Вступне слово



Сторінка9/52
Дата конвертації05.05.2016
Розмір8.31 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   52

СИНТАКСИС




ПРОСТЕ РЕЧЕННЯ



Завдання синтаксису. Словосполучення й речення як основні одиниці синтаксису. Підрядний і сурядний зв’язок між словами й частинами складного речення. Словосполучення. Головне й залежне слово в словосполученні. Типи словосполучень за морфологічним вираженням головного слова.

Словосполучення непоширені й поширені.

Речення як основна синтаксична одиниця. Граматична основа речення. Порядок слів у реченні. Види речень у сучасній українській мові: за метою висловлювання (розповідні, питальні й спонукальні); за емоційним забарвленням (окличні й неокличні); за будовою (прості й складні); за складом граматичної основи (двоскладні й односкладні); за наявністю чи відсутністю другорядних членів (непоширені й поширені); за наявністю необхідних членів речення (повні й неповні); за наявністю чи відсутністю ускладнювальних засобів (однорідних членів речення, вставних слів, словосполучень, речень, відокремлених членів речення, звертання).

Просте двоскладне речення. Підмет і присудок як головні члени двоскладного речення. Особливості узгодження присудка з підметом. Способи вираження підмета. Типи присудків: простий і складений (іменний і дієслівний). Способи їх вираження. Основні функції та способи вираження компонентів складеного присудка: вираження граматичного значення присудка (функція допоміжної частини) та вираження основного лексичного значення присудка (функція основної частини – неозначеної форми дієслова чи іменної частини).

Другорядні члени речення у двоскладному й односкладному реченні. Означення узгоджене й неузгоджене. Прикладка як різновид означення.

Додаток. Типи обставин за значенням. Способи вираження означень, додатків, обставин. Порівняльний зворот. Функції порівняльного звороту в реченні (обставина способу дії, присудок).

Односкладні речення. Граматична основа односкладного речення. Типи односкладних речень за способом вираження та значенням головного члена: односкладні речення з головним членом у формі присудка (означено-особові, неозначено-особові, узагальнено-особові, безособові) та односкладні речення з головним членом у формі підмета (називні). Способи вираження головних членів односкладних речень.

Речення з однорідними членами. Узагальнювальні слова в реченнях з однорідними членами. Речення зі звертанням. Звертання непоширені й поширені. Речення зі вставними словами, словосполученнями, реченнями, їх значення. Речення з відокремленими членами. Відокремлені означення, прикладки – непоширені й поширені. Відокремлені додатки, обставини. Відокремлені уточнювальні члени речення.
Завдання синтаксису. Словосполучення й речення як основні одиниці синтаксису
Синтаксисом (від грецького syntaxis – “складання”) називається розділ граматики, що вивчає способи поєднання слів у словосполучення і речення, а також будову та типи цих одиниць.

Основними одиницями синтаксису є словосполучення і речення.



Словосполучення – це мінімальне смислове і граматичне поєднання слів, що виконує номінативну функцію.

Н а п р и к л а д: дерев’яний стіл, писати листа, близько від дому, пристосований для роботи.

Синтаксис словосполучення вивчає способи та особливості поєднання одних слів з іншими.

Реченням називається мінімальна одиниця спілкування, основною функцією якої є повідомлення.

Н а п р и к л а д: Коло нашого будинку ростуть прекрасні квіти. Мати – найголовніша людина в твоєму житті. Тиша навкруги. Щось сьогодні морозно.

Синтаксис речення вивчає типи речень, їх будову, функціонування речення у мовленні.

Вивченням речення синтаксис не обмежується, ос­кільки речення може виконувати свої функції у поєднанні з іншими реченнями. Тому найвищим рівнем синтаксису є рівень тексту (вивчення зв’язного мовлення).


Підрядний і сурядний зв’язок між словами й частинами складного речення

ВИДИ СУРЯДНОГО ЗВ’ЯЗКУ:

Між словами виникає три види сурядного зв'язку:

сурядний зв'язок

приклади

розділовий

то дощ, то сніг; зима або весна

єднальний

земля і небо; я і ти; ми і вона

протиставний

не я, а ти; не любов, а сон

ВИДИ ПІДРЯДНОГО ЗВ’ЯЗКУ:

Між словами в підрядному словосполученні виникає також три види підрядного зв'язку:



підрядний зв'язок

приклади

узгодження

білий пес- білого пса- білому псу

керування

читаю книжку- читала книжку- читатимемо книжку

прилягання

сніданок нашвидку, співати йдучи



Словосполучення. Головне й залежне слово в словосполученні. Типи словосполучень за морфологічним вираженням головного слова. Словосполучення непоширені й поширені

Словосполучення – це поєднання за допомогою підрядного синтаксичного зв’язку двох чи більше пов­нозначних слів.

Словосполучення завжди має в своєму складі головне і залежне слово. Головним є слово, від якого ставиться питання до іншого слова словосполучення.

Н а п р и к л а д: співати голосно – співати – головне: співати (як?) голосно;

Зелені луки – луки – головне: луки (які?) зелені.


Як і слово, словосполучення виконує номінативну функцію, але воно відрізняється від слова тим, що складається з двох і більше лексичних одиниць, а також тим, що дає ширше поняття про предмет, дію тощо.

Н а п р и к л а д: дерево – високе дерево; йти – швидко йти; парта – парта учня тощо.


На відміну від речення, словосполучення не є одиницею спілкування.

Від словосполучень слід відрізняти такі сполучення слів, які словосполученнями не вважаються, оскільки побудовані не на підрядному зв’язку між частинами:

сполучення підмета і присудка,

однорідні члени речення,

— фразеологізми: пекти раків, задирати носа.

У словосполученні залежне слово може з’єднуватись з головним безпосередньо (без прийменника) або за допомогою прийменників.

Н а п р и к л а д: червона калина, материна хустка, любити дощ, закохатися у дівчину, прийти до товариша.
Між словами у словосполученні можуть бути різні відношення, встановити які можна за допомогою поставленого від головного слова питання.

О з н а ч а л ь н і в і д н о ш е н н я притаманні словосполученням, що називають предмет та його ознаку.

Н а п р и к л а д: добрий друг, приємна розмова, чистий папір, сестрина хустка.

О б ’ є к т н і в і д н о ш е н н я притаманні словосполученням, які називають дію або ознаку та предмет, на який ця дія або ознака переходить.

Н а п р и к л а д: читати книгу, кликати його, притаманний словосполученню.

О б с т а в и н н і в і д н о ш е н н я властиві словосполученням, які називають дію або ознаку та обставину цієї дії або ознаки.

Н а п р и к л а д: грати голосно, стояти коло хати, прийти додому.
За будовою словосполучення поділяються на прості і складні.

Прості (непоширені) словосполучення складаються з двох слів (компонентів) і між ними встановлюється один вид синтаксичних відношень.

Н а п р и к л а д: голосний шепіт, писати дисертацію, думати вголос.

До простих деякі вчені відносять і словосполучення, в яких одним із компонентів виступає фразеологізм, ос­кільки в таких словосполученнях наявний тільки один вид підрядного зв’язку.

Н а п р и к л а д: звичка пекти раків, побігти світ за очі.

До складних (поширених) відносять словосполучення, що мають більше двох компонентів, між якими встановлюється два чи більше видів зв’язку.

Н а п р и к л а д: прочитати цікаву книгу, підслухати чиюсь розмову.


Словосполучення розподіляються на типи, і залежно від того, якою частиною мови виражене головне слово, серед словосполучень виділяють:

Таблиця

Різновид словосполучення

Приклади

Іменникове, головним словом у якому виступає іменник.

Різдвяні свята, книга з фізики, доповідь з географії, бажання мандрувати, дівчинка зі стрічками, жінка у червоному пальті.

Дієслівне, головним словом у якому виступає дієслово.

Виконувати завдання, мріяти про подорож, пишатися досягненнями, слухати уважно.

Прикметникове, головним словом у якому виступає прикметник.

Повний гордості, кращий за всіх, вірний слову.

Прислівникове, головним словом у якому виступає прислівник.

Високо над головою, прямо переді мною.

Числівникове, головним словом у якому виступає числівник.

Три подружки, другий за списком, п’ятий із нас.

Займенникове, головним словом є займенник.

Хтось із нас, щось словом у якому виступає цікаве, дехто з відсутніх, дещо незрозуміле.


Типи зв’язку у словосполученні

Між компонентами словосполучення встановлюється підрядний зв’язок, причому розрізняють різні типи такого зв’язку: узгодження, керування, прилягання.


1. У з г о д ж е н н я – це такий тип підрядного зв’язку між компонентами словосполучення, при якому залежне слово набуває тієї ж граматичної форми, що й головне, тобто узгоджується з ним в роді, числі й відмінку.

При цьому узгодження може бути повним і частковим.

При повному узгодженні головне і залежне слово збігаються в усіх формах.

Н а п р и к л а д: чудовий день, першого травня, веселою розмовою, наше свято, чарівна посмішка.

При неповному узгодженні головне і залежне слово словосполучення збігаються лише в окремих формах. А в інших – не збігаються.

Н а п р и к л а д: інженер Беспалова (не збігаються в роді), місто Суми (не збігаються в числі), село Велика Шишівка (не збігаються в роді).

2. К е р у в а н н я – це такий тип підрядного зв’язку між компонентами словосполучення, при якому головне слово вимагає від залежного слова певної граматичної форми (відмінка).

Н а п р и к л а д: знайти дорогу, побачити дівчину, піклуватися про старих, йти до магазину.

Керування може бути безпосереднім і опосередкованим, сильним і слабким.

Безпосереднє керування – це керування, яке здійснюється без допомоги прийменника.

Н а п р и к л а д: читати газету, дивитися телепередачу, слухати лекцію, розуміти розмову.

Опосередкованим називається керування, яке здійснюється за допомогою прийменника.

Н а п р и к л а д: думати про роботу, довідатись про подію, пошити для сина, написати для нащадків.

Сильним називають таке керування, при якому головним словом виступає перехідне дієслово, яке вимагає від залежного слова форми знахідного чи родового відмінка без прийменника.

Н а п р и к л а д: виконати доручення, пофарбувати паркан, сплести шкарпетки.
Слабким керування вважається в усіх інших випадках.

Н а п р и к л а д: читати з бабусею, думати про події, знайти для матері.


3. П р и л я г а н н я – це такий різновид підрядного зв’язку між компонентами словосполучення, при якому залежне слово приєднується до головного лише за змістом. Залежне слово при цьому є невідмінюваною частиною мови.

Н а п р и к л а д: думати старанно, писати красиво, ходити твердо, стояти похитуючись, бажання вчитись.



Речення як основна синтаксична одиниця. Граматична основа речення. Порядок слів у реченні. Види речень у сучасній українській мові: за метою висловлювання (розповідні, питальні й спонукальні); за емоційним забарвленням (окличні й неокличні)


Речення – це граматично та інтонаційно оформ­лена синтаксична одиниця, яка є засобом формування, вираження і повідомлення думки.

Основними ознаками речення є такі:

— виражає закінчену думку (має смислову завершеність) і є одиницею повідомлення;

— має закінчену інтонацію, що залежить від змісту речення, мети його, а також розташування компонентів.

— має граматичну організацію – будову речення. У кожному реченні наявний граматичний центр, основа – головні члени речення.

Граматичний центр, або граматичну основу речення становлять головні члени речення – підмет і присудок.

Відношення між підметом і присудком формують основну граматичну ознаку речення – предикативність, тобто віднесеність повідомлюваного у реченні до дійсності.

Предикативність виражається у граматичних категоріях способу, часу і особи.


За своєю будовою речення поділяються на прості та складні, причому будова речення визначається за кількістю граматичних (предикативних) центрів. Так, у простому реченні один граматичний центр.

Н а п р и к л а д: Ні, про інше щось говорить/ Те старе оповідання./ Між рядками слів таїться / В нім якесь пророкування.(М. Вороний).

У складному реченні дві й більше граматичні основи (граматичні центри).

Н а п р и к л а д: Ой, щебечуть солов’ї,/ Розвиваються лелії,/Квіти сиплються з вишень;/ Пара голубів туркоче,/ Наче слухати не хоче/Соловейкових пісень. (В. Пачовський). У цьому реченні чотири граматичні центри: щебечуть солов’ї, розвиваються лелії, квіти сиплються, пара голубів туркоче, отже, речення складне за своєю будовою.


На відміну від словосполучень, де між компонентами існує тільки підрядний зв’язок, реченню притаманні с у р я д н и й, п і д р я д н и й та б е з с п о л у ч н и к о в и й зв’язки, що реалізуються між частинами складного речення.

Сурядний зв’язок реалізується в реченні також між однорідними членами.


У реченні може бути п р я м и й і н е п р я м и й порядок слів. Прямий порядок слів – це стилістично нейтральне розташування членів речення.

Непрямий, зворотний порядок слів, або інверсія, – це стилістично активне розташування членів речення. В українській мові є так званий вільний порядок слів, тобто всі члени речення можуть міняти своє місце. Проте переміщення членів речення спричиняє зміни синтаксичні, змістові та стилістичні.

Тобто, порядок слів має такі функції:


  • синтаксичну (Батько прийшов додому. Додому прийшов батько);

  • змістову (Я побачив викладача сина. Я побачив сина викладача);

  • стилістичну (Ці розмови мені не подобаються. Не подобаються мені ці розмови).

Порядок слів в українській мові найчастіше виконує стилістичну функцію.

Будь-який зворотний порядок слів у тексті має бути функціонально, стилістично, естетично виправданий. Невиправдана інверсія призводить до стилістичних помилок, до спотворення значення речення.

Типовими ознаками прямого порядку слів є такі:


  • підмет передує присудкові;

  • узгоджене означення передує означуваному слову, а неузгоджене стоїть після слова, якого стосується;

  • додаток стоїть після слова, якого він стосується;

  • обставини залежно від значення та способу вираження можуть стояти перед словом, з яким пов’язуються, і після нього.

У простому реченні найбільше змістове навантаження має слово, що стоїть на початку (якщо це місце не є для нього звичайним) або в кінці речення.

Непрямий порядок слів вживається для того, щоб наголосити на певній інформації в реченні, підкреслити щось.

Н а п р и к л а д: Не слів мені, а іскр, блискучих і палких!

Хай кида іскрами вогонь моїх промов,

Ах, мій народ з катами вмісті йшов,

Сам скутий раб – заковував других.

(О. Олесь).
Кожне речення має якусь свою мету – повідомити, запитати, виголосити, закликати до чогось тощо. За метою висловлення речення поділяються на р о з п о в і д-н і, п и т а л ь н і і с п о н у к а л ь н і.

Розповідні речення повідомляють про факт реальної дійсності.

Н а п р и к л а д: Ти не згасиш жаги і спраги

Росою пишної краси,

Ні ненависті, ні відваги

Ти серцеві не додаси.

(Є. Маланюк).

Питальне речення містить в собі запитання.

Н а п р и к л а д: Чи русалки чешуть коси,



Чи з небес спадають роси,

Чи кладуть женці покоси?

(О. Олесь).

Спонукальне речення виражає спонукання до дії, прохання, пораду, заклик, наказ.

Н а п р и к л а д: Заспівай йому ти пісню



Нашу, рідну, половецьку,

Про життя привільне наше,

Нашу вдачу молодецьку

(М. Вороний).

Розповідні, питальні та спонукальні речення можуть бути окличними або неокличними. Формальним показником окличного речення є знак оклику. А за інтонацією це емоційно наснажене речення.

Н а п р и к л а д: І сила ж є, і серце не мізерне,



І сто віків ні вмерти, ні заснути,—

Все вернем, вернем, вернем, вернем!

(Л. Костенко).


Просте двоскладне речення. Підмет і присудок як головні члени двоскладного речення. Види речень у сучасній українській мові: за будовою (прості й складні); за складом граматичної основи (двоскладні й односкладні); за наявністю чи відсутністю другорядних членів (непоширені й поширені); за наявністю необхідних членів речення (повні й неповні)
П р о с т и м називається речення, в якому одна граматична основа.

За своєю структурою прості речення бувають дво­складними і односкладними, повними і неповними, поширеними і непоширеними.

 Д в о с к л а д н і речення – це речення, в яких наявні і підмет, і присудок. В о д н о с к л а д н о м у реченні є тільки один головний член речення.

П о ш и р е н і речення – це речення, в яких є другорядні члени.

П о в н і речення – це речення, в яких наявні всі необхідні члени речення. Не слід плутати повні речення із двоскладними, оскільки односкладне речення може бути повним, якщо у ньому наявні всі необхідні члени речення.

У повному реченні наявні всі необхідні для заповнення його структури члени речення.

Н а п р и к л а д: І схилилася стареча

Голова гудця на груди –

Там, де пустка замість серця,

Порятунку вже не буде!..

(М. Вороний).

Неповне речення має пропущений член речення, який часто легко відновлюється з контексту. Неповними можуть бути двоскладні та односкладні речення (поширені й непоширені) речення різних структурних типів, причому пропущеним буває один, два та більше членів речення.

Н а п р и к л а д: Всі печалі – піхотно,

Всі пожари – поротно,

Сльози – ділить на взводи,

Рани – в перші походи…

(Л. Костенко).

Неповні речення належать до тих структурних типів, що й повні з відновленим членом речення. Так, наприклад, речення На широкій лаві – сивоусий кобзар з бандурою. Поруч із ним хлопець років тринадцяти – двоскладні неповні.

Неповні речення найчастіше вживаються в діалогічному мовленні.

У сучасній українській мові неповні речення поділяються на три типи: контекстуальні, ситуативні та еліптичні.



Контекстуальним неповним реченням називається речення з пропущеними членами, які будуть вжиті в найближчому або в тому самому реченні, якщо воно складне.

Н а п р и к л а д: Знову настав день. На цей раз сірий, осінній. Непривітний.

Контекстуальні неповні речення поділяються на такі груп:

а) речення без підмета або його частини: Вона приїхала сюди із Петербурга, із столиці. Хотіла прахові вклонитися (Підсуха);

б) речення без присудка або його частини: (Літо любить роботу, а зима – турботу);

в) речення без додатка або обставини:



  • Не бачила хлопчика? – чути дверима рипнула.

  • Не видно було, – байдуже щебетнула бабуся (Збанацький);

г) речення без кількох членів: А я ходжу. Рівним, розміреним кроком,через усю хату, з кутку в куток. З кутка в куток (М. Коцюбинський).

Ситуативними називаються неповні речення, в яких пропущені члени підказуються обстановкою мовлення. Н а п р и к л а д: Миколка зібрався вже виходити за двері, коли на порозі з’явилася мати. “Ти куди?” – запитала вона.

Серьожа з книжкою, а слідом за ним іще з десяток малечі… (А. Головко).

Еліптичними (від грец. elleipsis – “випущення, пропуск”) називаються особливого типу неповні речення, специфікою структури яких є пропуск не згаданого в контексті присудка.

Ці речення не потребують ні контексту, ні ситуації для того, щоб відтворити уявлення про дію або стан.

В еліптичних реченнях дія (стан) виражається всією синтаксичною конструкцією, яка вказує на місце, час, спосіб, що характеризують дію (стан), або на об’єкт дії: В зелених травах яблука червоні, в листві чубатій синій виноград (М. Стельмах); У вибалку на самім дні – зелена стежка в бур’яні (В. Мисик).

Н а п р и к л а д: До кого говорить?



Блок – у могилі. Горький – мовчить.

(П. Тичина).


Головними членами речення є підмет і присудок.

Підмет – це головний член двоскладного речення, що називає предмет, ознаку чи дію якого називає присудок.

Присудок – це головний член двоскладного речення, що виражає ознаку підмета чи дію, яку виконує підмет.
Способи вираження підмета

Підмет відповідає на питання хто? що? Як правило, підмет в реченні виражається іменником або займенником.

Н а п р и к л а д: Я плакав у сні, мені снилася мрія:

Десь ніби я пташка, лечу уві сні –

А долом уся Україна квітками,

Красується вільна, своя, у весні!

Я з радості плакав у сні…

(О. Олесь).

Інші частини мови теж можуть виконувати функцію підмета, якщо вони вживаються в значенні іменника.

Н а п р и к л а д: І – це сполучник сурядності. Жити – Вітчизні служити. Залишились тільки п’ятеро. І пронеслося радісне „ура”!

Ніби снігу кинуло у душу

Це печальне з-під небес „курли” (Я. Кузик).

Підмет може виражатися і нерозкладним словосполученням.

Н а п р и к л а д: І кожний з нас учитися клянеться і товаришів любити, як себе (П. Тичина).

Словосполучення типу батько з матір’ю, ми з тобою виступають в ролі складеного підмета в тому випадку, коли присудок має форму множини.

Н а п р и к л а д: Батько з матір’ю вирішили подарувати мені на день народження годинник (складений підмет). Батько з матір’ю не вирішив, куди ж відправити мене на канікули (підмет і додаток).

Таким чином, за структурою підмет буває простий і складний.
Типи присудків: простий і складений (іменний і дієслівний). Способи їх вираження. Основні функції та способи вираження компонентів складеного присудка: вираження граматичного значення присудка (функція допоміжної частини) та вираження основного лексичного значення присудка (функція основної частини – неозначеної форми дієслова чи іменної частини)
За структурою присудки бувають простими і складеними. У простому присудку одне слово виражає і лексичне і граматичне значення..

Н а п р и к л а д: Ой з-за гори з-за крутої



Голубка гуде,

Молодая Оксаночка

До батенька йде (Нар. пісня).
П р о с т и й п р и с у д о к виражається дієсловами дійсного, умовного чи наказового способу.

Н а п р и к л а д: Став би я при дорозі, наче явір самотній. Хай знає дівчина, хто її любить.


Складений присудок складається з двох і більше компонентів. Складений присудок буває дієслівним та іменним.

Д і є с л і в н и й с к л а д е н и й п р и с у д о к складається з допоміжного дієслова та інфінітива. В такому присудку інфінітив називає дію, а допоміжне дієслово вказує на реальність чи нереальність дії та її час.

Н а п р и к л а д:

Не можу відшукати цвіту сливи,

Який хотіла милому вказати.

Тут сніг упав, –

Не в силах я пізнати,

Де сливи цвіт, а де білі сніжинки (Ямабе Якогіто)


Допоміжними словами у дієслівному складеному присудку можуть бути такі:

— дієслова, що вказують на стадію протікання дії: почати, закінчити, продовжувати тощо;

— дієслова із значенням бажаності, можливості: хотіти, бажати, мусити, прагнути тощо;

— дієслова із значенням мислення, почуттів: думати, боятися тощо.

— прикметники: згодний, схильний тощо.

Н а п р и к л а д: Ось я і закінчив писати свій роман. Я хочу вирушити у мандрівку наступного тижня. Я боюся братися за це доручення. Чи ви згодні посісти цю посаду?

Схематично структуру складеного дієслівного присудка можна відобразити таким чином:

ДСП = ЗВ’ЯЗКА + ІНФІНІТИВ


Іменний складений присудок складається з дієслова зв’язки та іменної частини, вираженої іменником, прикметником, дієприкметником, числівником, займенником.

Дієслова зв’язки в іменному складеному присудку виражають граматичне значення особи, часу та способу.

Н а п р и к л а д: Цієї осені Петрик стане вже школяриком.

Вона – не тільки мрії срібні,

А праця, й радощі зусиль,

Вона потрібна, як потрібні

Вода й повітря, хліб і сіль.

(М. Рильський).


Найчастіше в іменному складеному присудку в ролі зв’язки виступає дієслово бути в усіх особових формах дійсного, умовного та наказового способів, а також в усіх часових формах (у дійсному способі).

Крім того, це можуть бути дієслова типу становити, робитися, називатися, вважатися.

Зв’язка бути в багатьох реченнях може бути формально не виявленою, пропущеною, але вона мислиться.

Н а п р и к л а д: Я тільки крапля в океані…

У ролі іменної частини іменного складеного присудка можуть виступати:

іменники: Не чіпляйтеся з розмовою,

От співати – інша річ.

(М. Рильський);

Подія ця для мене була великою

несподіванкою;
прикметники: І ці поля тепер мені чужі,

і ти чужа, і притулку немає…

(М. Рильський).



числівники: Я став п’ятим серед них;
займенники: От і залишилася стара мати зовсім сама в старенькій, такій незатишній взимку хатині;
дієприкметники: Усі мої улюблені книжки були покладені на полиці зверху, щоб легко було діставати;

Я стомлений, знесилений душевно вкрай (О. Довженко);
прислівники: Чоловік здавався трохи напідпитку.
Схематично структуру складеного іменного присудка можна відобразити таким чином:


Складний присудок це присудок, утворений з двох, трьох чи чотирьох компонентів.
Складні присудки можуть бути дієслівними і іменними. Складний тричленний дієслівний присудок складається з особової форми дієслова, допоміжного дієслова у формі інфінітива та ще одного компонента у формі інфінітива або.

Н а п р и к л а д: Ніхто не може примусити мене зрадити себе, свої переконання.


Складний тричленний іменний присудок складається з особової форми дієслова, дієслова зв’язки у формі інфінітива та іменної частини.

Н а п р и к л а д: Я міг би бути учителем, лікарем, ба навіть космонавтом, та став просто солдатом, вічним солдатом на цій страшній війні (О.Саган).


Тричленний присудок змішаного типу складається із зв’язки, прив’язкової іменної частини та прив’язкової форми інфінітива.

Н а п р и к л а д: Ти гідний був би замінить мене.


Другорядні члени речення у двоскладному й односкладному реченні. Означення узгоджене й неузгоджене. Прикладка як різновид означення.

Додаток. Типи обставин за значенням. Способи вираження означень, додатків, обставин. Порівняльний зворот. Функції порівняльного звороту в реченні (обставина способу дії, присудок)
Другорядні члени розширюють та доповнюють зміст речення. До другорядних належать такі члени речення: додаток, означення, обставина.
Додаток

Додаток – це другорядний член речення, що називає предмет, на який спрямована дія, стан або ознака, які називає присудок.

Додаток відповідає на питання непрямих відмінків: кого? чого?; кому? чому?; кого? що?; ким? чим?; на кому? на чому?

Н а п р и к л а д: Я в серці з юних літ до скону пронесу

Це листя трепетне на полі голубому,

Ці барви пушкінські, цю урочисту втому,

Це горде золото, що падає у прах,

Ці прожилки тонкі на кленових листах,



На листі дубовім ці лінії різьблені,

Сліпучі бризки ці по мураві зеленій,

Цю суміш сміливу найяскравіших плям,

Цю смерть, увінчану таким живим життям!

(М. Рильський).

Додатки можуть вживатися без прийменників і з прийменниками.

Н а п р и к л а д, у наведеному вище прикладі без прийменників вживаються додатки:

листя

барви


золото

Пронесу — втому

прожилки

бризки


суміш плям

смерть

З прийменником вживаються додатки: на листах, по мураві.
Додатки найчастіше можуть виражатися:

– і м е н н и к о м у непрямих відмінках: Напитись



голосу твого, того закоханого струму,

тієї радості і суму, чаклунства дивного

того (Л. Костенко);

– ч и с л і в н и к о м: Семеро одного не чекають;

– д і є с л о в о м у формі інфінітива: Я дозволю тобі сказати.

– б у д ь - я к о ю ч а с т и н о ю м о в и у значенні іменника: Ти кого ж виглядаєш на кручі найвищій ізрану? (А. Малишко).



Мала четверту онуку,

Колискову турчала, агукала (А. Малишко).
Як правило, додатки, виражені іменниками, займенниками, числівниками та іншими частинами мови, зв’язуються з головним словом за допомогою керування. Виражений інфінітивом додаток утворює разом з головним словом словосполучення, зв’язане за допомогою прилягання.

У реченні додаток найчастіше залежить від дієслова.

Н а п р и к л а д: Знову Біблія літа розкрила

Сторінки заколисаних піль.

Легкий вітер напружує крила

Гнати леготом золото хвиль.

(Є. Маланюк).


Крім того, додаток також може залежати від іменника: побудова школи, вручення атестатів, організація вечірки (як правило, це віддієслівні іменники); прикметників: повний журби, потрібний наступним поколінням, задоволений уроком тощо.
Додатки можуть бути прямими і непрямими.

П р я м и й додаток означає предмет, на який переходить дія, виражена перехідним дієсловом або дієприслівником, утвореним від перехідного дієслова. Прямий додаток виражається знахідним відмінком без прийменника або родовим відмінком, у випадках, коли дія переходить не на весь предмет або є заперечна частка не.

Н а п р и к л а д: Все забув: мої смутки і скрути,

Мої грішні, бездушні слова,

Тут, на царині, Книгою Рути

Розгортаються справжні жнива.

(Є. Маланюк).


Н е п р я м и й додаток виражається всіма формами непрямих відмінків. Крім знахідного без прийменника та родового без прийменника (якщо є частка не або дія переходить не на весь предмет).

Н а п р и к л а д: Десь там квітнеш вишневим цвітом,



Десь зітхаєш в веснянім чаду,

А мені ти – блакитним мітом

В золотім полудневім меду.

(Є. Маланюк).

Непрямі додатки можуть залежати від перехідних і неперехідних дієслів.
Означення

Означенням називається другорядний член речення, який вказує на ознаку предмета, його якість, властивість, приналежність, кількість або порядок предметів.

Означення в реченні може залежати від іменника або інших частин мови, вжитих в значенні іменника.

Н а п р и к л а д:

Осінній день, осінній день, осінній!



О синій день, о синій день, о синій!

Осанна осені, о сум! Осанна,

Невже це осінь, осінь, о! — та сама.

Останні айстри горілиць зайшлися болем.

Ген килим, витканий із птиць, летить над полем.

(Л. Костенко).


Між означуваним словом, вираженим, як правило, іменником, та означенням, можуть встановлюватись різні зв’язки. За характером синтаксичного зв’язку з пояснювальним словом означення поділяють на узгоджені й неузгоджені.

Узгоджене означення – це таке означення, яке зв’язується з пояснювальним словом способом узгодження.

Н а п р и к л а д:

Необорима соняшна заглада –



Віки, віки – одна блакитна мить!

Куди ж поділа, степова Елладо,

Варязьку сталь і візантійську мідь?

(Є. Маланюк).

Узгоджене означення може бути виражене такими частинами мови:
Таблиця


Частина мови

Приклад

Прикметником

Прости, прости за богохульні вірші,

Прости тверді, зневажливі слова!



Гіркий наш вік, а ми ще, може, гірші,

Гіркі й пісні глуха душа співа (Є. Маланюк).

Займенником

Я припадаю знов до твоїх ніг… (Є. Маланюк).

Прокляттям, прокляттям ця назва… (Є. Маланюк).



Дієприкметником

Ти думав: повернешся з поля –

чекає вечеря і жінка,

сонцем нагріта призьба,

місяць, бандура… (Є. Маланюк)



Порядковим числівником

Що в єдине нас злива, —

Перші матері слова,

Перша пісня колискова (О. Олесь).







Кількісним числівником один в усіх відмінках, іншими числівниками в усіх відмінках, крім наз. і знах.

В давніх літописах наших

Єсть одно оповідання,

Що зворушує у серці

Найсвятіші почування (М. Вороний).





Іменником

Місто Донецьк, школа-ліцей, ріка Волга.

Узгоджене означення може бути поширеним і непоширеним. Поширене означення має при собі пояснюючі слова.

Н а п р и к л а д: Осінній день, наповнений пахощами вмираючих трав, поступово згасав.

Поширене означення, яке виражається дієприкметником із залежними від нього словами, називається дієприкметниковим зворотом.


Неузгоджені означення можуть бути виражені:
Таблиця

Частина мови

Приклади

Іменником у род. відм. без прийменника.

Книга товариша, твори Шевченка, берег Дніпра.

Жив у Києві в неволі ханський син,

малий хлопчина, половецького б то

хана найулюблена дитина (М. Вороний).


Іменником у родовому відмінку з прийменником

Шлях з півдня на північ, робота з ранку до вечора, альбом для фотокарток.

Іменником у знахідному відмінку з прийменником

І воно живить надію,

Певну віру в ідеали,

Тим, котрі вже край наш рідний

Зацурали, занедбали (М. Вороний).

О, друже мій, то не дурниці –

всі ті щасливі небилиці



Про райських гурій, про нірвану,

Про землю ту обітовану (М. Вороний).

Іменником в орудному відмінку з прийменником

Дівчина з кісками, хлопець з рогаткою, тітка з валізою.

Присвійним займенником його у род. відм.

Його портфель, її день народження, його зошит.

Інфінітивом

Дали наказ відступати.

Прислівником

Борщ по-українськи, прогулянка вдвох.

Нерозкладним словосполученням

Дівчина з блакитними очима, хлопець з великими вухами, чоловік суворої вдачі.


Прикладка

Прикладка є особливим різновидом означення. Означення це виражається іменником і дає предметові другу назву.

Н а п р и к л а д: Вслід за спекотним місяцем липнем наступає серпень-місяць, місяць підведення перших перед­зимових підсумків.



Виріс коло нашого міста новий завод-велетень.
Прикладками виступають і власні назви при загальних назвах.

Н а п р и к л а д: Наш учитель, Микола Семенович, ніколи не примушував нас почувати себе нерозумними дітьми.


У художньому стилі найбільше поширена прикладка, що дає предметові образну назву.

Н а п р и к л а д: дівчина-калина, дівчина-зозуля, хлопець-козак, нічка-чарівниця.

Прикладка вказує на професію, рід занять, вік, національність, виступає власною назвою міст, озер, людей тощо.

Н а п р и к л а д: Тече річка Дінець, прекрасна річка. Іван Петрович, наш ветеринар, кожен рік старається зменшити випадки захворювань серед худоби.

У реченні поширена прикладка може виділятися комами. Через дефіс непоширена прикладка пишеться з означуваним словом у таких випадках:

— коли означуване слово і прикладка є загальними назвами: дівчина-красуня, весна-чарівниця;

— коли означуване слово стоїть після прикладки: Сірко-собака, Кеша-папуга;

— коли прикладка входить до складу терміна: жаба-бик, листоїд-бабанух, твір-опис.

Прикладки, що означають назви газет, журналів, пароплавів тощо, беруться в лапки: газета “Комсомолець Донбасу”, журнал “Українська мова і література в школі”.

Обставина

Обставина – це другорядний член речення, що вказує на обставини дії, стану чи ознаки.

Обставини можуть бути виражені:


Таблиця

Частина мови

Приклади

Прислівником

Дзвонять дзвони вечір, сумно дзвонять нині;

Пишуть сумні вісти – будеш, сину сам…

(В. Пачовський).



Непрямими відмінками іменників з прийменниками чи без

Я плакав у сні, мені снилася мрія:

Десь ніби я пташка, лечу уві сні

(В. Пачовський).



Інфінітивом

Я йду тепер – шукати новий день.

Числівником

Вони вийшли до бою першими

Словосполученням

Цей город архистратига

Знов квітнув, як ярий цвіт (Є. Маланюк).

Та раз, коли, стомившися надміру,

він спочивав десь з учнями в гурті, —

крізь сон почув, як, не поснувши, ті

провадили собі розмову щиру (Є. Плужник).

За значенням обставини поділяються на такі різновиди:


Таблиця


Різновид обставини

Питання

Приклади

Обставина способу дії

як?яким способом?

І буде так: пшеницями зійде кров,

і пізнають, яка на смак любов

(Є. Плужник).


Обставина місця

де? куди? звідки?

І як усі лечу з землею в далечінь…... (Є. Плужник).


Обставина часу

коли? з якого часу? до якого часу?


Це сталося тоді, коли над містом, Країни світичем, нависла тяжко

погроза згуби лютої. Дня одного майданом велелюдним, не знати відкіля узявшись, тихо проходив чоловік (М. Орест).



Обставина міри і ступеня

скільки разів? як багато? у якій мірі? тощо.

От! І не треба ніяких слів! –

За мовчанням вщерть зголоднів (Є. Плужник).



Обставина причини

чому? з якої причини?

Але чудно й дивно: скоряючись потузі демонічній, на боязкім віддаленні юрба за ворожбитом рушила (М. Орест).

Обставина мети

з якою метою? навіщо?

Але нелюдська і недобра сила від

нього віяла: мов остовпілі, спинялись раптом перехожі;

з сусідніх вулиць на майдан збігались, не знаючи, чому і задля чого вони те роблять (М. Орест).


Обставина умови і допусту

за якої умови?

Незважаючи на спеку, він був одягнений дуже тепло.

Порівняльний зворот, в залежності від значення, може виступати або відокремленою обставиною, або частиною присудка.

Наприклад: Дівчина була така гарна, як маків цвіт (відокремлена обставина).

Серце моє наче жар. Руки стали як лід. (частина іменного складеного присудка)

Зверніть увагу на те, що кома перед порівняльним сполучником не ставиться:



  1. Перед порівняльним сполучником у фразеологічних зворотах: Дощ ллє як з відра. Хлопець почервонів наче рак.

  2. Якщо зворот має значення “у ролі (якості) когось, чогось”: Розглядаємо вашу пропозицію як спробу примирення.



Односкладні речення. Граматична основа односкладного речення. Типи односкладних речень за способом вираження та значенням головного члена: односкладні речення з головним членом у формі присудка (означено-особові, неозначено-особові, узагальнено-особові, безособові) та односкладні речення з головним членом у формі підмета (називні). Способи вираження головних членів односкладних речень
Односкладними називаються такі речення, в яких граматичну основу представляє тільки один член речення.

За формою головного члена односкладні речення по­діляються на такі, в яких головний член співвідносний з підметом (називні), та такі, в яких головний член спів­відносний з присудком (означено-особові, неозначено-особові, узагальнено-особові, безособові).


Розглянемо докладніше кожен різновид односкладних речень:

Таблиця

Різновид односкладного речення

Чим виражений головний член речення

Приклади

Означено-особове речення

Дієслово у формі першої та другої особи дійсного та наказового способів.

Та ще додай Уласа, скотарського бога, — докинув Славко, щось собі маючи на умі, але не поспішаючи (Д. Гуменна).

І любимо слова, важкі, мов чорний дим Зловіщих ватр, що сяяли татарину, Викохуємо кров, тугу і міцно зварену,

і просторінь – безмежну царину – Вітаєм серцем круглим і просторим (М. Бажан).

Неозначено-особове

Дієслово у формі третьої особи множини теп. та майб. часу або у формі множини минулого часу.

До яру підійшли, і одностайні тіні

Погнулися від їхніх тіл назад. (М. Бажан).



Кажуть, що вночі на передмістя Осінь приблукала з хуторів

(Є. Плужник).

Узагальнено-особове речення

Дієслово у формі другої особи однини та множини

Що посієш, те й пожнеш. Любиш кататися – люби і саночки возити.

Безособове речення

Безособове дієслово, інфінітив, дієслівні форми на -но, -то.

Ретельно тіні складено в штахети,

І над пустелищем степів,

Як хвіст скаженої комети,

Огонь рахманних вечорів. (М. Бажан).



Називне

Іменник

Кімната… який необмежений простір!

Квадрати паркету – яких іще площ?.. (Є. Плужник)


Речення з однорідними членами. Узагальнювальні слова в реченнях з однорідними членами. Речення зі звертанням. Звертання непоширені й поширені. Речення зі вставними словами, словосполученнями, реченнями, їх значення. Речення з відокремленими членами. Відокремлені означення, прикладки – непоширені й поширені. Відокремлені додатки, обставини. Відокремлені уточнювальні члени речення
Просте речення може ускладнюватися однорідними членами речення, звертаннями, вставними словами, словосполученнями і реченнями, відокремленими членами речення.
Однорідні члени речення

О д н о р і д н и м и називаються члени речення, які виконують однакову синтаксичну роль в реченні і об’єднані між собою інтонацією та сполучниковим сурядним або безсполучниковим зв’язком.


Однорідними можуть бути:

— присудки: Відсій кукіль і відбери зерно,



посій його й не жди, як зійде ряснотою,

а прагненням своїм і працею крутою

доглянь і перевір, яке на зріст воно.

(А. Малишко);


— підмети: У чистім полі, полі на роздоллі,

де колосочки проти сонця жмуряться,

Вернигора, Вернивода і Вернидуб

Три велетні – зібралися та й журяться.

(Л. Костенко);

— додатки: Напитись голосу твого,

того закоханого струму,



тієї радості і суму,

чаклунства дивного того.

(Л. Костенко);

— означення: Горе чорні та сизії

Виставляє дивізії.

(Л. Костенко);

— обставини: Гей, за лісом, за морем,

Щастя билося з горем.

(Л. Костенко);

Триматись вільно й незалежно,

Перемовчати: хто кого.

І так беззахисно й безмежно

Чекати голосу твого!

(Л. Костенко).


Однорідні члени речення об’єднуються між собою сурядним зв’язком (сполучниками сурядності) або безсполучниковим зв’язком.

У реченні може бути кілька рядів однорідних членів речення.

Н а п р и к л а д: Швидко, швидко ми побачимось,

Рідна матінко моя…

Наговоримось, наплачемось

(О. Олесь).


Однорідні члени речення вимовляються з інтонацією переліку, причому логічний наголос падає на кожний з однорідних членів речення.

При однорідних членах речення вживаються сполучники сурядності:

— єднальні: і, й, та (в значенні і), та й, ще й.

Н а п р и к л а д: Лежиш, скривавлена і скута,



Мов лебідь в лютім полоні.

(Є. Маланюк).

Як парость виноградної лози,

Плекайте мову. Пильно й ненастанно

Політь бур’ян.

(М. Рильський);

— протиставні: а, але, та (в значенні але), проте, зате, однак.

Н а п р и к л а д: Не бійтесь заглядати у словник:



Це пишний яр, а не сумне провалля

(М. Рильський);


— розділові: або, чи, хоч, то, чи-чи, або-або.

Н а п р и к л а д: Моє життя веде мене нерівно:



То на вершини, то в яри страшні,

Та скрізь душа співає переливно

Про очі безтілесні і ясні.

(М. Рильський).

Сполучники при однорідних членах речення можуть бути повторюваними і одиничними.

Однорідні і неоднорідні означення
Узгоджені означення можуть бути однорідними і не­однорідними в тому випадку, коли вони пояснюють один член речення.

О д н о р і д н и м и о з н а ч е н н я будуть в тому випадку, якщо вони характеризують предмет з одного боку (за кольо­ром, розміром, смаком, внутрішніми властивостями).

Н а п р и к л а д: Все забув: мої смутки і скрути,

Мої грішні, бездушні слова…

(Є. Маланюк).


Однорідними вважають також прикметник та дієприкметниковий зворот, який стоїть після нього.

Н а п р и к л а д: Кімната була тісна, наповнена тьмяним світлом, що лилось з маленьких вікон.

Однорідними є також означення, що стоять після означуваного слова.

Н а п р и к л а д: Та на тебе, чужу і кохану,



Я б і славу свою проміняв.

(В. Сосюра).



Зупинилася після довгого бігу – розкуйовджена, весела, гарна.

Н е о д н о р і д н і о з н а ч е н н я характеризу­ють предмет з різних боків. Неоднорідними є також означення, одне з яких відноситься до іменника, а друге – до іменникового сполучення.

Н а п р и к л а д: А коли із степу синя ніч

Умочила руки смаглії

В золоті моря далекії

Й відти витягла великого

Чорного щита прозорого…

(Т. Осьмачка).

А мені ти блакитним літом

В золотім полудневім меду…

(Є. Маланюк).

Між однорідними означеннями, якщо між ними немає сполучника, ставимо кому, тоді як між неоднорідними означеннями коми не ставимо.

Узагальнюючі слова при однорідних членах речення
Узагальнюючі слова – це слова, які об’єднують в одну групу поняття, що називаються однорідними членами.

Н а п р и к л а д: Ми назбирали багато грибів: білих, сироїжок, лисичок. От і закінчилося все: уроки, зустріч з товаришами і вчителями, веселі дзвінки.



Так, друже дорогий, ми любимо одно:

Старої творчості додержане вино,

І мед аттіцьких бджіл, і гру дзвінких касталій.

(М. Зеров).

Узагальнюючі слова є тими ж членами речення, що й однорідні члени, які вони об’єднують.

Якщо узагальнююче слово стоїть перед однорідними членами, після нього ставиться двокрапка. Якщо узагальнююче слово стоїть після однорідних членів речення, перед ним ставиться тире.

Н а п р и к л а д: Ніколи я не забуду дружніх розмов біля вогнища, пісень, облич моїх товаришів – всього, що зв’язує мене з моєю студентською молодістю.
Відокремлені члени речення

Відокремленими називаються члени речення, що виділяються за змістом та інтонаційно.

Основною причиною відокремлення є прагнення мовця виділити якусь частину повідомлення, підкреслити її. З цією метою він звертається до незвичного порядку слів або нагромадження навколо другорядного члена речення великої кількості залежних членів.

Н а п р и к л а д: Не чуючи, перебирала ти

Пожовклі клавіші, задумана й тривожна

(Є. Плужник).

Я ж почуваю так, скажу – бо мушу! –

Хоч щось своє, не сказане ніким;

Коли рядкам якимсь звіряти душу, —

Тільки таким!

(Є. Плужник).

Відокремлюватись можуть додатки, означення, прикладки, обставини.
Відокремлені додатки

Додатки відокремлюються не так часто. Відбувається це в таких випадках:


Таблиця

Випадки відокремлення

Приклади

Відокремлюються додатки з прийменниками та вжити ми в значенні прийменників словами типу крім, не рахуючи, за винятком, на відміну від, виключаючи тощо.

Ми всі, крім хіба що двох-трьох сусідів, зібралися в той день на подвір’ї. Робота, не рахуючи кількох моментів, була завершена. Всі, за винятком Петрика, до уроку були готові. На відміну від свого брата, я люблю займатися спортом. І тоді в думах у неї нікого, крім неї самої, а в серці тільки скарга та жаль великий… (А. Головко).

Відокремлюються додатки з прийменником замість.

Якщо замість можна замінити прийменником за, додаток не відокремлюється.



Замість хліба, він купив у крамниці цукерки. Замість фільму, по телевізору чомусь стали показувати “Новини”.


Відокремлені означення
Узгоджені означення відокремлюються у таких випадках:

Таблиця

Випадки відокремлення

Приклади

Якщо прикметниковий зворот стоїть в реченні після означуваного слова.

Над їхніми головами величезним чорним шатром розкинулося нічне небо, повне загадкового світла зірок, якихось несказанних звуків.

Якщо дієприкметниковий зворот стоїть в реченні після означуваного слова.

Народе мій, замучений, розбитий, Мов паралітик той на роздорожжу, Людським презирством, ніби струпом, вкритий! (І. Франко).

Якщо прикметниковий чи дієприкметниковий зворот з додатковим обставинним значенням стоїть перед означуваним словом-підметом.

Освітлена першими променями сонця, хатинка виявилось набагато затишнішою, ніж вона здалася їм вчора поночі.

Якщо після означуваного слова, перед яким уже є означення, стоїть одне або кілька означень.

І між ними зав’язалася нарешті невимушена розмова, повна різних подробиць з життя кожного, питань і відповідей.

Якщо означення відноситься до особового займенника.

Якби!.. Не знесиленим журбою, Роздертим сумнівами, битим стидом – Не нам тебе провадити до бою! (І. Франко).

Якщо означення стоїть не безпосередньо біля означуваного слова.

Хлопець здавався досить стомленим, худенький, млявий.

Неузгоджені означення відокремлюються в таких випадках:



Таблиця

Випадки відокремлення

Приклади

Якщо треба підкреслити значення неузгодженого означення, вираженого непрямим відмінком іменника з прийменником.

Весела молодичка, з високою зачіскою, справила на нього приємне враження. Засмаглий, з карими очима, високий і ставний, повертався Яків додому (А. Шиян).

Якщо неузгоджене означення виражене інфінітивом, воно відокремлюється тире.

Каменя один приділ – лежати! Вітрові один закон – лети! Тільки я поставлений питати, Як не цілі, то бодай мети(Є. Плужник).

Якщо неузгоджене означення поширене.

І справді любо було глянути на ставну постать Замфірову, з гордим, як у римського патриція обличчям, з міцним станом, тісно обхопленим золотим мережаним іліком, що відкриває широкі рукави білої сорочки, з-під котрої видко кремезні, з грубими від напруги жилами, руки (М. Коцюбинський).


Відокремлені прикладки

Прикладки відокремлюються в таких випадках:



Таблиця

Випадки відокремлення

Приклади

Якщо поширена прикладка стоїть після означуваного слова-іменника або займенника.

Веселий наш Микола, найкращий вожатий у таборі! Отакий мій батько, машиніст-майстер!

Якщо прикладка стоїть після означуваного слова-власної назви.

Микола Іванович, наш учитель, попросив нас сьогодні розв’язати дуже складну задачу.

Якщо прикладка, виражена власною назвою, стоїть після означуваного слова.

Ось і прийшов наш довгожданий гість, Петрик!

Якщо прикладка вживається зі словами наприклад, або, чи, родом, на ім’я, на прізвище тощо.

Кожному необхідно вчити орфографію, або науку про правильне написання слів.


Відокремлені обставини
Обставини відокремлюються у таких випадках:

Таблиця

Випадки відокремлення

Приклади

Відокремлюється допустова обставина зі словами всупереч, незважаючи на, наперекір

Всупереч бажанням батьків, діти рано чи пізно покидають рідну домівку і виходять у самостійне життя. Незважаючи на повідомлення синоптиків, погода була прекрасною.

Відокремлюються одиничні обставини, виражені дієприслівником, що стоять на початку або в середині речення


Наспівуючи і поглядаючи навкруги, хлопець швидко дістався до необхідного йому місця. Не повечерявши, він зразу повалився спати, стомлений важкою дорогою і переживаннями.

Відокремлюються обставини, на змісті яких мовець хоче наголосити

Випускники шкіл, за наявності золотої медалі, приймаються у наш виш без екзаменів. Дівчинка, закривши обличчя руками, голосно плакала.


Відокремлені уточнюючі члени речення
Уточнюючі члени речення – це такі слова, які стоять після інших членів речення і доповнюють або конкретизують їх зміст.
Уточнюючими можуть бути:

– о б с т а в и н и: Біля хати, під вікном, так затишно було



Богданкові сидіти, що він забув про все

на світі і грався голівками квіток.

А там, на горі, Україна співає,

А світ весь за нею складає пісні…

(В. Пачовський);

– п р и к л а д к и: Тут прожив життя мій батько, останній



швець у моєму роді шевчуків (В. Шевчук);

Михайлик, невмирущий дух народу,

Заніс до брами київський завіт:

Ворота золоті із Царгороду.

(В. Пачовський);

– о з н а ч е н н я: Ніч була холодна, осіння;

– д о д а т к и: До цього часу я ніколи не вдумувався так в прочитане, у розвиток подій книги, особливості зображення героїв;

– п і д м е т и: Мої учні, 6-А клас, старанно виконали домашнє завдання;

– п р и с у д к и: Він так зрадів, підстрибував, сміявся.

Звертання

Звертання – це слово чи група слів, що називають того, до кого звернена мова.

Звертаннями можуть бути як власні, так і загальні назви.

Н а п р и к л а д: Верни до мене, пам’яте моя,

Нехай на серце ляже ваготою

Моя земля з рахманною журбою.

(В. Стус).

Звертання називає предмети і явища, персоніфікуючи їх, створюючи про них враження, як про живі істоти.

Звертання виражене, як правило, формою кличного відмінка іменника, хоча може бути виражене і формою називного відмінка.

У реченні звертання виділяється комами.

Вставні і вставлені слова, словосполучення і речення
Вставні слова або словосполучення виражають ставлення мовця до повідомлюваної ним інформації.

Вставні слова не є членами речення і виділяються інтонаційно. За змістом вставні слова зв’язані з реченням.

Н а п р и к л а д: Я, може, божевільним тут здаюся.

Ми з вами люди різного коша.

(Л. Костенко).

На письмі вставні слова виділяються, як правило, комами з обох боків, якщо вони стоять в середині речення, або з одного боку, якщо вони стоять в кінці або на початку речення.

За своїм значенням вставні слова поділяються на такі типи:



Таблиця

Групи вставних слів за значенням

Приклади

Слова, що виражають впевненість або невпевненість у вірогідності повідомлюваного

Може, мабуть, можливо, певно, либонь, очевидно, точно, безсумнівно, безперечно, звичайно.

Я для тебе горів, український народе,

Тільки, мабуть, не дуже яскраво горів (В. Симоненко).

Тільки в тому, їй богу, не бачу біди (В. Симоненко).



Слова, що вказують на джерело повідомлення.

Чую, бачу, думаю, кажуть, на думку, по-моєму, мовляв тощо.

Знать, од бога, і голос той, і ті слова, ідуть меж люди! (Т. Шевченко).

Слова, що виражають емоційне ставлення мовця до повідомлюваного.

На жаль, на горе, на радість, на біду, шкода. На жаль, сьогодні ми нікуди піти не можемо, бо погода надто погана.

Слова, що виражають бажання мовця привернути до себе увагу співбесідника.

Бачите, зверніть увагу, повірте, до речі, знаєте тощо. Зверніть увагу, все сталося саме в той день, коли він збирався їхати до Львова.

Слова, що виражають послідовність викладу думок.

По-перше, нарешті, по-друге.

По-перше, я взагалі не знаю, що мені тепер робити.

Слова, що виражають зв’язок висловлюваного із попереднім висловленням.

Взагалі, навпаки, виходить, значить, отже.

А у цей день, навпаки, ніхто до лікарні не прийшов, так і просиділа лікар цілий день без роботи.


Від вставних слід відрізняти вставлені слова, слово­сполучення і речення, що вводяться у речення як додаткові повідомлення, побіжні зауваження, уточнюють і розширюють зміст повідомлюваного. Вставлені слова, словосполучення і речення записуються в дужках: Але іноді буває (щовечора буває так), як розвіється в уяві марево, — підведе жінка голову, а просто перед очима червоно сходить місяць, як і з давніх-давен, за двором говорять мужики, і Юхимів голос чути, а на греблі пісня затужить (і нащо-бо вони щовечора співають оцієї) – заниє тоскно серце у Катрі (А. Головко).




1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   52


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка