В сучасній архітектурі європейської безпеки



Скачати 362.83 Kb.
Дата конвертації04.11.2016
Розмір362.83 Kb.
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Вдовенко Вікторії Миколаївни

УДК: 327.323



ПОЛІТИКА НЕЙТРАЛІТЕТУ І ПОЗАБЛОКОВОСТІ

В СУЧАСНІЙ АРХІТЕКТУРІ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ БЕЗПЕКИ
23.00.04 – політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата

політичних наук

Київ – 2006Дисертацією є рукопис
Робота виконана на кафедрі міжнародних відносин та зовнішньої політики Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

МАНЖОЛА Володимир Андрійович,

завідувач кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

ГОНЧАР Борис Михайлович,

завідувач кафедри нової та новітньої історії історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка
кандидат історичних наук, доцент

КУЛІНИЧ Микола Андрійович,

ректор Дипломатичної академії України при МЗС України


Провідна установа: Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, м. Київ

Захист дисертації відбудеться “29травня 2006 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.29 в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 04119, м. Київ, вул. Мельникова, 36/1.


З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: м. Київ, вул. Володимирська 58, к.10.
Автореферат розісланий “27квітня 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Константинов В.Ю.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ


Актуальність теми дослідження. Трансформація структури міжнародних відносин в умовах пост-біполярності спричиняє, зокрема, зміни у статусних характеристиках окремих міжнародних акторів. Одним з її важливих наслідків стала кардинальна зміна поведінки всіх суб’єктів міжнародної системи та утворення якісно нового середовища їхньої взаємодії. Це призвело до зміни форм та засобів ведення державами зовнішньої політики на міжнародній арені. Крім того, стрімкий розвиток процесів глобалізації, інтеграції і транснаціоналізації природно позначилися на політиці нейтралітету і позаблоковості.

Визначення місця та ролі держави в структурі міжнародних відносин вимагає детального дослідження еволюції нейтралітету та позаблокової політики в сучасних умовах, зокрема в сучасній архітектурі європейської безпеки. Традиційно нейтралітет і позаблоковість виконують функцію адаптації держави до її зовнішнього середовища. Нейтралітет обмежує державу, що його дотримується, у взаємодії з іншими суб’єктами міжнародних відносин через заборону на участь у військових конфліктах та структурах колективної оборони. Порівняно із нейтралітетом, позаблоковість дає державі ширше поле маневру, обмежуючи її діяльність на міжнародній арені лише забороною на участь у військових блоках. Якщо в біполярному світі домінуючими були латентні конфліктогенні відносини, то сьогодні вони поступаються місцем широкому спектру відносин між різними державами й міжнародними організаціями в політичній, економічній, безпекові та інших сферах.

Безперечний науковий інтерес і політичне значення має проблема адаптації нейтралітету і позаблоковості до сучасних тенденцій в європейській політиці в умовах формування пост-біполярної системи міжнародних відносин. Виходячи з цього, вивчення відповідних категорій міжнародних відносин в контексті еволюції сьогодні їхнього змісту є вкрай актуальним.

З’ясування сутності, переваг і недоліків політики позаблоковості є важливим для утвердження позицій України в міжнародних відносинах у Європі, зокрема, та у світі в цілому, для визначення її зовнішньополітичного курсу з метою найбільш ефективного забезпечення національних інтересів України у політичній, економічній та безпековій сферах.

Дослідження нейтралітету і позаблоковості переважно залишається предметом прикладних розробок політологічного та виключно правового характеру. Водночас, поодинокими є спроби комплексного дослідження феноменів нейтралітету і позаблоковості в структурі міжнародних відносин й, особливо, в умовах формування нової архітектури європейської безпеки.

Отже, актуальність дослідження визначається спробою автора вивчити політику нейтралітету і позаблоковості в сучасних умовах міжнародного життя, її застосування в сучасній системі європейської безпеки; визначити концептуальні засади нейтралітету і позаблоковості; здійснити спробу всебічно проаналізувати основний зміст сучасного розуміння та застосування принципу постійного нейтралітету і позаблоковості; , дати прогноз збереження політики нейтралітету на перспективу.



Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційної роботи вписується в рамки комплексної програми науково-дослідних робіт Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Розбудова державності України” (номер державної реєстрації 0196U15204), програми Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Розробка міжнародно-правових, політичних та економічних основ розбудови Української держави” (номер державної реєстрації 0197U003322).

Наукове завдання, що вирішується в дисертації, полягає у визначенні місця та ролі нейтралітету і позаблоковості у постбіполярній архітектурі європейської безпеки.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає в дослідженні еволюції політики нейтралітету та позаблоковості в умовах трансформації європейських структур безпеки та в контексті здійснення зовнішньої політики нейтральним і позаблоковими державами на прикладі Австрії, Швеції, Швейцарії, Фінляндії, а також України.

Для реалізації мети були поставлені наступні завдання:

визначити сутність понять “нейтралітет” і “позаблоковість” та їх співвідношення; а також сформулювати авторські визначення цих категорій;

визначити місце політики нейтралітету і позаблоковості в сучасній архітектурі європейської безпеки, в контексті еволюції європейських безпекових структур та європейських інтеграційних процесів;

простежити еволюцію політики нейтралітету і позаблоковості в сучасних умовах на прикладі Австрії, Швеції, Швейцарії, Фінляндії;

проаналізувати перспективність політики нейтралітету і позаблоковості як феномену міжнародних відносин загалом та як засіб зовнішньої політики для України зокрема.



Об’єктом даного дослідження є нейтралітет і позаблоковість в європейській системі міжнародних відносин.

Предметом дослідження є місце нейтралітету і позаблоковості в системі європейської безпеки після “холодної війни” на прикладі їх концептуалізації та реалізації в зовнішній політиці Австрія, Швеція, Швейцарія, Фінляндія та України.

Методологічною основою дисертаційного дослідження в якості базового підходу було обрано системний підхід, оскільки динамічний розвиток міжнародних відносин спричинив оформлення зв’язків між суб’єктами цих відносин в певні системи, що, звичайно, спричинило динамічний розвиток нейтралітету як похідної від певного типу взаємодії суб’єктів міжнародних відносин – конфлікту або війни. На основі системного підходу міжнародні відносини на європейському континенті розглядаються в даній дисертаційній роботі як система, а європейські нейтральні країни як її елементи, пов’язані між собою причинно-наслідковими зв’язками. При цьому кожна з цих країн також виступає як відносно самостійна підсистема, що сама володіє певною сумою елементів. В рамках регіональної системи міжнародних відносин (Європа) було виділено елементи – європейські нейтральні та позаблокові країни, які не є підсистемою європейської системи, але вносять певний тип зв’язків в саму європейську регіональну систему та відображаються на всій глобальній системі міжнародних відносин (феномен нейтралітету та неприєднання).

З метою виявлення спільності та відмінності застосування принципу нейтралітету як такого через зіставлення особливостей нейтралітету кожної з європейських нейтральних країн у роботі був використаний компаративний (порівняльний) підхід. Це дало змогу з’ясувати особливості нейтралітету в рамках окремих нейтральних країн, простежити його еволюцію й дати оцінку можливості збереження інституту нейтралітету надалі, визначити сучасний зміст принципу нейтралітету.

Одночасно були задіяні загальнонаукові методи досліджень суспільних процесів, зокрема проблемно-історичний і аналітико-прогнозтичний. Вони базуються на принципах системності та історичності, що дозволяє вивчати сучасні явища (нейтралітет і позаблоковість) у динамиці та у зв’язку з історичними умовами їх розвитку. За допомогою проблемно-історичного методу автор у своєму дослідженні визначив феномен міжнародних відносин “нейтралітет” як проблему, еволюцію якої досліджував в історичному розрізі часу. На основі аналітико-прогнозтичного методу автор вивчав явища та процеси на європейському просторі крізь призму політики нейтралітету; зокрема, було досліджено систему європейської безпеки в аспекті застосування чи незастосування права нейтралітету.

Для аналізу окремих аспектів теми були задіяні діалектичні методи дослідження, які вивчають міжнародні відносини як динамічну систему, що перебуває в стані руху та розвитку, зумовленому їхніми внутрішніми суперечностями; методи і засоби концепції діалектичного взаємозв’язку внутрішньої та зовнішньої політики в контексті вивчення національних концепцій нейтралітету і позаблоковості; а також аналіз процесів формування та здійснення зовнішньої політики нейтральних і позаблокових держав регіону.

Автором висувається наступна концепція дослідження: внаслідок краху біполярної системи міжнародних відносин та світової політики на початку 1990-х років змінилося тлумачення нейтралітету, зокрема щодо сфер, на які він розповсюджується. Аналіз європейської архітектури безпеки та функціонування в ній нейтральних і позаблокових країн дає можливість за допомогою визначення сучасних концептуальних засад нейтралітету і позаблоковості окреслити місце і можливості нейтральних і позаблокових країн в інтеграційних процесах в Європі не тільки на економічному, але й на безпековому рівні. Це, в свою чергу, дозволяє з’ясувати взаємну відповідність дотримання нейтралітету і позаблоковості та участі у європейських безпекових структурах в умовах формування сучасної європейської системи міжнародних відносин.

Наукова новизна дослідження визначається тим, що в ньому:

Запропоновано авторські визначення понять “нейтралітет” і “позаблоковість”;

Досліджені особливості політики нейтралітету і позаблоковості, які визначають зовнішню політику Швейцарії, Австрії, Швеції, Фінляндії;

Визначено, що політика нейтралітету і позаблоковості в сучасній архітектурі європейської безпеки не протирічить повномасштабній участі європейських нейтральних і позаблокових країн в економічних союзах (ЄС), в системі загальноєвропейської безпеки (ОБСЄ), що не передбачають колективної оборони. Дотримання нейтралітету або позаблоковості є несумісним з членством в НАТО через принцип колективної оборони, проте співробітництво з Альянсом є можливим у військово-технічній сфері. Нейтральні та позаблокові країни можуть брати участь у миротворчих операціях під егідою міжнародних організацій (ООН, ОБСЄ) на рівні гуманітарної, санітарної, технічної допомоги. Позаблокові також – на рівні військової домопоги.

Виявлено, що нейтральний статус продовжує залишатися ефективним засобом політики держави в умовах нестабільності міжнародної системи та може використовуватися новоствореними державами, яким необхідно визначитися з власними орієнтирами у внутрішній і зовнішній політиці, оскільки нейтралітет за своєю сутність передбачає рівновіддалення від конфліктних суб’єктів, відносин.

Доведено, що нейтральний статус не може адекватно відповідати національним інтересам України і належним чином забезпечити її безпеку. Водночас, продовження зовнішньополітичної стратегії України на засадах політики позаблоковості могло б достатньо ефективно забезпечити національні інтереси України за умови проведення послідовної та виваженої зовнішньої політики на основі принципу рівнонаближеності до впливових акторів міжнародної системи. Збереження позаблоковості також сприяло б реалізації потенціалу України виконувати комунікаційну функцію взаємодії європейського та євразійського просторів і уникненню варіантів ізоляції як механізму тиску на Україну більш потужних геополітичних акторів (Росії, ЄС, США), що стає можливим тільки за умов проведення політики рівнонаближеності до всіх цих “центрів сили”.



Наукове та практичне значення дисертації визначається її актуальністю, новизною та комплексом положень, що виносяться на захист. Матеріали та результати даного дисертаційного дослідження можуть знайти своє використання у практичній діяльності Міністерства закордонних справ України, інших відомств, органів державної влади, причетних до формулювання та проведення в життя зовнішньої політики України на європейському напрямку. Дисертація може бути корисною при подальшій розробці проблем нейтралітету і позаблоковості та політики нейтральних і позаблокових країн регіонів світу, а також при підготовці нормативних і спеціальних курсів у вищих навчальних закладах з політології, міжнародних відносин і світової політики, зовнішньої політики України. Матеріали дисертаційного дослідження були використанні у читанні спецкурсу “Зовнішньополітичні стратегії та доктрини”.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційної роботи пройшли апробацію на міжнародних та національних конференціях, зокрема на круглому столі “Зовнішньополітичні пріоритети західноєвропейських країн: традиційні підходи та комунітарні цінності” (Київ, 2002); на міжнародній конференції “Моделювання міжнародних відносин” (Київ, 2004); на конференціях молодих науковців “Актуальні проблеми міжнародних відносин” (Київ, 2004) та “Шевченківська весна. Сучасний стан науки: досягнення, проблеми та перспективи розвитку”. (Київ, 2005); доповідалися і обговорювалися на засіданнях кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики Інституту міжнародних відносин. Результати дослідження опубліковані автором у семи наукових статтях.

Структура дисертації відповідає характеру визначених цілей, завдань і предмету дисертаційного дослідження та складається з вступу, чотирьох розділів, висновків, списку основних джерел та літератури. Обсяг основної частини дисертації – 173 сторінки, бібліографія складає 329 найменування українською, російською, англійською, німецькою та фінською мовами на 26 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано наукову актуальність теми, визначено об’єкт, предмет, мету та завдання дослідження, встановлено зв’язок з науковими програмами й планами Інституту міжнародних відносин, окреслено наукову новизну та практичне значення отриманих результатів, а також надано інформацію про апробацію висновків дослідження.

У першому розділі – “Методологія, джерельна база дослідження та стан наукової розробки проблеми” – розглянуто основні концептуальні підходи, обґрунтовано методологічну основу для вивчення феномену нейтралітету і позаблоковості в міжнародних відносинах та здійснено класифікацію і критичний аналіз основних джерел та літератури, на які спирається дисертаційна робота.

Автором визначено, що поєднання в дослідженні системного підходу з проблемно-історичним, аналітико-прогнозтичним та діалектичним при одночасному застосування концепцій безпеки (наприклад, концепція кооперативної безпеки) дозволяють розглянути нейтралітет і позаблоковість в динаміці, розкрити сутність цих категорій міжнародної політики, сформулювати сукупність чинників, що впливають на формування зовнішньої політики нейтральних і позаблокових країн, можливості залучення цих країн до сучасних інтеграційних процесів в Європі, зокрема на безпековому рівні. Одночасно було визначено, які чинники впливають на формування європейської системи безпеки і нейтралітет, що існує в рамках даної регіональної системи, були також окреслені основні складові компоненти безпеки в Європі.

Міжнародні відносини на європейському континенті розглядаються в роботі як система, а європейські нейтральні і позаблокові країни як елементи цієї системи, пов’язані між собою причинно-наслідковими зв’язками. При цьому кожна з цих країн розглядається автором як відносно самостійна підсистема, що сама володіє певною сумою елементів.

Виходячи з мети дисертаційного дослідження, автор звертає увагу на роль ОБСЄ, ЄС та НАТО як інструментів забезпечення безпеки в регіоні, тим більше, що саме ці організації є стовпами системи європейської безпеки, що сьогодні формується.

Автор звертає увагу на той факт, що сьогодні простежується нова тенденція: на відміну від попередніх часів нейтральні і позаблокові країни не уникають та не відкидають міжнародне політичне, економічне і навіть військове співробітництво: вони взаємодіють в рамках ООН, НАТО, ЄС, ОБСЄ, сподіваючись, що таке співробітництво буде сприяти зміцненню дружніх відносин між державами; всі, окрім Швейцарії, європейські нейтральні і позаблокові країни є членами ЄС, всі є членами програми НАТО “Партнерство заради миру”. Примітно, що обрання нейтрального або позаблокового статусу в період “холодної війни” підтримувалося переконанням, що приєднання до блоку поставить ці країни у залежність від тієї чи іншої держави, в результаті цього вони втратять контроль над своєю безпекою.

Проведений автором на основі визначених методів аналіз дозволив автору вивчати нейтралітет в історичному розрізі часу, окреслити процеси і явища на європейському просторі крізь призму політики нейтралітету і позаблоковості. Компаративний підхід дав змогу з’ясувати особливості нейтралітету і позаблоковості в рамках окремих країн. Простежити їх еволюцію з періоду виникнення явища нейтралітет і до сьогодення та дати оцінку можливості збереження цих феноменів міжнародних відносин надалі, визначити сучасний зміст принципу нейтралітету і позаблокового статусу держави.

Звідси автор дійшов висновку, що кожна європейська нейтральна чи позаблокова країна власним чином тлумачить нейтралітет/позаблоковість і обсяги їх застосування, при цьому характерним є те, що в сучасних міжнародних відносинах нейтралітет розповсюджується тільки на сфери колективної безпеки і оборони та участі у військових діях, а позаблоковість зводиться практично до неучасті у військових блоках.

Відсутність в теорії міжнародних відносин концепції нейтралітету підвела автора до висновку, що теоретичне обгрунтування нейтрального і позаблокового статусів як категорій міжнародних відносин можна вивести тільки через кодифіковані пастулати міжнародного гуманітарного права та вивчення систем міжнародних відносин в историчній ретроспективі й конкретних проявів застосування принципів нейтралітету і позаблоковості в кожному окремому випадку, виявляючи, таким чином, їх особливості, та висуваючи національні концепції нейтралітету і позаблоковості.

З метою реалізації завдань даної роботи автором було використане широке коло джерел, різних за своїм характером, які умовно були поділені на дві основні групи: офіційні джерела з тематики даного дослідження та розробки аналітичного характеру, що дало змогу уяснити концептуальні основи зовнішньополітичної стратегії Швеції, Швейцарії, Фінляндії. Австрії та України, дослідити еволюцію засад зовнішньої політики цих країн, сформулювати їхні пріоритети та перспективи на майбутнє.

Одночасно, в ході дисертаційного дослідження помітним стало недостатнє вивчення питання еволюції принципу нейтралітету після зміни системи міжнародних відносин в результаті краху біполярного світу.

В сучасній політичній науці є роботи, присвячені проблемі постійного нейтралітету і позаблокового статусу держави, в яких аналізується підхід певної нейтральної або позаблокової країни до шляху реалізації власних національних інтересів в сучасному міжнародному житті та проводиться їх (нейтральних країн) порівняльний аналіз. В цих працях увага приділяється більшою мірою окремим аспектам взаємовідносин певних постійно нейтральних країн з іншими суб’єктами міжнародного життя, зокрема, ООН, ЄС, НАТО; але найбільшої актуальності набули проблеми трансформації НАТО, реформування ООН, створення нових регіональних систем безпеки. За таких обставин питання нейтралітету відсунуто на других план як другорядне і незначне. Існують дослідження міжнародно-правового характеру, розробки з різних аспектів політики нейтральних країн в окремі історичні періоди, але немає праць, в яких би комплексно аналізувалася проблема нейтралітету і позаблоковості в сучасній системі міжнародних відносин, що формується. При чому такі країни, як Швейцарія (“піонер” застосування принципу постійного нейтралітету), Швеція, Фінляндія не є достатньо вивченими в українській історіографії. Немає роботи, в якій була б зроблена спроба окреслити вичерпні контури вищезгаданої проблеми. За умов блокового протистояння саме європейські нейтральні країни відігравали важливу дипломатичну роль “містка” між Сходом і Заходом, тоді їх роль в міжнародних відносинах ніхто не заперечував. Сьогодні, на думку автора, принаймні цікаво дослідити еволюцію принципу нейтралітету і дати прогноз ефективності і життєздатності цього феномену міжнародних відносин в сучасних швидкоплинних процесах міжнародного життя.

Для аналізу розробок аналітичного характеру автор даного дисертаційного дослідження запропонував наступну класифікацію праць науковців, що використовувалися в роботі: 1) науково-теоретичні розробки міжнародно-правового характеру (довідники, підручники з міжнародного права, збірки документів міжнародно-правового характеру; роботи Шраера С.А., Прусакова Ю.М., Ганюшкина Б.В. тощо); 2) витоки, моделі нейтралітету та їх еволюція (Моджорян Л.А., Алімов Ю., Матьовка М.П., Вахльбак К., Ломер Р., Осмо Ю., Кекконен У., Чеваллаз Г.А., Белламі Р., Роітнер Т., Малек М., Водак Р., Степанов А., Дорохін В., Стержнева М. тощо); 3) нейтралітет і питання безпеки; нейтралітет і загальноєвропейська інтеграційна політика (Вагнер У., Роітнер Т., Водак Р., Малек М. тощо); 4) сучасні тенденції світового розвитку та їх вплив на еволюцію зовнішньої політики європейських нейтральних країн (Фельбер Р., Бевлер А., Слоан С., Густенау Г., Камерон Ф., Ортега М., Кеохане Д., Маарті Р., Квашнін А., Воронов К., Гончаренко О.М., Толстов С., Пархаліна Т., Кружков В. тощо); 5) витоки української позаблоковості та формування зовнішньополітичної стратегії України (Бараш Ю., Їжак О., Мерніков Г., Камінський Є.Є., Хуснутдінов О., Гончаренко О.М., Губерський Л.В., Манжола В.А., Кулінич М. А., Пірожков С.І., Перепелиця Г.М., Кружков В., Воронов К., Рудич Ф., Горбулін В., Дергачов О. тощо).

З огляду на складний масив джерел автор звертає увагу, що джерельна база, використана у роботі, прислужилася як для визначення методів і підходів до проведення даного дослідження, так і для аналізу категорій “нейтралітет”, “позаблоковий статус”, “безпека”, що дозволило автору простежити еволюцію нейтралітету з часів його виникнення і до сьогодення, сформулювати сучасний зміст понять “нейтралітет” і “позаблоковість”, визначити особливості національних концепцій нейтралітету і позаблоковості через вивчення конкретних підходів європейських нейтральних країн до інтеграційних процесів в Європі, розглянути широкий спектр думок з приводу шляхів інтенсифікації співробітництва в різних сферах, пов’язаних не обов’язково із вступом до європейських інституцій безпеки (НАТО та ЄС).

У другому розділі – “Теоретичний аналіз концепцій нейтралітету і позаблоковості” – автором аналізуються категорії нейтралітет і позаблоковий статус. При цьому підкреслюється, що нейтралітет є фактично традиційним феноменом в історії міждержавних відносин в Європі, тоді як поняття позаблоковості з’явилося в період блокового протистояння у ХХ столітті і отримало назву неприєднання.

На основі аналізу застосування нейтралітету в різні історичні епохи, виділення його основних складових, основних критеріїв дотримання, автор здійснив чітке розмежування категорій нейтралітет і позаблоковість, що різняться між собою, головним чином, за своїм правовим закріпленням та формами реалізації в зовнішній політиці, зокрема стосовно участі у війні. Одночасно автор виділив концептуальні засади сучасного нейтралітету і позаблоковості та сформулював визначення цих понять.

Було проведено аналіз національних концепцій нейтралітету і позаблоковості, на основі якого автор дійшов висновку, що з прийняттям нейтралітету Австрія не відмовилася від активної зовнішньої політики, вона відразу відкинула спроби поширити нейтральність на економіку, зовнішню політику та ідеологію, лишившись прихильною принципам західної демократії. Це дало можливість їй досягти високого рівня розвитку. Завершення “холодної війни” і зміна стратегічного балансу сил на європейському континенті поставили цілий ряд питань щодо місця Австрії в новій Європі, дали можливість керівництву країни ставити питання про перспективу зміни її нейтрального статусу як такого, що втратив свій попередній зміст. Шведська позаблоковість, яку часто називають “традиційним нейтралітетом” (вихідні засади зовнішньої політики залишаються незмінними з початку ХІХ століття – позаблоковість у мирний час з метою бути нейтральними у разі війни) не закріплена у жодному зовнішньополітичному документі, але країна завжди проводила активну зовнішню політику, а її позаблоковість “за традицією” не заважала їй здійснювати спроби по створенню регіональних альянсів, навіть військово-політичного характеру. Нейтралізація Фінляндії була нав’язаною і “однобічною”, виходячи з Договору з Радянським Союзом 1948 року про співробітництво і взаємну допомогу. Дотримання нейтралітету де-факто в тих умовах було, мабуть, єдиною можливістю уникнути радянської гегемонії. Однак цей статус дозволив Фінляндії співробітничати з обома протиборчими таборами через укладення симетричних договорів. Сьогодні Фінляндія продовжує дотримуватися позаблокового статусу, оскільки не бачить прямих підстав для вступу в НАТО. В рамках ЄС Фінляндія активно просуває ідеї створення спільної безпеки і оборони з наголосом на невійськовому співробітництві і мирному розв’язанні спорів. В цих аспектах її зовнішня політика схожа із зовнішньою політикою Швеції. Сьогодні нейтралітету у класичному вигляді дотримується тільки Швейцарія, яка на відміну від інших нейтральних країн Європи розповсюджує нейтралітет і на економічні союзи, тому вона не вступила до ЄС, уклавши з ним низку двосторонніх договорів по пріоритетних секторах економіки. На сучасному етапі зовнішньополітичний курс Швейцарії продовжує визначатися традиційним принципом “постійного і озброєного нейтралітету” у поєднанні з певною переоцінкою усталених орієнтирів і спробами більш гнучкого його застосування в умовах реалій багатополярного світу з метою ефективного захисту національних інтересів. Це виражається, наприклад, у залученні до гуманітарних та цивільних операцій в рамках місій ООН і ОБСЄ.

Можна констатувати, що нейтралітет відіграє роль своєрідного фільтру, захищаючи країну від негативних наслідків протиборства зовнішніх сил, він дає їй можливість зосередитися на ефективному вирішенні внутрішніх проблем, дозволяючи при цьому розвивати міжнародне співробітництво в контексті власних інтересів.

Враховуючи той факт, що у свідомості широких верств населення європейських нейтральних країн нейтралітет став тотожним безпеці, в сьогоднішній історичний період навряд чи слід очікувати прямої відмови від нейтралітету як міжнародно-правового інституту. Однак складність полягає у повзучому послабленні нейтралітету через процеси інтеграції і глобалізації.

Автор дисертаційного дослідження, вивчаючи національні концепції нейтралітету і позаблоковості та їх практичне втілення в зовнішній політиці європейських держав, дійшов висновку, що сучасний нейтралітет і позаблоковість тотожні у мирний час і відрізняються тільки щодо участі у війні та залученні військових контингентів до миротворчих операцій міжнародних організацій. Як нейтралітет, так і позаблоковість накладають заборону лише на участь у військово-політичних блоках, але не накладають обмежень на пріоритетний розвиток економічного та зовнішньополітичного напрямків, які найбільше відповідають національним інтересам будь-якої країни.

У третьому розділі – “Нейтралітет і позаблоковість в контексті європейської політики” – автор розглядає нейтралітет і позаблоковість як невід’ємні складові європейської архітектруи безпеки, виходячи з тенденцій на європейському континенті в бік створення єдиного простору безпеки.

Розглядаючи нейтралітет в європейській архітектурі безпеки, автор даного дисертаційного дослідження зосередив увагу на діяльності нейтральних країн в рамках ОБСЄ як організації, що не накладає жодних обмежуючих застосування нейтралітету зобов’язань; проблему сумісності нейтралітету з колективними оборонними зобов’язаннями (НАТО), економічними та політичними зобов’язаннями з перспективою розвитку оборонної сфери (ЄС).

Констатовано, що політика європейських нейтральних і позаблокових країн через їх участь (або відмову від участі) в міжнародних інститутах є одним з елементів, що формують європейську систему безпеки.

Доведено, що діяльність нейтральних і позаблокових країн в рамках ОБСЄ, яка не представляє собою військово-політичний блок, є сумісною з таким їхнім статусом, оскільки рішення Організації приймаються консенсусом і мають політичне, а не юридичне значення. При цьому основна увага нейтральних і позаблокових держав в ОБСЄ зосереджена на захисті прав людини, забезпеченні демократичного розвитку в світі, боротьбі із новими загрозами, превентивній дипломатії та наданні гуманітарної допомоги.

З’ясовано, що нейтралітет і позаблоковість є несумісними з будь-якими зобов’язаннями щодо участі у війні на боці певної держави або групи держав, які є невід’ємною частиною систем колективної оборони (зокрема, НАТО), оскільки вступ до цих організацій автоматично скасовує позаблоковий статус, а зобов’язання про взаємну військову допомогу суперечить принципу нейтралітету як такому. Автором був визначений ступінь, до якого взаємодія нейтральної або позаблокової країни та системи колективної безпеки є можливою і сумісною з їх нейтральним чи позаблоковим статусом: співпраця нейтральної та позаблокової країни з подібними структурами можлива у військово-технічному співробітництві, доки вона не тягне за собою прямої чи опосередкованої участі у війні, колективної оборони. Сучасний нейтралітет як і раніше виключає можливість держави, що його дотримується, вступу до військово-політичних блоків, але не виключається співробітництво з ними у військово-технічній сфері. При чому правом нейтралітету ця сфера взагалі не регулюється у мирний час, а під час війни така взаємодія принаймні не забороняється, хоча підпадає під обмеження. Що стосується операцій по підтриманню миру, право нейтралітету може застосовуватися тут тоді і доти, доки за Рішенням Ради Безпеки ООН не задіяна система примусових дій. Участь нейтральних країн у невійськових санкціях (наприклад, економічні) та у примусових військових діях обмежена, однак, у миротворчіх операціях дозволяється (гуманітарна допомога). Що ж стосується колективних дій без мандату ООН, участь нейтральних країн у невійськових санкціях обмежується нейтралітетом; участь у примусових військових діях, втім, категорично забороняється, коли в операціях по підтриманню миру дозволена.

Виявлено, що на відміну від НАТО Європейський союз за своїми витоками та основними функціями не належить до інституцій безпеки, хоча його безпекова складова активно розвивається, однак вона ще далека до остаточної сформованості (на сьогодні консолідовані договори ЄС не містять жодних положень щодо взаємодопомоги у разі війни). За таких умов ЄС не тільки і не стільки обмежує політику нейтралітету окремих своїх членів, скільки сам знаходиться під її впливом. Проблеми сумісності членства в ЄС з політикою нейтралітету можуть виникнути лише в разі включення положення про колективну оборону в Договір про Європейський Союз. Інтереси нейтральних і позаблокових країн ЄС забезпечено завдяки необов’язковому характеру участі в колективних діях. Тому зобов’язання нейтральних країн, які випливають з їх членства в Європейському Союзі, не суперечать їхньому військово-політичному статусу ані прямо, ані опосередковано. Більш того, законодавство Союзу дозволяє цим країнам активно впливати на розвиток його військово-політичної складової.

У четвертому розділі – “Нейтралітет і позаблоковість у зовнішній політиці України” – проведено аналіз еволюції зовнішньополітичної доктрини України відповідно до базових документів у сфері зовнішньої політики. Цей процес було поділено на певні етапи: утвердження України на міжнародній арені як самостійного суб’єкта міжнародних відносин (1990-1993 рр.); визначення концептуальних засад і стратегічних напрямків зовнішньої політики України, поступовий відхід від наміру набуття нейтрального статусу в бік європейської і євроатлантичної інтеграції (1993 – 1996 рр.); офіційне проголошення курсу на європейську і євроатлантичну інтеграцію з дотриманням де-факто позаблоковості (1997 – 2004 рр.); сьогодення, що характеризується прагненям інтегруватися в Європу та спробами отримання згоди європейських структур і вироблення відповідних механізмів цієї інтеграції.

Автором було окреслено комплекс чинників, що впливали і впливають на формування і реалізацію зовнішньої політики України, при цьому було виділено низку чинників, які обумовили включення у Декларацію про державний суверенітет положення про намір нашої держави набути у майбутньому нейтральний статус.

На основі попередніх розділів дослідження, а також аналізу геополітичного становища України, дискусій серед наукових і політичних кіл щодо доцільності набуття геополітичного поступу нашої держави, автор виділив чотири моделі зовнішньополітичної стратегії для України - євроатлантична інтеграція (НАТО); “східний” напрямок (блок з Російською Федерацією); нейтралітет; позаблоковість і на основі проведеного аналізу, насамперед моделей нейтралітету і позаблоковості, проаналізував позитивні і негативні наслідки їх запровадження.

Україна існує на рубежі інтересів США - Європи – Росії, і вона вправі використовувати таке своє унікальне геополітичне розташування. Вихідною засадою цього має стати прагнення утвердитися в міжнародних відносинах як самостійний фактор, а не як засіб посилення чи послаблення впливу геополітичних акторів один на одного. На основі проведеного аналізу автор вважає, що зовнішньополітична стратегія України повинна базуватися на засадах рівнонаближеності до впливових суб’єктів міжнародної системи в контексті концепції єдиної “Великої Європи” (панєвропейський простір) як особливого континентального геополітичного комплексу, що виступає найбільш перспективною концепцією у визначенні просторових параметрів європейської політики України. Панєвропейський простір може повернути Україні природне місце в центрі загальноєвропейських процесів в якості природного об’єднуючого ланцюга, системоформуючої ланки, а не буферу. Для України ж життєво необхідно не допустити нового розколу Європи, іншими словами європейсько-євразійського протистояння, що загрожує їй або втратою суверенітету, або перетворенню на “плацдарм” протиборства як європейських, так і позаєвропейських “центрів сили”. В рамках цього проекту позаблоковість могла б стати реально можливою і ефективною вихідною засадою зовнішньополітичної стратегії України.


ВИСНОВКИ

1. Нейтралітет – феномен міжнародних відносин, що є відповіддю елемента системи міжнародних відносин (держави) на виклики та загрози існування самої системи загалом та цього її елемента зокрема. Нейтралітет - це похідна від певного типу взаємодії суб’єктів міжнародних відносин – конфлікту або війни. Будучи динамічним явищем, нейтралітет еволюціонує в процесі розвитку системи міжнародних відносин від однієї до іншої, набуваючи нових ознак і відкидаючи застарілі засади.

На відміну від позаблоковості, що є односторонньо задекларованим статусом, який не потребує міжнародно-правового закріплення (потрібно лише його позитивне сприйняття міжнародним співтовариством); нейтралітет - відповідно до світової практики і норм міжнародного права - обов’язково має бути визнаним міжнародним співтовариством або на рівні міжнародного договору (наприклад, швейцарський), або на рівні національного законодавства (наприклад, австрійський).

Концептуальні засади нейтралітету і позаблоковості є здебільшого тотожними – не розповсюджуються на економічне співробітництво і є сумісними з членством в економічних угрупуваннях/союзах; передбачають неучасть у військових союзах, заборону на створення на їх території іноземних військових баз, мирне співіснування з усіма державами світу незалежно від їхніх політичних, соціальних чи економічних систем. Однак, на відміну від нейтралітету, позаблоковість не виключає участь в оборонних угодах та союзах країн, що є позаблоковими; і не повинна під час війни дотримуватися норм, передбачених для нейтральних держав міжнародним гуманітарним правом. Отже, позаблокова країна не обов’язково є нейтральною. Тобто, вона може розпочати війну, виступити на боці держави, що розпочала війну, або підтримати державу, яка стала об’єктом зазіхань. При цьому дана держава не належить до блоку. Позаблоковій державі не забороняється укладати військовий союз з окремою державою, особливо якщо ця держава також не належить до блоку. В міжнародному праві взагалі немає норм, що регламентують позаблоковий статус держави, зокрема щодо поведінки під час війни. Таким чином, позаблоковість, на відміну від нейтралітету, надає державі ширше поле маневру в міжнародних відносинах.

Отже, відмінність нейтралітету і позаблоковості проявляється щодо правового закріплення такого статусу і в контексті участі у війні, у разі війни та стосовно залучення військової взаємодії.

Проаналізувавши основний зміст сучасного розуміння та застосування принципу нейтралітету і позаблоковості в контексті трансформації системи міжнародних відносин по закінченню “холодної війни”, автор пропонує наступні визначення цих категорій:

Нейтралітет - це особливий міжнародно-правовий статус, що потребує правового закріплення на рівні міжнародного договору чи національного законодавства. Головною складовою нейтралітету є неучасть у військових союзах, заборона на відрядження військового контингенту у склад миротворчих сил міжнародних організацій. Нейтральні країни можуть займатися виключно гуманітарною та цивільною допомогою у конфліктах третіх країн. У випадку конфлікту (війни) зобо’язані дотримуватися норм гуманітарного права щодо нейтральних країн. В економічному плані їм дозволяється брати повномасштабну участь у міжнародних економічних відносинах.

Позаблоковість - це особливий міжнародно-правовий статус, що не потребує міжнародно-правового закріплення і може бути змінений в односторонньому порядку. Він передбачає неучасть у військових союзах, але не зобов’язує дотримуватися норм гуманітарного права під час конфліктів третіх країн. Позаблоковий статус не накладає обмежень на відрядження військових контингентів у склад миротворчих сил міжнародних організацій; не забороняє укладати оборонні угоди і союзи з окремими державами; не розповсюджується на економічну сферу.

2. Сучасне тлумачення нейтралітету і позаблоковості зводиться до того, що участь в безпекових інституціях не суперечить нейтральному/позаблоковому статусу, доки не тягне за собою участі у колективних діях (колективної оборони). Тому приєднання до НАТО чи ЗЄС унеможливлює дотримання нейтралитету/позаблоковості. Проте, співпраця нейтральної чи позаблокової країни з ними поза межами зобов’язань про колективну оборону цілком можлива. Так, всі європейські нейтральні країни є учасницями Програми НАТО “Партнерство заради миру”, яка передбачає участь виключно у гуманітарних акціях, заходах з підтримки миру, надання допомоги у випадках катастроф, санітарні навчання.

Принцип нейтралітету регламентує, що право нейтралітету може застосовуватися, доки за рішенням Ради Безпеки ООН не задіяна система примусових дій. Участь нейтральних країн у невійськових санкціях (наприклад, економічних) та у примусових військових діях обмежена, однак, у миротворчих операціях вона дозволяється (наприклад, гуманітарна допомога). Що стосується колективних дій без мандату ООН, участь у примусових військових діях категорично забороняється, а в операціях по підтриманню миру - дозволена.

Участь нейтральних і позаблокових держав в ОБСЄ не накладає жодних обмежуючих застосування нейтралітету зобов’язань, оскільки Організація - це не військово-політичний блок, її структура і механізм функціонування не передбачають колективної оборони, рішення мають політичний характер і ухвалюються принципом консенсусу. Крім того, жодні примусові дії під егідою ОБСЄ неможливі без попередньої санкції Ради Безпеки ООН.

На відміну від НАТО Європейський союз не належить до військово-політичних інституцій, його безпекова складова тільки розвивається. ЄС є економічним угрупуванням, тому членство в ньому є сумісним з нейтральним і позаблоковим статусом. На сьогодні консолідовані договори ЄС не містять жодних положень щодо взаємодопомоги у разі війни. Умовою ЄС є те, щоб країна-кандидат була готова виконувати всі договірні зобов’язання і підтримувати безпекову та оборонну політику Союзу. Консолідовані договори ЄС нині виключають оборонне виробництво з компетенції спільних механізмів. Операції ЄС не вимагають обов’язкової участі збройних сил всіх країн. Їх конкретна конфігурація і командна структура формуються окремо для різних операцій. Отже, участь у колективних діях носить необов’язковий характер, і тому – не суперечить нейтральному/позаблоковому статусу держави. Крім того, законодавство Союзу дозволяє всім країнам-членам активно впливати на розвиток його військово-політичної складової. Позиції нейтральних і позаблокових країн в даному питанні істотно різняться.

3. В класичній інтерпретації нейтралітет передбачає уникнення не тільки конфліктів, але й зобов’язань щодо спільних дій. В роки “холодної війни” вся діяльність нейтральних і позаблокових держав у зовнішній політиці обмежувалася підтвердженням відсутності ворожих намірів. Сьогодні простежується нова тенденція: нейтральні країни тепер вже не відкидають спільних зобов’язань: вони взаємодіють в рамках ООН (крім іншого приймають участь у миротворчих гуманітарних акціях); є учасниками ПЗМ НАТО; всі, окрім Швейцарії, європейські нейтральні і позаблокові країни є членами ЄС.

Нейтральні і позаблокові країни Європи (Австрія, Фінляндія, Швеція, Швейцарія) в період “холодної війни” разом із державами, що не приєдналися, відігравали значну роль посередників між військово-політичними супротивниками (НАТО та ОВД). На сучасному етапі із зникненням біполярної системи міжнародних відносин значення такої ролі нейтральних країн в світі значно зменшилося. Геополітичний поворот початку 1990-х років ХХ століття спричинив початок перегляду деяких положень політики нейтралітету. Дотримання норм гуманітарного права під час війни в європейських нейтральних країнах не заперечують, однак політика нейтралітету в мирні часи вже не розглядається як “священна корова”, її намагаються якомога більше адаптувати до сучасних процесів з метою оптимального забезпечення національних інтересів.

Сьогодні характерною особливістю у зовнішньополітичній поведінці нейтральних і позаблокових держав Європи на міжнародній арені стало широке, порівняно з попередніми роками, трактування політики нейтралітету і позаблоковості. Так, наприклад, Швеція і Фінляндія, беруть участь не тільки в політичних, але й у військових діях ООН. Австрія бере участь у військових навчаннях в рамках ПЗМ та у миротворчих операціях НАТО. Хоча участь в економічних союзах не суперечить нейтральному статусу, Швейцарія поки не вступила в ЄС. Одночасно вона відкидає можливість членства в НАТО через прагнення і в подальшому дотримуватися нейтралітету.

Аналіз національних концепцій нейтралітету і позаблоковості європейських нейтральних країн дозволяє констатувати, що доки співпраця з військовими союзами не набуває характеру зобов’язань про взаємодопомогу в разі війни і не призводить до утворення на територіях нейтральних держав іноземних військових баз, вона не суперечить нейтральному/позаблоковому статусу.

4. В умовах зростаючої взаємозалежності держав у різних сферах, розвитку спільної зовнішньої та безпекової політики ЄС тощо, в науковій політологічній думці з’явилося твердження, що нейтралітет вже себе вичерпав, бо процеси глобалізації фактично усувають його.

Проаналізувавши витоки та концептуальні засади принципу нейтралітету, форми його прояву в зовнішній політиці нейтральних країн Європи, автор стверджує, що європейські нейтральні і позаблокові країни (Австрія, Швеція, Швейцарія, Фінляндія) не намагаються зберегти нейтралітет в тій формі, в якій його дотримувалися протягом тривалого часу. Навпаки, вони прагнуть якомога ефективніше використати нейтралітет у нових умовах, адаптуючи його до нових реалій міжнародного життя.

На сьогодні значення нейтралітету в міжнародній політиці значно послаблено, однак він залишається ефективним засобом ведення політики в умовах нестабільності міжнародної системи через те, що передбачає рівноудалення від конфліктних відносин і суб’єктів. Одночасно сьогодні, як і раніше, існує багато суперечливих інтересів, їх співставлення й узгодження відкриває для держав з нейтральним статусом широкі можливості для виконання їх традиційної місії посередництва. Тому в умовах формування пост-біполярної системи міжнародних відносин нейтралітет може стати одним з суттєвих елементів її функціонування.

Набувши незалежності, Україна опинилася в умовах невизначеності пріоритетів та орієнтирів у своєму зовнішньо і внутрішньополітичному курсі. Крім того, проголошений у Декларації про державний суверенітет України намір стати в майбутньому постійно нейтральною державою, яка не бере участі у військових блоках, став доцільним, виправданим рішенням через, з одного боку, політику Росії на зазіхання, виникнення на теренах колишнього СРСР військово-політичного блоку (Ташкентський договір), та, з іншого боку, через існування в країні 2-х регіональних векторів зовнішньополітичного поступу України.

Трансформація системи міжнародних відносин і її складових вплинули на еволюцію зовнішньополітичного курсу України. У законодавчих документах щодо зовнішньої політики поступово був закріплений дрейф України в бік європейської і євроатлантичної інтеграції. Таким чином, перед Україною постало питання членства/нечленства в НАТО, тобто збереження позаблокового статусу чи його відміна.

На основі аналізу тез і аргументів прихильників й опонентів нейтралітету України, а також в контексті дослідження сценаріїв геополітичного поступу України, висунутих різними дослідниками (зокрема концепції нейтралітету і позаблоковості), автор констатує, що геополітичне становище України дає їй можливість по праву зайняти в Європі роль впливової регіональної держави; і нейтральний статус, відповідно до його концептуальних засад, не може належним чином забезпечити безпеку України та адекватно відповідати її національним інтересам через, по-перше, складність його правового закріплення (міжнародний договір або національний закон при позитивному сприйнятті провідних акторів міжнародної системи) і, по-друге, через те, що нейтралітет передбачає рівноудалення і, таким чином, може ускладнити політичний маневр для України, створивши для неї загрозу опинитися в ізоляції. Політика позаблоковості, навпаки, відповідає засадам рівнонаближеності до впливових суб’єктів міжнародної системи, тому її можна розглядати як можливу модель зовнішньополітичної стратегії України, бо вона не заважає максимально наблизитися до ЄС, ефективно співробітничати з НАТО при одночасному повноцінному розвитку стратегічних відносин з Російською Федерацією, не розриваючи ці вектори. Таким чином, при виваженій і продуманій політиці продовження зовнішньополітичної стратегії України на засадах політики позаблоковості може ефективно забезпечувати національні інтереси України.


СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ:

Крилевець В.М. Швейцарія – ЄС: досвід для України. // Актуальні проблеми міжнародних відносин. – 2000. - Вип. 21. - частина І. - К: Київський Національний університет ім. Тараса Шевченка Інститут міжнародних відносин. – с. 157 – 163.

Крилевець В.М. Позаблоковий статус України в сучасній архітектурі європейської безпеки. // Актуальні проблеми міжнародних відносин. – 2002. - Вип. 32. – частина І. – К: Київський Національний університет ім. Тараса Шевченка Інститут міжнародних відносин. – с. 172 – 178.

Вдовенко В.М. Проблеми геополітичного статусу України на початку ХХІ століття. // Актуальні проблеми міжнародних відносин. – 2003. – Вип. 42. – частина ІІ. - К: Київський Національний університет ім. Тараса Шевченка Інститут міжнародних відносин. – с. 81 – 88.

Вдовенко В.М. Нейтралітет як вихідна засада зовнішньої політики держави. / Збірник наукових статей. Інститу світової економіки та міжнародних відносин. // ІСЕіМВ НАНУ Дослідження світової політики. / Збірник наукових праць. – 2005. – Вип. 31. – с. 43 – 58.

Вдовенко В.М. Питання ннейтралітету у зовнішній політиці України. // ІМВ Актуальні проблеми міжнародних відносин. – 2005. – Вип. 52. - частина І. – с. 143 – 152.

Вдовенко В.М. Роль і місце європейських нейтральних країн в загальноєвропейській системі безпеки. // Актуальні проблеми міжнародних відносин. – 2005. – Вип. 55. - частина ІІ. – с. 68-77.

Вдовенко В.М. Еволюція зовнішньополітичної доктрини Фінляндії. // Вісник КНУ імені Тараса Шевченка. Серія “Міжнародні відносини”. – 2005. – Вип. 31-32. – с. 31-32.


АНОТАЦІЇ

Вдовенко В.М. Політика нейтралітету і позаблоковості в сучасній архітектурі європейської безпеки. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.04 – Політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку. – Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка. – Київ, 2006.

Дисертацію присвячено дослідженню політики нейтралітету і позаблоковості в умовах трансформації європейських структур безпеки та в контексті здійснення зовнішньої політики європейськими нейтральними і позаблоковими країнами, а також Україною. В ході дослідження було окреслено концептуальні засади і запропоновано авторські визначення нейтралітету і позаблоковості. З’ясовано, що в сучасній архітектурі європейської безпеки дотримання нейтралітету і позаблоковості не протирічить повномасштабній участі в економічних союзах (ЄС), в системі загальноєвропейської безпеки (ОБСЄ), що не передбачають колективної оборони. Нейтралітет і позаблоковість є несумісними з членством в НАТО, проте співробітництво з Альянсом можливе у військово-технічній сфері. Нейтральні та позаблокові країни можуть брати участь у миротворчих операціях під егідою ООН і ОБСЄ на рівні гуманітарної, санітарної, технічної допомоги. Позаблокові також – на військовому рівні.

На основі аналізу геополітичного становища та чинників, що впливають на формування і здійснення Україною зовнішньої політики, доведено, що нейтралітет не може адекватно відповідати національним інтересам України і належним чином забезпечити її безпеку. Водночас, подальше проведення політики позаблоковості може ефективно забезпечити національні інтереси України за умови здійснення послідовної і виваженої зовнішньої політики на основі принципу рівнонаближеності до впливових акторів міжнародної системи, аби попередити перетворення України на арену геополітичних ігор.

Ключові слова: нейтралітет, позаблоковість, європейська інтеграція, євроатлантична інтеграція, доктрина, стратегія, ЄС, НАТО, геополітичне розташування, “центр сили”.


Вдовенко В.Н. Политика нейтралитета и внеблоковости в современной архитектуре европейской безопасности. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук по специальности 23.00.04 – политические проблемы международных систем и глобального развития. – Институт международных отношений Киевского национального университета имени Тараса Шевченко. – Киев, 2006.

Диссертация посвящена исследованию политики нейтралитета и внеблоковости в условиях трансформации европейских структур безопасности, а также в контексте осуществления внешней политики европейскими нейтральными и внеблоковыми странами и Украиной. В ходе исследования были обозначены концептуальные основы и предложено авторские определения нейтралитета и вне блоковости. Определено, что в современной архитектуре европейской безопасности соблюдение нейтралитета и внеблоковости не противоречит полномасштабному участию в экономических союзах (ЕС), в системе общеевропейской безопасности (ОБСЕ), которые не предполагают коллективной обороны. Нейтралитет и внеблоковость являются несовместимыми с членством в НАТО, однако сотрудничество с Альянсом возможно в военно-технической сфере. Нейтральные и внеблоковые страны могут участвовать в миротворческих операциях под эгидой ООН и ОБСЕ на уровне гуманитарной, санитарной, технической помощи. Внеблоковые также – на военном уровне.

На основе анализа геополитического положения и факторов, влияющих на формирование и осуществление Украиной внешней политики, доказано, что нейтралитет не может адекватно отвечать национальным интересам Украины и надлежащим образом обеспечить ее безопасность. В то же время, последующее проведение политики внеблоковости может эффективно обеспечить национальные интересы Украины при условии осуществления последовательной и продуманной внешней политики на основе принципа равноприближенности к влиятельным акторам международной системы с целью предотвратить превращение Украины на арену геополитических игр.

Ключевые слова: нейтралитет, внеблоковость, европейская интеграция, евроатлантическая интеграция, доктрина, стратегия, ЕС, НАТО, геополитическое положение, “центр силы”.
Vdovenko V.M. Policy of neutrality and non-block status in modern architecture of the european security. – Manuscript.

Dissertation for obtaining the scientific degree of Candidate of Science (Politics) in the specialization 23.00.04 – political problems of international systems and global development. - Institute of International Relations of Taras Shevchenko Kyiv National University. – Kyiv, 2006.

The dissertation is dedicated to research of the policy of neutrality and non-block status in modern international relations, in particular in transformation processes of the european security structures and in context of the foreign policy activity of the european neutral and non-block states (Austria, Switzerland, Finland, Sweden) as well as Ukraine. The author defined a complex of factors that influence making of the foreing policy of neutral and non-block countries of the Europe. Also there were highlighted the possibilities and a volume of involvement of the above mentioned states to modern european processes including euroatlantic integration. Thus, during the research the conseptual principles of neutrality and non-block status were determined and author’s determinations of the above mentioned categories were proposed. In modern european security architecture the policy of neutrality and non-block status were found to be not at variance with comprehensive activity in economic institutions (the EU), in common european security system (the OSCE) that don’t provide collective defence. Neutrality and non-block status are incompatible with participation in the NATO because of the provitions of collective defence, but cooperation with the Alliance is possible in military and technical sphere but it is limited. Neutral and non-block states can participate in peace-keeping operations under aegis of the UN and the OSCE at humanitarian, sanitarial and technical level. Non-block states also can provide military help. So it was confirmed that cooperation of the neutral and non-block states with security institutions doesn’t contradict neutral and non-block statuses while collective defence is not implemented. The research proved that participation in economic institutions doesn’t conflict with neutrality and non-block status. It means that participation in the EU is compatible with such statuses untill the European Union provides common defence of the Union.

On the basis of determined conceptual pronciples of neutrality and non-block status the evolution of the foreign policy doctrine of Ukraine was researched. This evolution followed from the will to obtain neutral status to observance of the non-block status de-facto and modern intention to integrate into the european and euroatlantic structures.



Focusing on analisys of geopolitical situation and factors that influence foreing policy-making and international activity of Ukraine the author defined main models of the foreign policy strategy of Ukraine, the models of neutrality and non-block status among them. Following the aim of the research there were highlited the positive and negative outcomes of the implementation of neutral and non-block models for Ukraine. The autor confirms that geopolitical situation of Ukraine can provide it the possibility to obtain the role of influental regional power in the Europe. So, the neutrality was proved to be unable to provide effectivelly national interests of Ukraine as well as it’s security because, from one side, it results difficulties in law implementation (according to conceptual pronciples neutral status must be assigned by international agreemant or by national law if it has positive perception of the powerful actors of international relations) and, in other side, it means equal distance. Simultaneously, further foreign policy activity on the basis of non-block status can provide national interests of Ukraine if this policy is making consistant and considered following the principle of equal proximity to powerful actors of the system of international relations. This non-block policy is aimed to avoid Ukraine to become the arena of the geopolitical games.

Key words: neutrality, non-block status, the european integration, the euroatlantic integration, doctrine, strategy, the EU, the NATO, geopolitical situation, “centre of power”.


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка