З а к о н у к р а ї н и основи законодавства України про охорону здоров'я



Сторінка2/4
Дата конвертації04.11.2016
Розмір0.54 Mb.
1   2   3   4

Стаття 19. Матеріально-технічне забезпечення
охорони здоров'я

Держава організує матеріально-технічне забезпечення охорони


здоров'я в обсязі, необхідному для подання населенню гарантованого
рівня медико-санітарної допомоги. Всі заклади охорони здоров'я
мають право самостійно вирішувати питання свого
матеріально-технічного забезпечення. Держава сприяє виробництву
медичної апаратури, інструментарію, обладнання, лабораторних
реактивів, ліків, протезних і гігієнічних засобів та інших
виробів, необхідних для охорони здоров'я, а також розвитку
торгівлі цими виробами.

З цією метою забезпечується реалізація державних цільових


програм пріоритетного розвитку медичної, біологічної та
фармацевтичної промисловості, заохочуються підприємництво і
міжнародне співробітництво в галузі матеріально-технічного
забезпечення охорони здоров'я, створюється система відповідних
податкових, цінових, митних та інших пільг і регуляторів.
{ Частина друга статті 19 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 3421-IV ( 3421-15 ) від 09.02.2006 }

Держава може обмежувати експорт товарів, необхідних для


охорони здоров'я, і сировини для їх виготовлення, якщо це може
зашкодити інтересам охорони здоров'я населення України.

Для забезпечення належної якості виробів, необхідних для


охорони здоров'я, їх застосування дозволяється лише після
обов'язкової апробації, здійснюваної у порядку, погодженому з
Міністерством охорони здоров'я України.

Стаття 20. Наукове забезпечення охорони здоров'я

Держава сприяє розвитку наукових досліджень у галузі охорони


здоров'я і впровадженню їх результатів у діяльність закладів і
працівників охорони здоров'я. Дослідження, що проводяться
академічними і відомчими науковими установами, навчальними
закладами та іншими науковими установами і підрозділами або
окремими науковцями, фінансуються на конкурсній основі з
державного бюджету, а також за рахунок будь-яких інших джерел
фінансування, що не суперечать законодавству.

Всі державні цільові програми у галузі охорони здоров'я та


найважливіші заходи щодо їх здійснення підлягають науковій
експертизі, яка проводиться відповідно до закону у провідних
національних і міжнародних установах, визначених Кабінетом
Міністрів України. { Частина друга статті 20 із змінами, внесеними
згідно із Законом N 3421-IV ( 3421-15 ) від 09.02.2006 }

Вищою науковою медичною установою України із статусом


самоврядної організації і незалежною у проведенні досліджень і
розробці напрямів наукового пошуку є Академія медичних наук
України.

Стаття 21. Податкові та інші пільги в галузі
охорони здоров'я

Заклади охорони здоров'я, особи, які здійснюють


підприємницьку діяльність в галузі охорони здоров'я, а також
суб'єкти господарювання, що виробляють продукцію, необхідну для
забезпечення діяльності закладів охорони здоров'я, користуються
податковими та іншими пільгами, передбаченими законодавством.

Стаття 22. Державний контроль і нагляд в галузі охорони
здоров'я

Держава через спеціально уповноважені органи виконавчої влади


здійснює контроль і нагляд за додержанням законодавства про
охорону здоров'я, державних стандартів, критеріїв та вимог,
спрямованих на забезпечення здорового навколишнього природного
середовища і санітарно-епідемічного благополуччя населення,
нормативів професійної діяльності в галузі охорони здоров'я, вимог
Державної Фармакопеї, стандартів медичного обслуговування,
медичних матеріалів і технологій.

Стаття 23. Вищий нагляд за додержанням законодавства про
охорону здоров'я

Вищий нагляд за додержанням законодавства про охорону


здоров'я здійснюють Генеральний прокурор України і підпорядковані
йому прокурори.

Стаття 24. Участь громадськості в охороні здоров'я

Органи та заклади охорони здоров'я зобов'язані сприяти


реалізації права громадян на участь в управлінні охороною здоров'я
і проведенні громадської експертизи з цих питань.

При органах та закладах охорони здоров'я можуть створюватися


громадські консультативні або наглядові ради, які сприятимуть їх
діяльності та забезпечуватимуть інформованість населення і
громадський контроль в галузі охорони здоров'я.

У визначенні змісту та шляхів виконання державних цільових та


місцевих програм охорони здоров'я, здійсненні відповідних
конкретних заходів, вирішенні кадрових, наукових та інших проблем
організації державної діяльності в цій галузі можуть брати участь
фахові громадські організації працівників охорони здоров'я та інші
об'єднання громадян, в тому числі міжнародні. { Частина третя
статті 24 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3421-IV
( 3421-15 ) від 09.02.2006 }

Р о з д і л IV

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗДОРОВИХ І БЕЗПЕЧНИХ УМОВ ЖИТТЯ



Стаття 25. Підтримання необхідного для здоров'я життєвого
рівня населення

Держава забезпечує життєвий рівень населення, включаючи їжу,


одяг, житло, медичний догляд, соціальне обслуговування і
забезпечення, який є необхідним для підтримання його здоров'я.

З цією метою на основі науково обгрунтованих


медичних, фізіологічних та санітарно-гігієнічних вимог
встановлюються єдині мінімальні норми заробітної плати,
пенсій, стипендій, соціальної допомоги та інших доходів
населення, організується натуральне, в тому числі
безплатне, забезпечення найбільш вразливих верств населення
продуктами харчування, одягом, ліками та іншими предметами першої
необхідності, здійснюється комплекс заходів щодо задоволення
життєвих потреб біженців, безпритульних та інших осіб, які не
мають певного місця проживання, безплатно надаються медична
допомога і соціальне обслуговування особам, які перебувають у
важкому матеріальному становищі, загрозливому для їх життя і
здоров'я.

Медичні, фізіологічні та санітарно-гігієнічні вимоги щодо


життєвого рівня населення затверджуються Верховною Радою України.

Стаття 26. Охорона навколишнього природного середовища

Держава забезпечує охорону навколишнього природного


середовища як важливої передумови життя і здоров'я людини шляхом
охорони живої і неживої природи, захисту людей від негативного
екологічного впливу, шляхом досягнення гармонійної взаємодії
особи, суспільства та природи, раціонального використання і
відтворення природних ресурсів.

Відносини у галузі охорони навколишнього природного


середовища регулюються відповідним законодавством України і
міжнародними договорами.

Стаття 27. Забезпечення санітарно-епідемічного
благополуччя територій і населених пунктів

Санітарно-епідемічне благополуччя територій і населених


пунктів забезпечується системою державних стимулів та регуляторів,
спрямованих на суворе дотримання санітарно-гігієнічних і
санітарно-протиепідемічних правил та норм, комплексом спеціальних
санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних заходів та
організацією державного санітарного нагляду.

В Україні встановлюються єдині санітарно-гігієнічні вимоги


до планування і забудови населених пунктів; будівництва і
експлуатації промислових та інших об'єктів; очистки і знешкодження
промислових та комунально-побутових викидів, відходів і покидьків;
утримання та використання жилих, виробничих і службових приміщень
та територій, на яких вони розташовані; організації харчування і
водопостачання населення; виробництва, застосування, зберігання,
транспортування та захоронення радіоактивних, отруйних і
сильнодіючих речовин; утримання і забою свійських та диких тварин,
а також до іншої діяльності, що може загрожувати
санітарно-епідемічному благополуччю територій і населених пунктів.

Стаття 28. Створення сприятливих для здоров'я
умов праці, навчання, побуту та відпочинку

З метою забезпечення сприятливих для здоров'я умов праці,


навчання, побуту та відпочинку, високого рівня працездатності,
профілактики травматизму і професійних захворювань, отруєнь та
відвернення іншої можливої шкоди для здоров'я встановлюються єдині
санітарно-гігієнічні вимоги до організації виробничих та інших
процесів, пов'язаних з діяльністю людей, а також до якості машин,
обладнання, будівель, споживчих товарів та інших об'єктів, які
можуть мати шкідливий вплив на здоров'я. Всі державні стандарти,
технічні умови і промислові зразки обов'язково погоджуються з
органами охорони здоров'я в порядку, встановленому законодавством.

Власники і керівники підприємств, установ і організацій


зобов'язані забезпечити в їх діяльності виконання правил техніки
безпеки, виробничої санітарії та інших вимог щодо охорони праці,
передбачених законодавством про працю, не допускати шкідливого
впливу на здоров'я людей та навколишнє середовище.

Держава забезпечує нагляд і контроль за створенням


сприятливих для здоров'я умов праці, навчання, побуту і
відпочинку, сприяє громадському контролю з цих питань.

Стаття 29. Збереження генофонду народу України

В інтересах збереження генофонду народу України, запобігання


демографічній кризі, забезпечення здоров'я майбутніх поколінь і
профілактики спадкових захворювань держава здійснює комплекс
заходів, спрямованих на усунення факторів, що шкідливо впливають
на генетичний апарат людини, а також створює систему державного
генетичного моніторингу, організує медико-генетичну допомогу
населенню, сприяє збагаченню і поширенню наукових знань в галузі
генетики і демографії.

Забороняється медичне втручання, яке може викликати розлад


генетичного апарату людини.

Стаття 30. Запобігання інфекційним захворюванням,
небезпечним для населення

Держава забезпечує планомірне науково обгрунтоване


попередження, лікування, локалізацію та ліквідацію масових
інфекційних захворювань.

Особи, які є носіями збудників інфекційних захворювань,


небезпечних для населення, усуваються від роботи та іншої
діяльності, яка може сприяти поширенню інфекційних хвороб, і
підлягають медичному нагляду і лікуванню за рахунок держави з
виплатою в разі потреби допомоги по соціальному страхуванню. Щодо
окремих особливо небезпечних інфекційних захворювань можуть
здійснюватися обов'язкові медичні огляди, профілактичні щеплення,
лікувальні та карантинні заходи в порядку, встановленому законами
України.

У разі загрози виникнення або поширення епідемічних


захворювань Президентом України відповідно до законів України та
рекомендацій органів охорони здоров'я можуть запроваджуватися
особливі умови і режими праці, навчання, пересування і перевезення
на всій території України або в окремих її місцевостях, спрямовані
на запобігання поширенню та ліквідацію цих захворювань.

Органи місцевої державної адміністрації та регіонального і


місцевого самоврядування зобов'язані активно сприяти здійсненню
протиепідемічних заходів.

Перелік особливо небезпечних і небезпечних інфекційних


захворювань та умови визнання особи інфекційно хворою або носієм
збудника інфекційного захворювання визначаються Міністерством
охорони здоров'я України і публікуються в офіційних джерелах.

Стаття 31. Обов'язкові медичні огляди

З метою охорони здоров'я населення організуються


профілактичні медичні огляди неповнолітніх, вагітних жінок,
працівників підприємств, установ і організацій з шкідливими і
небезпечними умовами праці, військовослужбовців та осіб,
професійна чи інша діяльність яких пов'язана з обслуговуванням
населення або підвищеною небезпекою для оточуючих.

Власники та керівники підприємств, установ і організацій


несуть відповідальність за своєчасність проходження своїми
працівниками обов'язкових медичних оглядів та за шкідливі наслідки
для здоров'я населення, спричинені допуском до роботи осіб, які не
пройшли обов'язкового медичного огляду.

Перелік категорій населення, які повинні проходити


обов'язкові медичні огляди, періодичність, джерела фінансування та
порядок цих оглядів ( 1238-97-п ) визначаються Кабінетом Міністрів
України.

Стаття 32. Сприяння здоровому способу життя населення

Держава сприяє утвердженню здорового способу життя населення


шляхом поширення наукових знань з питань охорони здоров'я,
організації медичного, екологічного і фізичного виховання,
здійснення заходів, спрямованих на підвищення гігієнічної
культури населення, створення необхідних умов, в тому числі
медичного контролю, для заняття фізкультурою, спортом і туризмом,
розвиток мережі лікарсько-фізкультурних закладів, профілакторіїв,
баз відпочинку та інших оздоровчих закладів, на боротьбу із
шкідливими для здоров'я людини звичками, встановлення системи
соціально-економічного стимулювання осіб, які ведуть здоровий
спосіб життя. ( Частина перша статті 32 із змінами, внесеними
згідно із Законом N 200/94-ВР від 13.10.94 )

В Україні проводиться державна політика обмеження куріння та


вживання алкогольних напоїв. Реклама тютюнових виробів,
алкогольних напоїв та інших товарів, шкідливих для здоров'я
людини, здійснюється відповідно до Закону України "Про рекламу"
( 270/96-ВР ). ( Частина друга статті 32 в редакції Закону
N 70/97-ВР від 14.02.97 )

З метою запобігання шкоди здоров'ю населення застосування


гіпнозу, навіювання, інших методів психологічного і
психотерапевтичного впливу дозволяється лише у місцях та в
порядку, встановлених Міністерством охорони здоров'я України.
{ Частина третя статті 32 в редакції Закону N 1033-V ( 1033-16 )
від 17.05.2007 }

Р о з д і л V

ЛІКУВАЛЬНО-ПРОФІЛАКТИЧНА ДОПОМОГА



Стаття 33. Забезпечення лікувально-профілактичною
допомогою

Громадянам України надається лікувально-профілактична


допомога поліклініками, лікарнями, диспансерами, клініками
науково-дослідних інститутів та іншими акредитованими закладами
охорони здоров'я, службою швидкої медичної допомоги, а також
окремими медичними працівниками, які мають відповідну ліцензію.
( Частина перша статті 33 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 3370-IV ( 3370-15 ) від 19.01.2006 )

Для забезпечення лікувально-профілактичною допомогою громадян


України, які мають відповідні пільги, встановлені законодавством,
створюються спеціальні лікувально-профілактичні заклади.

Стаття 34. Лікуючий лікар

Лікуючий лікар може обиратися безпосередньо пацієнтом або


призначатися керівником закладу охорони здоров'я чи його
підрозділу. Обов'язками лікуючого лікаря є своєчасне і
кваліфіковане обстеження і лікування пацієнта. Пацієнт вправі
вимагати заміни лікаря.

Лікар має право відмовитися від подальшого ведення пацієнта,


якщо останній не виконує медичних приписів або правил внутрішнього
розпорядку закладу охорони здоров'я, за умови, що це не
загрожуватиме життю хворого і здоров'ю населення.

Лікар не несе відповідальності за здоров'я хворого у разі


відмови останнього від медичних приписів або порушення пацієнтом
встановленого для нього режиму.

Стаття 35. Види лікувально-профілактичної допомоги

Держава гарантує подання доступної соціальної прийнятної


первинної лікувально-профілактичної допомоги як основної частини
медико-санітарної допомоги населенню, що передбачає консультацію
лікаря, просту діагностику і лікування основних найпоширеніших
захворювань, травм та отруєнь, профілактичні заходи, направлення
пацієнта для подання спеціалізованої і високоспеціалізованої
допомоги. Первинна лікувально-профілактична допомога подається
переважно за територіальною ознакою сімейними лікарями або іншими
лікарями загальної практики.

Спеціалізована (вторинна) лікувально-профілактична допомога


подається лікарями, які мають відповідну спеціалізацію і можуть
забезпечити більш кваліфіковане консультування, діагностику,
профілактику і лікування, ніж лікарі загальної практики.

Високоспеціалізована (третинна) лікувально-профілактична


допомога подається лікарем або групою лікарів, які мають
відповідну підготовку у галузі складних для діагностики і
лікування захворювань, у разі лікування хвороб, що потребують
спеціальних методів діагностики та лікування, а також з метою
встановлення діагнозу і проведення лікування захворювань, що рідко
зустрічаються.

Стаття 36. Направлення хворих на лікування за кордон

Громадяни України можуть направлятися для лікування за кордон


у разі необхідності подання того чи іншого виду медичної допомоги
хворому та неможливості її подання в закладах охорони здоров'я
України.

Державні органи зобов'язані сприяти виїзду громадян України


за кордон і перебуванню там в період лікування.

Порядок направлення громадян України за кордон для лікування


встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Стаття 37. Подання медичної допомоги в невідкладних
та екстремальних ситуаціях

Медичні працівники зобов'язані подавати першу невідкладну


допомогу при нещасних випадках і гострих захворюваннях. Медична
допомога забезпечується службою швидкої медичної допомоги або
найближчими лікувально-профілактичними закладами незалежно від
відомчої підпорядкованості та форм власності з подальшим
відшкодуванням витрат.

У невідкладних випадках, коли подання медичної допомоги через


відсутність медичних працівників на місці неможливе, підприємства,
установи, організації та громадяни зобов'язані надавати транспорт
для перевезення хворого до лікувально-профілактичного закладу. В
цих випадках першу невідкладну допомогу також повинні подавати
співробітники міліції, пожежної охорони, аварійних служб, водії
транспортних засобів та представники інших професій, на яких цей
обов'язок покладено законодавством і службовими інструкціями.

У разі загрози життю хворого медичні працівники та інші


громадяни мають право використати будь-який наявний транспортний
засіб для проїзду до місця перебування хворого з метою подання
невідкладної допомоги або транспортування його в найближчий
лікувально-профілактичний заклад.

Подання безплатної допомоги громадянам в екстремальних


ситуаціях (стихійне лихо, катастрофи, аварії, масові отруєння,
епідемії, епізоотії, радіаційне, бактеріологічне і хімічне
забруднення тощо) покладається насамперед на спеціалізовані
бригади постійної готовності служби екстреної медичної допомоги з
відшкодуванням необхідних витрат місцевих закладів охорони
здоров'я в повному обсязі за рахунок централізованих фондів.

Громадянам, які під час невідкладної або екстремальної


ситуації брали участь у рятуванні людей і сприяли поданню
медичної допомоги, гарантується у разі потреби в порядку,
встановленому законодавством, безплатне лікування та матеріальна
компенсація шкоди, заподіяної їх здоров'ю та майну.

Відповідальність за несвоєчасне і неякісне забезпечення


подання медичної допомоги, що призвело до тяжких наслідків, несуть
органи влади і спеціальні заклади, які обслуговують лікувальні
заклади.

Стаття 38. Вибір лікаря і лікувального закладу

Кожний пацієнт, який досяг чотирнадцяти років і який


звернувся за наданням йому медичної допомоги, має право на вільний
вибір лікаря, якщо останній може запропонувати свої послуги, та
вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій. { Частина
перша статті 38 в редакції Закону N 997-V ( 997-16 ) від
27.04.2007 }

Кожний пацієнт має право, коли це виправдано його станом,


бути прийнятим в будь-якому державному лікувально-профілактичному
закладі за своїм вибором, якщо цей заклад має можливість
забезпечити відповідне лікування.

Стаття 39. Обов'язок надання медичної інформації

Пацієнт, який досяг повноліття, має право на отримання


достовірної і повної інформації про стан свого здоров'я, у тому
числі на ознайомлення з відповідними медичними документами, що
стосуються його здоров'я.

Батьки (усиновлювачі), опікун, піклувальник мають право на


отримання інформації про стан здоров'я дитини або підопічного.

Медичний працівник зобов'язаний надати пацієнтові в доступній


формі інформацію про стан його здоров'я, мету проведення
запропонованих досліджень і лікувальних заходів, прогноз можливого
розвитку захворювання, у тому числі наявність ризику для життя і
здоров'я.

Якщо інформація про хворобу пацієнта може погіршити стан його


здоров'я або погіршити стан здоров'я фізичних осіб, визначених
частиною другою цієї статті, зашкодити процесові лікування,
медичні працівники мають право надати неповну інформацію про стан
здоров'я пацієнта, обмежити можливість їх ознайомлення з окремими
медичними документами.

У разі смерті пацієнта члени його сім'ї або інші уповноважені


ними фізичні особи мають право бути присутніми при дослідженні
причин його смерті та ознайомитися з висновками щодо причин
смерті, а також право на оскарження цих висновків до суду.

{ Стаття 39 в редакції Закону N 997-V ( 997-16 ) від 27.04.2007 }

Стаття 39-1. Право на таємницю про стан здоров'я

Пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров'я, факт


звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості,
одержані при його медичному обстеженні.

Забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або


навчання інформацію про діагноз та методи лікування пацієнта.

{ Закон доповнено статтею 39-1 згідно із Законом N 997-V
( 997-16 ) від 27.04.2007 }

Стаття 40. Лікарська таємниця

Медичні працівники та інші особи, яким у зв'язку з виконанням
професійних або службових обов'язків стало відомо про
хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і
сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці
відомості, крім передбачених законодавчими актами випадків.

При використанні інформації, що становить лікарську


таємницю, в навчальному процесі, науково-дослідній роботі, в тому
числі у випадках її публікації у спеціальній літературі, повинна
бути забезпечена анонімність пацієнта.

Стаття 41. Звільнення від роботи на період хвороби

На період хвороби з тимчасовою втратою працездатності


громадянам надається звільнення від роботи з виплатою у
встановленому законодавством України порядку допомоги по
соціальному страхуванню.

Стаття 42. Загальні умови медичного втручання

Медичне втручання (застосування методів діагностики,


профілактики або лікування, пов'язаних із впливом на організм
людини) допускається лише в тому разі, коли воно не може завдати
шкоди здоров'ю пацієнта.

Медичне втручання, пов'язане з ризиком для здоров'я пацієнта,


допускається як виняток в умовах гострої потреби, коли можлива
шкода від застосування методів діагностики, профілактики або
лікування є меншою, ніж та, що очікується в разі відмови від
втручання, а усунення небезпеки для здоров'я пацієнта іншими
методами неможливе.

Ризиковані методи діагностики, профілактики або лікування


визнаються допустимими, якщо вони відповідають сучасним науково
обгрунтованим вимогам, спрямовані на відвернення реальної загрози
життю та здоров'ю пацієнта, застосовуються за згодою
інформованого про їх можливі шкідливі наслідки пацієнта, а лікар
вживає всіх належних у таких випадках заходів для відвернення
шкоди життю та здоров'ю пацієнта.
1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка