Вступне слово



Сторінка46/52
Дата конвертації05.05.2016
Розмір8.31 Mb.
1   ...   42   43   44   45   46   47   48   49   ...   52

ТВОРИ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ-ЕМІГРАНТІВ

ІВАН БАГРЯНИЙ

Біографія


Іван Лозов'яга народився 2 жовтня 1906 р. в с. Куземин на Полтавщині (тепер Сумська область) у родині робітника-муляра.

Протягом 1912-1916 pp. хлопець навчався в церковно-парафіяль­ній школі в Охтирці, згодом – у вищій початковій школі та у Краснопільській художньо-керамічній школі.

У 1920 році він став свідком жорстокої розправи чекістів із його дядьком і 92-річним дідом на пасіці, яких нелюдськи кололи багнетами, стріляли з револьверів, і їх смерть страшенно вразила майбутнього письменника. До того ж іншого дядька вислали на Соловки, звідки він не повер­нувся. Усе це народжувало протест у душі Івана.

У 1922-1926 pp. він викладав малювання, працював на шахтах Донбасу, а у 1924 р. вступив до Охтирської філії організа­ції селянських письменників «Плуг», у цей же час він учителював, писав вірші. Побував у Криму, на Кубані, в Кам'ян­ці-Подільському, де редагував місцеву газету.

Протягом 1926-1930 pp. Іван Багряний навчався в Київському художньому інституті, але диплома не отримав, оскільки, як зазначалося, виявив себе «полі­тично неблагонадійним». По-перше, «сумнівна» ідеологічна по­зиція прочитувалася між рядками його віршів, опублікованих у журналах «Глобус», «Життя й революція», «Червоний шлях», «Плужанин». По-друге, він входив до попутницької організації МАРС, до якої належали Г. Косинка, Є. Плужник, В. Підмогильний, Б. Тенета, Б. Антоненко-Давидович, Т. Осьмачка, Д. Фальківський. А також товаришував із М. Хвильовим, М. Кулішем, Остапом Вишнею, М. Яловим.

У 1928 р. І. Багряний написав роман у віршах «Скелька», де використав почуту в дитинстві легенду про те, як у XVIII ст. селяни села Скелька (що на Полтавщині), протестуючи проти за­силля московських ченців, спалили чоловічий монастир. Наступного, 1929 р., з'явилася друком збірка поезій «До меж заказаних», яка вже в самій назві містила активний протест, не кажучи про зміст усередині, що був своєрідною прискіпливою оцінкою пореволюційної дійсності. Наступні книжки «В поті чола» і «Комета» потрапляють тільки до архівів НКВС. Тоді ж автор написав поему «Аве Марія», де в присвяті роз­містив таке звернення: «Вічним бунтарям і протестантам, всім, хто родився рабом і не хоче бути ним, всім скривдженим, збор­каним і своїй бідній матері крик свого серця присвячує автор». Цікаво, що книжка вийшла в світ без цензурного до­зволу на те, до того ж з вказівкою неіснуючого видавництва «САМ». Поки справжні наглядачі зорієнтувалися й наказали зняти книжки з продажу, кількасот примірників встигли розкупити. Звичайно, подібний твір не міг залишитись непоміче­ним владою.

У 1930 р. харківське видавництво «Книгоспілка» видало ро­ман у віршах «Скелька», але її було конфісковано. На­ступного року з'явилась стаття О. Правдюка «Куркульським шляхом», яка свідчила про наміри влади щодо бунтівливого, іде­ологічно невпокореного І. Багряного. Після цієї статті твори письменника були вилучені з бібліотек і книжкових крамниць.

У 1932 р. І. Багряний був заарештований у Харкові в присут­ності колег В. Поліщука і О. Слісаренка «за політичний само­стійницький український ухил в літературі й політиці...», засудже­ний на п'ять років концтаборів БАМЛАГу (Байкало-амурский лагерь).

У 1936 р. І. Багряний утік, переховувався між українцями Зе­леного Клину на Далекому Сході (враження від цього періоду життя відбито в романі «Тигролови»). Через два роки письмен­ник повернувся додому, був повторно заарештований, сидів у Харківській в'язниці 2 роки й 7 місяців (пережите в ув'язненні він пізніше описав у романі «Сад Гетсиманський»).

У 1940 р. з відбитими легенями й нирками був звільнений під нагляд. Знову оселився в Охтирці, працював декоратором у міс­цевому театрі, редагував газету «Голос Охтирщини», після по­чатку війни потрапив до народного ополчення, працював у ОУН: малював листівки, плакати, складав пісні, виступав перед воїна­ми УПА.

Згідно з німецьким курсом щодо української національної ін­телігенції у 1942р. мав бути розстріляний, але випадково вряту­вався.

У 1944 р. І. Багряний розійшовся в поглядах з керівництвом УПА і сам, без родини, емігрував до Словаччини, а згодом до Ні­меччини. Новий Ульм стає місцем його постійного перебування в еміграції. Завдяки Івану Багряному це місто стало центром українського культурного відродження, демократично-визволь­ного руху. Він у 1945р. заснував газету «Українські вісті». При ній почали діяти кілька видавництв, зокрема «Україна», «Прометей», у яких з'являються заборонені в СРСР книжки україн­ських письменників, переклади зарубіжної літератури україн­ською мовою, взяв участь у створенні МУРу (Мистецький Український Рух), який згодом у США перетворився на об'єднан­ня українських письменників «Слово» з центром у Нью-Йорку.

У 1946 р. письменник перейшов на легальне становище.

Памфлетом «Чому я не хочу вертати до СРСР?» (1946 р.) І. Багряний привернув увагу світової громадськості вражаючою правдою про істинне становище людини в СРСР, урятувавши цим від репатріації не одного нещасного. У 1948 р. він заснував Укра­їнську Революційну Демократичну партію (УРДП), очолив Укра­їнську національну раду, заснував ОДУМ (Об'єднання демокра­тичної української молоді).

За кордоном побачили світ романи «Тигролови» (1944, «Зві­ролови» — 1946), «Сад Гетсиманський» (1950), «Огненне коло» (1953), «Буйний вітер» (1957), «Людина біжить над прірвою» (1965), п'єси («Генерал», «Морітурі», «Розгром»), поема «Ан­тон Біда — герой труда», збірка «Золотий бумеранг», твори для дітей.

Письменник помер 25 серпня 1963 р. у санаторії Блазіен у Шварцвальді (Західна Німеччина).



«Тигролови»


Історія написання „Тигроловів” бере початок із 1933 року, коли Івана Багряного було засуджено на п’ять років заслання і вивезено на Далекий Схід. Спочатку був „висланцем” (йому заборонили протягом трьох років проживати в Україні), потім понад два роки – каторжанином БАМЛАГу (табір Байкало-Амурської магістралі). В 1942-1943 роках автор опинився на Західній Україні для налагодження зв’язків із українським підпіллям. З початком полювання гестапівців на активістів українського резистансу Івану Багряному довело законспірувати своє перебування в ареалі дій УПА. Знайшлася квартира, що була поза підозрою німецької влади. І в ній, майже не виходячи на прогулянки, письменник написав свій перший роман.

Майже цілодобова праця, лише кілька годин сну – і через два тижні роман було закінчено. Робота захоплювала Багряного: „Мені нічого не треба було вигадувати. Життя товпилося в моїй душі і виривалося як Ніагара. Країну, про яку я писав, я любив як свою другу батьківщину, хоч і потрапив у неї невільником. Я люблю її людей. Я люблю її тварин. Її зоофауну, орнітофауну, її флору – рослинний прекрасний світ (що тепер, в уяві моїй, був прекрасний особливо). Я знав ту фауну й флору, її географію, як, може, жоден професор, бо я ту географію пройшов власними ногами, а флору й фауну помацав не тільки власними очима, а й власними руками... Я не просто писав, я – жив! І упивався тим життям, повтореним з такою страшною силою, що перевищує силу реальності на багато разів”.

Здоров'я, сила, лицарство і любов до людини та до свого народу — ці прикмети знаходить Юрій Шерех у «Тигроловах», вважаючи, що Багряний цією повістю «стверджує жанр українського пригодницького роману, українського всім своїм духом, усім спрямуванням, усіма ідеями, почуттями, характерами. Цим він говорить нове слово в українському літературному процесі». («Твір про мистецтво стріляти», «Українські Вісті», 1947, 6 квітня). Щедра і прихильна критика у англосакській і німецькій пресі свідчить про те, що «Тигролови» стали новим — і саме українським — словом у пригодницькому жанрі світової літератури.

На перший погляд „Тигроловів” можна вважати соціально-побутовим романом про мисливців в Уссурійській тайзі. Проте в основу його було покладено враження письменника від перебування у таборах ДВК (Дальнєвосточного края). Тому привертає увагу політичний бік „Тигроловів”, ідеологічний конфлікт-зав’язка роману, що бере початок із радянської молодості Багряного – між людською одиницею і тоталітарною системою.

Сюжетна канва роману побудована на полюванні майора НКВС Медвина – новітнього „тигролова”, за гордим, не прирученим тоталітарною системою молодим „тигром” із України, який в тайзі знайшов земляків, друзів, кохання... Зовнішня побудова твору чітка і симетрична, сприяє панорамному розгортанню бою між добром і злом. Роман складається з двох частин по шість розділів, кожен з яких має заголовок і є окремим оповіданням.

Головний герой роману Григорій Многогрішний – наща­док українського гетьмана Дем’яна Многогрішного – „юнак 25 літ, русявий, атлет, авіатор... Суджений на 25 років...” Та­кий портрет Григорія змальовано в телеграмі-блискавці, що полетіла по всіх прикордонних заставах після його втечі з поїзда – „велетенського двоокого циклопа”, – який мчав у своїх шістдесятьох рудих домовинах в’язнів з України на Колиму”. На кожній зупинці майор Медвин перевіряв при­сутність Григорія серед в’язнів. Та не підкорився гетьмансь­кий нащадок, не змирився зі своїм становищем. Вирізавши у вагоні отвір, він вистрибує із черева страшного дракона і опиняється на волі. Своїм відчайдушним вчинком Григорій вселяє в душі в’язнів упевненість у перемозі над світом пітьми, засвідчує, що навіть приречена на смерть людяна нездоланна, коли вона сповідує високу духовність і над усе цінить людську гідність.

У тайзі Григорій знаходить тепло, затишок і кохання в ро­дині полтавських переселенців Сірків. Добрий душею старий Сірко, його лагідна дружина, щира в коханні Наталка відігріли зболене серце і поранену душу колишнього в’язня, повернули його до життя. Однак Григорій знав, що Медвин не залишить його в спокої, буде шукати і в тайзі. Так і сталося. При першій нагоді Григорій поквитався зі своїм кривдником. І не тільки зі своїм. Такі дракони, як Медвин та їх поплічники, нищили мільйони людей, гідно представляючи систему сталінського терору.

Диким і нескореним звіром видається Медвину Григорій Многогрішний. І в той час, як вірнопідданий звір радянської системи з усіх сил намагається вполювати такого „цінного екземпляра”, Многогрішний, полюючи на тигрів, складає план іншого полювання – битви із системою. На вузькій стежині відбувається двобій Медвина та Григорія, війна світів – національного космосу українці і тоталітарного радянського. Розв’язання конфлікту дозволяє збагнути, хто звір у цьому творі насправді.

Безкінечна віра в людину, возвеличення надії у безвиході, долання екстремальних ситуацій, визначають буттєвий оптимізм твору. Для Багряного – людини та художника – головне: переконати читача в тому, що за будь-яких обставин людина може і повинна бути людиною. Тому його Григорій Многогрішний переміг. Переміг відчай і без­вихідь, фізичну знемогу і підлість сталінських тигроловів, випростався велично і гордо, залишився Людиною, затвердився в переконанні, що людина — найвеличніша з усіх земних істот. Григорій Многогрішний переміг передусім тому, що не визнає себе нулем в історії, не озвірів, не перейнявся озлобленням і ненавистю до людей, зберіг у собі людяність, доброту, здатність співчувати, співпереживати та вірити, що людина може й повинна кинути виклик цілій системі – і вистояти. Григорій Многогрішний не скорився, не змирився зі своїм, насильницьки нав’язаним йому статусом в’язня жахливої системи та залишився Людиною. Перемога Григорія над „людоловом” Медвиним сим­волізує боротьбу гордого і волелюбного українського народу проти жорстокого тоталітарного режиму, що калічив людей фізично, але не зміг подолати їх духовність, бо, як говорить один із в’язнів, „ліпше вмирати, біжучи, ніж жити, гниючи!”

Привертає увагу також поетика твору. Багряний-письменник поєднує елементи символізму, неоромантизму, експресіонізму, необароко.

На літературному конкурсі у Львові ця книга вийшла під назвою „Звіролови” (скорочений варіант „Тигроловів”). Роман одразу було перекладено англійською, німецькою та голландською мовами, що свідчить про його по­пулярність за рубежем і увагу іноземного читача до тогочасної радянської дійсності. Як зазначав у 1963 році критик Ю. Лавріненко, „Тигролови” зробили велике діло. Вони здерли шкуру зека, оста, „совєтського чєловєка” і показали під нею незламну горду людину, повну життєвої снаги, волі до життя і боротьби”.

1   ...   42   43   44   45   46   47   48   49   ...   52


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка