Уроки перші мамині Вони на все життя. Не вихлюп тимчасовості в них мудрість всіх століть



Скачати 54.41 Kb.
Дата конвертації05.05.2016
Розмір54.41 Kb.

Виховна година в 5-А класі ( Бройченко А.г.)
Навчись поважати людей



Святішого нема мені,

Ніж добрі напуття —

Уроки перші мамині —

Вони на все життя.

Не вихлюп тимчасовості —

В них мудрість всіх століть

По правді лиш, по совісті

І треба, синку, жити...
Вчитель. Кожен із нас неповторна індивідуальність, неповторна не тільки біологічно, а й душевно (психологічно). Ми, люди, маємо те, що об'єднує нас, відокремлює з ряду інших живих істот. Це розум у поєднанні з морально-етичними нормами. І найперший обов'язок людини — творити
добро. Так що ж таке добро?

Бібліотекар. Добро — найбільш загальне поняття моралі, категорія етики, яка характеризується чутливим, дружнім ставленням до людей. Водночас це все позитивне в житті людей, що відповідає їх інтересам, бажанням, мріям.

Вчитель. А яке визначення цьому поняттю дадуть інші? Так! Це сердечність, чуйність, милосердя, доброзичливість, взаємодопомога.

Бібліотекар. Високу моральну цінність добра, яка призначається сторонній людині, розуміли ще у сиву давнину. У Вавілоні був такий звичай: недужих виносили на майдан чи на дорогу. Кожен перехожий підходив до нещасного, розпитував, що сталося, коли знав чим допомогти, то радив. Ніхто байдуже не проминав хворого. Про це розповідав Геродот, давньогрецький історик V століття до н. е. Такий звичай побутував і в ассірійців, і в єгиптян. Звичай творити добро безкорисливо.

Вчитель. Основними ознаками народної моралі споконвіку були ідеали добра, милосердя, людяності. І цінувалося не тільки почуття любові до батьків, а й шанобливе ставлення до односельців. «Нехай не шукає ніхто свого власного, але кожен для ближнього», — ця християнська заповідь була надзвичайно шанованою в народі, щоденно виявлялася у милосерді, доброті, готовності прийти на допомогу ближньому. Сусідська допомога здійснювалася завжди з охотою, з радістю —

Вчитель. Отже, коли ми приходимо на допомогу близьким, чи сторонній людині, то щоразу потрібні душевні зусилля. Допомагаючи чужому, долаємо в собі якийсь бар'єр. Іноді він буває занадто високий, а в декого, як бачимо, навіть нездоланний. Як думаєте, чи можна подолати цей бар'єр?

Подібний бар'єр здолати дуже важко. Ви ж знаєте, як міцно вкарбувалося у свідомості людей, що історія — це безперервний час війн. А війна і добро — несумісні. Та все ж подолати бар'єр можна. Живе ж наша країна вже більше 50 років без війни, а це допомагає людині стати добрішою.



Бібліотекар. Багато людей сьогодні змушені боротися за виживання. Матеріальні нестатки й невдоволення тиснуть на психіку і пригнічують духовне, а отже, й добро. Але цілком позбавити людство добра не спроможна ніяка сила. Поліпшиться життя — стане більше доброти.

Вчитель. Долати цей бар'єр заважає те, що на екранах телевізорів ми бачимо переважно бойовики, тобто насильство. Зовсім немає добрих, олюднених фільмів. Навіть мультфільми якісь жорстокі або потворно-незугарні.

Бібліотекар. У нас нині продаються і надходять до бібліотек книжки про якусь нереальну любов або «круті» детективи, насичені вбивствами. Важко в такій жорстокій атмосфері залишатися добрим.

Вчитель. Я гадаю, що цей бар'єр подолає та людина, яка отримала відповідне виховання у дитинстві. Народна педагогіка забов'язує батьків домагатися, щоб їхня дитина розуміла, що кривдити слабших від себе, навіть комах, не можна. Слабшим треба співчувати, допомагати, захищати їх.

Як зламає маля навмисно гілочку, то смикали його за чуприну. При цьому мама казала: «Усе, що росте — живе, а живому — поможи». А то й били прутиком. Перед вечерею дитина звітувала перед батьками: що доброго зробила за цей день, чи варта того, щоб дали їй вечеряти, чи не соромно завтра буде батькам вийти за поріг. І тому поспішали діти робити добрі діла: старенькій людині торбину піддати, подвір'я підмести чи просто сказати добре слово перехожому. Між


іншим, народна педагогіка, виховуючи дітей, не поділяла рослини й тварини на корисні і
шкідливі. Дитина підросте і з часом пізнає, що корисне, а що паразитичне. А спочатку нехай для неї буде все живе добрим, бо пізнання світу має починатися з добра.

Для всіх зрозуміло, що нині точиться непримирима боротьба Добра і Зла. чітко визначитися, на чиєму ти боці.

Гріхопадінь людини багато: це і пасування перед злом, і часом відсутність ряд однодумців, це і слабка воля, і безсилля;. першопричина полягає в тому, що людина не знає, чим можна пожертвувати, а чим не можна. Та все таки мовиться не про виродження. Гріх — це неприродно.

людини. Душа наша за своєю сутніст


і для неї завжди є змога для відр
«Не втрачай надію і не кажи: «Не •
врятуватися», — говорить святи;

Сирін.


Далеко не завжди єднає нас с;

іншими людьми. Є неприязнь і наві


неча. Роздратування, кривда,
емоції не минають безслідно. Слід
ваний злом у свідомості людини, яг
ника, проторює слід іншій події. Н
лижникові завжди легше йти нака'і
нею. Негативні почуття пережит)
прокладають таку ж «лижню» глиб
ним разом ми дедалі легше потрап•
вутину цих недобрих почуттів.
майже не помічаючи цього, людин
мурою, дратівливою, злопам'ят;

мується характер, який психологи


«стереотипом емоційної поведінкі

Перебування в полоні негатив;

ненависті та ворожнечі — каліч
мує особливість. Перебуваючи
стані, ми завдаємо собі величезн

Коли взаємини набирають хар


висті, марно шукати, хто прави;

нен. Байдуже, з кого почалася


Важливіше збагнути, чому взага '.
никати такі взаємини.

Отож, як би ми не подобали


якими б хорошими не здавалися
сторона бачить нас зовсім ;

суб'єктивність нашого сприн


завжди пам'ятати, коли хочемо
оселилося в нашій душі навічні
контролювати ситуацію, коли ^

Л

м. Горлівка,
Донецька обл.

чи то були землеробські, будівельні толоки,


чи інші, менші за обсягом роботи. До речі, і
зараз ми можемо спостерігати, як люди допо-
магають один одному під час будівництва, по-
хорону і т. д.

Взагалі-то головним моральним обов'язком


була, передусім, поміч тій людині, яку спітка-
ло нещастя. Хворим носили їжу, допомагали
по господарству; погорільцям надавали при-
тулок, годували їх, давали одяг. Приходили на
допомогу і тоді, коли чоловік «підупав». Така
поміч надавалась на третій день Різдва, Вели-
кодня чи в неділю. З цього приводу сусіди ка-
зали: «Пан Бог ласкавий і вже нам нашу ви-
ну (тобто роботу в день свята) дарує, бо ми
то-то робимо за любов».

Особливо піклувалися про сиріт: носили їм


гостинці, призначали опікунів, велика мо-
ральна відповідальність за їхнє виховання ля-
гала на хресних батьків.

Навіть людину слабоумну не залишали на


призволяще. Ображати скривдженого при-
родою не можна, його доглядали аж до самої
смерті. І ця людина теж жила, щоранку
зустрічала новий день, усміхалася сонцю.
Цим своєрідно засвідчувалося, що мешканці
даного села вміють додержувати норми
людської порядності.

Бібліотекар. Приналежність людини до
іншої віри, до іншої нації на жаль відчужува-
ла людину, робила її майже ворогом. І таке
переконання жило впродовж століть, його
важко було позбутися.

«Якої б віри, якого б народу не була люди-


на, коли вона в біді, то стає нашим
найріднішим братом», — говорив Т. Г. Шев-
ченко.

Вчитель. Допомагаючи тому, хто потрапив
у скруту, кого принизили, не запитують, чи
знайомий він, ким доводиться. Просто люди-
на допомагає людині, бо інакше не може.

Допоможи потерпілому в біді! Це гуман-


ний, прадавній людський принцип. Цю
солідарність усього сущого на світі поділяють
і «брати наші менші» — птахи, звірі. Хто з
вас розповість про таку «солідарність»?

(Проходить бесіда про своїх домішніх тва-
рин).



База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка