Узагальнення



Сторінка1/3
Дата конвертації07.05.2016
Розмір0.68 Mb.
  1   2   3


УЗАГАЛЬНЕННЯ
практики здійснення судового провадження на підставі угод місцевими судами Запорізької області
за 2013 рік та 1 півріччя 2014 року.

План
Вступ


1. Аналіз статистичних даних.

2. Практика застосування судами області ст. ст. 468, 469, 471, 473 КПК при здійсненні провадження на підставі угод про примирення.

3. Практика застосування судами області ст. ст. 468, 469, 470, 472, 473 КПК при здійсненні провадження на підставі угод про визнання винуватості.

4. Особливості судового провадження на підставі угод.


4.1. Загальний порядок судового провадження на підставі угод.

4.2. Вироки на підставі угод.

4.3. Призначення покарання за вироками на підставі угод.
Висновки


Вступ
Кримінальним процесуальним кодексом (КПК) України, введено в дію новий для України інститут примирення сторін (restorative gustice).

Глава 35 КПК України врегульовує проведення кримінального провадження на підставі угод.

Метою запровадження цього інституту є проведення у режимі прискорення та спрощення судового провадження за умов належного забезпечення прав учасників процесу.

Ефективне застосування угод, на думку законодавця, дозволить досягти процесуальної економії, гуманізації кримінального процесу, забезпечення відшкодування шкоди потерпілому від кримінального правопорушення.

За час, який пройшов з моменту запровадження інституту угод слід зазначити, що механізми застосування інституту не відпрацьовані на практиці, не є достатній мірі досліджені науковцями, актуальними і необхідними є вивчення та узагальнення судової практики здійснення кримінальних проваджень на підставі угод.

З метою виявлення тенденцій, складних та спірних питань, що виникають у судовій практиці при застосуванні зазначених норм КПК, підготовки пропозицій для забезпечення правильного застосування судами норм права та напрацювання однакових підходів до здійснення судового провадження за новим КПК, усунення виявлених прогалин у законодавстві апеляційним судом Запорізької області було заплановано у 1 півріччі 2014 року провести узагальнення з вказаної тематики.

Об’єктами дослідження були: матеріали кримінальних проваджень надані місцевими судами Запорізької області за період 2013 року та 1 півріччя 2014 року, статистичні дані ТУ ДСА України у Запорізькій області.

1. Аналіз статистичних даних

У І півріччі 2014 року загальними місцевими судами Запорізької області розглянуто з постановленням вироку 3 140 кримінальних проваджень, що на 1 142 кримінальних провадження або на 36,4% більше ніж в аналогічному періоді 2013 року (І півріччя 2013 року – 1 998 кримінальних проваджень).

З них розглянуто із затвердженням угоди 760 кримінальних провадження або 24,2% від кримінальних проваджень, розглянутих з постановленням вироку, що майже в два рази більше ніж в аналогічному періоді 2013 року (І півріччя 2013 року відповідно 354 кримінальних провадження із затвердженням угоди або 17,7%).

Протягом усього 2013 року було розглянуто з постановленням вироку 5746 кримінальних проваджень, з них розглянуто із затвердженням угоди 1297 кримінальних проваджень або 22,6%, від кримінальних проваджень, розглянутих з постановленням вироку.



Таблиця 1.

р/р

Розглянуто кримінальних справ з постановленням вироку

 

Усього

З них із затвердженням угоди

Питома вага,%

2013 рік

1 998

354

17,7

І півріччя 2013 року

5 746

1 297

22,6

І півріччя 2014 року

3 140

760

24,2

Діаграма 1.



Діаграма 2.



Діаграма 3.



Відносно неповнолітніх у І півріччі 2014 року розглянуто 142 кримінальних провадження з постановленням вироку, що на 46 кримінальних проваджень більше ніж в аналогічному періоді 2013 року (І півріччя 2013 року відповідно 96 кримінальних проваджень з постановленням вироку).

Із них розглянуто із затвердженням угоди 13 кримінальних проваджень або 0,13% від загальної кількості кримінальних проваджень із затвердженням угоди, що на 1 кримінальне провадження більше ніж в аналогічному періоді 2013 року (І півріччя 2013 року відповідно 12 кримінальних проваджень із затвердженням угоди або 3,4% ).

Протягом усього 2013 року відносно неповнолітніх було розглянуто з постановленням вироку 231 кримінальне провадження, з них розглянуто із затвердженням угоди 32 кримінальних провадження або 2,5% від кримінальних проваджень, розглянутих з постановленням вироку.

У І півріччі 2014 року загальними місцевими судами Запорізької області ухвалено під час підготовчого провадження – 1277 рішень, що на 623 рішення або майже в два рази більше, ніж в аналогічному періоді 2013 року (І півріччя 2013 року відповідно 654 рішення).

Із них з затвердженням угоди - 584 кримінальних провадження або 45,7% від загальної кількості ухвалених рішень під час підготовчого провадження, що на 273 рішення або майже в 2 рази більше, ніж у минулому році (І півріччя 2013 року відповідно 311 рішень або 47,6%).

У І півріччі 2014 року загальними місцевими судами Запорізької області було розглянуто 3140 кримінальних провадження з постановленням вироку, з них по 760 провадженням затверджено угоду, а саме:


  • по 434 кримінальним провадженням угоду про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним (обвинуваченим);

  • по 326 кримінальним провадженням угоду про примирення між потерпілим та підозрюваним обвинуваченим).

По 18 кримінальним провадженням було відмовлено в затвердженні угоди і повернуто прокурору для продовження досудового слідства.

Статистичні дані свідчать про збільшення кількості судових рішень, за якими було прийнято рішення про затвердження угод.



2. Практика застосування судами області ст.ст.468, 469, 471, 473 КПК при здійсненні проваджень на підставі угод про примирення

Відповідно до статті 468 КПК України у кримінальному провадженні може бути укладено два види угод, одна з яких, це угода про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим. За цим видом угод узгоджуються умови відповідальності підозрюваного чи обвинуваченого за умов вчинення ним дій, спрямованих на відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Обов’язковою умовою укладення угоди про примирення, за вимогами закону, повинно бути бажання особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, вчинити дії по відшкодуванню шкоди потерпілому, та вчинення таких дій у відповідні строки.

Метою угоди про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим є суб’єктивно бажаний результат, який повинен настати після її укладення та затвердження вироком суду.

Відсутність сталої практики, роз’яснень застосування норм законодавства щодо застосування угод про примирення привело до неоднакового застосування вимог законодавства.

Нажаль, бажаного результату, який законодавець намагався досягнути введенням у дію цього інституту, не досягнуто. Як свідчить аналіз кримінальних проваджень за якими було укладено угоди про примирення, потерпілий, за результатом укладення угоди про примирення, не отримує бажаний результат, інколи його інтереси зовсім не враховуються.

У якості приклада можна привести кримінальне провадження щодо обвинуваченої Б., яка вироком Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 03.03.2014 року була визнана винною за ч.1 ст.185 КК України їй призначено узгоджене сторонами угоди покарання у виді 80 годин громадських робіт, за ч.2 ст.185 КК України у виді 1 року 6 місяців обмеження волі, за ч.3 ст.357 КК України -1 року обмеження волі. На підставі ст.70 КК України остаточно призначено покарання у виді 1 року 6 місяців обмеження волі. На підставі ст.ст.75, 76 КК України обвинувачену Б. звільнено від покарання. Суд визнав обвинувачену Б. винною у тому, що вона знаходячись у лікарні, де проходила лікування у одній палаті з потерпілою Р., із корисливих мотивів, з тумбочки, шляхом вільного доступу, викрала пенсійну картку потерпілої з якої двічі у банкоматі знімала грошові кошти, у сумі 1700 грн. та 950 грн, які належали потерпілій, завдавши останній матеріальної шкоди на вказану суму. Обвинувачена з потерпілою були раніше знайомі, тому знала код доступу до грошових коштів, безперешкодно знімала грошові кошти з картки потерпілої. Грошові кошти були повернуті потерпілій добровільно на стадії досудового розслідування, цивільний позов по справі не заявлявся. За угодою було досягнуто домовленості про вид та міру покарання. Між тим, як свідчить журнал судового засідання, потерпіла суду заявляла, що їй не повернуто певні кошти. Суд, не звернув увагу на заяви потерпілої, затвердив угоду.

Законодавець ввівши у дію інститут угод про примирення у кримінальному провадженні намагався змістити акценти з особи обвинуваченого на потерпілого, який за результатами укладеної угоди повинен був отримати сатисфакцію. При укладенні угоди передбачалося утворення правової основи для обговорення та утворення взаємовигідних умов, порядку та строків здійснення підозрюваним (обвинуваченим) конкретних дій, направлених на відшкодування шкоди потерпілому. Як засвідчив аналіз кримінальних проваджень, практика судів нажаль складається за старими правилами. Органами досудового розслідування та судом акценти залишилися тими ж – особа обвинуваченого, та призначення йому покарання.

Переважна більшість угод про примирення, вивчених в результаті узагальнення, передбачають лише умови узгодження покарання та обмеження оскарження вироку суду, яким буде затверджено угоду.

Інший приклад, вироком Енергодарського міського суду Запорізької області від 24.10.2013 року затверджено угоду про примирення укладену між потерпілим О. та обвинуваченим М. За матеріалами кримінального провадження встановлено, що М. за попередньою змовою з К. з метою заволодіння чужим майном шляхом зловживання довірою заволоділи майном, яке належало потерпілому О. на загальну суму 3300 грн. За умовами угоди про примирення сторони погодили лише призначення покарання у виді штрафу у сумі п’ятдесят неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Питання відшкодування шкоди, завданої потерпілому ні органами досудового розслідування, ні судом не вирішувалось. 09.01.2014 року суддею було повідомлено прокурора про невиконання вироку обвинуваченим, та викладено прохання про ініціювання скасування вироку. 05.06.2014 року з поданням у порядку ст.ст.537,539 КПК до суду звернувся прокурор з поданням про заміну призначеного покарання обвинуваченому М. 31.06.2014 року ухвалою суду було замінено покарання обвинуваченому М. зі штрафу на громадські роботи тривалістю 50 годин. Такі суду дії суперечать вимогам ст.476 КПК України, За вимогами закону розгляд клопотання про зміну вироку, відбувається у судовому засіданні за обов’язковою участю сторін угоди. Обов’язок доказування факту невиконання угоди покладається на особу, яка подала клопотання. Судовий порядок після скасування вироку, постановленого на підставі угоди, відбувається в загальному порядку, а покарання призначається в межах санкції статті особливої частини КК, якою встановлена відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення. У даному випадку суд порушив права потерпілого, який не отримав від укладення угоди бажаного результату, відшкодування шкоди, завданої в результаті винних дій обвинуваченого. Крім, того, питання про скасування вироку з підставі скасування угоди про примирення, відбулося без його участі. Про розгляду судом зазначеного питання він навіть не був повідомлений. 15.08.2014 року за заявою обвинувачений М. був звільнений від покарання на підставі Закону України «Про амністію». Суд порушив вимоги ч.2 ст.476 КПК України, відповідно до якої клопотання про скасування вироку, яким затверджено угоду, розглядається в судовому засіданні за участю сторін угоди з повідомленням інших учасників судового провадження. За вимогами ч.3 цієї ж норми закону особа, яка звернулася з відповідним клопотанням повинна довести, що засуджений не виконує умови угоди. Із наведеного вище прикладу видно, що ініціатором скасування вироку фактично був суд, який затвердив угоду.

Ініціатива укладення угоди про примирення, за вимогами ст.469 КПК України, повинна виходити виключно від потерпілого або підозрюваного (обвинуваченого). Ці особи найбільш зацікавлені у результатах розгляду кримінального провадження на підставі угод. Наведені вище приклади свідчать лише про те, що органами досудового розслідування не були поновлені права потерпілих, ініціатива про укладення угоди явно виходила від слідчого чи прокурора. На думку автора узагальнення. Нагальним є введення незалежного від учасників кримінального провадження посередника, який би взяв на себе повноваження по оформленню тексту угоди та роз’яснення сторонам угоди наслідків укладення угоди та скасування.

Залишаються спірними у застосуванні, та такими що викликають певні питання щодо участі потерпілих у процесі укладення угоди про примирення. Потерпілим у кримінальному провадженні, відповідно до ст.ст.55,56 КПК, може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди. В узагальненнях, проведених Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ та апеляційним судом Запорізької області приділялося багато уваги, надані роз’яснення щодо правового статусу потерпілого. Були дані роз’яснення застосування законодавства щодо кримінальних правопорушень, де потерпілим є юридична особа. Між тим, вивчення кримінальних правопорушень дає обґрунтовані підозри для висновку, що судді не вивчали ці узагальнення, чи вивчали не уважно. Виявлені непоодинокі випадки, відмови у затвердженні угоди з тих підстав,що у судове засідання не з’явився представник юридичної особи,а в матеріалах провадження відсутні дані про належне його сповіщення про дату розгляду провадження. Суд повертаються до органів досудового розслідування угоду без затвердження з мотивів неможливості з’ясувати позицію потерпілого. Така практика не відповідає вимогам закону. Суд у судове засідання викликає учасників угоди. Їх неявка не позбавляє суд розглянути угоду. Між тим, суд повинен застосувати всі передбачені законом заходи для належного повідомлення учасників угоди про дату розгляду провадження та встановлення причини неявки у судове засідання потерпілого. Законом чітко визначено підстави, коли суд приймає рішення про відмову у затвердженні угоди.

За вимогами закону, угоду про примирення може бути укладено із представником юридичної особи у разі завдання підприємству чи організації майнової шкоди. Відповідно до ч.2 ст.58 КПК представником потерпілого може бути керівник юридичної особи, інша особа, уповноважена законом або установчими документами, працівник юридичної особи за дорученням керівника юридичної особи за довіреністю на представництво, а також особа, яка має право бути захисником у кримінальному провадженні, згідно з укладеною з нею угодою на представництво. За ч.4 ст.58 КПК представник користується процесуальними правами потерпілого, інтереси якого він представляє, за винятком процесуальних прав, реалізація яких здійснюється безпосередньо потерпілим та не може бути доручена представнику.

У кримінальному провадженні за обвинуваченням С., який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.185 КК України, вбачається, що 27.12.2013 року до Новомиколаївського районного суду Запорізької області надійшов обвинувальний акт та угода про примирення укладена між ТОВ «Б» та підозрюваним С. Генеральним директором ТОВ «Б» видана довіреність представляти інтересів ТОВ головному інженеру ТОВ К., саме ця особа укладала угоду про примирення з підозрюваним. К., як генеральний директор ТОВ підписав звернення до правоохоронних органів про притягнення С. до кримінальної відповідальності. 16.01.2014 року той же представник ТОВ К. відмовився від обвинувачення С, і судом 16.01.2014 року було закрито провадження по кримінальному провадженню відносно обвинуваченого С. у зв’язку з відмовою потерпілого від обвинувачення. Підстави відмови представника потерпілого від обвинувачення суд не з’ясував, відмовив у затвердженні угоди. Слід зазначити, що поза увагою суду залишилося питання про відшкодування шкоди, завданої обвинуваченим.

Іншим прикладом є кримінальне провадження щодо К., обвинуваченого за ч.2 ст.15, ч.1 ст.185 КК України. Кримінальне провадження щодо вказаної особи надійшли до Михайлівського районного суду Запорізької області з обвинувальним актом та угодою про примирення між потерпілим та обвинуваченим 31.07.2013 року. За умовами угоди підозрюваний К. повністю визнав себе винним, у найкоротші строки був зобов’язаний відшкодувати збитки, завдані сільській раді. Відповідно до обвинувального акту, К. обвинувачувався у тому, що він 20.06.2013 року о 13 год. у стані алкогольного сп’яніння, маючи умисел на викрадення чужого майна, з корисливих мотивів шляхом демонтажу зі сходинок майданчика Любимівського будинку культури таємно викрав металеві конструкції на загальну суму 225 грн., злочинний намір не довів до кінця, з причин, які від нього не залежать, був затриманий головою сільської ради. 15.08.2013 року вироком суду угода про примирення була затверджена. Обвинуваченому К. призначено узгоджене сторонами покарання у виді 80 годин громадських робіт. Речові докази повернуті власнику (демонтовані металеві конструкції) – сільській раді. В матеріалах провадження відсутні дані про те, що суд якимось чином перевіряв повноваження представника потерпілого. До матеріалів, які надійшли від органів досудового розслідування повноваження представника щодо участі у кримінальному провадженні не додавалися. Суд не звернув увагу на умови угоди, відповідно до якої, обвинувачений повинен був відшкодувати збитки, завдані сільській раді. Що це за збитки і яким чином обвинувачений буде їх відшкодовувати не встановлено. За матеріалами провадження. обвинувачений демонтував металеві конструкції, які вироком суду вони повернуті сільській раді. Розрахунок щодо коштів, які необхідні для відновлення сходинок в матеріалах провадження відсутні.

Не відповідає вимогам закону та ідеї введення інституту угод, на думку автора, й угода про примирення, укладена між потерпілими та обвинуваченою М., яка була затверджена вироком Веселівського районного суду Запорізької області від 10.02.2014 року. Обвинувачену М. визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.297 КК України. Судом встановлено, що обвинувачена з кладовища таємно викрадала металеві предмети. Дії обвинуваченої носили характер промислу. Із протоколів допиту потерпілих, які були долучені до матеріалів кримінального провадження, встановлено, що потерпілим завдано матеріальної шкоди (без зазначення у які сумі), яку вони не бажали отримувати від обвинуваченої, не подавали цивільних позовів, бо вона є малозабезпеченою. У ході досудового розслідування, органами досудового розслідування накладався арешт на майно, яке було вилучено в обвинуваченої. За умовами укладеної угоди про примирення, обвинувачена М. повинна була вибачитися перед потерпілими. Суд затвердив угоду, призначив обвинуваченій умовне покарання. Між тим яким чином виконано умови угоди щодо вибачення потерпілим з матеріалів провадження не вбачається.

Як вказано вище, ініціатором укладення угоди, за вимогами закону, може бути підозрюваний (обвинувачений) чи потерпілий. Визначитися з тим, хто був ініціатором примирення у кримінальних провадженнях, які надійшли до судів не виявляється можливим. Як правило, до матеріалів проваджень долучається оригінал угоди із визначенням того, що між потерпілим та підозрюваним укладено угоду про примирення. За текстом угоди, а вони фактично із провадження у провадження ідентичні, потерпілі у переважній більшості справ юридично не обізнані, тому не розуміють процесу укладення угод, та наслідків.

Навіть у тих кримінальних провадженнях, де інтереси обвинувачених чи потерпілих представляють адвокати, тексти угоди виконанні таким самим чином, як і у тих де адвокат не приймає участі. Такі обставини свідчать про те, що фактично від потерпілого виступає слідчий, який має певні інтереси для завершення провадження та направлення провадження до суду.

Прикладом цього є кримінальне провадження щодо обвинуваченого У., який органами досудового розслідування обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.289 КК України. Як вказано у вироку, обвинувачений будучі у стані алкогольного сп’яніння, незаконно заволодів транспортним засобом ВАЗ 210994 20, який належав ДП «З». Вказаний автомобіль знаходився у гаражі обвинуваченого. Збитки завдані потерпілому, як вказано в обвинувальному акті, становлять 38110 грн. За умовами угоди підозрюваний У. відшкодував потерпілому матеріальну шкоду у повному обсязі. Угода була затверджена вироком суду. Викрадений автомобіль було визнано речовим доказом, доля якого була вирішена вироком суду. Яким чином було знайдено автомобіль, та яким чином обвинувачений відшкодував шкоду потерпілому, ні органи досудового розслідування ні суд не вказали. Сторонами угоди були, з однієї сторони представник потерпілого ДП «З», та обвинувачений У. з захисником з другої.

Суддям, на думку автора, слід приділяти належну увагу з’ясуванню ініціатора укладення угоди про примирення, а також пам’ятати, що процесуальним законом заборонено слідчому та прокурору ініціювати укладення угоди, вести домовленості щодо її змісту.

Найважливішою ознакою угоди є її правомірний характер. Це означає, що у кримінальних провадженнях де основним безпосереднім об’єктом виступають публічні інтереси (зокрема немайнові), а спричинена конкретним фізичним чи юридичним особам шкода є лише проявом посягання на основний об’єкт, укладання угоди про примирення не допускається.

Спірним, на думку автора, є практика судів, які затверджують угоди наступного характеру. Відповідно до заяви потерпілого Г. до ЕРДР 07.02.2013 року були внесені дані про вчинення К. у приміщенні ТОВ «Р» в с. Розівка злочинних дій, він безпідставно завдав ударів потерпілому. Кваліфікація дій К. органами досудового розслідування відбулася за ч.1 ст.296 КК України. За висновками СМЕ потерпілому були завдані середньої тяжкості тілесні ушкодження. У той же день, ЕРДР знову були внесені дані про вчинення К. у ході сварки тілесних ушкоджень середньої тяжкості Г. 29.04.2013 року К. висунуто підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КК України. Не зважаючи на те, що кримінальне правопорушення було вчинено у приміщенні контори, де потерпілий та обвинувачений вживали спиртні напої, посварилися, і обвинувачений зламав ребра, в результаті побиття по різних часинах тіла потерпілого, що спричинило струс головного мозку потерпілому. Саме працівник контори викликав швидку та був свідком дій обвинуваченого. Дії обвинуваченого кваліфікувалися за ч.1 ст.122 КК України. За умовами угоди про примирення підозрюваний К. повністю визнав себе винним, сприяв розслідуванню, та з власної ініціативи у повному обсязі відшкодував матеріальну та моральну шкоду потерпілому.

Угоду про примирення може бути укладено у провадженні щодо кримінальних проступків, злочинів невеликої та середньої тяжкості, а також у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення. У кримінальному провадженні щодо тяжких та особливо тяжких злочинів угода про примирення не укладається, за винятком кримінального провадження у формі приватного обвинувачення, яке здійснюється щодо кримінальних правопорушень, визначених ст.477 КПК. Випадки порушень вказаних норм закону виявлено не було.

Ухвалюючи вирок, яким затверджується угода, суд повинен також перевіряти угоду на відповідність її вимогам закону, у тому числі й правової кваліфікації дій обвинуваченого.

Як свідчить практика, судді, отримавши угоду, не завжди перевіряють правильність кваліфікації дій обвинуваченого. Вважається, якщо особа визнала себе винною, тому не підлягають перевірці інші обставини, що суперечить вимогам ст.474 КПК України.

Прикладом вищевикладених обставин є вирок Приморського районного суду Запорізької області щодо обвинуваченого В., якого визнано винним за ч.1 ст.357, ч.3 ст.357 КК України, у тому що він будучи у стані алкогольного сп’яніння під час сварки на ґрунті особистих неприязних стосунків за місцем свого проживання, заволодів паспортом потерпілої З. (своєї жінки), та карткою платника податку, які розірвав. Між обвинуваченим та потерпілою укладено угоду, за умовами якої обвинувачений повністю визнав себе винним, сприяв розслідуванню кримінального провадження, та у з’ясуванні обставин скоєного ним правопорушення. Потерпіла З. претензій матеріального характеру до обвинуваченого не висувала. За умовами угоди, були узгоджені міра покарання обвинуваченому у виді штрафу у сумі 510 грн. за сукупністю злочинів та факт примирення з потерпілою. Судом угода затверджена, і як вказано у вироку, речові докази, паспорт та картка платника податку повернуті потерпілій. До суду, окрім обвинувального акту та угоди, були направлені матеріали кримінального провадження, які складалися з 1 тому, на 55 аркушах справи. Ці матеріали досудового розслідування, суд долучив до матеріалів провадження та залишив у суді. За порушення вимог ст.357 КК України настає за викрадення, привласнення, вимагання документів, штампів, печаток, заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживанням службовим становищем або їх пошкодження. Як встановлено з матеріалів провадження обвинувачений В. та потерпіла З. є чоловіком та дружиною. Сварка в ході якої обвинувачений пошкодив паспорт та довідку про ідентифікаційний код, виникла на ґрунті сварки. Як вказав суд ці документи були повернуті потерпілій. Кваліфікація діяння обвинуваченого підлягала перевірці, а обвинувальний акт з угодою – поверненню органам досудового розслідування.

За вимогами КПК примирення потерпілого з підозрюваним або обвинуваченим може мати одну з трьох форм (відмова потерпілого від обвинувачення, примирення винного з потерпілим, укладання угоди про примирення), що мають різні правові наслідки. Зокрема відмова потерпілого від обвинувачення є безумовною підставою для закриття кримінального провадження у формі приватного обвинувачення; примирення потерпілого з підозрюваним, як вперше вчинив злочин невеликої тяжкості або злочин середньої тяжкості з необережності та відшкодував завдані ним збитки або усунув заподіяну шкоду, є підставою для звільнення особи від кримінальної відповідальності. Укладення угоди у таких випадках виключається. Ці питання дуже ретельно були висвітлені в узагальненнях, проведених раніше Вищим спеціалізованим судом України, та апеляційним судом Запорізької області, між тим суддями області допускаються помилки.

У переважній більшості вивчених кримінальних проваджень, по яких відбулося примирення потерпілого з обвинуваченим (підозрюваним) прийнято процесуальне рішення, яке відповідає вимогам закону.

Приклад, ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 10.10.2013 року кримінальне провадження відносно Б., обвинуваченого за ч.1 ст.125 КК України у зв’язку з відмовою потерпілого від обвинувачення у формі приватного обвинувачення – закрито. З матеріалів кримінального провадження вбачається, що 30.08.2013 року до суду надійшов обвинувальний акт та угода при примирення між потерпілим П. та підозрюваним Б. За умовами угоди між сторонами узгоджено лише міру покарання. Інші, передбачені законом умови, у тому числі і відшкодування шкоди потерпілому не встановлювалися, та не оговорювалися. Слід відмітити, що органами досудового розслідування було проведено повноцінне досудове розслідування по цьому провадженню. Були допитані свідки, потерпілий, зібрані данні про особу обвинуваченого. У підготовчому судовому засіданні 03.09.2013 року за заявою потерпілого, керуючись п.2 ч.3 ст.314 КПК України з підстав, передбачених п.п.4-8 ч.1 ст.284 КПК України, кримінальне провадження судом було закрито. Потерпілий відмовився від підтримання обвинувачення у суді.

Установлено непоодинокі випадки укладення угод, які затверджувалися вироком суду, які не відповідає вимогам закону. Вироком теж Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 22.10.2013 року затверджено угоду про примирення між потерпілою З. та обвинуваченим З. Останнього визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.185 КК України, яке він вчинив у квартирі, де проживає, він викрав майно, яке належить його сестрі на загальну суму 1300 грн. Потерпіла у судовому засіданні заявила, що претензій до брата не має, та не мала на момент укладення угоди. Телевізор, який було викрадено, з ломбарду вона викупила. Не зважаючи не вказане, судом угода про примирення була затверджена, обвинуваченому З. призначено покарання за сукупністю вироків в виді позбавлення волі. Правова необізнаність потерпілої, яка заявляла, що претензій до брата не має, позбавили її можливості реалізувати своє право на заяву, за якою вона могла б відмовитися від обвинувачення.

В угоді про примирення повинні бути узгоджені умови відповідальності підозрюваного або обвинувачуваного за умови вчинення ним дій, спрямованих на відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Як зазначено вище, у переважній більшості угод про примирення потерпілого з підозрюваним або обвинуваченим відсутні такі дані.

Вироком Чернігівського районного суду Запорізької області від 14 травня 2014 року затверджено угоду про примирення, укладену між потерпілими К., М. та обвинуваченим Т., якого визнано винним за ч.1 ст.289, ч.1 ст.190 КК України, призначено узгоджене сторонами покарання за сукупністю злочинів, на підставі ст.70 КК України у виді 3 років обмеження волі. На підставі ст.75,76 КК України, звільнено Т. від відбування покарання з іспитовим строком на 1 рік, з покладенням на нього певних обов’язків. Угода, яка надійшла до суду має назву «про визнання примирення». За умовами цієї угоди потерпілі та підозрюваний погодилися із кваліфікацією дій обвинуваченого, який у свою чергу повністю визнав себе винним, та зобов’язався беззастережно визнати обвинувачення в обсязі підозри у судовому провадженні, відшкодувати потерпілим К. 1800 грн, а М.- 2000 грн, до 24.06.2014 року. Суд, перевіривши угоду на відповідність вимогам закону, затвердив її. Між тим, даних, які б свідчили, що угода виконана обвинуваченим у частині відшкодування шкоди потерпілим, в матеріалах провадження відсутні. Судом для виконання вироку було направлено в КВІ Чернігівського району, де відповідно до повідомлення його було прийнято на виконання.

Особливістю угоди про примирення є те, що її укладення залежить не тільки від вирішення питання щодо порядку та умов відновлення майнових прав потерпілого, а й задоволення його моральних потреб ( відчуття безпеки, розкаяння). Кримінальних проваджень, які могли б бути приведені в якості прикладу, в ході узагальнення не виявлено.

За вимогами статті 471 КПК України в угоді про примирення зазначаються її сторони, формулювання підозри чи обвинувачення та його правова кваліфікація, істотні для відповідного кримінального провадження обставини, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, строк її відшкодування чи перелік дій, не пов’язаних із відшкодуванням шкоди, які підозрюваний чи обвинувачений зобов’язані вчинити на користь потерпілого, строк їх вчинення, узгоджене покарання та згода сторін на його призначення або на призначення покарання та звільнення від покарання з випробуванням, наслідки укладення та затвердження угоди, передбачені ст.473 КПК, наслідки невиконання угоди.

Не можна вважати такою, що відповідає вимогам закону угода, у якій відсутнє формулювання підозри чи обвинувачення, та правова кваліфікація дій підозрюваного.

Вироком Чернігівського районного суду Запорізької області від 10.02.2014 року, затверджено угоду про примирення між потерпілою З. та підозрюваним - неповнолітнім П. Відповідно до обвинувального акту П. висунуто підозру у вчиненні кримінального правопорушення, а саме у тому, що він, з метою викрадення цінностей, з корисливих мотивів, проник до приміщення каси автостанції, де викрав штамп ПАТ «З», порушивши тим самим роботу підприємства. Дії обвинуваченого органами досудового розслідування та судом кваліфіковані за ч.2 ст.357 КК України. Судом обвинуваченому П. було призначено узгоджене сторонами покарання, у виді 1 року обмеження волі. Крім того, вийшовши за умови угоди, суд вказав, що П. раніше був судимий, на підставі ст.ст.71,72 КК України частково приєднав до призначеного покарання не відбуту частину покарання, за попереднім вироком, остаточно призначив покарання у виді 4 років 2 місяців позбавлення волі. Обрав запобіжний захід неповнолітньому на цій стадії кримінального провадження у виді тримання під вартою строком на 60 днів. Спірною, на думку автора є кваліфікація дій неповнолітнього обвинуваченого, крім того, запропоноване покарання не відповідало загальним принципам призначення покарання. Так угода повинна підлягати поверненню органам досудового розслідування. В матеріалах кримінального провадження відсутні повноваження потерпілої. Доля викраденої печатки, яка за вимогами закону повинна була бути визнана речовим доказом, не вирішена. За вимогами ч.5 ст.474 КПК України, суд перед прийняттям рішення про затвердження угоди про примирення під час судового засідання повинен з’ясувати у обвинуваченого, чи цілком він розуміє: що він має право на справедливий судовий розгляд, під час якого сторона обвинувачення зобов’язана довести кожну обставину щодо кримінального правопорушення, у вчиненні якого його обвинувачують, характер кожного обвинувачення, а також вид покарання, і інші заходи, які будуть застосовані до нього у разі затвердження угоди. Судом було порушено ці вимоги закону.

Угода про примирення, за вимогами закону, може укладатися, якщо її сторонами чи стороною є неповнолітні. У такому випадку угода укладається за участю законних представників і захисників неповнолітніх. При цьому, якщо неповнолітній досяг шістнадцятирічного віку, він має право укладати угоду про примирення самостійно, але за наявності згоди на це його законного представника. Зазначені норми закону, не зважаючи на те, що розгляд кримінальних проваджень щодо неповнолітніх проводиться суддями, уповноваженими на здійснення кримінального провадження щодо неповнолітніх, не виконуються. З матеріалів кримінального провадження щодо Персієнка В.В. встановлено, що законний представник неповнолітнього обвинуваченого був залучений до укладення угоди, між тим, свою згоду на укладення угоди про примирення на надав.

Інший приклад, у кримінальному процесі щодо неповнолітнього обвинуваченого брав участь захисник, законний представник, представник служби у справах дітей, представник кримінальної міліції у справах дітей Мелітопольського МВ ГУМВС України в Запорізькій області за текстом угоди, наданої до Мелітопольського міскрайонного суду Запорізької області, угода про примирення укладалася між потерпілою Б. з одного боку та неповнолітньою підозрюваною Ч. з другого боку. Підозрювана неповнолітня Ч. під час розслідування визнала свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.186 КК України, тобто у відкритому викраденні чужого майна, грабежі. Були узгоджені умови призначення покарання, у вироку суд зазначив, що неповнолітня Ч. визнала себе винною, відшкодувала завдану потерпілій шкоду. Між тим, коли, яким чином відшкодована шкода в угоді не зазначено. Судом також ця обставина не з’ясовувалася. Не звернув увагу й суд на текст угоди, який не відповідав вимогам закону, з точки зору участі в укладенні угоди законного представника неповнолітнього.

Угода про примирення між неповнолітнім потерпілим Р. з неповнолітніми підозрюваними К., і П. надійшла до того ж Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області. За обвинувальним актом, неповнолітні обвинувачені К., П., за попередньою змовою, заволоділи грошовими коштами у сумі 8 000 грн., які належали потерпілому Р. шляхом обману, та намагалися також шляхом обману заволодіти грошовими коштами у сумі 4000 грн., які також належали потерпілому, злочинний умисел до кінця не довели з причин, які від них не залежали. Текст угоди свідчить про те, що учасниками, тобто неповнолітніми досягнуто угоди щодо покарання. Потерпілий, обвинувачені навчаються у професійному ліцеї. При цьому хто був ініціатором укладення угоди встановити не можна. Фактично сторонами угоди зазначені неповнолітні, у той час, як законом висунуті певні вимоги щодо участі в угоді їх представників. Відсутні також дані про те порядок та умови відшкодування шкоди. У вироку зазначено, що шкода потерпілому відшкодована.

Угода відповідає вимогам закону у тому випадку, коли в ній чітко визначено розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, строк її відшкодування, чи перелік дій, які підозрюваний чи обвинувачений зобов’язаний вчинити на користь потерпілого, строк їх вчинення.

На нашу думку, слід вважати правильною практику тих судів, які затверджують угоди про примирення, за якими визначено умови відшкодування шкоди потерпілому, із встановленням певних строків. Невиконання угоди, за вимогами ч.1 ст.476 КПК України, передбачає звернення до суду, який ухвалив угоду, з клопотанням про скасування вироку.

Ще одним, важливим елементом укладення угоди про примирення є згода на примирення обох сторін, яка припускає остаточне вирішення виниклого кримінально-правого конфлікту. Оскільки угода, це двосторонні, обопільні та добровільні дії, суду необхідно перевірити, чи дійсно між учасниками угоди досягнуто миру. Вивчені матеріали кримінальних проваджень свідчать про те, що, ні на стадії укладення угоди, ні на стадії її затвердження досягнення ці обставини не перевіряються. Виявлено лише один випадок звернення до суду з клопотанням прокурора про скасування вироку.

Угода про примирення може бути укладена фактично на будь-якій стадії провадження, а саме з часу появи у ньому підозрюваного, і аж до виходу суду до нарадчої кімнати для ухвалення вироку.

Для узагальнення надані матеріали, відповідно до яких саме на стадії досудового розслідування укладалися угоди про примирення. З цього можна зробити висновок, що ініціатором укладення угоди є слідчий, що явно суперечить вимогам закону. Потерпілі, обвинувачений або підозрюваний в силу правової необізнаності підписували угоди, складені слідчим, у яких узгоджене лише покарання, інші умови угоди, у тому числі й відшкодування шкоди, залишилися без узгодження. Переважна більшість вивчених проваджень свідчить, що потерпілі не завжди розуміють, що саме відбувається при підписанні угоди, які правові наслідки за цим слідують.

Приклад, 03.01.2013 року до Гуляйпільського районного суду Запорізької області надійшов обвинувальний акт щодо С., який обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.289 КК України. 28 січня 2013 року судом було призначено судовий розгляд кримінального провадження. 5 лютого 2013 року в матеріалах провадження з’явилася угода «про визнання примирення», яку суд затвердив 19 лютого 2013 року. Хто був ініціатором укладення угоди, та яким чином вона з’явилася в матеріалах провадження не зрозуміло. У обвинувальному акті зазначено, що потерпілий попросив обвинуваченого С. перегнати автомобіль, який стояв біля лікарні до двору де він проживає. У зв’язку з тим, що обвинувачений не виконав його прохання, а перегнав автомобіль у інше місце, де розібрав його. Потерпілий звернувся із заявою про заволодіння автомобілем до міліції. Було проведено досудове розслідування. Між потерпілим та обвинуваченим було укладено угоду про примирення, у якій досягнуто домовленості про міру покарання та до 15 лютого 2013 року відшкодувати шкоду у сумі 1500 грн. До матеріалів провадження долучено розписку від 15 лютого 2013 року, за текстом якої потерпілий Б. отримав від обвинуваченого С. 3 тисячі (у невстановленій грошовій валюті), за завдану шкоду, претензій до обвинуваченого потерпілий не мав. Між тим, ці обставини не знайшли свого відображення у вироку суду.

Слід відмітити, що такого роду угоди «про визнання примирення», непоодинокі у Гуляйпільському районі Запорізької області, саме з такою назвою угоди направляються до суду.

Викладене свідчить про необхідність суддям, під час розгляду укладеної між сторонами угоди про примирення, з метою забезпечення дотримання вимог процесуального закону, зважати на заборону слідчому та прокурору ініціювати укладення такої угоди, вести домовленості щодо її змісту, приділяти належну увагу з’ясуванню ініціатора укладення угоди при примирення, а також пам’ятати, що наведене застереження процесуального закону стосується і судді під час судового провадження, а також слідчого судді при здійсненні судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.

Ініціювати укладення угоди про примирення має право лише потерпілий чи підозрюваний, обвинувачений. У переважній більшості проваджень, потерпілі є пасивними учасниками угоди. Про можливість поновлення прав в результаті укладення угоди про примирення ці особи в силу правової необізнаності не знають.

Вести переговори (домовлятися) стосовно укладення угоди про примирення можуть, крім цих осіб, захисник, представник (законний представник) та інша особа, погоджена сторонами (за винятком слідчого, прокурора або судді); особи, які брали участь в укладенні та виконанні угоди про примирення у кримінальному провадженні, не можуть бути допитані як свідки щодо обставин, які стали їм відомі у зв'язку з участю в укладенні та виконанні угоди про примирення (п. 8 ч.2 ст.65 КПК ).

За наданими матеріалами проваджень встановити ініціатора угоди не можна. В угоді, як правило, зазначено, що вона укладається між потерпілими та підозрюваними або обвинуваченими. Тексти угод мають ідентичний характер, однотипні помилки. Підсумовуючи вищевикладене, автор вважає за необхідне законодавчого введення незалежного від учасників кримінального провадження посередника, який внесе необхідний імпульс розвитку застосування інституту угод.

За вимогами частини 2 статті 474 УПК України, розгляд щодо угоди проводиться судом під час підготовчого судового засідання за обов’язкової участі сторін угоди з повідомленням інших учасників судового розгляду.

Кримінальне провадження на підставі угод, як зазначено вище, є спрощеним порядком розгляду провадження, у той же час закон вимагає про дату розгляду підготовчого судового засідання повідомити учасників провадження. У тому випадку, коли потерпілий або його представник не повідомлені належним чином про дату підготовчого судового розгляду, є необхідність відкласти розгляд провадження. Саме на належному повідомленні про підготовче судове засідання акцентує увагу законодавець.

В апеляційному порядку за апеляційною скаргою прокурора було переглянуто кримінальне провадження щодо С., який обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15, ч.1 ст.185 КК України. До суду обвинувальний акт щодо С. надійшов з угодою про примирення. З підстав того, що у судове засідання не з’явився представник потерпілого, Жовтневим районним судом м. Запоріжжя було відмовлено у затвердженні угоди. Своє рішення суд мотивував тим, що позбавлений можливості з’ясувати позицію потерпілого, та продовжив розгляд провадження у загальному порядку, не зважаючи на те, що досудове розслідування не було проведено. Вирок, який ухвалив суд оскаржив прокурор, з причин того, що суд невірно призначив покарання обвинуваченому. Апеляційною інстанцією вирок суду було скасовано, однак не з підстав, на які послався прокурор в апеляційній скарзі, а у зв’язку з істотними порушеннями норм КПК України, які позбавили суд прийняти законне та обґрунтоване рішення. Суд, не переконався у причинах неявки у судове засідання потерпілого, прийшов до передчасного висновку, про відмову у затвердженні угоди. Продовжив розгляду провадження, ухвалив вирок, за яким призначив узгоджене сторонами угоди покарання. У разі об’єктивної неможливості встановлення позиції потерпілого, угода підлягала поверненню органам досудового розслідування для проведення досудового розслідування у загальному порядку.

Не можна вважати правильною практику судів, які за відсутності потерпілих або їх представників проводять підготовче судове засідання, маючи в матеріалах проваджень дані про те, що представник потерпілого таке повідомлення не отримав.

Переважна більшість судів у разі надходження до суду угоди, які не відповідає вимогам ч.7 ст.474 КПК України, повертали угоду органам досудового розслідування для проведення без затвердження.


3.
  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка