З фінансово-правові норми та фінансово-правові відносини §



Скачати 187.91 Kb.
Дата конвертації07.05.2016
Розмір187.91 Kb.
Глава З

ФІНАНСОВО-ПРАВОВІ НОРМИ ТА ФІНАНСОВО-ПРАВОВІ ВІДНОСИНИ

§ 1. Фінансово-правові норми, їх зміст, особливості та види

Відносини, що виникають у процесі мобілізації, розподілу і витрачання централізованих і децентралізованих фондів коштів державою та її органами, регулюються фінансово-правовими нормами. Норми фінансового права, як і будь-якої іншої га­лузі, є загальнообов'язковими правилами поведінки, що вста­новлені компетентними органами і забезпечені при їх застосу­ванні примусовою силою держави. Норми права мають спе­цифічні ознаки, які виділяють їх з великої кількості соціальних правил, що існують у суспільстві.

Норми права всіх галузей — це обов'язкові правила пове­дінки загального характеру. Приписи, що містяться в нормі і вводяться в дію офіційно, повинні виконуватися кожним суб'єк­том, якщо він опиняється в умовах, що передбачені правилом. Кожна правова норма формулюється державою, містить чітко визначені юридичні права і обов'язки. Якщо правило, предписане в нормі, не виконується добровільно, держава примушує до цього, застосовуючи заходи, які передбачаються санкціями. Таким чином, норми усіх галузей права мають імперативний, тобто обов'язковий характер, забезпечений примусовою силою держави. Всі ці ознаки властиві й фінансово-правовим нор­мам, які регулюють відносини тільки в галузі фінансової діяль­ності і містять приписи і заборони, що встановлюються держа­вою з приводу порядку мобілізації, розподілу і використання централізованих і децентралізованих фондів коштів. Вони ма­-
67

ють імперативний характер, оскільки вміщують державне велі­ння. Але імператив виступає в формі категоричного припису, що виключає зміну умов норм за волевиявленням суб'єктів відносин.

Норма фінансового права безпосередньо визначає поведін­ку громадян, підприємств, організацій за певних обставин (на­приклад, обов'язок сплачувати податок при наявності само­стійного джерела доходів) і не ставить цю поведінку в залежність від їх згоди.

Категоричність фінансово-правової норми виявляється в усіх її видах, які визначаються характером поведінки суб'єктів фінан­сово-правових відносин, що регулюється цією нормою (актив­на чи пасивна) в зобов'язуючих, забороняючих і уповноважу­ючих.

Зобов'язуючі фінансово-правові норми приписують здійсни­ти певні дії, скеровані на мобілізацію або витрачання коштів державою. Вони регулюють відносини в галузі фінансового пла­нування (бюджетного, кредитного, касового і т.д.), встановлю­ють обов'язковий порядок дотримання ставок заробітної плати і т.д. Зобов'язуючі фінансово-правові норми містяться у всіх фінансових законах і нормативних актах.

Забороняючі фінансово-правові норми приписують не чи­нити дій, які порушують або підривають фінансову дисциплі­ну. Наприклад, правилами касових операцій забороняється видача готівки під звіт, доки особа не звітує повністю за раніше отримані під звіт суми.

Зобов'язуючі і забороняючі норми схожі між собою визна­ченістю, категоричністю форми, точністю приписів, які містяться в них.

В уповноважуючих фінансово-правових нормах держава надає учасникам фінансових правовідносин повноваження на проведення певних позитивних дій. Категоричність у цих ви­дах норм виявляється дещо своєрідно. Суб'єкти фінансових правовідносин у межах своєї компетенції можуть конкретизу­вати вимоги держави. У випадках застосування уповноважую­чої норми її імперативний характер сполучається з певними правомочностями, встановленими у суворих межах.

Так, законодавство дозволяє місцевим органам самовряду­вання надавати пільги окремим платникам податків, але тільки в межах надходжень в їх бюджети. Межі застосування уповно­важуючої норми виражені в категоричній формі. Сполучення
68

імперативності і повноважності передбачає досягнення ефек­тивності у керівництві фінансами з урахуванням місцевих особ­ливостей.

Категоричний вираз фінансово-правових норм стосується в основному відносин, які виникають при обов'язковому ме­тоді фінансової діяльності. При добровільному методі імпера­тивність все одно є, але виражається дещо інакше. Наприклад, громадянин на цілком добровільних засадах купує облігації дер­жавної позики, однак він не зможе змінити умов, на яких ви­пускається і реалізується позика. Умови позики держава вста­новлює в імперативному порядку, не дозволяючи змінювати їх.

Таким чином, фінансове-правова норма — це загальнообо­в'язкові приписи компетентних державних органів з приводу мо­білізації, розподілу і використання коштів централізованих та децентралізованих фондів, які виражені в категоричній формі й забезпечені примусовою силою держави. Змістом усіх фінансово-правових норм є діяльність держави щодо регулювання фінан­сових відносин шляхом офіційного їх закріплення у формі прав і обов'язків суб'єктів цих відносин.



Структура фінансово-правових норм, тобто їх внутрішня бу­дова, складові частини (елементи) не відрізняється від структу­ри норм інших галузей права, але в їх складових частинах відби­ваються особливості суспільних відносин, які ними регулюються.

Гіпотеза фінансово-правових норм визначає умови, за яких можуть виникати у громадян і організацій передбачені нормою юридичні права і обов'язки у галузі фінансової діяльності. Ці умови завжди виражені конкретно.

Основою норми є диспозиція, яка вказує, якою повинна бути поведінка сторін фінансових відносин при наявності передба­чених гіпотезою фактичних обставин. Вона містить вимоги нор­ми, встановлює права і обов'язки суб'єктів фінансових відно­син і завжди виражена в безумовно визначеній формі.

Гіпотеза норми, що міститься в статті податкового закону, визначає умови, за яких громадяни сплачують прибутковий податок: наявність самостійного джерела доходів. Диспозиція приписує означеним суб'єктам сплачувати податок.

Санкція фінансово-правової норми містить вказівки на не­вигідні для її порушника наслідки. За порушення фінансового законодавства застосовуються дисциплінарні, адміністративні і кримінальні заходи. Але до порушників фінансової дисципліни


69

застосовуються і специфічні заходи — фінансові. Найпоширені­шою санкцією є стягнення пені за порушення строку внесення платежів у бюджет. За недотримання фінансової дисципліни можуть застосовуватися до юридичних, фізичних і посадових осіб санкції у вигляді штрафів, до бюджетних установ — повне або часткове закриття бюджетних асигнувань.

Примусове стягнення не внесених у строк платежів засто­совується в основному за судовими рішеннями, але може бути і в адміністративному у відповідності до законодавства. До по­рушників фінансово-кредитної дисципліни широке коло впли­ву застосовують кредитні установи. Вони можуть збільшувати платню за позички, позбавляти можливості одержання креди­ту. У сучасний період, коли господарські органи різних форм власності, як і кредитні установи, будують свої відносини на договірних засадах, банки мають право не тільки підвищувати розмір плати за кредит, але й зменшувати її при виконанні умов, означених під час укладання кредитного договору. Це є свідченням того, що перехід до ринку істотно змінює характер фінансово-правових норм. Уповноважуюча норма дає мож­ливість кредитним установам обирати умови надання позичок, але в певних межах. Заохочення і пільги застосовуються до клієнтів, що добре працюють, своєчасно повертають позички банкам.

За своїм змістом норми фінансового права поділяються на матеріальні і процесуальні. Матеріальні фінансове-правові норми закріплюють види і обсяг коштів, які повинні надійти у цент­ралізовані і децентралізовані фонди коштів від юридичних і фізичних осіб, і обсяги видатків, які будуть профінансовані за рахунок цих фондів, джерела утворення кредитних ресурсів, тобто вони вміщують матеріальний зміст юридичних прав і обо­в'язків суб'єктів фінансових правовідносин.

Процесуальні фінансово-правові норми визначають проце­дуру діяльності органів держави з мобілізації коштів у центра­лізовані і децентралізовані фонди та порядок реалізації обо­в'язків по внесенню коштів і витрачанню їх з боку другої сто­рони фінансових правовідносин — юридичних та фізичних осіб.

У фінансовому праві його інститути вміщують у єдності як матеріальні, так і процесуальні норми. І тільки в бюджетному праві, як розділі фінансового, матеріальні правові норми об'єд­нуються в інституті бюджетного устрою, а процесуальні — у бюд-


70

жетному процесі. Бюджетний процес — це встановлена зако­ном процедура проходження бюджету.



§ 2. Фінансово-правові відносини, їх зміст і особливості

У сфері впливу держави на відносини, що виникають в про­цесі розподілу і перерозподілу внутрішнього валового продукту національного доходу країни та утворення і використання цен­тралізованих і децентралізованих фондів коштів, виникають, змінюються і припиняються фінансові правовідносини. Учас­ники цих відносин виступають як конкретні носії прав і обо­в'язків, що встановлені фінансово-правовими нормами і забез­печені примусовою силою держави. Фінансово-правові відноси­ни є юридичною формою вияву і закріплення фінансових відносин.

У фінансових правовідносинах виявляються суб'єктивні права їх учасників, тобто йде безпосередній вплив права на фінанси, оскільки приписи держави з приводу мобілізації, роз­поділу або використання коштів, що складають централізовані і децентралізовані фонди, реалізуються в поведінці людей, які беруть участь у цій діяльності.

Фінансові правовідносини в механізмі правового впливу на державні фінанси виконують три основні функції: 1) вказують на коло осіб, на яких у конкретний час розповсюджується дія фінансово-правової норми; 2) закріплюють конкретну поведі­нку юридичних осіб і громадян в галузі мобілізації, розподілу і використанні фондів коштів, якої вони повинні додержувати­ся; 3) є умовою для можливості приведення в дію юридичних засобів забезпечення суб'єктивних прав і правових обов'язків учасників фінансових правовідносин.

Наприклад, фінансово-правові норми, що містяться в нор­мативному акті про податок на добавлену вартість, реалізують­ся в конкретних правовідносинах, що виникають між фінансо­вих органом і підприємством будь-якої форми власності при внесенні ним нарахованих сум податку на добавлену вартість. Модель поведінки учасників цих правовідносин (правова нор­ма) сформульована компетентним органом, який ствердив нор­мативний акт про податок на добавлену вартість. В цьому акті встановлені права і обов'язки учасників фінансових відносин при внесенні податку на добавлену вартість, який є одним з важливіших доходів державного бюджету. Конкретизуються ці приписи у фінансових правовідносинах, що виникають між
71

фінансовим органом і платником, що вносить податок у бюджет. У випадках невнесення платежу в строк або неподання фінансовому органу в строк звіту за відповідний період у дію приводяться юридичні засоби забезпечення прав податкова адміністрацій, що представляють інтереси держави в цілому обов'язків конкретного платника. Одночасно із забезпечення юридичних прав податкових адміністрацій у правовідносини забезпечується право другого учасника — платника податку н добавлену вартість.

В фінансових правовідносинах реалізуються всі фінансове правові норми. Приписи держави з приводу мобілізації, розподілу або використання фондів коштів, які містяться у фінансово-правових актах, є юридичною формою, що наповнюється матеріальними засобами при здійсненні позитивних дій (внесення платежів, витрачання коштів), цим і досягається мет фінансово-правового регулювання. Фінансові відносини існують тільки у формі правовідносин.

Зрозуміло, що фактичні (матеріальні) відносини в галузі фінансів можуть відхилятися від приписів держави (наприклад приховування доходу від податку), але це вже правопорушення, а не фінансові відносини поза правовідносинами.

Матеріальним змістом фінансових правовідносин є поведінка суб'єктів (наприклад, внесення плати), а юридичним - суб'єктивні юридичні права і обов'язки, що встановлені фінансово-правовими нормами. Суб'єктивні права — це належна фінансовому або кредитному органу для задоволення його (тобто держави, від імені якої він виступає) інтересів міра дозволені (можливої) поведінки, забезпечена юридичними обов'язками другої сторони відносин — наприклад, платником податку. Сам обов'язки другої сторони фінансових відносин, які містяться нормі, і є гарантією додержання прав уповноваженого державою фінансового органу. Обов'язок другої сторони фінансових правовідносин може полягати в утриманні від дій (наприклад заборона витрачання коштів, що призначаються на оплату праці на інші потреби), або, навпаки, виконання обов'язку (внесення платежу)1.

Юридичний обов'язок у фінансових правовідносинах — це приписана зобов'язаному суб'єкту (платнику податків, одержу

_________________________________

1Див.: Алексеев С. С. Общая теория права. М.: Юрид.лит., 1982, с. 112-120
72

вачу бюджетних асигнувань) і забезпечена можливістю держав­ного примусу міра необхідної поведінки, якої повинний дотри­муватися цей суб'єкт. Ним може бути і фінансовий орган (на­приклад, за встановленими щороку Верховною Радою норма­тивами частина прибутку на добавлену вартість передається в бюджети областей. Фінансові органи мусять виконати приписи Верховної Ради передати в нижчестоящі бюджети визначену частину податку.



Суб'єктами фінансових правовідносин є юридичні особи і гро­мадяни, які на підставі правових норм можуть бути учасника­ми фінансових правовідносин. Об'єкт фінансових правовідносин — це фонди коштів, які формуються, розподіляються і викори­стовуються внаслідок реалізації суб'єктивних прав фінансово-кредитних органів і юридичних обов'язків другої сторони фінан­сових правовідносин. Об'єкт фінансових правовідносин пов'яза­ний з інтересом держави, яку представляє управомочений орган.

Як бачимо, фінансові правовідносини мають ті ж харак­терні риси, що властиві усім видам правовідносин. Але фінан­сові правовідносини виникають у специфічній діяльності дер­жави, тому вони мають і свої особливості. Специфічні особли­вості фінансово-правових відносин полягають ось в чому. По-перше, вони виникають тільки в сфері фінансової діяльності держави і пов'язані з мобілізацією, розподілом і використанням центра­лізованих і децентралізованих фондів коштів, тобто вони завжди мають грошовий характер. По-друге, однією стороною фінансо­вих правовідносин виступає держава в особі органів законодав­чої або виконавчої влади, особливо часто в особі фінансово-кредитних органів, які наділяються владними повноваження­ми по відношенню до другого учасника відносин. У фінансових правовідносинах не буває рівності сторін. Уповноважена держа­вою сторона фінансових правовідносин наділена правом при­вести в дію юридичні засоби захисту, що забезпечують фінан­сові приписи держави, бо вона виступає в інтересах держави в цілому. По-третє, особливістю фінансових правовідносин є також і те, що їх виникнення, зміна і припинення не відбува­ються за волевиявленням сторін, а пов'язані з фінансово-право­вим актом, як кажуть юристи, “ех lege” (тобто вони виникають, змінюються і припиняються на підставі закону). Наприклад, податкова адміністрація, а вірніше інспектор цієї адміністрації не може за своїм розсудом не стягнути пеню з підприємства,


73

яке повинно перерахувати в установлений нормативним актом строк податок. Однак через непостачу сировини це підприєм­ство не виробило продукцію і через це не змогло її реалізувати, що й призвело до порушення строку внеску обов'язкового пла­тежу. Платник буде оскаржувати дії фінансового органу, пове­дінку постачальника сировини, але до прийняття компетент­ними органами рішення по цій скарзі нарахування пені і стяг­нення її після реалізації продукції не припиняється.

Для виникнення фінансового правовідношення видання закону або підзаконного акту недостатньо, оскільки в них уста­новлюють лише типові ознаки для виникнення фінансових правовідносин. Так, податкове законодавство встановлює ти­пову ознаку податкового суб'єкту — наявність самостійного дже­рела доходів. Для того щоб громадянин, який займається підприємницькою діяльністю, був суб'єктом податкових право­відносин, необхідний певний юридичний факт, а саме — інди­відуальний фінансовий акт — декларація про доходи, які одер­жав цей громадянин.

Юридичний акт — це життєві обставини, з якими правова норма пов'язує виникнення, зміну або припинення правовідно­син. У фінансових правовідносинах, як і у всіх видах право­відносин, юридичні факти поділяються на дії та події'.

Юридичні факти — дії у фінансових правовідносинах мо­жуть поділятися на правомірні та неправомірні.

Правомірні дії як вольова поведінка, яка передбачена фінан­сово-правовою нормою, поділяються на: 1) індивідуальні акти;



2) юридичні вчинки: 3) правомірні дії, які скеровані на підтримку фінансових інтересів держави.

Індивідуальний акт — це правомірна дія суб'єкта фінансо­вих правовідносин, з якою зв'язані юридичні наслідки. Наприк­лад, подання в податкову адміністрацію індивідуального акту — податкової декларації про доходи, що підлягають оподатку­ванню.

Юридичний вчинок — це правомірна дія, з якою фінансо­во-правова норма пов'язує юридичні наслідки в силу самого факту вольової дії. Наприклад, платник податку заявляє про приховування ним доходу, який підлягав оподаткуванню.

_____________________________________________

1Див.: Алсксеев С. С. Общая теория права, т. II, с. 168 - 171.
74

Правомірні дії скеровані на підтримку фінансових інтересів держави можуть бути виражені, наприклад, у спонсорських внесках на фінансування якихось необхідних для держави або органів місцевого самоврядування потреб'.

До активних дій як юридичних фактів у фінансовому праві належать і неправомірні дії, тобто поведінка, яка не відповідає приписам фінансово-правових норм. Наприклад, нецільове використання бюджетних коштів — це неправомірні дії, що призводять до правопорушень і викликають захист державою своїх фінансових інтересів.

І нарешті, юридичні факти у вигляді юридичних подій це обставини, що не залежать від волі людей, але тягнуть за собою виникнення, зміну або припинення фінансових правовідносин. Так, народження дитини надає одному з батьків право на що­місячне зменшення оподатковуваного доходу на один неопо­датковуваний мінімум.

Зміна фінансових правовідносин, як бачимо, здійснюється на підставі нормативного акту, в якому передбачаються різні факти і події.

Припинення фінансових правовідносин відбувається також у суворо встановлених нормативними актами випадках: наприк­лад, погашення фінансового обов'язку, вихід на пенсію і т.п.

Держава для ії безперебійного функціонування повинна постійно керувати фінансовою діяльністю, мобілізовувати, роз­поділяти і використовувати кошти, які є частиною внутрішнього валового продукту і національного доходу країни. В зв'язку з цим у фінансових правовідносинах держава виступає як влад­ний суб'єкт, який за допомогою законодавства розпоряджаєть­ся майном (у даному випадку це майно — кошти), а відносини, що виникають при цьому, мають владно-майновий (грошовий) характер. Держава, здійснюючи через систему своїх органів гос­подарсько-організаторську функцію, забезпечує можливість нормальної фінансової діяльності підприємств різних форм власності.

Фінансові відносини можуть носити і переважно організа­ційний характер, наприклад, складання фінансових планів, їх затвердження, здійснення фінансового контролю. На основі організаційних фінансово-правових відносин виникають май-

________________________________

Див.: Кечекьян С.Ф. Правоотношения в социалистическом общсстве. — М. 1958, с. 176.
75

нові (грошові). Наприклад, держава встановлює види і порядок внесення обов'язкових платежів, нормує видатки тощо. На цій основі виникають конкретні фінансові відносини, які за мате­ріальним змістом класифікуються на: бюджетні, з приводу обо­в'язкових сплат підприємств і організацій в бюджет; податкові:

з приводу державного майнового і особистого страхування; дер­жавного кредиту; банківського кредитування і розрахунків; опе­ративного регулювання грошового обігу і валютних операцій;

видатків державного бюджету.

Ретельна регламентація фінансових відносин за допомогою правових норм сприяє розширенню і зміцненню фінансової бази держави, впливає на рентабельність роботи підприємств і організацій, проведенню соціальних заходів.

Отже, фінансові правовідносини — це врегульовані норма­ми фінансового права суспільні відносини, учасники яких вис­тупають як носії юридичних прав і обов'язків, які реалізують приписи цих норм по формуванню, розподілу і використанню державних фондів коштів.



§ 3. Суб'єкти фінансового права і фінансових правовідносин

Фінансове право регулює відносини, які включаються до його предмета, визначає права і обов'язки їх учасників, тобто юридичних і фізичних осіб, які беруть участь у фінансовій діяль­ності. Ось ці учасники і є суб'єктами фінансового права і, як правило, вони ж стають суб'єктами фінансових правовідносин.

Але не завжди суб'єкти фінансового права стають суб'єкта­ми конкретних фінансових правовідносин.

Суб'єкт фінансового права — це особа, учасник фінансо­вих відносин, яка за своїми особливостями фактично може бути носієм суб'єктивних прав і обов'язків. Так, в силу статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, установлених законом. Отже, кож­ний громадянин є суб'єктом фінансового права і потенційно він може бути суб'єктом фінансових правовідносин. Кожний громадянин може бути носієм суб'єктивних юридичних прав і обов'язків, він реально здатний брати участь у податкових бюд­жетних та інших фінансових правовідносинах в силу приписів Конституції України.


76

Властивість юридичної або фізичної особи бути носієм юри­дичних прав і обов'язків в силу юридичних норм називається правосуб'єктністю'. Правосуб'єктність у фінансовому праві включає в себе два елементи: можливість мати права і нести обов'язки (правоздатність) і можливість до самостійного здійснення прав і обов'язків (дієздатність).

Так, у ч. 2 ст. 67 Конституції приписано всім громадянам щороку подавати декларацію про свій майновий стан і доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом. Подаючи декларацію про доходи, громадянин вступає у фінансові пра­вовідносини з податковою адміністрацією.

Правосуб'єктність у фінансовому праві поняття більш ши­роке, ніж суб'єкти фінансових правовідносин.

Суб'єкти фінансового права — це юридичні і фізичні осо­би, які мають Правосуб'єктність, тобто можуть потенційно бути учасниками фінансових правовідносин, а суб'єкт фінансових правовідносин — це реальний учасник даних правових відносин2.

Так, у нашому прикладі, громадянин є безумовним носієм фінансових прав і обов'язків в силу дії норм Конституції Ук­раїни, тобто є суб'єктом фінансового права, але, подаючи дек­ларацію в податкову адміністрацію, він вступає у конкретні фінансові правовідносини, бо реалізує надані Конституцією України права і обов'язки, стає суб'єктом фінансових право­відносин, але не губить своїх властивостей, як суб'єкт фінансового права.

Суб'єктами фінансового права є держава, адміністративно-територіальні утворення; юридичні особи — підприємства і організації усіх форм власності, установи, громадські органі­зації, тобто колективні суб'єкти і громадяни, як індивідуальні суб'єкти.

Держава виступає, як правило, в особі уповноваженого нею свого органа — Верховної Ради, Президента, Кабінету Міністрів, Міністерства фінансів, Національного банку (а в міжнародних фінансових відносинах держава виступає суб'єктом відносин). Суб'єктами фінансового права виступають адміністративно-те­риторіальні одиниці — Автономна Республіка Крим, області, міста, райони, селища, села.

_________________________________

' Див.: Алсксеев С. С. Обшая теория права, і. II, с. 139. -' Див.: Халфина Р. С). Общее учение о правоотношении, М., 1974, с. 115-116.


77

Держава і адміністративно-територіальні утворення висту­пають у бюджетних правовідносинах, бо вони Конституцією України наділяються правом на бюджет, а звідси витікає їх право на одержання доходів і фінансування видатків, які пов'язані із здійсненням функцій, покладених на них Конституцією.

Ці суб'єкти беруть участь і у правовідносинах, пов'язаних із державним кредитом, бо їм надане право випуску державних і місцевих позик.

До колективних суб'єктів фінансового права належать органи законодавчої і виконавчої влади — Верховна Рада, Рахункова палата. Кабінет Міністрів, Міністерство фінансів, Державне казначейство. Ці державні органи не тільки можуть, але й зо­бов'язані брати участь у фінансових правовідносинах, оскільки це покладається на них Конституцією.

У фінансових правовідносинах беруть участь органи місце­вого самоврядування та їх виконавчі органи. Вони збирають податки, фінансують видатки, наповнюють і витрачають поза­бюджетні фонди тощо.

Велике коло учасників фінансових правовідносин склада­ють підприємства різних форм діяльності і форм власності. Господарюючі суб'єкти юридичні особи — активні учасники фінансових правовідносин, бо вони є платниками податків, користувачами банківських позичок, учасниками торгів на біржах тощо.

Некомерційні установи одержують з бюджету асигнування для своєї діяльності, але вони змушені добувати грошові засо­би для свого фінансування і вступають у інші види фінансових правовідносин. Суб'єктами фінансового права виступають сімейні приватні підприємства, селянські (фермерські) госпо­дарства, які є самостійними господарюючими одиницями. Вони сплачують податки в бюджет, придбають облігації державних позик, одержують фінансову підтримку з бюджету.

І, нарешті, індивідуальними суб'єктами фінансового права є громадяни. Стаття 67 Конституції України покладає на всіх громадян обов'язок сплачувати податки і збори в порядку і роз­мірах, встановлених законом, щорічно подавати декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік. Громадяни всту­пають у правовідносини з державою.


78

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

1. Дайте поняття фінансово-правової норми.

2. Які особливості властиві фінансове-правовим нормам?

3. Як класифікуються норми фінансового права за способом впливу на учасників фінансових відносин і які особливості фінансово-правових норм виявляються в кожному виді?

4. Що таке матеріальні фінансово-правові норми?

5. Що розуміють під процесуальними фінансово-правови­ми нормами?

6. Яка структура фінансово-правової норми?

7. В чому полягає особливість санкцій фінансово-правових норм?

8. Дайте поняття фінансово-правових відносин.

9. Які особливості властиві фінансово-правовим нормам?

10. Назвіть підстави виникнення, зміни і припинення фінан­сово-правових норм.



11. Які види фінансових правовідносин можете назвати?

12. Дайте поняття суб'єкта фінансового права і суб'єкта фінансового правовідношення.


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка