Володимир Сосюра Третя рота



Сторінка12/13
Дата конвертації05.05.2016
Розмір2.88 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13

19

Верн Жюль (1828–1905) — французький письменник-фантаст і автор праць з географії та історії географічних відкрить. 20



«Ветхий завіт» («Старий завіт») — перша частина Біблії, що визнається за «священне писання» в іудаїзмі та християнстві. Книга створювалася протягом ІX — іі ст. до н. е. іудейськими священнослужителями на основі легенд і міфів Стародавнього Сходу. 21


…шукали землю Ханаанську… — Давня назва території Сірії, Палестини і Фінікії на Близькому Сході. 22


Філістимляни — древні племена, які проживали на східному березі Середземного моря і ґрунтувалися в її тисячолітті до н. е. В кінці XІІІ-на початку XІІ ст. до н. е. філістимляни почали захоплювати територію Палестини і Сірії. 23


Серафимович (справжнє прізвище Попов) Олександр Серафимович (1863–1943) — російський радянський письменник. 24


…братів Маккавеїв… — Йдеться про братів іуди Маккавея-вождя народного повстання ІІ ст. до н. е. в іудеї проти влади Селевкідів. Після його загибелі боротьбу продовжували його брати до завоювання Іудеею політичної незалежності в 142 р. до н. е. 25


Самсон — герой біблійної легенди, ізраїльтянин, який одружився з дівчиною з ворожого племені філістимлян Далілою. Самсон мав надзвичайну фізичну силу, що містилася в його волоссі, але підступна жінка обрізала його і віддала чоловіка в полон філістимлянам. Полоненому Самсону викололи очі і закували в кайдани. В полоні волосся відросло, до Самсона повернулася сила, і він зруйнував храм, де його ув'язнили, в руїнах якого загинув і сам з ворогами. 26


Ісус Навін — за біблійною міфологією слуга і сподвижник Мойсея; не є автором Книги Ісуса Навіна із «Старого завіту». 27


«В тумане тысячелетий» — як видно із подальшого пояснення В. Сосюри, автором книги був письменник Красновсъкий. 28


А юнак Давид з його пращею, якою він знищив велетня Голіафа… — В Біблії (1-а Книга Царів, 17) розповідається, як юнак Давид убив каменем із пращі філістимлянського богатиря-велетня Голіафа. 29


Ієрихонські труби. — Після виходу іудеїв з єгипетського полону на своєму шляху в Палестину вони обложили місто Ієрихон, але зруйнувати міцні укріплення не було можливості. ієрихонські мури впали від священних труб, завдяки чому місто було взято. 30


«Іліада», «Одіссея»-давньогрецькі епічні поеми, що приписуються Гомеру. 31


Уланд Людвіг (1787–1862) — німецький поет, драматург, історик літератури. 32


Рід Томас Майн (1818–1883) — англійський письменник. Автор авантюрно-пригодницьких романів, в яких відображено життя і побут індіанців. 33


«Вершник без голови» — пригодницький роман Т. М. Ріда. 34


Нат Пінкертон — герой серії аноншпих книг із оповіданнями про пригоди слідчого, які були створені, очевидно, як реклама американського «агентства розшуку Алана Ната Пінкертона і його синів». Не дивлячись на низький літературний рівень цих книг, у дореволюційній Росії вони мали успіх і широке розповсюдження, особливо серед молоді. 35


Нільсон Аста (1881–1972) — датська актриса, яка завоювала популярність у німому кіно. 36


Максимов — очевидно, йдеться про актора театру і кіно Максимова (справжнє прізвище — Самусь) Володимира Васильовича (1880–1937), який знімався з 1911 p. 37


Ліндер Макс (справжнє прізвище — Габрієль Лев'єль; 1883–1925) — французький кіноактор. 38


Белий Андрій (справжнє прізвище — Бугаєв Борис Миколайович; 1880–1934) — російський радянський поет, теоретик символізму. 39


Апухтін Олексій Миколайович (1840–1893) — російський поет. 40


Надсон Семен Янович (1826–1887) — російський поет. 41


Бальмонт Костянтин Дмитрович (1867–1942) — російський поет. із 1920 p. перебував в еміграції. 42


Северянін Ігор (справжнє ім'я та прізвище ігор Васильович Лотарьов; 1887–1941) — російський поет. із 1918 p. жив в Естонії. 43



«Нива» — російський щотижневий журнал для сім'ї, що видавався в Петербурзі в 1870–1918 pp. і був одним із найпопулярніших у Росії. В 1894–1916 pp. виходили щомісячні літературні додатки до журналу; з 1891 p. безплатним додатком до «Ниви» видавались зібрання творів багатьох російських та зарубіжних письменників, що забезпечувало журналу великі тиражі і популярність. 44


Цензор Дмитрій Михайлович (1877–1947) — російський радянський поет. Свої твори друкував із 1894 р., в 1905–1907 pp. — в нелегальній пресі. 45


Фофанов Костянтин Михайлович (1862–1911) — російський поет. 46


Дон-Жуан — герой старовинної іспанської легенди; людина, яка все своє життя проводить у любовних пригодах. Дон-Жуан став персонажем багатьох творів світової літератури, в тому числі драми Лесі Українки «Камінний господар». 47


«Милый, милый, смешной дуралей!» — рядок із вірша С. Єсеніна. 48



Єсенін Сергій Олександрович (1895–1925) — російський радянський поет. В. Сосюра переклав десять віршів С. ксеніна («Береза», «Пороша», «Жебрачка», «Пісня про собаку» та ін.). 49


…не любив читати Толстого. — Очевидно, йдеться про твори Л. М. Толстого, що були складними для сприйняття юнаком В. Сосюрою. Пізніше, і особливо в післявоєнний час і останні роки свого життя, поет по-новому перечитував класиків світової літератури, і твори Л. М. Толстого викликали його захоплення. 50


Шерлок Холмс — герой оповідань англійського письменника Копан-Дойля (1859–1930), освічений сищик (детектив), який розкривав злочини шляхом логічного аналізу, співставляючи різні, навіть такі, що здаються незначними, ознаки злочину. 51


Плюшкін — один із героїв поеми М. В. Гоголя «Мертві душі» (1842), поміщик-скнара, скупердяйство якого стало манією. «Плюшкінство» — синонім хворобливої скупості. 52



А німці вже захопили Харків. — У квітні 1918 p. Харків загарбали німецькі окупанти. Місто визволили червоні війська 3 січня 1919 p. 53


…гетьманська варта після розгону німцями Центральної Ради. — 29 квітня 1918 p. німецькі окупанти розігнали Центральну раду, замінивши її маріонетковим «урядом» на чолі з колишнім царським генералом П. П. Скоропадським, правління якого у квітні-грудні 1918 p. увійшло в історію під назвою «гетьманщини». 54


Олесь Олександр (справжнє прізвище — Кандиба Олександр іванович; 1878–1944) — український поет. 55


Вороний Микола Кіндратович (1871–1942) — український радянський поет, театрознавець, перекладач (переклав українською мовою «інтернаціонал». «Марсельєзу», «Варшав'янку»). 56


«Артишок» — прізвисько, що походить від назви рослини родини складноцвітих — артишок, поширеної в країнах Середземномор'я і на Канарських островах. Культивується в СРСР і на Україні як овочева культура. 57



…тримає фронт проти дончаків… — Йдеться про автономну Донську область, утворену після контрреволюційного заколоту заможного донського козацтва, очолюваного генералом Каледіним. 58


Кащенко Андріан феофенович (літературні псевдоніми — і. Тертишний, А. Будій; 1858–1921) — український письменник, в історичних повістях і романах якого висвітлено історичне минуле України., зокрема історію козацтва. 59



Цум вафен — до зброї (нім.). 4. Це ті, що в січні 1918 року розстріляли в Києві червоний «Арсенал»… — Йдеться про придушення в січні 1918 p. збройного повстання робітників і революційних солдатів Києва проти Центральної ради. Центром повстання був завод «Арсенал». 60


Потьомкін Григорій Олександрович (1739–1791) — російський державний і військовий діяч, генерал-фельдмаршал, князь. Був фаворитом і найближчим помічником імператриці Катерини ІІ; з його ініціативи зруйновано Залорозьку Січ. Епізод, описаний В. Сосюрою із полоненим нащадком Потьомкіна, згодом був використаний поетом у ліричній баладі «Перстень» (1926). 61


НЕП (нова економічна політика) — економічна політик. КПРС і Радянської держави в перехідний період від капіталізму до соціалізму, запроваджена на основі рішені Х з'їзду РКП (б) (1921 p.). Основу непу становили: заміні продрозверстки продподатком, допущення вільної торгівл при регулюванні її органами Радянської влади, здача в оренду частини дрібних державних підприємств приватним особам, дозвіл на організацію невеликих приватних підприємств допущення в певних межах оренди землі та ін. 62


Ми співали «Чумака». народну чумацьку пісню. 63


Петлюра Симон Васильович (1879–1926) — один із керівників української буржуазно-націоналістичної контрреволюції; із лютого 1919 p. — голова Директорії. 64


«Плуг» — спілка українських радянських селянськм письменників, що існувала в 1922–1932 pp. (в 1931 р. «Плуп було переименовано на Спілку пролетарсько-колгоспних письменників). 65


Мазепинський полк — гайдамацький полк війська С. В. Петлюри, що носив ім'я гетьмана Мазепи Івана Степановича (1644–1709). 66


Гайдполк — гайдамацький полк 67


…ліві есери — дрібнобуржуазна політична партія в Росії, яка сформувалася в кінці 1917 p. з лівого крила партії есерів. Ліві есери входили до складу Радянського уряду, користувалися довір'ям частини трудового селянства і мали угоду з більшовиками. Влітку 1918 р. стали на контрреволюційний шлях. На Україні ліві есери підтримували денікінську і петлюрівську контрреволюцію. 68


Махно Нестор Іванович (1889–1934) — один із керівників дрібнобуржуазної контрреволюції на півдні України в роки громадянської війни, анархіст. В 1921 p. втік у Румунію. В. Сосюра написав поему «Махно» (близько 1924 p.), що не збереглася; описує його втечу за кордон у поемі «Розстріляне безсмертя» (1960). 69


Чингал — кинджал. 70



Карпом — караульне помешкання. 71


…жмут «українок»… — очевидно, йдеться про паперові гроші. 72


Січові стрільці — військові формування контрреволюційної Центральної ради і Директорії, створені в 1917 p., які були розгромлені Червоною Армією навесні 1917 p. 73



Денікін Антон Іванович (1872–1947) — генерал-лейтенант царської армії, головнокомандуючий контрреволюційними збройними силами під час громадянської війни. 74


Григорев нас врадив, перейшов на бік червоних… — Йдеться про петлюрівського отамана Г. Григор'ева, який па той час формально перейшов на бік Радянської влади і командував дивізією на південній ділянці Українського фронту. У травні 1919 р. Г. Григор'ев організував антирадянський заколот на півдні України, відомий під назвою «григор'євщина». Заколотників було розгромлено радянськими військами. 75


Проскурів — тепер м. Хмельшщьшн'і. 76


Фельдман — очевидно, йдеться про перекладача і співробітника наркомату іноземних справ України в 1920-х роках Д. Фельдмана, з яким у Харкові був знайомий В. Сосюра. 77


Бірзула — тепер м. Котовськ Одеської області. 78


Ставили п'єсу «Бурлака» з участю Садовського. — Йдеться про п'єсу і. К. Карпенка-Карого, постановку якої здійснив Микола Карпович Садовський (справжнє прізвище — Тобілевич; 1856–1933). В 1918 р. М. К. Садовський емігрував із невеликою групою акторів театру на Захід, де виступав на сцені. В 1920–1926 pp. жив за кордоном (Ужгород, а пізніше-Прага). В 1926 р. повернувся на Радянську Україну. 79


«Повій, вітре, з України…» — українська народна пісня «Повій, вітре, на Вкраїну…» на слова С. В. Руданського. 80


Коли ми взяли Київ разом з денікінцями… — Йдеться про загарбання Києва денікінцями і петлюрівцями, що відбулося 31 серпня 1919 p. 16 грудня 1919 p. Київ було визволено червоними військами. 81


«Учітеся, брати мої…» — цитата із поеми Т. Г. Шевченка «і мертвим, і живим…» (1845). 82



Римський-Корсаков Микола Андрійович (1844–1908) — російський композитор і громадський діяч. 83


Директорія — контрреволюційний буржуазно-націоналістичний уряд на Україні, створений у листопаді 1918 р. До лютого 1919 p. Директорію очолювали В. Винниченко і С. Петлюра. У квітні 1919 p. зазнала поразки від Червоної Армії, але після одержання допомоги від Антанти війська Директорії у липні 1919 p. вдерлися на Україну. Припинила своє існування після радянсько-польської війни і розгрому війська С. Петлюри. 84


Раковський Христіан (1873–1937) — радянський партійний і державний діяч. В 1919–1923 pp. — голова уряду України; в 1923–1927 pp. — посол СРСР в Англії і Франції. 85



Черкасенко Спиридон Феодосійович (літературні псевдоніми-Провінціал, Стах Петро та ін.; 1876–1940) — український письменник. В 1919 p. емігрував за кордон. 86



Журлива Олена (справжнє прізвище — Котова Олена Костянтинівна; 1898–1971) — українська радянська поетеса і педагог. 87


Самійленко Володимир Іванович (літературні псевдоніми — В. Сивенький, Іваненко, Полтавець, Смутний та ін.; 1864–1925) — український письменник. 88


Слащов Яків Олександрович (1885–1929) — один із організаторів контрреволюції в роки громадянської війни, генерал-лейтенант. Командував корпусом денікінської, потім врангелівської армії. Емігрував до Туреччини, 1921 p. повернувся на Батьківщину, був амністований і служив у Червоній Армії. 89


Добрармія (Добровольча армія) — одне з найбільших білогвардійських з'єднань, основна ударна сила денікінщини. Армію було створено наприкінці 1917 р. на Дону при сприянні Антанти з контрреволюційних офіцерів, верхівки козацтва, юнкерів та буржуазної молоді. 90


«На вас, завзятці юнаки…» — вірш Михайла Петровича Старипького (1840–1904) «До молоді» (1876). 91


Ранню поему «1918 год» В. Сосюра написав у 1919 в м. Смотрич на Поділлі. Строфа процитована, очевидно, і пам'яті, бо має деякі текстові різночитання із виправленою автором версткою. Надрукований у газеті «Красні звезда» (192.0, 18 серпня) уривок має посвяту: «Посвящаете товарищу Ленину». 92


Поляки почали наступать, — Йдеться про початок агрес білопольського війська 25 квітня 1920 p. на території Радянської Білорусії і Радянської України, яке за коротка час просунулося на 200 км у глиб України. 93


Тютюнник Юрій — генеральний хорунжий армії Укріїнської народної республіки, начальник штабу Григор'єв З 1924 p. проживав на Радянській Україні; ростріляни у 1929 p. 94


Подив — від трьох російських слів — «Политический отдел дивизии». 95


«бытие определяет сознание»… — У передмові до праг «К критике политической экономии» (1859) К. Маркс пише «Не сознание людей определяет их бытие, а, наоборот, и общественное бытие определяет их сознание» (К. Марк и Ф. Энгельс, Сочинения, т. 13, М., 1959, с. 7). 96


Гамсун Кнут (справжнє прізвище — Педерсен; 18591952) — норвезький письменник, у романах якого капіталі стичному місту протиставлялося патріархальне село («Сом землі», 1917). 97


Поарм — від трьох російських слів — «Политический отдел армии». 98


…коли поляки захопили Київ — 6 травня 1920 p. війська буржуазно-поміщицької Польщі окупували Київ. 99


Серраті Джачінто Менотті (1872 чи 1876–1926) — один із керівників італійської соціалістичної партії (в 1910-х pp.); учасник іі конгресу Комінтерну (1920). В 1924 р. в числі «третьоінтернаціоналістів» вступив до компартії. 100


Вона розказувала про червону Венгрію… Як там роздавили радянську владу. — 21 березня 1919 р. в Угорщині перемогла пролетарська революція, було проголошено Угорську радянську республіку. Радянську владу було встановлено і на Закарпатській Україні, що входила тоді до складу Угорщини. Після придушення угорської революції іноземними інтервентами в Угорщині в 1920 p. встановлено фашистську диктатуру на чолі з М. Хорті, відновлено монархію. 101



Наподив — начальник політичного відділу дивізії. 102


…вони переживають нашу керенщину… — Очевидно, В. Сосюра мав на увазі наяність жіночих загонів, які охороняли перед штурмом Зимовий палац, де знаходився Тимчасовий уряд О. Ф. Керенського. 103


Гінденбург Пауль фон (1847–1934) — німецький військовий і державний діяч, генерал-фельдмаршал. Під час першої світової війни 1914 p. командував військами Східного фронту, з 1916 p. — начальник генерального штабу. У записі В. Сосюри йдеться, очевидно, про якийсь із військових маршів Гінденбурга, популярний у ті роки. 104


Після змирення з поляками… — 12 жовтня 1920 p. польський уряд погодився на перемир'я і підписав договір у 1921 p. 105


«Коли зустрінемся ми знову…» — В. Сосюра цитує слова Т. Шевченка із вірша «Якби зустрілися ми знову…» (1848): 106


«Нова Баварія» — передмістя Харкова 1920-х років. 107


Піонтек, — В рукописі нечітко написано це прізви в результаті чого при передрукові та в публікації урив роману в десятому томі Творів в 10-ти томах (К., «Дніп] 1972) допущена неточність — «Шотнек». Є підстави вважати, що це була дружина І. Ю. Кулика Люціана Карлії Піонтек (1899–1937) — українська радянська письменница. 108


Кулик Іван Юліанович (справжнє ім'я та по батьков ізраїль Юделевич (1897–1941); літературні псевдонімі; Р. Ролінато, Василь Роленко) — український радянський сьменник, партійний і громадський діяч. В автобіографії, писаній у Києві 5 жовтня 1958 р., В. Сосюра так оцінює роль і. Ю. Кулика у вирішенні його творчої долі: «В Харкові мою долю в українській поезії визначив її Юліанович Кулик, котрий звернув на мене увагу як на лодого поета і через ЦК КП(б)У відкликав мене з армії. Руками Кулика партія дала мені путівку в поетичне ж тя…» (Див. вид.: Твори в десяти томах. — Т. 10. — К., «Двpo», 1972. — С. 76).



109

«Вісті» — українська республіканська газета «Ві ВУЦВК», що виходила в Києві (березень-серпень 1919 1934–1941) і в Харкові (1920–1934). 14 травня 1941 p. 63 об'єднана з газетою «Комуніст». 110


Коряк Володимир Дмитрович (1889–1939) — український радянський критик. 111


Блакитний Василь Михайлович (справжнє прізвище Елланський; 1894–1925) — український радянський письмі ник і громадський діяч. 112


Всеукраїнський пролеткульт — пролетарська культурно-освітня і літературно-мистецька організація України, яка ставила своєю метою створення нової, пролетарської культури шляхом розвитку творчої самостійності пролетаріату. Деякі теоретики пролеткульту з вульгарно-соціологічних позицій пропагували ідею «чистої» пролетарської культури, заперечували класичну спадщину, претендували на повну автономію в питаннях культури. 113



3. Невський, Рижов — члени оргбюро Всеукраїнського пролеткульту. 114


Пилипенко Сергій Володимирович (псевдонім — Сергій Сліпий, Плугатар та ін.; 1891–1943) — український радянський письменник, один із засновників літературної організації «Плуг». Був редактором газет «Більшовик», «Вісті», «Комуніст», «Селянська правда». 115


Майський (справжнє прізвище Булгаков) Михайло Семенович (1889–1960) — український радянський письменник. Після Великого Жовтня працював у Наркомосі, завідував робітничим відділом газети «Вісті», багато часу віддавав організаційній роботі в пролеткульті — «Гарті», де був відповідальним секретарем. 116


Хвильовий Микола Григорович (справжнє прізвище Фітільов; 1890–1933) — український радянський письменник. 117


Поліщук Валер'ян Львович (літературні псевдоніми — Микита Волокита, Сонцвіт Василь та ін.; 1897–1942) — український радянський письменник. 118


«Нема Нікандрика, нема». — Рядок із вірша В. Л. Поліщука «Ридання братнє», написаного на смерть молодшого брата Нікандра. 119


і було дві сестри, Ліка і Льоля… — Йдеться про сестер Лідію і Олену іллівну Конухес (згодом дружина В. Л. Поліщука). 120



Это было на радостном юге… — В. Сосюра наводить дві строфи із вірша російської поетеси М. Лохвипької. 121


Мемфіс — давньоєгипетське місто, засноване в ііі тисячолітті до н. е.; столиця Єгипту в 28–23 ст. до н. е. 122


«1917 рік» — поема В. Сосюри, написана в 1921 р., в якій відтворені події громадянської війни на Україні в 1917–1919 pp. 123


Люксембург Роза (1871–1919) — діяч німецького, польського й міжнародного робітничого руху; її ім'ям було названо тоді площу в Харкові. 124


Панч Петро Йосипович (справжнє прізвище — Панчєнко; 1891–1978) — український радянський письменник. 125


Вражливий Василь Якович (справжнє прізвище — Штанько; 1903–1938) — український радянський письменник. 126


Копиленко Олександр Іванович (1900–1958) — український радянський письменник. 127


Яновський Юрій Іванович (1902–1954) — український радянський письменник. 128


Підмогильний Валер'ян Петрович (1901–1941) — український радянський письменник. 129


Головко Андрій Васильович (1897–1972) — український радянський письменник, один із зачинателів української радянської прози. 130


Перша збірка В. М, Сосюри «Поезії» була видана в Сумах (Всеукрдержвидав, 1921. –16 с.). 131


Доленго Михайло Васильович (справжнє прізвище — Клоков; 1896–1982) — український радянський поет, літературний критик, ботанік (доктор біологічних наук). Рецензія М. Доленго «Володимир Сосюра. Поезії» була надрукована в журналі «Шляхи мистецтва», 1921, № 2, с. 141. 132


…в 1922 році, коли вийшла друга моя збірка «Червона зима»… — Названа збірка В. Сосюри вийшла в Харкові в 1921 p., але на титульній сторінці було поставлено дату 1922. 133


Франко Тарас Іванович (1889–1971) — український радянський літературознавець; син і. Я. Франка. Рецензія Т. і. Франка «Володимир Сосюра. «Червона зима» була надрукована в журналі «Шляхи мистецтва», 1922, № 1/3, с. 71. 134


Семенко Михайло (Михайль) Васильович (1892–1937) — український радянський поет-футурист. 135


«Червоний шлях» — український громадсько-політичний, літературно-мистецький і науковий журнал, що виходив у Харкові в 1923–1936 pp. як щомісячник і був із січня 1931 p. органом Федерації об'єднань радянських письменників Україні!. 136


Мамонтов Яків Андрійович (літературні псевдоніми — Я. Лірницький, Я. Пан; 1888–1940) — український радянський драматург, театрознавець. 137


Сенченко Іван Юхимович (1901–1975) — український радянський письменник. Літературну діяльність розпочинав і як поет, видавши збірку «В огнях вишневих завірюх» (X., ДВУ, 1925). 138


Комуністичний університет імені Артема — вищий навчальний заклад УРСР, що готував кадри керівних партійних і профспілкових працівників. Університет було створено в 1922 р. на базі реорганізованої Вищої партійної школи ЦК КП(б)У у Харкові (у 1932 p. був реорганізований у Вищу комуністичну сільськогосподарську школу). 139


Рожилин Валентин Сергійович — професор Комуністичного університету імені Артема. 140


Забіла Наталя Львівна (1903–1975) — українська радянська письменниця. 141


Божко Сава Захарович (1901–1947) — український paдянський письменник.

1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка