Закон про бухгалтерський облік. Бухгалтерський облік



Скачати 121.28 Kb.
Дата конвертації08.05.2016
Розмір121.28 Kb.

ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ
ФІНАНСОВОГО ОБЛІКУ


1.1. Мета та сутність бухгалтерського
(фінансового) обліку

У більшості країн з розвинутою ринковою економікою бухгалтерський облік прийнято поділяти на фінансовий та управлінський (внутрішньогосподарський).

У Законі України “Про бухгалтерський облік та фінансову звіт­ність в Україні” від 16 липня 1999 р. № 996-ХІV (далі — Закон про бухгалтерський облік).

Бухгалтерський облік — це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передання інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень. Ведення бухгалтерського обліку є обов’язковим для підприємства.

Внутрішньогосподарський облік — це система обробки та підготовки інформації про діяльність підприємства в процесі управління підприємством.

Таким чином, поділ обліку на фінансовий і управлінський об’єктивно зумовлений відмінностями в цілях і завданнях надання інформації зовнішнім і внутрішнім користувачам.



Господарська діяльність — діяльність, пов’язана з виробництвом, обміном і споживанням матеріальних і нематеріальних благ. Якщо вона спрямована на одержання прибутку, то це підприємницька діяльність.

Суб’єктами останньої можуть бути юридичні особи, створені відповідно до законодавства України, незалежно від їхніх організаційно-правових форм і форм власності, та представництва іноземних суб’єктів господарської діяльності (далі — підприємства). Усі вони зобов’язані вести бухгалтерський облік і подавати фінансову звітність згідно з чинним законодавством. Так, суб’єктам малого підприємництва дозволено вести спрощену систему та подавати спрощену фінансову звітність.

Інформація про господарську діяльність підприємства цікавить не тільки власників, керівників, а й інших користувачів, які мають відносини з цим підприємством. До таких користувачів належать потенційні інвестори, працівники, банківські установи, кредитори, покупці (замовники), контролюючі органи тощо.

Дані обліку є базою для складання фінансової, статистичної, податкової та інших видів звітності, що використовують грошовий вимірник.

Тому метою ведення бухгалтерського (фінансового) обліку є надання повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності й рух грошових коштів підприємства.

У бухгалтерському обліку відображається інформація про окремі господарські операції, з яких складається господарська діяльність підприємства.

Під господарською операцією розуміють дію або подію, яка вик­ликає зміни в структурі активів, зобов’язань і власному капіталі підприємства. Це й впливає на фінансовий стан підприємства.

Інформація про господарські операції формується за допомогою спостереження, реєстрації. Таке спостереження виконується працівниками підприємства безпосередньо або з використанням технічних засобів, що фіксується в первинних документах (ручних або машинних).

Результати обробки та групування даних за певними ознаками відображаються в облікових регістрах, на підставі яких складається фінансова звітність.

Відповідно до Закону про бухгалтерський облік фінансова звітністьце бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно з П(с)БО 1 “Загальні вимоги до фінансової звітності” фінансова звітність забезпечує інформацією потреби користувачів щодо:


  • придбання, продажу та володіння цінними паперами;

  • участі в капіталі підприємства;

  • оцінки якості управління;

  • оцінки здатності підприємства своєчасно виконувати свої зобов’язання;

  • забезпеченості зобов’язань підприємства;

  • визначення суми дивідендів, що підлягають розподілу;

  • регулювання діяльності підприємства;

  • інших рішень.

Фінансова звітність включає:

  • баланс;

  • звіт про фінансові результати;

  • звіт про рух грошових коштів;

  • звіт про власний капітал;

  • примітки до звітів.

Дані, які містить фінансова звітність, повинні задовольнити загальні потреби користувачів в інформації щодо фінансового становища підприємства. У разі потреби для окремих груп користувачів (наприклад, для контролюючих і статистичних органів) можуть бути встановлені інші або додаткові вимоги до інформації.

Отже, головна мета бухгалтерського (фінансового) обліку — це задоволення користувачів (зовнішніх і внутрішніх) інформацією про господарську діяльність підприємства і, у першу чергу, про його фінансове становище.



1.2. Регулювання та організація
бухгалтерського (фінансового)
обліку на підприємстві

Бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації.

Державне регулювання бухгалтерського обліку та фінансової звітності в Україні здійснюється з метою створення єдиних правил фінансової звітності, які є, як зазначалося раніше, обов’яз­ковими для всіх підприємств та гарантують і захищають інтереси користувачів, а також з метою вдосконалення обліку та фінансової звітності.

Регулювання питань методології обліку та складання фінансової звітності здійснюється Міністерством фінансів України, яке затверджує відповідні національні положення, нормативно-правові акти, стандарти бухгалтерського обліку.

Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади в межах своєї компетенції відповідно до специфіки галузеві розроб­ляють на базі національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку методичні рекомендації щодо їх застосування. При Міністерстві фінансів діє методологічна рада з бухгалтерського обліку, завданням якої є: розроблення та вдосконалення положень (стандартів) обліку, поліпшення організації, форм і методів обліку, методологічного забезпечення сучасних технологій оброб­ки облікової інформації, а також вирішення питань підготовки та підвищення кваліфікації спеціалістів-бухгалтерів.

Протягом цих років були розроблені 27 Положень (стандартів) бухгалтерського обліку, які регулюють методологічні засади ведення обліку окремих об’єктів — активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій.

Ці положення (стандарти) є основними нормативними актами, які регулюють методологічні основи обліку.

Таблиця 1.1

ПЕРЕЛІК
ПОЛОЖЕНЬ (СТАНДАРТІВ) БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ




Назва П(С)БО

Дата

затвердження

упровадження

1

Загальні вимоги до фінансової звітності

Березень
1999 р.

Січень
2000 р.

16


Витрати

31.12.1999 р.
Наказ № 318

з 01.01.2000 р.

Закінчення табл. 1.1



Назва П(С)БО

Дата

затвердження

упровадження

17

Податок на прибуток

28.12.2000 р.
Наказ № 353

з 01.01.2001 р.

27


Діяльність, що припиняється

07.11.2003 р.
Наказ № 617

з листопада 2003 р.

Кожний зі стандартів включає загальні положення, в яких зазначається сфера застосування та наводяться основні терміни, що використовуються в стандарті, подаються визначення та оцінка об’єкта обліку, перелік інформації, яка має бути розкрита в примітках до фінансової звітності відносно такого об’єкта, коротко викладена методологія обліку.

Безумовно, що П(С)БО — не інструкція з обліку. У П(С)БО не наводяться первинні документи, в яких фіксується господарські операції, бухгалтерські проведення на рахунках, регістри обліку. Вони регламентуються іншими нормативними документами Міністерства фінансів України, галузевих органів управління. Ці нормативні документи будуть докладніше розглянуті в наступних темах посібника.

Важливим інструментом регулювання бухгалтерського обліку є План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 30 листо­пада 1999 р. № 291 (див. додаток 1).

Цим же наказом затверджена Інструкція про застосування зазначеного Плану рахунків (далі — Інструкція № 291).

Слід відмітити, що План рахунків відповідає методиці складання фінансової звітності. Кожний з його дев’яти класів рахунків узгоджений з відповідними розділами Балансу підприємства, або ж звіту про фінансові результати, а рахунки класу 0 — із примітками до фінансової звітності.

Так, сальдо рахунків класів 1—3 використовується для заповнення розділів Активу Балансу, а сальдо рахунків класів 4—6 (крім дебетових сальдо) — для заповнення розділів Пасиву Балансу. Дані рахунків класів 7—9 використовуються для складання звіту про фінансові результати (План рахунків додається).

Підприємство може самостійно вводити до Плану рахунків субрахунки, не передбачені в Плані рахунків, а також субрахунки другого й інших порядків, виходячи з власних потреб.

1.3. Формування облікової політики підприємства

Одним з основних принципів здійснення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності є послідовність, тобто постійне (з року в рік) застосування підприємством обраної облікової політики.

Згідно з Законом України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.99 р. № 996-ХІV та Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 1 “Загальні вимоги до фінансової звітності” облікова політика підприємства — це сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності.

Облікова політика може змінюватися тільки якщо змінюються статутні вимоги, вимоги органу, який затверджує положення (стандарти) бухгалтерського обліку, або якщо зміни забезпечать достовірне відображення подій чи операцій у фінансовій звітності підприємства.

Не вважається зміною облікової політики встановлення її для:


  • подій або операцій, які відрізняються за змістом від попередніх подій чи операцій;

  • подій або операцій, що не відбувалися раніше.

Вплив зміни облікової політики на події та операції минулих періодів відображається у звітності способом:

  • коригування сальдо нерозподіленого прибутку на початок звітного року;

  • повторного надання порівняльної інформації щодо поперед­ніх звітних періодів.

Якщо суму коригування нерозподіленого прибутку на початок звітного року неможливо визначити достовірно, то облікова політика поширюється лише на події та операції, які відбуваються після дати зміни облікової політики.

Якщо неможливо розрізнити зміну облікової політики та зміну облікових оцінок, то такі зміни в бухгалтерському обліку і при складанні фінансової звітності розглядаються та відображаються як зміна облікових оцінок.

Формування облікової політики — важливий етап у діяльності підприємства, адже від прийнятих облікових оцінок залежить фінансовий результат підприємства. На жаль, на даному етапі розвитку економіки України власники (керівники) не приділяють достатньої уваги формуванню облікової політики.

Відповідно до ст. 8 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.1999 р. № 996-ХІV питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції власників або вповноваженої посадової особи (керівника).



Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом установленого терміну, але не менше трьох років, несе власник або посадова особа, яка керує підприємством.

Для забезпечення здійснення бухгалтерського обліку підприємство самостійно обирає форми його організації:

уведення до штату підприємства посади бухгалтера або створення бухгалтерської служби на чолі з головним бухгалтером;


  • користування послугами спеціаліста з бухгалтерського обліку, зареєстрованого як підприємець, який здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи;

  • ведення на договірних засадах бухгалтерського обліку централізованою бухгалтерією або аудиторською фірмою;

  • самостійне ведення бухгалтерського обліку та складання звітності безпосередньо власником або керівником підприєм-
    ства.

Ця форма організації бухгалтерського обліку не може застосовуватися на підприємствах, звітність яких повинна оприлюднюватися.

Підприємство самостійно:



  • визначає облікову політику підприємства;

  • обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку й способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, установлених Законом про бухгалтерський облік, і з урахуванням особливостей діяльності підприємства й технології обробки облікових даних;

  • розробляє систему та форми внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності й контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів;

  • затверджує правила документообороту та технологію обробки облікової інформації, додаткову систему рахунків і регістрів аналітичного обліку;

  • може переводити на окремий баланс філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, які зобов’язані вести бухгалтерський облік, з подальшим включенням їхніх показників до фінансової звітності підприємства.

Керівник підприємства зобов’язаний створити необхідні умови для правильного ведення бухгалтерського обліку, забезпечити неухильне виконання всіма підрозділами, службами та працівниками, причетними до бухгалтерського обліку, правомірних вимог бухгалтера щодо дотримання порядку оформлення та подання до обліку первинних документів.

В обліковій політиці підприємства мають бути відображені всі принципові питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві, тому до її формування необхідно підходити дуже відповідально й продумано, адже від вибору облікових оцінок підприємства залежить фінансовий результат та об’єктивність і точність розкриття інформації у фінансовій звітності.

Облікова політика підприємства формується на основі введених у дію Положень бухгалтерського обліку.

Згідно з графіком розроблення та впровадження Положень (стандартів) з бухгалтерського обліку з застосуванням Міжнарод­них стандартів обліку (МСБО), затвердженим наказом Мінфіну України від 1 грудня 1998 р. № 248, уведено в дію 27 П(С)БО. Зміст наказу про облікову політику подано в додатку 2.







База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка