З а к о н у к р а ї н и основи законодавства України про охорону здоров'я



Сторінка1/4
Дата конвертації04.11.2016
Розмір0.54 Mb.
  1   2   3   4
                              
З А К О Н У К Р А Ї Н И

Основи законодавства України про охорону здоров'я




Основи законодавства України про охорону здоров'я визначають правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров'я в Україні, регулюють суспільні відносини у цій галузі з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що шкідливо впливають на їх здоров'я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості.

( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1993, N 4, ст.19 )



{ Вводиться в дію Постановою ВР


N 2802-XII ( 2802-12 ) від 19.11.92, ВВР, 1993, N 4, ст.20 }

{ Із змінами, внесеними згідно з Декретом


N 23-92 від 31.12.92, ВВР, 1993, N 11, ст. 93
Законами
N 2978-XII ( 2978-12 ) від 03.02.93, ВВР, 1993, N 15, ст.132
N 4039а-XII ( 4039а-12 ) від 25.02.94, ВВР, 1994, N 28, ст.235
N 183/94-ВР від 23.09.94, ВВР, 1994, N 41, ст.376
N 200/94-ВР від 13.10.94, ВВР, 1994, N 45, ст.404
N 70/97-ВР від 14.02.97, ВВР, 1997, N 15, ст.115
N 1489-III ( 1489-14 ) від 22.02.2000, ВВР, 2000, N 19, ст.143
N 380-IV ( 380-15 ) від 26.12.2002, ВВР, 2003, N 10-11, ст.86
N 1344-IV ( 1344-15 ) від 27.11.2003, ВВР, 2004, N 17-18, ст.250
N 1694-IV ( 1694-15 ) від 20.04.2004, ВВР, 2005, N 4, ст.83
N 1801-IV ( 1801-15 ) від 17.06.2004, ВВР, 2004, N 43-44, ст.493
N 2285-IV ( 2285-15 ) від 23.12.2004, ВВР, 2005, N 7-8, ст.162
N 2427-IV ( 2427-15 ) від 01.03.2005, ВВР, 2005, N 13, ст.231
N 2505-IV ( 2505-15 ) від 25.03.2005, ВВР, 2005, N 17, N 18-19,
ст.267
N 2624-IV ( 2624-15 ) від 02.06.2005, ВВР, 2005, N 26, ст.355
N 3235-IV ( 3235-15 ) від 20.12.2005, ВВР, 2006, N 9, N 10-11,
ст.96
N 3370-IV ( 3370-15 ) від 19.01.2006, ВВР, 2006, N 22, ст.184
N 3421-IV ( 3421-15 ) від 09.02.2006, ВВР, 2006, N 22, ст.199
N 489-V ( 489-16 ) від 19.12.2006, ВВР, 2007, N 7-8, ст.66
N 657-V ( 657-16 ) від 08.02.2007, ВВР, 2007, N 16, ст.215
N 997-V ( 997-16 ) від 27.04.2007, ВВР, 2007, N 33, ст.440
N 1033-V ( 1033-16 ) від 17.05.2007, ВВР, 2007, N 34, ст.445 }

{ Додатково див. Рішення Конституційного Суду


N 6-рп/2007 ( v0a6p710-07 ) від 09.07.2007 }



{ Із змінами, внесеними згідно із Законами
N 107-VI ( 107-17 ) від 28.12.2007, ВВР, 2008, N 5-6, N 7-8, ст.78
- зміни діють по 31 грудня 2008 року
N 121-VI ( 121-17 ) від 12.02.2008, ВВР, 2008, N 11, ст.108 }

{ Додатково див. Рішення Конституційного Суду


N 10-рп/2008 ( v010p710-08 ) від 22.05.2008 }



{ Із змінами, внесеними згідно із Законами
N 2592-VI ( 2592-17 ) від 07.10.2010, ВВР, 2011, N 10, ст.63
N 3395-VI ( 3395-17 ) від 19.05.2011 }


Кожна людина має природне невід'ємне і непорушне право на


охорону здоров'я. Суспільство і держава відповідальні перед
сучасним і майбутніми поколіннями за рівень здоров'я і збереження
генофонду народу України, забезпечують пріоритетність охорони
здоров'я в діяльності держави, поліпшення умов праці, навчання,
побуту і відпочинку населення, розв'язання екологічних проблем,
вдосконалення медичної допомоги і запровадження здорового способу
життя.

Основи законодавства України про охорону здоров'я визначають


правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони
здоров'я в Україні, регулюють суспільні відносини у цій галузі з
метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил,
високої працездатності і довголітнього активного життя громадян,
усунення факторів, що шкідливо впливають на їх здоров'я,
попередження і зниження захворюваності, інвалідності та
смертності, поліпшення спадковості.
Р о з д і л I

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ



Стаття 1. Законодавство України про охорону здоров'я

Законодавство України про охорону здоров'я базується на


Конституції України ( 254к/96-ВР ) і складається з цих Основ та
інших прийнятих відповідно до них актів законодавства, що
регулюють суспільні відносини у галузі охорони здоров'я.

Стаття 2. Міжнародні договори України в галузі
охорони здоров'я

Якщо міжнародним договором, в якому бере участь Україна,


встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством
України про охорону здоров'я, то застосовуються правила
міжнародного договору.

Стаття 3. Поняття і терміни, що вживаються в
законодавстві про охорону здоров'я

У цих Основах та інших актах законодавства про охорону


здоров'я основні поняття мають таке значення:

здоров'я - стан повного фізичного, душевного і соціального


благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних дефектів;

охорона здоров'я - система заходів, спрямованих на


забезпечення збереження і розвитку фізіологічних і психологічних
функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності
людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній
тривалості життя;

заклади охорони здоров'я - підприємства, установи та


організації, завданням яких є забезпечення різноманітних потреб
населення в галузі охорони здоров'я шляхом подання
медико-санітарної допомоги, включаючи широкий спектр
профілактичних і лікувальних заходів або послуг медичного
характеру, а також виконання інших функцій на основі професійної
діяльності медичних працівників;

медико-санітарна допомога - комплекс спеціальних заходів,


спрямованих на сприяння поліпшенню здоров'я, підвищення санітарної
культури, запобігання захворюванням та інвалідності, на ранню
діагностику, допомогу особам з гострими і хронічними
захворюваннями та реабілітацію хворих та інвалідів.

Зміст інших понять і термінів визначається законодавством


України та спеціальними словниками понять і термінів Всесвітньої
організації охорони здоров'я.

Стаття 4. Основні принципи охорони здоров'я

Основними принципами охорони здоров'я в Україні є:

визнання охорони здоров'я пріоритетним напрямом діяльності
суспільства і держави, одним з головних чинників виживання та
розвитку народу України;

дотримання прав і свобод людини і громадянина в галузі


охорони здоров'я та забезпечення пов'язаних з ними державних
гарантій;

гуманістична спрямованість, забезпечення пріоритету


загальнолюдських цінностей над класовими, національними, груповими
або індивідуальними інтересами, підвищений медико-соціальний
захист найбільш вразливих верств населення;

рівноправність громадян, демократизм і загальнодоступність


медичної допомоги та інших послуг в галузі охорони здоров'я;

відповідність завданням і рівню соціально-економічного та


культурного розвитку суспільства, наукова
обгрунтованість, матеріально-технічна і фінансова забезпеченість;

орієнтація на сучасні стандарти здоров'я та медичної


допомоги, поєднання вітчизняних традицій і досягнень із світовим
досвідом в галузі охорони здоров'я;

попереджувально-профілактичний характер, комплексний


соціальний, екологічний та медичний підхід до охорони здоров'я;

багатоукладність економіки охорони здоров'я і


багатоканальність її фінансування, поєднання державних гарантій з
демонополізацією та заохоченням підприємництва і конкуренції;

децентралізація державного управління, розвиток


самоврядування закладів та самостійності працівників охорони
здоров'я на правовій і договірній основі.

Стаття 5. Охорона здоров'я - загальний обов'язок
суспільства та держави

Державні, громадські або інші органи, підприємства,


установи, організації, посадові особи та громадяни зобов'язані
забезпечити пріоритетність охорони здоров'я у власній діяльності,
не завдавати шкоди здоров'ю населення і окремих осіб, у межах
своєї компетенції подавати допомогу хворим, інвалідам та
потерпілим від нещасних випадків, сприяти працівникам органів і
закладів охорони здоров'я в їх діяльності, а також виконувати
інші обов'язки, передбачені законодавством про охорону здоров'я.

Р о з д і л II

ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ ГРОМАДЯН У ГАЛУЗІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я



Стаття 6. Право на охорону здоров'я

Кожний громадянин України має право на охорону здоров'я, що


передбачає:

а) життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний


догляд та соціальне обслуговування і забезпечення, який є
необхідним для підтримання здоров'я людини;

б) безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне


середовище;

в) санітарно-епідемічне благополуччя території і населеного


пункту, де він проживає;

г) безпечні і здорові умови праці, навчання, побуту та


відпочинку;

д) кваліфіковану медико-санітарну допомогу, включаючи вільний


вибір лікаря, вибір методів лікування відповідно до його
рекомендацій і закладу охорони здоров'я; { Пункт "д" частини
першої статті 6 із змінами, внесеними згідно із Законом N 997-V
( 997-16 ) від 27.04.2007 }

е) достовірну та своєчасну інформацію про стан свого здоров'я


і здоров'я населення, включаючи існуючі і можливі фактори ризику
та їх ступінь;

є) участь в обговоренні проектів законодавчих актів і


внесення пропозицій щодо формування державної політики в галузі
охорони здоров'я;

ж) участь в управлінні охороною здоров'я та проведенні


громадської експертизи з цих питань у порядку, передбаченому
законодавством;

з) можливість об'єднання в громадські організації з метою


сприяння охороні здоров'я;

и) правовий захист від будь-яких незаконних форм


дискримінації, пов'язаних із станом здоров'я;

і) відшкодування заподіяної здоров'ю шкоди;

ї) оскарження неправомірних рішень і дій працівників,
закладів та органів охорони здоров'я;

й) можливість проведення незалежної медичної експертизи у


разі незгоди громадянина з висновками державної медичної
експертизи, застосування до нього заходів примусового лікування та
в інших випадках, коли діями працівників охорони здоров'я можуть
бути ущемлені загальновизнані права людини і громадянина;

к) право пацієнта, який перебуває на стаціонарному лікуванні


в закладі охорони здоров'я, на допуск до нього інших медичних
працівників, членів сім'ї, опікуна, піклувальника, нотаріуса та
адвоката, а також священнослужителя для відправлення богослужіння
та релігійного обряду. { Частину першу статті 6 доповнено пунктом
"к" згідно із Законом N 997-V ( 997-16 ) від 27.04.2007 }

Законодавством України може бути визначено й інші права


громадян у галузі охорони здоров'я.

Громадянам України, які перебувають за кордоном, гарантується


право на охорону здоров'я у формах і обсязі, передбачених
міжнародними договорами, в яких бере участь Україна.

Стаття 7. Гарантії права на охорону здоров'я

Держава згідно з Конституцією України ( 254к/96-ВР ) гарантує


всім громадянам реалізацію їх прав у галузі охорони здоров'я
шляхом:

а) створення розгалуженої мережі закладів охорони здоров'я;

б) організації і проведення системи державних і громадських
заходів щодо охорони та зміцнення здоров'я;

в) подання всім громадянам гарантованого рівня


медико-санітарної допомоги у обсязі, що встановлюється Кабінетом
Міністрів України;

г) здійснення державного і можливості громадського контролю


та нагляду в галузі охорони здоров'я;

д) організації державної системи збирання, обробки і аналізу


соціальної, екологічної та спеціальної медичної статистичної
інформації;

е) встановлення відповідальності за порушення прав і законних


інтересів громадян у галузі охорони здоров'я.

Стаття 8. Державний захист права на охорону здоров'я

Держава визнає право кожного громадянина України на охорону


здоров'я і забезпечує його захист.

У разі порушення законних прав і інтересів громадян у галузі


охорони здоров'я відповідні державні, громадські або інші органи,
підприємства, установи та організації, їх посадові особи і
громадяни зобов'язані вжити заходів щодо поновлення порушених
прав, захисту законних інтересів та відшкодування заподіяної
шкоди.

Судовий захист права на охорону здоров'я здійснюється у


порядку, встановленому законодавством.

Стаття 9. Обмеження прав громадян, пов'язані із станом
їх здоров'я

На підставах і в порядку, передбачених законами України,


громадяни можуть бути визнані тимчасово або постійно не придатними
за станом здоров'я до професійної або іншої діяльності, пов'язаної
з підвищеною небезпекою для оточуючих, а також з виконанням певних
державних функцій.

Застосування примусових заходів медичного характеру щодо


осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння, обмеження прав
інших громадян у вигляді примусового медичного огляду або
примусової госпіталізації, а також у зв'язку з проведенням
карантинних заходів допускається тільки на підставах і в порядку,
передбачених законами України.

Рішення про обмеження прав громадян, пов'язані із станом їх


здоров'я, можуть бути оскаржені в судовому порядку.

Стаття 10. Обов'язки громадян у галузі охорони здоров'я

Громадяни України зобов'язані:

а) піклуватись про своє здоров'я та здоров'я дітей, не
шкодити здоров'ю інших громадян;

б) у передбачених законодавством випадках проходити


профілактичні медичні огляди і робити щеплення;

в) подавати невідкладну допомогу іншим громадянам, які


знаходяться у загрозливому для їх життя і здоров'я стані;

г) виконувати інші обов'язки, передбачені законодавством про


охорону здоров'я.

Стаття 11. Права і обов'язки іноземних громадян та
осіб без громадянства

Іноземні громадяни та особи без громадянства, які постійно


проживають на території України, користуються такими ж правами і
несуть такі ж обов'язки в галузі охорони здоров'я, як і громадяни
України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами чи
законодавством України.

Права та обов'язки в галузі охорони здоров'я іноземних


громадян та осіб без громадянства, які тимчасово перебувають на
території України, визначаються законодавством і відповідними
міжнародними договорами.

Р о з д і л III

ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я



Стаття 12. Охорона здоров'я - пріоритетний напрям
державної діяльності

Охорона здоров'я - один з пріоритетних напрямів державної


діяльності. Держава формує політику охорони здоров'я в Україні та
забезпечує її реалізацію.

( Дію частини другої статті 12 зупинено на 2004 рік згідно із


Законом N 1344-IV ( 1344-15 ) від 27.11.2003 ) ( Дію частини
другої статті 12 зупинено на 2003 рік згідно із Законом N 380-IV
( 380-15 ) від 26.12.2002 ) Державна політика охорони здоров'я
забезпечується бюджетними асигнуваннями в розмірі, що відповідає
її науково обгрунтованим потребам, але не менше десяти відсотків
національного доходу.

Стаття 13. Формування державної політики охорони


здоров'я

Основу державної політики охорони здоров'я формує Верховна


Рада України шляхом закріплення конституційних і законодавчих
засад охорони здоров'я, визначення її мети, головних завдань,
напрямів, принципів і пріоритетів, встановлення нормативів і
обсягів бюджетного фінансування, створення системи відповідних
кредитно-фінансових, податкових, митних та інших регуляторів,
затвердження загальнодержавних програм охорони здоров'я. { Частина
перша статті 13 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3421-IV
( 3421-15 ) від 09.02.2006 }

Для вирішення питань формування державної політики охорони


здоров'я при Верховній Раді України можуть створюватися дорадчі та
експертні органи з провідних фахівців у галузі охорони здоров'я та
представників громадськості. Порядок створення та діяльності цих
органів визначається Верховною Радою України.

Складовою частиною державної політики охорони здоров'я в


Україні є політика охорони здоров'я в Республіці Крим, місцеві і
регіональні комплексні та цільові програми, що формуються
Верховною Радою Республіки Крим, органами місцевого і
регіонального самоврядування та відображають специфічні потреби
охорони здоров'я населення, яке проживає на відповідних
територіях.

Стаття 14. Реалізація державної політики охорони здоров'я

Реалізація державної політики охорони здоров'я покладається


на органи державної виконавчої влади.

Особисту відповідальність за неї несе Президент України.


Президент України у своїй щорічній доповіді Верховній Раді України
передбачає звіт про стан реалізації державної політики в галузі
охорони здоров'я.

Президент України виступає гарантом права громадян на охорону


здоров'я, забезпечує виконання законодавства про охорону здоров'я
через систему органів державної виконавчої влади, проводить у
життя державну політику охорони здоров'я та здійснює інші
повноваження, передбачені Конституцією України ( 254к/96-ВР ).

Кабінет Міністрів України організує розробку та здійснення


державних цільових програм, створює економічні, правові та
організаційні механізми, що стимулюють ефективну діяльність в
галузі охорони здоров'я, забезпечує розвиток мережі закладів
охорони здоров'я, укладає міжурядові угоди і координує міжнародне
співробітництво з питань охорони здоров'я, а також в межах своєї
компетенції здійснює інші повноваження, покладені на органи
державної виконавчої влади в галузі охорони здоров'я. { Частина
четверта статті 14 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 3421-IV ( 3421-15 ) від 09.02.2006 }

Міністерства, відомства та інші центральні органи державної


виконавчої влади в межах своєї компетенції розробляють програми і
прогнози в галузі охорони здоров'я, визначають єдині науково
обгрунтовані державні стандарти, критерії та вимоги, що мають
сприяти охороні здоров'я населення, формують і розміщують державні
замовлення з метою матеріально-технічного забезпечення
галузі, здійснюють державний контроль і нагляд та іншу
виконавчо-розпорядчу діяльність в галузі охорони здоров'я.

Рада Міністрів Республіки Крим, Представники Президента


України та підпорядковані їм органи місцевої державної
адміністрації, а також виконавчі комітети сільських, селищних і
міських Рад народних депутатів реалізують державну політику
охорони здоров'я в межах своїх повноважень, передбачених
законодавством.

Стаття 15. Органи охорони здоров'я

Забезпечення реалізації державної політики у сфері охорони


здоров'я здійснює спеціально уповноважений центральний орган
виконавчої влади з питань охорони здоров'я, повноваження якого
визначаються положенням, що затверджується Президентом України.

{ Частина перша статті 15 в редакції Закону N 2592-VI ( 2592-17 )
від 07.10.2010 }

Функції спеціально уповноважених органів державної виконавчої


влади в адміністративно-територіальних одиницях України
покладаються на відділ охорони здоров'я Ради Міністрів Республіки
Крим та органи місцевої державної адміністрації.

Стаття 16. Заклади охорони здоров'я

Безпосередню охорону здоров'я населення забезпечують


санітарно-профілактичні, лікувально-профілактичні,
фізкультурно-оздоровчі, санаторно-курортні, аптечні,
науково-медичні та інші заклади охорони здоров'я.

Заклади охорони здоров'я створюються підприємствами,


установами та організаціями з різними формами власності, а також
приватними особами при наявності необхідної матеріально-технічної
бази і кваліфікованих фахівців. Порядок і умови створення закладів
охорони здоров'я, державної реєстрації та акредитації цих
закладів, а також порядок ліцензування медичної практики,
виробництва лікарських засобів, оптової, роздрібної торгівлі
лікарськими засобами визначаються актами законодавства України
( 765-97-п ).

{ Частина друга статті 16 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 3370-IV ( 3370-15 ) від 19.01.2006 }

Заклад охорони здоров'я здійснює свою діяльність на підставі


статуту, що затверджується власником або уповноваженим ним
органом.

Незалежно від юридичного статусу закладу охорони здоров'я


керівництво ним може здійснювати тільки особа, яка відповідає
встановленим державою єдиним кваліфікаційним вимогам. Керівнику
закладу охорони здоров'я має бути забезпечена незалежність у
вирішенні всіх питань, пов'язаних з охороною здоров'я.

Кабінет Міністрів України та уповноважені Президентом України


міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, а також в
межах своїх повноважень органи місцевого самоврядування мають
право припинити діяльність будь-якого закладу охорони здоров'я у
разі порушення ним законодавства про охорону здоров'я, невиконання
державних вимог щодо якості медичної допомоги та іншої діяльності
в галузі охорони здоров'я або вчинення дій, що суперечать його
статуту.

{ Частина п'ята статті 16 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 2592-VI ( 2592-17 ) від 07.10.2010 }

Стаття 17. Господарська діяльність у галузі охорони здоров'я

Провадження господарської діяльності в галузі охорони
здоров'я, яка відповідно до закону підлягає ліцензуванню,
дозволяється лише за наявності ліцензії.

Держава підтримує господарську діяльність у галузі охорони


здоров'я.

( Стаття 17 в редакції Закону N 3370-IV ( 3370-15 ) від
19.01.2006 )

Стаття 18. Фінансування охорони здоров'я

Фінансування охорони здоров'я здійснюється за рахунок
Державного бюджету України, бюджету Республіки Крим, бюджетів
місцевого та регіонального самоврядування, фондів медичного
страхування, благодійних фондів та будь-яких інших джерел, не
заборонених законодавством.

Кошти Державного бюджету України, бюджету Республіки Крим,


бюджетів місцевого та регіонального самоврядування, асигновані на
охорону здоров'я, використовуються для забезпечення населенню
гарантованого рівня медико-санітарної допомоги, фінансування
державних цільових і місцевих програм охорони здоров'я та
фундаментальних наукових досліджень з цих питань. { Частина друга
статті 18 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3421-IV
( 3421-15 ) від 09.02.2006 }

Обсяги бюджетного фінансування визначаються на підставі


науково обгрунтованих нормативів з розрахунку на одного жителя.

За рахунок Державного бюджету України, бюджету Республіки


Крим, бюджетів місцевого та регіонального самоврядування
фінансуються загальнодоступні для населення заклади охорони
здоров'я. Кошти, не використані закладом охорони здоров'я, не
вилучаються і відповідне зменшення фінансування на наступний
період не проводиться.

Відомчі та інші заклади охорони здоров'я, що обслуговують


лише окремі категорії населення за професійною, відомчою або
іншою, не пов'язаною із станом здоров'я людини ознакою,
фінансуються, як правило, за рахунок підприємств, установ і
організацій, які вони обслуговують. Допускається фінансова
підтримка таких закладів за рахунок державного або місцевого
бюджетів, якщо працівники відповідного відомства, підприємства,
установи або організації становлять значну частину населення даної
місцевості.

Всі заклади охорони здоров'я мають право використовувати для


підвищення якісного рівня своєї роботи кошти, добровільно передані
підприємствами, установами, організаціями і окремими громадянами,
а також з дозволу власника або уповноваженого ним органу
встановлювати плату за послуги в галузі охорони здоров'я.

Держава забезпечує створення і функціонування системи


медичного страхування населення. Страхування громадян здійснюється
за рахунок Державного бюджету України, коштів підприємств, установ
і організацій та власних внесків громадян. Питання організації
медичного страхування населення і використання страхових коштів
визначаються відповідним законодавством.
  1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка