Закону України «Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз»



Скачати 441.79 Kb.
Сторінка5/5
Дата конвертації05.05.2016
Розмір441.79 Kb.
1   2   3   4   5

Розділ IV

ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ НАДАННЯ ПРОТИТУБЕРКУЛЬОЗНОЇ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ ДЕЯКИМ КАТЕГОРЯМ ХВОРИХ НА ТУБЕРКУЛЬОЗ ОСІБ


Стаття 20. Медичне забезпечення хворих на туберкульоз з числа затриманих, осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано взяття під варту, засуджених, які утримуються в установах Державної кримінально-виконавчої служби, та осіб, які звільнилися з місць позбавлення волі
1. Хворі на туберкульоз з числа осіб, які тримаються в установах для попереднього ув’язнення, а також з числа осіб, які тримаються в установах органів внутрішніх справ та в підпорядкованих Державній прикордонній службі України пунктах (місцях) тимчасового тримання, отримують протитуберкульозну медичну допомогу в державних і комунальних протитуберкульозних медичних закладах, підпорядкованих органам управління охороною здоров’я. Організація охорони цих осіб і забезпечення безпеки персоналу та інших пацієнтів у таких медичних закладах забезпечується в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Порядок виявлення, лікування таких хворих та здійснення відповідних профілактичних заходів встановлюється Міністерством внутрішніх справ України, центральним органом виконавчої влади з питань виконання покарань, Міністерством оборони України, Службою безпеки України, Державною прикордонною службою України та центральним органом виконавчої влади в галузі охорони здоров'я.
2. Хворі на туберкульоз, виявлені в установах виконання покарань, забезпечуються протитуберкульозною медичною допомогою в протитуберкульозних медичних закладах Державної кримінально-виконавчої служби. Порядок виявлення, лікування таких хворих та здійснення профілактичних заходів встановлюється центральним органом виконавчої влади з питань виконання покарань за погодженням з центральним органом виконавчої влади в галузі охорони здоров'я.
3. Перевезення хворих на туберкульоз затриманих, узятих під варту та засуджених здійснюється окремо від інших осіб із забезпеченням умов для дотримання належного протиепідемічного режиму та відповідного лікування в порядку, що встановлюється Міністерством внутрішніх справ України, центральним органом виконавчої влади з питань виконання покарань, Міністерством оборони України, Службою безпеки України, Державною прикордонною службою України за погодженням з центральним органом виконавчої влади в галузі охорони здоров'я.
4. У разі звільнення хворого на активну форму туберкульозу з місць позбавлення волі установа Державної кримінально-виконавчої служби, у якій такий хворий відбував покарання, зобов’язана внести до довідки про звільнення такої особи з місць позбавлення волі дані про клінічну та диспансерну категорію обліку такого хворого на туберкульоз. З метою організації подальшого лікування такої особи та вжиття відповідних заходів щодо запобігання передачі нею інфекції іншим особам, орган внутрішніх справ та кримінально-виконавча інспекція за місцем реєстрації звільненої з місць позбавлення волі хворої на туберкульоз особи зобов’язані повідомити про реєстрацію такої особи протитуберкульозний медичний заклад і головного державного санітарного лікаря відповідної території.
Стаття 21. Заходи щодо протидії захворюванню на туберкульоз серед іноземців, осіб без громадянства та біженців
1. Дипломатичні представництва та консульські установи України видають візи на в'їзд в Україну іноземцям та особам без громадянства за умови пред'явлення ними документа про відсутність у них захворювання на туберкульоз в активній формі, якщо інше не встановлено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
2. Порядок виявлення та профілактики туберкульозу серед біженців встановлюється Кабінетом Міністрів України з урахуванням вимог цього Закону, необхідності дотриманням інших актів законодавства та міжнародних зобов'язань України щодо захисту прав і свобод людини.
3. Хворі на туберкульоз з числа іноземців та осіб без громадянства, які постійно проживають в Україні, а також осіб, яким надано статус біженця в Україні, мають право на медичну допомогу нарівні з громадянами України на умовах, передбачених цим Законом, іншими законами або міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Розділ V

ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ ОСІБ, ХВОРИХ НА ТУБЕРКУЛЬОЗ, ТА ОСІБ, ЯКІ ПЕРЕБУВАЮТЬ ПІД МЕДИЧНИМ (ДИСПАНСЕРНИМ) НАГЛЯДОМ З ПРИВОДУ ТУБЕРКУЛЬОЗУ. ГАРАНТІЇ ДЕРЖАВИ щодо надання медичної допомоги хворим на туберкульоз та сприяння формуванню прихильності хворих до лікування


Стаття 22. Права осіб, хворих на туберкульоз, та осіб, які перебувають під медичним (диспансерним) наглядом з приводу туберкульозу

1. Особи, хворі на туберкульоз, та особи, які перебувають під медичним (диспансерним) наглядом з приводу туберкульозу, при наданні їм протитуберкульозної медичної допомоги мають право на:


1.1. шанобливе та гуманне ставлення медичних працівників та інших працівників, що беруть участь у наданні протитуберкульозної допомоги;

1.2. отримання в доступній для них формі інформації про свої права та обов’язки, а також інформації про характер наявного в них захворювання та застосовувані методи лікування;

1.3. збереження таємниці про стан свого здоров’я та лікарську таємницю в порядку та обсязі, встановленому законом;

1.4. діагностику та лікування в медичних протитуберкульозних закладах;

1.5. санаторно-курортне лікування відповідно до медичних показань;

1.6. надання протитуберкульозної медичної допомоги в умовах, що відповідають державним санітарно-гігієнічним та санітарно-протиепідемічним нормам;

1.7. перебування в стаціонарних протитуберкульозних медичних закладах протягом терміну, який є обґрунтовано необхідним для проведення відповідного медичного обстеження та (або) лікування.
2. Особи, які перебувають на обстеженні (лікуванні) в стаціонарних протитуберкульозних медичних закладах, мають право на:
2.1. отримання від керівництва відповідного медичного закладу інформації про лікування, обстеження та виписку з такого закладу та про дотримання встановлених цим Законом прав;

2.2. спілкування з іншими медичними працівниками, членами сім’ї, опікуном, піклувальником, адвокатом, нотаріусом, священнослужителем (у разі необхідності – із забезпеченням при цьому відповідних організаційних та технічних заходів щодо запобігання розповсюдженню хвороби та передачі туберкульозної інфекції іншим особам);

2.3. відправлення релігійних обрядів, якщо такі обряди не чинять негативного впливу на їх здоров’я та не можуть спричинити негативного впливу на здоров’я оточуючих їх осіб;

2.4. на продовження навчання в порядку, встановленому частиною третьою статті 10 цього Закону.


3. Хворі на активні форми туберкульозу та діти і підлітки, інфіковані мікобактеріями туберкульозу, під час лікування в державних і комунальних медичних закладах безоплатно забезпечуються харчуванням за підвищеними нормами, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
4. Хворі на туберкульоз та особи, які перебувають на диспансерному обліку з приводу туберкульозу та утримуються в установах Державної кримінально-виконавчої служби України, безоплатно забезпечуються харчуванням за підвищеними нормами, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
5. Окрім прав, зазначених у частинах першій, другій, третій та четвертій цієї статті, особи, хворі на туберкульоз, та особи, які перебувають під медичним (диспансерним) наглядом з приводу туберкульозу, під час надання їм протитуберкульозної медичної допомоги мають інші права, передбачені законодавством у сфері охорони здоров’я.

Стаття 23. Обов’язки осіб, хворих на туберкульоз, та осіб, які перебувають під медичним (диспансерним) наглядом з приводу туберкульозу

1. Особи, хворі на туберкульоз, та особи, які перебувають під медичним (диспансерним) наглядом з приводу туберкульозу, зобов’язані:


1.1. дотримуватися призначеного їм режиму протитуберкульозного лікування та періодичності відповідних клінічних, бактеріологічних і рентгенологічних обстежень, що проводяться в межах медичного (диспансерного) нагляду;

1.2. дотримуватися правил внутрішнього розпорядку стаціонарних протитуберкульозних медичних закладів під час перебування в таких закладах;

1.3. під час перебування в громадських місцях дотримуватися санітарно-гігієнічних правил, встановлених для хворих на туберкульоз.

Стаття 24. Гарантії держави щодо надання медичної допомоги хворим на туберкульоз та сприяння формуванню прихильності хворих до лікування

1. Медична допомога хворим на туберкульоз та медичний (диспансерний) нагляд, а також санаторно-курортне лікування у спеціалізованих протитуберкульозних санаторіях забезпечуються безоплатно. Під час лікування хворі на туберкульоз безперебійно та безоплатно забезпечуються протитуберкульозними препаратами в кількості та асортименті, встановлених у затвердженому центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров'я стандарті надання медичної допомоги хворим на туберкульоз, та харчуванням за підвищеними нормами, затвердженими Кабінетом Міністрів України.


2. Вперше виявленим хворим на активні форми туберкульозу та хворим із рецидивом туберкульозу листок непрацездатності може видаватися на весь визначений лікарем період проведення основного курсу лікування. За висновком медико-соціальної експертної комісії листок непрацездатності зазначеним особам може бути продовжений, але не більше, ніж на 10 місяців від дня початку основного курсу лікування. Пацієнтам з неактивними туберкульозними змінами листки непрацездатності видаються на загальних підставах.

3. З метою сприяння формуванню у хворих на туберкульоз осіб прихильності до лікування, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування зобов’язані організовувати та забезпечувати надавання соціальної підтримки хворим на туберкульоз особам, які дотримуються рекомендацій лікаря, призначеного режиму лікування та регулярно приймають призначені їм протитуберкульозні препарати під наглядом медичного чи соціального працівника. Така підтримка здійснюється шляхом забезпечення вказаних хворих на туберкульоз осіб продуктовими наборами, гігієнічними пакетами, та проїзними квитками для безоплатного проїзду зазначених осіб засобами громадського транспорту до місця амбулаторного лікування. Зазначені заходи з соціальної підтримки хворих на туберкульоз здійснюються в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України, і фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, що передбачаються для фінансування загальнодержавної програми протидії захворюванню на туберкульоз. Склад зазначених продуктових наборів та гігієнічних пакетів встановлюється органами місцевого самоврядування відповідно до рекомендацій центрального органу виконавчої влади у галузі охорони здоров'я.



Розділ VI

ПРАВА І СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ ПРАЦІВНИКІВ ПРОТИТУБЕРКУЛЬОЗНИХ МЕДИЧНИХ ЗАКЛАДІВ ТА ІНШИХ ОСІБ, ЯКІ БЕРУТЬ УЧАСТЬ У НАДАННІ МЕДИЧНОЇ, СОЦІАЛЬНОЇ ДОПОМОГИ ТА ІНШИХ ПОСЛУГ ХВОРИМ НА ТУБЕРКУЛЬОЗ



Стаття 25. Оплата праці працівників протитуберкульозних медичних закладів та інших осіб, які беруть участь у наданні медичної та соціальної допомоги хворим на туберкульоз
1. Умови і розміри оплати праці працівників, які надають медичну та соціальну допомогу хворим на активні форми туберкульозу, працюють із живими збудниками туберкульозу чи матеріалами, що їх містять, встановлюються відповідно до законодавства про оплату праці працівників, зайнятих на роботах з важкими та небезпечними умовами.
2. Дія положення частини першої цієї статті поширюється на військовослужбовців внутрішніх військ, осіб рядового і начальницького складу Міністерства внутрішніх справ України та Державної кримінально-виконавчої служби України, які здійснюють охорону хворих на туберкульоз, у тому числі під час надання їм медичної допомоги та їх конвоювання.
Стаття 26. Соціальний захист працівників протитуберкульозних медичних закладів та інших осіб, які беруть участь у наданні медичної та соціальної допомоги хворим на туберкульоз
1. Захворювання на туберкульоз будь-якої локалізації працівників, які надають медичну та соціальну допомогу та освітні послуги хворим на активні форми туберкульозу, працюють із живими збудниками туберкульозу чи матеріалами, що їх містять, визнається професійним, і заподіяна їх здоров'ю шкода компенсується у встановленому законом порядку.
2. Працівники, які надають медичну та соціальну допомогу та освітні послуги хворим на активні форми туберкульозу, інші працівники, які працюють із живими збудниками туберкульозу чи матеріалами, що їх містять, мають право на щорічне безоплатне одержання за місцем роботи путівки для санаторно-курортного лікування, а також на щорічну відпустку тривалістю не менш як 36 календарних днів.
3. Працівники, які надають медичну та соціальну допомогу хворим на активні форми туберкульозу, працюють із живими збудниками туберкульозу чи матеріалами, що їх містять, які захворіли на туберкульоз внаслідок виконання службових обов'язків, мають право на позачергове поліпшення житлових умов у порядку, встановленому законодавством, на щорічне безоплатне одержання путівки для санаторно-курортного лікування в спеціалізованих санаторіях, а також на щорічну відпустку загальною тривалістю 45 календарних днів з використанням її у літній або інший зручний для них час.
4. Керівники протитуберкульозних медичних закладів та інших закладів, які проводять діагностичні дослідження на туберкульоз, надають соціальні послуги хворим на туберкульоз, незалежно від підпорядкованості, зобов'язані забезпечити працівників зазначених закладів необхідними засобами захисту та проведення відповідних систематичних медичних обстежень цих працівників.
5. Медичним та іншим працівникам протитуберкульозних медичних закладів, які надають медичну допомогу хворим на туберкульоз, працюють із живими збудниками туберкульозу чи матеріалами, що їх містять, надається право на пенсію за віком на пільгових умовах у порядку, встановленому пенсійним законодавством.
6. Працівники, які надають медичну допомогу хворим на туберкульоз, працюють із живими збудниками туберкульозу чи матеріалами, що їх містять, проводять діагностичні дослідження на туберкульоз і надають лікувально-діагностичну допомогу хворим, підлягають обов'язковому державному соціальному страхуванню від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання за рахунок власника або уповноваженого ним органу закладу охорони здоров'я. Категорії працівників, які підлягають обов'язковому страхуванню, та порядок страхування встановлюються Кабінетом Міністрів України.
7. Дія положень цієї статті поширюється на військовослужбовців внутрішніх військ, осіб рядового і начальницького складу Міністерства внутрішніх справ України та Державної кримінально-виконавчої служби України, які здійснюють охорону хворих на туберкульоз, у тому числі під час надання їм медичної допомоги та їх конвоювання.

Розділ VII

ФІНАНСУВАННЯ ЗАХОДІВ З ПРОТИДІЇ ЗАХВОРЮВАННЮ НА ТУБЕРКУЛЬОЗ



Стаття 27. Фінансування протитуберкульозних заходів
1. Фінансування заходів з протидії захворюванню на туберкульоз повинно передбачати цілеспрямоване виділення коштів з Державного бюджету України та з місцевих бюджетів в рамках відповідних цільових програм, що включають заходи, спрямовані на підвищення добробуту населення, створення інших економічних, соціальних і правових передумов для запобігання захворюванню на туберкульоз та його масовому поширенню, забезпечення ефективного та своєчасного виявлення та лікування випадків захворювання, належного контролю та нагляду за здійсненням протитуберкульозних заходів, планування наукових та епідеміологічних досліджень щодо аналізу ефективності цих заходів.
2. Першочерговому фінансуванню в рамках зазначених цільових програм підлягають заходи щодо забезпечення безоплатних профілактичних щеплень проти туберкульозу та безоплатної хіміопрофілактики туберкульозу, заходи, спрямовані на забезпечення виявлення та ефективного лікування хворих на активні форми туберкульозу легень й забезпечення мотивації таких осіб до початку, безперервності та завершення повного стандартного курсу лікування, та заходи із забезпечення медичного (диспансерного) нагляду за хворими на туберкульоз, інфікованими мікобактеріями туберкульозу та контактними особами.
3. Покриття витрат, пов’язаних з веденням загальнодержавного реєстру хворих на туберкульоз, та фінансування заходів з охорони, необхідних для забезпечення дотримання режиму обов’язкової ізоляції зазначених у частині першій статті 14 цього Закону осіб, хворих на заразну форму туберкульозу, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, що передбачаються для фінансування загальнодержавної програми протидії захворюванню на туберкульоз.
4. Витрати, пов'язані з профілактикою, діагностикою та лікуванням туберкульозу в установах Державної кримінально-виконавчої служби України, фінансуються за рахунок коштів, передбачених у Державному бюджеті України на утримання цієї служби.
5. Покриття витрат підпорядкованих органам управління охороною здоров’я державних і комунальних протитуберкульозних медичних закладів, пов’язаних з наданням протитуберкульозної медичної допомоги хворим на туберкульоз з числа осіб, які тримаються в установах для попереднього ув’язнення, а також з числа осіб, які тримаються в установах органів внутрішніх справ та в підпорядкованих Державній прикордонній службі України пунктах (місцях) тимчасового тримання, фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України та відповідних місцевих бюджетів в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.
6. Крім коштів Державного бюджету України та місцевих бюджетів, для фінансування заходів з протидії захворюванню на туберкульоз у порядку, встановленому законодавством, можуть залучатися кошти фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування, а також кошти з інших не заборонених законодавством джерел.

Розділ VIII

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА У СФЕРІ ПРОТИДІЇ ЗАХВОРЮВАННЮ НА ТУБЕРКУЛЬОЗ




Стаття 28. Відповідальність за порушення законодавства у сфері протидії захворюванню на туберкульоз

1. Особи, винні у порушенні вимог частини першої статті 15, частини третьої статті 16 та статті 23 цього Закону, несуть адміністративну відповідальність, встановлену законом за порушення санітарно-гігієнічних та санітарно-протиепідемічних правил і норм.


2. Особи, винні у порушенні вимог частини першої статті 16 цього Закону, несуть адміністративну відповідальність, встановлену Законом за порушення правил реалізації (відпуску) лікарських засобів громадянам.
3. Цивільно-правова та кримінальна відповідальність за порушення вимог законодавства у сфері протидії захворюванню на туберкульоз наступає в порядку та на підставах, визначених законом.

IX. ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування, за винятком частини першої статті 17, частини третьої статті 24, частини другої статті 25, частини сьомої статті 26 та частини третьої статті 27, що набирають чинності з 1 січня 2011 року.
2. Внести зміни до законодавчих актів України:
2.1. У Цивільному процесуальному кодексі України (Відомості Верховної Ради, 2004, № 40-41, 42, ст.492; 2005, № 32, ст.422; 2005, № 35-36, ст.446; 2005, № 52, ст.562; 2006, № 35, ст.295; 2006, № 35, ст.298; 2006, № 35, ст.303; 2007, № 9, ст.67; 2007, № 9, ст.77; 2007, № 12, ст.103; 2007, № 31, ст.405):
2.1.1. Пункт 10 частини другої статті 234 викласти у редакції:

«10) обов'язкову ізоляцію особи, хворої на заразну форму туберкульозу, шляхом госпіталізації цієї особи до стаціонарного протитуберкульозного медичного закладу;»


2.1.2. Главу 11 викласти в редакції:
«Глава 11

РОЗГЛЯД СУДОМ СПРАВ ПРО ОБОВ'ЯЗКОВУ ІЗОЛЯЦІЮ ОСОБИ ШЛЯХОМ ЇЇ ГОСПІТАЛІЗАЦІЇ ДО СТАЦІОНАРНОГО ПРОТИТУБЕРКУЛЬОЗНОГО МЕДИЧНОГО ЗАКЛАДУ



Стаття 283. Підсудність

1. Заява про необхідність обов'язкової ізоляції особи, хворої на заразну форму туберкульозу, шляхом госпіталізації цієї особи до стаціонарного протитуберкульозного медичного закладу або про продовження строку такої ізоляції подається до суду за місцезнаходженням протитуберкульозного медичного закладу, який здійснює медичний (диспансерний) нагляд за такою особою, або до суду за місцем виявлення зазначеної особи.


Стаття 284. Зміст, строк і порядок подання заяви

1. У заяві про необхідність обов’язкової ізоляції особи шляхом її госпіталізації до стаціонарного протитуберкульозного медичного закладу або про продовження строку такої ізоляції повинні бути зазначені встановлені законом підстави для цієї ізоляції. До заяви додається мотивований висновок лікарської комісії про необхідність обов'язкової ізоляції особи в умовах стаціонарного протитуберкульозного медичного закладу.

2. Заява подається у строк та в порядку, встановленому законом.


Стаття 285. Розгляд справи

1. Справа про обов'язкову ізоляцію особи шляхом її госпіталізації до стаціонарного протитуберкульозного медичного закладу та про продовження строку такої ізоляції розглядається судом протягом 24 годин з дня надходження до суду відповідної заяви. Особі має бути надано право особистої участі в судовому засіданні, при необхідності із забезпеченням відповідних організаційних та технічних заходів щодо запобігання розповсюдженню хвороби та передачі туберкульозної інфекції.

2. Участь у розгляді справи головного державного санітарного лікаря, за заявою якого відкрито провадження у справі (або у разі його відсутності – його заступника), представника відповідного протитуберкульозного медичного закладу та представника особи, стосовно якої вирішується питання про обов’язкову ізоляцію, є обов'язковою.



Стаття 286. Рішення суду

1. Розглянувши заяву про обов'язкову ізоляцію особи, хворої на заразну форму туберкульозу, шляхом її госпіталізації до стаціонарного протитуберкульозного медичного закладу або про продовження строку такої ізоляції, суд ухвалює рішення, яким відхиляє або задовольняє заяву.»


2.2. У Законі України «Про попереднє ув’язнення»:
2.2.1. Частину п’яту статті 11 викласти у редакції:
«Порядок надання ув'язненим медичної допомоги, використання з цією метою не підпорядкованих органам, що здійснюють попереднє ув’язнення, державних та комунальних закладів охорони здоров’я, залучення з цією метою медичного персоналу зазначених закладів та проведення медичних експертиз визначається центральним органом виконавчої влади з питань виконання покарань, Міністерством оборони України, Службою безпеки України та центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я.»
2.3. У Кодексі України про адміністративні правопорушення:
2.3.1. Доповнити Кодекс новою статтею 42-4 такого змісту:
«Стаття 42-4. Порушення встановлених законом правил реалізації (відпуску) лікарських засобів
Порушення встановлених законом правил реалізації (відпуску) лікарських засобів громадянам –
тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від шести до двадцяти п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.»
2.3.2. Частину першу статті 244-8 перед словами «а також з невиконанням законних вимог посадових осіб органів державного контролю якості лікарських засобів» доповнити словами «з порушенням встановлених законом правил реалізації (відпуску) лікарських засобів (стаття 42-4)».
3. Кабінету Міністрів України протягом шести місяців від дня набрання чинності цим Законом:

привести у відповідність із цим Законом свої нормативно-правові акти;


забезпечити приведення міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом;

забезпечити прийняття міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади відповідно до їх компетенції нормативно-правових актів, що випливають з цього Закону.”.


Голова Верховної Ради України


В.Литвин

1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка