Закон УкраЇни Про організацію медичного обслуговування населення в Україні



Скачати 420.79 Kb.
Дата конвертації13.12.2016
Розмір420.79 Kb.
ПРОЕКТ

Вноситься народними депутатами України

Богомолець О.В.

Мусій О.С.

Бахтеєва Т.Д.

Шипко А.Ф.

Біловол О.М.

Кириченко О.М.

Яриніч К.В.

Шурма І.М.

Колганова О.В.

Денець Т.А.

Березенко С.І.


Закон УкраЇни

Про організацію медичного обслуговування населення в Україні


___________________________

Цей Закон визначає основні засади організації медичного обслуговування населення на сучасному етапі розвитку системи охорони здоров’я та особливості діяльності суб’єктів господарювання, що здійснюють медичну практику.



Розділ І

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Визначення термінів

1. У цьому Законі терміни вживаються у такому значенні:

1) акредитація — процедура офіційного визнання наявності в закладі охорони здоров'я умов для якісного, своєчасного медичного обслуговування населення певного рівня, дотримання ним стандартів у сфері охорони здоров'я, відповідності медичних (фармацевтичних) працівників єдиним кваліфікаційним вимогам;

2) глобальний бюджет – метод фінансування надавачів медичної допомоги, які в результаті переговорів отримують фіксований річний бюджет під узгоджений обсяг медичних послуг належної якості;

3) діагностично-споріднені групи — об’єднані у групи випадки захворювань та станів, що подібні за етіологією, патогенезом і середньою ресурсоємністю надання медичної допомоги, які використовуються для планування обсягу медичної допомоги в рамках державних гарантій, а також для фінансування закладів охорони здоров'я;

4) клінічний заклад – заклад охорони здоров’я, на базі якого розміщені та функціонують навчальні та/або дослідницькі підрозділи вищих медичних (фармацевтичних) навчальних закладів ІІІ—IV рівня акредитації та закладів післядипломної освіти, науково-дослідницьких установ;

5) ліцензування медичної практики – засіб державного регулювання провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, спрямований на забезпечення реалізації єдиної державної політики у сфері ліцензування, захист економічних і соціальних інтересів держави, суспільства та пацієнтів, який полягає у встановлені наявності у суб’єкта господарювання необхідних умов для надання медичної допомоги належної якості та безпеки, здійснення медичного обслуговування відповідно до стандартів у сфері охорони здоров’я;

6) медична практика — вид господарської діяльності, який провадиться суб’єктами господарювання у сфері охорони здоров’я з метою здійснення медичного обслуговування;

8) оцінка медичних технологій - експертиза медичних технологій щодо клінічної ефективності, економічної доцільності, організаційних проблем та проблем безпеки для пацієнтів у зв’язку з їх застосуванням;

9) подушна оплата – метод оплати послуг надавачів первинної медичної допомоги за відповідним для цього виду допомоги подушним нормативом в залежності від чисельності зареєстрованих пацієнтів з урахуванням відповідних коригуючих коефіцієнтів;

10) програма державних гарантій у сфері охорони здоровя - це перелік видів медичної допомоги, заходів в галузі охорони здоровя і товарів медичного призначення, видатки на які покриваються за рахунок коштів державного бюджету повністю або частково, виходячи зі встановлених державою соціальних та медичних пріоритетів, клінічної і економічної доцільності;

11) пролікований випадок – комплекс медичних послуг, наданих пацієнтові у амбулаторних та стаціонарних умовах та/або в умовах, що заміщують стаціонар, протягом всього епізоду захворювання;

12) сертифікація у сфері управління якістю медичного обслуговування — процедура засвідчення відповідності систем управління якістю суб’єктів господарювання у сфері охорони здоров’я встановленим законодавством вимогам;

13) спеціалізація закладу охорони здоров’я — ознака закладу охорони здоров’я, що характеризує його здатність надавати медичну допомогу за певною лікарською спеціальністю, спеціальністю молодших спеціалістів з медичною освітою (спеціалізований) або за кількома спеціальностями (багатопрофільний);

14) співоплата (часткова оплата) – диференційовані фіксовані суми, які сплачуються при амбулаторному, стаціонарному лікуванні, придбанні призначених для амбулаторного лікування лікарських засобів та витратних матеріалів, для часткової компенсації їх вартості ;

15) суб’єкти господарювання у сфері охорони здоров’я — юридичні особи та фізичні особи — підприємці, які провадять господарську діяльність в сфері охорони здоров’я, зареєстровані та одержали відповідну ліцензію в установленому законом порядку;

16) умови надання медичної допомоги – умови перебування пацієнтів у закладах охорони здоров’я та/або умови комунікації пацієнтів та/або членів їх родин з персоналом закладів охорони здоров’я, що прямо не пов’язані з наданням медичної допомоги;

17) управління якістю медичного обслуговування – постійний процес вдосконалення та поліпшення якості та безпеки медичного обслуговування, який передбачає виявлення та усунення системних недоліків в наданні медичної допомоги;

18) якість медичного обслуговування – відповідність умов надання медичної допомоги, організації процесу медичного обслуговування та результатів медичного обслуговування встановленим стандартам.

2. Інші терміни, що вживаються у цьому Законі, використовуються у значенні, наведеному в Основах законодавства України про охорону здоров’я.

Стаття 2. Мета медичного обслуговування

Метою медичного обслуговування є збереження, відновлення і зміцнення здоров’я населення шляхом забезпечення універсального охоплення доступною, якісною та безпечною медичною допомогою.

Стаття 3. Завдання медичного обслуговування

Організація медичного обслуговування має забезпечувати:


  1. доступність медичного обслуговування, яка полягає у безперешкодному доступі до служб охорони здоров'я незалежно від географічних, економічних, соціальних, культурних, організаційних чи мовних бар'єрів;

  2. комплексність медичного обслуговування, яка передбачає надання необхідного спектру медичних послуг при кожному зверненні пацієнта з врахуванням його індивідуальних особливостей та стану здоров'я;

  3. наступність і безперервність медичної допомоги, яка передбачає координацію діяльності в процесі надання пацієнтові медичної допомоги в різний час, різними спеціалістами та закладами охорони здоров’я, стандартизацію вимог до медичної документації, технічного оснащення, організації процесу надання медичної допомоги;

  4. інтегрованість медичної допомоги, шляхом координації дій окремих постачальників медичних послуг в цілях досягнення економічної ефективності, поліпшення якості і підвищення рівня задоволеності користувачів і постачальників медичної допомоги;

  5. адекватність медичної допомоги, яка полягає у відповідності медичної допомоги справедливим потребам і очікуванням пацієнта в рамках прийнятної для пацієнта якості життя і передбачає забезпечення можливості отримання споживачем необхідної йому допомоги в потрібний час, в зручному для нього місці, в достатньому обсязі і з прийнятними витратами;

  6. ефективність медичної допомоги, яка полягає у забезпеченні досягнення оптимальної при наявних ресурсах результативності медичної допомоги, наданої з дотриманням вимог медико-технологічних документів та етичних принципів;

  7. орієнтованість на пацієнта та його задоволеність, яка передбачає участь пацієнта у прийнятті рішень при наданні медичної допомоги і вимірювання задоволеності пацієнта її результатами;

  8. безпеку процесу медичної допомоги, що передбачає заборону застосування медичних технологій, які визнані небезпечними у встановленому порядку, та відсутності шкідливих впливів на хворого і лікаря в конкретному медичному закладі з урахуванням санітарно-епідеміологічної безпеки.

Розділ ІІ

ОРГАНІЗАЦІЯ МЕДИЧНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ

Стаття 4. Органи управління і фінансування медичного обслуговування



  1. Загальну координацію медичного обслуговування та координацію надання третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги забезпечує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

2. Координацію надання первинної медичної допомоги, вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги, екстреної медичної допомоги, паліативної медичної допомоги, стоматологічної медичної допомоги та медичної реабілітації забезпечують територіальні органи з питань охорони здоров’я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, Рада міністрів Автономної Республіки Крим.

3. Фінансування первинної медичної допомоги, вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги, третинної (високоспеціалізованої), екстреної медичної допомоги, паліативної медичної допомоги, стоматологічної медичної допомоги, медичної реабілітації, а також програм і заходів у сфері охорони здоров’я, що фінансуються за кошти державного бюджету України, здійснює спеціалізована закупівельна агенція з регіональними її підрозділами (обласними, Київським та Севастопольським міськими та спеціалізованою закупівельною агенцією Автономної республіки Крим).

Спеціалізована закупівельна агенція є державною установою і головним розпорядником за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, що уповноважена Кабінетом Міністрів України на забезпечення реалізації державної політики в сфері вибору постачальників і відшкодування витрат за видами медичної допомоги на основі укладених договорів про медичне обслуговування населення, виходячи з потреб населення у певних видах медичної допомоги, а також здійснення закупівель товарів і послуг, передбачених програмами і заходами у сфері охорони здоров’я, що фінансуються за кошти державного бюджету України.

Спеціалізована закупівельна агенція може здійснювати закупівлі товарів і послуг, передбачених програмами і заходами у сфері охорони здоров’я, що фінансуються за кошти місцевого бюджету за умови укладання договору з органом місцевого самоврядування.

4. Положення про спеціалізовану закупівельну агенцію затверджує Кабінет Міністрів України

Стаття 5. Мережа закладів охорони здоров’я та організація їх діяльності.

1. Мережу закладів формують заклади охорони здоров’я всіх форм власності.

2. Мережа лікувально-профілактичних закладів охорони здоров’я державної та комунальної форми власності формується з урахуванням актуальних і прогнозованих потреб населення у медичному обслуговуванні, а також потенційних ризиків, що можуть зумовити різкі зміни таких потреб.

3. Планування розвитку мережі закладів державної форми власності, що забезпечують надання третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги, а також університетських клінік, здійснює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

4. Планування розвитку мережі закладів охорони здоров’я комунальної власності, що забезпечують надання первинної, екстреної, вторинної (спеціалізованої), паліативної допомоги та медичної реабілітації, здійснюють обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, Рада міністрів Автономної республіки Крим.

5. Організація діяльності мережі закладів охорони здоров’я державної та комунальної форми власності, а також закладів інших форм власності, забезпечує комплексність і безперервність медичного обслуговування населення.

Порядок взаємодії закладів охорони здоров’я державної та комунальної форми власності, а також закладів інших форм власності, населення встановлюється уповноваженим органом управління.

Керівник закладу охорони здоров’я несе персональну відповідальність за забезпечення безперервності і комплексності медичного обслуговування пацієнтів.

Розділ ІІІ

КЛАСИФІКАЦІЯ ЗАКЛАДІВ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

ТА ОСОБЛИВОСТІ ЇХ ДІЯЛЬНОСТІ

Стаття 6. Класифікація закладів охорони здоров’я



  1. Заклади охорони здоров’я класифікуються залежно від форми власності, організаційно-правової форми, виду діяльності, спеціалізації та виду медичної допомоги, що надається закладом.

2. Залежно від форми власності заклади охорони здоров’я утворюються як державні, комунальні, приватні.

3. Заклади охорони здоров’я утворюються в організаційно-правовій формі, визначеній законодавством України.

Державні та комунальні заклади охорони здоров’я можуть функціонувати як казенні підприємства, комунальні некомерційні підприємства, державні та комунальні установи.

4. За видом діяльності заклади охорони здоров’я державної і комунальної форми власності поділяються на основні та допоміжні.

5. Основні заклади охорони здоров’я можуть бути однопрофільними (спеціалізованими), які надають медичну допомогу за однією спеціалізацією, або багатопрофільними, які надають медичну допомогу за кількома спеціалізаціями.

6. Основні заклади охорони здоров’я за видами медичної допомоги поділяються на:

1) заклади охорони здоров’я із забезпечення надання первинної медичної допомоги, до яких належать центри первинної медичної (медико-санітарної) допомоги, що забезпечують надання первинної медичної допомоги населенню в амбулаторних умовах.

До складу зазначених центрів можуть входити як структурні чи відокремлені підрозділи амбулаторії, фельдшерсько-акушерські пункти, медичні пункти, медичні кабінети;

2) заклади охорони здоров’я із забезпечення стаціонарної та/або амбулаторної вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги, до яких належать:

багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування — багатопрофільний заклад охорони здоров’я, що забезпечує надання вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги в умовах цілодобового стаціонару, денного стаціонару або амбулаторних умовах дорослим та/або дітям при гострих станах і захворюваннях або із хронічними захворюваннями, що потребують інтенсивного лікування, з обов’язковою наявністю відділень екстреної (невідкладної) медичної допомоги;

лікарня планового лікування — заклад охорони здоров’я, який забезпечує надання дорослим та/або дітям планової вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги в умовах цілодобового стаціонару, денного стаціонару або амбулаторних умовах, при станах і захворюваннях, що не потребують інтенсивного лікування;

консультативно-діагностичний центр — заклад охорони здоров’я, що забезпечує надання консультативно-діагностичної вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги населенню і утворюється у складі багатопрофільної лікарні інтенсивного лікування або як окрема юридична особа;

спеціалізований медичний центр (спеціалізована лікарня) — однопрофільний заклад охорони здоров’я, що забезпечує надання вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги в умовах цілодобового стаціонару, денного стаціонару або амбулаторних умовах за однією спеціалізацією;

В окремих випадках за погодженням з центрального органу державної влади у сфері охорони здоров’я:

до складу багатопрофільної лікарні інтенсивного лікування можуть входити підрозділи, що забезпечують надання паліативної, стоматологічної медичної допомоги та медичної реабілітації, вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги при захворюваннях і станах, що не потребують інтенсивного лікування;

до складу лікарні планового лікування - підрозділи, що забезпечують надання медичної реабілітації, стоматологічної та паліативної допомоги;

3) заклади охорони здоров’я із забезпечення третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги, до яких належать:

багатопрофільний високоспеціалізований медичний центр — багатопрофільний заклад охорони здоров’я, що забезпечує надання третинної (високоспеціалізованої), медичної допомоги в умовах цілодобового стаціонару, денного стаціонару або амбулаторних умовах дорослим та/або дітям у гострому стані або з хронічними захворюваннями, що потребують високоспеціалізованого медичного втручання, з обов’язковою наявністю відділень екстреної (невідкладної) медичної допомоги;

високоспеціалізований медичний центр (лікарня) — заклад охорони здоров’я, що забезпечує надання третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги за однією спеціалізацією;

4) заклади охорони здоров’я системи екстреної медичної допомоги — заклади, що забезпечують організацію та надання екстреної медичної допомоги (порядок провадження діяльності таких закладів визначається окремим законом);

5) госпіси — заклади охорони здоров’я, що забезпечують надання паліативної допомоги пацієнтам з невиліковно прогресуючим захворюванням та психологічної, соціальної і духовної підтримки пацієнтам та членам їх родин;

6) заклади охорони здоров’я з медичної реабілітації, до яких належать лікарні відновного (реабілітаційного) лікування — заклади охорони здоров’я, що забезпечують надання планової реабілітаційної допомоги населенню в умовах стаціонару, зокрема денного, інші заклади, які надають медичну допомогу з медичної та медико-соціальної реабілітації;

7) заклади із забезпечення стоматологічної допомоги, до яких належать:

стоматологічний центр – заклад із забезпечення первинної та/або вторинної стоматологічної допомоги дорослим та/або дітям, що надається в амбулаторних умовах та умовах денного стаціонару у гострому стані або з хронічними захворюваннями зубів, ротової порожнини та щелепно-лицевої області.

До складу стоматологічних центрів можуть входити стоматологічні кабінети, як відокремлені структурні підрозділи.

стоматологічний високоспеціалізований центр – заклад із забезпечення третинної (високоспеціалізованої) стоматологічної допомоги в умовах цілодобового стаціонару, денного стаціонару або амбулаторних умовах, у гострому стані або з хронічними захворюваннями щелепно-лицевої області, що потребують високоспеціалізованого медичного втручання.

8) клініка науково-дослідної установи/вищого медичного навчального закладу (університетська клініка) — заклад охорони здоров’я, який є структурним підрозділом вищого медичного начального закладу, науково-дослідної установи медичного профілю Національної академії медичних наук України або центрального органу виконавчої влади в сфері охорони здоров’я, що забезпечує надання третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги.

Особливості діяльності клінік науково-дослідних установ/вищих медичних навчальних закладів регулюються законом. 

7. Допоміжні заклади охорони здоров’я включають: лабораторно-діагностичний центр, станцію переливання крові, патолого-анатомічний центр, центр судово-медичної експертизи.

8. Заклади сестринського догляду – допоміжні заклади охорони здоров’я, що забезпечують надання медичної допомоги та кваліфікованого медичного догляду в умовах цілодобового стаціонару особам, які мають хронічні захворювання, потребують медичного догляду і за станом здоров’я не потребують активного лікування.

Особливості діяльності закладів сестринського догляду затверджуються центральним органом влади, що формує політику у сфері охорони здоров’я.

9. Заклади охорони здоров’я Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, провадять свою діяльність з урахуванням особливостей, визначених законодавством.

Стаття 7. Порядок утворення та реорганізації діяльності закладів охорони здоров’я

1. Утворення, реорганізація закладів охорони здоров’я державної і комунальної форми власності здійснюється за рішенням органів державної влади та місцевого самоврядування у порядку, що передбачає обґрунтування забезпечення потреб населення у медичному обслуговуванні та підвищенні його доступності, якості та безпеки.

2. Припинення діяльності закладів охорони здоров’я державної і комунальної форми власності здійснюється за рішенням власника у порядку, що передбачає обґрунтування недоцільності функціонування закладу через неможливість забезпечення у закладі надання безпечної медичної допомоги або зменшення потреб у відповідному медичному обслуговуванні в зв’язку з запровадженням альтернативних варіантів забезпечення таких потреб та/або через депопуляцію місцевості, у якій розташовано заклад охорони здоров’я.

Припинення діяльності закладу охорони здоров’я державної і комунальної форми власності здійснюється за умови:

забезпечення збереження комплексності і безперервності медичного обслуговування населення;

випереджального інформування працівників закладів охорони здоров’я та населення про зміни медичних маршрутів пацієнтів.

Стаття 8. Особливості діяльності закладів охорони здоров’я

1. Заклад охорони здоров’я незалежно від форми власності повинен мати ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики та може бути акредитованим у встановленому законодавством порядку.

2. Заклад охорони здоров’я провадить свою діяльність на підставі статуту (положення про заклад охорони здоров’я), що затверджується в установленому законодавством порядку.

3. Заклад охорони здоров’я може бути клінічною базою для розміщення і функціонування навчальних та/або дослідницьких підрозділів вищих медичних (фармацевтичних) навчальних закладів ІІІ—IV рівня акредитації та закладів післядипломної освіти, науково-дослідницьких установ. Критерії визначення закладу охорони здоров’я як клінічного закладу та порядок його взаємодії з навчальним закладом/науково-дослідницькою установою затверджуються Кабінетом Міністрів України.

4. Заклади охорони здоров’я, незалежно від форми власності та організаційно-правової форми і медичних послуг, що в них надаються, повинні бути пристосовані до потреб осіб з обмеженими можливостями здоров’я.

До закладу охорони здоров’я повинен бути забезпечений безперешкодний проїзд спеціального автотранспорту.

Стаття 9. Особливості діяльності фізичних осіб — підприємців, які провадять господарську діяльність з медичної практики

1. Фізичні особи — підприємці провадять діяльність з медичної практики за наявності відповідної ліцензії на провадження господарської діяльності з медичної практики.

2. Медичні працівники, що провадять господарську діяльність з медичної практики як фізичні особи -підприємці, можуть залучатися закладами охорони здоров’я до надання певного виду допомоги на договірних засадах відповідно до цього Закону та інших актів законодавства.

3. Фізичні особи — підприємці подають статистичну звітність з питань провадження господарської діяльності з медичної практики у порядку, встановленому для державних і комунальних закладів охорони здоров’я.

4. Фізичні особи – підприємці, що провадять господарську діяльність з медичної практики та залучені закладом охорони здоров’я на договірних тій засадах до медичного обслуговування населення у межах програми державних гарантій у сфері охорони здоров’я мають право входити до складу наглядової ради закладу охорони здоров’я за квотою працівників закладу;

5. Молодші спеціалісти з медичною освітою можуть здійснювати господарську діяльність з медичного обслуговування як фізичні особи-підприємці на підставі сертифікату на професійну діяльність без отримання ліцензії на медичну практику.

Перелік медичних послуг, які можуть надаватися молодшими спеціалістами з медичною освітою – фізичними особами – підприємцями та порядок такої діяльності затверджується центральним органом державної влади, що забезпечує формування політики у сфері охорони здоров’я.

Стаття 10. Особливості управління закладами охорони здоров’я

1. Суб’єктами управління закладами охорони здоров’я є юридичні або фізичні особи, що володіють правом приймати управлінські рішення в межах своєї компетенції, визначеної законом, і контролювати виконання прийнятих рішень, а також власники закладів охорони здоров’я.

2. Безпосереднє управління діяльністю закладу охорони здоров’я здійснює його керівник.

3. Керівником закладу охорони здоров’я незалежно від форми власності може бути призначено особу, що відповідає єдиним кваліфікаційним вимогам, які встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

4. З керівником закладу охорони здоров’я державної та комунальної форми власності укладається контракт. Строк дії такого контракту становить до п’яти років. Дострокове припинення дії контракту можливе у випадках, передбачених законодавством про працю.

Порядок проведення конкурсу та укладення контракту з керівниками таких закладів охорони здоров’я, а також типова форма зазначеного контракту затверджуються Кабінетом Міністрів України

Стаття 11. Наглядова рада закладу охорони здоров’я

1. З метою забезпечення ефективної діяльності закладів охорони здоров’я, поінформованості населення і здійснення громадського контролю у сфері охорони здоров’я та забезпечення виконання наглядових функцій при закладах охорони здоров’я державної та комунальної форми власності із статусом некомерційних підприємств утворюється, а при закладах охорони здоров’я державної та комунальної форми власності із статусом бюджетних установ може утворюватися, наглядова рада.

2. Наглядова рада закладу охорони здоров’я є колегіальним органом, що здійснює громадський контроль за фінансово-господарською діяльністю закладу охорони здоров’я, дотриманням прав та забезпеченням безпеки пацієнтів, додержанням етичних принципів і законодавчих вимог здійснення медичного обслуговування населення.

3. Наглядова рада закладу охорони здоров’я складається з:

працівників закладу охорони здоров’я, які не входять до його адміністрації (не займають посади керівників або заступників керівників структурних підрозділів закладу охорони здоров’я) і фізичних осіб – підприємців, які здійснюють господарську діяльність з медичної практики та знаходяться з закладом у цивільно-правових відносинах;

представників професійних самоврядних організацій медичних працівників, які не перебувають у трудових чи цивільно-правових відносинах з відповідним закладом охорони здоров’я, а також у родинних стосунках з керівництвом закладу;

представників громадських та пацієнтських об’єднань, статутна діяльність яких пов’язана із сферою охорони здоров’я, а також релігійних, благодійних, інших організацій.

Кількість працівників закладу охорони здоров’я та фізичних осіб – підприємців, які здійснюють господарську діяльність з медичної практики та знаходяться з закладом у цивільно-правових відносинах у наглядовій раді не може перевищувати третину від загальної чисельності складу наглядової ради.

4. Порядок утворення, права, обов’язки наглядової ради закладу охорони здоров’я та типове положення про наглядову раду закладу охорони здоров’я затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Стаття 12. Професійні самоврядні організації медичних і фармацевтичних працівників

1. Порядок утворення і діяльність у сфері охорони здоров’я професійних самоврядних організацій медичних та фармацевтичних працівників визначаються законом.

Стаття 13. Штатний розпис та оплата праці працівників державних та комунальних закладів охорони здоров’я

1. Штатний розпис закладу охорони здоров'я визначається та затверджується керівником закладу.

Штатний розпис закладів охорони здоров’я державної і комунальної форми власності зі статусом бюджетної установи погоджується з власником.

2. Штатний розпис закладу охорони здоров'я формується залежно від обсягу медичної допомоги, що надається таким закладом охорони здоров'я, та нормативів навантаження працівників, диференційованих відповідно до спеціальності та складності виконуваної роботи.

Примірні нормативи навантаження працівників закладів охорони здоров’я затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

3. Умови і розміри оплати праці працівників державних та комунальних закладів охорони здоров’я визначаються у трудовому договорі залежно від обсягу (інтенсивності), складності робіт, але не нижче від державних норм і гарантій в оплаті праці.

За досягнення показників якості і ефективності роботи працівника та/або закладу охорони здоров’я працівникам цього закладу можуть встановлюватись надбавки до заробітної плати.

Порядок встановлення надбавок до заробітної плати працівникам закладів охорони здоров’я державної і комунальної форми власності за досягнення показників якості і ефективності затверджується Кабінетом Міністрів України.

4. Регулювання оплати праці працівників державних та комунальних здійснюється закладів охорони здоров'я на основі системи угод, що укладаються на національному (генеральна угода), галузевому (галузева (міжгалузева) угода), територіальному (територіальна угода) та локальному (колективний договір) рівнях  відповідно до законодавства України.
Розділ ІV

ФІНАНСОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ЛІКУВАЛЬНО-ПРОФІЛАКТИЧНИХ ЗАКЛАДІВ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ТА ДОГОВОРИ ПРО МЕДИЧНЕ ОБСЛУГОВУВАННЯ НАСЕЛЕННЯ

Стаття 14. Джерела фінансового забезпечення діяльності закладів охорони здоров’я



  1. Фінансування закладів охорони здоров’я, державної і комунальної форми власності здійснюється за рахунок:

коштів державного бюджету для фінансування медичної допомоги у межах програми державних гарантій;

коштів місцевих бюджетів, громадян, роботодавців, некомерційних організацій, для співоплати медичної допомоги, наданої відповідно до програми державних гарантій, оплати медичних послуг, що не входять до гарантованого рівня медичної допомоги, а також для фінансування заходів з покращення умов надання медичної допомоги, підвищення матеріально-технічного та кадрового потенціалу, інших заходів, спрямованих на реалізацію статутних завдань закладів;

коштів міжнародних організацій для фінансування програм і заходів у сфері охорони здоров’я.

Стаття 15. Особливості фінансування закладів охорони здоров’я

1. Фінансування закладів охорони здоров’я для надання медичної допомоги у межах програми державних гарантій здійснюється з урахуванням концентрації коштів державного бюджету на охорону здоров’я:

1) на рівні областей, Автономної республіки Крим та міст Києва і Севастополя для фінансування:

екстреної медичної допомоги;

первинної медичної допомоги;

вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги;

стоматологічної медичної допомоги;

паліативної медичної допомоги;

медичної реабілітації;

2) на загальнодержавному рівні для фінансування третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги.

2. Фінансування надання медичної допомоги закладами охорони здоров’я за рахунок коштів державного та/або місцевого бюджету здійснюється у відповідності до бюджетного законодавства шляхом укладення договорів про медичне обслуговування населення, виходячи зі справедливих потреб населення у певних видах медичної допомоги, в межах загального обсягу бюджетних призначень головного розпорядника бюджетних коштів на відповідний рік.

3. Планування гарантованого рівня медичної допомоги здійснюється в рамках програми державних гарантій у сфері охорони здоров’я згідно із законодавством та визначається за методикою, розробленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

4. Основним плановим документом держаних і комунальних закладів охорони здоров'я різних організаційно-правових форм є фінансовий план, відповідно до якого заклад визначає обсяг та спрямування коштів для виконання своїх функцій та здійснює видатки, протягом року відповідно до установчих документів.

За умови функціонування закладу охорони здоров’я як бюджетної установи на бюджетний період установлюються повноваження щодо отримання надходжень і розподілу бюджетних асигнувань на взяття бюджетних зобов’язань, здійснення платежів для виконання своїх функцій та досягнення результатів, визначених відповідно до бюджетних призначень, складається за скороченою економічною класифікацією видатків.

5. Фінансове забезпечення діяльності закладів охорони здоров’я приватної форми власності, з надання медичної допомоги у межах програми державних гарантій відповідно до укладених з такими закладами договорів про медичне обслуговування населення , здійснюється у порядку, передбаченому для закладів охорони здоров’я державної і комунальної форми власності.

Стаття 16. Методи фінансового забезпечення діяльності закладів охорони здоров’я

1. Для фінансування діяльності закладів охорони здоров’я, а також фізичних осіб підприємців, що здійснюють господарську діяльність з медичної практики, з надання медичної допомоги у межах програми державних гарантій відповідно до укладених договорів про медичне обслуговування населення можуть використовуватися такі методи оплати:

подушна оплата, коригована з урахуванням ризиків та характеру розселення (сільська місцевість/місто) з цільовим фінансуванням профілактичних та інших пріоритетних програм;

глобальний бюджет;

глобальний бюджет з плануванням обсягу необхідних коштів з використанням діагностично-споріднених груп;

оплата за випадок визначена з застосуванням діагностично-споріднених груп;

за ліжко-день для фінансування надання медичної допомоги при захворюваннях і станах, що потребують тривалого лікування.

Порядок застосування зазначених методів оплати для фінансування договорів про медичне обслуговування населення затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я.

2. Для забезпечення покриття необхідних витрат на медичне обслуговування в межах державних зобов’язань Кабінетом Міністрів України щорічно при формуванні бюджетного запиту на наступний бюджетний період/рік затверджуються умови, форми та розміри співоплати.

7. Умови надання медичної допомоги для кожного виду медичної допомоги, особливості, методи оплати та співоплати і критерії (показники) при укладанні договорів про медичне обслуговування населення затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері охорони здоров’я.


Стаття 17. Договірні відносини у сфері охорони здоров’я

1. Договір про медичне обслуговування населення укладається із закладом охорони здоров’я з метою забезпечення надання населенню медичної допомоги за рахунок бюджетних коштів з урахуванням диференційованої співоплати населенням.

Договір про медичне обслуговування населення за бюджетні кошти може укладатися тільки з акредитованим закладом охорони здоров’я.

2. Договір є підставою для здійснення видатків на надання медичної допомоги. Сторонами договору про медичне обслуговування населення є головні розпорядники бюджетних коштів відповідного рівня та суб’єкти господарювання у сфері охорони здоров’я.

3. Примірний договір про медичне обслуговування населення та порядок його укладення із суб’єктами господарювання у сфері охорони здоров’я затверджуються Кабінетом Міністрів України.

4. Інформація щодо договору про медичне обслуговування населення, укладеного із суб’єктами господарювання у сфері охорони здоров’я, розміщується на офіційному веб-сайті відповідної спеціалізованої закупівельної агенції не пізніше ніж протягом п’яти робочих днів з дня їх укладення.

5. Істотними умовами договору про медичне обслуговування населення є у межах виконання програми державних гарантій у сфері охорони здоров’я програми :

предмет договору;

вид медичної допомоги, що надається за договором;

обсяг медичної допомоги, що надається за договором;

умови надання медичної допомоги;

обсяг коштів, який замовник зобов’язаний сплатити надавачу за умови виконання ним умов договору та порядок оплати;

результативні показники діяльності суб’єкта господарювання у сфері охорони здоров’я (продуктивності, якості та ефективності), які повинні бути досягнуті протягом строку дії договору;

зобов’язання замовника та надавача послуг у випадках внесення змін, передбаченими у Законі про Державний бюджет України на відповідний рік до державного бюджету у частині фінансування сфери охорони здоров’я у випадку перегляду тарифів на енергоносії, тарифів на комунальні послуги, коливань курсів валют і пов’язаних з цим змін цін на лікарські засоби та медичні вироби, змін законодавства щодо оплати праці;

умови додаткового фінансування або його зниження;

права та обов’язки сторін, їх відповідальність;

механізми врегулювання спорів при порушенні умов договору

строк дії договору.

6. Для виконання договору про медичне обслуговування населення, в межах програми державних гарантій у сфері охорони здоров’я, заклади охорони здоров’я мають право використовувати медичні послуги інших акредитованих закладів охорони здоров’я на підставі відповідних договорів.

7. З метою отримання немедичних послуг, необхідних для виконання завдань, передбачених статутом (положенням), заклади охорони здоров’я можуть укладати договори з господарюючими суб’єктами усіх форм власності.

8. Вищі медичні навчальні заклади, заклади післядипломної медичної освіти, науково-дослідні установи, підрозділи, які з метою здійснення освітньої та наукової діяльності, розміщені (або плануються до розміщення) на базі закладів охорони здоров’я, укладають договори з такими закладами охорони здоров’я.

Розділ V

СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ МЕДИЧНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ ТА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗПЕКИ ПАЦІЄНТІВ

Стаття 18. Система управління якістю медичного обслуговування та забезпечення безпеки пацієнтів

1. Управління якістю медичного обслуговування та забезпечення безпеки пацієнтів здійснюється шляхом скоординованої діяльності щодо:

ліцензування господарської діяльності з медичної практики та контролю дотримання ліцензійних вимог;

сертифікації професійної діяльності лікарів та молодших спеціалістів з медичною освітою;

акредитації закладів охорони здоров’я;

оцінки медичних технологій;

сертифікації систем управління якістю закладів охорони здоров’я;

стандартизації медичної допомоги;

впровадження в закладах охорони здоров’я системи безперервного поліпшення і оцінки якості медичної допомоги, обсягів медичної допомоги та медичних послуг;

зовнішнього та внутрішнього аудиту медичного обслуговування у закладах охорони здоров’я;

моніторингу індикаторів якості медичного обслуговування;

вивчення думки пацієнтів та членів їх сімей щодо медичного обслуговування у закладах охорони здоров’я.

Координацію управління якістю медичного обслуговування забезпечує центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я.

2. Ліцензування господарської діяльності з медичної практики та контроль дотримання ліцензійних вимог здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

3. Сертифікація професійної діяльності лікарів та молодших працівників з медичною освітою здійснюється із залученням організацій професійного самоврядування лікарів та молодших працівників з медичною освітою у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

4. Розробка і затвердження стандартів медичної допомоги, оцінка медичних технологій, акредитація закладів охорони здоров’я, сертифікація систем управління якістю закладів охорони здоров’я здійснюється спеціалізованою державною некомерційною агенцією у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

До розробки стандартів медичної допомоги залучаються організації професійного самоврядування медичних та фармацевтичних працівників.

Критерії оцінки умов надання якісних і безпечних медичних послуг, затверджуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я.

Акредитація закладів охорони здоров’я є добровільною процедурою.

Сертифікація систем управління якістю медичного обслуговування закладів охорони здоров’я є добровільною процедурою.

Оснащення закладів охорони здоров’я медичним обладнанням має забезпечувати можливість дотримання стандартів медичної допомоги відповідного профілю і спеціалізації. 

Застосування медичних технологій з доведеною неефективністю та/або доведено небезпечних для пацієнта забороняється.

5. Безперервне поліпшення якості медичної допомоги:

є обов’язковим компонентом діяльності закладу охорони здоров’я незалежно від форми власності;

здійснюється під методичним керівництвом центрального виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я.

Безперервне поліпшення якості медичної допомоги, передбачає:

проведення аналізу ситуації та виявлення чинників, що впливають на якість (внутрішній аудит якості медичного обслуговування);

прийняття, впровадження та оцінку ефективності рішень щодо усунення системних недоліків якості медичного обслуговування.

Відповідальність за належну організацію заходів безперервного поліпшення якості медичної допомоги покладається на керівника закладу охорони здоров’я.

6. Зовнішній аудит якості медичного обслуговування здійснюється організаціями професійного самоврядування медичних працівників, іншими організаціями у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я. Внутрішній аудит якості медичного обслуговування здійснюється самим закладом охорони здоров’я.

7. Моніторинг і оцінка якості медичного обслуговування здійснюється із застосуванням вертикально організованої системи індикаторів:

на державному рівні - центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я;

на рівні областей, Автономної республіки Крим, міст Києва та Севастополя – уповноваженими органами управління охорони здоров’я.

Розробку, затвердження і періодичний перегляд системи індикаторів якості медичного обслуговування забезпечує центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я.

Відповідальність за достовірність даних моніторингу та дотримання критеріїв індикаторів якості медичного обслуговування несе:

на рівні держави – керівник центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я;

на рівні регіону – керівник структурного підрозділу з питань охорони здоров’я обласної, Київської та Севастопольської міської державних адміністрацій, міністр охорони здоров’я Автономної республіки Крим;

на рівні закладу охорони здоров’я – керівник закладу.

8. Вивчення думки пацієнтів та членів їх сімей щодо медичного обслуговування у закладах охорони здоров’я забезпечують заклади системи громадського здоров’я, діяльність яких визначається законом.



Розділ VІ

ОБЛІК ТА ЗВІТНІСТЬ У СИСТЕМІ МЕДИЧНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ

Стаття 19. Порядок обліку та звітності затверджує центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я за погодженням з центральним органом виконавчої влади в галузі статистики.

Дані обліку та звітності є базою для формування індикаторів якості медичного обслуговування.

Стаття 20. Заклади охорони здоров’я незалежно від форми власності і підпорядкування у встановленому порядку:

ведуть персоніфікований облік наданих медичних послуг;

звітують про діяльність та результати діяльності закладу.



Розділ VІІ

ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Цей Закон набирає чинності з 1 січня 2017 року, крім абзацу третього підпункту 1) пункту 1. статті 15 цього Закону, яка набирає чинності з 01.01.2020 року.

2. Положення цього Закону щодо сертифікації професійної діяльності лікарів вводиться в дію з моменту набрання чинності актів законодавства про лікарське самоврядування.

Положення цього Закону щодо сертифікації професійної діяльності молодших спеціалістів з медичною освітою вводиться в дію з моменту набрання чинності відповідних актів законодавства.

3. Внести зміни до таких законодавчих актів України:

1) В Основах законодавства України про охорону здоров’я (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 4, ст. 19 із наступними змінами):

а) статтю 3 викласти у такій редакції:

Стаття 3. Поняття і терміни, що вживаються в законодавстві про охорону здоров'я

У цих Основах та інших актах законодавства про охорону здоров'я основні поняття мають таке значення:

здоров'я - стан повного фізичного, психічного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних вад;

заклад охорони здоров'я – суб’єкт господарювання будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, основним завданням яких є забезпечення медичного обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників;

медична послуга – послідовно визначені дії або комплекс дій суб’єкта господарювання у сфері охорони здоров’я, спрямовані на профілактику, діагностику, лікування та реабілітацію у зв’язку з хворобами, травмами, отруєнням і патологічними станами, а також у зв’язку з вагітністю та пологами, які мають самостійне значення і використовується як основа планування їх обсягу та вартості

медична допомога – це медична послуга або комплекс медичних послуг, що надається пацієнтам із застосуванням діагностичних та лікувальних методів, включно з лікарськими засобами, передбачених медико-технологічними документами.

медичне обслуговування - діяльність закладів охорони здоров’я, які зареєстровані та одержали відповідну ліцензію в установленому законом порядку, у сфері охорони здоров'я або сертифікат на професійну діяльність молодшого спеціаліста з медичною освітою, що не обов'язково обмежується медичною допомогою та може включати не медичні послуги, які сприяють досягненню результату при наданні медичної допомоги;

мережа закладів охорони здоров'я - сукупність закладів охорони здоров'я, що забезпечують потреби населення у медичному обслуговуванні на відповідній території;

невідкладний стан людини - раптове погіршення фізичного або психічного здоров'я, яке становить пряму та невідворотну загрозу життю та здоров'ю людини або оточуючих її людей і виникає внаслідок хвороби, травми, отруєння або інших внутрішніх чи зовнішніх причин;

охорона здоров'я - система заходів, які здійснюються органами державної влади та органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, закладами охорони здоров'я, медичними та фармацевтичними працівниками і громадянами з метою збереження та відновлення фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості її життя;

пацієнт - фізична особа, яка звернулася за медичною допомогою та/або якій надається така допомога;

домедична допомога - невідкладні дії та організаційні заходи, спрямовані на врятування та збереження життя людини у невідкладному стані та мінімізацію наслідків впливу такого стану на її здоров'я, що здійснюються на місці події особами, які не мають медичної освіти, але за своїми службовими обов'язками повинні володіти основними практичними навичками з рятування та збереження життя людини, яка перебуває у невідкладному стані, та відповідно до закону зобов'язані здійснювати такі дії та заходи;

рідкісне (орфанне) захворювання - захворювання, яке загрожує життю людини або яке хронічно прогресує, призводить до скорочення тривалості життя громадянина або до його інвалідності, поширеність якого серед населення не частіше ніж 1:2000.

Зміст інших понять і термінів визначається законодавством України та спеціальними словниками понять і термінів Всесвітньої організації охорони здоров'я.

б) статтю 8 викласти в такій редакції:

«Держава визнає право кожного громадянина України на охорону здоров'я і забезпечує його захист.

Кожен громадянин у межах програми державних гарантій має право на отримання необхідної медичної допомоги до якої належать:

екстрена медична допомога, що надається безоплатно у межах програми державних гарантій у сфері охорони здоров’я, затвердженої Кабінетом Міністрів України;

первинна медична допомога, вторинна (спеціалізована) медична допомога, третинна (високоспеціалізована) медична допомога, паліативна допомога, медична реабілітація та стоматологічна медична допомога, що надається повністю або частково безоплатно у межах, визначених у програмі державних гарантій у сфері охорони здоров’я, затверджених Кабінетом Міністрів України;

Держава гарантує безоплатне надання медичної допомоги у за епідемічними показаннями та безоплатне проведення медико-соціальної експертизи.

У разі порушення законних прав і інтересів громадян у сфері охорони здоров'я державні, громадські або інші органи, підприємства, установи та організації, їх посадові особи і громадяни зобов'язані вжити заходів щодо поновлення порушених прав, захисту законних інтересів та відшкодування заподіяної шкоди.

Судовий захист права на охорону здоров'я здійснюється у порядку, встановленому законодавством.»

в) у ст. 16 частину другу викласти у такій редакції:

«Порядок утворення, припинення закладів охорони здоров’я державної і комунальної форми власності, особливості їх функціонування, діяльності та класифікація визначається законом з урахуванням цих Основ.»

г) статтю 18 викласти у такій редакції:

«Фінансування охорони здоров'я здійснюється за рахунок Державного бюджету України та місцевих бюджетів, фондів медичного страхування, благодійних фондів та будь-яких інших джерел, не заборонених законодавством.

Кошти Державного бюджету України асигновані на охорону здоров'я, використовуються для забезпечення надання населенню безоплатної медичної допомоги у межах програми державних гарантій у сфері охорони здоров’я.

Гарантований державою обсяг первинної медичної допомоги, екстреної медичної допомоги, вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги, третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги паліативної допомоги, медичної реабілітації та стоматологічної медичної допомоги формується виходячи з демографічних тенденцій, пріоритетів громадського здоров’я, що визначаються з врахуванням перебігу захворювання, соціальної значущості захворювання, належності хворого до певної віко-статевої групи та затверджується Кабінетом Міністрів України.

Нормативи бюджетних асигнувань на охорону здоров'я з державного бюджету у розрахунку на одного жителя, які визначають розміри ресурсів, необхідних для фінансування гарантованого обсягу медичної допомоги, а також державних цільових програм охорони здоров'я у т.ч щодо профілактики захворювань та фундаментальних наукових досліджень з цих питань переглядаються щорічно з урахуванням обсягів фінансових ресурсів для охорони здоров’я, що визначені законом про державний бюджет України на відповідний рік.

Медична допомога у межах програми державних гарантій у сфері охорони здоров’я надається безоплатно за рахунок коштів державного бюджету у закладах охорони здоров'я усіх форм власності, з якими головними розпорядниками бюджетних коштів укладені договори про медичне обслуговування населення. Особливості укладення договорів про медичне обслуговування населення у межах виконання програми державних гарантій у сфері охорони здоров’я визначаються законом.

За рахунок коштів місцевих бюджетів фінансуються місцеві програми і заходи в охороні здоров’я, понад обсяги державних гарантій.

За рахунок Державного бюджету України та місцевих бюджетів фінансуються загальнодоступні для населення заклади охорони здоров'я. Кошти, не використані закладом охорони здоров'я, не вилучаються, і відповідне зменшення фінансування на наступний період не проводиться.

Обсяги бюджетного фінансування державних гарантій у сфері охорони здоров’я визначаються на підставі науково обґрунтованих нормативів з розрахунку на одного жителя.

Відомчі та інші заклади охорони здоров'я, що обслуговують лише окремі категорії населення за професійною, відомчою або іншою не пов'язаною із станом здоров'я людини ознакою, фінансуються, за рахунок підприємств, установ і організацій, які вони обслуговують. Допускається фінансова підтримка таких закладів за рахунок державного або місцевого бюджету, якщо працівники відповідного відомства, підприємства, установи або організації становлять значну частину населення даної місцевості.

Всі заклади охорони здоров'я мають право використовувати для підвищення якісного рівня своєї роботи кошти, добровільно передані підприємствами, установами, організаціями та окремими громадянами, а також з дозволу власника або уповноваженого ним органу встановлювати плату за медичні послуги, видатки на наданння яких не покриваються коштами державного бюджету відповідно до програми державних гарантій у сфері охорони здоров’я.

Держава забезпечує створення і функціонування системи медичного страхування населення. Страхування громадян здійснюється за рахунок Державного бюджету України, коштів підприємств, установ і організацій та власних внесків громадян. Питання організації медичного страхування населення і використання страхових коштів визначаються відповідним законодавством».

ґ) абзац другий статті 33 викласти у такій редакції:

«Медична допомога за видами поділяється на екстрену, первинну, вторинну (спеціалізовану), третинну (високоспеціалізовану), паліативну, медичну реабілітацію, стоматологічну.

д) додати статтю 356 такого змісту:

«Стаття 356 Стоматологічна медична допомога


  1. Стоматологічна медична допомога – вид медичної допомоги, що надається в амбулаторних або стаціонарних умовах в плановому порядку або екстрених випадках і передбачає консультацію, діагностику, лікування та профілактику хвороб, травм зубів, порожнини рота та щелепно-лицевої ділянки.

  2. Стоматологічна допомога поділяється на первинну, спеціалізовану та високоспеціалізовану стоматологічну допомогу.

  3. Первинна стоматологічна допомога надається в амбулаторних умовах лікарем-стоматологом загальної практики і передбачає надання консультації, проведення діагностики та лікування найбільш поширених хвороб або травм зубів, порожнини рота та щелепно-лицевої ділянки, здійснення профілактичних заходів; направлення відповідно до медичних показань пацієнта, який не потребує екстреної медичної допомоги, для надання йому спеціалізованої або високоспеціалізованої стоматологічної допомоги; надання невідкладної стоматологічної допомоги при гострому стоматологічному захворюванні чи травмі, які не потребують екстреної, спеціалізованої або високоспеціалізованої стоматологічної допомоги.

  4. Спеціалізована стоматологічна допомога надається в амбулаторних або стаціонарних умовах лікарями стоматологами відповідної спеціалізації (крім лікаря-стоматолога загальної практики) у плановому порядку або в екстрених випадках і передбачає надання консультації, проведення діагностики, лікування, реабілітації при захворюваннях або травмах зубів, порожнини рота та щелепно-лицевої ділянки; направлення пацієнта відповідно до медичних показань для надання спеціалізованої стоматологічної допомоги з іншої спеціалізації або високоспеціалізованої стоматологічної допомоги.

  5. Високоспеціалізована стоматологічна допомога надається в амбулаторних або стаціонарних умовах і передбачає надання консультації, проведення діагностики, лікування хвороб або травм зубів, порожнини рота та щелепно-лицевої ділянки із застосуванням високотехнологічного обладнання та/або високоспеціалізованих медичних процедур високої складності що надається в амбулаторних або стаціонарних умовах у плановому порядку або в екстрених випадках і передбачає надання консультації, проведення діагностики, лікування хвороб, травм;

  6. Надання стоматологічної медичної допомоги забезпечують:

в амбулаторних умовах – стоматологічні клініки, лікарі - стоматологи, що провадять господарську діяльність з медичної практики як фізичні особи – підприємці, амбулаторні підрозділи багатопрофільних лікарень інтенсивного лікування та високоспеціалізованих багатопрофільних або однопрофільних закладів охорони здоров'я;

в стаціонарних умовах – високоспеціалізовані багатопрофільні або однопрофільні заклади охорони здоров'я.



  1. Лікуючим лікарем з надання стоматологічної медичної допомоги є лікар-стоматолог закладу охорони здоров'я, де надається така допомога, або лікар-стоматолог, що провадить господарську діяльність з медичної практики як фізична особа - підприємець, які отримали підготовку за відповідною стоматологічною спеціальністю.

Лікуючий лікар з надання первинної стоматологічної допомоги обирається пацієнтом у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади що формує державну політику у сфері охорони здоров'я.

Лікуючий лікар з надання спеціалізованої та високоспеціалізованої стоматологічної допомоги в закладі охорони здоров'я, що забезпечує надання такої допомоги, визначається у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади що формує державну політику у сфері охорони здоров'я.



  1. Порядок направлення пацієнтів відповідно до медичних показань для отримання спеціалізованої та високоспеціалізованої стоматологічної допомоги, що надається за медичними показаннями, визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.

Стоматологічна медична допомога надається безоплатно закладми охорони здоров’я, з якими головний розпорядник бюджетних коштів уклав договір про медичне обслуговування населення».

2) У Законі України «Про професійний розвиток працівників» (Відомості Верховної Ради України, 2012, № 39, ст.462 з наступними змінами)

пункт два статті 3 викласти у такій редакції:

«2. Безпосереднє управління у сфері професійного розвитку працівників здійснюють роботодавці шляхом організації професійного навчання працівників, їх атестації, крім лікарів, молодших спеціалістів з медичною освітою та фармацевтичних працівників, безперервний професійний розвиток яких відноситься до компетенції організацій професійного самоврядування, діяльність яких регулюється спеціальним законом.»

3. У разі коли у зв’язку з реформуванням системи охорони здоров’я проводиться реорганізація (злиття, приєднання, поділ, перетворення) закладів охорони здоров’я і працівники таких закладів переводяться за їх згодою на іншу, нижчеоплачувану роботу в тому самому або в іншому закладі, оплата праці таких працівників здійснюється відповідно до положень цього Закону або за бажанням таких працівників їх середній заробіток за попереднім місцем роботи зберігається на весь час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більше одного року з дня такого переведення.

За такими працівниками зберігається право на відпустку за безперервну роботу та інші соціальні гарантії.

4. Кабінету Міністрів України протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим Законом:

розробити та внести на розгляд Верховної Ради України законопроекти про внесення змін до законодавчих актів у зв’язку з набранням чинності цим Законом (крім законопроектів, необхідних для реалізації пунктів 3 і 4 частини першої статті 1, статті 9 та частин першої — третьої статті 12, які розробити та подати на розгляд Верховної Ради України протягом двох років з дня набрання чинності цим Законом);

розробити та прийняти нормативно-правові акти, необхідні для реалізації цього Закону;

забезпечити приведення міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.



Голова
Верховної Ради України




База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка