VI. громадська думка як об'єкт соціологічного аналізу



Скачати 240.23 Kb.
Дата конвертації14.12.2016
Розмір240.23 Kb.
VI. ГРОМАДСЬКА ДУМКА ЯК ОБ'ЄКТ СОЦІОЛОГІЧНОГО АНАЛІЗУ
Роль громадської думки завжди зростає у складні переломні епохи людської історії. У сучасних умовах в нашій країні це особ­ливо очевидно. Політики апелюють до громадської думки, посила­ються на неї. Усі намагаються її виміряти. Найскладніші питання державного життя, що потребують скрупульозного аналізу, пробу­ють вирішувати шляхом референдуму — голосування населення і т.п. Посилення впливу громадської думки на соціальні відносини пов'язане з об'єктивними процесами, із загальним прискоренням суспільного розвитку, глобальним характером проблем, які стоять перед людством, підвищенням рівня культури, освіченості насе­лення, активізацією інформаційних, комунікативних зв'язків. Ра­зом з тим, вона є безпосереднім виявом стану соціальних відносин, їхньої конфліктності, рівня демократизації управління суспільством. Зіткнення інтересів прискорює процес становлення думок, робить їх більш чіткими, зрілими, активізує процес інституціоналізації гро­мадської думки.

Вивчення та врахування громадської думки в нашій країні органічно пов'язані з глибиною та масштабами процесів оновлен­ня суспільства. Розвиток демократії немислимий без систематич­ного вивчення та врахування громадської думки, а останні є спосо­бом реалізації гласності, знаряддям удосконалення усієї системи суспільних відносин.

Поняття громадської думки, його відмінність від оцінювального судження, знання, переконання, настрою

У нашій країні в останні роки триває активний процес інсти­туціоналізації громадської думки. Виникла спеціалізована діяльність з вивчення громадської думки, з'явилися відповідні організаційні структури — численні центри її вивчення. Проте аналіз та враху­вання громадської думки не стали обов'язковими моментами прий­няття управлінських рішень, у тому числі й на рівні суспільства. Немає ще відповідних положень у Конституції, не розроблені й не закріплені у підзаконних актах механізми врахування громадської думки управлінськими ланками. Іншими словами, громадська думка


175
ще не перетворилася у розвинутий інститут, що здійснює функції соціального контролю та управління.

Що ж таке громадська думка? Яке її місце у духовній струк­турі суспільства .'Для характеристики духовних процесів, явищ со­ціологія користується цілою низкою понять. Найбільш широким з них є "духовна сфера". Духовна сфера — це не лише стан свідо­мості, а ці інститути, норми, які забезпечують виробництво, роз­повсюдження, укорінення свідомості, задоволення духовних потреб. Структура духовної сфери розкривається через поняття суспільної свідомості, норм, відносин, організацій, інститутів. Для соціолога плідним є звернення до поняття "духовного життя" — цілісної сис­теми духовної діяльності, структура якої розкривається через інте­реси, потреби, цілі і т. п. Для характеристики якості духовних про­цесів, рівня їхньої технології служить поняття "духовної культури", Особливо важливим для соціолога є поняття "реальної свідомості мас", оскільки соціолог вивчає не свідомість взагалі, її форми, рівні, елементи, а реальну свідомість, що спонукає до діяльності. У ре­альній свідомості переплітаються різні форми, рівні, елементи свідо­мості.

Громадська думка є особливим станом громадської свідомості. Б. А. Грушин, підкреслюючи складність визначення поняття "гро­мадської думки", зазначає, що "навряд чи знайдеться у соціології інше поняття, зміст якого був би настільки неясним і викликав би такі численні суперечки". Він наводить багато висловлювань, при­міром, такого типу: "Громадська думка не піддається описові, не­вловима для визначення... її важко виміряти і неможливо побачи­ти". Вона "нагадує атмосферний тиск: невидима неозброєним оком, але вельми відчутна" та ін. [З, с. 17, 181. Подібні висловлювання можна знайти і в інших авторів. Труднощі визначення пов'язані із складною природою громадської думки та її тісними зв'язками з іншими станами та духовними явищами. Громадська думка містить різноманітні елементи: раціональні, емоційні, вольові і не зводить­ся до якогось одного рівня чи форми, сфери свідомості.

На відміну від настрою, громадська думка включає не лише масові відчуття, переживання, соціальні почуття, а й раціональне (свідоме виявлення інтересів), і суспільні вольові спонукання. Гро­мадська думка — це стійке емоційно-вольове ставлення.


176
Вивчаючи духовні процеси, ми можемо фіксувати увагу на відчуттях, бажаннях, перевагах чи звернутися до аналізу громадсь­кої думки, яка пов'язана з глибинними елементами духовної струк­тури: потребами, інтересами.

Часто можна спостерігати змішування понять "думка" та "оці­нювальне судження". Вивчаючи погляди, ціннісні орієнтації, ка­жуть, що вивчають громадську думку. Між тим громадська думка відрізняється від оцінювального судження за об'єктом, суб'єктом, структурою та способом утворення. Об'єктом громадської думки є явища, процеси, котрі допускають суперечливість суджень та ма­ють суспільне значення.

Знання лежить в основі громадської думки, але воно не то­тожне їй. Думки можуть бути й істинними, й хибними. З іншою боку, безперечний, установлений наукою факт (наприклад, що 60% населення нашої країни живуть у містах) не є об'єктом громадської думки. Думки не можуть бути безсуб'єктними. Як правило, під гро­мадською думкою розуміють відносно розповсюджене і стійке оці­нювальне ставленця соціальних спільнот до актуальних дискусій­них питань.

Громадська думка дає оцінку явищам, та, на відміну від про­стого оцінювального судження, це зацікавлене судження, яке ви­ходить з уявлень про цінність об'єкту, тобто одночасно є й оціню­вальним і ціннісним судженням, що свідчить про заінтересованість і певну переконаність суб'єкту. В розвинутому стані громадська думка — органічний вплив раціональних начал, соціальних почуттів та вольової активності.

Разом з тим, це не система переконань, що складає постійну основу поведінки. Це реакція на новації, нові ситуації, яка свідчить про суперечливість, дискусійність проблеми. Як зазначив один з дослідників, громадська думка— це переконання в процесі станов­лення. Це свідомість, що переходить у дію. А коли це так, то не можна визначати громадську думку лише як оцінювальне суджен­ня. Це позиція. При вимірі громадської думки не можна обмежува­тися аналізом тільки ціннісних орієнтацій, необхідно виявити со­ціальні установки, тобто готовність до дії та реальну активність.

Громадська думка тісно пов'язана з нормами, є джерелом їхнього розвитку, засобом забезпечення, подібно до норм виконує функції регулювання та соціального контролю. Проте регулювання й контроль за допомогою громадської думки різняться повсякденніс-


177
тю, швидкістю реакції на ситуації, що виникають. Коли громадсь­ка думка приймається представниками соціальних груп, спільнот, стає загальною, вона перетворюється на норму.

Можна дати таке визначення: громадська думка — це особли­вий стан реальної свідомості мас, який виражає домінуюче ставлен­ня, позицію з актуальних суспільне значущих питань.

Громадська думка багатосуб'єктна. У ньому смислі можна го­ворити про плюралізм думок суспільства. Для соціолога важливо проаналізувати співвідношення думок різних соціальних груп, спільнот. Думки можуть бути істинними й хибними, стабільними, швидкоплинними, чіткими й розмитими, мати повсякденний та науковий характер та ін. У суспільстві стикаються панівні та опо­зиційні думки, офіційні та неофіційні, публічні та анонімні, кон­сервативні й новаторські, реакційні й прогресивні, зрілі й незрілі та ін., породжені протиріччями соціальних інтересів.

У той же час конкретна громадська думка має внутрішню єдність, монізм. Саме це й дає їй змогу відігравати роль регулято­ра. Громадська думка складається в процесі зіткнення різних суд­жень, думок індивідів, соціальних груп, та це не сума думок, а кон­гломерат, якісно нове явище. Тому соціологічний вимір громадсь­кої думки не можна зводити до простого підсумовування окремих думок. Потрібна обережність у трактуванні результатів анкетних опитувань численних конкретних респондентів. Соціолог повинен знайти те спільне й особливе, то міститься у сукупності індивіду­альних, групових оцінювальних суджень, позицій. Для цього необ­хідно виходити перш за все з особливостей тих соціальних спільнот, думка яких вивчається.

Громадська думка долає складний шлях розвитку. Можна го­ворити про думку, що виникає, формується та функціонує. На етапі виникнення знання про нове явище ситуації співставляються з вла­сним інтересом та інтересом інших спільнот, тобто відбувається ідентифікація себе з соціальною спільнотою. На етапі формування діють механізми спілкування, зіткнення різних суджень, думок; у боротьбі виникають єдині спільні позиції. На етапі функціонуван­ня громадська думка орієнтує, регулює, диктує певну поведінку. При цьому функціонуюча думка може мати різні рівні та виступати у вигляді особливого роду суджень, позицій та практичного відно­шення. Особливо важливе останнє.


178
Значення вольового моменту очевидне, якщо звернутися до конкретного прикладу. В період обговорення проблем реформи школи батьків запитали, чи схвалюють вони пропозиції про роз­ширення прийому до професійно-технічних училищ. 76% схвалили пропозицію про значне розширення прийому. Разом з тим, лише 36% виявили готовність направити до ПТУ своїх дітей, тобто фак­тично у батьків школярів не сформувалося позитивної громадської думки щодо ПТУ. В процесі вивчення соціальної активності було виявлено, що студенти і молоді спеціалісти, високо оцінюючи мо­ральні якості, не виявляли, разом з тим, готовності активно вклю­чатися до боротьби з їхніми порушеннями. Соціологи справедливо розглядали відсутність вольового компоненту як показника відсут­ності активної позиції. Вольовий компонент перетворює громадсь­ку думку на духовно-практичне ставлення, реальну суспільну силу, що спонукає до певних дій.

Громадська думка — це не лише оцінювальні судження, по­зиції, але й інститут суспільства, котрий виражає волю мас, бере участь в управлінні суспільством.

Перед дослідником громадської думки перш за все постає завдання фіксації наявності громадської думки. Які ж показники факту її існування? Зі сказаного раніше виходить, що повинна фіксу­ватися вербальна реакція багатьох індивідів. Одержана інформація має свідчити, що є елементи знання й розуміння цінності об'єкту, зафіксована готовність до дії.

Американський соціолог Оллпорт, створюючи теорію іден­тифікації громадської думки в умовах емпіричних досліджень, про­понує цілу низку показників, які свідчать, що громадська думка — це скоріше актуальне прагнення до вдосконалення чи попереджен­ня будь-чого, а не вияв тривалих диспозицій поведінки, що відрізняє громадську думку від норми та переконань [9].

Функції громадської думки. Критерії та показники соціальної зрілості

Громадська думка виконує цілий ряд функцій, у тому числі оцінювальну, орієнтуючу, виховну, регулятивну, функцію соціаль­ного контролю та функцію регламентації. Всі вони є моментами


179
основної функції регулювання. Громадська думка впливає не лише своєю оцінкою, а й визнанням певної цінності, яку вона містить. Вона орієнтує, виробляє установку на формування певних якостей, лінії поведінки, тобто її ідеологічний вплив має виховний заряд. Разом з тим, вона підтримує одні види відносин, соціальні механіз­ми і відкидає інші, регулюючи тим самим поведінку великих мас людей. У цьому плані можна говорити про захисну, директивну функцію, і всі пі функції тісно пов'язані між собою. При вивченні громадської думки важливим завданням є вимір рівня її соціальної зрілості. Громадська думка набуває зрілості як функціонуюче утво­рення, долаючи складний шлях розвитку. В кінцевому підсумку соціальна зрілість визначається тим, наскільки глибоко громадська думка виражає інтереси спільнот, тенденції прогресивного розвит­ку суспільства. В літературі пропонуються різні набори показників зрілості. Та справа не в повноті переліку. Важливо визначити критерій який допомагає відбирати показники. Таким критерієм є гли­бина та повнота реалізації функцій громадської думки. Він вимагає перш за все таких показників, котрі дозволяють судити про харак­тер та вагомість думки, її стабільність, інтенсивність, поширеність.

1-м показником виступає соціальна спрямованість. Думки за соціальною спрямованістю можуть бути передовими і відсталими, консервативними і новаторськими, позитивними й негативними і т. п 2-й показник — компетентність, 3-й — інтенсивність (відби­ває рівень зацікавленості, переконаності, наполегливості у відсто­юванні позицій), 4-й — стабільність, 5-й — поширеність, 6-й — результативність.

Ці риси чітко простежуються, наприклад, у 70 — 80-ті роки під час вивчення ролі думки робітників промислових підприємств Харкова у боротьбі з порушеннями трудової дисципліни. Переваж­на більшість опитаних зазначила, що найбільший вплив на про­гульників мали заходи громадської дії, особливо обговорення на робітничих зборах і в товариському суді. За нашими даними, у 1974, 1978, 1983 роках понад 80% опитаних віддавали перевагу заходам громадського впливу. Ця думка була широко розповсюдженою, охоплювала різні категорії працюючих, у тому числі порушників. Про це свідчили масштабні соціологічні дослідження, які провели мінські та московські соціологи [ 11 ]. За даними одного з дослідників, у Білорусії зі 100 порушників 10 найбільш неприємною для себе
180
вважали відстрочку в наданні житла, 17 — переведення на низько-оплачувану роботу і 40 — обговорення в колективі.

Встановлено, що випадків повторного порушення після за­стосування дисциплінарних заходів адміністрації було майже втричі більше, ніж після застосування в аналогічних випадках заходів гро­мадського впливу, тобто останні виявилися більш дійовими, ре­зультативними [14].

Більшу інтенсивність мала думка про необхідність посилення відповідальності за порушення трудової дисципліни. Повсюдно на промислових підприємствах були прийняті "Положення про до­даткові заходи боротьби з прогулами". Коли, за рішенням ВЦРГІС, вони були відмінені як такі, що протирічать діючим правовим нор­мам, робітничі колективи виявили велику наполегливість у їх відсто­юванні, і за кілька місяців вони були прийняті практично одночас­но на багатьох промислових підприємствах у різних регіонах краї­ни.

Разом з тим, думка з приводу відповідальності за нераціо­нальне використання робочого часу не мала інтенсивності. За да­ними московських соціологів (В. Д. Патрушев та ін.), які вивчали ставлення до використання робочого часу на заводі з обробки ко­льорових металів у 1983 і 1987 рр., 87,1% опитаних робітників за­значили, що кожний член колективу несе моральну відповідальність за використання не лише свого робочого часу, а й робочого часу решти робітників; 8,9% вказали, що робітник відповідає лише за себе; 4% заявили, що це питання їх не стосується, що це справа адміністрації. Три думки — наскільки вони інтенсивні?

Близько 60% нічого не роблять, щоб поліпшити становище, 24% зверталися до майстра і начальника цеху, від 7,5 до 17% висту­пали на зборах, тобто у робітників переважає пасивна позиція, є розбіжності між установками і реальними діями. Перша думка не була інтенсивною.

Вивчення громадської думки в Україні під час виборчої кам­панії по виборах до Верховної Ради показало, що думка про не­обхідність посилення зв'язків і розвитку співробітництва з Росією та іншими країнами СНД є широко розповсюдженою (за виклю­ченням західного регіону), стабільною (вона фіксувалася у 1991, 1992, 1993 роках). Напередодні виборів вона стала інтенсивною і справляла регулюючий вплив. Думається, що саме під її впливом майже всі кандидати у депутати були зобов'язані висловитися на її


181
підтримку. У східному та південному регіонах досить наполегливо відстоювалася думка про офіційне визнання двомовності. У Хар­кові, наприклад, ніхто з кандидатів не насмілився висловити не­згоду з цим, хоча в програмах деяких політичних партій містилися

такі заперечення.

Широко розповсюдженою, стабільною буда думка про недо­віру Верховній Раді. Вона була характерною для усіх регіонів (для мешканців західного регіону меншою мірою). 51% населення за­явив про те, що не має ніякої довіри, 30% сказали про незначну довіру і лише 2% виразили повну довіру [11, № З].

Якщо думка зустрічає нерозуміння і протидію, то інтенсивна думка набуває характеру соціальне напруженого. Форми і рівні со­ціальної напруженості громадської думки різні. Вона може виявля­тися у підвищенні стурбованості, більш чіткої поляризації думок і в їхньому протистоянні, конфлікті.

В умовах кризи суспільства інтенсивна громадська думка, як правило, має соціальне напружений характер, бо не задовольня­ються життєво важливі потреби й інтереси людей.

Соціальна напруженість посилюється у зв'язку з поширен­ням соціального песимізму, стурбованості, невпевненості в май­бутньому, підозри, агресивності, ціннісно-нормативності вакууму і внаслідок того, що суспільна свідомість не готова до сприйняття ряду соціальних проблем.

Як показали дослідження громадської думки населення Ук­раїни в 1991 — 1993 рр., при загальному прийнятті ідеї ринку є ще сильною орієнтація на зрівняльні цінності, на допомогу з боку дер­жави [13, № І]. Уявлення про те, що тільки держава може захисти­ти людину від економічних труднощів, були характерними для 70% населення і в 1991, і в 1993 рр. Лише 19% опитаних припускають більшу різницю у доходах, більшості (63%) імпонує ідеал рівного розподілу матеріальних благ. Більшість не підготовлена і до сприй­няття ситуації із зайнятістю. І хоча понад 80% знають про початок скорочення штатів, безробіття сприймають як випадкове і тимча­сове явище.

Для зняття соціальної напруги необхідне утвердження в суспільстві більш реальних уявлень про соціальні процеси.

Громадська думка не залишається незмінною. Вивчення став­лення молодих робітників Ленінграда до праці в 1962, 1976, 1982рр.
182
показало, наприклад, що зросла вимогливість до умов і оплати праці, стилю керівництва [16]. Вивчення протягом 1986 — 1992 рр. став­лення багатьох спеціальних груп до проблем оновлення суспіль­ства, до перебудови, її механізмів свідчить, що змінилася думка з питань ринку, плюралізму власності, кооперації та ін.

В умовах кризи громадська думка змінюється досить швидко. Протягом 1990 — 1993 рр. Інститут соціології АН України провів 7 соціологічних опитувань, матеріали яких свідчать, наприклад, про певну динаміку думок з питань приватизації [13, № І]. У 1991 р. більшість жителів висловилася за введення приватної власності на землю, дрібні і середні підприємства. Але в 1993 р. таких було мен­ше. В деяких регіонах суттєво менше, що, мабуть, пов'язано з дис­кредитацією ідеї в процесі "дикої" приватизації, яка збагачувала окремих осіб і вела до зубожіння більшої частини населення.

Разом з тим, у 1993 р. у порівнянні з 1991 р. зменшилося число тих, хто не висловив своєї думки з приводу приватизації. Чітко визначилися полярні думки різних соціальних категорій. По­ляризація думок була характерною і з інших питань, пов'язаних зі змінами в економіці. Це свідчить про те, що триває активний про­цес формування громадської думки.

Таким чином, видається необхідним під час соціологічного аналізу громадської думки розмежовувати рівні та етапи її розвит­ку. Громадська думка може існувати як особливого роду оціню­вальне судження, як позиція і як практичне ставлення, як виникаючи і функціонуюча думка. Різні види громадської думки вико­нують специфічні функції, а значить, їхній вимір вимагає особли­вих підходів, методів. Під час аналізу соціальної зрілості функціо­нуючої думки обов'язковим, наприклад, є вивчення рівня її со­ціальної напруги.

Розвиток громадської думки залежить від багатьох факторів, що діють на макро- і мікрорівнях. Це стан соціально-скономічних процесів і політичних відносин у країні, моральна атмосфера, кри­зовий характер свідомості, рівень зрілості конкретних соціальних груп та багато інших. У сучасних умовах загальною тенденцією роз­витку є зростання залежності процесу інституціоналізації громадської думки, його ефективності від розвитку демократії; посилення взає­мозв'язку громадської думки і засобів масової інформації.
183
Канали вивчення громадської думки

Які ж канали одержання інформації про громадську думку? У нашій країні досить активно використовувався такий канал, як все­народне обговорення. Практично всі найважливіші законопроекти виносилися на всенародне обговорення, хоча це було фікцією, бо не були ще розроблені реальні механізми врахування думок.

Особливим каналом є референдум, бо фактично це не всена­родне обговорення, а голосування населення з особливо важливих питань, яке використовується органами влади для прийняття оста­точного рішення. В останні роки в політичному житті країни спос­терігається захоплення референдумом. Різні політичні сили пропо­нують органам влади проведення численних референдумів. Але, коли громадська думка не склалася, чи вона не визначена, суперечлива, референдум як голосування типу "так" — "ні" може лише ввести в оману і ускладнити ситуацію.

Управлінськими ланками різного рівня широко використо­вувалися для аналізу громадської думки вивчення листів різних груп населення, вивчення питань, що ііітдходять до лекторів-пропаган­дистів, вивчення процедур і результатів зборів у трудових колекти­вах і за місцем проживання, форумів, нарад, систематичних зустрі­чей керівники! регіонів з населенням та ін.

Ефективне використання усіх каналів, в тому числі засобів масової інформації, залежить від рівня розвитку демократії, куль­тури, від наявності реальних свобод, прав особистості, свободи слова, друку, зборів і т. ін.

Одним з каналів одержання інформації про громадську дум­ку є конкретно-соціологічні дослідження. На відміну від інших ка­налів, вони дають змогу не просто зафіксувати, але й виявити, вимі­ряти рівень соціальної зрілості, напруженості думки, колізії думок. Їхньою перевагою є наукова обгрунтованість, надійність. Разом з тим, це трудомісткий та дорогий канал. Тому поряд з соціологіч­ним аналізом громадської думки слід використовувати й усі інші канали.

У 60 — 90 рр. у країні нагромаджений значний досвід соціо­логічних досліджень проблем громадської думки [4, 7, 9|. Були ре­алізовані цікаві проекти всесоюзних досліджень громадської думки і засобів масової інформації [5, 7|, дослідження економічної свідо­мості, ставлення до перебудови, оновлення суспільства. Система
184
точно вивчалася громадська думка з питань розвитку вищої шко­ли, проблем молоді [10, 17| і т. п.

Разом з тим, у соціологічних дослідженнях ще немало не­доліків: часом вони мають локальний, кустарний характер, недо-сить оперативні.

Особливого значення набувають соціологічні дослідження гро­мадської думки в умовах оновлення суспільства. Вони дають уяв­лення про інтереси, потреби, позиції соціальних спільнот, привер­тають увагу до реальних соціальних протиріч розвитку суспільства, їхнього власного стану і тим самим сприяють формуванню соціаль­ного мислення, активізації діяльності людей. Уже саме по собі звер­нення до вивчення громадської думки справляє виховний вплив, бо створює атмосферу довіри, поваги, збуджує свідомість, дозволяє реалізувати принципи гласності, мобілізує на певні дії.

При цьому сила виховного, регулюючого впливу соціологіч­них досліджень залежить від їхньої організації, зокрема, від своє­часного проведення, гласності матеріалів і висновків, організацій­ної завершеності. Дослідники від інформації про громадську думку переходять до визначення оптимального шляху розв'язання прак­тичних проблем, обґрунтовують правомірність використання тих чи інших форм, показників свідомості і діяльності, формують прак­тичні пропозиції, рекомендації і підводять до управлінських рішень. Ми переконалися в цьому на досвіді роботи соціологічних центрів і соціологічних підрозділів з вивчення громадської думки в Україні.

У країні створені центри спеціального соціологічного вив­чення громадської думки. Разом з тим, ще багато соціологічних досліджень грішать кустарним характером, недостатньою опера­тивністю, низькою методологічною та методичною культурою про­ведення і використання результатів соціологічного аналізу. Слід вра­ховувати, що діапазон інтерпретації і пояснення даних досить ве­ликий, і треба володіти досвідом, високою соціологічною культу­рою, щоб орієнтуватися в емпіричному матеріалі. Можна навести чимало прикладів труднощів у тлумаченні даних про громадську думку. Наприклад, було встановлено, що студенти вузів України, високо оцінюючи необхідність моральних якостей для молодого спеціаліста, вище оцінили рівень розвитку цих якостей у себе. Доб­ре це чи погано? Здавалося б, це свідчить про високий моральний потенціал особистості. Насправді ж більш висока оцінка рівця роз­витку власних якостей свідчить про відсутність установки на їхній
185
розвиток, про некритичність, самозаспокоєність. Поглиблений ко­реляційний аналіз зв'язку оцінки і самооцінки різних якостей підтвердив саме цю гіпотезу.

ї ще один приклад. Молоді спеціалісти, відповідаючи на за­питання, чи звертаються вони за порадою до своїх колег, зазначи­ли, що, як правило, не звертаються. Добре це чи погано? Може, це свідчення високої професійної підготовленості? Без додаткової інформації на це запитання відповісти не можна. Необхідно було виявити, який характер має їхня робота, як вони ставляться до спілкування, чи мають вони навички спілкування і т. ін. Виявило­ся, що молоді спеціалісти взагалі не пов'язували свою творчу діяльність зі спілкуванням. І це в умовах наукових колективів! Було зроблено висновок про непідготовленість наших випускників до роботи в наукових колективах.

Слід врахувати реакцію респондентів на прямі запитання, ти­пові помилки, пов'язані з розташуванням запитань, і т. п.

Досвід вивчення громадської думки в різних країнах

Забезпечення високої якості й оперативності соціологічних досліджень вимагає аналізу методики і техніки вивчення громадсь­кої думки в інших країнах, особливо у США, де у цьому відно­шенні нагромаджений великий досвід.

Масові опитування у США з'явилися ще у XIX столітті. Спо­чатку вони мали характер так званих "солом'яних опитувань" — неофіційних підрахунків голосів виборців, яким займалися під час виборчих кампаній газети і журнали. Всесвітньо відомою стала діяльність з вивчення громадської думки журналу "Літерарі дайд­жест", який розсилав мільйони бюлетенів своїм передплатникам, потім власникам телефонів і автомобілів. У 1924, 1928, 1932 рр. він правильно передбачив результати виборів. Проте у 1936 р. була до­пущена серйозна помилка. Журнал передрікав перемогу Лондону з рахунком 57,1% голосів і поразку Рузвельту з рахунком 42,9%. На­справді ж Рузвельт отримав перемогу, одержавши 62,5% голосів. Помилка була досить великою — 19,6%, і журнал повинен був відмо­витися від опитувань.

Так сталося тому, що власниками автомобілей і телефонів у той час були лише особи з середнім і вищим рівнем доходів. Між
186
тим, Рузвельта підтримували і менш заможні верстви. Крім того, не були враховані особливості поштових опитувань, коли відповіді надсилають лише найбільш активні респонденти. Основний недолік "солом'яних опитувань" — відсутність наукоіда обгрунтованої ви-борки, велика питома вага випадкових обставин. В американських роботах з громадської думки фігурує приклад так званого "націо­нального кукурудзяного опитування", яке уособлювало панування випадковостей. Бізнесмен зі штату Теннессі, який виробляв куку­рудзяні зерна, проводив опитування під час президентських ви­борів і вірно передбачав переможців. Метод його був простим: на всіх пакетах з кукурудзою, які продавалися в громадських місцях, були написані імена кандидатів у президенти. Покупці інтуїтивно вибирали пакети із зображенням кандидата, якому віддавали пере­вагу.

У 30-х роках відбувається перехід до професіоналізму у вив­ченні громадської думки. Вводиться у практику науково обгрунто­вана виборка, більш ретельно розробляються анкети, створюються професійні підрозділи, котрі займаються опитуванням. Новий етап у розвитку аналізу громадської думки пов'язаний з іменем Д. Гел-лапа. У 1933 р. він був директором дослідницького відділу реклам­ного агентства в Нью-Йорку, досліджував, як читаються газети та журнали, вивчав думку виборців, застосовував різні методики. У 1935 р. він створює при Прінстонському університеті Американсь­кий інститут громадської думки. До речі, у 1936 р. саме він про­аналізував виборку, передбачив помилку "Літерарі дайджест" і об­грунтував висновок про перемогу Рузвельта.

Інститут Геллапа проводить двічі на тиждень загальнонаціо­нальні і регіональні опитування і публікує їхні результати у 150 газетах. Щомісяця видається журнал "Індекс громадської думки", де публікуються результати з коментарями, діаграмами, схемами. Окрім загальнонаціональних опитувань, проводить опитування груп населення, у тому числі студентів, молоді, конфіденційні опиту­вання для комерційних і промислових сфер. Має ЗО філіалів у 50 країнах.

У результаті багаторічного експериментування Д. Геллап зу­пинився на виборці 1500 чоловік, хоча в окремих випадках опиту­ються 5000 і більше. Так, вивчаючи думку з приводу сухого закону, він опитав 12 тис. чоловік і довів, що після 400 число противників закону залишалося більше 60%. Опитування проводяться шляхом


187
інтерв'ю, яке триває від години до півтори. У 40 — 50-ті роки сі во­рюються соціологічні центри з вивчення громадської думки в інших університетах, зокрема, при Чікагському, Колумбійському, Дсн-верському, Міічіганському та ін. Під час війни досить активно ви­користовувалося опитування за завданнями військових відомств, Рузвельта. Відомі роботи в цьому плані Роупера, Кросслі, Кеитрі-ла. У 1947 р. створюється Американська асоціація дослідників гро­мадської думки. Певним рубежем у розвитку досліджень став 1948р., коли практично усі центри припустилися помилки. Передбачалася перемога Дьюї, а переміг Трумен. Американська рада досліджень в галузі соціальних наук провела протягом року спеціальне вивчення відповідних методик і дійшла висновку, що слід більш ретельно їх готувати, вдосконалювати техніку інтерв'ю та виборку. Зауваження зводилися до того, що часто запитання задаються некомпетентни­ми особами, не береться до уваги відмінність між тими, хто займає чітку позицію, і тими, що не знають, як відповісти, запитання фор­мулюються без урахування специфіки аудиторії, немає запитань, що дають змогу виявити причину думок, стійкість, інтенсивність. У зв'язку із цим Геллапом був розроблений п'ятимірнии план, спря­мований на вдосконалення опитувань. План передбачав обов'яз­кові 5 аспектів, моментів думки: 1) знання про предмет; 2) вияв­лення спільних поглядів, світогляду; 3) причин; 4) специфічних поглядів з аспектів проблеми; 5) інтенсивність думки. У відповід­ності до цього була сформульована вимога про необхідність в ан­кеті питань фільтруючих, питань на компетентність, відкритих чи вільних, які дають змогу уяснити загальну позицію, причинних питань, специфічних і таких, що виявляють інтенсивність, фак­тично всі ці вимоги прийняті сучасними соціологами.

Новий рубіж розвитку аналізу громадської думки — 60-ті роки. Створюється у 1963 р. інститут С. Харріса, який спирається на 250 газет і має філіали в різних країнах, у тому числі у Франції, Японії, Латинській Америці. С. Харріс опитує, як правило, 1600 чоловік, має кілька варіантів загальнонаціональної виборки, яка передбачає районування за регіонами, потім за видами поселенських утворень, за дільницями всередині цих утворень. Опитуються жителі 16-ти будинків на кожній дільниці. Як правило, у виборці пропорційно представлені люди різного віку, освіченості, груп доходу, віроспові­дання, чоловіки і жінки, білі і чорні.


188
У 1967 р. створюється Національна Рада з опублікування да­них опитувань, яка вимагала, щоб при публікації обов'язково вка­зувалося: число опитаних, виборка, методика опитування, хто за­мовник і т. п. Створюється на базі бібліотеки в штаті Массачусетс Роуперівський науково-дослідний центр, де є банк соціологічних проірам і банк даних соціологічних досліджень, проведених у США.

Відкриті загальнонаціональні опитування, що проводяться спеціальними інститутами, університетськими центрами, вирізня­ються високим професіоналізмом, мають солідне наукове забезпе­чення. Проте загальнонаціональні центри складають лише 5% усіх організацій, які проводять опитування. Більшість фірм виконує за­мовлення приватних клієнтів з цигань ринку, комерційної діяль­ності і т. п. За рівнем ці дослідження часто піддаються в амери­канській літературі справедливій критиці.

До закритих опитувань часто звертаються політичні діячі, в тому числі президенти. У 1960 р., наприклад, Дж. Кеннеді звернув­ся до С. Харріса з проханням зробити аналіз слабких місць у його виборчій кампанії. Харріс встановив, що релігійна належність Дж. Кеннеді дає привід для політичних спекуляцій. За порадою Харріса Кеннеді виніс це питання на широке обговорення і тим самим нейтралізував потенційних супротивників.

Р. Рейган звертався до послуг Уї'рллінга з Каліфорнії, просив визначити реакцію виборців на політичні орієнтації республіканців). .Було проведене загальнонаціональне опитування і серія регіональ­них опитувань. За порадою соціологів, Рейган зосередився на зовнішньополітичній програмі. Дуже активно використовували аналіз громадської думки Ф. Рузвельт, Р. Ніксон та інші. Знамен­но, що результати загальнонаціонального опитування 1965 р. про ставлення до війни у В'єтнамі (коли понад 50% зазначили, що війна була помилкою) примусили президента Л. Джонсона подати у відставку.

Свого часу англійський соціолог Бенджамін Кідд заявив, що наука формування і виміру громадської думки стає основною на­укою цивілізації, опануванню якою всі уряди і всі зацікавлені впли­вові угрупування присвятять у майбутньому свої зусилля. На при­кладі СШЛ ми бачимо, як розвивалася ця наука, як розв'язувалися методологічні, методичні, організаційні питання вивчення громадсь­кої думки, як функціонує громадська думка як соціальний інсти­тут.
189
Контрольні запитання
1. Що таке громадська думка, яке її місце у духовній структурі суспільства?

2. Чим відрізняється громадська думка від оцінювального судження, знання, пере­ конання, настрою?

3. Суб'єкти громадської думки.

4. Функції громадської думки.

5. Соціальна зрілість громадської думки. Критерії і показники.

6. Соціальна напруженість громадської думки,

7. Канали вивчення громадської думки.

8. Досвід вивчення громадської думки у США.


Теми рефератів
І. Громадська думка як складний духовний феномек.

2. Громадська думка в історії суспільства.

3. Громадська думка як соціальний інститут (історія становлення).

4. Громадська думка студентської молоді (особливості, динаміка).

5. Вивчення настроїв жителів України, її регіонів у період виборчих кампаній.
Література
1. Ганчев Д. Изучение и формирование общественного мнения. Пер. с болг. - М.:

Мысль, 1983.

2. Горшков М.К, Общественное мнениеі история и современность М.: Изд-во пол. л-ры, 1988.

3. Грушин Б.А. Мнение о мире и мир мнений М.: Политиздат, 1967.

4. Грушин Б.А, Массовая информация в советском промышленном городе.- М.:

Наука, 1980.

5. Есть мнение! Итоги социологического опроса. /Под общ. ред. Левады Ю.А.- М.: Прогресе, 1990.

6. Житенсв В.Б. Общественное мнение в социальном управлений.- Новосибирскі Наука, 1987.

7. Заславскан Т.И. Социализм, перестройка и общественное мнение. //Социологические исследования, 1991, N 8.

8. Коробейников В.С. Пирамида мнений.- М.: Молодая гвардия, 1981.

9. Массовая информация и общественное мнение молодежи. / Под ред. Оссовского В.Л.- К.: Наукова думка, 1990.

10. Народное образование в условиях перестройки.- М., 1990,

11. Нравственное воспитание в трудовом коллективе.- М., 1981.

12. Петровская М.М. США: политика сквозь призму опросов.- М., І982.

13. Політичний портрет України. Бюлетень дослідно-навчального центру. "Демо­кратичні ініціативи".- К., 1993 N 1,2,3.

14. Роль общественности в управлений производством. Опыт конкретно-социологического исследования. - Харьков: Изд-во ХГУ, 1968.

15. Сбытов Ф.Ф. Управление социальными и идеологическими процессами.- М. І983.

16. Социологические исследования. 1984, N 1,3.



17. Высшая школа: испытание рынком (по материалам социологических исследований).- М.: Изд-во МГУ. 1993.
190


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка