Вступ державний Гімн України



Скачати 262.31 Kb.
Дата конвертації05.05.2016
Розмір262.31 Kb.
ПЛАН

Вступ ………………………………………………………….. 3

Державний Гімн України ……………………………...……...4

Державний Герб України………………………….…………12

Державний Прапор України………………….. …………….19

Список використаної літератури……………………………27



ВСТУП
В ст. 20 Конституції України передбачено, що державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України.

Під державними символами України слід розуміти закріплені в законодавстві офіційні графічні чи звукові зображення, в яких втілюються національні ідеї, що символізують державність України. Державні символи затверджуються Верховною Радою України. Характерними ознаками їх є те, що вони:

1) виражають національний менталітет, національні ідеї політичного чи історичного змісту;

2) мають загальнообов'язковий характер.

Основою державних символів є державний суверенітет.

Державні символи є складовою частиною більш широкого поняття «державні атрибути», до числа яких входять також столиця держави, офіційна назва держави, державна мова, державна печатка, національні пісні, почесні значки, державні штандарти.


ДЕРЖАВНИЙ ГІМН УКРАЇНИ
Державний гiмн — це урочистий нацiональний поетико-музичний твiр, що представляє вiтчизну, iсторичнi подiї та їх героїв, i в силу цього визнаний у встановленому порядку одним iз символiв держави.

Музична редакцiя, опис, текст, а також порядок використання Державного гiмну України затвердженi Законом України вiд 6 березня 2003 р. «Про Державний Гiмн України». Згiдно зi ст.1 цього Закону «Державним гiмном України є нацiональний гiмн на музику М. Вербицького зi словами першого куплету та приспiву твору П. Чубинського в такій редакції:


"Ще не вмерла України і слава, і воля,

Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.

Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці.

Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.

Приспів:
Душу й тіло ми положим за нашу свободу,

І покажем, що ми, браття, козацького роду".


Як поетико-музичний твiр урочистого характеру Державний гiмн України вiдображає патрiотизм українського народу, його державницькi та суспiльнi iдеали, насамперед: свободу i незалежнiсть.
Історія державного Гімну України дуже багата та цікава, вона є живою історією, яка продовжується і сьогодні.

Українські пісні-гімни передували створенню національного гімну. Перша музична символіка нашого народу сягає часів Київської Русі. Тоді роль державного гімну виконували бойові заклики та пісні. З тих часів поширюються й пісні релігійного змісту. До найпоширених видів старовинної гімнової пісні належать канти, які виконуються хором, псалми, похвальні кондаки в честь Богородиці та святих.

У період козацької історії на перший план виходять пісні – гімни, що прославляють козаків, наприклад, “Пісня про Байду”. Народним гімном, бойовим закликом до боротьби став вірш Т.Г. Шевченка “Заповіт”, покладений на музику М. Лисенком:

“”….Поховайте та вставайте,



Кайдани порвіте

І вражою злою кровью

Волю окропіте!…

Першим українським гімном, який народився у революційному 1848 році й уособив прагнення українців до свободи, був твір Івана Гушалевича на музику Дениса Січинського “Мир вам, браття”:

“…мира з неба всі десь просим,

Чи багатий чи бідняк…”

Глибокий відбиток на духовне життя народу наклав гімн “Вічний революціонер” І. Франка, музика М.Лисенка який поширився по Західній Україні і став похідним гімном-маршом:”

“…Вічний революціонер-

Дух, що тіло рве до бою,

Рве за поступ, щастя й волю

Він живе, він ще не вмер…”

Свої гімни - “За тебе, Україно”, “Для тебе, Україно живем” – мали українські емігранти в Америці й Канаді. Вони співали на зібраннях пісні-гімни про швидке повернення на землю батьків.

“…Як прийдеться стати разом,

Ми в Україну підем

Бо для неї лиш на світі

Для України живем…”

(Гімн “Для тебе, Україно, живем”)

Українці Закарпаття співали “Я русин був” та “Підкарпатськії русини” на слова Духовича. Останній вірш був офіційним гімном краю до 1938 року.

Пісня Миколи Вороного, музика Ярославенка “За Україну” звучить як гімн нашому відродженню, утвердженню української державності.

“…За Україну, за її долю,



За честь і волю, за народ…”

Свої пісні-гімни мали й січові стрільці, й українські націоналісти.

Духовним гімном України є пісня “Боже велкий, єдиний” або “Молитва за Україну”, слова Кониського, музика Лисенка. Ним 5 грудня 1991 року відкривалося урочисте засідання Верховної Ради України, присвячене підсумкам Всеукраїнського референдуму та виборам Президента нашої держави.

“…Боже Великий Єдиний,



Нам Україну храни,

Волі і світла промінням

Ти її осени.”
Всі вони закликали до боротьби за волю українського народу, за національну державу.

Особлива увага і честь випала пісені-гімну “Ще не вмерла Україна” Павла Чубинськоо, музика Михайла Вербицького.


Історія виникнення віршу «Ще не вмерла Україна»
Перший рядок твору дав назву віршеві українського поета Павла Чубинського, який понад 150 років викликав жах у кількох режимів – царського, польсько-шляхетського, румунсько-боярського.

Павло Платонович Чубинський – людина, яка боролась за розвиток вітчизняної науки і культури, український і російський етнограф, вчений, поет. Народився 27 січня 1839 року поблизу містечка Бориспіль на Київщині, його родина походила з давнього роду козацької старшини.

Початок 60-х років 14 ст. у Галичині і Наддніпрянщині характеризується пожвавленням духовного життя. У середовищі київської старої громади, до якої входив і Павло Чубинський, виник надто сміливий на ті часи задум створити високопатріотичний вірш, який би надихав українців на боротьбу за волю, став би національним гімном. Реалізувати цей задум випало Павлу Чубинському. Пісня виникла в Києві восени 1862 р. під впливом сербського патріотичного гімну. Спочатку вона співалася на мотив цього гімну, а потім на мелодію Миколи Лисенка.

За вірш “Ще не вмерла Україна” і за авторство “возмутительных песен и прокламаций” в 1862 році Павла Чубинського було заслано на поселення до Архангельської губернії, де він перебував упродовж шести с половиною років. Було тоді йому 23 роки. Після Ємського указу 1876 року про чергову заборону українського слова, Чубинського вдруге висиляють з України, на цей раз до Петербурга. Серце вченого не витримало ударів долі. Вже важко хворий, він виклопотав дозвіл переїхати до свого хутора у 1879 р. Розбитий паралічем, упродовж останніх років життя, Павло Платонович помер 26 січня 1884 року, не доживши 1-го дня до 45-річчя. Поховали його на Книшевському цвинтарі у Борисполі. Память про Павла Платоновіча увіковічено у назві села, яке виросло поруч колишнього хутора, де народився поет. Його перейменовано на Чубинське.

Процитуємо Павлового побратима Леоніда Білецького, який був безпосередньо причетним до подій що супроводжували факт написання: “У пресі мені траплялась вказівка, що пісня “Ще не вмерла України і слава і воля” – народна. Я можу засвідчити, що це помилкова думка: її справді створив Павло Платонович за таких обставин…

І далі розповідається, як на дружній вечірці з сербами, в київському будинку купця Лазарева, на Великій Васильківській, 122 (нині 106), співали сербську пісню, де були такі слова: “…Серце біє і кревліє за свою свободу.” На Чубинського справило таке величезне враження, що він вибіг до суміжної кімнати, а через півгодини по тому вже зявився з текстом “Ще не вмерла України…

Цілком очевидно (і не випадково), що слова П. Чубинського “і слава, і воля”, та “запануєм і ми браття …” перекидають місток до Т.Шевченка, котрий в “Івані Підкові” фразує:
Було колись – в Україні

Ревіли армати;

Було колись – запорожці

Вміли панувати.

Панували, добували

І славу і волю…
ПЕРВІСНИЙ ТЕКСТ ЧУБИНСЬКОГО
Ще не вмерла Україна, ні слава, ні воля,
Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля!
Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці,
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці!
Душу й тіло ми положим за нашу свободу
І - покажем, що ми, браття, козацького роду!
Гей-гей, браття милі,
Нумо братися за діло,
Гей, гей, пора встати,
Пора волю добувати!
Ой, Богдане, Богдане, славний наш гетьмане,
Нащо оддав Україну ворогам поганим ?!
Щоб вернути її честь, ляжем головами,
Наречемось України славними синами.
Душу й тіло ми положим за нашу свободу
І - покажем, що ми, браття, козацького роду!
Спогадаймо тяжкий час, лихую годину,
тих, що вміли умирати за нашу Вкраїну,
Спогадаймо славну смерть лицарства-козацтва!
Щоб не стратить марно нам свого юнацтва!
Душу й тіло ми положим за нашу свободу
І - покажем, що ми, браття, козацького роду!
Отримавши поширення на Західній Україні, патріотичний вірш не пройшов повз увагу й релігійних діячів того часу. Один з них, отець Михайло (Вербицький), ще й знаний композитор свого часу, захоплений віршем Павла Чубинського пише музику до нього, при цьому дещо відредагувавши текст.

Вперше пісня пролунала у 1864році в селі Млини, де довго жив і працював автор музики. Музичний текст вперше побачив світ 1885 р. у збірці “Кобзар”, полонивши широкі кола громадськості. Рукописний текст “Ще не вмерла Україна і слава і воля”, слова і музика зберігається у науковій бібліотеці імені Стефаніка.


Саме як національний гімн “Ще не вмерла Україна і слава і воля” визначили Іван Франко, Леся Українка, українські громади в різних куточках світу.

Як бачимо, спочатку “Ще не вмерла Україна” існувала як вірш, що виник у наддніпрянській Україні, а піснею-гімном став у Галичині, де вже були певні традиції створення патріотичних пісень. Цей гімн був особливо поширений через те, що його автори – наддніпрянець і галичанин, що підкреслювало соборність українських земель.

Пісня-гімн “Ще не вмерла Україна” вийшла за рамки української поезії, на початку 20 ст. її переклали кількома іноземними мовами.

Слова і музика пісні надихали і досі надихають борців за рідну Україну. Гімн “Ще не вмерла Україна” не залишав людей байдужими , хвилював їхні душі, зачіпав за живе.


Нове життя гімну почалося з часу утворення незалежної Української держави в січні 1918 р. Пісня “Ще не вмерла Україна” звучала як національний гімн при УНР, ЗУНР, Гетьманаті, Директорії. Але державне затвердження вона одержала лише 15 березня 1939 р. – як гімн Карпатської України.

Ця держава проіснувала не довго. Разом з її занепадом гімн був заборонений Угорським урядом, так само, як і понад 70 років у Радянській Україні.

Пісня “Ще не вмерла Україна” воскресла з Народним Рухом України. Прилюдно вона прозвучала в Борисполі над могилою Павла Чубинського наприкінці 1989 року.

З 17 вересня 1991 року Українське радіо розпочинає свої передачі виконанням пісні-гімну “Ще не вмерла Україна”, а 5 грудня 1991 року вона вперше прозвучала на засіданні Верховної Ради України, присвяченому підсумкам всеукраїнського референдуму та виборам Президента нашої держави, у виконанні уславленого хору імені Верьовки.

Закон України «Про Державний гiмн України» встановлює, що урочистi заходи загальнодержавного значення розпочинаються i закiнчуються виконанням Державного гiмну України, а його музичне виконання здiйснюється пiд час проведення офiцiйних державних церемонiй та iнших заходiв. До числа урочистих заходiв, коли виконання Державного гiмну України є обов’язковим, належать: вступ на посаду Президента України пiсля складання ним Присяги; вiдкриття i закриття сесiй Верховної Ради України, сесiй мiських рад народних депутатiв; вступ на посаду глав органiв державної влади й органiв мiсцевого самоврядування та iншi заходи такого характеру. Офiцiйними церемонiями є пiдняття Державного прапора України, зустрiч глав iноземних держав та iн. Пiд час офiцiйного виконання Державного гiмну України всi присутнi вислуховують його стоячи, чоловiки — без головних уборiв. Коли його виконання супроводжується пiдняттям Державного прапора України, то присутнi при цьому повертаються до нього обличчям.

Державний гiмн України може виконуватись пiд час вiдкриття пам’ятникiв i пам’ятних знакiв; вручення державних нагород України; вiдкриття i закриття урочистих зборiв, присвячених державним святам України тощо.

Незалежно вiд варiантiв виконання Державного гiмну України, вiн повинен виконуватись у точнiй вiдповiдностi iз затвердженими редакцiєю та текстом. Державний гiмн України щодня транслюється державними телевiзiйними i радiомовними компанiями перед початком i по закiнченнi передач, а якщо це цiлодобове мовлення, то о 5 год. 30 хв. у робочi днi (понедiлок — п’ятниця) i о 6 годинi по суботах i недiлях та 24 годинi у новорiчну нiч — пiсля трансляцiї бою годинника о 24 годинi.


ДЕРЖАВНИЙ ГЕРБ УКРАЇНИ
Державний герб України - це встановлений Конституцiєю України символiчний знак, який у графiчних i кольорових зображеннях вiдображає наступництво гербової символiки української державностi на рiзних етапах її розвитку. Високе призначення Державного герба України — бути носiєм нацiональної гербової символiки — чiтко виражено в чч.3 i 4 ст. 20 Конституцiї: в третiй — названо складовi частини великого Державного герба України — малий Державний герб України та герб Вiйська Запорозького; в четвертiй — головним елементом великого Державного герба України затверджено Знак Княжої Держави Володимира Великого, який поiменовано малим Державним гербом України.

Що стосується герба Вiйська Запорозького («Козак з мушкетом»), то його походження пояснюється тим, що на прапорах козацьких сотень, полкiв найпоширенiшим було зображення козака з шаблею, мушкетом, що й стало прообразом герба Вiйська Запорозького.

Коли йдеться про Державний герб, то у свiтовiй практицi не усталилося суворої регламентацiї засад його творення. Це, так би мовити, «нацiональний продукт» — вiддзеркалення специфiки геральдичних традицiй, що примхливо фокусують своєрiднi риси iсторичного розвитку певної країни.

Для прикладу, в Італiї, якщо виходити з жорстких геральдичних канонiв, герба немає зовсiм. Його функцiї виконує державна емблема цiлком умовного геральдичного характеру, що поєднує зображення трибка i п’ятикутної зiрки, оповитих дубовою i лавровою гiлками, тодi як морськi прапори країни й президентський штандарт прикрашає геральдична варiацiя на тему вiдзнак Венецiї, Генуї, Aмальфи та Пiзи. Самобутнiй спосiб геральдичної презентацiї обрала й Францiя, що послуговується двома знаками: загальновiдомою емблемою з лiкторським пучком i орденом Почесного легiону та щитом, у якому поєднано герби всiх департаментiв країни. Натомiсть, наприклад, у Швецiї вiддають перевагу, образно кажучи, «класичному варiанту», використовуючи малий i великий герби. iсторiя знає непоодинокi випадки функцiонування водночас трьох державних гербiв: великого, середнього i малого, як це, скажiмо, практикувалося в Росiйськiй iмперiї, а в перiод мiж свiтовими вiйнами — у Чеськiй Республiцi.

Термін «тризуб» з’явився завдяки волі історика М.Карамзіна. У своїй фундаментальній праці – «Історія держави Російської», виданій упродовж 1816 – 1828 років, про знак на монетах князів Київської Русі він зазначив: «подібний тризуб». І цим по суті вніс плутанину.

У 1860–1862 рр. в Європі спалахнула суперечка, яка дістала назву «дворічної наукової дискусії», з приводу змісту та значення загадкового тризуба. Провідні вчені континенту так і не змогли розгадати його таємницю. Протягом останніх 100 років більш як 50 вчених – російських, українських та інших – спробували відгадати походження і значення тризуба. Думки їх досить розбіжні. Існує понад двісті гіпотез щодо трактування тризуба: тризуб – це верхівка скіпетра візантійського або скіфського царя; корона, голуб святого духа, корогва, якір, нормандський лук, нормандський шолом, нормандська сокира, кінець нормандського списа і т.д.

Найдавніші археологічні знахідки знака, схожого на тризуб, належать до часів Трипільської культури IV – III тис. до н.е. Сліди його бачимо і в культурі еллінів, звідки вийшла грецька культура, у грецьких богів Зевса, Посейдона (він же Нептун), Плутона. Тризуб там був знаком влади. Згодом тризуб поширився під впливом грецької культури на інші культури і цією дорогою зайшов до Боспорського царства (Крим, Тамань, Тмутаракань).

У результаті безпосередніх зв’язків Києва з Боспорським царством і впливу грецької культури тризуб поширився на Київську Русь. Тризуб зберігся на золотих і срібних монетах князя Володимира, став спадкоємним геральдичним знаком для його нащадків і символом могутності Київської Русі. Зображення тризуба мають клейма на цеглі Десятинної церкви у Києві (986 – 996 рр.), Успенського собору у Володимирі-Волинському (1160 р.), на каменях та цеглі інших держав, на зброї, перснях, посуді.срібна монета князя володимира

Протягом кількох століть тризуб був поширений у всіх князівствах Київської Русі. Згодом зазнав змін (двозуб), але весь час зберігалась первісна Володимирова основа. Окремі династичні роди на українських землях використовували тризуб як своє династичне знамено аж до XV століття.

Тризуб, а вірніше хресто-якірна символіка, була присутня в гербі Володимира Ольгердовича, який княжив у Києві в 1363 – 1394 роках. Сини його – Андрій та Олелько – також послуговувались якорем-перснем. Зображення якоря-хреста наносилось і на монету Галицької Русі, яка карбувалась у Львові. В тому ж XIV ст. хрести-якорі або просто якорі в різні часи (аж до кінця позаминулого століття) прикрашали герби таких міст,  як Вінниця, Прилуки, Бердянськ, Городня, Зіньків, Миколаїв, Одеса.

У гербах гетьманів Війська Запорозького Б.Хмельницького та І.Мазепи основним геральдичним символом був тризубий якір-хрест. Входив він і до герба відомого київського митрополита Петра Могили, запорожця П.Уманця, лубенського полковника М.Ілляшенка.

У літописі гадяцького полковника Григорія Граб’янки факт появи у козаків власного герба пов’язують із польським королем Стефаном Баторієм. «А літа 1576 р., – зазначає літописець, – завбачивши, як добре козаки з татарами б’ються, наставив їм гетьмана, прислав корогву, бунчук та булаву, печатку гербову, рицарів з самопалами і ковпаками набакир надітими». І вже на першій відомій військовій печатці 1592 року бачимо незмінне в подальшому зображення козака з мушкетом – символічний образ усього славного запорізького війська та його мілітарної могутності. Печать у запорожців була округла, спершу меншого, а пізніше більшого розміру, а посередині був герб – козак з мушкетом. Козацький герб репрезентував Запоріжжя перед зовнішнім світом як зовнішній атрибут, як ознака привілейованого статусу, як засіб підтвердження козацької вольності.

Козацька держава Військо Запорозьке перебрала від Запоріжжя назву, систему державного устрою, військову організацію та державну символіку, в тому числі герб. Навесні 1648 року козака з самопалами було розміщено в полі військової печатки новоствореної держави Богдана Хмельницького. Відтоді лицар Війська Запорозького незмінно репрезентуватиме козацьку Україну аж до самого занепаду Гетьманства.

З огляду на те, що нове державне утворення Військо Запорозьке стало використовувати старий запорізький герб, Запоріжжя змушене було внести певні поправки в його зображення, щоби запобігти існуванню однакових гербів у різних державних утвореннях. Запоріжжя додало до старого козацького герба зображення списа, що мало символізувати прикордонне розміщення низової держави. Довкола печатки був напис: «Печать Славного Війська Запорожского Низового».герб війська запорозького хvіі ст.

На військових печатках Івана Брюховецького та Михайла Ханенка поруч із звичайною фігурою козака бачимо зображення списа, що мало вказувати на вирішальну роль Запоріжжя при обранні на гетьманство  названих вище претендентів на гетьманську булаву. Зовсім іншу символіку зображено на військовій печатці Петра Суховієнка, який здобув гетьманську булаву за підтримки кримського хана Аділ-Гірея. На печатці було  незвичне для козаків зображення – лук з двома стрілами. Вигляд нового герба не сприйняли козаки. Приміром, дорошенківські козаки погрожували «поламати суховієвий лук і стріли» своїми «старожитніми мушкетами», натякаючи в такий спосіб на складову частину державного герба Війська Запорозького – мушкет (самопал).

Після скасування Гетьманства 1764 року «козака» замінив герб новоствореної Малоросійської колегії: на золотому тлі – чорний двоглавий орел та герби п’ятьох давніх князівств (Київського, Стародубського, Сіверського, Чернігівського,  Переяславського). Автором герба був малоросійський генерал-губернатор Петро Румянцев.

Тризуб постійно був уживаний і в побуті українців, зокрема, в карпатських селах була традиція малювати його на стінах чи воротах під час релігійного свята Водохреща – 19 січня. Так у знаках хреста і тризуба сполучились християнські і язичеські символи. Значення тризуба в українського населення потрійне: він є і символом державної влади, тобто, державним гербом; знаком національним і знаком релігійним. Тому і вживали його окремо і в комбінаціях: на монетах, Йорданях, по хатах.

На початку ХХ ст. в результаті української Національної революції та утворення Центральної ради відбулося відродження давніх історичних традицій. Як державний герб золотий тризуб на синьому тлі був схвалений у лютому 1918 року Малою Радою УНР у Коростені і затверджений Центральною Радою 22 березня 1918 року. Тризуб став фігурувати на державних печатках, банкнотах УНР, як герб зберігся в часи гетьманату П.Скоропадського (1918 р.) та далі за Директорії  (1918 – 1920 рр.). Після проголошення 22 січня 1919 р. Акта злуки тризуб став державним гербом об’єднаних українських республік – УНР та ЗУНР.  Протягом певного часу тризуб був відзнакою і в ЧУГА (Червоній Українській Галицькій Армії). Пізніше, у 20 – 40-х рр. ХХ ст., символіку із зображенням тризуба використовували різні політичні організації Західної України, Буковини. Зокрема, золотий тризуб увійшов як елемент до державного герба Карпатської України, затвердженого сеймом 15 березня 1939 року.герб української держави (1918 р.)

Зображення малого Державного герба України помiшується на печатках органiв державної влади i державного управлiння, бланках державних установ, грошових знаках та знаках поштової оплати, службових посвiдченнях з обов’язковим додержанням пропорцiй зображення герба. Порядок створення та використання зображень герба у кожному випадку повинен передбачатися вiдповiдними нормативно-правовими актами. Малий Державний герб України помiшується на печатках бланкiв та iнших документах вищих, центральних та мiсцевих органiв державної влади, органiв мiсцевого самоврядування та iнших органiв, органiзацiй i установ незалежно вiд форм власностi, якщо вони надiленi державно-владними повноваженнями.

Державний герб України повинен помiщуватися на документах, що посвiдчують особу громадянина України, а також на iнших документах загальнодержавного зразка, що видаються органами, установами, органiзацiями державної влади; на державних нагородах i вiдповiдних їм документах на них; на форменому одязi, встановленому для осiб, що перебувають на вiйськовiй або iншiй державнiй службi (в тому числi й для працiвникiв ОВС), як вiдмiтний знак тощо.

Державний герб України помiшується на фасадах будiвель офiцiйної резиденцiї Президента України, офiцiйних резиденцiях органiв державної влади та органiв мiсцевого самоврядування; в залi засiдань Верховної Ради України, Кабiнету Мiнiстрiв України, судових органiв; у робочих кабiнетах Президента України, керiвникiв органiв державної влади, глав органiв мiсцевого самоврядування та в iнших офiцiйних мiсцях.

ДЕРЖАВНИЙ ПРАПОР УКРАЇНИ
Державний прапор — це певного кольору полотнище, яке є одним з основних символiв, вiдмiтних знакiв суверенної держави.

Згiдно з ч. 2 ст.20 чинної Конституцiї України Державним прапором України є стяг iз двох рiвновеликих горизонтальних смуг синього i жовтого кольорiв

Поняття національного прапора остаточно сформувалося в Україні на початку ХХ ст. (під впливом національно-визвольного руху в Галичині, згодом і на східноукраїнських землях), пов’язуючись з історичними традиціями.

На прапорах за часів України - Руси зображували небесні світила, хрести, княжі знаки – тризуби, двозуби. Тоді ж почали поширюватися й колірні поєднання. За висновком деяких сучасних істориків, найпопулярнішим був червоний колір, проте не всі дослідники поділяють таку думку.


У 1910 р. при Міністерстві юстиції Росії відбулося "Особое совещание, высочайше учрежденное при Министерстве юстиции, для выяснения вопроса о русских государственных национальных цветах". Необхідно підкреслити, що в ході дискусії було визнано "в числе древних русских государственных цветов синий, голубой, лазоревый, оранжевый, желтый".

За часів України - Руси державного прапора як такого ще не було. Існували лише князівські стяги. На рубежі ХІІІ-ХІV ст. з’явилися клиноподібні полотнища, на яких "здебільшого вживаним кольором був червоний, далі білий і блакитний, рідко жовтий". Слід додати, що використання жовтого та блакитного кольорів (з різними тіньовими гамами) на прапорах України - Руси простежується від прийняття християнства. Згодом ці два кольори набувають значення державних.
Подальша історія символіки пов’язана з тим періодом, коли після навали татаро-монголів значна частина території України - Руси відійшла до сусідніх держав.
У 50-60-х роках ХІV ст. Чернігово-Сіверщина, Поділля, Київщина та Переяславщина увійшла до Великого князівства Литовського. Галицькою землею й частиною Волині заволоділа Польща.
Після Люблінської унії 1569 р. українські землі мали єдину місцеву символіку, багато в чому стали визначати геральдичні традиції цих держав.
Цікаву версію щодо походження синіх і жовтих кольорів висунув історик та мовознавець зі Львова Б. Якимович. На його думку, слово "хохол" монгольського походження і складається з двох частин: "хох" - синій, блакитний, небесний, "улу" (юлу) - жовтий.

Про те, що поєднання синьо-жовтих кольорів властиве Україні, свідчить той факт, що Данило Галицький, засновуючи на честь свого сина Лева місто Львів (перша згадка 1256 р.), подарував його жителям герб, на якому зображено золотого лева на синьому тлі. А прапори зазвичай виготовлялися відповідно до кольорів герба тієї чи іншої землі або країни.


Наприкінці XVI ст. центр подій в українській історії з Галичини і Волині перемістився у Наддніпрянщину. Із заснуванням Запорозької Січі й виникненням козацтва як особливої верстви населення України збагатилися форма і кольори у системі військо-полкових, сотенних і морських похідних прапорів (корогов). Серед козацьких прапорів найчастіше зустрічалися прямокутні й трапецієподібні полотнища.

Безсумнівно, тоді ж з’явились нові прапорні кольори, зокрема малиновий, який, мабуть, видозмінився з червоного кольору київської землі. Червоний колір став основним у запорозьких козаків.

Головними стягами у XVII ст. були переважно червоно-малинові із зображенням архістратига Михаїла, а також герба гетьмана. Свої прапори мали полки, а також запорозькі курені. У козаків були корогви різних кольорів: жовті, сині, зелені та ін.
У середині XVII ст., після приєднання Гетьманщини до Російської держави, набувають поширення блакитні (сині) полотнища із золотими чи жовтими зображеннями хрестів та інших знаків. З часів козаччини жовто-блакитне поєднання кольорів поступово починає домінувати на українських корогвах, прапорах та клейнодах, однак тоді ще не вдалося досягти єдності щодо прапора. Упродовж XVIII ст. тривала уніфікація кольорів і зображень на стягах козацьких полків. Синьо - жовті козацькі знамена зображені на картині "Запорожці пишуть листа турецькому султанові" І. Рєпіна, консультантом якого був Д.Яворницький, та на знаменитому полотні М. Івасюка "В’їзд Богдана Хмельницького в Київ у 1649 році".
Синьо-жовті поєднання отримали логічне оформлення як національні кольори українського народу в Новітні часи (ХІХ і ХХ ст.).

Після того, як перервалася своєрідна традиція козацької символіки, тривалий час в Україні, що перебувала у складі Російської імперії, питання про національні символи не порушували.

Першу спробу створити жовто-блакитний прапор із двох горизонтальних смуг приблизно такої форми, як тепер, здійснила Головна Руська рада, яка почала боротьбу за відродження української нації. У червні 1848 року на міській ратуші Львова вперше замайорів жовто-блакитний прапор. Започатковану ідею підхопили різні спортивно-просвітянські організації, зокрема відомі в усьому слов’янському світі так звані "Соколи". Для проведення першого крайового зльоту у Львові (1910) спеціально було виготовлено жовто-блакитний прапор.

Відтоді й починається широке використання прапора – спершу на західноукраїнських землях, а згодом і на Лівобережній Україні.

Особливого розмаху ці процеси набули під час святкування 100-літнього ювілею від дня народження Т.Г. Шевченка. Жовто-блакитні прапори супроводжували урочистості не лише в Україні (як Правобережній, так і Лівобережній), а й у Москві, Петербурзі, Оренбурзі, Омську, Відні, Празі, Варшаві, Кракові та інших містах.

Поштовхом до поширення жовто-блакитної символіки стала Лютнева революція 1917 р. в Росії, після якої національно-визвольний рух вийшов на новий рівень.

22 березня 1918 року Центральна Рада ухвалила Закон про Державний прапор республіки, затвердивши жовто-блакитний прапор символом Української Народної Республіки.

13 листопада 1918 року синьо-жовтий прапор став і державним символом Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР). Його було затверджено на Підкарпатській Русі, а у 1939-му – в Карпатській Україні. Під цим прапором населення Західної України зустрічало Червону Армію у вересні 1939 року.

Синьо-жовті поєднання барв остаточно оформилися як єдинонаціональні на початку ХХ ст. Символами України в новітньому їх трактуванні є безхмарне небо або синій колір, як символ миру – та жовті пшеничні лани або символ достатку – жовтий колір.

У період 1917 – початку 1919 рр. синьо-жовтим прапором користувалися в Україні й більшовики. Лише з другої половини 1919 року з ідеологічних міркувань прапор УСРР мав червоний колір з абревіатурою назви республіки, облямованою золотою рамкою.

У ті часи ніхто не міг і думати про поширення жовто-блакитного прапора. Павло Постишев у 30-ті роки заявляв: "Мы навсегда похоронили главную украинизацию и теперь будем всяко внедрять на Украине червонизацию".

Україна майоріла червоним кольором, який був присутній на прапорах, плакатах, вивісках, афішах. Навіть слова: "блакить", "блакитний" заборонялися. Замість них, запроваджувались російські: "голубий", "лазуровий". Використання у будь-якому вигляді жовто-блакитних кольорів кваліфікувалось як "виготовлення і поширення кольорів націоналістичної символіки".

У 1949 р. Організація Об’єднаних Націй поставила вимогу замінити прапор УРСР, який на той час нарівні з союзним та білоруським був однотонним – червоного кольору.
21 листопада 1949 року Президія Верховної Ради УРСР ухвалила новий прапор. Згідно з цими вказівками він зберігав традиційно червоний колір, затверджений Центром як обов’язковий для всіх союзних республік, а також мав загально-союзну емблему – серп і молот з п’ятикутною зіркою. Національні особливості України відображала лише блакитна смуга розміром у третину полотнища. Тому прапор мав такий вигляд: верхня горизонтальна смуга (на дві третини висоти прапора) – червона, а нижня (на одну третину) – блакитна. На верхній смузі – золоті серп і молот, над ними – п’ятикутна червона зірка, облямована золотом.

Виникнення жовто-синього прапора у середині ХІХ ст. з погляду історичного процесу було цілком закономірним явищем. Революційні події 1848-1849 рр. дали життя не лише йому, а й кільком іншим національним символам європейських народів, що існують і донині. Іншого прапора, який впродовж тривалого часу претендував би на роль національного символу, в українській історії просто не було.


Вперше в новiтнiй iсторiї нашої держави нацiональний прапор України був офiцiйно пiднятий 24 липня 1990 р. i розмiщений перед будiвлею Київської мiськради на Хрещатику поряд з червоно-синiм прапором УРСР. Ця подiя по праву заслуговує на особливе мiсце в iсторiї, тому й отримала в 2000 р. статус державного свята, так званий День нацiонального прапора, що й визначило майже на рiк дату проголошення незалежностi України. 4 вересня 1991 р. нацiональний синьо-жовтий прапор було пiднято у Києвi над будинком Верховної Ради України. Однак тiльки 18 вересня 1991 р. синьо-жовтий прапор був офiцiйно узаконений постановою Президiї Верховної Ради України. В цьому документi, зокрема, йшлося: «До ухвалення Конституцiї України дозволити в протокольних заходах використовувати жовто-блакитний прапор». Двобарвне полотнище не мало в той перiод статусу державного, проте повсюдно замiнило червоно-синiй прапор УРСР.

Як державний символ України нацiональний прапор був остаточно затверджений Постановою Верховної Ради України вiд 28 сiчня 1992 р. «Про Державний прапор України». У цьому документi проголошувалося, що Державний прапор України — це прямокутне полотнище, яке складається з двох рiвних за шириною горизонтально розташованих смуг: верхньої — синього кольору, нижньої — жовтого кольору, зi спiввiдношенням ширини прапора до його довжини 2:3. Аналогiчна за змiстом норма була вiдтворена i в Конституцiї України 1996 р.

Державний Прапор України постiйно пiднiмається на будiвлях: Верховної Ради України, Резиденцiї Президента України, Кабiнету Мiнiстрiв України, вищих судових органiв, Прокуратури України, державних мiсцевих адмiнiстрацiй i органiв мiсцевого самоврядування, дипломатичних представникiв i консульських установ в iноземних країнах вiдповiдно до норм мiжнародного права, правил дипломатичних протоколiв i традицiй країни перебування.

Державний Прапор України пiднiмається на вiйськових кораблях та iнших суднах Вiйськово-Морського флоту; пiд час офiцiйних церемонiй, що проводяться органами державної влади та органами мiсцевого самоврядування; в мiсцях постiйної дислокацiї вiйськових частин i окремих пiдроздiлiв Збройних Сил України, iнших вiйськ i вiйськових формувань.

У днi державних свят прапор вивiшується на будiвлях громадських об’єднань, пiдприємств, установ, органiзацiй незалежно вiд форм власностi, а також на житлових будинках.

Державний Прапор України постiйно встановлюється в залi засiдань Верховної Ради України, Кабiнету Мiнiстрiв України, в залах судових засiдань, на транспортних засобах Президента України та iнших вищих посадових осiб; в робочому кабiнетi Президента України та iнших примiщеннях, що призначаються для проведення з його участю урочистих заходiв, у робочих кабiнетах керiвникiв центральних та мiсцевих органiв влади, глав мiсцевих органiв самоврядування.

Зображення Державного Прапора України наносяться на повiтрянi судна України; космiчнi апарати, що запускаються Україною. Вони використовуються також як бортовi знаки державної належностi кораблiв, катерiв i суден прикордонної служби України.

Державний Прапор України пiднiмається в днi офiцiйно оголошеного трауру. В цих випадках у його верхнiй частинi флагштоку (мачти) крiпиться чорна стрiчка, довжина якої дорiвнює довжинi полотнища прапора. В знак трауру Державний прапор України приспускається.

Державний Прапор України може використовуватися як елемент або геральдична основа державних нагород України, емблем i прапорiв органiв державної влади, органiв мiсцевого самоврядування.

Державний Прапор, Державний Герб i Державний Гiмн України — пiд захистом вiтчизняного законодавства. Публiчна наруга над державними символами тягне за собою кримiнальну вiдповiдальнiсть (ст. 338 Кримiнального кодексу України).



Список використаної літератури

1. Конституція України

2. Коментар до Конституції України: Підруч. Вид. ІІ, доповнене / За ред. В.В.Копєйчикова. – К., 1998.

3. Конституційне право України /за ред. док. юр. наук проф. В. Ф. Погорілка. – К., 1999.

4. Кравченко В.В. Конституційне право України. Навч. посібник. Ч.1. – К., 2000.

5. Конституційне право України / За редакцією Ю.М. Тодики і В.С. Журавського. — К., 2002. - С. 26.

6. Кушніренко О.Г., Слінько Т.М., Веніславський В.Ф. Конституційне право України в схемах і дефініціях. – Х., 2003.

7. Основи правознавства / За ред. І.Б. Усенка. – К.; Ірпінь: ВТФ "Перун", 2003. – 416 с.







База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка