», «Румунський журнал внутрішньої медицини», «Румунський журнал фізіології».

Секція Економічних, юридичних і соціологічних наук через мережу інститутів вивчає важливі проблеми економічного, юридичного та соціологічного переходу румунського суспільства до спеціального типу соціального співтовариства, яке відповідає природним потребам і традиціям румунського народу. Економічні інститути стали частиною мережі Румунської академії після 1990 р. та займаються вивченням: народного господарства, світової економіки, якості життя, індустріальної економіки, сільськогосподарської економіки, витратних фінансових цін, економічного прогнозу, демографії, порівняльної економіки. Секція видає такі періодичні видання: «Румунський економічний огляд», «Румунський журнал соціології».

Секція Філософських, теологічних, психологічних і педагогічних наук координує діяльність Інституту філософії, Інституту соціальної теорії, Інституту психології та зацікавлених цими проблемами дослідників інститутів соціосуспільних досліджень у Клуж-Напоке та Ясах. Результати проведених досліджень періодично видаються в «Журналі філософії», «Журналі психології».

До секції Мистецтва, архітектури та аудіовізуалістики належать такі установи: Інститут літературної історії та фольклору, Інститут художньої історії в Бухаресті, Інститут соціосуспільних досліджень в Тімішоарі, Інститут фольклору та етнографії.

Інститут літературної історії та фольклору поділяється на чотири відділи: 1) Давньої румунської літературної історії, 2) Сучасної літературної історії, 3) Літературної теорії, 4) Порівняльного літературознавства. Протягом останніх років Інститут видав такі видання: «Бібліографія з аналітичним оглядом статей», «Бібліографія румунської та іноземної літератури з перекладами та коментарями до статей», «Словник румунської літератури», «Журнал літературної історії та теорії» (видається двічі на рік румунською мовою). Інститут співпрацює з Кембріджським університетом, надаючи йому бібліографічні матеріали перекладів Байрона на румунську мову.

Образотворче мистецтво та музикознавство досліджуються в Інституті художньої історії в Бухаресті (видає такі журнали: «Дослідження художньої історії», «Артистичне мистецтво», «Музика, театр, кіно»), у спеціалізованих секціях Інституту археології та художньої історії в Клуж-Напоке, в Інституті соціосуспільних досліджень у Тімішоарі.

Інститут фольклору та етнографії має одну з найбагатших фонотек в Європі, видає: «Журнал етнографії та фольклору», «Щорічник інституту етнографії та фольклору», «Румунський етнографічний атлас», «Збірка національного фольклору».

Секція Інформативних і технологічних наук координує діяльність таких установ: Інститут теоретичної інформатики в Ясах; Центр передових досліджень в автоматизованому вивченні, обробці мовлення та концептуального моделювання в Бухаресті; Центр нових електронних структур у Бухаресті, Академічний комітет інформативного форуму румунського суспільства, Академічний комітет науки (1997), Академічний комітет техніки мікросистем (1998). Серед найбільш вагомих дослідницьких установ Румунії – Національний інститут досліджень та розвитку інформатики та Інститут мікротехнології, які очолюються членами секції. Установи, що координуються секцією Інформаційних і технологічних наук, займаються розробкою таких дослідницьких програм: інтелектуальні агенти та автоматизоване вивчення; концептуальне моделювання; технологія природного мовлення; теоретичні та природничі події не чітких систем і нейтронних мереж; сучасні методи в комп. ютеризованому зображенні та ін. У 2000 р. Інститут теоретичної інформатики в Ясах розробив проект дослідження в галузі румунської фонетики та фонології та запропонував розробку електронних Інтернет словників румунської мови, із залученням румунських регіональних лінгвістичних атласів, Центру передових досліджень в автоматизованому вивченні, обробці природного мовлення та концептуального моделювання. Секція Інформативних і технологічних наук видає такі періодичні видання: «Не чіткі системи та нейтронні мережі», «Повідомлення та листи», «Інформативні дослідження і контроль», «Румунський журнал інформатики та технології».

Структура Румунської академії охоплює всю країну і включає всі наукові та культурні сектори країни. Академія має три головні регіональні відділи, що розташовані в основних культурних центрах Румунії: в Клуж-Напоке (очолює Айонель Хейдак); в Ясах (очолює Вайорель Барбу), в Тімішоарі (очолює Іон Пон Отіман). Академія має 66 наукових установ по всій країні, більшість із них – наукові установи, що спрямовують свою діяльність у напрям спеціалізованих галузей, та центри, що проводять дослідження в галузі суспільних і гуманітарних наук, теоретичних і природничих наук. До складу Румунської академії належить декілька різно-профільних установ, таких як:

Астрономічна обсерваторія в Бухаресті, Ресітський національний парк (один з основних наукових резервів Румунії), Геодинамічна обсерваторія в Кальдарусані та ін.

Науково-дослідні інститути академії розташовані по всій країні та проводять свою діяльність на основі їх власних дослідницьких планів, під керівництвом наукових секцій Румунської академії. Науково-дослідні установи працюють спільно над опублікуванням результатів великих фундаментальних проектів, таких як: видання «Словника румунської мови», «Загального словника румунської літератури», «Історії румунського народу», «Еволюції державної національної економіки» та ін.

Також у межах академії функціонує 13 національних комітетів (істориків, математики, теоретичної і прикладної механіки, астрономії та ін.), що створені для розгляду проблем спеціалізованої наукової тематики, зокрема стандартизації географічних назв, вивчення глобальних змін навколишнього середовища та ін. Крім того, академія має 60 спеціалізованих комісій, серед яких: Румунська мовознавча комісія, Комісія з історії румунських міст, Комісія з екології, Комісія із збереження природних пам’яток, Комісія із захисту грунту, Комісія з інформатики, Комісія з акустики та ін.

До керівних органів академії належать: рада директорів, президія академії, Генеральна асамблея. Генеральна асамблея проводить на початку року щорічні збори, на яких обговорюється проведення наукових досліджень, приймаються рішення з поточних питань, обираються нові члени, санкціонується попередня діяльність академії, схвалюються дослідницькі проекти. До складу президії входять: президент академії – Еуген Сіміон, віце-президент Академії, генеральний секретар та завідувачі секцій та відділів академії. Виконавча влада та безпосереднє керівництво Румунської академії належить раді директорів, до якої входять: президент академії (виконує роль директора академії), 4 віце-президенти відділів академії – Майа Сімайонеску, Флорін Філіп, Маріус Ійозіфеску, Джордж Владутеску та генеральний секретар . Віктор Войку. Вони обираються терміном на чотири роки (п’ять років для генерального секретаря) та мають власні завдання. Завдання директора полягає у виконанні внутрішніх обов’язків президента установи (керівництво поточною діяльністю, очолення наукових делегацій, контролювати виконання завдань і програм академії) та зовнішніх обов’язків (представлення академії на міжнародній арені та здійснення міжнародних переговорів). Віце-президенти відділів академії координують діяльність секцій академії, відповідно до галузей їх спеціалізації та різносторонньо підтримують виконання рішень президента Румунської академії. Генеральний секретар академії несе відповідальність за спрямування центрального адміністративного штату, займається вирішенням фінансових, юридичних та економічних проблем академії.

Румунська академія наук має власну бібліотеку, що відіграє важливу роль у проведенні наукових досліджень та аналізу історичних подій країни. Бібліотека зберігає понад 7 мільйонів книг, майже 500 тис. назв періодичних видань, 4500000 мікрофільмів, 13 тис. томів давніх рукописів, 71 тис. сучасних рукописів іноземними мовами, 600 тис. історичних документів, понад 200 архівних документів видатних особистостей, 543 тис. листів і автографів національних та іноземних культурних постатей, 105 тис. частин спеціалізованих зібрань малюнків і гравюр, 350 тис. фотографій і негативів, понад 17 тис. карт і атласів, 18 тис. дисків, 250 тис. монет, медалей.

Крім бібліотеки академія має Національний музей старовини, який став частиною структури академії в 1948 р. Музей став установою всіх археологічних відкриттів, яка зберігає матеріали часів палеоліту, неолітичного періоду, бронзового та залізного віку, знайдені на території Румунії.

Для підтримки наукової діяльності різних учених, художників, літераторів, які не є членами Румунської академії наук, академія призначає їм нагороди за проведені ними визначні наукові дослідження та за внески в науково-інтелектуальне та культурне життя Румунії. Академія щорічно призначає нагороди за видання книг, за видатні наукові досягнення або проведену наукову діяльність протягом життя. Існує близько 70 таких нагород, що носять імена видатних румунських науковців. Нагороди призначаються один раз за життя лише членам академії. Видатним ученим і культурним румунським і закордонним діячам, які зробили вагомі внески в наукову діяльність академії, надається почесний диплом Румунської академії і диплом академічного визнання.

Важлива роль у цьому відношенні належить фонду ім. Х. Мехакема сім’ї Еліаса, створеного румунським підприємцем, який після смерті в 1923 р. заповів Румунській академії величезний статок, призначивши його для вирішення наукових і гуманітарних потреб академії, зокрема: будівництво лікарень, амбулаторій, культурних центрів, забезпечення обладнанням наукових інститутів, призначення грантів молодим ученим, погашення збитків, завданих стихійним лихом. Подібні фонди, призначені Румунській академії, були у її розпорядженні, починаючи з 1866 р., але з часом були закриті тоталітарним режимом. Сьогодні академія заклопотана відновленням діяльності цих фондів, виконанням їх початкових функцій. У дусі цієї традиції в 1999 р. було створено Румунський фонд науки та мистецтва, як центр сприяння становлення науки в країні, як фундамент для високого наукового діалогу між видатними діячами сучасного румунського суспільства.

Учені академії публікують свої наукові праці у видавництві та періодичних виданнях академії, в іноземних виданнях і журналах. Видавництво Румунської академії наук видає понад 100 періодичних журналів, переважно англійською мовою: «Аннали Румунської академії» (видаються з 1869 р.), «Протоколи Румунської академії» (в трьох серіях) і щомісячний академічний журнал, в якому подається інформація про поточну діяльність академії (Порохницька Н., провідний редактор відділу історії академічної науки Інституту архівознавства НБУВ).


Росія
  1   2


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка