Вступне слово



Сторінка47/52
Дата конвертації05.05.2016
Розмір8.31 Mb.
1   ...   44   45   46   47   48   49   50   51   52

ВАСИЛЬ БАРКА

Біографія


 Життєвий шлях Василя Костянтиновича Очерета (це справжнє прізвище письменника) почався 16 липня 1908 р. в с. Солониця Лубенського району на Полтавщині. Василь був найменшим сином у родині з „козачого ста­ну” – батько його служив у козачій частині, був на російсько-японській війні, звідки повернувся покаліченим. Родина Барки постійно бідувала, батько теслював, доглядав разом із синами чужі сади, під час громадянської війни виготовляв кінське спорядження для армії Будьонного. „Низове” походження дало можливість дітям Костянтина 0черета безкоштовно вчитися в Лубенській бурсі, яка невдовзі була перетворена на трудову школу. Отам майбутній письменник і осягав перші свої „науки”, з яких найбільше притягувала до себе література. Пізніше в автобіографії Василь Барка зізнається, що літературними вчителями в молодості були Г.Сковорода, Т.Шевченко, І.Франко, Ф. Достоєвський, М. Коцюбинський.

Після закінчення Лубенського педтехнікуму довело­ся вчителювати на Донбасі, в невеликому шахтарсько­му селищі під назвою Сьома Рота. Але те тривало зов­сім недовго, почалися конфлікти з місцевим партійним начальством, яке переслідувало енергійного вчителя математики й фізики за його новаторський підхід до системи викладання. У 1928 році він виїздить на Північний Кавказ в м. Краснодар, вступає до місцевого педінститу­ту на філологічний факультет. Тоді ж наважився надіс­лати до Харкова у „Червоний шлях” П. Тичині власні вірші, які були опубліковані.

1930 р. з’явилася перша книга поезій В. Барки „Шляхи”, яка, втім, слави авторові вона не принесла, навпаки – в „Літературній газеті” його звинувачено у виявах „класово-ворожого” світогляду, „буржуазному націоналізмі”, змушено до прилюдного каяття на зборах „РАППу” (Російської асоціації пролетарських письменників, до української секції якої входив поет). Звісно, та перша книжка була ще учнівською, але символічне наповнення образів свідчило про великі потенційні можливості обдарування молодого поета, що, напевне, і привернуло пильну увагу партійної критики, яка виховувала й підтримувала лише покірні посередності.

1932 р. в Харкові виходить його наступна книжка під назвою „Цехи”, тепер ідеологічно правильна, на „виробничі сюжети”, що зафіксував і відгук на неї в тій же „Літературній газеті”. Поезії, що ввійшли до збірки, створювалися під свіжим враженням від спостережень на заводі „Красноліт”, де автор був у „творчому відрядженні”.

Усе, про що писав Барка, обов’язково мало місце в його житті. Це стосується й „Жовтого князя”. Передісторія роману почалася ще в 1932-1933 роках, коли в Україні лютував голод, який знищив мільйони людських життів. У той час Василь Барка перебував на Кубані, працював у Краснодарському краї. Над романом „Жовтий князь” Василь Барка працював упродовж двох років (1958-1959). То була наполеглива й дуже важка праця, яка супроводжувалася глибокими емоційними переживаннями. Автор хотів якнайточніше, найоб’єктивніше „увіковічити” ті страшні для його народу події, розказати світові болючу правду про них.

Помер Василь Барка у 2003 р. Похований на українському православному цвинтарі в Баунд-Бруку, штат Нью-Джерсі (США).



«Жовтий князь»


Василь Барка у своєму романі «Жовтий князь», написаному вже в 1963 р., художньо узагальнюючи документальний матеріал страшного злочину тоталітаризму, подає безліч жахливих картин цього Апокаліпсису. Через окремі людські долі, вчинки, моральну позицію персонажів він відтворює цілий народ в певній історичній конкретиці.

Трагедія 1933-го року осмислюється письменником через біблійне пророцтво як результат запрограмованого геноциду, що його здійснювала партія більшовиків та її вожді, які асоціюються з фатальним диявольським знаком «666». Звір із цим знаком постає з розповідей подорожнього в жовтому одязі – так через увесь роман проходить символічний образ Жовтого князя, що несе смерть, горе, страждання, суцільне нищення й руйнацію, спустошує не тільки землю, а й душі людські: «Всіх супротивних йому, але вірних Христу, викликатимуть і вигризатимуть з ниви життя, вбиватимуть, як чужих птахів – огнем, залізом, голодом; подібно тепер робиться. Погіршає люто при останньому звірі ... Скибки хліба не дадуть, коли не покажеться знак на лобі і на долоні, кладений від князя, що при дияволі ходить».

У романі докладно змальовуються діяння більшовицьких опричників, які, запопадливо вислужуючись перед вищими ешелонами влади та їхніми сатрапами в Україні, забирали в селянських багатодітних сімей останні крихти, свідомо прирікаючи дітей на мученицьку смерть.

А ось картинка з вищими партійними чиновниками:

«Партійщина вищого рангу і звання, з яскравими зірками на кашкетах і грудях, позиркує в виразі кислувато погірдливої нудьги крізь шибки автомашини... позиркує на трупи, розсіяні по вулицях, і відвертається випасеними обличчями».

Вражають у романі реалістичністю картини апокаліпсичної руйнації, вчиненої партією більшовиків. Картина соціального лиха вражає широтою художніх узагальнень, асоціаціями з апокаліпсичними образами біблійних пророцтв: «Мов чужа місцевість. Німі демони підмінили її, і сірчаний сказ жовтого кагана побив життя, зоставивши темну пустелю. Сади скрізь вирубано, самі пеньки де-не-де стирчать по дворищах, серед бур’янів. Все, що цвіло до сонця, пропало, ніби знесене бурею, пожаром, потопом, пошестю. Змінилося в дикі зарості, схожі на вовчі нетрі. Немає ні повіток, ні клунь, ні комор, – самі порозвалювані хати. Жоден землетрус не міг так знищити побут, як північна сарана, спряжена золотомлицькою каганівщиною».

У центрі твору мученицький шлях на Голгофу однієї родини – сім’ї Мирона Катранника. Усі випробування, страждання, що випали на долю її членів, набувають у творі символічного значення. Страшне лихоліття, що прийшло на нашу землю рівно «через дев’ятнадцять віків після розп’яття Спасителя», – це пришестя антихристів в образі більшовицьких реформаторів-осквернителів. Про це твердить перед смертю Дарії Катранник старенька мати, устами якої промовляє весь народ, який страшну злочинність сатанинської влади намагається пояснити через апокаліпсичне пророцтво.

У муках помирають діти Катранників, Микола та Оленка, на очах своїх батьків, а батьки нічим не змогли їм допомогти. У пошуках їжі, серед чужих людей, у муках голоду гинуть також виснажені Мирон і Дарія Катранники. Єдина гілочка їхнього роду, малий Андрійко, залишиться живим, щоб зберегти пам’ять про велику трагедію віку. Корінь його, зв’язок з рідною домівкою назавжди знищений – хлопчик шукатиме загублені сліди своєї неньки на цій багатостраждальній землі. І в цьому теж символічний підтекст: пройшовши крізь апокаліпсичні муки, нелюдські випробування, не стративши у собі добра, не вбивши історичної пам’яті, народ наш мусить відродити у собі найкраще, найчистіше, що йде з глибини віків.

У романі багато картин людських страждань, мученицьких голодних смертей, до дрібних деталей зображуються пошуки рятівних крихт, вражають розповіді про людоїдство, моральну деградацію, епізоди, пов’язані з похованням живих і мертвих. Однак значна увага в творі акцентується на кращих людських якостях, що їх у дні горя й скорботи не розтринькав наш народ. Над жорстокістю й моральним падінням все ж домінує доброта, милосердя, здатність прийти на допомогу одне одному. Так Андрійко ділиться рештками роздобутої ховрашатини з незнайомою жінкою, аби врятувати їй життя. У той же час подружжя Петрунів ділиться з хлопчиком останнім борошном і картоплею. Отже, у поєдинку зі смертю народ усе ж таки зберіг найкраще: людяність, природний альтруїзм, здатність спільно долати злигодні й біду. І в цьому гуманістичний і життєстверджуючий пафос роману В. Барки «Жовтий князь». Написаний на початку 60–х років у США, твір цей є на сьогодні найобґрунтованішою історичною конкретикою, епічним полотном про свідомий геноцид українського народу в 1933 р., злочинно, підло організований більшовицьким тоталітаризмом.

1   ...   44   45   46   47   48   49   50   51   52


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка