Закон України "Про плату за землю" у контексті Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік" Законами України про Державний бюджет України на



Сторінка1/7
Дата конвертації07.05.2016
Розмір0.61 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7
Закон України “Про плату за землю” у контексті Закону України “Про Державний бюджет України на 2004 рік”
Законами України про Державний бюджет України на відповідний рік щорічно встановлюються, зупиняються або уточнюються дії окремих норм законів України і, зокрема, Закону України від 03.07.92 № 2535-ХII “Про плату за землю” (у редакції Закону України від 19.09.96 № 378/96-ВР зі змінами та доповненнями, далі - Закон № 2535-ХII) стосовно справляння земельного податку, орендної плати за землю, пільг щодо оподаткування тощо.

Не винятком є Закон України від 27.11.03 № 1344-IV “Про Державний бюджет України на 2004 рік” (далі - Закон № 1344-IV) на поточний рік, з введенням якого в дію з 1 січня 2004 року, змінився порядок справляння земельного податку.

Окремими пунктами ст. 80 Закону № 1344-IV з метою покриття ризиків втрат бюджету, пов'язаних з проведенням податкової реформи, та досягнення реальності і збалансованості державного та місцевих бюджетів зупинено на 2004 рік дію деяких норм справляння земельного податку та ст. 75 цього Закону встановлено особливості застосовування окремих пільг.



Розглянемо Закон № 2535-ХII у контексті Закону № 1344-IV на 2004 рік.
Розділ 1

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Залишилася у 2004 році без змін ст. 1 Закону № 2535-ХII. Цією статтею, зокрема, визначено поняття грошової оцінки земельної ділянки, податку, ставки податку, оренди, земель сільськогосподарського призначення, земель житлової та громадської забудови, земель населених пунктів для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.

2. Також не зазнала змін у 2004 році ст. 2 Закону № 2535-ХII. Основна суть цієї статті полягає в тому, що вона визначає платників земельного податку, до яких належать власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів - учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок. Справляння земельного податку за земельні ділянки, надані в користування у зв'язку з укладенням угоди про розподіл продукції, замінюється розподілом виробленої продукції між державою та інвестором на умовах такої угоди. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.

3. Не застосовується у 2004 році ст. 3 Закону № 2535-ХII. Пунктом 18 ст. 80 Закону № 1344-IV на поточний рік зупинено дію цієї статті, в частині формування коштів для фінансування заходів щодо раціонального використання та охорони земель, підвищення родючості грунтів, відшкодування витрат власників землі і землекористувачів, пов'язаних з господарюванням на землях гіршої якості, ведення земельного кадастру, тощо.

Ст. 3 Закону № 2535-ХII

Ст. 3, з урахуванням Закону № 1344-IV


Плата за землю запроваджується з метою формування джерела коштів для фінансування заходів щодо раціонального використання та охорони земель, підвищення родючості грунтів, відшкодування витрат власників землі і землекористувачів, пов'язаних з господарюванням на землях гіршої якості, ведення земельного кадастру, здійснення землеустрою та моніторингу земель, проведення земельної реформи та розвитку інфраструктури населених пунктів.

У 2004 році стаття 3 не діє.

4. Частину першу ст. 4 Закону № 2535-ХII залишено без змін, якою, зокрема, визначено, що розмір земельного податку не залежить від результатів господарської діяльності власників землі та землекористувачів. Разом з тим, п. 18 ст. 80 Закону № 1344-IV на поточний рік зупинено дію частини другої цієї статті, в частині визначення, що ставки земельного податку, порядок обчислення і сплати земельного податку не можуть встановлюватись або змінюватись іншими законодавчими актами, крім Закону № 2535-ХII, а також терміну внесення змін до цього Закону.




Частина друга ст. 4 Закону № 2535-ХII

Частина друга ст. 4, з урахуванням Закону № 1344-IV


Ставки земельного податку, порядок обчислення і сплати земельного податку не можуть встановлюватись або змінюватись іншими законодавчими актами, крім цього Закону. Зміни і доповнення до цього Закону вносяться не пізніше ніж за три місяці до початку нового бюджетного року і набирають чинності з початку нового бюджетного року.

Частина друга ст. 4 у 2004 році не діє.

5. Залишилася без змін у 2004 році ст. 5 Закону № 2535-ХII, якою визначено, що об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди. Суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар.



Що стосується статей Закону № 2535-ХII, які пов’язані зі сплатою земельного податку за земельні ділянки, як у межах населених пунктів, так і за їх межами, то розглянемо їх в залежності від категорії земель. Розподіл земель України за основним цільовим призначенням визначено ст. 19 Земельного кодексу України.

Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України (ст. 20 Земельного кодексу).



Ставки земельного податку встановлено окремо для сільськогосподарських угідь, земель у межах населених пунктів i земель, які розташовані за межами населених пунктів, для відповідної категорії земель, залежно від того, проведено грошову оцінку земель чи ні.
Розділ 2

ПЛАТА ЗА ЗЕМЛІ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИЗНАЧЕННЯ

За змістом відповідно до ст. 22 Земельного кодексу землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури або призначені для цих цілей.

До земель сільськогосподарського призначення належать:

а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги);

б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісового фонду, землі під господарськими будівлями і дворами, землі тимчасової консервації тощо).

Статтею 6 Закону № 2535-ХII встановлені ставки для сільськогосподарських угідь, а саме визначено, що ставки земельного податку з одного гектара сільськогосподарських угідь встановлюються у відсотках від їх грошової оцінки у таких розмірах:

для ріллі, сіножатей та пасовищ - 0,1;

для багаторічних насаджень - 0,03.

За сільськогосподарські угіддя, що надані у встановленому порядку і використовуються за цільовим призначенням, незалежно від того, до якої категорії земель вони віднесені, земельний податок справляється згідно з частиною першою цієї статті.

При цьому, слід зазначити, що незалежно від того де знаходяться земельні ділянки сільськогосподарського призначення, у межах населеного пункту чи за його межами, земельний податок за ці землі справляється відповідно до статті 6 Закону № 2535-ХII.

Крім того у 2004 році, при сплаті земельного податку за землі сільськогосподарського призначення Законом № 1344-IV (ст. 75) встановлено, що по сільськогосподарських угіддях, грошову оцінку яких проведено і уточнено станом на 1 січня 2004 року, застосовуються ставки земельного податку, встановлені ст. 6 Закону № 2535-ХII.
Розділ 3

ПЛАТА ЗА ЗЕМЛІ НАСЕЛЕНИХ ПУНКТІВ

У земель населених пунктів України дуже потужний ринковий потенціал, це зокрема, велика кількість суб’єктів земельних відносин та високий рівень їх персоніфікації, висока доступність для приватизації, значне інфраструктурне забезпечення, висока оцінка їх дохідності та ін., що дає змогу створювати сприятливі умови для першочергового включення таких земель населених пунктів в економічний обіг.

Згідно з Українським класифікатором цільового використання землі (лист Держкомзему України від 24.04.98 № 14-1-7/1205 УКЦВЗ) землі населених пунктів поділяються на:

Землі населених пунктів

-для ведення товарного сільськогосподарського виробництва

-для ведення особистого підсобного господарства, садівництва, городництва, сінокосіння i випасання худоби

-для ведення дослідних i навчальних цілей, пропаганди передового досвіду, для ведення сільського господарства

-для ведення підсобного сільського господарства

для ведення селянського (фермерського) господарства

-для традиційних народних промислів i підприємницької діяльності

-для іншого сільськогосподарського призначення

-для індивідуального житлового, гаражного i дачного будівництва

-житлових, житлово-будівельних, гаражно- i дачно-будівельних кооперативів



Промисловості

-добувної

-металургії та оброблення металу

-по виробництву та розподіленню електроенергії

-по виробництву будівельних матеріалів

(за винятком будівельних майданчиків)

-підприємств іншої промисловості

Комерційного використання

-автотехобслуговування

-оптової торгівлі та складського господарства

-роздрібної торгівлі та комерційних послуг

-ринкової інфраструктури

-досліджень i розробок

-іншої комерційної діяльності

Громадського призначення

-державного управління та місцевого самоврядування

-оборони

-освіти

-культури

-охорони здоров’я i соціальних послуг

-громадських та релігійних організацій

-фізичної культури та спорту

-екстериторіальних організацій i органів

-іншого громадського призначення



Змішаного використання

-житлової забудови i промисловості

-житлової забудови i комерційного використання

-житлової забудови i громадського призначення

-промисловості, комерційного використання i громадського призначення

Транспорту, зв’язку

-залізничного транспорту

-автомобільного транспорту

-трубопровідного транспорту

-морського транспорту

-внутрішнього водного транспорту

-повітряного транспорту

-трамвайного i тролейбусного транспорту

-метрополітену

-зв’язку i телекомунікацій

-інші землі транспорту та зв’язку

Природоохоронного призначення

Оздоровчого призначення (для організації профілактики та лікування)

Рекреаційного призначення

Історико-культурного призначення

Для ведення лісового господарства

Водогосподарських підприємств

Іншого призначення

- резервного фонду

До розмежування земель державної i комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади (п. 12 розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу).

Межа району, села, селища, міста, району в місті - це умовна замкнена лінія на поверхні землі, що відокремлює територію району, села, селища, міста, району в місті від інших територій. До земель міста належать усі землі в межах міста. До земель селища міського типу належать усі землі в межах селища. До земель сільського населеного пункту належать усі землі, що знаходяться в межах, установлених для цього пункту в порядку землеустрою.

Межі району, села, селища, міста, району в місті встановлюються i змінюються за проектами землеустрою, які розробляються відповідно до техніко-економічного обгрунтування їх розвитку, генеральних планів населених пунктів.

Включення земельних ділянок у межі району, села, селища, міста, району у місті не тягне за собою припинення права власності i права користування цими ділянками, якщо не буде проведено їх вилучення (викуп) відповідно до Земельного кодексу.

Рішення про встановлення i зміну меж районів i міст приймається Верховною Радою України за поданням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських рад.

Рішення про встановлення i зміну меж сіл, селищ приймаються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами за поданням районних та відповідних сільських, селищних рад.

Рішення про встановлення i зміну меж районів у містах приймається міською радою за поданням відповідних районних у містах рад.

1. Частиною першою ст. 7 Закону № 2535-ХII визначені ставки земельного податку для платників цього податку у межах населеного пункту в залежності від категорії земель, зокрема, ставки земельного податку з земель, грошову оцінку яких встановлено, встановлюються у розмірі одного відсотка від їх грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, які зайняті житловим фондом, кооперативними автостоянками для зберігання особистих транспортних засобів громадян, гаражно-будівельними, дачно-будівельними кооперативами, індивідуальними гаражами і дачами громадян, а також за земельні ділянки, надані для потреб сільськогосподарського виробництва, водного та лісового господарства, які зайняті виробничими, культурно-побутовими та господарськими будівлями і спорудами; для потреб лісового господарства; на територіях та об'єктах природоохоронного, оздоровчого та рекреаційного призначення; зайняті виробничими, культурно-побутовими, господарськими будівлями і спорудами, розташованими на територіях та об'єктах історико-культурного призначення; надані для військових формувань, утворених відповідно до законів України, крім Збройних Сил України та Прикордонних військ України, залізниць, гірничодобувних підприємств, а також за водойми, надані для виробництва рибної продукції; сільськогосподарських угідь.

Водночас, ст. 75 Закону № 1344-IV встановлено, що по землях населених пунктів, грошову оцінку яких проведено і уточнено станом на 1 січня 2004 року, застосовуються ставки земельного податку, встановлені частиною першою ст. 7 Закону № 2535-ХII.

При цьому слід зазначити, що при визначенні грошової оцінки земель населених пунктів важливу роль відіграють коефіцієнти, які характеризують адміністративний статус населених пунктів та їх місце в системі розселення України. Ці коефіцієнти застосуються до середніх ставок земельного податку при платі за землі населених пунктів, грошову оцінку земельних ділянок яких не встановлено.

2. Частиною другою ст. 7 Закону № 2535-ХII по землях населених пунктів, грошову оцінку земельних ділянок яких не встановлено, середні ставки земельного податку встановлюються у розмірах (див.таблицю).

При цьому слід мати на увазі, що ст. 75 Закону № 1344-IV установлено, що в 2004 році по населених пунктах, грошову оцінку земель яких не проведено, застосовуються ставки земельного податку, встановлені частиною другою ст. 7 Закону № 2535-ХII збільшені в 3,03 раза.




Ставки земельного податку встановлені ч. 2 ст. 7 Закону № 2535-ХII

Ставки земельного податку встановлені ч. 2 ст. 7 Закону № 2535-ХII, з урахуванням Закону № 1344-IV

Групи населених пунктів з чисельністю населення (тис.чол.)


Середня ставка податку (коп. за 1 кв. метр)



Коефіцієнт, що застосовується у містах Києві, Сімферополі, Севастополі та містах обласного підпорядкування

Групи населених пунктів з чисельністю населення (тис.чол.)


Середня ставка податку (коп. за 1 кв. метр)


Коефіцієнт, що застосовується у містах Києві, Сімферополі, Севастополі та містах обласного підпорядкування


до 0,2


1,5



до 0,2


4,5




від 0,2 до 1

2,1





від 0,2 до 1

6,4



від 1 до 3



2,7



від 1 до 3



8,2



від 3 до 10



3,0



від 3 до 10



9,1




від 10 до 20

4,8




від 10 до 20

14,5




від 20 до 50

7,5

1,2

від 20 до 50

22,7

1,2

від 50 до 100

9,0


1,4

від 50 до 100

27,3

1,4

від 100 до 250

10,5

1,6

від 100 до 250

31,8

1,6

від 250 до 500

12,0

2,0

від 250 до 500

36,4

2,0

від 500 до 1000

15,0

2,5

від 500 до 1000

45,5

2,5

від 1000 і більше

21,0

3,0

від 1000 і більше

63,6

3,0


Коефіцієнти, які характеризують адміністративний статус населених пунктів та їх місце в системі розселення України.

Типи міст за адміністративним статусом і народногосподарськими функціями

Місце в системі розселення

Чисельність населення

(тис. чол.)

Величина коефіцієнту

Міста обласного підпорядкування, які виконують переважно курортно-оздоровчі функції. Переважно -центри адміністративних районів

Центри районних, в окремих випадках — міжрайонних, низових систем розселення

20 — 50

1,2


Міста обласного підпорядкування — промислові, промислово-транспортні, оздоровчо-курортні центри. Переважно — центри адміністративних районів

Центри районних, в окремих випадках — міжрайонних систем розселення

50 — 100

1,4


Міста обласного підпорядкування — багато-галузеві промислові або великі курортні центри, переважно — центри областей

Центри обласних, в окремих випадках — міжрайонних і районних систем розселення

100 — 250

1,6


Місто Севастополь і міста обласного підпорядкування, багатогалузеві промислові, а також адміністративні і культурні центри областей

Центри обласних, в окремих випадках — міжрайонних систем розселення

250 — 500

2,0


Багатофункціональні міста обласного підпорядкування, великі адміністративні, наукові, економічні, організаційні і культурні центри, центри областей

Центри обласних систем розселення

500 — 1000

2,5


Центри областей — багатофункціональні міста обласного підпорядкування — найкрупніші адміністративні, наукові, економічні, організаційні і культурні центри

Центри міжобласних систем розселення

вище 1000

3,0

  1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка