Захист прав і свобод громадян



Скачати 138.74 Kb.
Дата конвертації04.11.2016
Розмір138.74 Kb.
Захист прав і свобод громадян

Про телеологічне (цільове) тлумачення Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод



В.МАРМАЗОВ

кандидат юридичних наук, доцент, заступник міністра юстиції України

Європейський Суд з прав людини (далі — Суд) у своїх рішеннях неодноразово на­голошував на тому, що цілі і завдання Євро­пейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод (далі — Конвенція) спря­мовані перш за все на ефективне забезпечен­ня індивідуальних прав. У цій статті ми має­мо намір розглянути дії Суду, скеровані на визначення способу тлумачення, що якнайк­раще відповідав би цілям та завданням Кон­венції. У вітчизняній теоретико-правовій на­уці такий спосіб тлумачення юридичних норм має назву «телеологічний» або «цільо-вий»[1]. Слід зазначити, що проблематика телеологічного тлумачення норм права пере­буває під увагою теоретиків права ще з ра­дянських часів (див. праці П.Рабіновича, Т.Насирової, О.Чєрданцева тощо). Разом з тим є очевидним, що застосування цього способу тлумачення має свою специфіку при тлумаченні норм міжнародно-правових доку­ментів. Але сьогодні розробленню теми тлу­мачення норм міжнародного права присвяче­но лише декілька статей та всього дві моно­графії (праця І.Перетерського[2] і праця І.Лу-кашук та О.Лукашук[3]). Це, в свою чергу, обумовлює те, що проблематика телеологіч­ного тлумачення норм Конвенції сьогодні практично не вивчається, що негативно по­значається на практиці застосування Кон­венції в Україні та на рівні захисту прав і свобод людини у вітчизняній правовій сис­темі. Таким чином, цією публікацією ми, звичайно ж не претендуючи на вичерпність, спробуємо, використовуючи наробки євро­пейських вчених, розглянути цю проблему.

Свого часу в окремій думці суддя Міжна­родного Суду М.Анцілотті зазначив, що ро­бити висновки про справжнє значення статті певної конвенції неможливо, доки не будуть визначені цілі та завданням цієї конвенції. Тому насамперед необхідно відповісти на за­питання: якими є цілі та завдання конвенції, в котрій міститься дана стаття[4]. Більше тридцяти років потому Європейський Суд висловив у рішенні по справі Вемхоф (Wemhoff) проти Німмечини[5] ідентичну думку: він зазначив, що правовстановлюючій міжнародній угоді необхідно давати таке тлу­мачення, яке було б найбільш сприятливим для досягнення цілей та реалізації завдань та­кої угоди (§ 8). Таким чином, телеологічне тлумачення має на меті забезпечення загаль­ного визнання індивідуальних прав та ефек­тивного дотримання державами-членами їхніх конвенційних зобов'язань. Щоб досягти такої мети, Суд при визначенні смислу тек­сту грунтується або на цілях та завданнях усієї Конвенції, або на цілях та завданнях од­ного з її положень.

Предмет та цілі міжнародної угоди, якщо вони не вказані прямо в її тексті, можна виз­начити виходячи із контексту або виходячи з духу такої угоди. Постійно звертаючись до Преамбули, Суд розглядає останню у всій її цілісності: кожне її положення має розгляда­тися як частина цілого та тлумачитися в кон­тексті інших положень. Рішення по справі Абдулазіс, Кабалес та Балкандалі (Abdulazis Cabales et Balkandali) проти Об'єднаного Ко­ролівства^] може бути прикладом такого підходу. Йдеться про закон, що забороняє іноземцям проживати на території Великоб­ританії разом зі своїми дружинами, які є ре­зидентами цієї держави. Заявники стверджу­ють, що вживані органами державної влади у зв'язку з таким законом заходи порушують їх право на повагу до приватного та сімейного життя, закріпленого в ст. 8 Конвенції. Якщо б такі заходи розглядалися самостійно, Суд не визнав би їх такими, що суперечать Кон­венції, адже вона не забороняє державам регулювати імміграційний процес відповідно до їх внутрішньої політики, яка визначається ними самостійно. Але Суд сприйняв цю справу в цілому. Жорсткий контроль за в'їздом іноземців у Великобританію, який може бути розцінено як такий, що не супере­чить окремим положенням Конвенції, не виключає можливості, що застосовані у зв'язку з таким контролем заходи можуть спричинити порушення права на сімейне життя (§ 60). Поєднуючи статті 8 та 14, Суд дійшов висновку, що у даному випадку мала місце статева дискримінація по відношенню до заявників. Цільове застосування Кон­венції та урахування її завдань дозволило у даному випадку ефективно забезпечити права особи.

Подібний підхід до тлумачення має до­сить велике значення у багатьох справах, що розглядаються Судом. Як приклад можна на­вести рішення по справі Об'єднаної Комуні­стичної партії Туреччини[7]. В даному випад­ку йдеться про тлумачення статті 11. Перед Судом постали два головних запитання. Пер­ше запитання — щодо меж застосування цієї статті. Туреччина вважає, що право свободи людини вступати в об'єднання не стосується політичних партій, тому що автори Кон­венції, зазначаючи в цій статті право створю­вати професійні спілки, нібито виключають політичні партії зі сфери застосування статті 11. Такий аргумент, можливо, був би прий­нятий Судом у разі, якщо тлумачення здійснювалося б на основі буквального розу­міння статті 11. Однак Суд був переконаний в необхідності тлумачення цієї статті відпові­дно до предмета та цілей Конвенції загалом. На думку Суду, якщо в статті 11 зазначено, що «свобода об'єднань, в тому числі право створювати професійні спілки», сполучник «в тому числі» ясно доводить, що це лише один з прикладів форм, які можуть користу­ватися правом на свободу асоціацій (§ 24). Суд зазначає, що політичні партії — це фор­ма об'єднання, життєво необхідного для функціонування демократії, та з огляду на важливе значення демократії в системі Кон­венції не може бути сумніву, що політичні партії підпадають під дію цієї статті (§ 25). Ця думка підтверджується також посиланням на Преамбулу та статтю 1 Конвенції.

Друге запитання полягає в тому, чи може застосування статті 11 запобігти розпуску об­'єднання громадян. Туреччина вважає, що ця стаття не забороняє такий розпуск. У вирі­шенні цього запитання Суд основується на тому, що мета Конвенції — захищати конкретні права людини. Якщо б право, закріпле­не в цій статті, стосувалося лише створення об'єднань, воно б виявилося теоретичним та ілюзорним (§ 33). З цієї точки зору, застосу­вання статті 11 повинно поширюватися на всі види організацій та на весь строк їх існу­вання. Більше того, сама думка про те, що діяльність будь-якої політичної партії може бути зупиненою на тій підставі, що її цілі не подобаються урядові, є неприйнятною: одне із завдань такої партії саме і полягає в тому, щоб бути виразником ідей, альтернативних ідеям уряду. Підвалини демократії становить можливість вільного висловлення різних ідей (§ 57). В цьому рішенні принцип ефектив­ності було реалізовано шляхом поєднання духу демократії та духу Конвенції.

Оскільки дух Конвенції виявляється в кожному з її положень, Суд визначає зміст тексту Конвенції, враховуючи цілі та завдан­ня кожного положення, незалежно від того, скільки в ньому абзаців, — один або декіль­ка. Спочатку розглянемо положення Кон­венції, які складаються з одного абзаца. Тут проблема тлумачення може виникнути в тих випадках, коли існує різниця між французь­ким та англійським варіантами текстів Кон­венції. На відміну від практики міжнародно­го публічного права, у разі розбіжностей між цими двома текстами Суд розглядає предмет та мету положення з метою вирішення, якій версії надати перевагу. Намагаючись узгодити обидві версії, Суд визначає спосіб тлумачен­ня, який би якнайкраще сприяв досягненню цілей та реалізації завдань даного положення.

Наприклад, значення слова «promptly» в статті 5 § 3 в англійському тексті ширше, ніж значення його еквівалента «aussitot» у фран­цузькому тексті. Суд вважає, що значення французького слова краще відповідає цілям та завданням цієї статті, в якій йдеться про права осіб, що були затримані або заарешто­вані^]. У випадку зі статтею 6 § 3-е, яка га­рантує три права особі, обвинуваченій у вчи­ненні кримінального злочину, Суд, стосовно вживання розділового сполучника «or» (ан.) та сурядного сполучника «et» (фр.), зазначає, що при тлумаченні даної статті у французь­кому варіанті більш повно враховуються «предмет та мета положення, яке має ефек­тивно забезпечити дотримання права на за-хист»[9].

Точно таким же чином Суд надав тлума­чення слову «domicile» у справі про обшук в кабінеті адвоката! 10]. Чи можна розцінювати такий кабінет як «domicile» (житло) відносно статті 8 Конвенції? На думку Суду, значення слова «home» (домівка, оселя) в англійському тексті не поширюється на робочі місця, тоді як смислові відтінки слова «domicile» у фран­цузькому варіанті дозволяють припустити, що робочий кабінет представника вільної професії також може бути розцінено як жит­ло («domicile»). Коли б ці поняття викорис­товувались у вузькому розумінні, то тлума­чення поняття «приватне життя» («vie privee») було б також неадекватним його змістові (§ ЗО). При здійсненні тлумачення в поняття «приватне життя» («vie privee») та «житло» («domicile») необхідно включати певні місця, де здійснюється професійна та комерційна діяльність. Тільки подібне тлума­чення «відповідатиме основним цілям та зав­данням статті 8: захисту приватного життя особи від втручання з боку органів державної влади» (§ 31). Обшук, необхідність якого викликає сумніви в даній справі, розцінюєть­ся, таким чином, як порушення права на не­доторканність житла[11]. Таке тлумачення означає бажання Суду якнайкраще забезпе­чити захист прав, закріплених у статті 8; коли б представники влади могли вільно проникати в приміщення, подібні до того, що згадується в наведеній вище справі, реал­ізація мети цієї статті була б неможливою.

Коли йдеться про положення, що скла­дається з декількох абзаців, Суд тлумачить такі абзаци відповідно до предмета та мети усього положення в цілому.

Рішення у справі Броган (Brogan) та ін. проти Сполученого Королівства[12] ілюструє застосування такої техніки. При розгляді цієї справи необхідно було визначити, чи є пору­шенням статті 5 п. З утримання під вартою осіб, які підозрюються у причетності до теро­ристичних актів, протягом семи днів без пе­редачі до суду. В цій статті обмежується строк тримання під вартою шляхом надання права затриманим бути негайно доставлени­ми до судді або до іншої особи, уповноваже­ної законом здійснювати судові функції. Ве­ликобританія стверджує, що подовження строку затримання було необхідним заходом, запобіжним небезпеці тероризму. Необхідно було, таким чином, визначити зміст поняття «негайно». Відповідно до думки Суду, три­валість процедури потрібно уточнити в світлі предмета та мети статті 5: забезпечення захи­сту свободи осіб від незаконних посягань з боку держави. Надання особливостям даної справи значення, яке виправдовувало б три­валий строк затримання без припровадження до судді, було б занадто широким тлумачен­ням поняття «негайно». Подібне тлумачення значно послабило б процесуальні гарантії статті 5 п. З на шкоду окремої особи та при­звело б до наслідків, що підривають саму сутність суб'єктивного права, закріпленого в цій статті. Суд визнав, що строк затримання в даній справі виходить за рамки строку, встановленого статтею 5 в понятті «негайно» («aussitot»), незважаючи на переконливі дока­зи обгрунтування необхідності такого строку затримання.

В цій справі Суд також відхиляє тлума­чення статті 5 п. 5, запропоноване урядом Сполученого Королівства, згідно з яким да­ний пункт статті надає право на компенса­цію лише тим особам, які потерпіли від «не­законного» арешту або затримання (detention). Уряд стверджує, що утримання було законним щодо внутрішнього права Ве­ликобританії: поняття «законний» повинно тлумачитися як таке, що розуміється пере­важно до внутрішнього права. Суд вважає, що подібне тлумачення є несумісним з фор­мулюванням статті 5 (§ 67). Дана стаття має тлумачитися як в світлі предмета та мети кожного її пункту, так і відповідно до пред­мета та цілі цієї статті в цілому. Отже, затри­мання були законними відповідно до норм внутрішнього права, але з порушенням статті 5 Конвенції.

Зі сказаного вище можна зробити висно­вок, що ідея захисту осіб проти незаконних посягань на їх свободу та особисту недотор­канність становить основу статті 5. Зокрема, процесуальні гарантії пункту 3 даної статті дозволяють ефективно забезпечити захист прав особи від такого типу посягань. Таким чином, рішення Суду протиставляються нор­мам національного права окремих держав, які передбачають різний строк тривалості затримання особи без втручання суду. Вихо­дячи з принципу верховенства права, така тривалість затримання може бути подовжена лише в порушення положень статті 5 п. 3. Європейський Суд приділив особливу увагу рішенню цієї справи, тому що воно дозволяє уникнути свавілля з боку влади.

В свою чергу Суд дає широке тлумачення поняття «позбавлення волі» з метою забезпе­чити дотримання положення, що ніхто не може бути незаконно позбавлений фізичної свободи. В справі Гуззарді (Guzzardi) проти ІталЩІЗ] Суд мав визначити, чи може розці­нюватися попереднє ув'язнення заявника на острові як позбавлення волі в світлі статті 5 або йдеться лише про обмеження свободи пересування та вибору місця проживання, яка закріплюється в статті 2 протоколу № 4 до Конвенції. Щоб уникнути негативних для себе наслідків, уряд Італії підтримує останню думку, аргументуючи свою позицію тим, що на момент судового розгляду Італія ще не ра­тифікувала даного протоколу. Строго кажучи, між поняттями «ув'язнення» та «позбавлення волі» існує різниця лише в ступені або інтен­сивності санкції. Перш ніж віднести попе­реднє ув'язнення до тієї чи іншої категорії, необхідно дати йому відповідну оцінку. По­силаючись на мету статті 5, Суд вважає, що в обставинах даної справи попереднє ув'язнення на острові більше схоже на утримання у «відкритій в'язниці» (§ 95). Суд, таким чи­ном, відхилив тлумачення, що було дане іта­лійським урядом з метою уникнення відпові­дальності. Важливість цього рішення полягає в тому, що в ньому було чітко визначено по­няття «свободи особистості»: таке поняття має тлумачитись як відсутність будь-якого незаконного утримання.

Таким чином, урахування мети Кон­венції відіграє суттєву роль при тлумаченні її положень Судом.

Використана література:

1. Докладніше з цього приводу див.: Насырова Т.Я. Телеологическое (целевое) толкование советского закона. Теория и практика. — Казань: Изд-во Казанского ун-та, 1988. - 144 с.

2. Перетерский И.С. Толкование международных договоров. — М: Госюриздат, 1959. - 182 с.

3. Лукашук И.И., Л у к а ш у к О.И. Толкование норм международного права. — М.: NOTA BENE, 2002. - 160 с.

4. Окрема думка судді Анцілотті до консультативного висновку від 15 листопада 1932 р. стосовно Тлумачення Конвенції від 1919 p. про роботу в нічний час жінок // Соиг Permanente de Justice Internationale. Серія А/В. — № 50. — P. 383.

5. Рішення Wemhoff проти Німеччини. — 1968. — 27 черв. — Серія А. — Т. 7.

6. Рішення Abdulaziz. Cabales et Balkandadi проти Об'єднаного Королівства. — 1985. — 28 квіт. - Серія А. — Т. 248.

7. Рішення Об'єднана Комуністична Партія Туреччини проти Туреччини. — 1998. — 30 січ. - Rec. 1998-1.

8. Рішення Brogan та інші проти Об'єднаного Королівства. — 1988. — 28 листоп. — § 59.

9. Рішення Pakelli проти Німеччини. — 1983. — 25 квіт. — § 31. — Серія А. — Т. 64.

10. Рішення Niemietz проти Німеччини. — 1992. — 16 груд. — Серія А. — Т. 251.

11. Ця практика була підтверджена рішенням Miailhe проти Франції від 25 лютого 1993. — Серія А. — Т. 277. Несанкціоновані обшуки, що проводились в приміщеннях товариств, керівником яких був заявник, були розцінені як порушення права заявника на повагу до його житла, гарантованого статтею 8 Конвенції.



12. Рішення Brogan та інші проти Об'єднаного Королівства. — 1988. — 29 листоп. — Серія А. - Т. 145.

13. Рішення Guzzardi проти Італії. — 1980. — 6 листоп. — Серія А. — Т. 39.


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка