Вступне слово



Сторінка8/52
Дата конвертації05.05.2016
Розмір8.31 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   52

ЗАЙМЕННИК



Займенник як частина мови: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Співвіднесеність займенників з іменниками, прикметниками й числівниками. Розряди займенників за значенням: особові, зворотний, присвійні, вказівні, означальні, питальні, відносні, неозначені, заперечні
Займенник – це повнозначна частина мови, що вказує на предмети, ознаки, кількості, але не називає їх.

Н а п р и к л а д: займенники я, ти вказують на особу, він – на особу чи предмет, такий, цей – на ознаку, стільки – на кількість.

Займенники не мають єдиних граматичних ознак і синтаксичних особливостей. Так, одні займенники змінюються за родами, числами і відмінками, а інші змінюються тільки за відмінками. Займенник себе взагалі не має форми називного відмінка.

Розрізняють такі розряди займенників:


Таблиця

Розряди

Займенники

Особові

Я, ти, ми, ви, він, вона, воно, вони.

Зворотний

Себе

Присвійні

Мій, твій, наш, ваш, його, її, їх (їхній, їхня, їхнє, їхні).

Вказівні

Той, цей, такий, стільки.

Означальні

Весь, сам (самий), всякий, кожний (кожен), жодний (жоден), інший.

Питальні

Хто? що? який? чий? котрий? скільки?

Відносні

Хто, що, який, чий, котрий, скільки.

Заперечні

Ніхто, ніщо, ніякий, нічий, нікотрий, ніскільки.

Неозначені

Дехто, дещо, деякий, будь-хто, абищо, хтозна-що, бозна-який тощо.







За своїми граматичними ознаками займенники по­діляються на три класи:


Субстантивні

Атрибутивні

Кількісні

Вказують на

Предмет

Ознаку

Кількість

Змінюються за

Відмінками числами

Відмінками, родами

Відмінками

Особові, себе, хто, що, ніхто, ніщо, дехто, дещо, і подібні.

присвійні, вказівні(крім стільки), питальні, відносні, означальні, неозначені.

стільки, скільки і утворені від них.

За будовою числівники поділяються на прості, складні й складені.


Простих займенників найбільше: я, ти, ми , вони, себе, весь і так далі.

До складних займенників відносяться неозначені та заперечні: дехто, казна-який, абихто, ніхто, ніскільки тощо.

До складених займенників належать займенники типу: той самий, одне і те ж, цей чи інший, що таке тощо.
Особливості відмінювання заменників

1. Особові займенники та зворотний себе


Однина
Наз. я ти — він воно вона

Род. мене тебе себе його її

Дав. мені тобі собі йому їй

Знах. мене тебе себе його її

Орудн. мною тобою собою ним нею

Місц. (на) мені тобі собі ньому ній


Множина
Наз. ми ви вони

Род. нас вас їх (але до них)

Дав. нам вам їм

Знах. нас вас їх

Орудн. нами вами ними

Місц. (на) нас вас них


Особливістю відмінювання особових займенників є те, що у них в непрямих відмінках з’являється інша основа.

2. Присвійні займенники

Наз. твій твоя твоє твої

Род. твого твоєї твого твоїх

Дав. твоєму твоїх твоєму твоїм

Знах. як Наз. або Род.

Орудн. твоїм твоєю твоїм твоїми

Місц. (на) твоєму твоїй твоєму твоїх


Так само відмінюються займенники мій, свій. Займенники наш, ваш відмінюються, як прикметники твердої групи, а займенник їхній – як прикметник м’якої групи.

Наз. наш наші їхній їхні

Род. нашого наших їхнього їхніх

Дав. нашому нашим їхньому їхнім

Знах. як Наз. або Род.

Орудн. нашим нашими їхнім їхніми

Місц. (на) нашому наших їхньому їхніх
3. Вказівні займенники

Наз. той те та ті

Род. того того тої (тієї) тих

Дав. тому тому тій тим

Знах. як Наз. або Род. ту тих

Орудн. тим тим тією тими

Місц. (на) тому тому тій тих
Аналогічно відмінюються займенники цей, отой, оцей. Займенник такий відмінюється, як прикметник твердої групи.
Займенник стільки відмінюється лише в однині.

Наз. стільки

Род. стількох

Дав. стільком

Знах. як Наз. або Род.

Орудн. стількома

Місц. (на) стількох
4. Означальні займенники
Означальні займенники відмінюються, як прикметники.
Однина

Наз. весь, все кожний, кожне вся кожна

Род. всього кожного всієї кожної

Дав. всьому кожному всій кожній

Знах. як Наз. або Род. всю кожну

Орудн. всім кожним всією кожною

Місц. (на) всьому кожному всій кожній

(всім) (кожнім)
Множина

Наз. всі (усі) кожні

Род. всіх кожних

Дав. всім кожним

Знах. як Наз. або Род.

Орудн. всіма кожними

Місц. (на) всіх кожних
5. Питальні та відносні займенники
Наз. хто що який які

Род. кого чого якого яких

Дав. кому чому якому яким

Знах. кого що як Наз. або Род.

Орудн. ким чим яким якими

Місц. (на) кому чому якому яких

Так само відмінюються заперечні та відносні займенники, причому частки, за допомогою яких утворені відносні займенники, не змінюються.
Наз. чий чиє чия чиї скільки

Род. чийого чиєї чиїх скількох

Дав. чийому чиїй чиїм скільком

чиєму

Знах. як Наз. або Род. чию як Наз. чи Род.

Орудн. чиїм чиєю чиїми скількома

Місц. (на) чиєму чиїй чиїх скількох


4. Неозначені і заперечні займенники.
Наз. ніхто хто-небудь абищо

Род. нікого кого-небудь абичого

Дав. нікому кому-небудь абичому

Знах. нікого кого-небудь абищо

Орудн. ніким ким-небудь абичим

Місц. ні на кому (на) кому-небудь абичому



аби на чому
Творення займенників

Див. розділ „Будова слова і словотвір”.


ДІЄСЛОВО


Дієслово як частина мови: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Форми дієслова: дієвідмінювані, відмінювані (дієприкметник) і незмінні (інфінітив, дієприслівник, форми на -но, -то). Безособові дієслова
Дієсловом називається повнозначна частина мови, яка означає дію або стан.

Дієслово відповідає на питання що робити? що зробити?

У реченні дієслово найчастіше виступає присудком.

Дієслово може означати



  • фізичну дію: шити, білити, прати;

  • процеси мислення: думати, мислити, розуміти;

  • стан предмета: стояти, міститися, хвилюватися;

  • становлення предмета: старіти, в’янути, сохнути, рости;

  • емоційні процеси: любити, ненавидіти, зневажати тощо.

Розрізняють такі форми дієслова:



  • початкова форма (інфінітив);

  • видо-часові форми;

  • дієприкметник;

  • дієприслівник;

  • безособові форми на –но, -то.

Початковою формою дієслова є інфінітив, тобто така форма дієслова, яка називає дію, що не виражає способу, часу, особи, числа і роду, називає дію взагалі.

Н а п р и к л а д: співати, думати, спати, ходити, робитися, умиватися, рахувати, біліти, нехтувати.
Інфінітив має суфікс -ти (рідше -ть).

У формі інфінітива дієслова можуть бути доконаного та недоконаного виду.

Н а п р и к л а д: співати – заспівати, робити – зробити, думати – подумати, стрибати – стрибнути.

Безособовими називають дієслова, що означають дію без відношення до дійової особи, дію як процес, що відбувається сам по собі, без чиєїсь участі.

Безособові дієслова виступають головним членом речення в односкладних реченнях з відсутнім підметом.

Безособові дієслова можуть бути різними за своїм значенням. Вони, наприклад, можуть означати:

— явища природи: холоднішає, вечоріє, розвиднюється, морозить, пече тощо;

— стихійні явища: вигоріло, спалило, залило тощо;

— фізичний стан людини та відчуття: морозить, колотить, нудить, коле, пахне, тхне, болить;

— психічні переживання або психічний стан людини: хочеться, заманулось, спиться, віриться, мріється тощо.

— буття, існування чи їх заперечення: настало, минулося тощо;

— випадковість явища по відношенню до особливостей людини: везе, щастить, не везе тощо.

Дієприкметником називається така форма дієслова, що виражає ознаку предмета за дією, яку предмет виконує або яка на нього спрямована.

Дієприслівником називається невідмінювана форма дієслова на -чи, -ши, що вказує на додаткову дію, пояснюючи дієслово.

Н а п р и к л а д: Ой чиї ж се згуки ллються,

Може, жайворонки в’ються

І, цілуючись, сміються…

(О. Олесь).

У функції присудка в безособових реченнях часто виступають невідмінювані слова на -но, -то: зроблено, пошито, розкидано, розтоплено, розлито.

За походженням ці форми є колишніми короткими дієприкметниками пасивного стану минулого часу середнього роду із закінченням називного відмінка . Ці форми вийшли з ужитку в сучасній українській мові і збереглися лише як присудкові невідмінювані слова.

Н а п р и к л а д: Гей, відміряно ж буде та й мірою гожою!



Загатяться кратери кістками ворожими,

Черепами грабіжників і дітовбивць.

(І. Багряний).



Види дієслів: доконаний і недоконаний. Творення видових форм

Дієслова можуть бути доконаного і недоконаного виду.

Дієслова недоконаного виду означають незавершену дію і відповідають на питання що робити? що робив? що буду робити? що робитиму? що роблю?

Н а п р и к л а д: Темними ріками



Ніч іде по долинах,

Прудко біжить по зворах,

Мутно піниться на косогорах.

(В. Свідзинський).


Дієслова доконаного виду означають завершену дію і відповідають на питання що зробив? що зроблю? що зробити?

Н а п р и к л а д: Я ліг і заснув. Збудився



Нема медяного дня.

І тільки зоря над гаєм

Як грива гнідого коня.

(В. Свідзинський).

Доконаний вид дієслова може утворюватися від недоконаного такими способами:

— за допомогою префіксів: писати – написати, читати – прочитати, робити – зробити, питати – спитати тощо;

— за допомогою суфіксів: стрибати – стрибнути, стукати – стукнути;

— за допомогою зміни наголосу: викидати – викидати, виміряти — виміряти;

— за допомогою чергування звуків: скакати – скочити, допомагати – допомогти;

— за допомогою різних основ: брати – взяти, ловити – піймати.

Крім того, існує група дієслів іншомовного походження з суфіксом -ува-, що одночасно передають значення і доконаного, і недоконаного виду.

Н а п р и к л а д: наслідувати, телеграфувати, гарантувати і т.ін.


Часи дієслова: минулий, теперішній, майбутній
Дієслово в українській мові має три форми часу: теперішній, майбутній та минулий.
Теперішній час означає дію, що відбувається в момент мовлення (малюю, виконую, йду, сиджу, наздоганяю), або дію, що відбувається постійно (рукописи не горять, крига тане).

У теперішньому часі дієслова змінюються за особами і числами.

Минулий час означає дію, що відбувалася або відбулася до моменту мовлення (йшов, ходив, сидів, сів, зустрів, зустрічав).

У минулому часі дієслова змінюються за родами: писав – писала, писало, жив – жила, жило.

Майбутній час означає дію, що відбудеться або буде відбуватися після моменту мовлення (напишу, буду писати, зроблю, буду робити, виконаю, буду виконувати).

Майбутній час має три форми:

— просту форму доконаного виду: піду, продумаю, нагадаю, напишу;

— просту недоконаного виду: йтиму, думатиму, гадатиму, писатиму;

— складену недоконаного виду: буду йти, буду думати, буду гадати, буду писати.

У майбутньому часі дієслова змінюються за особами й числами.


Способи дієслова: дійсний, умовний, наказовий. Творення форм умовного і наказового способів дієслів
У сучасній українській мові розрізняють три способи дієслова: дійсний, умовний та наказовий.

Дієслова дійсного способу означають реальну дію, таку, що відбувається, відбувалася чи відбудеться. Вони також можуть заперечувати дію.

Н а п р и к л а д: Наметами квітучими рясніє

Твоїх вишень весняна заметіль.

І, мов дитя, на білих грудях хвиль

Тебе гойдають чорні буревії.

(Ю. Клен).


Умовний спосіб виражає бажану дію або дію, що може відбутися за певних умов, а не дію, що реально відбувається.

В умовному способі дієслова не пов’язані з поняттям часу, оскільки дія не пов’язана з реальністю. Умовний спосіб утворюється від форми дієслова минулого часу за допомогою умовної частки би (б): хотів би, бажала б, сталося б, прийшов би і так далі.

Наказовий спосіб виражає спонукання до дії, прохання або наказ ії виконати. Наказовий спосіб теж має справу не з реальною дією, а з такою, що повинна відбутись: напиши, прочитай, зроби.

Різні відтінки, як то: наказ, прохання, заклик, виражаються різними інтонаціями.

Н а п р и к л а д: Спросоння, колосочки:

Побудь, побудь із нами!

Спинилась божа мати,

Заплакала сльозами.

(П. Тичина).



Одягайся на розстріл – крикнув хтось

і постукав у двері.

(П. Тичина).


Форми наказового способу утворюються від основ теперішнього часу. Але форми наказового способу можуть утворюватися не для всіх осіб. В однині це тільки друга особа, у множині – перша і друга особи.

Н а п р и к л а д:


Однина
1 ос. —

2 ос. читай вчи копай роби спи думай


Множина
1 ос. читаймо вчімо копаймо робімо спімо думаймо

2 ос. читайте вчіть копайте робіть спіть думайте


Якщо треба передати наказ або прохання у третій особі, вживаються частки хай, нехай і форма третьої особи дійсного способу.

Н а п р и к л а д: нехай робить, нехай пише, хай читає, хай думає тощо.



Хай собі кружляє, обертається

Хоч круг лампочки земля стара!..

Ластівки літають, бо літається,

І Ганнуся плаче, бо пора…

(М. Рильський).
Отже, дієслова у наказовому способі мають такі закінчення.
Таблиця

Особа

Однина

Множина

1 особа

-імо, -мо




2 особа

-и, або чиста основа

-іть(-іте), -те

3 особа

(нехай) -е(є),

(нехай) -ать (-ять) -ить(-їть)-уть(-ють)


Словозміна дієслів І і II дієвідміни. Особові і числові форми дієслів (теперішнього і майбутнього часу й наказового способу). Родові і числові форми дієслів (минулого часу й умовного способу)

Дієвідмінюванням називається зміна дієслів за особами, часами і числами.
У дієслів визначають першу і другу дієвідміну (тобто зразки відмінювання) залежно від того, який звук виступає в особових закінченнях дієслів теперішнього часу.
Основним способом розрізнення І та ІІ дієвідміни є закінчення 3-ої особи множини теперішнього часу.

І дієвідміна -уть, -ють

ІІ дієвідміна -ать, -ять
Т е п е р і ш н і й ч а с
І дієвідміна

Однина


1 ос. чита-ю пиш-у маж-у

2 ос. чита-єш пиш-еш маж-еш

3 ос. чита-є пиш-е маж-е
Множина

1 ос. чита-ємо пиш-емо маж-емо

2 ос. чита-єте пиш-ете маж-ете

3 ос. чита-ють пиш-уть мажуть


ІІ дієвідміна
Однина

1 ос. бач-у сто-ю біж-у

2 ос. бач-иш сто-їш біж-иш

3 ос. бач-ить сто-їть біж-ить


Множина

1 ос. бач-имо сто-їмо біж-имо

2 ос. бач-ите сто-їте біж-ите

3 ос. бач-ать сто-ять біж-ать


Відмінювання дієслів дати, бути, їсти, розповісти
Однина

1 ос. дам їм розповімо

2 ос. даси їси розповіси

3 ос. дасть їсть розповість


Множина

1 ос. дамо їмо розповімо

2 ос. дасте їсте розповісте

3 ос. дадуть їдять розповідять


М а й б у т н і й ч а с
І дієвідміна

Однина


1 ос. читати-му писати-му мазати-му

2 ос. читати-меш писати-меш мазати-меш

3 ос. читати-ме писати-ме мазати-ме
Множина

1 ос. читати-мемо писати-мемо мазати-мемо

2 ос. читати-мете писати-мете мазати-мете

3 ос. читати-муть писати-муть мазати-муть


Однина

1 ос. бачити-му стояти-му бігти-му

2 ос. бачити-меш стояти-меш бігти-меш

3 ос. бачити-ме стояти-ме бігти-ме

Множина

1 ос. бачити-мемо стояти-мемо бігтимемо



2 ос. бачити-мете стояти-мете бігтимете

3 ос. бачити-муть стояти-муть бігти-муть

Однина

1 ос. буду читати буду писати



2 ос. будеш читати будеш писати

3 ос буде читати буде писати

Множина

1 ос. будемо читати будемо писати



2 ос. будете читати будете писати

1 ос. будуть читати будуть писати

Однина

1 ос. прочита-ю напиш-у замаж-у



2 ос. прочита-єш напиш-еш замаж-еш

3 ос. прочита-є напиш-е замаж-е

Множина

1 ос. прочита-ємо напиш-емо замаж-емо



2 ос. прочита-єте напиш-ете замаж-ете

3 ос. прочита-ють напиш-уть замаж-уть


Як бачимо, при відмінюванні дієслів недоконаного виду в майбутньому часі не розрізняються закінчення І та ІІ дієвідмін, тоді як у дієслів майбутнього часу, утворених за допомогою префікса, закінчення розрізняються (як і в теперішньому часі).

У минулому часі дієслова змінюються за родами: писав, писала, писало; їв, їла, їло; хотів, хотіла, хотіло.


Закінчення дієслів I та II дієвідміни
Таблиця

Особи

І дієвідміна

ІІ дієвідміна

Однина

1 особа

-у, -ю

-у -ю

2 особа

-еш -єш

-иш -їш

3 особа

-е -є

-ить -їть

Множина

1 особа

-емо -ємо

-имо -їмо

2 особа

-ете -єте

-ите -їте

3 особа

-уть -ють

-ать -ять


Чергування приголосних в особових формах дієслів теперішнього і майбутнього часу

1. Чергування [г] — [ж] — лягти — ляжу;



[к] — [ч] — плакати — плачу;

[х] — [ш] — колихати — колишу;

[д] — [дж] — водити — воджу;

[т] — [ч] — котити — кочу;

[з] — [ж] — возити — вожу;

[с] — [ш] — носити — ношу;

[зд] — [ ждж] — їздити — їжджу;

[ст] — [шч] — мостити — мощу,

притаманні дієсловам.



Увага! Часто під впливом розмовної мови південноукраїнських говорів це правило порушується.

Н а п р и к л а д: носити — носю, косити — косю, ходити — ходю, летіти — летю. Це є порушенням літературної норми! Таких форм у мовленні слід уникати.


2. Чергування [б] — [бл] — любити — люблю;

[в] — [вл] — ловити — ловлю;

[м] — [мл] — ломити — ломлю;

[ф] — [фл] — графити — графлю

в основному притаманне дієсловам, хоча може зустрічатися зрідка і в іменниках: земний — земля.



ДІЄПРИКМЕТНИК

Дієприкметник- це форма дієслова, яка означає ознаку предмета за дією або станом і відповідає на питання який? яка? яке? які? (хмарою повіті, врятована планета, зачарований красою).

Дієслівною ознакою дієприкметника є і те, що він може керувати іменником (залиті (чим?) сонцем гори), а також мати при собі обставини слова (написаний давно; одержаний вчора).

У реченні дієприкметник найчастіше виконує функції означення (Наче зачарований велетень, стояв ліс; Освітлена сонцем кімната здалася Юркові казковою), інколи- іменної частини складеного присудка (Людина народжена для щастя).

Дієприкметник здатний приєднувати до себе залежні слова і утворювати дієприкметниковий зворот (зачарувати- зачарований- зачарований красою). У реченні дієприкметниковий зворот виступає означенням (Обтяжена клунями, Параська мовчки збиралася нагору).

За своїм значенням дієприкметники поділяються на активні і пасивні:



дієприкметники

приклади

активні

несучий, побілілий, побілілий, сплячий, квітучий, жевріючий

пасивні

заквашений, змитий, сповитий, погашений, напоєний, колотий

Активні дієприкметники виражають ознаку предмета за його ж дією (палаюче небо).

Вони мають форму теперішнього (палаючі степи, достигаючі овочі) і минулого часу (прив’яле листя, зарослий сад).

Активні дієприкметники теперішнього часу утворюються від основи теперішнього часу перехідних і неперехідних дієслів недоконаного виду за допомогою суфіксів -уч(ий),



-юч(ий) для дієслів 1-ої дієвідміни і -ач(ий), -яч(ий) для дієслів 2-ої дієвідміни (реве– ревучий, працює– працюючий, дрижать– дрижачий, сидить– сидячий).

Активні дієприкметники минулого часу утворюються від основи інфінітива лише неперехідних дієслів доконаного виду за допомогою суфікса -л(ий): замерзнути– замерзлий, побіліти– побілілий.

Активних дієприкметників на -вший, -ший у вжитку майже не зустрічається, хоча і вживаються поодинокі слова (заснувший, здолавший). Найчастіше вони замінюються підрядними реченнями (заснувший- той, що заснув; здолавший- той, що здолав).

Активні дієприкметники у мовленні зустрічаються рідко, більше вони властиві писемній мові і вживаються у художніх творах (пламеніючі далі).

Пасивні дієприкметники виражають ознаку предмета за дією, яка зумовлена дією іншого предмета над ним (посіяне жито (хтось посіяв), засмалені сонцем (сонце засмалило), пошите пальто (хтось пошив).

Пасивні дієприкметники творяться від основи інфінітива перехідних дієслів доконаного і недоконаного виду за допомогою суфіксів -т(ий), -н(ий), -ен(ий), -єн(ий): мити– митий, засіяти– засіяний, везти– везений, засвоїти– засвоєний.

Дві букви нн у прикметниках дієприкметникового походження з’являються тоді, коли на суфікс падає наголос (нетлн нний, невблагб нний, незмН нний).

Дієприкметник поєднує в собі ознаки прикметника і дієслова, тому має такі ознаки:



1. рід:

чоловічий жіночий

середній


інкрустований стілець

ржавіюча монета

заросле подвір’я

число:

однина

множина


проголошений тост проголошені тости

відмінок:

називний

родовий


давальний

знахідний

орудний

місцевий


відточене

відточеного

відточеному

відточене

відточеним

(на) відточеному

вид:

доконаний вид недоконаний вид

вивчений, пронизаний

креслений, читаний

час:

минулий

теперішній



зниклий, гаданий

малюючий, керуючий

Дієприкметник має прикметникові закінчення і відмінюється як прикметник твердої групи (ці зміни залежать від форм іменника, з яким він узгоджується).

Разом з тим, дієприкметник зберігає вид того слова, від якого утворений (шити- шитий; пошити- пошитий).

Дієприкметники інколи можуть втрачати ознаки дієслів і переходити в прикметники. При цьому вони починають виражати постійні ознаки предметів (колючий дріт, сидяча робота, спілий кавун).

Прикметники дієприкметникового походження не керують формами непрямих відмінків іменника і не можуть означатися словами з обставинами значення (дієприкметник: палена (спалена) сонцем рослинність- прикметник: палена цегла).

У прикметниках дієприкметникового походження інколи змінюється наголос (дієприкметник: пй чений, вб рений- прикметник: печй ний, варй ний).

Дієприкметники можуть також переходити в іменники (полонений, уповноважений, завідуючий). Позначаючи осіб або предмети, ці слова набувають граматичних ознак, властивих іменникам: мають постійний рід і можуть мати число (ведучий- ведуча- ведучі), у реченні виступають підметом або додатком (Завідуюча за це дуже на нього розсердилася).

Дієприкметники відмінюються, як прикметники, за родами, відмінками і числами:



 

чоловічий рід

жіночий рід

Н.

Р.

Д.



Зн.

Ор.


М.

зроблений

зробленого

зробленому

зроблений

зробленим

(на) зробленому

зроблена

зробленої

зробленій

зроблену

зробленою

(на) зробленій




 

середній рід

МНОЖИНА

Н.

Р.

Д.



Зн.

Ор.


М.

зроблене

зробленого

зробленому

зроблене

зробленим

(на) зробленому

зроблені

зроблених

зробленим

зроблені

зробленими

(на) зроблених



ДІЄПРИСЛІВНИК

Дієприслівник- це незмінювана дієслівна форма, що виражає додаткову дію, пояснюючи в реченні основне дієслово- присудок і відповідає на питання що роблячи?що зробивши? (засипаючи, схопивши, читаючи).


У реченні дієприслівник пов’язується з тим іменником, що й дієслово- присудок, і виступає у ролі обставини часу, причини, мети, умови чи способу дії (Не знаючи броду- не лізь у воду- не лізь у воду за якої умови?- не знаючи броду; Засипаючи, він почув раптом голос- почув коли?- засипаючи).

Дієприслівник разом із залежними від нього словами створює дієприслівниковий зворот. Дієприслівниковий зворот у реченні виступає обставиною (Пірнувши у пітьму і безодню небуття, Олексій зосередився).

За більшістю ознак дієприслівник відносять до дієслівних форм.


Дієприслівник має ознаки дієслова і прислівника. З дієсловом він має такі спільні ознаки:

керує іменником або займенником (працюючи з ними; їдучі машиною);

утворюється від дієслівних основ (прийти– прийшовши);

зберігає вид того дієслова, від якого утворений (доконаний: посміхнувся– посміхнувшись; недоконаний: посміхався– посміхаючись);

має з дієсловом близьке значення (ідучи дорогою- йти дорогою).

З прислівником дієприслівник має такі спільні ознаки:

не змінюється;

у реченні виступає обставиною (Всі принишкли, вслухаючись у тишу).


1. перехідність:

перехідні: неперехідні:

беручи (що?), вітаючи (кого?)

співаючи, ідучи

2. вид:

доконаний вид недоконаний вид

взувши, передпочивши

думаючи, ведучи

3. час:

минулий

теперішній



сказавши, бігши

киваючи, стежачи






ПРИСЛІВНИК



Прислівник як частина мови: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Розряди прислівників за значенням
Прислівником називається самостійна невідмінювана частина мови, яка виражає ознаку дії чи стану або ступінь вияву іншої ознаки та обставини.

Н а п р и к л а д: Давно в минулім дні твоєї слави,



І плаче дзвонів стоголоса мідь,

Що вже не вернеться щаслива мить

Твого буяння, цвіту і держави.

(М. Зеров).


Прислівники мають такі граматичні особливості:

— невідмінюваність,

— наявність тільки їм притаманних суфіксів -о-, -е-: добре, старанно, швидко, ласкаво, хороше;

— співвіднесеність з усіма частинами мови, від яких походять прислівники:

іменниками: вдома, вночі;

прикметниками: гаряче, швидко;

займенниками: по-нашому, по-їхньому;

числівниками: вдруге, вчотирьох;

дієсловами: навстоячки, сидячи;

— деякі прислівники (з суфіксами -о, -е) можуть утворювати ступені порівняння.

У реченні прислівники виконують функцію обставини.
За їх значенням прислівники можна поділити на розряди:

Розряди

Питання

Приклади

Способу дії

як? яким способом?

Верхи, навприсядки, весело, гаряче, навшпиньки.

Міри і ступеня

скільки? наскільки? якою мірою?

Мало, багато, трохи, цілком, вчет веро.

Місця

де? куди? звідки? у якому напрямі?

Додому, вправо, туди, там, тут, прямо, вбік.

Часу

коли? з якого часу? до якого часу? доки?

Сьогодні, рано, пізно, ввечері, зранку, навесні, поночі.

Причини

чому? з якої причини?

Згарячу, зозла, ненароком, здуру, зопалу, поневолі.

Мети

з якою метою? навіщо?

Наперекір, напоказ, нащось, навмисно.


Ступені порівняння прислівників: вищий і найвищий
Утворені від якісних прикметників прислівники з суфі­ксами -о, -е можуть утворювати ступені порівняння. Як і у прикметників, у прислівників три ступені порівняння: звичайний, вищий і найвищий.

Форма вищого ступеня утворюється за допомогою суфіксів -іше, -ше.

Н а п р и к л а д: весело – веселіше, темно – темніше, швидко – швидше.

У деяких прислівниках вищий ступінь утворює інша основа: гарно – краще, погано – гірше (порівняйте з прикметниками гарний – кращий, поганий – гірший). Часто значення вищого ступеня підсилюється словами типу значно, багато, набагато, трохи: набагато краще, трохи світліше.

Найвищий ступінь порівняння прислівників утворюється за допомогою префікса най- від форми вищого ступеня порівняння: вище – найвище, краще – найкраще, веселіше – найвеселіше, смачніше – найсмачніше.

Префікси як-, що- додаються до форми найвищого ступеня для підсилення його значення: якнайдовше, щонай­швидше.


Зміни приголосних при творенні прислівників вищого та найвищого ступенів

При утворенні вищого ступеня порівняння прислівників можуть відбуватися чергування приголосних звуків, як і при утворенні вищого ступеня порівняння прикметників: низько – нижче, близько – ближче, важко – важче, високо – вище.

За своїм походженням і будовою прислівники досить різні. Вони утворювались на основі інших частин мови в основному за допомогою прийменників. Прислівники утворювались від іменників, прикметників, числівників, займенників та дієслів.
1. Прислівники, що утворилися від прикметників.

Це переважно прислівники з суфіксами -о, -е, що утворилися від називного відмінка однини якісних прикметників середнього роду.

Н а п р и к л а д: добрий – добре, зелений – зелено, затишний – затишно, поганий – погано тощо.
Прислівники утворювались також від коротких прикметників з прийменниками: здалеку, вручну, нашвидку, востаннє, напоготові, помалу, потиху, по-батьківськи.
2. Прислівники, що утворилися від іменників.

Від іменників прислівники утворювалися двома способами – з прийменником і без прийменника. За допомогою прийменників прислівники утворювалися від родового відмінка однини, знахідного відмінка однини та місцевого відмінка однини: зверху, зранку (род. відм.), вголос, заміж (знах. відм.), вночі, опівночі (місц. відм.).

За допомогою двох прийменників прислівники утворювалися від іменників у формі місцевого відмінка множини: навколішках, навшпиньках.

Без допомоги прийменників прислівники утворювались від родового відмінка однини та орудного відмінка однини іменників: вчора, сторчака (род. відм.), даром, зимою (орудн. відм.).

Утворювалися також прислівники від орудного відмінка множини іменників без прийменників: часами, годинами.

Прислівники утворювалися від іменників і за допомогою складання основ: силоміць, запанібрата.


3. Прислівники, що утворилися від числівників.

Відчислівникових прислівників не так багато, як прислівників двох попередніх груп. Як правило, вони утворювалися від знахідного відмінка збірних числівників з прийменниками в, на та від знахідного відмінка порядкових числівників з прийменниками в, по: втроє, надвоє (збірн.), по-перше, вперше (порядк.).

Рідко вживані прислівники спершу та доперва утворені від короткої форми родового відмінка з прийменником.
4. Прислівники, що утворилися від займенників.

Від займенників утворилися прислівники типу де, там, коли, так – це найдавніші утворення.

Основними способами утворення прислівників від за­йменників є такі:

— поєднання основи займенника з прийменником: доки, досі, звідки, навіщо;

— поєднання давніх займенникових прислівників з прийменниками: відтоді, звідусюди, відколи тощо;

— поєднання давніх займенникових прислівників з частками: десь, колись, коли-небудь, будь-де;

— повторення однакових основ або близьких за змістом прислівників: де-не-де, так-сяк, десь-інде тощо;

— утворення прислівників за допомогою суфіксів: тамечки, тутечки.

5. Прислівники, що утворилися від дієслів.

Прислівників дієслівного походження в українській мові зовсім небагато.

Н а п р и к л а д: пошепки, навпомацки, жартома, навстоячки, лежачи.
Прислівники також утворювалися від двох повнозначних частин мови способом основоскладання: натщесерце, обабіч, стократ, споконвіку, голіруч тощо.

ПРИЙМЕННИК



Прийменник як службова частина мови
Прийменником називається службова частина мови, яка служить для вираження відношень між предметами, а також відношення дії чи стану до предмета.
Самі по собі прийменники не мають лексичного значення, але в сполученні з повнозначними частинами мови можуть виражати різні відношення:
— просторові: до хати, у крамницю, з даху;

— часові відношення: з ранку до вечора, з вечора до полудня, перед шостою годиною, пів на четверту;

— супровідні: батько з матір’ю, мати з сином, ми з тобою;

— причинові: через хворобу, від болю;

— відношення мети: для тебе, заради миру;

— наслідкові: внаслідок змін у розкладі;

— об’єктні: говорили про мене, зробили для матері.
Групи прийменників за походженням: непохідні (первинні) й похідні (вторинні, утворені від інших слів)
За своїм походженням прийменники поділяються на п е р в и н н і (непохідні) та в т о р и н н і (похідні).
До первинних відносяться такі прийменники: без, між, на, при, по, про, в, од, від, з, за.

До вторинних відносять прийменники: поруч, коло, по­дібно, поперед, навкруг, відповідно. Ці прийменники утворилися пізніше, ніж первинні, і зберігають свої зв’язки з повнозначними словами, від яких вони утворилися.

Деякі з вторинних прийменників можуть виступати то як прийменники, то як повнозначні частини мови.

Н а п р и к л а д: Навколо хати мати посадила



Квітучий хоровод квіток веселих…

Тут наче серце спіймане в сільце,

А там навколо – всесвіт неозорий.

(Ю. Клен).


У першому випадку навколо – прийменник. У другому – прислівник.

За своїм походженням вторинні (похідні) прийменники поділяються на такі групи:

— прийменники прислівникового походження: навколо, всупереч, вздовж, довкола, навкруги, осторонь, поверх, уперед тощо.

Н а п р и к л а д: Довкола мене тільким сум і тиша. Осторонь шляху стояла невеличка приземкувата хатинка.


— прийменники іменникового походження: коло, серед, кругом, шляхом.

Н а п р и к л а д: Серед нас не було слабкодухих, що стали б тепер мріяти про відступ. Коло моїх ніг весь час терлася сіра кішечка.


— прийменники дієслівного походження: незважаючи на, виключаючи, завдяки.

Н а п р и к л а д: Незважаючи на труднощі, ми все ж досягли свого.


Групи прийменників за будовою: прості, складні й складені
За будовою прийменники поділяються на прості, складні і складені.

Прості прийменники складаються з одного слова: між, над, по, коло, кругом, за, з тощо.

Складні утворилися за допомогою поєднання простих прийменників: поза, з-за, заради, поміж, посеред.

Складені прийменники – це колишні повнозначні частини мови, що вживаються з одним або двома прийменниками: в інтересах, за допомогою, на чолі, з метою, у ви­гляді, під час, у зв’язку з, в справі, по відношенню до, на відміну від, незважаючи на тощо.

Н а п р и к л а д: На випадок дощу треба захопити з собою парасольку. За допомогою суфіксів можна утворити нові слова.
Зв’язок прийменника з непрямими відмінками іменника

Існують певні особливості вживання прийменників з різними відмінками.

Називний відмінок вживається взагалі без прийменників, місцевий, навпаки, без прийменника вживатися не може; інші ж відмінки можуть вживатися як з при­йменниками, так і без них.

З різними відмінками пов’язане вживання різних при­йменників.


Таблиця

Відмінки

Прийменники

Приклади

Родовий

З, для, від, до, з-за, коло, в, у, з-під, між

З магазину, для мене, до сестри, коло хати, у тебе, з-під порогу, між дверей.

Давальний

Наперекір, вслід, завдяки, назустріч, навздогін, навперейми

Наперекір ворогові, вслід дівчині, завдяки вчителеві, навздогін втікачеві, навперейми худобі.

Знахідний

В, у, по, з, між, над, під, на, об, за поза

У зошит, по молоко, з гори, між люди, над міста, під вечір, на ліжко, об дерево, за товариша, поза спину.

Орудний

З, за, над, під, між, перед, поза

З нами, за хатою, над містом, під ліжком, між деревами, перед школою, поза увагою.

Місцевий

На, по, в, у

На порозі, по полю, по дорозі, в оці, у хаті.



СПОЛУЧНИК


Сполучник як службова частина мови. Групи сполучників за значенням і синтаксичною роллю: сурядні (єднальні, протиставні, розділові) й підрядні (часові, причинові, умовні, способу дії, мети, допустові,

порівняльні, з’ясувальні, наслідкові)
Сполучником називається службова частина мови, що виражає смислові відношення між однорідними членами простого речення і між частинами складного речення.

Н а п р и к л а д: І ці поля мені тепер чужі,



І ти чужа, і притулку немає…

Куди ж іти? Скажи мені, скажи!

І ти не знаєш, і ніхто не знає.

(М. Рильський).



Ластівки літають, бо літається,

І Ганнуся любить, бо пора…

(М. Рильський).


Як і прийменники, сполучники не мають самостійного лексичного значення. Вони виражають смислові відношення між однорідними з лексичного чи логічного боку членами речення або частинами складного речення.

За характером синтаксичних зв’язків між членами речення та частинами складного речення, що виражають сполучники, вони поділяються на сполучники с у р я д н о с т і та сполучники п і д р я д н о с т і.

Сполучники сурядності виражають відношення між однорідними членами речення та частинами складносурядного речення. У свою чергу вони поділяються на:

Є д н а л ь н і: і, й, та (в значенні і), також.

П р о т и с т а в н і: а, але, та (в значенні але), проте, зате, однак.

Р о з д і л о в і: або, то, чи, хоч, чи-чи, чи то-чи то, або-або.


Н а п р и к л а д: Попоїм, посплю… Щасливий ніби.

Роздобув собі штани нові!

Тільки очі так, немов у риби,

та на в’язах мулько голові.

(Є. Плужник).

Тож не король, а літописець Нестор

важкий тягар на плечах буде нести,

піде шляхами марними блукань…

(Є. Плужник).


Сполучники підрядності виражають характер залежності однієї частини складнопідрядного речення від іншої. Сполучники підрядності поділяються на такі групи:
П р и ч и н о в і: тому що, бо, через те що, тим що, у зв’язку з тим що.

Н а п р и к л а д: Сказитись легше, аніж буть собою,



бо ж ні зубила, ані молотка (В. Стус)
М е т и: щоб, щоби, для того щоб, з тим щоб, затим щоб.

Н а п р и к л а д: …і знов повернеться на зрадний поклик,



щоб на дорозі, від дощів розмоклій,

поплентатись на схилі літ сліпим

під Кремль, у Третій Рим…

(Ю. Клен).


Н а с л і д к у: так що.

Н а п р и к л а д:



Встало сонце, освітило гори,

так що час уже давно вставати.

— Синку, синку! Ранок стука в двері! –

будить мати.

(О. Підборська).

У м о в н і: якщо, якби, як, коли б, раз.

Н а п р и к л а д: Якби зірким спромігся оком ти



В докінченості цілість охопити,

То знав би, що прямуєш до мети…

(Ю. Клен).


Д о п у с т о в і: хоч, хоча, дарма що, незважаючи на те що, хай, нехай.

Н а п р и к л а д: Хай чужина комусь вбирає очі,



Нехай про неї навіть мріє хтось

(до переміни місць такі охочі

всі ті, кому в житті не повелось), —
для мене ж досить – певне, до загину –

кількох губерень чи округів тепер,

що на землі становлять Україну…

(Є. Плужник).


П о р і в н я л ь н і: мов, немов, мовби, наче, неначе, неначебто, немовбито, ніби, нібито, як, що.

Н а п р и к л а д: Співає душа, наче дзвін дзвонить.



Серце сміється, як сонце світить.

Що це сталось? А просто літо…

(О. Підборська).


Ч а с о в і: щойно, поки, як тільки, тільки-но, ледве, скоро, в міру того як, з того часу як.

Н а п р и к л а д: Я людей не бачив з тої пори, як я вогонь украв у бога й на землю зніс (П. Тичина).


Групи сполучників за вживанням (одиничні, парні, повторювані) та за будовою (прості, складні, складені)
За будовою сполучники поділяються на

– п р о с т і (непохідні),

– с к л а д н і,

– с к л а д е н і (похідні).


Непохідні сполучники не можна розділити на частини. До них належать такі: і, а, але, бо, чи, то, та.

Похідні сполучники (складні і складені) утворилися з інших частин мови.

Складні сполучники об’єднують в одному слові дві частини мови: щоб (що б), якби (як би), якщо (як що).

До складених сполучників належать сполучники типу тому що, через те що, в міру того що, незважаючи на те що.

За особливостями свого вживання сполучники по­діляються на одиничні і повторювані.

Одиничні: і, але, бо тощо.

Повторювані: і-і, чи-чи, чи то-чи то, або-або.

ЧАСТКА


Частка як службова частина мови. Групи часток за значенням і вживанням: формотворчі, словотворчі, модальні
Частки – це службові слова, які надають цілим реченням або окремим словам нових відтінків.

Це можуть бути нові відтінки значення, емоційно-екс­пресивні та модальні відтінки.

Н а п р и к л а д: Ти все така ж. Ні смута, ні літа

не старіють тебе... (В. Стус)

У реченні частки можуть стояти перед тим словом, якого вони стосуються (такі частки називаються препозитивними), або після слова, якого вони стосуються (такі частки називаються постпозитивними). Препозитивними, наприклад, можуть бути частки хай, ну, не, ні, давай, що за. Постпозитивними можуть бути частки ж, же, но, бо тощо.

Деякі частки можуть міняти своє місце в реченні,
наприклад, так, як, хіба, ось, лише, тільки тощо. Від переміщення частки може мінятися відтінок значення речення.

Н а п р и к л а д: Лише я знаю, що сталося. Я лише знаю, що сталося.


За своїм значенням і роллю в реченні частки поділяються на такі групи:

1. Частки, що надають реченню та окремим словам різних смислових відтінків.

2. Модальні частки.

3. Емоційно-експресивні частки.

4. Словотворчі і формотворчі частки.
До часток, що надають реченню та окремим словам різних смислових відтінків, належать:

Таблиця

Розряд

Частки

Приклади

Вказівні

Ось, осьде, он, онде, от, ото, це, оце, оно, воно.

Осьде він сховався, дивіться!

Означальні

майже, мало не, трохи не, ледве не, власне, саме, якраз, точно, справді, дійсно.

Мало не кожного дня приходив Степан на берег річки. Якраз у цей день рівно (стільки), все й сталося.

Обмежувально- видільні

Тільки, лише, лиш, хоч, хоча, хоч і, виключно.

Тільки ти не дав ся чарам півдня й супокою, бо, як сестра, схилилась над тобою не втомна подруга – сувора творчість (М. Рильський).

Підсилювально- видільні

І, й, та, таки, аж, навіть, вже, ж, же, бо.

В оборі кози є, і вже мені повір: Не відкладається ніде смачніший сир, А слова дружнього за гроші не купити (М. Рильський).

До модальних часток належать частки хай, нехай, би, б, ну, хіба, невже, атож, давай, годі, бодай.

Частка би – формотворча (утворює умовний спосіб дієслова), модальною вона виступає тоді, коли надає реченню відтінку бажаності.

Н а п р и к л а д: От би поїхати кудись далеко, де тебе ніхто не знає, все забути!…

Серед модальних часток виділяють:

Таблиця


Розряди

Частки

Приклади

Модально- вольові.

Хай, нехай, би, б, ну, давай, годі, бодай.

Благословен хай буде виноград, Осінній витвір весняного саду (М. Рильський).

Стверджувальні.

Атож, еге, так.

Атож, і я про це говорю! – погодив ся він.

Заперечні.

Не, ні, ані.

Не хочеться ні з дому, ні додому, Бо там і там огонь давно згорів(М. Рильський).

Питальні.

Чи, хіба, невже, що за.

Чи весняні здійсняться мрії? Чи літо не обманить їх? Чи по степу їх не розвіє, Мов пух по вербах золотих? (М. Рильський).

До емоційно-експресивних часток відносяться частки, що відтіняють емоційність висловлення: що за, от уже, куди тут, де там.

Н а п р и к л а д: Де там тобі з ним змагатися, слабаче!

От уже герой!
До словотворчих часток відносяться частки аби-, будь-, -небудь, де-, казна-, хтозна-, -завгодно, які служать для утворення займенників та прислівників.

Н а п р и к л а д: абихто, будь-де, що-небудь, казна-який, хто­зна-куди. До словотворчих також відносяться частки би (б), же (ж), за допомогою яких утворюються сполучники щоб, якби, аякже, ніж.

Словотворчими є й заперечні частки не, ні, що приймають участь в утворенні заперечних займенників та прислівників: ніхто, ніякий, нічий, ніде.

До формотворчих часток належать такі:

— частки би (б), що утворюють форму умовного способу дієслів: сказав би, заспівав би, носив би;

— частки хай, нехай, що утворюють форму наказового способу: хай прочитає, хай скаже, нехай подумає;

— частка -ся (-сь), за допомогою якої утворюються зворотні форми дієслова: повернути – повернутися, читати – читатися;

— частки був, була, було, за допомогою яких утворюються застарілі форми минулого часу, які зустрічаються в розмовному мовленні окремих регіонів: шила була, ходив був.



ВИГУК


Вигук як частина мови. Групи вигуків за походженням: непохідні й похідні. Значення вигуків. Звуконаслідувальні слова.
Вигуком називається особливий розряд слів, які нічого не називають, а служать для вираження різних емоцій і волевиявлень.

Н а п р и к л а д: Ой, щебечуть солов’ї,



Розвиваються лелії,

Квіти сиплються з вишень;

Пара голубів туркоче,

Наче слухати не хоче

Соловейкових пісень.

Ой, туркоче, буркотає,

Одне одного обіймає…

(В. Пачовський).


Вигуки мають такі особливості:

— вони нічого не називають, тобто не виконують номінативної функції;

— вигуки не відмінюються, тобто не мають граматичних ознак, притаманних іншим частинам мови;

— не мають словотворчих елементів;

— не виконують синтаксичних функцій, тобто не є членами речення;

— вимовляються з особливою інтонацією.


За походженням вигуки бувають первинними (ой, ай, ех, еге-ге тощо) і вторинними, утвореними від інших частин мови (жах, господи, боже, горечко, мамо, прощай тощо).

За характером емоцій, що вони передають, вигуки по­діляються на емоційні вигуки та вигуки, що виражають волевиявлення.

Емоційні вигуки передають радість, здивування, переляк, сумнів, похвалу, зневагу, гнів тощо.

До таких вигуків належать: ой!, ай!, ого-го!, еге!, господи!, мамо!, о!, ах!, ну!, до побачення!, ов-ва! тощо.

Н а п р и к л а д: О горе!

Коли в людей немає співчуття, —

Хай буде справедливість!

(П. Тичина).

Ого, дивись,

Та він і правду знає!

(П. Тичина).


Вигуки, що виражають емоції, можуть бути багато­значними, тобто передавати різні почуття в залежності від того, з якою інтонацією їх вимовляють.
Інші вигуки виражають спонукання до дії, наказ, кликання тощо. До таких вигуків відносяться, наприклад: алло! шабаш! тс-с! гей! ну! цить! геть! тощо.

Н а п р и к л а д: Гей, не гнись, могутня спино,



Не зломись, моє ребро!

Ти прощай, прощай, Вкраїно,

Ти прощай, старий Дніпро!

(Г. Чупринка).


Вигуки слід відрізняти від звуконаслідувальних слів, що відтворюють звукові сигнали тварин, птахів, звуки і шуми оточуючої дійсності.

Н а п р и к л а д: ня-ав!, т-ш-ш!, бом!

Звуконаслідувальні слова відрізняються тим, що не виражають ні емоцій, ні почуттів, а служать тільки для відтворення звукового образу.

Звуконаслідувальні слова можуть виступати в реченні в ролі присудка.

Н а п р и к л а д: Кішка — ня-ав!

Можуть вони виконувати і роль підмета: Почулося голосне ха-ха-ха!


З теми для перевірки знань пропонуються завдання типу:

1. У якому рядку всі іменники II відміни мають у родовому відмінку однини закінчення -а (-я)?



А. Вік, синтаксис, вітер, грам, понеділок.

Б. Кілок, замок, Київ, пес, відмінок.

В. Склад (слова), вид, рід, борщ, спосіб.

Г. Пісок, рій, парк, горох, лід.

Д. Колекс, малюнок, хліб, бузок, сир.

Правильна відповідь: Б.

2. У якому рядку всі іменники II відміни мають у родовому відмінку однини закінчення -у (-ю)?

А. Вік, Лондон, стіл, тиждень, учень.

Б. Мед, університет, вітер, розум, сміх.

В. Гараж, жаль, камінь, Ужгород, рік.

Г. Олівець, квадрат, штаб, театр, характер.

Д. Зошит, ключ, інститут, парник, коридор.

Правильна відповідь: Б.

3. У якому рядку при утворенні вищого ступеня порівняння у всіх прикметників відбуваються звукові зміни приголосних основи г, ж, з у словосполученні з суфіксом -ш-?

А. Легкий, боязкий, слизький, ковзкий, різний.

Б. Довгий, сторожовий, в’язкий, кавказький, тугий.

В. Дорогий, близький, низький, дужий, вузький.

Г. Вологий, важкий, грузький, довший, старезний.

Д. Свіжий, довжилезний, порожній, важкий, дорожній.

Правильна відповідь: В.

4. У якому рядку всі прикметники творять вищий, найвищий ступені порівняння від інших основ?

А. Прозорий, страшний, скромний, рішучий, вдалий.

Б. Свіжий, молодий, дешевий, блідий, дерев’яний.

В. Великий, малий, поганий, гарний, добрий.

Г. Щирий, високий, гіркий, сміливий, радісний.

Д. Страшний, розумний, хитрий, кривий, холодний.

Правильна відповідь: В.

5. У якому рядку від усіх прикметників не можна утворити ступені порівняння?

А. Далекий, довгий, гострий, рідний, сухий.

Б. Високий, близький, здоровезний, дорогий, німий.

В. Твердий, низький, босий, холодний, смисловий.

Г. Кам’яний, прадавній, ясен, хворий, предобрий.

Д. Сучасний, дужий, науковий, солодкий, сивий.

Правильна відповідь: Г.

6. Помилка в написанні особових закінчень дієслів допущена в рядку:



А. полють, склеїш;

Б. схопиться, квітчають;

В. скупаємося, змелють;

Г. бачуть, усміхаєшся;

Д. побудуєшся, забіжать.

Правильна відповідь: Г.

7. Правильно утворено наказовий спосіб дієслів у рядку:

А. з’ясуємо;

Б. не мовчімо;

В. подякуємо;

Г. дозволимо;

Д. намалюємо.

Правильна відповідь: Б.

4. Частка вжита в рядку:

А Проти віку нема ліку.

Б Науки не носить за плечима.

В На бідного Макара скрізь біда напала.

Г Лови журавля в небі.

Правильна відповідь: Б.



1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   52


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка