Уроку. Лрк. Раїса Плотникова «Мгарський монастир»



Скачати 111.73 Kb.
Дата конвертації05.05.2016
Розмір111.73 Kb.
Тема уроку. ЛРК. Раїса Плотникова «Мгарський монастир»

Мета уроку. Спираючись на історичний матеріал, ознайомити школярів з долею Мгарського монастиря. Удосконалювати навички цілісного аналізу поетичного твору. Виховувати любов до рідного краю, інтерес до його минулого.

Методи, прийоми, форми роботи: розповідь учителя, виступи учнів з повідомленнями, ідейно-художній аналіз твору.

Унаочнення: Слайди, фотографії Мгарського монастиря, запис музики Й.С. Баха, церковних дзвонів.

Тип уроку: Урок-пам'ять.
Хід уроку

1. Організація класу.

2. Ознайомлення учнів з темою, метою уроку. Мотивація на­вчальної діяльності.

Учитель. Пам'ятники Історії, як і люди, мають свою долю. Одні, оповиті гучною славою, пливуть у віки, інші зболено тяг­нуться до сонця німими руїнами. Скільки їх знищено за часів ор­ди. А ті, що залишились, несуть у собі спогад, який ніколи не зітреться з пам'яті.

Сьогодні ми поведемо мову про Мгарський Спасо-Преображенський монастир. У збірці "Розіп'ята на хрестах" нашої поете­си Раїси Плотникової знаходимо поезію під назвою "Мгарський монастир".

Звернувшись до історичних матеріалів та вірша письмен­ниці, спробуємо відтворити долю цієї споруди, відчути ве­личність і незнищеність віри й краси.

3. Актуалізація й систематизація знань учнів.

Учитель. Путівник по Україні дає лише окремі факти та дати, пов'язані з Мгарським монастирем. Але ті, хто бувають на Полтавщині, неодмінно прагнуть його відвідати. Чому?

Відповідь, думається, слід шукати в історичному минулому архітектурної пам'ятки.



Історична довідка (виступ учнів із повідомленням).

Під час розповіді демонструються фотографії та слайди Мгарського монастиря.

Нової сили й ваги набуває православна церква в Україні за часів козацького гетьмана Петра Сагайдачного. Козаки робили чималі грошові внески монастирям і церквам, у тому числі й Лу­бенському Мгарському Спасо-Преображенському монастирю.

Українські православні магнати й шляхта, козаки й міщани дарували монастирям значні земельні угіддя, На заснування Мгарського монастиря у січні 1619 року подарувала жалуваною грамотою великі земельні простори Раїна Вишневецька - дво­юрідна сестра Петра Могили.

Яку ж роль відігравали у ті часи далекі монастирі в житті наших співвітчизників?

Із часу введення християнства на Русі, православні монас­тирі служили центром духовно-морального вчення для народу, вели просвітницьку діяльність, сприяли розвиткові науки й куль­тури, допомагали голодним, влаштовували шпиталі, давали при­станище немічним і мандрівникам, викупляли полонених. Чима­ло козаків доживали останні дні свого життя за монастирськими стінами.

Мгарський монастир побудований на місці, де вже в сиву давнину існував якийсь монастир. Він стає одним із важливих центрів православ'я у краї. Тут писався свій літопис,

У 1622 році при монастирі було створено братство, яке відігравало значну роль у боротьбі проти покатоличення ук­раїнського населення. Але найбільше він приваблює наших су­часників як чудовий архітектурний ансамбль.

Спочатку споруди були виконані з дерева, що призводило до виникнення пожеж.

У 1684 році відомий архітектор XVII ст. Йоган Баптист роз­почав будівництво Мгарського Спасо-Преображенського собо­ру, йому допомагав майстер Афанасій Пирятинський.

Спочатку стіни не мали ліпних прикрас. Багато ліплення зроблено у II половині XVII ст. Архітектори виконували будівництво у стилі бароко (вибагливий, химерний стиль в архітектурі та мистецтві ХУІ-ХУШ ст., для якого характерні підкреслена урочистість, пишна декоративність, динамічність композиції).

У порталах та вікнах собору бачимо рослинний орнамент. Це квіти, листя калини чи дуба, грона винограду та ін. Тобто майст­ри образно відтворили оточуючу їх мальовничу лубенську приро­ду. Вони були патріотами свого краю, любили й цінували його, знали свій родовід. Майстри чудово зобразили прожилки на листі, завитки на квітах, пушинки та інші елементи.

Учитель. Здавалось, йому судилася доля ясна, безхмарна. Монастир розбудовувався, білим птахом бань линув у занебесся, аж поки не вдарили на сполох дзвони, просячи допомоги.

Звучить у магнітофонному записі церковний передзвін.

- Чим завинили вони перед владою, яка після Жовтневого перевороту 1917 року оголосила "хресний похід" на народні свя­тині? Чим прогнівали?

Може, світлістю і чистотою, а може, пам'яттю крізь віки не­меркнучою? Достовірно не встановити. Одне тільки є фактом - страшна руїна (і каменю, і душі).



Учитель. Прийшла руйнація церкви й хреста у Мгарь. І завмерла в німому очікуванні земля-матінка.

Саме цей епізод став найголовнішим поштовхом до написан­ня поезії "Мгарський монастир".

Раїса Василівна Плотникова - людина звичайної долі, але не­звичайного таланту і світосприйняття - побувавши вперше у Мгарському монастирі, відчула внутрішнє бажання написати вірш, і була вже готова фраза: "В монастирі розстрілювали фрес­ки".

Та пройшло чимало часу, поки задум став дійсністю. Вірш «Мгарський монастир» увійшов до збірки «Розіп'ята на хрестах», що побачила світ у 1997 році.

- Що ж стало життєвим підґрунтям твору? За словами автор­ки, в основу поезії була покладена розповідь Габелка Федора Павловича - представника австралійської діаспори (він родом із села Березоточі). А ще, мабуть, відчуття, що огортали душу та скупа інформаційна довідка: "1918 р. більшовики вчинили по­гром монастиря, розстрілявши водночас 17 ченців разом з ігуме­ном".

І лягла на папір доля величної споруди. Учень виразно читає текст твору.



Мгарський монастир

Не день, не два — а три століття

Ген на горі, впритул до неба,

Стояв, загорнутий в блакиття,

Притиснувши хреста до себе.

"Хіба звикати православним

Монастирям? Ні, не звикати

Свій хрест нести і хрест державний

Руками обома тримати?

Невже Раїна Вишневецька

На тому світі має славу

Коли серденько й досі б 'ється,

Вмуроване у цю державу!

Вмирали літописці мудрі,

Вмирали і ченці, й гетьмани,

Але не нелюди, а люди

У вірі, а не у обмані.

І вже коли до нечестивих

Обличчям повернулась доля,

Соборну церкву в ризах сивих

Терзали, Ось вона, сваволя!

І гроші, гроші, гроші, гроші...

В кишеню, в пельку, навіть в душу,

Тому хто харконе на прощі

І хрест зламає невмирущий.

Сула гуляла ген аж до садів,

їй не хотілось у свої тенета

Хоча Великдень вже відгомонів

Під пильним оком тих, із "сільсовєта'

Ще не світало, але люди йшли

Під монастирські сумовиті стіни.

Почули, що приплив із-за Сули

Якийсь безбожник в образі людини.

Неначе в пекло ліз він по стіні,

А з кожним рухом слалися прокльони,

І скочувались по крутій спині

Та падали памолоді пасльони.

Спливала кров'ю вранішня зоря,

Півні мгарські немовби голосили,

Ридала ридма стомлена земля,

Ударив хрест об неї, наче брила.

Стояла церква покриткою, й мить

Здавалося впаде, як та руїна...

І хтось на тому світі закричить:

Богдан, Мазепа чи сама Раїна.

Та репалася тиша, і луна

Од реготу котилась за Сулою.

І вже гранчак церковного вина

Військові спрагло тицяли юрбою.

Заюшилася стоптана трава.

Ввижалося - роса червоно-синя,

А дядько йшов, радіючи: грошва

Біля грудей, а гріла навіть спину.

Вчинила повінь в річці круговерть,

Де верби, наче навмання бродили,

І бовталася на ковбанях смерть

Без кладовища, без хреста й могили.

"Герой" сп'янів, бо човен розгойдав,

І вже весло гуляло, ніби стерво.

Якийсь вояка з берега кричав:



  • Ти що, здурів! Куди тебе поперло!

Але тягнула в морок глибини

Коловоротна паща, мов розплата.

Перед людьми і богом завинив,

І змила річка, повінню розп 'ята.

В монастирі розстрілювали фрески.

Стріляли душогуби у святих.

Стогнала церква стомлено й безхресто.

Пташиний щебет в розпачі притик.

Розкриті склепи варвари громити

І тіло Чудотворця в засланні.

Спливає час в розорені могили,

Довбає дірку куля у стіні.

І хто замолить? Хто той гріх, замолить?

Не розтерзає їх і не зсудомить

Ні каяття, ні віра, ні любов,

Не треба сліз! Монастирі не плачуть!

Вони й безхресті вірою бринять.

У них своя благословенна вдача,

Щоб вистоять і кожному воздать!

- На яких образах (зорових, чуттєвих чи слухових) будується поезія? Доведіть, спираючись на текст.

- У чому, на вашу думку, особливості побудови твору?

- Як це впливає на основну змістову лінію?

- Що в долі монастиря автор висуває на перший план? Чому?

- Чому ніхто Із села не наважився на повалення хреста, навіть за відповідну винагороду?

- Якою вам бачиться людина, яка вирішили здійснити цей страшний злочин?

- Що крім грошей, отримав хрестопродавець?

- А церква? Якою вона постає перед читачем у годину нару­ги?

- Назвіть художні засоби, що допомагають яскравіше пере­дати руйнацію і храму, і душі.

- У поезії згадується ім'я "Чудотворця в засланні". Хто ж він? Як цей образ контрастує з жорстокою реальністю?

Довідка (виступ учня з повідомленням про Афанасія ІІІ)

25 травня 1652 року Афанасій ІІІ був зведений на Константи­нопольську патріаршу кафедру. У важкі часи, які переживала Константинопольська держава, він знайшов підтримку Руської православної церкви. У 1653 році Афанасій вирушив до Москви. Шлях його пролягав через Україну. Він прибув до Чигирина, де зустрівся з Богданом Хмельницьким, а потім помандрував до Москви. На зворотньому шляху Афанасій серйозно занедужав і змушений був зупинитися у Мгарському Спасо-Преображенсько-му монастирі. Змучений важкою хворобою, він промовив: "Бажає душа моя у цьому монастирі грішне тіло своє схоронити". Бажан­ня його здійснилось. 5 квітня 1654 року Афанасій НІ помер. Його поховали у храмі в сидячому положенні, як і належало східному патріархові.

Древні акти свідчать: "На нього було одягнуто архієрейський одяг, в руку вкладено посох. Його посадили у крісло і з кріслом, сидячого, помістили в кам'яний склеп".

Нетлінні мощі стали предметом ушанування віруючими пра­вославної Русі. Слава про цілющі властивості Афанасія сидячого линула далеко за межі Лубенщини. Тисячі людей ішли до Мгаря з вірою й надією. У 1922 році мощі Афанасія ІІІ були перенесені до Харкова.

- Як ви розумієте рядки з поезії:

Хіба звикати православним Монастирям?

Ні, не звикати

Свій хрест нести і хрест державний

Руками обома тримати?

- Де шукати відповідь на риторичне запитання, поставлене Раїсою Плотниковою: " ї хто замолить? Хто той гріх замолить?"

Учитель. "Монастирі не плачуть! Вони й безхресті вірою бринять." А доки є віра, доти жива пам'ять людська. Вистоять во­ни, страждальці, дочекаються кращої долі. І прийдуть до стін свя­тих покоління нові, щоб без болю, а тільки з любов'ю сказати словами невмирущого Кобзаря: "Были в монастыре в Лубнах. Заказывали молебен св. Афанасию. Точно живой за стеклом, мой голубчик. Вот церковь, так церковь..."
4. Підведення підсумків уроку.

5. Домашнє завдання.

Дати розгорнуту відповідь на питання: У чому незнищеннісгь матеріальних пам'яток минулого?








База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка