Закон україни про вищу освіту



Сторінка1/5
Дата конвертації06.05.2016
Розмір1.02 Mb.
  1   2   3   4   5
Проект

вноситься народним депутатом України

Мірошниченком Ю.Р. (№ 142)

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про вищу освіту
Цим Законом встановлюються правові, організаційні, фінансові та інші засади здійснення освітньої діяльності в Україні з метою створення умов для здобуття особами якісної вищої освіти та забезпечення потреб суспільства і держави у висококваліфікованих і конкурентоздатних фахівцях.
Розділ I

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Основні терміни та їх визначення

1. У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються у такому значенні:

1) автономія вищого навчального закладу – самостійність і незалежність вищого навчального закладу у прийнятті рішень з усіх питань своєї діяльності в межах, що передбачені його статутом і цим Законом;

2) академічна свобода – самостійність і незалежність учасників навчально-виховного та/або науково-дослідного процесів вищого навчального закладу у провадженні педагогічної, наукової та/або інноваційної діяльності, що здійснюються у порядку та межах, визначених статутом і внутрішніми нормативними документами вищого навчального закладу та його структурних підрозділів;

3) академічний ступінь – освітня кваліфікація, що присуджується вищим навчальним закладом за результатами успішного засвоєння особою відповідної освітньої програми;

4) акредитація спеціальності – процедура оцінки якості освітньої діяльності вищого навчального закладу за відповідною спеціальністю;

5) вища освіта – сукупність систематизованих знань, вмінь і практичних навичок, способів мислення, професійних, світоглядних і громадянських якостей, здобутих особою у вищому навчальному закладі та необхідних для виконання нею професійних завдань і обов’язків за відповідною спеціальністю;

6) вищий навчальний заклад – освітній (освітньо-науковий) заклад, який заснований і діє відповідно до законодавства про освіту, реалізує відповідно до наданої ліцензії освітні програми за певними освітніми рівнями, забезпечує організацію навчально-виховного процесу і здобуття особами кваліфікації відповідно до їх покликання, інтересів, здібностей і нормативних вимог у галузі вищої освіти, а також здійснює наукову діяльність;

7) засновник (засновники) вищого навчального закладу – одна чи декілька фізичних та/або юридичних осіб, територіальна громада чи держава, рішенням та за рахунок майна і/або коштів якої (яких) засновано вищий навчальний заклад. Права засновника, передбачені цим Законом, набувають також зазначені суб’єкти у разі придбання ними вищого навчального закладу згідно з цивільно-правовими угодами та відповідно до законодавства України;

8) здобувач вищої освіти – особа, яка зарахована до вищого навчального закладу для здобуття вищої освіти відповідного академічного ступеня за обраною спеціальністю;

9) ліцензування освітньої діяльності – процедура визнання спроможності юридичної особи здійснювати освітню діяльність за певною спеціальністю відповідно до ліцензійних умов;

10) освітня діяльність – діяльність вищих навчальних закладів з надання освітніх послуг з метою забезпечення здобуття особами вищої освіти і задоволення додаткових та окремих освітніх потреб як здобувачів вищої освіти, так і інших осіб;

11) якість вищої освіти – рівень здобутих особою знань, умінь і професійних якостей, що відповідає вимогам освітньо-професійної характеристики випускника вищого навчального закладу;

12) якість освітньої діяльності – рівень організації системи підготовки фахівців у вищому навчальному закладі, що відповідає стандартам вищої освіти та забезпечує здобуття особами якісної вищої освіти.


Стаття 2. Законодавство України про вищу освіту

1. Законодавство України про вищу освіту базується на Конституції України і складається з законів України “Про освіту”, “Про наукову і науково-технічну діяльність”, цього Закону, інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до нього, та міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

2. Якщо міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством про вищу освіту, то застосовуються правила міжнародних договорів України.
Стаття 3. Державна політика у галузі вищої освіти

1. Державна політика у галузі вищої освіти визначається Верховною Радою України.

2. Державна політика у галузі вищої освіти ґрунтується на основних принципах освіти, передбачених Конституцією України, Законом України “Про освіту”, а також на принципах:

1) доступності здобуття вищої освіти кожним громадянином України;

2) автономності та самоврядності вищих навчальних закладів;

3) конкурсного відбору громадян України для здобуття ними вищої освіти за кошти Державного бюджету України і місцевих бюджетів;

4) незалежності здобуття вищої освіти від впливу політичних партій, громадських і релігійних організацій;

5) інтеграції системи вищої освіти України у Європейський простір вищої освіти і науки при збереженні і розвитку досягнень та традицій вітчизняної вищої школи;

6) забезпечення академічних свобод професорсько-викладацького складу та здобувачів вищої освіти, в тому числі їх академічної мобільності;

7) узгодженості державної підтримки фахівців з потребами вітчизняного ринку праці;

8) державної підтримки підготовки фахівців для пріоритетних напрямів фундаментальних і прикладних наукових досліджень;

9) гласності при формуванні структури та обсягів освітньої та професійної підготовки фахівців.

3. Державна політика у галузі вищої освіти реалізується шляхом:

1) створення умов для підвищення освітнього рівня громадян України, розширення їх можливостей для здобуття вищої освіти та навчання протягом життя;

2) створення та забезпечення рівних умов доступу до вищої освіти;

3) надання особам у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, цільових (в тому числі пільгових) державних кредитів для здобуття ними вищої освіти;

4) збереження і розвитку різних форм навчання та організації постійного контролю за підвищенням якості освітньої діяльності вищих навчальних закладів і здобутої в них особами вищої освіти;

5) забезпечення збалансованої структури та обсягів підготовки фахівців з вищою освітою, що здійснюється у вищих навчальних закладах державної та комунальної форм власності, за кошти відповідних бюджетів, фізичних і юридичних осіб, з урахуванням потреб особи, а також інтересів держави та територіальних громад;

6) надання державних стипендій та пільг студентам вищих навчальних закладів у порядку, встановленому законодавством;

7) належної підтримки підготовки фахівців з числа осіб з обмеженими фізичними можливостями на основі спеціальних освітніх технологій.


Стаття 4. Право на здобуття вищої освіти в Україні

1. Громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства мають право здобувати в Україні вищу освіту у вищих навчальних закладах незалежно від форм власності, що отримали ліцензію на освітню діяльність. Особи вільні у виборі вищого навчального закладу, спеціальності та форми навчання.

2. Громадяни України мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних вищих навчальних закладах на конкурсній основі.

3. Іноземні громадяни та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право здобувати вищу освіту, крім права на здобуття вищої освіти за рахунок коштів Державного бюджету України і місцевих бюджетів, якщо інше не встановлено цим Законом чи міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.


Стаття 5. Академічні ступені вищої освіти

1. В Україні встановлюються такі академічні ступені вищої освіти:

1) молодший спеціаліст;

2) бакалавр;

3) магістр;

4) доктор філософії.

2. Здобуття кожного академічного ступеня передбачає успішне засвоєння особою відповідної освітньої (освітньо-професійної чи освітньо-наукової) програми.

3. Молодший спеціаліст – академічний ступінь вищої освіти, який передбачає здобуття особою загальнокультурної підготовки, спеціальних умінь і знань, а також певного досвіду їх практичного застосування з метою вирішення типових завдань, що передбачені для первинних посад у відповідній галузі професійної діяльності.

Особа має право здобувати академічний ступінь молодшого спеціаліста за умови наявності у неї базової чи повної загальної середньої освіти.

Нормативний строк навчання для здобуття академічного ступеня молодшого спеціаліста на основі повної загальної середньої освіти становить два-три роки, а на основі базової загальної середньої освіти із одночасним здобуттям повної загальної середньої освіти – чотири роки.

4. Бакалавр – академічний ступінь вищої освіти, який передбачає здобуття особою теоретичних знань та практичних вмінь і навичок, достатніх для успішного виконання професійних обов’язків за обраною спеціальністю.

Особа має право здобувати академічний ступінь бакалавра за умови наявності у неї повної загальної середньої освіти.

Нормативний строк навчання для здобуття академічного ступеня бакалавра на основі повної загальної середньої освіти становить три-чотири роки, а на основі академічного ступеня молодшого спеціаліста – два-три роки.

5. Магістр – академічний ступінь вищої освіти, який передбачає здобуття особою поглиблених теоретичних та/або практичних знань за обраною спеціальністю (чи спеціалізацією), загальних засад та методології здійснення наукової та/або професійної діяльності.

Особа має право здобувати академічний ступінь магістра після здобуття академічного ступеня бакалавра, незалежно від того, за якою спеціальністю він здобутий.

Нормативний строк навчання для здобуття академічного ступеня магістра становить півтора-два роки.

6. Доктор філософії – академічний ступінь вищої освіти, який передбачає здобуття особою практичних навичок продукування нових ідей і пропонування шляхів вирішення проблем у сфері професійної діяльності, оволодіння методологією та методикою здійснення наукової та педагогічної діяльності, а також проведення власного наукового дослідження, результати якого мають суттєву наукову новизну, теоретичне та практичне значення.

Особа має право здобувати академічний ступінь доктора філософії після здобуття академічного ступеня магістра у відповідній галузі знань.

Нормативний строк навчання для здобуття академічного ступеня доктора філософії становить чотири роки.

У разі здобуття особою академічного ступеня доктора філософії за освітньо-науковою програмою, узгодженою між вищим навчальним закладом і науковою установою, наукова складова цієї програми може здійснюватися науковою установою.

Академічний ступінь доктора філософії є першим науковим ступенем, що присуджується в установленому порядку в результаті успішного засвоєння особою освітньо-наукової програми та публічного захисту дисертації.

Порядок присудження наукових ступенів регулюється Законом України “Про наукову і науково-технічну діяльність”.


Стаття 6. Стандарти вищої освіти

1. Стандарт вищої освіти – сукупність вимог до змісту та результатів освітньої діяльності вищих навчальних закладів.

2. Систему стандартів вищої освіти складають галузеві стандарти, які розробляються за кожною спеціальністю чи галуззю знань, що об’єднує споріднені спеціальності.

3. Кожен галузевий стандарт повинен містити:

1) освітньо-професійну характеристику випускника, що є сукупністю вимог ринку праці до професійних якостей (компетентності) фахівця певного академічного ступеня, які необхідні для успішного виконання ним професійних обов’язків;

2) вимоги до мінімального кадрового, навчально-методичного, матеріально-технічного та інформаційного забезпечення навчально-виховного процесу за відповідною спеціальністю;

3) нормативну (обов’язкову) частину освітньої програми за кожним академічним ступенем, що повинна ґрунтуватися на освітньо-професійній характеристиці випускника та включати:

перелік і програми нормативних навчальних дисциплін, рекомендований обсяг часу та послідовність їх викладання;

нормативний строк навчання за кожним академічним ступенем, необхідний для засвоєння особою, яка здобуває вищу освіту, нормативної та вибіркової частин відповідної освітньої програми. Нормативний строк навчання визначається в межах, передбачених цим Законом, залежно від спеціальності, форми навчання та попередньо отриманого ступеня освіти;

4) засоби діагностики якості вищої освіти, що призначені для кількісного і якісного оцінювання досягнутого особою рівня сформованості знань, умінь, навичок і професійних якостей;

5) показник співвідношення нормативної та вибіркової частин в освітній програмі вищого навчального закладу, за якою здобувається вища освіта;

6) оптимальний показник співвідношення кількості педагогічних, науково-педагогічних і наукових працівників до здобувачів вищої освіти.

4. Стандарти вищої освіти призначені для забезпечення:

1) єдності освітнього простору України та його гармонізації з європейським і світовим освітніми просторами;

2) якості освітньої діяльності вищих навчальних закладів та здобутої в них особами вищої освіти, а також їх об’єктивної оцінки під час акредитації спеціальностей.

5. Стандарти вищої освіти розробляються та затверджуються Державною акредитаційною комісією України.


Стаття 7. Державний реєстр вищих навчальних закладів

1. З метою забезпечення фізичних і юридичних осіб повною та об’єктивною інформацією про вищі навчальні заклади, що діють на території України, та видані ними дипломи в Україні діє Державний реєстр вищих навчальних закладів.

2. Безоплатний і вільний доступ осіб до інформації, що міститься в Державному реєстрі вищих навчальних закладів, здійснюється через офіційний веб-сайт спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі освіти і науки.

3. Положення про Державний реєстр вищих навчальних закладів затверджується Кабінетом Міністрів України.


Розділ IІ

УПРАВЛІННЯ У ГАЛУЗІ ВИЩОЇ ОСВІТИ
Стаття 8. Органи управління у галузі вищої освіти

1. Управління у галузі вищої освіти у межах їх компетенції здійснюють:

1) Кабінет Міністрів України;

2) спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у галузі освіти і науки;

3) інші центральні органи виконавчої влади;

4) органи влади Автономної Республіки Крим;

5) Державна акредитаційна комісія України;

6) органи місцевого самоврядування;

7) органи громадського самоврядування.
Стаття 9. Повноваження Кабінету Міністрів України у галузі вищої освіти

1. Кабінет Міністрів України здійснює управління у галузі вищої освіти безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує та координує роботу цих органів.

2. Кабінет Міністрів України:

1) здійснює державну політику у галузі вищої освіти;

2) організує розроблення та здійснення відповідних загальнодержавних та інших програм;

3) забезпечує контроль за виконанням законодавства про вищу освіту;

4) безпосередньо або через уповноважений ним орган здійснює права засновника, передбачені цим та іншими законами України, стосовно вищих навчальних закладів України державної форми власності;

5) затверджує Національну рамку кваліфікацій;

6) у межах своїх повноважень видає нормативно-правові акти з питань вищої освіти.
Стаття 10. Повноваження спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі освіти і науки, інших центральних органів виконавчої влади

1. Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у галузі освіти і науки:

1) здійснює аналітично-прогностичну діяльність у галузі вищої освіти, визначає тенденції її розвитку, вплив демографічної, етнічної, соціально-економічної ситуації, інфраструктури виробничої та невиробничої сфер, ринку праці на стан галузі вищої освіти, формує напрями взаємодії з іншими ланками системи освіти;

2) систематично відстежує та аналізує потреби вітчизняного ринку праці та вносить пропозиції щодо обсягів і напрямів державної підтримки підготовки фахівців з вищою освітою;

3) розробляє стратегію розвитку галузі вищої освіти відповідно до науково-технічного прогресу та інших факторів, узагальнює світовий і вітчизняний досвід розвитку галузі вищої освіти;

4) бере участь у формуванні державної політики у галузі вищої освіти, науки, професійної підготовки фахівців;

5) разом з іншими центральними органами виконавчої влади, органами влади Автономної Республіки Крим, місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування забезпечує реалізацію державної політики у галузі вищої освіти і здійснює контроль за втіленням державної політики у галузі вищої освіти, дотриманням нормативно-правових актів про вищу освіту в усіх вищих навчальних закладах незалежно від форми власності і підпорядкування;

6) здійснює міжнародне співробітництво з питань, що належать до його компетенції;

7) затверджує ліцензійні умови освітньої діяльності, вимоги яких не повинні перевищувати відповідних вимог стандартів вищої освіти, проводить ліцензування освітньої діяльності вищих навчальних закладів і видає їм ліцензії;

8) веде Державний реєстр вищих навчальних закладів та забезпечує безоплатний і вільний доступ усіх осіб до інформації, що в ньому міститься;

9) здійснює контроль за дотриманням вищими навчальними закладами ліцензійних умов освітньої діяльності;

10) розробляє та здійснює заходи протидії проявам недобросовісної конкуренції серед вищих навчальних закладів на ринку освітніх послуг;

11) розміщує у вищих навчальних закладах державне замовлення на підготовку фахівців з вищою освітою та проведення науково-дослідних робіт;

12) затверджує порядок вступу осіб до вищих навчальних закладів для здобуття ними вищої освіти;

13) сприяє працевлаштуванню випускників вищих навчальних закладів;

14) розробляє згідно з законодавством пропозиції щодо обсягів бюджетного фінансування діяльності вищих навчальних закладів, в тому числі для здійснення капітального ремонту та будівництва їх власних і спільних освітніх, навчально-наукових і наукових структурних підрозділів;

15) за дорученням та в межах, встановлених Кабінетом Міністрів України, здійснює права уповноваженого засновником органу стосовно підпорядкованих йому вищих навчальних закладів, в тому числі затверджує їх статути;

16) організовує атестацію педагогічних і науково-педагогічних працівників щодо присвоєння їм кваліфікаційних категорій, педагогічних та вчених звань;

17) здійснює інші повноваження, передбачені законом.

2. Інші центральні органи виконавчої влади:

1) беруть участь у здійсненні державної політики у галузі вищої освіти, науки, професійної підготовки кадрів;

2) сприяють працевлаштуванню випускників підпорядкованих їм вищих навчальних закладів;

3) здійснюють контрольні функції за дотриманням вимог щодо якості освітньої діяльності підпорядкованих їм вищих навчальних закладів;

4) за дорученням та в межах, встановлених Кабінетом Міністрів України, здійснюють права уповноваженого засновником органу стосовно підпорядкованих їм вищих навчальних закладів;

5) здійснюють інші повноваження, передбачені законом.

3. Акти спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі освіти і науки, прийняті у межах його повноважень, є обов’язковими для інших центральних органів виконавчої влади, органів влади Автономної Республіки Крим, місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, вищих навчальних закладів незалежно від форм власності.


Стаття 11. Повноваження органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування

1. Органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування в межах своєї компетенції:

1) забезпечують виконання державних програм у галузі вищої освіти;

2) вивчають потребу у фахівцях на відповідних адміністративно-територіальних одиницях і вносять спеціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади у галузі праці та соціальної політики, подання щодо обсягів державного замовлення на підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації фахівців;

3) подають до спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі освіти і науки пропозиції щодо формування мережі вищих навчальних закладів;

4) безпосередньо або через уповноважений ними орган здійснюють права засновника, передбачені цим та іншими законами України, стосовно підпорядкованих їм вищих навчальних закладів, в тому числі затверджують їх статути;

5) залучають у порядку, передбаченому законом, підприємства, установи, організації (за їх згодою) до вирішення питань розвитку підпорядкованих їм вищих навчальних закладів;

6) сприяють працевлаштуванню випускників підпорядкованих їм вищих навчальних закладів, їх соціальному захисту тощо;

7) здійснюють інші повноваження у галузі вищої освіти, передбачені законами України.
Стаття 12. Державна акредитаційна комісія України

1. Державна акредитаційна комісія України є колегіальним органом, який діє згідно з цим Законом та положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України, і є відповідальним за формування та діяльність системи оцінки і контролю якості освітньої діяльності вищих навчальних закладів та здобутої в них особами вищої освіти.

2. Державна акредитаційна комісія України складається з сорока п’яти осіб, які делегуються на паритетних засадах:

1) п’ятнадцять осіб призначаються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки;

2) п’ятнадцять осіб обираються з’їздом представників вищих навчальних закладів України, в тому числі вісім – від державних, два – від комунальних та п’ять – від приватних вищих навчальних закладів;

3) п’ятнадцять осіб обираються з’їздом представників організацій роботодавців України.

3. Строк повноважень членів Державної акредитаційної комісії України становить три роки і закінчується в день першого засідання новоутвореного складу.

4. Голова Державної акредитаційної комісії України обирається на її засіданні строком на 1 рік почергово від представників держави, вищих навчальних закладів та організацій роботодавців України.

5. Державна акредитаційна комісія України:

1) акредитує спеціальності, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах;

2) затверджує стандарти вищої освіти за кожною спеціальністю та/чи галуззю знань, що розробляються відповідними галузевими експертними радами Державної акредитаційної комісії України;

3) розробляє та затверджує критерії оцінки якості освітньої діяльності вищих навчальних закладів України, за якими проводиться національний рейтинг вищих навчальних закладів України;

4) розробляє та подає на затвердження Кабінету Міністрів України Національну рамку кваліфікацій;

5) затверджує перелік галузей знань та спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за відповідними академічними ступенями, та вносить до нього зміни за поданням вищих навчальних закладів;

6) затверджує положення про атестацію здобувачів вищої освіти;

7) затверджує порядок висунення та обрання кандидатур до складу галузевих експертних рад Державної акредитаційної комісії України та положення про них;

8) здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом і положенням про Державну акредитаційну комісію України.

6. Засідання Державної акредитаційної комісії України є правомочним, якщо в ньому бере участь не менше двох третин її складу. Рішення з усіх питань приймаються більшістю від складу Державної акредитаційної комісії України, визначеного частиною другою цієї статті.

  1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка