Відбитки осені в коханні Літературна кав′ярня Підготував вчитель



Скачати 206.94 Kb.
Дата конвертації05.05.2016
Розмір206.94 Kb.
Кривчиківська загальноосвітня школа І-ІІ ступенів

Відбитки осені

в коханні

Літературна кав′ярня

Підготував вчитель

української мови та

літератури: Рудак І.В.
2012р.

Відбитки осені в коханні

(Літературна кав’ярня)

Господиня (читає поезію на фоні музики П.Чайковського «Пори року»)

Мов жінка тиха і сумна,

Так осінь в переддень згасання

Постала край мого вікна,

Прощальним сповненим звучанням.

О,звідки ця печаль в мені,

Немов життя –суцільна втрата?

А те що надалось придбати,

Лиш марево у далині.

Наші вітання Вам,шановні добродії!Приємно бачити Вас серед відвідувачів нашої кав’ярні!Сподіваємося,вам,дорогі гості,буде затишно у нас,і ви зможете не лише зігрітися кавою,а й відпочити душею. Не буду випробовувати вашу цікавість,попрошу своїх помічників узятися до роботи. А допомагатимуть мені сьогодні –уповноважений посол королеви Осені—місяць Листопад і натхненниця людства—панна Любов.



Листопад: Вам шле свої вітання господиня,

Що прикрашає золотом міста,

А я,її слуга покірний

Читатиму для Вас цього листа.

(Читає лист).

«Шановне панство!Сьогодні спливає мій термін перебування на Землі,я надщерть виконала свій обов’язок:щедро накривала ваші столи духмяними яблуками,солодким виноградом,соковитими кавунами. Зграя журавлі,що поспішала у вирій,виконала для вас

свою мінорну,але дуже щиру пісню. Я дарувала вам золото,розсипаючи на листя дерев,кущів,на стежки та галявини. Не забула попестити вас теплом «бабиного літа».А тепер я гнана уїдливим дощем,що жене й жене мене подалі від вашої оселі,розмиваючи шляхи для нової владарки. Та я не сумую,бо знаю, ніщо у світі не вмирає!Все лишає по собі слід. Лишає любов’ю, лишає згадкою,пензлем,нотами,олівцем,нитками,мармуром. На скрижалях долі,на папері,на полотні,на душах.

Я залишаю вам свою посестру—Любов,і нехай вона спонукає вас згадувати про мене,адже Любов осіння особлива:її аромат терпкуватий,а присмак—іноді гіркувато—солоний. Відчуйте ж його принаду!»


Любов: Ось так!Усім нам стали відомі душевні пориви Осені. То ж,любі відвідувачі, пройдемося осінніми стежками по коханню видатних митців слова нашої літератури.Наша кав’ярня запропонує вашій увазі осінньо—любовний літературно—поетичний рецепт фірмового торту до кави.

Назвемо для початку складові,

З яких збираємось ми тісто звести:

«Зів’яле листя» від Франка

Й сльозу кохання Лесі Українки

Ми додамо в вершки поезії російського пера,

Що відточив славетний Пушкін

Й жіноцтво чесне,що носить імена

Марії й Ліни.

Оздобимо коржі ми кремом по-французьки,

який зіб’ють,для нас Верлен й Апполінер.

І, як завжди годиться,в останню творчу мить

Кондитер долучає родзинок п’ять чи шість.

Рецепт вже розказали,не гаймо більше час,

Беремося до справи,судіть не строго нас.

Листопад:Вимовте упівголоса:любов,кохання,закоханість…Схожі слова,але скільки

відмінностей таять вони в собі! І ми сьогодні будемо говорити про любов.



Любов: Любов всевладну,непоборну,

Любов у ревнощах і муках.



Листопад: Любов у радості й зітханні,

Любов у горі і розлуках.



Пісня «Розпитаю про любов»

Читець 1:Десь на дні мого серця

Заплела дивну казку любов.

Я ішов від озерця,

Ти сказала мені: «Будь здоров!

Будь здоров ти,мій любий юначе!»

Ах,а серце і досі ще плаче.

Я ішов від озерця….

Десь на дні мого серця

заплела давну казку любов. (П.Тичина)

Читець 2: Люблю! Як в перший раз люблю,

Хоч це любов моя остання…

Але вона — як день в маю,

Як пташки перше щебетання.

Люблю!

Люблю для сліз, для мук, для жалю…

Але коли б, коли б ти знала,

Як квітне серце, як люблю,

Ти б на устах моїх сказала:

Люблю! (Олександр Олесь)



Пісня «Коханий»

(На лавочці сидять двоє молодих людей)

Дівчина. Мирославе…

Юнак: Що, Олю?

Д. Просто я повторила твоє ім’я .Подумки.

Ю. Але я чув.

Д. (задумливо)Як це дивно:двоє десь народились,десь росли у різних місцях,нічого не знали

одне про одного,навіть про існування…А зустрілись і не в силі збагнути…



Ю……..як вони могли жити одне без одного. Дивно, правда?

Д. Дай мені твою руку. Поклади на чоло. Ой,яка вона прохолодна!.. Скільки в ній спокою!..

Ю. Дитина ти, Олю. Яка ти чудова,моя дитино!...

Я кохаю тебе,

Але висловить це я не вмію словами,

Бо не скаже ніхто,

Де стрічається щирая дійсність із снами.

Д. Бо хто скаже мені,

Що віщує грізне і розбурхане море?

Не вгадає ніхто,

Що спинаючись білая хвиля говоре.



Ю. Я кохаю тебе.

Не за постать твою, так принадно вродливу,

Не за музику слів, -

А за мрію свою, як той сон, полохливу.



Д. Я цілую тебе

Не в уста, що так повні живого кохання:

Я лиш світ ясний п'ю,

Я лиш з Богом великим шукаю єднання.



Ю. Я кохаю тебе.

І в очиці, як в зорі, вглядаюся пильно;

Я люблю, що душа

В такі хвилі до лету здіймається вільно.

Я в безодню зіниць,

Як рибалка, кидаю "на щастя" питання.

Я тремчу, я боюсь!...

Лиш люблю такі хвилі страшні сподівання. (Михайло Жук)



(Чути музику скрипки)

Ю. Плаче розгублено скрипка

Здалеку десь,з висоти…

І на початку не видко,

І до кінця не дійти..



Д. Хто її струни тривожить

Знову і знов?



Ю. Це на печаль не схоже.

Скоріше схоже на любов.



Читець хлопець. Вогні горять,музика грає,

Музика плаче,завиває,

Алмазом добрим,дорогим

Сіяють очі молодії.

І всі регочуться,сміються,

І всі танцюють. Тільки я,

Неначе заклятий ,дивлюся

І нишком плачу,плачу я.

Чого ж я плачу?Мабуть,шкода

Що без пригод,мов негода,

Минула молодість моя.

Дівчина читець. Ти омріював не раз любов

Дорогої,жданої дружини.

І її ,Тарасе,не знайшов,

Мрію ту поніс до домовини…

Йшла на панщину в гіркій журбі

Спів твоїх дитячих літ—Оксана,

Усміхнувшись на весь вік тобі,

Й не стихала в серці в тебе рана.



Читець хлопець. Покохайте її,

Ту,що я покохати не зміг.

Поцілуйте її,

Ту,яку я не зміг цілувати…



Пісня «Розпустили кучері дівчата»

Читець. Так ніхто не кохав. Через тисячі літ

лиш приходить подібне кохання.

В день такий розцвітає весна на землі

І земля убирається зрання..

Дише тихо і легко в синяву вона,

простягає до зір свої руки...

В день такий на землі розцвітає весна

і тремтить од солодкої муки...

В'яне серце моє од щасливих очей,

що горять в тумані наді мною...

Розливається кров і по жилах тече,

ніби пахне вона лободою...

Гей, ви, зорі ясні!.. Тихий місяцю мій!..

Де ви бачили більше кохання?..

Я для неї зірву Оріон золотий,

я — поет робітничої рані...

Так ніхто не кохав. Через тисячі літ

лиш приходить подібне кохання.

В день такий розцвітає весна на землі

І земля убирається зрання..

Дише тихо і легко в синяву вона,

простягає до зір свої руки...

В день такий на землі розцвітає весна

і тремтить од солодкої муки... (Володимир Сосюра)



Любов: В старовинних повістях,романах

Так писали часто про любов.



Листопад: Хай накаже лиш моя кохана -

І…життя віддати я готов!



1-дівчина.Я вам пишу -чи не доволі?

Що можу вам іще сказать?

Тепер я знаю,в вашій волі

Мене презирством покарать.



1-юнак(до неї)…Коли б я міг послати

В листі безумному цілунок вам крилатий,

Коли б устами ви читать могли мій лист,

До щастя золотий я збудував би міст..


2-дівчина. Життя мойого всі години—

Порука зустрічі одній;

Сам Бог послав тебе,єдиний,

Повік ти охоронець мій.



2-юнак(до неї) Я і в думці обняти тебе не посмію,

А не те, щоб рукою торкнутися смів.

Я люблю тебе просто - отак без надії,

Без тужливих зітхань і без клятвенних слів.

Навіть в снах я боюсь доторкнутись до тебе,

Захмеліть, одуріти від твого тепла.

Я кохаю тебе. Мені більше не треба,

Адже й так ти мені стільки щастя дала. (Василь Симоненко)



(Дівчина у ролі Лесі Українки читає лист.)

. Твої листи завжди пахнуть зів'ялими трояндами, мій бідний, зів'ялий квіте! Легкі, тонкі пахощі, мов спогад про якусь любу, минулу мрію. Мій друже, любий мій друже, створений для мене, як можна, щоб я жила сама, тепер, коли я знаю інше життя? І щастя, і горе, які божевільно сплелись — обірвались так раптом, як дитяче ридання, і я побачила тебе.

Я бачила тебе і раніше, але не так прозоро, а тепер я пішла до тебе всією душею, як сплакана дитина іде в обійми того, хто її жалує. Це нічого, що ти не обіймав мене ніколи, це нічого, що між нами не було і спогаду про поцілунки, але я піду до тебе із найщільніших обіймів, від найсолодших поцілунків! Тільки з тобою я не сама, тільки з тобою я не на чужині. Тільки ти вмієш рятувати мене від самої себе. Мій друже, чому ж я не можу, коли так, обмити твої руки, які тремтять мов струни, своїми гарячими слізьми?

Мій друже, невже я залишуся одинока?

Візьми мене з собою!

Ти, може, маєш іншу мрію, де мене немає? Дорогий мій! Я створю тобі світ нової мрії. Я ж для тебе почала нову мрію життя. Візьми мене з собою. Я так боюся жити без тебе! Крізь темряву у простір я простягаю руки до тебе. Візьми мене з собою і це буде мій рятунок. І нехай в'януть білі, рожеві, червоні й блакитні троянди.



Любов. «Любов стара, як всесвіт,-

сказав Джордж Байрон.-

Та хто прийшов і хто прийде на світ,

Приходять поновити її заповіт».



Листопад. Любов таємнича і загадкова стояла й стоїть біля витоків тих миттєвостей, коли в душах людських виникає щось незбагненно животворяще, викликає подив, захоплення, вводить у світ краси і величі.

Сценка Лукаша і Мавки

М а в к а

Дяка щирая тобі, ніченько-чарівниченько, що закрила ти моє личенько!

і вам, стежечки як мережечки, що вели мене до березочки! Ой сховай мене ти, сестриченько!

(Ховається під березу, обіймаючи її стовбур).



Л ук а ш (підходить до берези, нишком)

Ти, Мавко?



М а в к а Я.

Л у к а ш

Ти бігла?



М а в к а

Як бІлиця.



Л у к а ш

Втікала?


М а в к а

Так.


Л у к а ш

Від кого?



М а в к а

Від такого,як сам вогонь.



Л у к а ш

А де ж він?



М а в к а

Цить!.. Бо знову прилетить.(Мовчання.)



Л у к а ш

Як ти тремтиш! Я чую, як береза стинається і листом шелестить.



М а в к а

(відхиляється від берези)

Ой лихо! Я боюся притулятись, а так не встою.

Л у к а ш

Притулись до мене.

Я дужий - здержу, ще й обороню.

Мавка прихиляється до нього. Вони стоять у парі.

М а в к а

(скрикує з болем щастя)

Ох!.. Зірка в серце впала.

(ужахнувшись)



М а в к а

..ти сам для мене світ, миліший, кращий,

ніж той, що досі знала я, а й той

покращав, відколи ми поєднались.



Л у к а ш

То ми вже поєднались?



М а в к а

Ти не чуєш, як солов'ї весільним співом дзвонять?



Л у к а ш

Я чую... Се вони вже не щебечуть,

не тьохкають, як завжди, а співають:

"Цілуй! цілуй! цілуй!"

Я зацілую

тебе на смерть!



М а в к а

Ні, я не можу вмерти... а шкода...



Л у к а ш

Що ти кажеш? Я не хочу! Навіщо я сказав?!. 6



М а в к а

Ні, се так добре - умерти, як летюча зірка...



Л у к а ш

Годі! (Говорить пестячи).

Не хочу про таке! Не говори!

Не говори нічого!.. Ні, кажи!

Чудна у тебе мова, але якось

так добре слухати... Що ж ти мовчиш?

Розгнівалась?

М а в к а

Я слухаю тебе...

твого кохання...

(Бере в руки голову його, обертає і пильно дивиться в вічі).

Л у к а ш

Нащо так? Аж страшно, як ти очима в душу зазираєш...

Я так не можу! Говори, жартуй, питай мене, кажи, що любиш, смійся...

М а в к а

У тебе голос чистий, як струмок, а очі - непрозорі.



Л у к а ш

Може, місяць неясно світить.



М а в к а

Може...


(Схиляється головою йому до серця і замирає).

Л у к а ш

Ти зомліла?



М а в к а

Цить! Хай говорить серце... Невиразно воно говорить, як весняна нічка.

Л у к а ш

Чого там прислухатися? Не треба!

М а в к а

Не треба, кажеш? То не треба, милий!

Не треба, любий! Я не буду, щастя, не буду прислухатися, хороший!

Я буду пестити, моє кохання!

Ти звик до пестощів?

Л у к а ш

Я не любився ні з ким ще зроду. Я того й не знав, що любощі такі солодкі!



Мавка пестить його.

Мавко! ти з мене душу виймеш!



М а в к а

Вийму, вийму!

Візьму собі твою співочу душу, а серденько словами зачарую...

Я цілуватиму вустонька гожі,щоб загорілись, щоб зашарілись, наче ті квітоньки з дикої рожі!

Я буду вабити очі блакитні,хай вони грають,хай вони сяють, хай розсипають вогні самоцвітні!

(Раптом сплескує руками),

Та чим же я принаджу любі очі! 7

Я ж досі не заквітчана!



Л у к а ш

Дарма!


Ти й без квіток хороша.

М а в к а

Ні, я хочу

для тебе так заквітчатися пишно,

як лісова царівна!



Біжить за сцену,а Лукаш її догонить.

Любов.До кожного з нас рано чи пізно в душу заглядає кохання. Кохання — одне з піднесених, шляхетних і прекрасних почуттів! Кохання панує над світом. Воно поза віком і часом.

Дві долі (міні-сценка)

Автор. В осіннім парку вальс танцює тиша,

Замріялося сонце золоте,

І вся природа як в останнє дише,

І п’є повітря хмільне і густе.

Коли ж на гіллях листя поріділо

І вітер мандрував туди-сюди,

Тоді якось на лавочці зустрілись

Два погляди, дві долі, два світи.

Молода жінка:- Яка щаслива я була недавно!

Літня жінка: - Яка щаслива я була давно!

Молода жінка: - Як шкода, що пройшло кохання марно!

Літня жінка:- Як добре, що минулося воно!

Молода жінка:- Воно було яскраве і жагуче,

Як опік, як зірок далеких дар!



Літня жінка: - Воно було тужливе і тягуче,

Немов липкий і притомний нектар.



Молода жінка:- Як він мене любив! Шалено, палко,

Немов збирався з кимось на війну,

І деколи було його аж жалко,

Але частіш я заздрила йому.



Літня жінка: - А я його любила так печально,

Немовби знала – це не назавжди,

І прийде день, коли, на жаль, фатально

Розійдуться дороги і світи.



Молода жінка: - І я гадала – все це від напасті,

Так не буває в справжньому житті…

Я так боялася повірить в щастя,

Що вбила всі моменти золоті.



Літня жінка: - А я хотіла вірить хоч хвилину

У те, що щастя все ж на світі є…

Та була я лише слабка людина,

Що не зуміла захистить своє…



Молода жінка: - Коли скінчилось все – настала туга 8

Така німа, немов старе кіно,

І тільки серце билось глухо-глухо,

Немов вмирало з мрією воно…



Літня жінка: - Коли скінчилось все – пітьма настала,

І не було із неї вороття…

Я остаточно вірить перестала

У щастя, у кохання, у життя…

І зараз дивно, що радіють люди,

Що сяє сонце і що вітер дме…



Молода жінка:- І страшно, що кохання більш не буде,

Що щастя мою долю обмине…



Від автора: Проміння сонця в листі загуляло,

Ще мить – і світ опуститься в пітьму.

Дві долі одна одну утішали,

І дві дороги сплелися в одну.



Молода жінка:- Яка щаслива я була недавно!

Літня жінка: - Яка щаслива я була давно!

Молода жінка: - Як шкода, що пройшло кохання марно!

Літня жінка: - Як шкода, що минулося воно!

Любов. Для нас, жінок,любов в житті—усе..

В дівоцтві більше мрієм, як мужчини,

Ми про любов,про ніжний світ дитини ,

Що нам колись заміжжя принесе.



Читець. Моя любове! Я перед тобою.

Бери мене в свої блаженні сни.

Лиш не зроби слухняною рабою,

не ошукай і крил не обітни!

Не допусти, щоб світ зійшовся клином,

і не приспи, для чого я живу.

Даруй мені над шляхом тополиним

важкого сонця древню булаву.

Не дай мені заплутатись в дрібницях,

не розміняй на спотички доріг,

бо кості перевернуться в гробницях

гірких і гордих прадідів моїх.

І в них було кохання, як у мене,

і від любові тьмарився їм світ.

І їх жінки хапали за стремена,

та що поробиш, - тільки до воріт.

А там, а там... Жорстокий клекіт бою

і дзвін мечів до третьої весни...

Моя любове! Я перед тобою.

Бери мене в свої блаженні сни. (Ліна Костенко)



1 Юнак. Любов щаслива—радісна вона.

2 юнак. Любов обдурена –і дівчина ридає,

Немов сумна,обірвана струна. 9


3 юнак. Любов не прийнята—

Вона мовчить,страждає.



Листопад. Чому буває так,що той,кого ти любиш,

Кохає іншу чомусь,а вона,

Що довела твою любов до згуби,

Про власне щастя навіть і не зна?



1 дівчина. Чому буває так,що інший,непоганий,

Можливо кращий навіть,хто те зна,

На тебе молиться,але не він коханий,

Не він у мріях човником зрина?



2 дівчина. Кому що випаде.. Неначе в лотереї!..

1 юнак. А ти іди проти судьби своєї!

2 юнак. А ти люби. Та так,щоб бурі крила

Любов дала на трудному путі.



3 юнак. І нерозділена—вливала в серце сили,

Ніким не прийнята—підносила в житті.



Пісня «На край світу»

Чоловік і жінка проходять повз один одного і зупиняються.Обертаються один до другого напівплеча.

Чоловік.Ти не пройдеш,не пролетиш.

Жінка.Ти тільки дальніми піснями.

В моєму серці продзвениш. (М.Рильськ.)



Дивляться один на одного.

Чол. Розвели нас дороги похмурі,

І немає жалю й гіркоти.



Ж. Тільки часом у тихій зажурі

Випливаєш з-за обрію ти.



Ч.Тільки часом у многолоссі

В суєті поїздів і авто

Спалахне твоє біле волосся

Сірі очі і каре пальто. (В.Симон.)



Йдуть назустріч

Ж.Я так тебе любила,мій коханий.

Ч.Пробач мені я так тебе любив. (В.Стус)

Ж.Колись ми двоє молодих,гарячих

Палку любов зустріли у маю.



Ч.І через гордість та упертість вдачі

Згубили щастя й молодість свою.



Ж.У мене в серці злиток горя й муки,

Та й ти вже, бачу,каєшся сповна



10

Ч.І я кладу тобі на плечі руки

І говорю: «Пробач…Моя винна !...

(Обіймає її) Пісня «Ворожка»

Читець. ЛЮБОВ…

Що таке ЛЮБОВ?

У цiм бурхливiм свiтi,

Сповненому болi, i страждань, i люті?

ЛЮБОВ…

Що таке ЛЮБОВ?

Безперечно – це те палюче почуття,

Котре коханців груди розпирá,

Коли зливаються в коханні їх єствá,

Коли їх душі поринають в небуття.

Де лад і спокій вічнії панують

І де нещастя більше не чатує;

Де все погане відходить в забуття

І більше пам’ять не турбує…

Мабуть, такою є ЛЮБОВ, –

Це відчуття приємності.

Та почуття нестpимності.

Читець. ЛЮБОВ…

Чим справді є ЛЮБОВ?

Ілюзія поетів, плід уяви, вигадана ідея?

Без сумніву, ЛЮБОВ – це віра і надія.

Це – безнастанна боротьба, непогамовна мрія.

Знайдуться ті що скажуть: ‘Це є дар!’

Інші завважать: ‘Любов – це молодості жар!’

Ще декотрим сказати закортить:

‘Не всім нам Бог велів любить!’

ЛЮБОВ – це наслідок й причина,

Це теж чеснóт людських перлина.

Це те високе почуття,

Котре нас на прекрасне надихá.

Це – слово притаманне для всіх мов.

Невже ж це ВСЕ чим є ЛЮБОВ?!

Читець. ЛЮБОВ...

Чим є справжня ЛЮБОВ?

ІСТИННА ЛЮБОВ є страдницька й терпляча.

Не знá жадóби й покривá нестачу.

ЛЮБОВ є чемна, не шукає гнів.

Не прагне вéличі, не проливає крів.

Не чинить блуд, не вершить перелюб,

І не шукá лукаво ближніх згуб.

ЛЮБОВ проста і щира не згасає.

Зі злом її нічого не єднає.

СПРАВЖНЯ ЛЮБОВ стоїть за правду, 11

Не тішиться брехнею, ненавидить кривду.

ЛЮБОВ все зносить і все пробачає.

Труднощі поборює, мету досягає.

ЛЮБОВ надійна, не підвóдить –

Справу до кінця довóдить.

ЛЮБОВ не є пихата – не зазнається,

Вона міцна – нічого не боїться.

ЛЮБОВ неначе та рослина –

Її зрубай, a вона знов до неба лине!

ЛЮБОВ все вірить, все вміє,

Вона велично й радо діє.

ЛЮБОВ живá серед добрá,

ОСЬ ТАКЕ це почуття! (Ростислав Білоус)



1 юнак. Моя!-- не означає: ти моя рабиня.

2 юнак. Моя!-- не означає:я володар твій.

3 юнак. Моя—ти радість,моя—святиня,

Моя блакить у вишині ясній.



1 дівч. Моя—любов,моя—надія.

2 дівч. Моя—тривожна і далека путь,

е горе пополам і спільна мрія.



3 дівч. Де помислом одним і подихом живуть.

Листопад. Шануймо щирий дар любові,

А особливо по літах.

Любов - не шепіт у садкові.

Любов. І шепіт теж..

Листопад . І не зітхання при зірках.

Любов. Зітхання теж….

Листопад .Крізь дощ і сніг,моя хороша

Життя пройти нам аж до меж.



Любов. Любовна пісня прехороша,

А пісню легко не складеш.



Листопад. Кохати—це значить кохання творить,

То будьмо ж достойні цього покликання.



Любов. Нехай до останку у серці горить

Усі разом.. Безсмертний вогонь Боротьби і Кохання!

Пісня «Якщо любиш—кохай»

12


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка