Васенко в’ячеслав ксенофонтович



Сторінка1/3
Дата конвертації08.05.2016
Розмір0.62 Mb.
  1   2   3
СУМСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ


ВАСЕНКО В’ЯЧЕСЛАВ КСЕНОФОНТОВИЧ

УДК 322.122(043.5)



ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ РОЗВИТКУ

СПЕЦІАЛЬНИХ (ВІЛЬНИХ) ЕКОНОМІЧНИХ ЗОН

Спеціальність 08.02.03 – організація управління, планування і

регулювання економікою


АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

Суми – 2005

Дисертація є рукопис.

Робота виконана в Національному університеті внутрішніх справ, м. Харків

Науковий консультант – доктор економічних наук, професор

МАКАРЕНКО Петро Миколайович,

Дніпропетровський державний аграрний університет,

проректор з наукової роботи



Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, професор, член-кореспондент УААН



МАЛІК Микола Йосипович,

Національний науковий центр “Інститут аграрної економіки” УААН, завідувач відділу підприємництва;

доктор економічних наук, професор

САЛИГА Сергій Якович,

Гуманітарний університет “Запорізький інститут державного та мініципального управління,” завідувач кафедри фінансів і банківської справи;

доктор економічних наук, професор

ЧУПІС Анатолій Віталійович,

Сумський національний аграрний університет,

завідувач кафедри фінансів,

доктор економічних наук, професор



Провідна установа – Об’єднаний інститут економіки НАН України

Захист відбудеться "30“ червня 2005 року об 11 годині на засіданні спеціалізо-ваної вченої ради Д 55.859.01 в Сумському національному аграрному університеті за адресою: 40021, м. Суми, вул. Кірова 160, зал засідань вченої ради (ауд.329 г/к)

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Сумського національного

аграрного університету за адресою: 40021, м. Суми, вул. Кірова, 160

Автореферат розісланий 28 травня 2005 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

к.е.н., доцент В.В.Пилипенко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Нинішній стан економіки України подібний до стану економіки США 30-х років в період “великої депресії,” різниця лише у різних типах депресії, в Україні – визвана недовиробництвом продукції, у США – пере-виробництвом.

Основними засобами подолання “великої депресії” у США були рішучі заходи колишнього президента Ф.Рузвельта з примусового створення на всій території держави різних типів вільних економічних зон і в першу чергу зовнішньоторговельних, щоб максимально розвантажити внутрішній ринок від “надлишкової” продукції.

Дуже важливим такий підхід є й для України, адже лише завдяки створенню науково обґрунтованих типів ВЕЗ можна швидко наповнити ринок якісною продукцією, сировиною, високими технологіями, необхідним устаткуванням та обладнанням, забезпечити надходження необхідної кількості іноземних капіталовкладень в економіку країни (наприклад, Китай, Угорщина) та інші, але це може бути лише за умови політичної стабільності та створення ефективного організаційно-економічного механізму, який є головною “локомотивною” силою зональних формувань. За інших підходів поразка неминуча, про що свідчить практика функціонування нинішніх вітчизняних СЕЗ.

Актуальність дослідження визначається тим, що глибокі структурні реформи, які відбулися в Україні, привели її економіку на магістральний шлях відкритості світовому ринку, капіталу, інноваційному розвитку і вимагають застосування нового ефективного типу відтворення, побудованого на вмілому застосуванні нетрадиційних форм і методів державного впливу на економіку, відповідно до світових стандартів і визначають її головні критерії для поступової інтеграції у світове господарство. Тому характерною рисою теми досліджень є її тісний зв’язок з практичними діями України стосовно набуття нею статусу країни з ринковою економікою, членства в СОТ і Європейському Союзі та формуванні ринкової інфраструктури.

Отже, з точки зору України, важливого значення набуває вивчення пройденого шляху розвитку країнами ринкової економіки, щоб не допустити недоліків на цьому етапі і максимально сприяти входженню у світовий поділ праці і світову економічну інтеграцію, яка має будуватися на основі поєднання двох головних взаємодоповнюючих складових – реалізації інвестиційних проектів та розвитку інноваційного потенціалу. А тому велінням часу для України, яка має великий економічний та інтелектуальний потенціал, є активізація інноваційної розбудови економіки, її екологізація, використання високих, енергозберігаючих та безвідходних технологій.

Проте необхідно враховувати й ті обставини, що становлення і розвиток наукоємних галузей більшості держав світу також вимагають залучення в їх економіку великої кількості не лише вітчизняних, але й іноземних інвестицій, що з свого боку створює жорстоку конкуренцію на світовому ринку інвестицій та вільних економічних зон. Тому переможцями стають ті держави і корпорації, які не просто володіють могутнім науково-технічним потенціалом, але й ефективно використовують для цього нетрадиційні форми та методи державного регулювання економіки, що дає можливість швидше за інших і з меншими витратами проходити цикл “наука-виробництво-збут.”

Функціонуючі сьогодні в Україні спеціальні економічні зони виступають першими острівками відкритої економіки, а тому науковим завданням дослідження є сформувати понятійний апарат стосовно спеціальних, вільних, спеціальних-вільних та спеціальних (вільних) економічних зон, визначити основні напрями вдосконалення організаційно-економічного механізму існуючих вітчизняних зон, розбудити в них сковані командно-бюрократичною політичною системою їх внутрішні “локомотивні” сили саморозвитку, запропонувати нові найбільш сучасні типи СЕЗ.

Стан вивчення проблеми. Наукові публікації з питань теоретичного і прикладного висвітлення організаційно-економічного механізму становлення і розвитку вільних економічних зон знайшли відображення у працях українських та закордонних дослідників світової економіки, міжнародних економічних відносин та зв’язків – В.М.Василенка, О.А.Герасюка, Я.А.Гончарука, В.А.Дергачова, В.І.Жученка, І.А.Лисенка, І.І.Лукінова, Ю.В.Макогона, М.Й. Маліка,

С.В.Мочерного, В.І.Пили, П.Т.Саблука, А.С.Філіпенка, О.В.Чуприни; а також працях всесвітньо відомих дослідників – А.Базіля, С.Л.Брю, В.Бортолотті, Дж.Вимеркатті, Д.Гермазіса, Дж. Грейсона, Д.Даніельса, Дж.Каррі, Дж.Кейнса, Ф.Котлера, К.Р. Макконнелла, А.Маршалла, М.Мескона, В.Нордгауза, Л.Радебі, Д.Рікардо, Р.Рена, П.Самуельсона, А.Сміта, М.Фразьє, Й.Шумпетера та інших.

У літературних джерелах недостатньо висвітленими залишаються питання організаційно-економічного механізму становлення і функціонування ВЕЗ, як важливого методу державного регулювання економіки, стосовно країн з перехідною економікою, їх внутрішні “локомотиви” розвитку, вплив на незональну економіку країни та ін. Все це зумовило вибір та актуальність теми, структурну побудову роботи, наукове і практичне значення проведеного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Виконане дисертаційне дослідження є результатом науково – дослідної роботи автора за період з 1991 по 2004 рік. Воно має тісний зв’язок з Концепцією створення спеціальних (вільних) економічних зон в Україні, схваленою Постановою Кабінету Міністрів України від 14 березня 1994 року №167; Програмою розвитку в Україні спеціальних (вільних) економічних зон і територій із спеціальним режимом інвестиційної діяльності на період до 2010 року, схваленою Постановою Кабінету міністрів України від 24 вересня 1999 року №1756; замовленням Української асоціації спеціальних (вільних) економічних зон, договір на створення та передачу науково-технічної продукції від 20 березня 2002 року.

Тема дисертаційного дослідження “Організаційно-економічний механізм розвитку спеціальних (вільних) економічних зон” зареєстрована в Українському інституті науково-технічної і економічної інформації (УкрІНТЕІ), державний реєстраційний номер 0104U002571 від 8 квітня 2004 року та затверджена рішенням вченої ради Національного університету внутрішніх справ (м.Харків) 29 жовтня 2004 року, протокол №9.



Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в обґрунтуванні науково-методичних основ та концептуальних підходів визначення сутності нетрадиційних форм державного регулювання економіки, виявлення найбільш ефективних організаційно-економічних механізмів залучення інвестицій в економіку України, а також визначення оптимальних пропорцій щодо формування її регіональної і субрегіональної економічної інтеграції у світовий економічний простір. Досягнення мети вимагало вирішення наступних завдань:

  • визначення сутності нетрадиційних методів державного регулювання економіки, форм прояву та їх високої результативності з залучення інвестицій;

  • науково обґрунтувати дефініцію спеціальна (вільна) економічна зона з розвитком понятійного апарату спеціальна, вільна та спеціальна-вільна економічна зона;

  • виявлення, ідентифікація і характеристика сучасних типів вільних економічних зон, “локомотивних” сил їх розвитку, походження, причин виникнення та можливості практичного втілення для економічного зростання України;

  • науково обґрунтувати необхідність створення в Україні спеціальних еколого-економічних зон, спеціальних продовольчих, агропромислових зон, агро парків та іпотечного банку як основного каталізатора економічної діяльності;

  • виявлення взаємозв’язку між етапами становлення, розвитку, зрілості та вирівнювання умов інвестиційної діяльності вільних економічних зон після закінчення терміну їх функціонування, проблем організаційно-економічного механізму, що виникають на них та шляхи їх вирішення;

  • розкриття структурно-функціональних складових організаційно-економічного механізму вільних економічних зон;

  • оцінка різних поглядів і концепцій стосовно нетрадиційних методів державного впливу на економіку в умовах її структурної перебудови та трансформації форм власності;

  • оцінка відповідності стану економічних відносин України основним закономірностям відкритої економіки та визначення можливих пропорцій її інтеграції у світове співтовариство за допомогою ефективних механізмів вільних економічних зон;

  • удосконалити класифікацію вільних економічних зон, кількісні і якісні показники визначення ефективності СЕЗ, методологію організації управління та організацію оплати праці адміністрації зонального формування; і модель фінансового забезпечення;

  • виявити вплив складових організаційно-економічного механізму на підвищення ефективності діяльності СЕЗ із залучення інвестицій, роль банківсько-кредитної та грошової системи в розвитку СЕЗ, рівень конкурентної боротьби на світовому ринку ВЕЗ за залучення інвестицій та вплив людського фактора на діяльність зональних формувань;

  • розробка рекомендацій щодо стратегії розвитку і заходів з удосконалення організаційно-економічного механізму вітчизняних спеціальних економічних зон.

Об’єктом дослідження є окремі території з нетрадиційними методами державного регулювання економіки, які за організаційно-економічною формою відносяться до спеціальних, вільних, спеціальних-вільних та спеціальних (вільних) економічних зон.

Предметом дослідження є організаційно-економічний механізм становлення, розвитку й функціонування спеціальних, вільних, спеціальних-вільних та спеціальних (вільних) економічних зон різних держав світу й теоретичні і методичні основи його удосконалення.

Методи дослідження. Теоретичною і методологічною основою дисертаційних досліджень є діалектичний метод пізнання та системний підхід до вивчення економічних процесів вільних економічних зон, сучасні теорії ринкової економіки, маркетингу, менеджменту, зовнішньоекономічної діяльності, фінансів, статистики, осмислення сучасних тенденцій регіоналізації та глобалізації світової економіки та ін. У роботі використані загальнонаукові методи економічних досліджень:

  • Абстрактно-логічний і системно-структурний – для розробки структурно-функціональної схеми розвитку спеціальних, вільних економічних зон.

  • Історико-економічний метод – при аналізі еволюції вільних економічних зон.

  • Структурно-функціональний метод – при дослідженні спеціальних економічних зон як структурно відокремленої цілісної системи народного господарства України, в якій кожний елемент має своє функціональне призначення, і визначенні економічної функції держави з метою формування ринкового середовища та засад прискореного розвитку даної території.

  • За допомогою методу порівняльного аналізу визначено ефективність різних типів вільних економічних зон, досліджено їх утворення і функціонування в країнах ринкової, перехідної економіки та держав, що розвиваються.

  • Статистичні методи обробки даних використано з урахуванням спеціалізації вільних економічних зон та надання різноманітних пільг з метою стимулювання іноземних інвестицій в економіку зони.

  • Кореляційно-регресійний аналіз – для вияснення тісноти зв’язку між зростанням виробництва ВВП та реалізованими інвестиційними проектами.

Для з’ясування поставлених у дисертаційній роботі окремих завдань також використовувалися монографічний, графічний, абстрактно-логічний, синтезу та логічного моделювання, розрахунково-конструктивний, експертних оцінок, соціометричний та інші загальнонаукові і спеціальні методи дослідження соціально-економічних явищ і процесів у вільних економічних зонах.

Наукова новизна одержаних результатів. Наукова новизна одержаних результатів полягає в обґрунтуванні теоретичних і методичних основ організаційно-економічного механізму становлення й розвитку, спеціальних, вільних, спеціальних-вільних та спеціальних (вільних) економічних зон і можливості їх практичного втілення в Україні. Найбільш важливі наукові результати, що визначають ступінь і характер новизни дисертаційного дослідження полягають у наступному.

Вперше


  • науково обґрунтована дефініція спеціальна (вільна) економічна зона з розвитком понятійного апарату вільна, спеціальна та спеціальна-вільна економічна зона;

  • науково обґрунтована суть організаційно-економічного механізму економічних зональних формувань;

  • науково обґрунтована необхідність створення в Україні спеціальних еколого-економічних зон (відповідно до Кіотської угоди про збереження навколишнього природного середовища), спеціальних продовольчих, агропромислових економічних зон та агропарків і розроблені положення їх функціонування;

  • визначена необхідність підвищення рівня економічної безпеки підприємництва у спеціальних економічних зонах, у зв’язку із зростанням відкритості їх територій для доступу світового ринку, капіталу, робочої сили, а відповідно на цій основі й ужорсточення конкуренції та ін.;

  • доказана необхідність створення іпотечного банку, який би одночасно був і зональним банком і здійснював контроль за платежами та товарорухом у спеціальному економічному формуванні;

  • встановлена необхідність розвитку ринкової інфраструктури, малого бізнесу і підприємництва у передстартовому (підготовчому) періоді з метою забезпечення ефективної роботи спеціальних економічних зон. Теоретично доведено та підтверджено узагальненням досвіду провідних країн ринкової економіки США і Японії (в економіці яких чисельність структур малого бізнесу на 10 тисяч населення перевищує аналогічний показник України – в 13-15 разів;

  • розроблені основні напрями диверсифікації діяльності спеціальних, вільних та спеціальних (вільних) економічних зон, в основі яких лежить багатопрофільне виробництво з широкою номенклатурою продукції та уникнення ризику при розподілі капіталу між різними видами підприємницької діяльності. В міру посилення конкурентної боротьби на світовому ринку ВЕЗ домінуючим фактором буде не ціна товару, а його якість, новизна, наукомісткість, а тому найбільш дієві ВЕЗ будуть трансформуватися в науково-промислові парки, виробництво орієнтоване на нововведення, випуск інноваційної та інтелектуальної продукції, надання інжинірингових, консалтингових послуг, торгівля патентами, ліцензіями та ін.;

  • доказана необхідність застосування методологічних підходів інституційно-еволюційних теорій при обґрунтуванні і створенні спеціальних, вільних та спеціальних-вільних економічних зон, в основі яких лежать соціально-психологічні фактори.

Удосконалено

  • класифікацію вільних економічних зон, понятійний апарат стосовно “типів” і “видів” вільних економічних зон;

  • кількісні та якісні показники ефективності діяльності спеціальних, вільних економічних зон. Рекомендовано п’ятирівневу систему критеріїв визначення ефективності ВЕЗ, а саме; 1) організаційно-структурні (чисельність населення, підприємств різних форм власності, робочих місць та ін); 2) функціонально-технічні (розвиток комунікацій, менеджменту, вертикальні та горизонтальні зв’язки, лібералізація переміщення факторів виробництва, доходів та ін); 3) економічні (затратні, окупні та інтегральні); 4) соціальні (зайнятість, оплата праці, соціальні виплати); 5) екологічні (відрахування на охорону навколишнього середовища та його відтворення);

  • існуючу методику кредитування підприємств малого бізнесу й підприємництва. Їх кредитування має здійснювати лише іпотечний банк під гарантію держави;

  • методичні підходи щодо класифікації принципів нетрадиційного регулювання економіки на загальноекономічні (або універсальні, визначені Кіотською конвенцією ООН в 1973 році) та спеціальні і локальні, які спрямовані на врегулювання економічної діяльності територій, що отримали статус спеціальних або вільних та організаційно-процедурні, які мають застосовуватися при розробці й прийнятті актів нормативного характеру та їх адаптації до міжнародного права.

Знайшли подальший розвиток

  • методологія організації управління СЕЗ, яка ґрунтується на повній матеріальній відповідальності органу господарського розвитку. В разі включення до нього державних органів управління на них поширюється також повна майнова відповідальність за ухвалені рішення. Управління невеликими зональними формуваннями має здійснюватися найбільш впливовою вітчизняною чи іноземною компанією на конкурсній основі або місцевим митним органом;

  • методологія організації оплати праці адміністрації СЕЗ. Для адміністрації спеціальної економічної зони оплата праці складається із посадового окладу (авансу на рівні прожиткового мінімуму) плюс доплата (різниця між середньою заробітною платою працівника зони і прожитковим мінімумом збільшена на показник інтенсивності – 40%) та премії до посадового окладу (20% за кожний затверджений чи прийнятий для реалізації інвестиційний проект вартістю до 100 тис. доларів США, а вище – процент премії зростає в кратному відношенні до 100000);

  • концепція створення спеціальних, вільних, спеціальних (вільних) економічних зон в Україні в ХХІ столітті і на цій основі вектори її зовнішньоекономічної політики;

  • організаційно-функціональні підходи до створення, спеціальних, вільних, спеціальних-економічних зон. Їх сутність полягає у дотриманні чотирьох етапів функціонування СЕЗ – підготовчого (передстартового), вихідного (розвитку), зрілості (віддачі й структуроутворення зональної економіки) та заключного (вирівнювання умов інвестиційної діяльності відповідно до загальнодержавних правил чи перепрофілювання її на випуск наукоємної продукції, трансформуючи в технопарк.

Доповнено

  • існуючу теорію і практику створення спеціальних, вільних та спеціальних-вільних економічних зон, визначення їх сутності і розмежування понять ВЕЗ і СЕЗ. Вільні економічні зони – орієнтовані на інтеграцію зі світовим господарством, зовнішню торгівлю та іноземні інвестиції, а правова база максимально відповідає міжнародному праву. Спеціальні економічні зони мають тісний зв’язок з національною економікою, пільговий режим інвестиційної діяльності не залежить від країни їх походження, а правова база сформована на основі поправок і виключень дії чинного законодавства країни-реципієнта. Спеціальні-вільні економічні зони мають змішаний або універсальний характер з інтеграцією у світову і тісними зв’язками з національною економікою, а їх законодавча база сформована на основі поправок та виключень, які передбачають поступову адаптацію до міжнародного права;

  • концептуальні засади подальшого розвитку зональних формувань на території України. Теоретично доведено та підтверджено узагальненням світового практичного досвіду необхідність екологізації виробництва в СЕЗ, застосування високих, енергозберігаючих технологій та ефективного стимулювання використання їх інноваційного потенціалу;

  • існуючу модель фінансового забезпечення спеціальних економічних зон. Теоретично доведено на основі узагальнень досвіду Китаю про можливість фінансового забезпечення вітчизняних СЕЗ за рахунок випуску і реалізації зональних акцій, облігацій та лотерей.

Виявлено

  • вплив складових організаційно-економічного механізму на підвищення ефективності діяльності спеціальних економічних зон та залучення інвестицій в економіку України. Серед них найважливіше місце займають - організаційно-економічні відносини, важелі, інструменти, стимули та нормативно-правове й інформаційно-методичне забезпечення;

  • роль банківсько-кредитної та грошової системи в розвитку СЕЗ. Іпотечний банк спеціальної економічної зони має відігравати роль каталізатора економічних процесів зони, головним їх регулятором у зв’язку з послабленням регуляторної дії держави та посиленням ринкової;

  • ужорсточення конкурентної боротьби на світовому ринку СЕЗ за іноземні інвестиції через наявність різного роду пільг для інвесторів, спрощення митних, адміністративних процедур, використання інструментів сучасного маркетингу та менеджменту й ін., а тому перевагу мають ті держави, де високий рівень політичної стабільності, більш динамічний пільговий кошик, гнучкі методи управління;

  • вплив людського фактору на ефективність функціонування територій із нетрадиційними формами державного регулювання економіки. Стимулювання мотивації трудової діяльності у СЕЗ за допомогою більш повного задоволення колективних та особистих потреб, тісної співпраці з іноземними громадянами та формування активної державної політики відносно реальних перспектив соціально-економічного зростання.

Практичне значення отриманих результатів. Отримані автором результати

дослідження визначених проблем спрямовані на удосконалення і ефективне функціонування спеціальних, вільних, спеціальних-вільних економічних зон України з метою подальшого збільшення надходжень іноземних інвестицій з урахуванням внутрішніх і зовнішніх чинників регіоналізації та глобалізації світової економіки.

Практичне значення результатів дисертаційних досліджень визначається тим, що вони містять науково обґрунтовані підходи і методи, які мають широкий спектр використання теоретичного і практичного значення.

Розроблені організаційно-економічні та соціально-екологічні принципи формування спеціальних, вільних та спеціальних-вільних економічних зон в Україні, економічної безпеки діяльності суб’єктів господарської діяльності у ВЕЗ, підвищення їх конкурентноздатності в умовах відкритості економіки світовому ринку капіталу та іншим факторам виробництва. Теоретико-методологічні рекомендації щодо удосконалення механізмів діяльності економічних зон в Україні.

Результати дисертаційного дослідження можуть використовуватися при науковому обґрунтуванні і розробці нових типів СЕЗ – продовольчих, аграрно-промислових, еколого-економічних, інноваційних, інтеграційних та інших, а окремі теоретичні позиції можна застосовувати для підготовки законодавчих і нормативних актів, які регулюють організаційно-економічні відносини у спеціальних економічних зонах.

Проведені дослідження дають можливість сформулювати понятійний апарат важливості відкритості вітчизняної економіки світовому ринку, глобалізації, регіоналізації та інтернаціоналізації соціально-економічного розвитку, переходу до найвищого його етапу – ноосферного; сформувати основні вимоги до економічної безпеки діяльності та створення необхідних передумов підвищення конкурентоспроможності вітчизняних виробників на світовому ринку й екологізації виробництва, необхідності подальшого використання кожним підприємством зони внутрішніх механізмів фінансової стабілізації.

Матеріали дисертаційного дослідження (теоретичні, методичні і практичні розробки автора) використані:

а) Українською асоціацією спеціальних (вільних) економічних зон (УкрАВЕЗ) (довідка № 82 від 11 листопада 2004 року);

б) при розробці програм соціально-економічного розвитку Сумської області (довідка Головного управління економіки облдержадміністрації № 4.1/2118 від 23 грудня 2004 року);

в) виконавчим комітетом Шосткінської міської ради Сумської області (довідка Шосткінської міської ради № 660 від 24 грудня 2004 року);

г) у навчальному процесі Національного університету внутрішніх справ (Сумська філія), акт впровадження результатів дисертаційної роботи від 8 грудня 2004 р.);

д) у навчальному процесі Сумського національного аграрного університету, акт впровадження результатів дисертаційної роботи від 16 грудня 2004 року.

Практична реалізація пропозицій дисертаційного дослідження дає можливість підвищити економічну ефективність функціонування вітчизняних спеціальних, вільних та спеціальних-вільних економічних зон, прискорити соціально-економічний розвиток України на основі вдосконалення інвестиційної та податкової політики й активного впровадження інноваційних процесів.

Важливу методологічну і наукову цінність мають методичні рекомендації з удосконалення організаційно-економічного механізму спеціальних (вільних) економічних зон, які містять методику, придатну для використання у практичній діяльності, і, які в значній мірі будуть сприяти підвищенню ефективності функціонування зональних економічних формувань України.



Рекомендації та пропозиції можуть бути направлені для розгляду в Секретаріат Президента України, Кабінет Міністрів, Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції, Міністерстві фінансів, НБУ та комітети Верховної Ради України.

Особистий внесок здобувача. Наукові результати, положення, висновки і пропозиції, що виносяться автором на захист, одержані ним самостійно. Одноосібно опубліковані наукові праці відображають конкретний особистий внесок здобувача у вирішення проблеми подальшого вдосконалення організаційно-економічного механізму ВЕЗ, СЕЗ та спеціальних-вільних економічних зон.

Апробація результатів дисертації. Наукові положення основних результатів роботи та їх практичне використання обговорювались на науково-практичному семінарі “Маркетинг у системі сучасного агробізнесу і зовнішньоекономічних зв’язків” (м. Львів, 1992 р.); Російській вищій школі управління та агро-бізнесу АПК “Проблеми ринкової економіки та агробізнесу агропромислового комплексу” (Москва, 1993); Міжнародному симпозіумі “Роль лідерів у розвитку села – співпраця сільських районів Схід-Захід” (Пулави, 1997 р., Польща); науково-практичній конференції викладачів, аспірантів та студентів Сумського національного аграрного університету (Суми, 2002 р.); Одинадцятій історико-правовій конференції “Місцеві органи державної влади та самоврядування: історико-правовий аспект” (Суми, 2004 р.); Другій Всеукраїнській науково-практичній конференції “Економіко-математичні методи прийняття управлінських рішень на сучасному етапі” (Дніпропетровськ, 2004 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Формування конкурентноздатності підприємств АПК в умовах ринкової трансформації економіки” (Полтава, 2004 р.); Третій Міжнародній науково-практичній конференції “Динаміка наукових досліджень”2004” (Дніпропетровськ, 2004 р.); Другій Міжнародній науковій конференції “Проблеми та перспективи розвитку співпраці між країнами Південно-Східної Європи в рамках Чорноморської Економічної Співпраці і ГУУАМ” (Донецьк - Свіштов, 2004 р.); Першій Міжнародній науково-практичній конференції “Науковий потенціал світу’2004” (Дніпропетровськ, 2004), ІУ Міжнародній науково-практичній конференції “Ринкова трансформація економіки АПК” (Харків, 2004 р.).

Публікації. Основні наукові положення, висновки і результати дисертаційного дослідження відображено у 36 роботах загальним обсягом 99,1 ум. друк. арк.) у т.ч. дві монографії обсягом 45,6 ум.друк. арк., три навчальні посібники обсягом 40,3 ум. друк. арк., 24 статті у наукових журналах та збірниках наукових праць, а також у 11 матеріалах і тезах науково-практичних конференцій.

Структура та обсяг роботи. Дисертаційна робота складається із визначення термінів, вступу, п’яти розділів, рекомендацій, висновків, списку використаних джерел (390) і 6 додатків. Загальний обсяг дисертаційної роботи складає 512 сторінок, в т.ч. основного тексту 462 і включає 20 рисунків та 32 таблиці.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

  1. Вільні економічні зони як об’єкт економічних досліджень. Розгляд-дається сутність і основний зміст спеціальних (вільних) економічних зон, передумови виникнення та етапи розвитку, типи ВЕЗ, відтворювальний процес та подається науково обґрунтоване визначення.

Аналізуються сучасні погляди на зміст спеціальних (вільних) економічних зон. Автором дається визначення вільної економічної зони, спеціальної, спеціальної-вільної та спеціальної (вільної) економічної зони. Перша - розглядається як частини території країни, якій державою на визначений термін наданий спеціальний правовий і економічний статус, орієнтований на зовнішню торгівлю та іноземні інвестиції з ринковою формою управління, максимально адаптованою до міжнародного права, яка не має тісних зв’язків із національною економікою, а організаційно-економічний механізм якої має таку систему пільг і стимулів, які дають можливість прискорити її економічний та соціальний розвиток. Друга - розглядається як частина території країни, якій урядом на визначений термін наданий спеціальний правовий і економічний статус, що передбачає ринкову форму управління з частково розподільчою роллю держави, тісні зв’язки з національною економікою, правова база якої сформована на основі поправок до національного законодавства, максимально адаптованого до світових стандартів, а організаційно-економічний механізм має таку систему пільг і стимулів для вітчизняних та іноземних інвесторів, які в змозі забезпечити прискорене соціально-економічне зростання.

Третя - поєднує в собі правовий і економічний статус «вільної» та «спеціальної» економічної зони. Спеціальна-вільна економічна зона - це частина території країни, якій державою на визначений термін наданий спеціальний правовий і економічний статус, що передбачає ринкову форму управління з частково розподільчою роллю держави, має функціонально-технологічні зв’язки з національною територією, правова база С-ВЕЗ сформована на основі поправок до національного законодавства з урахуванням європейських і світових стандартів, а організаційно-економічний механізм має таку систему пільг і стимулів для вітчизняних та іноземних підприємців, які здатні забезпечити виробництво й розподіл суспільного продукту для досягнення конкретної національної чи регіональної мети.

Під спеціальною (вільною) економічною зоною слід розуміти «спеціальну» як «вільну» економічну зону, що може бути можливим лише за умов ринкової економіки і повної відповідності правової бази зональної території міжнародному праву.

У дисертації підкреслюється, що ніколи замкнутість в економіці не давала позитивних результатів, навпаки, призводила до ізоляції у стосунках із світовим ринком й до ще більшої відсталості. Відкритість економіки, активна участь у міжнародному поділі праці, завжди сприяли прискореному соціально-економічному розвитку. Потяг до вільного підприємництва проявлявся ще в часи середньовіччя, а уряди, що його вміло використовували у проведенні економічної політики, отримували значні переваги над іншими. Перші відомості про прообрази сучасних вільних економічних зон ми знаходимо з часів фінікійців, коли країни зацікавлені в розширенні міжнародної торгівлі (а ці зони створювалися саме у сфері зовнішніх зв’язків), стали «огороджувати» території вільні від традиційних податків та мита.

Автор на основі досліджень виникнення і еволюції вільних економічних зон обґрунтовує шість основних стадій: перша (13 століття) – складські і транзитні зони; друга (15-18 століття) – вільні порти; третя (30 роки 19 століття) – зони зовнішньої торгівлі; четверта (60 роки 19 століття) – експортно-виробничі зони; п’ята (80 роки 19 століття) – комплексні зони; шоста (80-90 роки 19 століття) – науково-технічні зони.

У дисертаційній роботі критикуються наукові праці окремих економістів, які використовують стосовно ВЕЗ поняття «вид», а не «тип», доказується, що класифікація вільних економічних зон має здійснюватися не за «видами», а за «типами» СЕЗ, які витікають із переважаючих видів їх діяльності. На основі розробленої автором класифікації всі вони об’єднуються в 14 основних типів і 40 підтипів:

1) зони вільної торгівлі (мають 6 підтипів - складські й транзитні зони, зони зовнішньої торгівлі, вільні митні і вільні безмитні зони, вільні порти, торгово-виробничі зони); 2) вільні промислові зони (мають 3 підтипи - промислові вільні зони, зони експортної переробки, спеціальна зона заохочення експорту); 3) зони вільного підприємництва; 4) зони спільного підприємництва; 5) науково-технічні зони (мають 15 підтипів - технопарки, технополіси, техніко-впроваджувальні зони, наукові парки, інноваційні центри, технологічні і ділові центри, дослідні парки, комерційні парки, технологічні полюси, технологічні округи, промислові парки, бізнес-інкубатори, зони науково-технічного розвитку, інформаційні центри, агропарки; 6) інноваційні парки; 7) еколого-економічні зони; 8) продовольчі зони; 9) комплексні зони (мають 4 підтипи - відкриті міста, особливі райони, вільні периметри, зони економічного розвитку); 10) сервісні зони, (мають 5 підтипів - банківські, страхові, туристичні, рекреаційні, курортополіси); 11) зони вільної економіки (мають 4 підгрупи - зони економічного сприяння, центри міжнародного бізнесу, трансприкордонні зони зростання, вільні прикордонні зони); 12) єдиний економічний простір; 13) інтернаціональні зони (мають 3 підтипи - зона вільної торгівлі, митний союз, спільний ринок); 14) офшорні зони.

Важливе значення в ефективному функціонуванні ВЕЗ, як відмічається в роботі, відіграють відтворювальні процеси. Процес відтворення кожного елемента економічної системи ВЕЗ має свої особливості та специфічну структуру. Тому, щоб визначити його роль і місце у відтворювальному процесі ВЕЗ, необхідно провести аналіз його складових частин - продуктивних сил, техніко-економічних, організаційно-економічних, виробничих відносин та господарського механізму.

Автор звертає увагу на необхідність вдосконалення відтворення техніко-економічних відносин, державних та ринкових важелів макро- та мікроекономічного регулювання народного господарства, відновлення спеціалізації, кооперування, комбінування виробництва між підприємствами, галузями і сферами економіки,

2. Теоретико-методологічні засади створення зональних економічних формувань. У розділі розкриваються концептуальні засади створення зональних економічних формувань, принципи функціонування, теоретико-методологічні засади створення ВЕЗ та основні критерії їх функціонування.

Головне призначення, завдання економічної науки стосовно дослідження територій із нетрадиційними методами державного регулювання економіки полягає в тому, щоб на основі теоретичного аналізу своєчасно розпізнавати позитивні і негативні економічні явища та процеси, розкривати сутність стрижневих соціально-економічних відносин, які відбуваються за умов відкритості економіки й розвитку ринкових відносин та визначити вплив таких територій на економічний розвиток інших територій держави.

Результатом такого дослідження і узагальнення автора є нова економічна категорія - спеціальна (вільна) економічна зона, яка має свій об’єкт і предмет дослідження і відображає причинно-наслідкові зв’язки й залежності в економічних процесах і виражають зміст і конкретні форми об’єктивних економічних законів. Ще в «сиву» давнину, відмічає автор, організаційно-економічні механізми ВЕЗ успішно використовували фінікійці, єгиптяни, китайці для розвитку зовнішньої торгівлі, а римські імператори - для залучення робочої сили з числа ремісників та наповнення грошима казни імперії. Сучасні спеціальні (вільні) економічні зони наповнились новим змістом і відображають важливий механізм залучення іноземних інвестицій, інновацій, розвитку підприємництва, соціально-орієнтованих ринкових форм господарювання та ін.

У ході дисертаційного дослідження автором проведена класифікація ВЕЗ за такими основними ознаками; а) рівнем розвитку ринкової інфраструктури; б) станом оподаткування та державного контролю за комерційною діяльністю; в) рівнем інтегрованості в національну та світову економіку; г) належністю до відповідної галузі; д) характером власності; е) економічною мотивацією створення.

При здійсненні класифікації за вибраними ознаками враховувалися ті обставини, що ВЕЗ є не щось дане один раз і навічно закостеніле, навпаки - це економічна структура, яка динамічно розвивається і вдосконалюється. Вони чітко відображають епоху глибокої давнини, промисловий переворот і науково-технічну революцію. Остання, як відомо, привела до життя такі типи вільних економічних зон, як технопарки, технополіси, інноваційні центри та ін. Найновіші з них - інноваційні центри, що виникли на зламі двох тисячоліть - другого і третього.

Досліджуючи основні концепції створення й функціонування вільних економічних зон автор прийшов до висновку, що головним лейтмотивом їх створення, є дії політичних центрів з удосконалення своєї регіональної політики або активізації зовнішньоторгової діяльності, використовуючи для цього ефективні механізми різних пільг і преференцій. Проведені дослідження показують, що на сучасному етапі розвитку не можна досягти високих економічних показників без гнучкої, ефективної і ціленаправленої регіональної політики Центру. Сучасна регіональна політика держави - це сукупність соціально-економічних, правових і адміністративно-організаційних засобів та методів, що органічно поєднують загальнодержавні й регіональні інтереси і направлені на те, щоб на основі планомірного й пропорційного розвитку регіонів (а відповідно і всієї країни) забезпечити принципово новий підхід до розвитку продуктивних сил і на цій основі створити реальні умови для суттєвого покращення рівня життя народу.

Загальними принципами вільних економічних зон є – принципи управлінського й підприємницького ризику; конкурентних переваг; рівноправного партнерства; рефлексивної поведінки; інформаційної достатності; узгодженості цілей; відповідності менеджменту ВЕЗ рівню розвитку ринкових відносин і підприємницької активності; орієнтації на споживача; прибутковості і ефективності; антикризового менеджменту.

У роботі автора особливе значення приділяється фінансовому забезпеченню ВЕЗ, без якого їх ефективна робота практично неможлива. Фінансове забезпечення вільних економічних зон включає фінансові ресурси, виділені державою в передстартовому періоді, а також фінансовий механізм добування грошей для саморозвитку, до якого входить більше 20 складових елементів – фінансовий аналіз, моніторинг, планування, резерви, страхування, кредитування, оподаткування, фінансові пільги, важелі, стимули, інновації, зобов’язання, депозитні і фінансово-кредитні інститути, регулювання, облік і звітність, контроль, нормативно-правове й інформаційно-методичне забезпечення. Головним елементом фінансового забезпечення ефективності господарського механізму вільної економічної зони є фінансові ресурси - грошові фонди створені в процесі розподілу, перерозподілу і використання валового внутрішнього продукту (ВВП) країни і прибутків (доходів) суб’єктів ВЕЗ, які забезпечують процес розширеного відтворення на всіх його стадіях і в усіх формах.

Дисертаційні дослідження показують, що для нормального облаштування одного квадратного кілометра спеціальної (вільної) економічної зони, орієнтованої на експорт, необхідні грошові вкладення обсягом близько 40-45 млн. доларів США, митно-торговельної 10-15 млн. доларів. Окрім того, орієнтованою сумою початкових інвестицій у ВЕЗ є показник, що складає 5 тис. доларів на одне робоче місце. Це означає, що для створення вільної економічної зони, в якій передбачається 10 тис. робочих місць (стандартний показник для ВЕЗ), потрібно початкових капіталовкладень не менше 50 млн. доларів.

Здійснення такого обсягу грошових витрат при створенні ВЕЗ під силу далеко не всім державам світу, тому національні уряди намагаються визначити оптимальний розмір її території, забезпечуючи таким чином найвищу ефективність при найменших витратах фінансових ресурсів.

Автор визначає основні критерії функціонування СЕЗ, які повинні включати систему організаційних, економічних, соціальних, екологічних та інших показників для порівняння результатів роботи того чи іншого їх типу.

3.Науково-практичне обґрунтування організаційно-економічного механізму ВЕЗ світу. У розділі відображаються теоретичні основи організаційно-економічного механізму ВЕЗ в цілому та особливості організаційно-економічного механізму країн ринкової, перехідної економіки держав, що розвиваються.

Літературні джерела, відмічає автор, досить широко висвітлюють окремі інструменти, важелі організаційного та економічного механізму, питання правового забезпечення діяльності вільних економічних зон, але не подають комплексний аналіз дії організаційно-економічного механізму як важливої складової частини господарського механізму зони, від якого повністю залежить життєздатність такого економічного формування, що свідчить про недостатнє його дослідження і теоретичне обґрунтування.

На його думку, ефективність діяльності вільних економічних зон знаходиться у прямій залежності від дієвості її організаційно-економічного механізму, який являє собою сукупність організаційних та економічних відносин, важелів, інструментів, стимулів, нормативно-правового забезпечення для реалізації мотивів примусового та економічного характеру і створення єдиного гармонійного цілого із розрізнених частин, які складають стрижневу основу господарського механізму СЕЗ. Організаційно-економічний механізм є основою і внутрішнім елементом суспільного виробництва, він має свої локомотивні сили, здатні швидко набирати ринкові обороти, але наявність навіть одного відповідним чином не відлагодженого елемента достатньо, щоб привести до збоїв у роботі. Організаційний механізм ВЕЗ покликаний реалізувати мотиви примусового характеру, які зумовлені заінтересованістю суспільства у належній організації виробництва, праці, обміну, розподілі, споживанні та ін. Основні складові елементи організаційного механізму зображені на рис.1.

Цілі спеціальної (вільної) економічної зони


Організаційний механізм ВЕЗ

Елементи організаційного механізму


1.Організаційні

відносини



2.Організаційні

важелі


3.Організаційні

інструменти



4.Організаційні

стимули





Розвиток продуктивних сил

Адміністративні

(примусові)



Нормативно-правові акти

Підтримка влади

Організація виробництва

Соціально-

психологічні

(авторитет)


Інструкції

Створення сприятливих умов

Організація відтворення

Дисципліна

Колективні рішення

Професійне зростання

Державного регулювання

Централізація,

децентралізація



Накази

Просування по службі

Організація фінансово-кредитної системи і

грошового обігу



Упорядкування

Розпорядження

Інформаційне забезпечення

Організація митної справи

Управління







Організація соціального захисту і охорони довкілля

Контроль







Організація безпеки життєдіяльності










Нормативно-правове і інформаційно-методичне забезпечення

Рис. 1. Елементи організаційного механізму ВЕЗ

Економічний механізм ВЕЗ являє собою сукупність форм і методів управ-ління, організації і стимулювання виробництва, направлених на пропорційний розвиток народного господарства зони. Економічний механізм вільної економічної зони покликаний ефективно реалізувати мотиви економічного характеру (рис2).

Цілі спеціальної (вільної) економічної зони



Економічний механізм ВЕЗ

Елементи економічного механізму



Економічні відносини

Економічні

важелі


Економічні

інструменти



Економічні стимули




Суспільне відтворення

Ціни і тарифи

Планування

Податкові пільги

Привласнення

Ставка позичкового відсотка

Аналіз

Митні пільги

Спеціалізації, кооперування

Валютний курс

Облік

Субсидії

Організаційно-економічні відносини

Прибуток

Регулювання

Цільові дотації

Управління власністю

Дивіденди

Контроль

Експортні пільги

Форми і системи оплати праці, тарифікація

Оплата праці

Цінні папери

Прискорена амортизація

Кредитування

Податки

Казначейські білети

Пільгове кредитування

Страхування

Амортизаційна політика

Комерційні векселі

Адміністративні пільги

Оподаткування

Бюджетна політика

Банківські акцепти

Інші пільги

Інноваційно-інвестиційні

Санкції

Стабілізаційні фонди




Нормативно-правове і інформаційно-методичне забезпечення

Рис. 2. Елементи економічного механізму ВЕЗ

Його застосування зумовлене зацікавленістю суспільства у належній організації виробництва, праці, обміну, розподілі і споживанні та ін. Схема організаційно-економічного механізму показана на рис. 3



Цілі спеціальної (вільної) економічної зони




Організаційно-економічний механізм С(В)ЕЗ

Організаційний механізм

Економічний механізм

Організаційно економічні відносини

Організаційно-економічні важелі

Організаційно-економічні інструменти

Організаційно-економічні стимули

Нормативно-правове і інформаційно-

методичне забезпечення
Рис. 3. Схема організаційно-економічного механізму ВЕЗ

Автор відмічає, що сьогодні у світі широкого поширення набуває ідея сталого та прискореного соціально-економічного розвитку, в основі яких лежать механізми спеціальних (вільних) економічних зон, які успішно використовують країни з різним рівнем соціально-економічного розвитку. Наприклад, в США їх функціонує майже 2000, серед яких найбільш поширеними є чотири типи ВЕЗ – зони зовнішньої торгівлі (200), експортно-виробничі зони (190), підприємницькі зони (1400), наукові парки (170).

Механізми ВЕЗ для розвитку своїх територій успішно використовують і країни Європейського Союзу. Перше місце серед них посідає ФРН, де функціонує 160 ВЕЗ, з них 150 - НТЗ, 6 – комплексних зон, 2 - ЕВЗ, 2 - ЗВТ. Якщо не брати до уваги сучасних науково-технічних зон, то всі інші розміщені у вільних портах і містах. Найстарішим вільним портом і найбільшим у світі вільним містом є Гамбург. У Великобританії ВЕЗ з’явилися у 80-х роках ХХ століття. Вони створювалися в основному як підприємницькі зони, які уряд країни включив у загальну систему заходів нової регіональної політики для територій, де відбувався економічний спад і депресія промисловості. Крім підприємницьких зон і вільних аеропортів, у Великобританії функціонує 36 науково-технічних парків.

У Японії найбільш поширені технополіси, де їх більше 30. Програма “Технополіс” має за мету перерозподіл промисловості із центру на периферію, інтенсифікацію праці наукових працівників за рахунок активізації діяльності місцевих університетів, переорієнтацію промисловості на розвиток наукомістких і енергозберігаючих технологій. Стимулюються такі цілі прискореною амортизацією основних фондів та іншими пільгами, наприклад, підприємствам з високою технологією дозволяється списувати у перший рік функціонування 30% вартості обладнання і 15% вартості будівель і споруд.

У країнах Центральної та Східної Європи створення ВЕЗ розпочалося на початку 80-х років. Головною метою їх створення було посилення відкритості національних економік (зарегульованих командно-адміністративною системою) для доступу світовій ринковій економіці на основі активізації і лібералізації зовнішньоекономічної діяльності, для чого вони мали вирішити ряд загальнодержавних завдань - підвищення конкурентноздатності національного виробництва; збільшення притоку валюти від експорту товарів і послуг та іноземних інвестицій;

зменшення витрат на придбання імпортної техніки; прискорення освоєння виробництва нових товарів і послуг. Автор, посилаючись на дисертаційні дослідження відмічає в основному позитивний вплив СЕЗ на економіку цих країн, крім Югославії, де наявний потенціал для їх розвитку не був реалізований через недосконале законодавство, яке не створювало привабливого клімату для іноземних інвесторів. У цілому ж уроки досвіду східноєвропейських країн показують, що основними помилками при створенні СЕЗ були перевищення ролі централізованого втручання держави в управління зонами, а також спрощене уявлення про їх організаційно-економічний механізм.

Серед країн з перехідною економікою азіатського регіону найбільш вдалий досвід у створенні ВЕЗ набув Китай, де вони стали «відкритими вікнами у зовнішній світ». Офіційно вільним економічним зонам КНР надається статус реального механізму проведення зовнішньоекономічної політики, розрахованої на активне розгортання науково-технічної співпраці, виробничої кооперації і залучення іноземних інвестицій. У КНР функціонує більше 150-и вільних економічних зон, з них 122 - технопарки. Структура організаційно-економічного механізму становлення і функціонування вільних економічних зон Китаю складається з 10 основних елементів - законодавча база, адміністративне управління, формування спільних підприємств, планування, ціноутворення, інвестиції й фінанси, податкова система, земельні відносини, банківська діяльність і валютне регулювання, трудові відносини й заробітна плата.

Другою країною після Китаю в Азії, що динамічно розвивається, є В’єтнам. Створення ВЕЗ у В’єтнамі розпочалося з 1991 року тобто значно пізніше всіх країн світу, але вже під кінець 1996 року їх функціонувало 5, які в основному є експортно-виробничими. Вони задумані як відповідні анклави, орієнтовані на отримання ВКВ для країни і регіонів за рахунок розвитку у зоні виробництва товарів, що користуються попитом на світовому ринку та його експорту. Особливістю вільних економічних зон В’єтнаму є жорстока централізація прийняття рішень про їх створення, а також управління зоною.

У країнах, що розвиваються, найбільш поширені експортно-виробничі зони (ЕВЗ). Це обумовлено тим, що головними функціями, які вони виконують, є забезпечення економічного зростання, досягнення більш високого ступеню індустріалізації держави, включення країни у МПП, світове господарство та міжнародну торгівлю. Тому у більшості країн, що розвиваються, ВЕЗ стають основною концепцією економічного зростання, розрахованого на 20-30 річний період. У них переважають експортно-виробничі зони, які завжди зорієнтовані на зовнішній ринок або на нарощування експорту, а тому їх загальною характеристикою є повна заборона чи обмеженість торгівлі продукцією, що виробляється в зоні, на внутрішньому ринку. Наприклад, на Тайвані, на внутрішньому ринку підприємства ВЕЗ можуть реалізувати не більше 2% своєї продукції.

Латиноамериканська модель економічних реформ, яка супроводилася в останні 10 років економічною і політичною нестабільністю, соціальною поляризацією і економічною дезінтеграцією, відображає сьогодні економічну і політичну кон’юнктуру більшості країн пострадянського простору. Із більшості країн Латинської Америки вільні економічні зони найбільш ефективно функціонують у 4-х - Бразилії, Мексиці, Панамі, Чилі. У країнах африканського континенту кращих результатів у функціонуванні ВЕЗ досягли шість - Маврикій, Туніс, Намібія, Єгипет, Марокко, Ботсвана.



4. Організаційно-економічний механізм спеціальних економічних зон України. Розділ розкриває особливості організаційно-економічного механізму СЕЗ країн пострадянського простору й України, менеджмент СЕЗ, ринкову інфраструктуру зональних економічних формувань та їх фінансове забезпечення.

У дисертаційній роботі відмічається, що Україна разом з СНД стала на шлях створення вільних економічних зон найпізніше від усіх країн світу, маючи свої специфічні проблеми їх становлення і розвитку. Основні їх проблеми – становлення державності та її атрибутів налагодження міжнародних зв’язків, пошук ринків збуту продукції та інших, яких не мали ні країни ринкової, ні перехідної економіки. Першою країною в СНД, яка прийняла рішення про створення ВЕЗ був Казахстан, другою – Російська Федерація, третьою – Республіка Білорусь, четвертою – Україна, а потім на цей шлях стали й інші країни Співдружності.

У роботі відмічається, що за кількістю і якістю базових документів, регламентуючих створення ВЕЗ, Україна зробила більше ніж всі країни СНД разом взяті, у яких, як правило, відсутній «рамковий» закон про зони, не має Концепції про їх створення, Програми на перспективний період та ін. Разом з тим, незважаю- чи на позитивні моменти, в цілому мали місце серйозні прорахунки, пов'язані з недостатнім економічним і нормативно-правовим обґрунтування ВЕЗ, зокрема:


  • законодавча база діяльності ВЕЗ не відповідає міжнародним правилам;

  • у законодавчих актах не чітко обумовлені захисні гарантії для іноземних інвесторів, репатріації їх доходів і свободи переміщення капіталів. Відсутні конституційні гарантії іноземних інвестицій, як це має місце у конституції США, Китаю, В’єтнаму та інших країн;

  • у вільних економічних зонах досить часто змінюються правила економічної діяльності, тоді як вони повинні бути незмінними мінімум 10 років;

  • правова база функціонування ВЕЗ формується, як правило, з збереженням загальних для України правил інвестиційної діяльності, звідси витікають тенденції до регулювання режиму іноземного інвестування за допомогою багаточисельних підзаконних актів, а також застосування цілого ряду виключень із раніше діючих правил, які має вивчити інвестор перед початком своєї діяльності, що не є привабливим для нього і не дає бажаного результату з залучення іноземного капіталу в економіку країни;

  • у ВЕЗ встановлюється розмір мінімального розміру інвестицій для великих потенційних інвесторів, тоді як у більшості країн світу вони зорієнтовані на малого і середнього інвестора.

У становленні, розвитку й функціонуванні вільної економічної зони велику роль відіграє управління зоною. У роботі приводяться різні форми управління ВЕЗ, у тому числі й проведення міжнародних тендерів на право управління зоною. Існуючі нині моделі управління є непрозорими і не позбавлені бюрократичних і адміністративних бар’єрів. У зв’язку з цим у роботі наголошується необхідність удосконалення менеджменту ВЕЗ, виходячи із розміру зони за такими напрямками: а) для невеликих за розміром організовувати тендери на право управління ВЕЗ, залучаючи для їх участі кращі національні та іноземні фірми; б) створювати органи господарського розвитку й управління без участі представників місцевої влади, а в разі необхідності - на принципах корпоративного управління чи холдингової компанії з повною матеріальною відповідальністю за прийняті рішення; в) у формі акціонерного товариства, включаючи представників владних структур, що діють на території зони, університети, фінансово-кредитні та інші установи, за умови, що вони будуть акціонерами зони.

Важливе місце в роботі автор приділяє значенню ринкової інфраструктури в функціонування СЕЗ і особливо малому бізнесу і підприємництву, які виступають головною силою їх розвитку в країнах ринкової економіки (табл. 1).

Таблиця 1.

Розвиток підприємництва в країнах ринкової економіки й Україні (на 1.1.2000)



Показники

Назва країни

США

Японія

Україна

1.Проживає населення, млн.чоловік

263,0

125,0

50,0

2.Кількість всіх типів підпр. (млн.од);

  • У т. ч. малого бізнесу (млн.од.)

З них інд. підприємці (млн.од.)

23,2 17,0 13.5

11.0

9.0


6.9

0,5

0,3


0,2

3.На 10 тис. населення:

а) малого бізнесу (од)

б) індивідуальні. підприємці (од)

650


510

720 480


48


20
  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка