Виявлення, попередження І розгляд випадків насильства та жорстокого поводження з дітьми методичні матеріали



Сторінка1/3
Дата конвертації05.05.2016
Розмір0.58 Mb.
  1   2   3




ВИЯВЛЕННЯ, ПОПЕРЕДЖЕННЯ І РОЗГЛЯД

ВИПАДКІВ НАСИЛЬСТВА

ТА ЖОРСТОКОГО ПОВОДЖЕННЯ З ДІТЬМИ

МЕТОДИЧНІ МАТЕРІАЛИ

для працівників освіти

ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ

жорстокого поводження з дітьми
Домашнє насильство над дітьми: його види та наслідки*

Жорстоке поводження з дітьми і нехтування їх інтересами можуть мати різні види і форми, але їх наслідки завжди завдають серйозної шкоди здоро­в'ю, розвитку і соціалізації дитини, нерідко складають загрозу її життю чи навіть спричиняють смерть.



Фізичне насильство - нанесення дитині батьками чи особами, що їх заміняють, вихователями чи іншими особами фізичних травм, різних тілес­них ушкоджень, що вадять здоров'ю дитини, порушують її розвиток і поз­бавляють життя. Ці дії можуть здійснюватися у формі побиття, катування, штовхань, у вигляді ударів, ляпасів, припікання гарячими предметами, ріди­нами, запаленими цигарками, у вигляді укусів і з використанням різних предметів як знаряддя бузувірства.

Фізичне насильство включає також залучення дитини до вживання нар­котиків, алкоголю, пропонування їй отруйних засобів чи медичних препа­ратів, що викликають одурманення (наприклад, снодійного, не призначено­го лікарем), а також спроби удушення чи втеплення дитини.

У деяких родинах як дисциплінарну міру застосовують різні види фізич­ного покарання - від потиличників і ляпасів до биття ременем. Необхідно усвідомлювати, що фізичне насильство - це фізичний напад (катування), воно майже завжди супроводжується словесними образами і психічною травмою.

Сексуальне насильство чи спокушання - використання дитини (хлоп­чика чи дівчинки) дорослою людиною чи іншою дитиною для задоволення сексуальних потреб або отримання вигоди. Сексуальне насильство вклю­чає статеві зносини (коїтус), оральний і анальний секс, взаємну мастурбацію, інші тілесні контакти зі статевими органами. До сексуального розбе­щення відноситься також залучення дитини до проституції, порнобізне­су, оголення перед дитиною статевих органів і сідниць, підглядання за нею, коли вона цього не підозрює: під час роздягання, оправлення природ­них потреб.

Психічне (емоційне) насильство - постійна чи періодична словесна об­раза дитини, погрози з боку батьків, опікунів, учителів, вихователів, при­ниження її людської гідності, звинувачення її в тому, у чому вона не винна, демонстрування нелюбові, ворожості до дитини. До цього виду насильства належать також постійна неправда і обдурювання дитини (у результаті чого вона втрачає довіру до дорослого), а також ситуації, коли вимоги до дитини не відповідають її віковим можливостям.

Зневаження інтересів і потреб дитини (нехтування) відсутність належ­ного забезпечення основних потреб дитини в їжі, одязі, житлі, вихованні, медичній допомозі з боку батьків чи осіб, що їх заміняють, через об'єктивні причини (бідність, психічні хвороби, недосвідченість) чи без них. Типовим прикладом зневажливого ставлення до дітей є залишення їх без догляду, що часто призводить до нещасних випадків, отруєнь та інших небезпечних для життя і здоров'я дитини наслідків.

Зазвичай дитина-жсртва зазнає одночасно декількох видів насильства. Так, сексуальне насильство на фоні інцесту неминуче супроводжується руй­нуванням сімейних стосунків та довіри в сім'ї, маніпулятивними стосунка­ми, а часто й залякуванням з боку кривдника, що кваліфікується як психоло­гічне насильство. Складовою практично всіх видів насильства є фізичне (по­биття) та емоційне (погрози вбити або покалічити).

Одним із проявів жорстокого поводження з дітьми є також відсутність у жінки любові до дитини, коли та ще знаходиться в мате­ринській утробі, тобто до дитини від небажаної вагітності. її, що ще нічим себе не проявила, вже не люблять, не думають і не піклуються про неї. Будучи емоційно відкинутими ще до народження, такі діти народ­жуються нердчасно удвічі частіше порівняно з дітьми від бажаної вагіт­ності, вони частіше мають низьку масу тіла, хворіють у перші місяці життя, гірше розвиваються.

Насильство над дітьми можна класифікувати також за такими ознаками:



  • залежно від стратегії кривдника: очевидне та приховане (непряме);

  • за часом: те, що відбувається зараз, і те, що трапилося в минулому;

  • за тривалістю: одноразове або багаторазове, що триває роками;

  • за місцем та оточенням: удома - з боку родичів; у школі - з боку педагогів або дітей; на вулиці - з боку дітей або незнайомих дорослих.

Будь-який вид жорстокого поводження з дітьми веде до найрізномані­тніших наслідків, але поєднує їх одне - збитки здоров'ю дитини чи небезпека для її життя. Негативними наслідками для здоров'я є: втрата чи погіршен­ня функції якогось органу, виникнення захворювання, порушення фізично­го чи психічного розвитку. Зі 100 випадків фізичного насильства над дітьми приблизно 1-2 закінчуються смертю жертви насильства. Наслідками фізич­ного насильства є синці, травми, переломи, ушкодження внутрішніх органів: печінки, селезінки, нирок та ін. Потрібен час, шоб вилікувати ці ушкоджен­ня, але ще більше часу і зусиль потрібно для того, щоб залікувати душевну травму, психіку дитини, що постраждала від побоїв.

Розрізняють наближені та віддалені наслідки жорстокого поводження і неуважного ставлення до дітей.

До наближених наслідків належать фізичні травми, ушкодження, а також блювання, головний біль, втрата свідомості, характерні для синд­рому струсу, що розвивається у маленьких дітей, яких беруть за плечі і сильно струшують. Окрім вказаних ознак, у дітей при цьому синдромі з'являється крововилив в очні яблука. До найближчих наслідків нале­жать також гострі психічні порушення у відповідь на будь-який вид агресії, особливо на сексуальну. Ці реакції можуть проявлятися у виг­ляді порушення, прагнення кудись втекти, сховатися, або ж у вигляді глибокої загальмованості, зовнішньої байдужості. Однак в обох випад­ках дитина охоплена гострим переживанням страху, тривоги і гніву. У дітей старшого віку можливий розвиток важкої депресії з почуттям влас­ної неповноцінності.

Серед віддалених наслідків жорстокого поводження з дітьми виділя­ються порушення фізичного і психічного розвитку дитини, різні соматичні захворювання, особистісні та емоційні порушення, соціальні наслідки.



Порушення фізичного і психічного розвитку

У більшості дітей, що живуть у родинах, де застосовуються тяжкі фізичні покарання, де лайка є «методом виховання», чи в родинах, де діти позбав­лені тепла, уваги, наприклад, у родинах батьків-алкоголіків, спостерігають­ся ознаки затримки фізичного і нервово-психічного розвитку. Закордонні фахівці назвали цей стан дітей «нездатністю до процвітання».

Діти, що зазнавали жорстокого ставлення до себе, часто відстають у рості, масі (або у тому й іншому) від своїх однолітків. Вони пізніше почи­нають ходити, говорити, рідше сміються, значно гірше вчаться у школі, ніж їх однолітки. У таких дітей часто спостерігаються шкідливі звички: смок­тання пальців, гризіння нігтів, розгойдування, онанізм. Та й зовні діти, що живуть в умовах нехтування їх інтересами, фізичними й емоційними по­требами, виглядають інакше, ніж діти, що живуть у нормальних умовах: у них припухлі, «сонні» очі, бліде обличчя, скуйовджене волосся, неохайний одяг, інші ознаки гігієнічної занедбаності - педикульоз, висипи, поганий запах від одягу та тіла.
Різні захворювання як наслідок жорстокого поводження

Захворювання можуть мати специфічний для окремого виду насиль­ства характер: наприклад, наслідком фізичного насильства с ушкодження частин тіла і внутрішніх органів різного ступеня тяжкості, переломи кісток. При сексуальному насильстві можуть викликати захворювання, що переда­ються статевим шляхом: інфекційно-запальні захворювання геніталій, сифіліс, гонорея, СНІД, гострі та хронічні інфекції сечостатевих шляхів, травми, кровотечі зі статевих органів і прямої кишки, розриви прямої киш­ки і піхви, випадання прямої кишки.

Незалежно від виду і характеру насильства у дітей можуть спостеріга­тися різні захворювання, що належать до психосоматичних: ожиріння чи, навпаки, різка втрата ваги, спричинена порушеннями апетиту. При емоцій­ному (психічному) насильстві нерідко бувають шкірні висини, алергійна патологія, виразка шлунку, при сексуальному насильстві - безпричинний (якщо ніяких захворювань органів черевної порожнини і малого тазу не виявляється) біль унизу живота. Часто в дітей розвиваються такі нервово-психічні захворювання, як тіки, заїкання, енурез (нетримання сечі), енкоп-рез (нетримання калу), деякі діти повторно потрапляють до відділення не­відкладної допомоги через випадкові травми, отруєння.

Психічні особливості дітей, що постраждали від насильства

Практично всі діти, що постраждали від жорстокого поводження і зне­важливого ставлення, перенесли психічну травму, у результаті чого вони розвиваються з суттєвими особистісними, емоційними і поведіиковими особ­ливостями, що негативно впливає на їх подальше життя.

Діти, що зазнали насильства, самі стають агресивними, що найчастіше виявляється у поводженні зі слабшими: молодшими за віком дітьми, твари­нами. Часто їх агресивність проявляється у грі, іноді спалахи гніву не ма­ють очевидної причини.

Деякі з них, навпаки, занадто пасивні, не можуть себе захистити. І в тому, і в іншому випадку порушується контакт, спілкування з однолітками. У занедбаних, емоційно депривованих дітей прагнення будь-яким шляхом привернути до себе увагу іноді проявляється у вигляді зухвалої, ексцент­ричної поведінки.

Діти, що зазнали сексуального насильства, отримують невластиві для їх віку знання про сексуальні взаємини, що виявляється в їх поведінці, в іграх з іншими дітьми чи з іграшками. Навіть маленькі діти, що не досягли шкільно­го віку, які постраждали від сексуального насильства, згодом самі можуть стати ініціаторами розпусних дій і втягувати в них велику кількість учас­ників.

Найбільш універсальною і тяжкою реакцією на будь-яке, а не тільки сексуальне, насильство є низька самооцінка, що сприяє збереженню і закрі­пленню психологічних порушень, пов'язаних із насильством. Особистість із низькою самооцінкою переживає почуття провини, сорому. Для неї ха­рактерні постійна переконаність у власній неповноцінності, у тому, що «ти гірший за всіх». Унаслідок цього дитині важко домогтися поваги оточую­чих, успіху, спілкування її з однолітками ускладнене.

Серед цих дітей, навіть у дорослому віці, фіксується високий показник депресій. Це виявляється у нападах тривожності, безпричинної туги, почут­тя самотності, у порушенні сну. У старшому віці у підлітків можуть спосте­рігатися спроби суїциду або суїцидальна смероть.

Почуваючи себе нещасливими, знедоленими, пристосовуючись до не­нормальних умов існування, намагаючись знайти вихід із ситуації, що скла­лася, вони і самі можуть стати шантажистами. Це. зокрема, стосується сек­суального насильства, коли в обмін на обіцянку зберігати секрет і не ламати звичного сімейного життя діти вимагають від дорослих ґвалтівників гроші, солодощі, подарунки.



Соціальні наслідки жорстокого поводження з дітьми

Можна виділити два наслідки, що виявляються одночасно: втрати для жертви і для суспільства.

Діти, що зазнали будь-якого виду насильства, відчувають труднощі соц­іалізації: у них порушені зв'язки з дорослими, відсутні відповідні навички спілкування з однолітками, вони не мають достатнього рівня знань і еру­диції, щоб завоювати авторитет у школі тощо. Вирішення своїх проблем діти - жертви насильства - часто знаходять у кримінальному, асоціальному середовищі, а це часто пов'язано з виробленням у них пристрасті до алкого­лю, наркотиків, вони починають красти і здійснювати інші протиправні дії.

Дівчатка нерідко починають займатися проституцією, у хлопчиків може порушуватися статева орієнтація. І ті, й інші згодом мають проблеми при створенні власної родини, вони не можуть дати своїм дітям достатньо теп­ла, оскільки не вирішені їх власні емоційні проблеми.

Як говорилося вище, будь-який вид насильства формує у дітей і підлітків такі особистісні й поведінкові особливості, які роблять їх малонривабли-вими і навіть небезпечними для суспільства.

Які ж суспільні втрати від насильства над дітьми? Це, насамперед, втрати людських життів у результаті вбивств дітей і підлітків, їх само­губств, це втрати в їх особі продуктивних членів суспільства внаслідок порушення їх психічного і фізичного здоров'я, низького освітнього і про­фесійного рівня, кримінальної поведінки. Цс втрати в їх особі батьків, здатних виховати здорових у фізичному і моральному плані дітей. На­решті, це відтворення жорстокості в суспільстві, оскільки колишні жерт­ви самі часто стають ґвалтівниками.



ІНДИКАТОРИ

жорстокого поводження з дитиною

Насильство завдає дитині тяжких травм, які мають згубні наслідки для її подальшого фізичного та психічного здоров'я. Для суспільства це небез­печно тим, що діти, які були жертвами або свідками насильства в сім'ї, переносять цей негативний досвід на власне життя. Така сім'я виховує для суспільства потенційного агресора чи жертву - людину, яка вважає за нор­му, що інших можна принижувати, а „за необхідності" й побити.

За низкою різних даних, жорстокість щодо дітей корелює з такими ха­рактеристиками батьків, як їх молодий вік, патологія особистості, психіч­ний розлад, низький соціальний статус (прошарок, клас), соціальна ізоля­ція, дисгармонія у подружніх стосунках, розлучення, кримінальне минуле. У багатьох батьків в анамнезі є інформація, що вони самі в дитинстві зазна­вали жорстокого поводження або депривації.

Діти найбільшою мірою ризикують стати об'єктами зловживань при наявності таких чинників: передчасне народження, рання сепарація (відділен­ня) від матері, необхідність в особливому догляді під час неонатального пер­іоду, вроджені вади розвитку, хронічне захворювання, складний характер.

Діти, які постраждали від жорстокості та зневаги, мають низку специф­ічних психологічних рис, головною особливістю яких є амбівалентність (різнополюсність) - як реакція на суперечливі вимоги батьків. Підлітки, які зазнали зловживань, поєднують у собі імпульсивність та терпеливість, підозрілість з ірраціональною вірою в можливість покращання внутріш-ньосімейної ситуації. Вони відзначаються низькою самооцінкою, є емоцій­но залежними, відчувають самотність, ізольованість, страх перед майбутнім, впевненість у відсутності перспектив, провину за інцинденти насильства.

Діти, що живуть в умовах сімейного насильства, демонструють схильність до депресій, високий рівень імовірності стресу, виразні істеричні та/або депресивні сиптоми. Вони часто пропускають шкільні заняття (в тому числі через нездужання). Такі діти та підлітки відзначаються високим рівнем ризику алкоголізації та наркотизації, пределінквентною та делінквентною поведінкою, зухвалою сексуальною поведінкою, дромоманією (патологіч­ною схильністю до мандрів, бродяжництва).

Найбільш типовими наслідками насильства в сім'ї стають такі поведін-кові прояви у дітей (і саме на них найчастіше скаржаться вчителі та батьки): бійки, конфлікти з оточуючими, низька шкільна успішність, пропуски уроків без поважних причин, незвичайна замкненість. До емоційних проблем таких дітей можна віднести підвищену агресивність, переважно погіршений настрій, високу тривожність та наявність страхів, нестійкість почуттєвої сфери, легке коливання емоцій та їх надмірна сила, часто неадекватна ситуації (лють або істеричні ридання у відповідь на незначні зовнішні подразники).

Ознаками скоєного над дитиною насильства та неналежного догляду можуть бути також: недостатня вага дитини, анемія, слабкий імунітет, тік, смоктання пальців, гризіння нігтів, розгойдування та нав'язливі рухи; одяг, що не відповідає погодним умовам та віку дитини; часті звертання до медичних закладів, зростаюча кількість ушкоджень; невідповідність отриманих ушкоджень поясненням, що їх дає дитина або батьки чи піклу­вальники. Також підозру щодо фізичного насильства повинні викликати типовість травм та наявність відомостей про подібні пошкодження у минулому, непереконливі пояснення щодо обставин, за яких було отри­мано травму, зволікання часу при звертанні по медичну допомогу та неспівпадаюча реакція батьків.

Іншими наслідками насильства щодо дітей різного віку є:

- для дітей у віці до 6 місяців - низька рухова активність, байдужість до оточуючого світу, відсутність реакції або слабка реакція на зовнішні сти­мули, відсутність посмішки (або посмішка з'являється дуже рідко);

- для дітей у віці від 6 місяців до півтора року - страх перед батьками, страх фізичного контакту з дорослою людиною (наприклад, коли хтось на­магається взяти дитину на руки), постійна настороженість без причіпні, плаксивість, замкненість, постійний сум:

- для дітей 1,5-3 років - страхи, змішані почуття, порушення сну. втра­та апетиту, агресія, боязнь чужих людей, дорослих, схильність до сексуаль­них ігор, крайнощі у поведінці (від надмірної агресивності до пасивності);

- для дітей дошкільного віку (3-6 років) - пасивна реакція на біль, прими­рення з ситуацією; тривожність, боязливість, змішані почуття, відчуття провини, сорому, відрази, безпорадності, болісна реакція на критику; брех­ливість, схильність до злодійства і підпалювання, жорстокість до тварин. Крім того, спостерігаються форми поведінки, притаманні молодшому віку (енурез, смоктання пальців, гризіння нігтів, утруднене мовлення тощо): не­гативізм, відчуження та агресія поєднані з надмірною поступливістю та улесливістю. Слід також зазначити наявність сексуальних ігор та хвороб­ливої мастурбації;

- для дітей молодшого шкільного віку - амбівалентні почуття стосовно дорослих, проблеми у визначенні сімейних ролей, страх, почуття сорому, відрази, зіпсованості, недовіри до світу; в поведінці відзначаються відчу­ження від людей, порушення сну, апетиту, агресивне поводження, відчуття „брудного тіла", мовчазність або несподівана балакучість, сексуальні дії з іншими дітьми;

- для дітей 9-13 років - те ж, що і для дітей молодшого шкільного віку, а також депресія, суб'єктивне відчуття втрати емоцій, самотність, відсутність друзів, страх перед власним домом, небажання повертатися туди після шко­ли. У поведінці виявляється ізоляція, маніпулювання іншими дітьми (в тому числі з метою отримання сексуального задоволення), суперечливе поводження, а також неадекватні харчові уподобання (недоїдки, листя, крейда, равлики, таргани, інші комахи тощо);

- для підлітків 13-18 років - відраза, сором, провина, недовіра, амбіва­лентні почуття до дорослих, сексуальні порушення, несформованість со­ціальних ролей і своєї ролі в родині, почуття власної непотрібності. У пове-дінковій сфері відзначаються спроби суїциду, реалізоване чи нереалізоване бажання залишити власну домівку, агресивне поводження, уникнення тілес­ної та емоційної інтимності, непослідовність і суперечливість поводження.

Узагальнюючи, можна виділити низку наочних ознак, характерних для дитини що постраждала від сімейного насильства. Вони наведені в таблиці 1.



Таблиця І

Можливі наочні ознаки дітей,

що зазнають насильства, жорстокого поводження

(за О. Кочемировською, А. Ходоренко; модифікація Ю. Онишка, Л. Смислової, І. Дубініної)

Тип насильства

Ознака

Фізичне

- зміщення суглобів (вивихи), переломи кісток, гематоми, подряпини, садна;

- синці на тих частинах тіла, на яких вони не повинні з'являтися,


коли дитина грається (наприклад, на щоках, очах, губах, вухах,
сідницях, передпліччях, стегнах, кінчиках пальців тощо);

- рвані рани і переломи в області обличчя, травматична втрата зубів;

- ретинальні крововиливи (у сітківку), відшарування сітківки і
переломи орбіти;

- забиті місця на тілі, голові або сідницях, які мають виразні контури


предмета (наприклад, пряжки ременя, лозини);

- рани і синці у різних фазах загоєння та/або у різних частинах тіла


(наприклад, на спині та грудях одночасно) або незрозумілого
походження;

- сліди від укусів людиною;

- незвичні опіки (цигаркою або гарячим посудом).


Сексуальне

- знання термінології та жаргону, зазвичай не властивих дітям
відповідного віку;

- висипи та/або кровотечі в області паху, геніталій;

- захворювання, що передаються статевим шляхом;

- ознаки вагінального або анального проникнення стороннього


предмета;

- дитяча або підліткова проституція;

- вагітність;

- вчинення сексуальних злочинів;

- сексуальні домагання до дітей, підлітків, дорослих;

- нерозбірлива та/або активна сексуальна поведінка;

- уникнення контактів із ровесниками;

- відсутність догляду за собою;

- синдром „брудного тіла": постійне настирливе перебування
у ванній, під душем;

- боязнь чоловіків;

- боязнь конкретних людей;

- запобіжні заходи, щоб важче було знімати одяг;

- синці на внутрішній стороні стегон, на грудях і сідницях;

- людські укуси;



Психологічне

- замкнутість;

- страх, або навпаки, демонстрація повної відсутності страху, ризикована, зухвала поведінка;

- неврівноважена поведінка;

- агресивність, напади люті, схильність до руйнації, нищення та насильства;

- уповільнене мовлення, нездатність до навчання, відсутність знань,

відомих дітям відповідного віку (наприклад, невміння читати, писати

та рахувати);

- надто висока зрілість та відповідальність порівняно з дітьми цього

віку („маленький дорослий");

- уникання однолітків, бажання спілкуватися та гратися зі значно

молодшими дітьми;

- занижена самооцінка;

- тривожність;

- почуття провини;

- швидка стомлюваність, знижена спроможність до концентрації уваги;

- демонстрація страху перед появою батьків та/або необхідністю йти додому; небажання йти додому;

- схильність до "мандрів", бродяжництва;

- страх перед фізичним контактом;

- депресивні розлади;

- спроби самогубства або самопошкодження;

- вживання алкоголю, наркотиків, токсичних речовин;

- наявність стресопохідних розладів психіки, психосоматичних хвороб;

- насильство по відношенню до слабших: тварин чи інших живих істот.


Економічне

насильство,

занедбання дитини


- дитина постійно голодує через нестачу їжі;

- дитина надмірно набирає вагу через неправильне харчування;

- дитина завжди запізнюється до школи;

- дитина завжди пропускає школу;

- дитина носить брудний одяг;

- дитина одягнена не за погодою, не по сезону;

- дитина виглядає втомленою і хворою;

- дитина виглядає занедбаною;

- у дитини неліковані зуби;

- нестача необхідного медичного лікування (дитину не водять до лікаря);

- за дитиною не стежать, і вона залишена напризволяще;

- дитину наражають на небезпеку;

- дитини уникають інші діти;

- у дитині немає іграшок, книжок, розваг тощо;

- удома холодно, безлад і антисанітарія;

- у дитини немає постільної білизни або постільна білизна драна та брудна;

- нігті у дитини не стрижені і брудні;

- у дитини постійні інфекції, спричинені браком гігієни;

- є інформація про трудову діяльність дитини (особливо молодшого віку)

- дитина жебракує, втікає з дому.



З метою раннього виявлення жорстокого поводження з дитиною, фахі­вець має застосувати такі методи збору інформації:

  • огляд дитини та безпосереднє спостереження за поведінкою дитини, членів родини (піклувальників, вихователів тощо), огляд житла або умов перебуван­ня дитини;

  • бесіда з дитиною;

  • опитування батьків, піклувальників, вихователів, родичів, сусідів:

  • дослідження історії життя дитини, документації, інших джерел інфор­мації.

Огляд та безпоеереднс спостереження є одним із найбільш інформативних але водночас і найбільш суб'єктивних методів дослідження у психологічній практиці. Фахівцеві на цьому етапі слід уникати передчасних суджень та вис­новків, пам'ятаючи про феномен „першого враження", тому основну увагу потрібно приділити виявленню та фіксації тих чи інших ознак, що можуть свідчити про наявність жорстокого поводження з дитиною чи скоєння акту насильства проти неї. Фахівець оцінює зовнішній вигляд дитини, наявність у неї тілесних ушкоджень, стан фізичного та психічного здоров'я у межах своєї професійної підготовки, проводить огляд житла або умов її перебування, особ­ливості поведінки дитини, членів родини (піклувальників, вихователів). Уваж­но спостерігаючи за поведінкою самої дитини та осіб, які перебувають на місці інциденту (або супроводжують дитину), можна отримати значно більше інфор­мації, аніж при прямому їх опитуванні.

Ключем до розгадки може бути манера поведінки дитини. Потрібно врахо­вувати, шо дитина через бажання виправдання батьків, піклувальників (інших осіб) може применшувати ступінь насильства з їх боку, применшувати свої страждання або виявляти байдужість до факту насильства. Вона може здава­тися заляканою, присоромленою, ухилятися або почувати себе ніяково. Дити­на може під час опитуванння закривати очі або уникати зустрічатися очима з фахівцем. Можливе також здригання, коли відчиняються двері або хтось вхо­дить до кабінету.

Поведінка супровідної особи також може бути ключем до розгадки. Якщо дорослий член сім'ї або піклувальник є винуватцем насильства і він же супро­воджує дитину, то він може виглядати дуже занепокоєним її станом. Найчаст­іше він за будь-яку ціпу не полишає дитину наодинці з фахівцем, наполягає на своїй присутності, часто тримає її за руку і не відходить ні на крок. Коли ви задаєте дитині питання, то за неї відповідає він. Зазвичай дитина навіть не робить спроби відповідати сама. Вона може виглядати заляканою і мовчки погоджується з його поясненнями того, що відбулося. Агресор може бути настільки нестриманим, що виявлятиме ворожість або гнів по відношенню до дитини або до фахівця під час візиту. Проте, частіше він буде удавати занадго люблячого(ї) батька або матері, стурбованого(ї) лише тим, щоб його дитина одержала максимум уваги та допомоги.

Бесіда з дитиною. Перший контакт з дитиною, яка зазнала насильства або була свідком акту насильства, є надзвичайно важливим. У цілому, загальним принципом бесіди з дитиною - жертвою насильства є отримання повного обсягу інформації в ході спонтанної розповіді дитини, єізахівцеві слід терпляче вислухати розповідь дитини у її інтерпретації подій. Слід зауважити, що надії на те, що дитина буде повно та щиро відповідати на всі запитання фахівця про насильство, що відбулося над нею, часто не справджуються через низку причин, серед яких найважливішими є страх, недовіра до дорослих взагалі, прихову­вання певних фактів через сором, а також через те, що дитина може насправді любити своїх кривдників, не зважаючи на їх жорстоке поводження.

Коли фахівець задає дитині ті чи інші запитання, йому слід пам'ятати, що успішність бесіди з нею залежить також і від правильного розуміння рівня її розвитку. Складність запитань має відповідати інтелектуальному рівню дити­ни та її життєвому досвіду, крім того, слід пам'ятати, що діти (особливо молод­шого віку) надають здебільшого правдиву інформацію.

Отже, коли дитина розповідає вам про насильство:

- поставтеся до дитини серйозно, покажіть, що ви їй повністю вірите, то вона не винна в тому, що сталося;

-задавайте питання у м'якій формі (наприклад, „Чи правильно я розумію. що тобі зробили боляче? Розкажи, будь-ласка, як це сталося. Покажи, де в тебе болить?");



  • залишайтеся спокійними (незважаючи, якими словами розповідає дити­на, адже вона через відсутність словникового запасу може застосовувати не­цензурні вирази та жаргонізми, які чує від дорослих; ні в якому разі не перери­вайте розповідь дитини, щоб їх виправити або зробити зауваження); заспо­койте та підтримайте дитину словами:

  • „Добре, що ти мені це сказала (-в). Ти правильно зробила (-в)";

  • „Ти в цьому не винна (не винний)";

  • „Така ситуація трапляється і з іншими дітьми";

  • „Можливо ти вважаєш, що це секрет? Але бувають такі секрети, які не по­трібно зберігати - якщо тобі зробили погано. Ми вже допомогли іншим дітям у схожих ситуаціях. Ми допоможемо і тобі, але для цього маємо знати, що сталося";

  • „Не дратуйся, якщо цю історію тобі потрібно буде переказати ще раз іншій людині, яка теж буде допомагати тобі. Дуже важливо, щоб вона почула її саме від тебе";

  • ще раз наголошуємо - не думайте, що дитина обов'язково ненавидить свого кривдника або сердиться на нього. Батьки залишаються для неї батьками незалежно від того, як вони поводяться з дитиною, вона продовжує їх любити та боїться зашкодити їм своїми словами чи діями. Тому ні в якому разі не оцінюйте особистість кривдника перед дитиною, оцінити можна тільки дію (наприклад, „так, з тобою вчинили погано");

  • терпляче відповідайте на запитання дитини, намагайтеся розвіяти її три­воги, особливо стосовно самого факту звернення по допомогу;

  • стежте за тим, аби не давати обіцянок, яких пс можете дотриматися (наприклад: „Твоя мама не засмутиться" або „Тому, хто тебе скривдив, нічого не буде", „Тебе більше ніколи не скривдять").

У жодному разі, фахівець при бесіді з дитиною не має:

- бути нетерплячим та перебивати її;



  • робити поспішні висновки;

  • намагатися завершити думки дитини, її висловлювання;

  • втрачати зоровий контакт з дитиною, жестами та рухами тіла демонст­рувати неуважність;

  • відповідати недоладно;

  • змінювати предмет розмови;

  • залякувати дитину (в тому числі тим, що її родичів буде суворо покарано);

  • критикувати дитину або глузувати з неї.

  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка