Вступне слово



Сторінка39/52
Дата конвертації05.05.2016
Розмір8.31 Mb.
1   ...   35   36   37   38   39   40   41   42   ...   52

ОСТАП ВИШНЯ

Біографія


Павло Михайлович Губенко (літературний псевдонім – Остап Вишня) народився 13 листопада 1889 р. на хуторі Чечві, поблизу містечка Грунь Зіньківського повіти на Полтавщині у незаможній багатодітній родині.

Михайло Кіндратович, батько майбутнього письменника, довго перебував на царській службі, потім звільнився, а потім у пошуках роботи опинився у хутірці з химерною назвою: Черва, найнявшись служити в маєток поміщиці-німкені фон Рот. Невдовзі одружився із Параскою Олександрівною Балаш. У гуморесці „Моя автобіографія” Остап Вишня так сказав про батьків: „А взагалі батьки були нічого собі люди. Підходящі.

За двадцять чотири роки спільного їхнього життя послав їм господь усього тільки сімнадцятеро дітей, бо вміли вони молитись милосердному”.

Після закінчення двокласної школи хлопець навчається у військово-фельдшерській школі в Києві.

З 1 вересня 1917 р. Губенко став студентом історико-філологічного факультету Київського університету.

Друкуватися почав 1919 р.. „Про велике чортзна-що”, „Антанта”, „Демократичні реформи Денікіна” – перші політичні фейлетони сатирика на тему білогвардійщини. У них відразу проявилося самобутнє художнє мислення Павла Грунського (так підписував свої ранні твори Остап Вишня), його яскравий індивідуальний стиль.

То був справжній громадянський подвиг молодого письменника. Павло Грунський знав: за такі повні презирства і гніву слова йому загрожує розстріл. Через багато років Остап Вишня у своєму щоденнику "Думи мої, думи мої...” напише: „Я почав робити те, що, на мою думку, могло дати користь народові”. У своїх оригінальних „Розповідях про неспокій” Юрій Смолич зазначає: „Взагалі, не було б Блакитного, то, можливо, не було б і Вишні”. Мається на увазі кам`янець-подільський період творчості: "Не знаю, що то були за газети і чи сильно були вони націоналістичні, та тільки Вишня з`явився пізніше в Харкові, ним відразу ж зацікавилися (ЧК), і був Вишня заарештований. Невідомо, яка б була його дальша доля, коли б не почав клопотатися його долею Василь: добувши ті фейлетони, що публікував Вишня, переконавшись, що вони не були ні націоналістичними, ані антирадянськими, Блакитний через Центральний Комітет партії, членом якого він був, та через ВУЦВК, депутатом якого він теж був, визволив Вишню і привів до себе в редакцію.

Уперше літературний псевдонім Остапа Вишні з`явився 22 липня 1921 р., коли в газеті «Селянська правда» був опублікований фейлетон „Чудака, їй-богу!”, в якому автор устами наївного, щирого і кмітливого пастушка Остапа дотепно викриває подвійну мораль окремих попів-зальотників.

У 20-х – на початку 30-х років Остап Вишня працює в газетах та журналах „Вісті ВУЦВК”, „Селянська правда”, „Червоний перець”, друкує фейлетони, усмішки, сатиричні нотатки з приводу найрізноманітніших явищ, подій, фактів внутрішнього і міжнародного життя. Пише Остап Вишня натхненно, швидко, дотепно. Тільки за два роки (1923-1924) в одних тільки „Вістях ВУЦВК” сатирик опублікував п`ятсот творів.

Фейлетони й гуморески Остапа Вишні виходять також окремими книгами: „Діла небесні” (1923), „Вишневі усмішки (сільські)” (1923), „Кому веселе, а кому й сумне”, „Ану, хлопці, не піддайсь!” (обидві – 1924), „Вишневі усмішки кримські” (1925), „Лицем до села” (1926), „Вишневі усмішки кооперативні”, „Вишневі усмішки літературні”, „Вишневі усмішки театральні” (1927), „Вишневі усмішки закордонні” (1930). Переважна більшість їх перевидавалася на рік по чотири-п`ять разів.

У процесі натхненної праці народився й сформувався створений Остапом Вишнею новий жанр – усмішка, це різновид фейлетону та гуморески.

За особливостями природи свого рідкісного обдаровання Остап Вишня тонко відчував комічне, глибоко осягнув його закони. Невтомно шукав нових прийомів і засобів творення комічного.

Помер Остап Вишня 28 вересня 1956 р.
«Мисливські усмішки»

ВАЛЬДШНЕП

Чоловік вмовляє свого друга піти з ним навесні на полю­вання, але той рішуче відмовляється. Бо птахи в цей час нагадують його самого, коли він спішив на побачення до коханої дівчини, весь завмираючи від щастя і сподівання. Та парубків поетичний настрій так раптово був обірваний жор­стокою рукою. Як же плакав він тоді від болю і образи.

Тепер же, коли підніме він рушницю і націлиться, здаєть­ся йому, що стріляє він у себе самого, у свою юнацьку мрію.

А от восени зовсім він не проти полювати на кого завгод­но. Бо восени все зовсім інакше... Як добре, коли собака "стоїть на тязі"! Та й взагалі восени хороше у лісі, біля річки, став ка. Все ніби вмирає, щоб навесні знову народитися. Полюва­ти у цьому загальному вмиранні зовсім не гріх. А от навесні..., коли все народжується...


САМІ СОБІ ШКІДНИКИ

З розмови зі своїм приятелем — головою колгоспу — ге­рой дізнається, що найкращими його помічниками у бо­ротьбі за врожай стали звичайні птахи. Тому тепер голова колгоспу не дозволяє нікому не те що підняти на них руку, а навіть їздити поблизу поля з" буряками і лякати чибісів. Недарма ж його похвалили на нараді голів колгоспів.

Герой задумується, чому ж у натурі українців таке без­думне ставлення до всього живого навкруги. Чому дітям так. кортить видертись нагору і розорити пташине гніздо? Чому ніхто з дорослих не звертає на це уваги? Він згадує, що у дитинстві не раз перелазив з бантини на бантину, шукаючи пташиних яєць. Не раз доводилось йому і падати, розбива­ючись мало не до смерті. Та все одно зупинити дитячу цікавість було неможливо.

Чому ж у заповіднику Асканія-Нова тварини і птахи зовсім не бояться людину? Та тому, що там їх ніхто не лякає, ніхто не біжить за ними, ганяючи без всякої мети. У нас же навіть бариня у шикарному вбранні може вискочити з карети, щоб і криками побігти за зайцем. Що ж говорити про "звичай­ну" людину?

Ми можемо зробити нашу країну квітучим садом, заповідником, бо все залежить від нас. Адже серед птахів і звірів зовсім небагато насправді шкідливих. Серед мисливців же трапляються такі, що не слідкують за своїми собаками, які нищать звіренят, бігаючи полями самі собою. А глушіння риби?

Природу навкруги себе треба берегти, бо це наш світ.


ЕКІПІРОВКА МИСЛИВЦЯ

Хто ж не знає, як серйозно мисливці ставляться до свого заняття. Коли починаєш читати гумореску Остапа Вишні, спочатку здається, що він взяв собі за мету написати пам’ятку для мисливця-початківця. Але читаєш далі і розумієш, що письменник глузує з мисливських перебільшень.

Він пропонує мисливцю взяти із собою безліч речей: і пальний мішок, бочки для соління дичини, чоботи для су­хого ґрунту і для мокрого, кілька халатів різного кольору, цілу аптечку різноманітних ліків та ще безліч предметів та приладів.

Крім того, на полюванні можуть статися різні ситуації. Наприклад, ви вийшли полювати на качку, а вам зустрівся мир, то у таких випадках треба брати з собою різні набої, ' приготувати рушницю. Бо тигр же не буде чекати. Про слона чи крокодила взагалі не доводиться говорити.

Таким чином, виходить, що мисливець просто не може и зсунутися з місця під вагою усіх своїх припасів. А йому ж ще треба прихопити лікувальні та косметичні засоби для уникнення розтирання ніг!

Залишається тільки сказати: "Екіпіруйтесь, дорогі това­риші мисливці! Не забувайте нічого, бо в лісі, чи на озері, чи на лузі — Ніде нічого не дістанете: все треба мати з собою! Ні пера вам, ні пуху!"


Твори Остапа Вишні — своєрідний різновид фейлетону, який він називає "усмішкою". У цих гуморесках немає злого висміювання, скоріше, вони наповнені добрим глузуванням з таких зрозумілих письменникові людських вад.

У деяких же з них, таких, як "Екіпіровка мисливця". "Вальдшнеп", "Самі собі шкідники" відчувається величезна любов до свого народу, рідної природи, бажання врятувати все найкраще, що є на українській землі. З яким замилуван­ням намальована постать діда Свирида, що вийшов з вилами на фашистів! Яке знання життя в усіх його проявах демонст­рує Остап Вишня в "Автобіографії"!

Мова Остапа Вишні виразна і соковита. Діалогізований виклад дії, багатство відтінків комічного, знання традицій народного гумору зробили його "усмішки" дуже популярни­ми серед українських читачів. Завдяки О. Вишні багато не­письменних навчилися читати, російськомовні люди вчили українську мову, щоб тільки прочитати ці прекрасні твори.

1   ...   35   36   37   38   39   40   41   42   ...   52


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка